Ім'я файлу: istoria.docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 08.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
referat_1 (1).docx
Реферат на тему еволюцiя квiтки.doc
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 08.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
referat_1 (1).docx
Реферат на тему еволюцiя квiтки.doc
Міністерсво освіти і науки України
Дніпропетровський державний аграрно-еконоічний університет
Кафедра «Соціології,філософії та історії»
Реферат
З дисципліни «Історія та культура України»
на тему:
“Перша світова війна”
Виконав:ст.гр. А-2-15
Шкарлат А.В.
Перевірив
К.і.н.доц.Шевченко А.Ю.
Дніпропетровськ-2015
План
І. Початок першої світової війни:
а) привід к війні та розв’язання війни;
ІІ. Причини першої світової війни:
а) загострення суперечностей між провідними країнами світу внаслідок
нерівномірності економічного розвитку;
б) вплив наявності колоніальних володінь на розподіл світу;
в) вплив розвитку науково-технічного прогресу на гонку озброєнь;
ІІІ. Імперіалістичний характер війни:
а) стратегічні плани учасників війни;
б) загарбницькі плани щодо українських земель;
ІV. Україна в першій світовій війні.
V. Внутрішнє становище у воюючих країнах.
VI. Підсумки першої світової війни.
1.Початок першої світової війни
Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичних
протиріч наприкінці 19 ст. і особливо на початку 20 ст., призвели до
створення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, що
об"єднувала Англію, Францію, Росію та "Троїстого союзу", до складу якого
входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у першій
світовій війні.
На початку 20 ст. ситуація на Балканах стала вкрай напруженою.
Балканські народи вели боротьбу за визволення з-під османського гніту.
Їх підтримували держави Антанти, сподіваючись використати у боротьбі
проти австро-нимецького блоку.
Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичними блоками
європейських держав - Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю.
"Пороховою бочкою Європи" став Балканський півострів. За підтримки
Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти
Сербії.
Поблизу сербського кордону австрійські війська проводили маневри.
Наслідник австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибув з
візитом до столиці Боснії Сараєво.
Франц Фердінанд був крайнім мілітаристом, керівником "воєнної партії" в
Австрії, одним з головних підпалювачів війни. За три тижні до своєї
загибелі він приймав у своїй літній резиденції Конопиште німецького
імператора Вільгельма ІІ. Там вони домовлялись про плани війни.
Патріотичні кола Сербії розцінили приїзд принца до Сараєво як виклик.
28 червня 1914 року Франц Фердінанд був убитий членом сербської
націоналістичної організації "Млада Босна" Г.Принципом. Заручившись
підтримкою Берліна, Відень пред"явив 23 липня Сербії ультиматум.
Союзниця Сербії Росія спробувала владнати конфлікт мирним шляхом,
запропонувавши проект дипломатичного демаршу країн Антанти. Однак
союзники відмовились, а президент Франції Р.Пуанкаре наполягав на
проведенні "твердої" політики щодо австро-німецького блоку. Незважаючи
на те, що сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня
Австро-Угорщина оголосила їй війну.
Першого серпня Німеччина оголосила війну Росії і відповідно до свого
стратегічного плану концентрувала війська на західних кордонах. Росія
почала загальну мобілізацію. 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції,
а перед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її
територію. З вимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія.
Порушення нейтралітету Бельгії стало приводом для оголошення Англією 4
серпня війни Німеччині. Так почалася перша світова війна.
Причини першої світової війни
Перша світова війна різко загострила всі суперечності капіталізму, у
тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них
обстановку революційної кризи.
Основною її причиною було небачене загострення суперечностей між
провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічного
розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі.
Німеччина після 70-х років 19 ст. розвивалася у 3-4 раза швидше ніж
Англія і Франція, а Японія - разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо
високого рівня розвитку капіталізму досягли США, внаслідок чого США і
Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі
19-20ст. вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції,
відсунувши Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого
суперництва між цими країнами за політичне панування у світі, за переділ
ринків сировини і збуту.
На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічне панування
у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь. До
початку 20 ст. поділ світу між великими державами в основному був
заверешений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та
Франція, натомність у Німеччині, США ті Японії бракувало колоніальних
володінь. Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з
головних причин першої світової війни.
Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток
науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх
засобів винищення людей. Почалася гонка oзброєнь, на якій наживалися
військові монополії. Одночасно відбувалася мілітарізація свідомості
величезних мас людей.
