Ім'я файлу: Документ Microsoft Office Word.docx
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 24.01.2020

Вступ
Процесуальне представництво являє собою ефективний засіб, який забезпечує учасникам господарювання повноцінну реалізацію їхніх прав та законних інтересів. Значення представництва в господарському процесі зростає пропорційно розвитку сфери господарювання загалом, що спричиняє неминуче збільшення кількості правових спорів, учасниками яких є суб’єкти господарювання.

Саме таке процесуальне представництво є тим інструментом механізму захисту прав суб’єктів господарювання, який сприяє швидкому та найбільш результативному вирішенню господарського спору. Особливістю даного процесу є саме інститут юристів-консультів, які працюють на умовах трудового договору на підприємствах, в установах і організаціях, які за довіреністю представляють інтереси своїх роботодавців у господарському судочинстві.

Представництво у господарському суді має важливе значення у справах захисту суб’єктивних прав і законних інтересів сторін і третіх осіб, оскільки сприяє повному здійсненню їхніх процесуальних прав і обов’язків, в тому числі реалізації їх права на правову допомогу, особливо у випадках, коли представництво здійснюється адвокатом.

Представники як особи, котрі наділені повноваженнями щодо захисту прав і законних інтересів осіб, права яких порушуються, є невід’ємними учасниками будь-якого судового процесу. Закріплення в Основному законі України їхнього правового статусу зумовлює необхідність існування їх інституту.

Поняття процесуального представництва широко вживається в різних процесах, адже відіграє важливу роль у виграші спору. Тому спочатку варто визначити саме поняття процесуального представництва в господарських судах і знайти різницю між цивільним судочинством, і лише тоді виявляти проблеми, які можуть виникати у зв’язку із здійсненням даного представництва.

Представництво в господарському суді – це правовідношення, через яке одна особа (судовий представник) здійснює процесуальні дії в межах наданих їй повноважень від імені та в інтересах особи, яку вона представляє (сторони, третьої особи), внаслідок чого безпосередньо для останньої виникають права й обов’язки.

Також можна говорити про те, що представництво - це сукупність правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі вчиненням на підставі закону, договору, локальних нормативно-правових актів процесуальних дій представником від імені та в інтересах іншої особи з метою ефективної реалізації та здійснення захисту господарських прав і законних інтересів учасників господарського процесу.

Тому представництво в господарському процесі розуміється як робота представника, що діє в інтересах довірителя, діяльність якого спрямовується на виникнення, зміну або припинення процесуальних правовідносин, врегульованих нормами Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, що становлять самостійний інститут господарського процесуального права.

Отже, інститут представництва дозволяє учасникам господарського процесу, з одного боку, доручати представництво в суді своїх інтересів особі, обраній ними, а із другого - вимагати від представника здійснення всіх передбачених законом заходів та використання зазначених у ньому засобів у цілях захисту інтересів довірителя.

Визначивши поняття процесуального представництва, доцільно також визначити й осіб, які можуть бути учасниками господарського процесу у вигляді представників сторін.

Варто зазначити, що, відповідно до ст. 56 ГПК України, громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Дана стаття також говорить про те, що справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством і установчими документами, через свого представника.

Дані положення частин ст. 56 ГПК говорять про необмеженість у виборі суб’єктами господарювання своїх представників. Зазвичай це можуть бути ті самі юристи-консульти, які на підставі довіреності представляють інтереси своїх роботодавців у судочинстві. Але варто звернути увагу на те, що адвокат у господарському судочинстві може посвідчувати свої права як представник також ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов’язково додається витяг із договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Тобто тлумачення підтвердження повноважень адвоката законодавець розглядає як додаткову форму представництва щодо основних форм у вигляді керівника або на підставі довіреності.

Сам господарсько-процесуальний кодекс надав вибір юридичним особам визначити своїх представників і це цілком прийнятно, адже даним особам краще буде надавати такі повноваження своїм штатним працівникам, які вселяють довіру вже не один десяток років, аніж залучати до справи професійних адвокатів, не перевірених часом.

Звернемося до нормативно-правового акту, який визначає процесуальний статус адвоката в судочинстві. Так, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) визначає, що документами, які посвідчують повноваження адвоката у випадках надання правової допомоги, є:

1. Договір про надання правової допомоги.

2. Довіреність.

3. Ордер.

4. Доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частина 4 ст. 60 ГПК дублює положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і визначає ті самі документи.

