Ім'я файлу: Плавання.docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 29.05.2020

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Кафедра «Фізичне виховання»

Реферат

з дисципліни «Фізичне виховання»

Тема: «Історія розвитку водних видів спорту»

Виконав студент групи КН-219а

Гришин Руслан Едуардович

Перевірив викладач

Кучеренко Г. Г

Харків 2020

План

1 Плавання у стародавні часи………………………………………………...3

2 Розвиток плавання у світі та в Україні, історія плавальних змагань……3

2.1 Розвиток плавання у Європі та світі…………………………………...3

2.2 Проведення перших змагань з плавання………………………………4

2.3 Розвиток плавання в Україні…………………………………………...5

3 Розвиток підводного плавання, дайвінг…………………………………...7

4 Розвиток окремих олімпійських плавальних видів спорту………………8

4.1 Спортивне плавання……………………………………………………8

4.2 Стрибки у воду…………………………………………………………9

4.3 Водне поло……………………………………………………………...9

4.4 Синхронне плавання…………………………………………………...9

Список використаної літератури…………………………………………….11

1 ПЛАВАННЯ У СТАРОДАВНІ ЧАСИ

Вчені з'ясували, що плавання зародилося ще в давнину. Були знайдені малюнки на стінах печер, які відносяться приблизно до 5000 років до н. е. Першу письмову згадку про плавання відносять до 2000 р. до н.е. Давні люди помітили, що багато тварин здатні пересуватися по воді, і перейняли цю здатність. Відомі їм способи плавання нагадували сучасні кроль і брас. В той час плавання носило суто прикладний характер — у риболовлі, полюванні за водоплаваючими тваринами, підводному промислі, у військовій справі. В Давній Греції плавання стало використовуватися як важливий засіб фізичного виховання. Також відомо, що в Древньому Римі плавання стало основою підготовки спортсменів, у тому числі тих, хто брав участь в Олімпійських іграх[1,2].
2 РОЗВИТОК ПЛАВАННЯ У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ, ІСТОРІЯ ПЛАВАЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

2.1 Розвиток плавання у Європі та світі

У середньовіччі фізична культура занепала. У цей час плавання вважалося гріховним заняттям. У ряді міст Європи купання було заборонено церквою. Окремі знамениті плавці, звичайно, були і тоді. Так, єзуїт Афанасій Кірхер повідомляє про відомого плавця-пірнальника XIV ст. Ніколо із Сицилії, який проводив більшу частину свого життя у воді й отримав за своє рідкісне на той час вміння прізвисько «Ніколо-риба».

Відомі гуманісти епохи Відродження: педагог Вітторіо так Фельтре (1378-1446), письменник Франсуа Рабле (1494-1553), лікар Ієронім Меркуріаліс (1530-1606), соціалісти-утопісти Томас Мор (1478-1535) і Томмазо Кампанелла (1568 -1639), педагог Йоганн Гутсмутс (1759-1839) на противагу середньовічній схоластичній педагогіці, що ігнорувала фізичне виховання, висували ідею з'єднання розумового і фізичного виховання, причому важливим засобом фізичного виховання вони вважали плавання. Так, італійський педагог Вітторіо так Фельтре не лише закликав звертати увагу на фізичне виховання, але й організував у 1424 р. в Мантуї школу «Будинок радості», де поряд з багатьма фізичними вправами на лоні природи навчав своїх учнів плавання. Ф. Рабле у своїй знаменитій книзі «Гаргантюа і Пантагрюель» (1532 р.), описуючи фізичне виховання свого героя велетня Гаргантюа, звертає особливу увагу на його вміння плавати різноманітними способами: «Плавав у глибоких місцях на грудях, на спині, на боці, рухаючи всіма членами або одними ногами.»

У 1538 р. німецький професор мов Ніколаус Вінман опублікував працю «Плавець або розмова про плавання» («Der Schwimmer oder ein Zweigespräch über die Schwimmkunst»).