Існувала можливість владнати конфлікт мирним шляхом, об"єднавши зусилля
Росії, Англії, Франції. Але аналіз міжнародної ситуації напередодні
війни свідчить, що це не так.
По-перше, поділ Європи на два ворогуючі блоки держав-Антанту і Троїстий
союз- вже означав неминучість великої європейської війни.
По-друге, намітилися головні цілі протиборствуючих сторін і відповідно
розроблялися плани ведення війни.
По-третє, в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла гонка
озброєнь, зростала чисельність армій.
У липні 1913 р. німецький Рейхстаг затвердив закон про збільшення армії
в мирний час на 136 тис. осіб, а на початок війни чисельність сухопутної
німецької армії досягла 800 тис. осіб. У 1912 р. в Австро-Угорщині було
прийнято новий військовий закон, який передбачав збільшення
рекрутського набору до 200 тис. осіб і додаткові асигнування на збройні
сили. У серпні 1913 року французький уряд ухвалив закон про подовження
терміну служби з 2 до 3 років і зниження призовного віку з 21 до 20
років, що дало змогу довести чисельність армії майже до 900 тис. осіб.
Найчисельнішою була російська армія. Якщо в 1912 р. вона становила 1
млн. 400 тис. осіб, то після прийняття у 1913р. "Великої програми щодо
ої програми щодо
посилення армії" мала збільшитися на 400 тис. осіб.
Перша світова війна була наслідком протиріч капіталізму на його
імперіалістичній стадії.
2. Причини, характер та учасники війни.
Виникнення Першої світової війни (серпень 1914 -- листопад 1918 рр.) було не випадковим. Вона була закономірним результатом гострих суперечностей між великими світовими державами. Ще в 1879 р. Німеччина уклала військовий союз з Австро-Угорщиною, а в 1882 р. -- з Італією. Так виник Троїстий союз, до якого згодом приєдналася Туреччина. У 1904--1907 рр. сформувався союз Англії, Франції і Росії -- Антанта.
Головним був англо-німецький економічний, військово-морський і колоніальний антагонізм. Німеччина мріяла захопити значну частину колоній Англії. Обидві країни, ведучи боротьбу за перевагу на морях, нарощували свої військово-морські сили. Франко-німецькі суперечності почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни 1870--1871 рр.
Особливої гостроти набули суперечності великих країн на Балканах і Близькому Сході. Німеччина намагалася розширити тут сферу свого впливу, а Австро-Угорщина після анексії Боснії та Герцеговини готувалася захопити Сербію. Росія прагнула зберегти і розширити свої політичні позиції на Балканах, захопити протоки і Константинополь, Західну Україну.
Безпосереднім приводом до розвязання світової війни стало вбивство спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво. Цей замах був терористичним актом помсти за пригнічення, якого зазнавало словянське населення від Австро-Угорщини. Зразу після сараєвського вбивства Німеччина посилено підштовхувала Австро-Угорщину до війни проти Сербії. Австро-
Угорщина предявила Сербії ультиматум. 1 хоча в цілому його було прийнято, Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. У відповідь Росія, як гарант незалежності Сербії, розпочала загальну мобілізацію, після чого Німеччина оголосила їй війну. Далі у війну вступили Англія та Франція.
У перші дні війни про свій нейтралітет оголосили Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Данія, Швеція, Норвегія, США, Італія, Румунія, Туреччина, а також більшість країн Латинської Америки. Проте Туреччина на другий день війни підписала таємний договір з Німеччиною і пропустила через Дарданелли два німецьких крейсери і кілька допоміжних суден, що значно посилило турецький флот на Чорному морі.
Як тільки розпочалася війна в Європі, Японія дійшла висновку, що настав час для вторгення в Китай і встановлення панування на Тихому океані. Спочатку вона предявила Німеччині ультиматум, щоб та відвела з японських і китайських вод німецькі військово-морські сили. Так як Німеччина відмовилася прийняти ультиматум, Японія оголосила їй війну й обложила фортецю Циндао, яку та орендувала в Китаї. Японія також захопила у німців Маршалові, Каролінські та Маріанські острови.
Таким чином, війна стала світовою. Понад чотири роки тривала ця жахлива бійня, в яку були втягнуті 36 країн з населенням понад 1,5 млрд чоловік, тобто 75 % населення земної кулі. В армії воюючих країн було мобілізовано понад 73 млн. чоловік.