Варто зазначити, що адвокат з господарських справ - це той фахівець, який займається наданням таких юридичних послуг для бізнесу, як послуги у сфері господарського права, тобто вирішує розбіжності, що виникли між суб'єктами господарювання. Такий фахівець відмінно знає свою роботу і готовий захищати права та інтереси клієнта в будь-якій ситуації, що склалася, в тому числі здійснювати представництво в суді (господарському суді, арбітражі), проводити стягнення боргів з боржників клієнта, супроводжувати процедури банкрутства і вирішувати інші юридичні питання, пов'язані з захистом клієнта в суді.

Адвокат з господарських спорів допомагає юридичним і фізичним особам-підприємцям знаходити вирішення різних питань, відстоюючи при цьому правову позицію свого клієнта.

Невід'ємним компонентом ефективного та успішного захисту прав та інтересів є здатність адвоката чітко і оперативно реагувати на будь-які зміни, як в господарському спорі, що триває, так і в чинному українському законодавстві, а також відмінне знання головного по господарському процесу нормативного акту - Господарського процесуального кодексу України.

Якісне представництво в суді в господарському спорі, як правило, стає вирішальним фактором для прийняття судового рішення саме на користь клієнта.

Адвокат надає широкий спектр юридичних (адвокатських) послуг у сфері представництва в суді з господарських спорів. До таких послуг належать:

  • юридична консультація адвоката з господарських справ;

  • аналіз процесуальних та інших документів з господарського спору;

  • досудове врегулювання спірних питань;

  • представництво в суді в господарському процесі (арбітраж);

  • стягнення боргів у судовому порядку;

  • супровід процедури банкрутства та інші.

Адвокат з господарського права надає юридичну допомогу у спорах між юридичними особами, громадянами, які здійснюють господарську діяльність, підприємця та іншими суб'єктами господарської діяльності. За Господарським процесуальним кодексом України, господарському суду підвідомчі господарські справи у спорах (господарські спори), які виникають між суб'єктами підприємницької діяльності, і які пов'язаними з підприємницькою та господарською діяльністю. Господарський суд вирішує економічні суперечки які виникають в процесі ведення бізнесу.

Серед послуг адвоката по господарських справах можна виділити наступні:

- консультація адвоката з господарського права, господарських спорів і по господарських справах

- юридична експертиза документів і аналіз судових перспектив розгляду господарського спору, збір доказів, визначення стратегії і тактику ведення господарської справи в суді

- договірна робота, розробка проектів господарських договорів і протоколів розбіжностей, юридичний супровід укладення та розірвання договорів

- ведення справ в господарському суді (претензійно-позовна діяльність), підготовка процесуальних документів для господарського суду, подача позову в господарський суд, участь в господарському процесі

- взаємодія з контролюючими та податковими органами, оскарження рішень контролюючих органів, супровід при проведенні перевірок

- стягнення за договорами неустойки, відсотків, пені, інфляційних виплат, відсотків, відшкодування збитків, упущеної вигоди і заборгованості, визнанням договорів недійсними, відступлення права вимоги та переведення боргу;

- представництво в Міжнародному комерційному арбітражі (МКАС) і в міжнародних арбітражах за кордоном

- супровід виконання рішення господарського суду, виконання рішень іноземних судів, контроль за діями судового виконавця, досудове врегулювання господарського спору, ведення переговорів, складання та укладення мирової угоди і інше.

Адвокат добровільно обирається стороною (третьою особою, заінтересованою особою) і діє в межах наданих йому повноважень.

У більшості випадків особи звертаються до адвокатів за консультацією, яка може передувати укладенню договору про здійснення представництва адвокатом інтересів особи та її зверненню до суду.

Пропонуючи особі шляхи захисту її прав у конкретній ситуації, адвокат повинен чітко роз'яснити клієнтові всі позитивні й негативні сторони даного способу захисту і проаналізувати всі інші можливі варіанти. Крім того адвокат має роз'яснити, що особи можуть звернутися із заявою до суду особисто, або ж запропонувати їм укласти з ним або іншим адвокатом договір про представництво їх інтересів у суді.

Адвокату необхідно прийняти рішення про можливість взяття на себе обов'язків щодо представництва інтересів довірителя. Для цього адвокат повинен перевірити формальну сторону прийняття доручення, оскільки може прийняти доручення про надання правової допомоги лише безпосередньо від клієнта або його представника, уповноваженого на укладення договору з адвокатом, або законного представника неповнолітнього чи недієздатного клієнта, або органу (посадової особи).

При прийнятті доручення на ведення цивільної справи адвокат повинен пам'ятати, що згідно із Законом він повинен дотримуватись принципу уникнення конфлікту інтересів. Тобто Законом передбачається неможливість існування у адвоката інших інтересів у вирішенні справи на момент прийняття доручення про представництво, крім інтересів, зумовлених виконанням ним представницьких обов'язків.