Збереглися ескізи пристосувань для плавання (рукавички у вигляді плавників і ласти для ніг, очевидно виготовлені зі шкіри), виконані Леонардо да Вінчі (XVI ст.). З давніх часів відомі і пристосування, що поліпшують видимість під водою. Марокканський мандрівник Ібн Батута, що відвідав у 1331 р. Перську затоку, писав про збирачів перлів: «Перш ніж пірнути, ловець одягав на обличчя щось на зразок маски з черепахового панциря, а на ніс - черепаховий затиск». У Японії професійні збирачі перлів - ама - пірнали в окулярах. На французькій гравюрі XVI ст. складальники коралів також зображені в захисних окулярах. У XVII ст. в російських військах було введено навчання плаванню.

2.2 Проведення перших змагань з плавання

Перші змагання з плавання відбулись на межі XV—XVI ст. Відомо про змагання плавців у Венеції, що відбулись у 1515 р.

Розвиток плавання як спорту припав на другу половину ХХ ст. Перша спортивна організація плавців виникла в Англії у 1869 р. («Асоціація любителів спортивного плавання Англії»), потім подібні організації з`явились у Швеції (1882), Німеччині, Угорщині (1886), Франції (1887), Нідерландах, США (1888), Новій Зеландії (1890), Росії (1894), Італії, Австрії (1899). Ріст популярності спортивного плавання наприкінці XIX ст. пов`язаний з початком будівництва штучних басейнів[3].

У 1889 р. у Відні пройшли великі міжнародні змагання за участі спортсменів з кількох європейських країн; надалі вони стали проводитися регулярно і отримали назву «першість Європи»[8][9]. В 1896 році плавання увійшло в програму перших Олімпійських ігор, і з того часу незмінно входить в олімпійську програму.

Перед початком Олімпійських ігор 1908 року Міжнародна федерація плавання (FINA) розробила та затвердила «Правила FINA», що включали перелік дистанцій для проведення змагань, порядок комплектування і проведения запливів, порядок реєстрації світових рекордів. Тоді також були зареєстровані перші світові рекорди у плаванні, найпершим з них став результат Золтана Халмаї на дистанції 100 м вільним стилем (1.05,8), показаний 3 грудня 1905 року.

2.3 Розвиток плавання в Україні

Здавна слов`яни мешкали переважно на територіях віддалених від морів та великих водойм, тому цілком логічно, що серед давніх українців вміння плавати не було поширене. Проте відомо, що у IХ-Хст. під час походів на Візантію воїни Київської Русі, яким доводилося рятуватися із суден, що їх підпалювали вороги, кидалися у воду й зі зброєю пропливати сотні метрів, дістаючись до своїх неушкоджених кораблів[4,5].

На Запорозькій Січі функціонувала ефективна система фізичного виховання. Пріоритетне місце в структурі фізичної підготовки козаків належало вдосконаленню навичок в плаванні, пірнанні, вмінню правити човном.

Подальший розвиток плавання в Україні пов'язаний з Російською імперією, до якої вона входила. В Росії з'являються перші спроби організованого навчання плаванню військ. За часів Петра І як обов'язкову дисципліну було запроваджене плавання у військових навчальних закладах, що вивчалася в груповому порядку. Розвиток плавання тісно пов'язаний з особистістю знаменитого воєначальника О. В.Суворова. Він розглядав плавання як такий засіб фізичного виховання, котрий разом з фізичною підготовкою воїнів має також оздоровчу та прикладну спрямованість [4,6]. Також, в цей час починають з'являтися перші друковані праці з плавання. У першій половині XIXст. стали засновуватися перші плавальні школи, система навчання плаванню яких базувалась на системі природного навчання цього віщу спорту. В кінці XIXна початку XXст. в Києві були відкриті перші плавальні басейни, якізначно прискорили розвиток плавання. В цей же час стали проводитися перші змагання з плавання або окремо, або в рамках комплексних Олімпіад, у яких брали участь спортсмени організованих на той час плавальних клубів, розміщених в Києві, Харкові, Миколаєві, Севастополі та Чернігові [4,6].

На початку XX ст. в Галичині, Закарпатті та в Буковині діяли найрізноманітніші спортивні організації, формувалася система спортивних змагань. Товариство «Україна», спортивна організація, яка культивувала багато видів спорту, в тому числі й плавання, також була організатором перших загальнокраєвих змагань, так званих «Запорізьких ігрищ»,на зразок новітніх олімпіад. Ці змагання органічно поєднували тогочасну молоду олімпійську ідею із загальноукраїнськими традиціями. До програми «Запорізьких ігрищ», починаючи з других, входили і змагання з плавання [4,6].