Стратегічні плани кожної держави у цій війні визначалися її військово-економічним потенціалом і цілям, які дана країна намагалася досягти. Німецький план виходив із неминучості війни на два фронти -- проти Франції та Росії. Його основна ідея полягала в тому, щоб спочатку розбити Францію. На Східному фронті основний тягар боротьби з Росією мала нести Австро-Угорщина до того часу, поки не буде розгромлена Франція.
Стратегічний план Франції базувався на розумінні військової та економічної переваги Німеччини. Тому цей план в основі своїй був пасивно-очікувальним. Але Франція намагалася повернути Ельзас і Лотарингію, і це штовхало її до активних дій. Звідси і непослідовність оперативно-стратегічних дій.
Англійський генеральний штаб передбачав надіслати в Європу незначну експедиційну армію. При цьому дії союзних військ не були погоджені, що давало можливість Німеччині наносити удари противникам поодинці.
Росія насамперед прагнула розгромити Австро-Угорщину, тому проти неї було кинуто чотири із шести розгорнутих активних армій. Другим завданням були наступ у Східній Пруссії і вихід на допомогу союзній Франції.
Перша світова війна велася у багатьох регіонах земної кулі. Утворилося до двох десятків фронтів, проте основними були Західноєвропейський фронт, де німецькі війська вели втну проти англо-французьких військ, та Східноєвропейський, де російські війська протидіяли австро-угорській і німецькій арміям. Всі інші фронти (Балканський, Закавказький, Аравійський, Австро-Італійський та ін.) були другорядними.
3.Стратегічні плани учасників війни.
У результаті нерівномірного економічного розвитку різних капіталістичних
країн, що посилився у період імперіалізму, змінилося співвідношення сил
в самій світовій системі капіталізму. Це стало причиною гострого
суперництва між великими капіталістичними країнами за політичне
панування у світі, за перерозподіл ринків сировини і збуту.
Суперечності насамперед виявилися між Німечинною з одного боку і
Велікобританією, Францією та Росією з іншого.
Плани ведення війни розроблялися з урахуванням головних цілей
протиборствуючих сторін.
Війна була несправедливою і загарбницькою для всіх держав воюючих
блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі, намагаючись
досягти їх за рахунок сусідів.
Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопивши
її колонії, промислово розвинені райони північно-східної Франції,
відторгнути від Росії Прибалтику, Донську область, Крим, Кавказ.
Планувала захопити велику територію в Європі та Африці, Бельгію,
Марокко, Конго, Єгипту, закріпити своє становище в Туреччині й на
Близькому Сході. Берлін прагнув створити союз європейських держав на
чолі з Німеччиною. Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в
Китай.
Правлячі кола Великобританії хотіли зберегти свої колонії та панування
на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частину
Аравійського півострова. Англія намагалася підірвати економічну
могутність Німеччини, знищити її як суперника в торгівлі, посилити вплив
на Близькому Сході.
Франція розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарінію, приєднати
лівий берег Рейна й Саарський вугільний басейн.
Австро-Угорщина виношувала експансіоністські плани щодо Росії та
балканських країн - Сербії, Боснії, Герцеговини.
США до війни не підтримували жодного з європейських угруповань, але,
безперечно, не були байдужими до європейської політики. Вступивши у 1918
р. у війну на боці Антанти, США забезпечили її перемогу в боротьбі з
країнами німецького блоку.
США намагалися поширити свій вплив на весь американський континент і
посилити проникнення в Китай, де велику активність проявляла Японія.
Загарбницькі плани щодо українських земель.
Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький
характер з боку обох ворожуючих блоків. Українські землі були об’єктом
їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина,
Румунія.
Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником слов’янських
народів, прагнула завершити справу російських царів, об’єднати всі землі
Київської Русі під своєю зверхністю. В ході війни вона намагалася
оволодіти Буковиною, чорноморськими протоками Босфором і Дарданеллами,
Закарпаттям. Росія також прагнула приєднати Галичину.
Загарбання цих земель переслідувало мету придушити гніздо "мазепинства",
яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну. Всі плани
янську Україну. Всі плани
російського генерального штабу вістрям наступу російської армії
спрямовували в Галичину.
Австро-Угорщина зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни
австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на
українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії буде
створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами
під зверхністю Австро-Угорщини.
Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині, як з боку
військових, так і з боку промисловців і політиків. Так, один з
найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв: "Росія
повинна віддати нам прибалтійські провінції..,частину Польщі і Донецький
басейн з Одесою, Кримом і Приазов"ям..."
У 1897р. німецький публіцист Пауль Рорбах писав: "Хто володіє Києвом,
той має ключ від Росії". Особливо привабливою Україна з її сировинними і
продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни,
коли власні ресурси були фактично вичерпані. Відразу після початку
першої світової війни українські землі стали театром бойових дій між
російською армією та військами австро-німецького блоку або прифронтовою
зоною. На цій території діяв російський Південно-Західний фронт. На
завойованій території російська влада встановила режим, який за словами
голови російської адмінистрації Галичини генерал-губернатора графа
Олексія Бобринського, мав запровадити "русские начала" у житті населення
краю.
Так, у Галичині запроваджувались російська мова і російське
законодавство. Закривалися українські школи, інші навчальні заклади,
культурні організації.
Почалось повернення греко-католиків у православ’я. Майже всіх
представників української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку
греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А.Шептицьким, вивезено
вглиб Росії. Відбулись єврейські погроми. Російська окупація тривала до
весни 1915р.
4.Україна в першій світовій війні
Наслідки війни для України та українців, змушених з обох воюючих сторін,
були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни Галичина
слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному
фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та
спустошень, спричинених воєнними діями, а також брутальністю як
російського, так і австрійського командування.
Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю
українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні
інтереси. Величезна кількість українців ( у російській армії
налічувалося 3,5 млн.українських солдатів і 250 тис. служили в
австрійському війську) боролися і вмирали за імпреії, що не лише
ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як,
зокрема Росія знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що
українців - як учасників боїв з обох сторін - змушували вбивати один
одного. Єдиним позитивним аспектом війни було те, що вона виснажувала
воюючі імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для їхніх
пригноблених підданих. Але ця можливість була ще занадто віддаленою.
ле ця можливість була ще занадто віддаленою.
Українці Австрії одразу відреагували на початок воєнних дій. 3 серпня
1914 р., щоб запезпечити українців єдиним об’єднаним представницьким
органом, усі українські партії утворили у Львові Загальну Українську
Раду на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. Рада
закликала всіх українців боротись за конституційну Австрію, їхнього
найбільшого друга проти самодержавної Росії. Незабаром Рада висунула
ідею створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад
28 тис. національно свідомих юнаків, багато з яких належали до
організацій "Січ", "Сокіл". Стурбовані можливістю виникнення великих
українських військових загонів, впливові поляки у Відні зробили так, щоб
на службу до Українського легіону прийняли лише 2.5 тис.чоловік. Це було
перше військове формування того часу.
Але, ледве згуртувавшись, ці організації були змушені тікати до Відня
від наступаючої російської армії, яка на початку вересня прорвала
австрійську оборону й окупувала велику частину Східної Галичини. Ця
поразка австрійців мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи
причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило
звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою
причиною стала "зрада українців", котрі нібито таємно симпатизували й
допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська,
насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти
українського населення. Спочатку русофілів, а згодом і взагалі всіх
українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі
гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів.
Незавидна доля спіткала також галицьких українців, котрі потрапили під
російську окупацію. Царський уряд швидко дав зрозуміти, що він не вважає
Східну Галичину якимсь новим і тимчасовим завоюванням, називаючи її не
інакше, як "давньою російською землею", котра тепер "назавжди
возз"єднується з матір"ю-Росією". Генерал-губернатором було призначено
графа Георгія Бобринського, який відразу розпочав загальний наступ на
украхнський рух, або "мазепинство", як його називали царські чиновники.
Росіяни преслідували українофілів, австрійці піддавали репресіям
русофілів, а роздерті ідеологічними суперечками галичани видавали й тих,
і тих ворогові-все це більше погіршувало й без того сумну долю
українців.