Відповідно до ст. 61 ГПК, маючи ті ж самі повноваження, що і сторона, представники мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Представники, як і сторони, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Обов'язок доказування покладається на сторони. Тому адвокат повинен відповідально поставитись до стадії підготовки та збору засобів доказування для підтвердження вимог позивача. За відсутності окремих письмових доказів, що мають значення для вирішення спору, фахівець повинен негайно витребувати їх у встановленому законом порядку. Найбільші можливості щодо цього має адвокат, якому органи державної влади, підприємства, установи, організації мають надавати відомості.

У разі труднощів із витребуванням необхідних документів або ненадання їх на адвокатський запит питання про витребування документів має бути поставлено у кінцевій, прохальній, частині позовної заяви.

Адвокат завжди повинен діяти в інтересах свого довірителя. Цей обов'язок безпосередньо стосується і процесу збирання доказів. Якщо у адвоката та його довірителя є відомості, що доказ та його витребування у подальшому може стати утрудненим або взагалі неможливим, він повинен звернутися до суду із заявою про забезпечення доказів.

Адвокат як представник сторони зобов'язаний відстоювати інтереси свого клієнта у будь-якій стадії процесу, користуючись наданими йому процесуальними правами та виконуючи передбачені законодавством процесуальні дії. Однак однією з найбільш цікавих була і залишається діяльність адвоката під час судових дебатів, оскільки саме у цій стадії процесу адвокат може проявити себе як судовий оратор і переконати аудиторію.

Судові дебати - це частина судового засідання з розгляду справи, яка складається з промов сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У таких промовах висловлюються: підсумкові висновки щодо дослідження обставин справи з приводу всього фактичного матеріалу і доказів, перевірених і з'ясованих у процесі доказування; пропозиції; чи підлягає задоволенню правова вимога і на підставі яких законів.

Не слід забувати і той факт, що судові дебати виступають здебільшого як засіб спілкування, комунікації, як спосіб обміну думками і судженнями. Це форма відстоювання судовими ораторами своїх процесуальних позицій, процес взаємодії між ними. Тому при складанні судової промови окрім суто юридичних і логічних її аспектів слід враховувати також психологічні та етичні, кожен з яких впливає не тільки на зміст промови, а й на спосіб її побудови.

Виступ адвоката у судових дебатах — один із найскладніших і найвідповідальніших моментів. Він неможливий без глибоких знань норм як процесуального, так і матеріального права та основ судової риторики.

Під час судових дебатів у своїй промові, зверненій до суду, адвокат зобов'язаний проаналізувати:

- кожну обставину, на якій ґрунтується позиція протилежної сторони, і подані нею докази, досліджені у судовому засіданні;

- доказовий матеріал, поданий в обґрунтування власної позиції, досліджений судом, і запропонувати суду його оцінку;

- обґрунтувати вимоги або заперечення вже встановленими, на його думку, фактами;

- вказати норми матеріального та процесуального права, на підставі яких слід винести рішення у справі;

- просити суд задовольнити або відмовити в задоволенні позову, а також вирішити питання про покладення судових витрат на іншу сторону.

Представництво у господарському суді має важливе значення у справах захисту суб’єктивних прав і законних інтересів сторін і третіх осіб, оскільки сприяє повному здійсненню їхніх процесуальних прав і обов’язків, в тому числі реалізації їх права на правову допомогу, особливо у випадках, коли представництво здійснюється адвокатом.

Незалежність адвоката від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій тощо, що обумовлена його особливим положенням і гарантіями встановленими законом, виводить адвоката на окремий щабель, порівняно з іншими процесуальними представниками.

За законом неприпустиме будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі.

Отже, той факт, що суд не має права пропонувати адвокату обирати ту або іншу лінію поведінки, здійснювати конкретні дії на захист інтересів свого довірителя, впливати на правову позицію адвоката по справі, наділяє адвоката особливими функціями реалізації права на захист і правову допомогу в господарському процесі.

Адвокат є спеціальним самостійним суб’єктом цивільного, господарського, кримінального і адміністративного процесу, що здійснює в будь-якому суді тільки одну функцію – сприяння захисту законних прав і свобод особи, що представляється ним, з обмеженими правами і обов’язками і представництво його інтересів шляхом надання юридичної допомоги. Але на сьогодні участь адвоката як представника сторін та третіх осіб у господарському процесі за чинним законодавством можливо розглядати лише через призму інституту процесуального представництва.