Що стосується радянського періоду історії України, то розвитку плавання в республіці сприяло введення комплексу ГПО, де плавання було однимз основних видів фізичних вправ. Це дало новий поштовх для будівництва водних станцій, басейнів та місць для масового навчання плавання. Починає розширюватись мережа фізкультурних закладів. На початку 30-х років відкривається інститут фізичної культури в Києві та технікуми фізичної культури в деяких містах. В усіх цих закладах плавання входить до навчального плану як одна з основних педагогічних дисциплін. В 1940 році в Україні були відкриті перші ДЮСШ в Києві, Харкові, Одесі [4,7]. По завершенні II Світової війни у містах, де працювали зимові закриті плавальні басейни, були відкриті молодіжні спортивні школи плавання. Посиленими темпами йшло будівництво відкритих водних баз на природних водоймах, штучних літніх і зимових закритих басейнах. Усі ці заходи створювали сприятливі умови для залучення до систематичних занять плавальним спортом великої кількості молоді [6,7] У першій половині 70-х років XX ст. в Україні була прийнята низка заходів зі збільшення масовості занять дітей з плавання. З’явились басейни, в яких дітей почали навчати плаванню з дошкільного віку.Створена широка мережа ДЮСШ з відділенням плавання та ШВСМ. Уроки плавання включені в навчальну програму з фізичного виховання, а з 1984 р.- обов'язковий залік з плавання. Були створені плавальні центри, які були забезпечені усіма необхідними умовами для підвищення майстерності плавців у досягненні ними високого рівня [4,5,6].

3 РОЗВИТОК ПІДВОДНОГО ПЛАВАННЯ, ДАЙВІНГ

Виникнення підводного спорту пов'язане з удосконаленням легководолазного обладнання, яке стало досить простим і надійним. Основне обладнання для плавання під водою включає ласти, маску, трубку для дихання і акваланг. Сучасні ласти були запатентовані у 1933 р. французом Луї де Корльє. Акваланг (лат. aqua — вода та англ. lung — легеня)- був винайдений на початку 1940-х років французьким дослідником Жаком Івом Кусто. Акваланг належить до категорії автономних апаратів для дихання під водою і працює автоматично, за відкритою схемою дихання, тобто видих виконується у воду.

Поява загальнодоступного обладнання призвела до захоплення великої кількості людей плаванням під водою. У 50-х роках у різних країнах стали розвиватися різні види підводного плавання: підводне полювання, пірнання на швидкість, підводне орієнтування, підводна археологія та ін.

Дайвінг (англ. Scuba diving) або «пірнання»  — одна з форм підводного плавання, в якому пірнальник (дайвер) використовує певні технічні засоби для дихання під водою.

Історія дайвінгу, як масового захоплення, почалася 1959 року, коли Жак Кусто та його колеги заснували Всесвітню конфедерацію підводної діяльності CMAS, яка першою розробила систему навчання любительського плавання з аквалангом. Сьогодні CMAS — найбільша система підводників-любителів у світі, яка включає в себе понад 90 національних федерацій і контролює всі види підводної діяльності: навчання, різноманітні види спорту, наукові дослідження, фото- та відео зйомку та інші сфери[10].
4 РОЗВИТОК ОКРЕМИХ ОЛІМПІЙСЬКИХ ПЛАВАЛЬНИХ ВИДІВ СПОРТУ

Сьогодні водні види спорту розвиваються у багатьох напрямках як-от: спортивне плавання, стрибки у воду, синхронне плавання, водне поло.

4.1 Спортивне плавання 

Спортивне плавання — вид спорту, в якому метою є якнайшвидше проплисти зазначену відстань, не порушуючи при цьому техніки способу плавання, який використовується. Спортивне плавання почало набувати популярності ще в XIX столітті. З 1896 року є олімпійським видом спорту.

4.2 Стрибки у воду

Добре володіли мистецтвом стрибків у воду ще стародавні греки, про що свідчить фреска V ст. до н.е. виявлена ​​в руїнах міста Постума. Сьогодні стрибки у воду виконуються з рядом акробатичних дій (оберти, гвинти, обертання). На змаганнях виконуються стрибки з трампліну (1 і 3 метри) і вежі (5, 7,5 і 10 метрів). На змаганнях із синхронних стрибків оцінюється також синхронність виконання елементів двома учасниками. Стрибки у воду входять до програми чемпіонатів світу з водних видів спорту. У 1890 році було вперше розіграно першість Європи зі стрибків у воду. Переможцем цих змагань став угорець Циммерман. У програму Олімпійських ігор стрибки у воду включені вперше на третіх Олімпійських іграх в 1904 році, і відтоді постійно присутні на Олімпіадах. Синхронні стрибки з'явилися в програмі Ігор в Сіднеї в 2000 році.
4.3 Водне поло

Водне поло (англ. Water polo) — командна спортивна гра в воді, в процесі якої спортсмени двох команд намагаються закинути м'яч у ворота суперника і не пропустити у свої. Родоначальниками гри у водне поло були англійці. У 1876 ​​р. шотландець В. Вільсон сформулював перші правила гри, які лежать в основі сучасних правил змагань з водного поло. У 1890 р. відбулася перша міжнародна зустріч з водного поло команд Англії і Шотландії, в якій англійці програли з рахунком 0:4. У 1900 році водне поло було включено в програму Олімпійських ігор. Близько ста років цей вид спорту вважався суто чоловічим, але в 2000 році до програми Олімпіади в Сіднеї було включено жіноче водне поло.
4.4 Синхронне плавання

Цей жіночий вид спорту полягає у виконанні різноманітних фігур у воді під музику. Як вид спорту синхронне (фігурне) плавання стало розвиватися в 30-х рр. XX ст. в Болгарії, Німеччини, Голландії, Канаді та Франції. У 1945 р. воно було включене в національну програму змагань у США. У 1958 р. в Амстердамі відбулися перші міжнародні змагання, в яких брали участь спортсменки 9 країн. З 1973 р. синхронне плавання стало включатися у чемпіонати світу з плавання, стрибків у воду і ватерполо, а з 1977 р. - у чемпіонати Європи. В програму Олімпійських ігор входить з 1984 р. В Україні синхронне плавання зародилося в 20-30-х роках ХХ ст. У той час фігурне плавання включалося в різні водні свята і метою яких була популяризація плавання. У книзі «Плавання, стрибки у воду, водне поло», що вийшла в 1928 р. під редакцією Н.А. Бутовича, описується кілька перестроювань фігурного плавання: клубок, фонтан, зірка, колесо, а також йдеться про організацію виступів і інсценувань на воді. Становлення і розвиток синхронного плавання в пашей країні належить до 50-х років, коли стали організовуватися (спочатку у Львові, а потім у Києві) секції і групи фігурного плавання. У 1960 р. вийшла перша книга з фігурного плавання Б.І. Онопрієнко.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Теория и методика физического воспитания. Учебник Л.П. Матвеев и А.Д. Новиков / 1967

2. З. П. Фирсов. — М.: «Физкультура и спорт», 1976. — 384 с., с. 12—15.

3. З. П. Фирсов. — М.: «Физкультура и спорт», 1976. — 384 с., с. 16—17.

4. Крук М.З.Биканов С. Р., Крук А.З. Теорія і методика викладання плавання.Житомир, видавництво ЖДУ ім. І. Франка. 2010 -108с.

5. Платонов В. М.Плавання. -К\, Радянська школа, 1980 -320с.,c.18-20

6. Глазирін І. Д. Плавання. -К.:Кондор. 2006 -502с., c. 7-9

7. Парфьонов В. О.Плавання. -К., Вища школа. 1974 -300с

8. З. П. Фирсов. — М.: «Физкультура и спорт», 1976. — 384 с., c.17

9. З. П. Фирсов. — М.: «Физкультура и спорт», 1976. — 384 с., c. 76

10. Wikipedia [Електронний ресурс]

URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Дайвінг [дата звернення: 24.05.2020]
скачати

© Усі права захищені
написати до нас