За наказом царських властей було закрито всі українські культурні
установи, кооперативні й періодичні видання. Вводилися обмеження на
вживання української мови й робилися спроби впровадити в школах
російську мову. Особливо масивних атак зазнала греко-католицька
церква-цей символ західноукраїнської самобутності. До Росії вивозили
сотні греко-католицьких священників, а натомість ставили православних
попів, що схиляли селян до православ"я. Заарештували й вивезли до
Суздаля митрополита Андрея Шептицького, який відмовився рятуватися від
росіян утечею. Безстрашна поведінка митрополита протягом усієї війни
надихала його земляків і значно сприяла дальшому зростанню його
начно сприяла дальшому зростанню його
популярності. Але не встигли росіяни остаточно здійснити свої плани, як
австрійці пішли у контрнаступ і до травня 1915 року відвоювали більшу
частину Східної Галичини. Відступаючи царські війська взяли заложниками
кілька сотень провідних українських діячів, а також евакуювали тисячі
людей, включаючи багатьох русофілів, ролі яких в українській політеці
тепер прийшов кінець.
Ставлення росіян до галицьких українців, яке відомий російський політик
Павло Мілюков розцінив у своєму виступі в Думі як "європейський
скандал", являло собою продовження політики уряду щодо українського руху
в Російській імперії. З вибухом війни було закрито майже всі українські
організації та газети.
Тим часом у Відні, по австрійський бік фронту, у травні 1915 року
зібралися українські політичні діячі та відновили свій представницький
орган - Загальну Українську Раду. В міру того як війна дедалі
виснажувала Австро-Угорщину, чимраз сміливішими ставали вимоги народів
імперії, серед них і українців. Так, Загальна Українська Рада оголосила
своєю метою незалежність Російської України, котру, як вона сподівалася,
завоюють австрійці, а також широку автономію для Східної Галичини та
Буковини. Проте коли Відень пообіцяв полякам ще більшу владу в Галичині,
Рада на знак протесту саморозпустилася. Надалі західноукраїнські
інтереси представляв український клуб віденського парламенту на чолі з
Євгеном Петрушевичем.
Війна негативно вплинула на стан промисловості і сільського
господарства України. Вже в перші місяці війни було закрито майже 400
промислових підприємств, а в 1915-1917 роках - понад 1400. На десятках і
сотнях заводів і фабрик обсяг промислового виробництва скоротився на
30-5- і навіть 75 %. Розвалювався транспорт, що викликало загострення
продовольчої кризи. Зросли ціни.
У сільському господарстві не вистачало робітників, реманенту, робочої
худоби. Посівна площа у 1916 р. скоротилась на 1 млн. 900 тис. Десятин,
валовий збір зерна у порівнянні з 1913 р. впав на 200 млн. пудів.
5.Внутрішнє становище у воюючих країнах
Війна вимагала від воюючих держав мобілізації усіх людських, сировинних, створення
військового виробництва у воюючих країнах запроваджувалося державне
регулювання економіки, було створено спеціальні органи
військово-економічні управління, або комітети. Вони здійснювали контроль
за джерелами фінансування народного господарства, розподіляли державні
замовлення і необхідні для їх використання сировину й обладнання,
визначали обсяги виробництва, види продукції, терміни її виготовлення й
ціни.
Урядові комітети з сільського господарства визначали посівні плани,
вимагали від селян обов"язкових поставок зернових державі. Для
продовольчого забезпечення населення основними товарами вводилися
картки.
На початок 1917 р. найкритичнішим було становище країн
австро-німецького блоку і Росії. Майже половина армій була виведена із
армій була виведена із
ладу, стратегічні резерви закінчувалися, валовий збір зернових
скоротився вдвічі, зменшилися розміри посівних площ.
Німеччина опинилась в економічній блокаді. Англія зайняла майже всі
колонії. Спроба прорвати блокаду в морській битві поблизу Ютландського
півострова 31 травня 1916 року зазнала невдачі.
В країнах піднімалася хвиля антивоєнних виступів, і "громадський мир"
змінився соціальним протистоянням. Попри заборону страйків, кількість
страйкуючих постійно зростало. Німецькі соціал-демократи 1 травня 1916
року провели в Берліні масову демонстрацію під гаслами "Геть війну!",
"Геть уряд!". Звичним явищем стало дезертирство, "братання" солдатів
ворожих армій. В урядових колах визрівали плани мирних переговорів.
Війна справила тяжкий вплив на розвиток господарства Росії. Стан
погіршувався і тим, що в період на 1917 рік декілька важливих
промислових районів були окуповані противником, в результаті загальні
втрати промислового потенціалу склали 20%. Склалася паливно-енергетична
криза в країні. Темпи виробництва в металургії, машинобудуванні не
задовольняли потреб фронту. Залізниці також не справлялися з різким
ростом перевозок та експлуатацією населення.
Загальні витрати Росії на війну в березні 1917 року складали суму більше
30 млрд. крб. 1/3 цих витрат становили зарубіжні кредити для Росії.
Розпочався процес грошової емісії, що вело до росту інфляції.
Офіціальний курс рубля понизився до 55 коп., а купівельна спроможність
складала 22 коп. Державний борг Росії за роки війни зріс більше, ніж у 4
рази і складав - 36,2 млрд. крб.
Тяжким ударом війна стала для сільського господарства: скоротились
посівні площі більш як на 10%, виробництво м» яса і інших продуктів
харчування. Все це вело до росту цін на продукти харчування. Які зросли
на 200% порівняно з 1914 роком.
Дані економічного стану країни свідчать про вступ Росії в економічну
кризу.
6. ВОЄННІ ДІЇ 1914-1917 рр.
Основні сили німецької армії у серпні 1914 р., порушивши нейтралітет Бельгії, вступили на її територію, а після розгрому невеликої бельгійської армії рушили до французьких кордонів. На кінець серпня німці підійшли до Парижа і французький уряд покинув столицю.
У Берліні вважали, що з Францією майже покінчено. Проте німецьке керівництво помилилося. Італія відмовилася виступити на боці Німеччини і зайняла позицію нейтралітету. Російські війська на прохання союзників перейшли кордон Східної Пруссії і розбили німецьку армію. У Берліні захвилювалися через можливу втрату Східної Пруссії, перекинули туди нові сили. Але російське командування не скористалося першою перемогою, дві російські армії не координували свої дії, тому зазнали поразки у двох важливих битвах.
Разом з тим Східнопрусська операція мала важливе значення у війні; було зірвано німецький план "бліцкригу" -- блискавичного розгрому Франції. 5 вересня розпочалася грандіозна битва на р. Марні, в якій брали участь з обох сторін до 2 млн. чоловік. Німецький стратегічний план на Марні зазнав цілковитого краху. Ця битва визначила перехід до затяжної війни.
Значної поразки російські війська завдали австро-угорським арміям у Галичині. Зазнавши початкових невдач, російські війська на початку вересня перейшли в рішучий наступ і в ряді битв розбили головні сили австро-угорців, відкинули їх за Карпати і до Кракова. Німеччина була змушена перекинути у Галичину значну частину військ для підтримки свого союзника, але зазнала поразки в наступі на Варшаву. У той же час австро-угорські війська були викинуті із Сербії.
Війна в Галичині була трагедією для українського народу. Українство воювало на боці обох воюючих країн. Російська адміністрація і командування жорстоко розправлялися з так званими "мазепинцями", тисячами вивозячи їх до Сибіру, закривалися українська преса, книгарні, уніатські костьоли тощо.
На кінець 1914 р. на всіх фронтах битви в основному закінчилися на користь Антанти. Японські, англійські та французькі війська захопили майже всі німецькі колонії на Тихому океані і в Африці. 1915 р. Італія виступила на стороні Антанти.
З вересня 1915 р. Східноєвропейський фронт став основним. У результаті весняного наступу 1915 р. російські війська заволоділи карпатськими проходами, Карпатським хребтом і оволоділи фортецею Перемишль. У цей час німецьке командування перекинуло до Польщі значні сили і розпочало наступ проти російських військ. Останні з тяжкими втратами відступили з Галичини, залишили Львів. Влітку німецькі війська захопили Варшаву, польські та литовські області царської Росії, вийшли до Брест-Литовська. У вересні наступ німецької армії було призупинено.
На Західному фронті суттєвих змін не було, а на новому -- Італійському -- кілька наступів італійських військ не мали результатів. Більше того, Болгарія підписала австро-болгаро-німецько-турецький союз, а в жовтні окупувала Сербію.
У той же час Англія і Франція мобілізували значні військові сили, що на початку 1916 р. переважали німецькі. Нарешті країни Антанти дійшли згоди про координацію бойових дій у майбутньому. Однак, переоцінивши свої сили, Німеччина на початку 1916 р. вирішила захопити французьку фортецю Верден, падіння якої відкривало шлях на Париж. Після кровопролитних лютневих боїв жодна із сторін не перемогла.
Натиск німецьких військ на Верден було послаблено успішним наступом навесні та влітку 1916 р. російських військ, які стрімким ударом оволоділи м. Луцьк, захопили частину Галичини і Буковини, увійшли в Карпати. Проте нестача боєприпасів і розтягнутість комунікацій не дали змоги просуватися вперед. До того ж окупація австро-німецькими військами Румунії, яка щойно вступила у війну на боці Антанти, примусила Росію продовжити свій фронт ще на 500 км.
Скориставшись послабленням сил Німеччини на Західному фронті, англійські та французькі війська в липні 1916 р. провели наступ на р. Соммі, де вперше в історії застосували танки.
У німецьких правлячих колах похитнулася надія на легку перемогу, і вони перейшли до оборони, але з метою ізоляції країн Антанти від їхніх колоній і США, Німеччина розпочала широкомасштабну підводну війну. У травні--червні 1916 р. біля берегів Ютландії відбулася грандіозна морська битва англійського і німецького військових флотів. У ній брало участь 275 воєнних кораблів з обох сторін. Німецький флот був змушений повернутися у свої гавані.
У грудні 1916 р. Німеччина та її союзники запропонували країнам Антанти розпочати мирні переговори. Країни Антанти відмовилися від переговорів і попередили, що мир з Німеччиною буде підписаний тільки після того, як вона понесе кару за всі злочини у війні, яку сама розвязала. Відмова Антанти була використана в Німеччині як привід до загострення методів ведення війни. Німеччина розпочала необмежену підводну війну проти флотів і суден усіх країн -- союзників Антанти.
Коли німецький уряд офіційно повідомив, що розпочинає підводну війну навіть проти суден нейтральних країн, США розірвали з Німеччиною дипломатичні відносини й оголосили 6 квітня 1917 р. їй війну.
Вступ США у війну суттєво зміцнив сили Антанти. Влітку на боці Антанти виступила Греція. Проте ні на Західному, ні на Східному фронтах союзники не досягла значних успіхів. Вони стабілізували ситуацію на /тало-Австрійському фронті. Були визволені німецькі колонії у Східній Африці. Кровопролитні бої тривали на всіх фронтах Першої світової війни.
7.ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ В РОСІЇ
Існуючу в Росії гостроту соціальних суперечностей на деякий час послабив вступ країни в Першу світову війну, що в єдиному патріотичному пориві обєднав навколо уряду усі стани населення. Проте тривало це недовго. Стала відчутною економічна криза 1915--1916 рр. Економіка насамперед забезпечувала потреби фронту, тому розвивалася однобічно. Народ скоро відчув дефіцит товарів, підвищення цін, падіння купівельної спроможності карбованця, нестачу палива. У країні, яка посідала до війни перше місце у світі з виробництва зерна, зявилися черги за хлібом, процвітала спекуляція.
Болюче сприймалися поразки Росії на фронтах, репресії уряду щодо українства Галичини, інших народів. Ширилися страйки робітників і селянські виступи, посилився національно-визвольний рух, а уряд робив жорсткішою політику щодо "недержавних" народів.
Ліворадикальні партії використовували ситуацію для дискредитації правлячої верхівки. Микола II катастрофічне втрачав авторитет не лише в суспільстві, а й серед свого оточення. Цариця Олександра Федорівна безцеремонне втручалася в державні справи. Ліберальна опозиція значно активізувала свою діяльність, посилилось протистояння Державної думи і уряду, розвалювалося співробітництво буржуазних партій і самодержавства. Прогресивний блок у IV Думі (міжпартійна коаліція більшості думських фракцій) поставив вимогу створення уряду "народної довіри", який повинен бути відповідальним перед Думою. Проте імператор категорично відкинув пропозицію.
Усе це привело до усвідомлення суспільством нездатності царського уряду подолати політичну й економічну кризу.
У середині лютого 1917 р. через нестачу хліба, спекуляції і постійне підвищення цін у Петрограді застрайкували 90 тис. робітників, до яких згодом приєднались робітники Путіловського заводу. Адміністрація закрила кілька цехів заводу, що стало приводом до початку масових страйків. На вулиці столиці вийшли робітники з гаслами "Хліба!", "Геть війну!", "Геть самодержавство!". Ця політична демонстрація вважається початком Лютневої революції.
Події стали наростати з дивовижною швидкістю: страйки набували дедалі більшого масштабу, до робітників приєдналися інші верстви населення. 26 лютого влада перейшла до більш активних дій: відбулися розстріли демонстрантів, арешти деяких членів столичного комітету більшовиків. Наступного дня в розвитку подій настав вирішальний злам, коли солдати почали переходити на бік мітингуючих.
Активізувалося і ліворадикальне підпілля. Було оприлюднено Маніфест ЦК РСДРП, що закликав робітничий клас до створення Тимчасового революційного уряду. Меншовики також видали відозву про необхідність згуртування антиурядових сил і створення Тимчасового уряду.
Разом з тим ряд робітничих організацій і соціал-демократична фракція Державної думи переконували робітників сформувати Ради робітничих депутатів за зразком 1905 р. 250 депутатів від робітників і солдат обрали Виконавчий комітет Ради. Головою його став лідер соціал-демократич-ної фракції Думи меншовик Микола Чхеїдзе. Одночасно лідери ліберальних партій у Державній думі створили Тимчасовий комітет для відновлення порядку і для відносин з особами й установами. Головою комітету став голова IV Думи Михайло Роздянко. Тимчасовий комітет надсилав царю, який перебував у Мотилеві, телеграми з проханням конституційних поступок, проте той не надавав подіям особливого значення. У той же час Тимчасовий комітет взяв під контроль всі міністерства, а Петроградська рада видала наказ про демократизацію армії.
28 лютого Микола II виїхав із Могилева до Царського Села, але революційні війська затримали імператорський потяг, і він змушений був повернутися. Після консультацій з командувачами фронтів він переконався, що сил для придушення революції не вистачає. Цар підписав Маніфест про зречення від престолу за себе і свого сина на користь брата, великого князя Михайла Олександровича. Але коли Маніфест привезли до столиці, стало очевидним, що народ не хоче монархії. З березня зрікся престолу і Михайло.
Представники Тимчасового комітету Думи і Виконкому Петроградської ради сформували Тимчасовий уряд на чолі з князем Георгієм Львовим.
Одне Із основних завдань Лютневої революції -- повалення самодержавства -- було вирішене
8.Підсумки першої світової війни.
Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного
ведення воєнних дій. Вона тривала з серпня 1914 року по листопад 1918
рік і була однією з найкровопролитніших в історії людства - в ній
загинуло понад 10 млн. осіб і 20 млн. було поранено. Жертви серед
цивільного населення були майже такими ж. Війна набрала не лише
масового, а й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що
воювали на фронті, цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися у
колісницю війни. Зростаючі втрати призводили до страшного напруження сил
на фронтах і в тилу, оголювали й поглиблювали фатальні політичні й
соціально-економічні вади старих імперських порядків Європи.
У воєнних діях взяло участь 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб.
Основні воюючі сторони: на боці Німеччини й Австро-Угорщини виступила
Болгарія, створивши Четверний союз; до країн Антанти приєднались Італія,
Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція, Японія; війну Німеччині
оголосив Китай і 14 держав Латинської Америки.
Війна так чи інакше вплинула на положення всіх країн світу, в тому числі
, в тому числі
й на нейтральні. Таким чином весь світ приймав участь у війні.
У війну були залучені колонії європейських держав. Під час війни колонії
набули великого значення як постачальники сировини та продовольства.
Крім того, сотні тисяч місцевих мешканців цих колоній було вивезено до
Європи для робіт у тилу і були використані як солдати на самих важких
ділянках фронтів, часто для прикриття європейських військ.
Для робіт у тилу Франція використала 200 тис. осіб, вивезених з її
колоній. Англія з однієї Індії вивезла з такою ж метою більше 400 тис.
осіб. Англія получила зі своїх заокеанських володінь майже 1 млн.
солдат, Франція - біля 300 тис.
У ході війни була повалена монархія і відбувся більшовицький жовтневий
переворот у Росії. Військова й економічна могутність Німеччини була
підірвана, і вона на довгий час опинилася в міжнародній ізоляції.
Наслідком поразки Австро-Угорщини став розпад однієї з найбільших
європейських імперій і утворення на її уламках нових національних
держав.
Після війни сформувалася нова система міжнародних відносин, відбувся
перерозподіл світу.
Література
1.Коляда, Т.Ладиченко "Всесвітня історія вік ХХ" 1995 р.
2.Субтельний "Україна. Історія"
3.Король "Історія України"
4. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). -- М. : Культура и спорт, 1997. -- 496с.
5.Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. -- СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. -- 135,[1] с.
6. Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. -- С.Пб. : Наука, 1999. -- 189с.
матеріальних і продовольчих ресурсів. Чисельність армій двох
коаліцій
досягла 70 млн. осіб. Для ефективної роботи промисловос