Загальноприйнятим є визначення представництва в господарському процесі як діяльності представника при розгляді справи в судовому процесі, що здійснюється від імені особи, яку представляють з метою досягти для неї найбільш сприятливого рішення, а також для надання допомоги в реалізації своїх прав.

Діяльність представника в господарському процесі складається з юридичних дій, що йому доручає здійснити особа, яку він представляє. В літературі процесуальний представник визначається як учасник судового процесу, який на підставі певних повноважень виступає від імені іншої сторони або третьої особи і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки.

Справи в господарському суді через представників можуть вести як організації, так і громадяни. Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Отже представниками юридичних осіб можуть бути керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, які діють на підставі документів, що посвідчують їхнє посадове становище, а також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації, за підписом керівника або іншої уповноваженої особи, скріпленим печаткою підприємства, організації.

Незважаючи на те, що питання про правову природу процесуального представництва в юридичній літературі вирішується неоднозначно, переважає думка, що таке представництво виступає самостійним інститутом процесуального права, хоча й окремі автори розглядають його як вид цивільного представництва. Однак процесуальне представництво істотно відрізняється від цивільного за виконуваними функціями і змістом правовідносин, що існують між його суб’єктами, та підставами їх виникнення.

Якщо у цивільних правовідносинах суб’єктивні права і обов’язки реалізуються їх суб’єктом особисто або через представника, який повністю заміщає такого суб’єкта, то процесуальний представник не заміщає сторону у справі (за винятком законних представників), а діє поряд з нею, на захист її суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі особи не є перешкодою для реалізації нею права мати в цій справі представника.

При процесуальному представництві складається два види правовідносин: матеріально-правові та процесуальні. При цьому обсяг повноважень адвоката як представника залежить від двох обставин:

1) від повноважень особи, яку представляють;

2) від того, які повноваження ця особа надала адвокату як представнику.

Отже, процесуальні права й обов’язки адвоката як представника визначаються, виходячи з обсягу прав та обов’язків тієї особи, яку він представляє, і в межах повноважень, які закріплені в довіреності (ордері, угоді). До того ж у представника відсутні самостійні процесуальні права й обов’язки. Враховуючи це, не можна вважати адвоката як представника самостійним учасником господарського процесу.

Для адвоката представництво в господарському судочинстві – це вид публічно-правової діяльності, змістом якої є надання кваліфікованої юридичної допомоги довірителеві (клієнтові), в т.ч. захист прав, свобод та інтересів приватних осіб у правовому спорі з державою.

Адвокатура виступає як правовий інститут правової системи держави, головна функція якого полягає в здійсненні захисту прав та свобод людини і громадянина, і який займає чільне місце серед таких важливих інститутів, як суд і прокуратура. А тому з одного боку, здійснюючи публічно-правову функції, адвокат, як представник правової системи, відповідає перед нею як за свої приватні та комерційні справи, так і за здійснення функцій, делегованих йому державою. З іншого боку державні органи повинні сприяти забезпеченню незалежної ролі адвокатів, яка має гарантуватися при розробці та застосуванні законодавства. Проте належність адвоката до правової системи держави не виключає того, що в разі необхідності, адвокат, звичайно, має бути готовим піддати сумніву правомірність дій держави, якщо вони суперечать демократичним принципам, не заважаючи при цьому нормальному перебігу правового процесу. Адвокат повинен бути водночас і сумлінним захисником інтересів приватних осіб, і таким же сумлінним представником правосуддя.

Отже, представництво в господарському процесі для адвоката скоріш не функція, а вид діяльності адвоката, при здійсненні якої він реалізує багато функцій (поліфункцію).

Представництво, як вид діяльності адвоката в господарському процесі, охоплює і включає різні напрями. Зокрема, такі, як надання юридичних порад і консультацій, підготовка і складання різних юридичних, в тому числі процесуальних, документів (наприклад, запитів, довідок з законодавства, позовних заяв, відзивів на позовні заяви, заяв, апеляційних і касаційних скарг тощо), збирання доказів, подання їх суду і участь в дослідженні доказів, участь в судових засідання на різних стадіях процесу, в тому числі, на судово-контрольних – в апеляційному і касаційному провадженнях.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» штучно розділила завдання, поставлені перед адвокатурою:

1) сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб;

2) подавати їм іншу юридичну допомогу. Однак, така конструкція викладення тексту Закону дає можливість помилково сприймати і тлумачити представництво інтересів і надання юридичної допомоги, як самостійні види адвокатської діяльності.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас