Міністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ

3
План лекції
1. Поняття та ознаки кримінального права України.
2. Принципи кримінального права України. Функції кримінального права.
3. Предмет та метод правового регулювання кримінального права України.
4. Система кримінального права України.
Література:
Нормативно-правові акти:
1. Конституція України: закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // База даних
«Законодавство
України»/Верховна
Рада
України.
URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 30.10.2019).
2. Кримінальний кодекс України: закон України від 05.04.2001 № 2341-III //
База даних «Законодавство України»/Верховна Рада України. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (дата звернення: 30.10.2019).
3. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII // База даних
«Законодавство
України»/Верховна
Рада
України.
URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/580-19 (дата звернення: 30.10.2019).
Основна література:
1. Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина : навч. посіб..
Київ : Правова єдність, 2016. 363 с.
2. Зінченко, І.О. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частина у питаннях і відповідях : наук.-практ. посіб. : Атіка, 2013.240 с.
3. Кримінальне право України (у питаннях та відповідях) : навч. посіб.
Литвинов О.М., Житний О.О.,Клемпарський М.М. та ін; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2016. 328 с.
4. Кримінальне право України (у питаннях та відповідях) : навчальний посібник кол. авторів Литвинов О.М., Житний О.О., Васильєв А.А. та ін. Харків:
НікаНова, 2015. – 400 с.
5. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник : затверджено
МОН України, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, О.О. Володіна та ін.. - Х. : Право, 2015.
528 с.
6. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 ВВР України. – 2001. – № 25-
26. Ст. 131.
7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України : станом на
1 верес. 2015 р. С.В. Пєтков, О.І. Мотлях, Н.В. Малярчук та ін. Київ : Центр учб. літ., 2015. 720 с.
8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України : станом на
20 січ. 2016 р. О.М. Литвинов, П.Д. Біленчук, К.І. Бєляков та ін.. Київ : Центр учб. літ., 2016.536 с.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. Київ :
Юрінком Інтер, 2016.1064 с.

4
Додаткова література:
1. Галабала, М.В. Тенденції розвитку науки кримінального права України в період після відновлення державної незалежності (питання загальної частини)
Форум права : електрон. наук. фахове вид. ХНУВС. - 2012. - № 4 С. 171–178.
2. Гнатенко, Є.С. Взаємозв'язок кримінального права України з іншими галузями публічного права Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку : зб. матеріалів V Міжнар. наук.-практ. конф. (19-20 трав. 2012 р., м.
Суми) МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ, Сум. філ., редкол.: С.С. Лукаш
(голова) та ін. - Ч. 1 С. 209.212.
3. Допілка В.О. Кримінальне правопорушення як предмет кримінального права Південноукраїнський правничий часопис.2012. № 2 С. 39-40.
4. Житний, О.О. Глобалізація та функції кримінального права України
(окремі питання) Вісник Кримінологічної асоціації України : зб. наук. праць засн.
Харків. нац. ун-т внутр. справ. - 2014. - № 6 С. 45-53.
5. Житний, О.О. Розвиток кримінального права України в умовах глобалізації (загальні тенденції та перспективи дослідження) Форум права : електрон. наук. фахове вид. ХНУВС. - 2013. - № 1 С. 306–311.
6. Збірник задач з кримінального права. Загальна частина : [дисципліна:
Кримінальне право; галузь знань: Право: напрям підготов.: Правознавство; спец.:
Правоохоронна діяльність; усі спеціалізації; освіт.-кваліфік. рівень: бакалавр; ден. та заоч. форми навч.] : . А.А. Васильєв, О.О. Житний, Д.Ю. Кондратов та ін.. Х. :
ХНУВС, 2014. 64 с.
7.
Кримінальне право України. Загальна частина. Альбом схем : навч. посіб. : рекомендовано МОН України В.Я. Горбачевський, І.А. Вартилецька, О.В.
Микитчик та ін.. Київ : Правова єдність: Алерта, 2015. 212 с.
8.
Куц В.М. Кримінальне правопорушення : відродження забутого поняття
Наше право Our law : наук.-практ. журн. засн. НУВС, Академія прав. наук
України, Верховний Суд України та ін. - 2012. - № 5 С. 117-120.
9. Оцяця, А.С. Визначення функції кримінального права Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ : наук.-теорет. журн. Луган. держ. ун-т внутр. справ. - 2013. - № 3 С. 192-199.
10. Тацій В. Виклики сучасності і кримінальне право Голос України : газ.
Верховної Ради України. - 2016. - 29 січня (№ 16) С.6-7.
11. Шульга А.М. Кримінальне право України: основні питання та відповіді : посібник для підгот. до форм контролю з навч. дисципліни "Кримін. право
України Харків : Майдан, 2014. 276 с.

5
Текст лекції
1. Поняття та ознаки кримінального права України.
Кримінальне право традиційно прийнято розглядати у декількох аспектах: 1) кримінальне право, як самостійна галузь права; 2) кримінальне право, як наука; 3) кримінальне право, як навчальна дисципліна.
Під кримінальним правом, як самостійною галуззю вітчизняного права розуміють сукупність, а за своєю суттю систему формально визначених та загальнообов’язкових юридичних норм, встановлених чи санкціонованих державою, виконання яких забезпечене її примусовою силою, що визначають протиправність та караність суспільно небезпечного діяння, підстави кримінальної відповідальності, види та розміри покарань, а також інших примусових заходів кримінально-правового впливу, загальні засади призначення покарання, умови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
Кримінальне право виступає правовим засобом держави у запобіганню кримінальним правопорушенням. Воно охороняє людину, суспільство, державу та світовий правопорядок від суспільно небезпечних та протиправних посягань. На відміну від інших заходів правової охорони цих об’єктів, кримінальне право реалізує це завдання у формах, характерних лише для нього – шляхом визначення кола суспільно небезпечних діянь, встановлення покарань за їх вчинення та застосування на підставі норм кримінально-процесуального права покарань до осіб, винних у вчиненні кримінальних правопорушень.
1. Кримінальне право – система формально визначених юридичних норм. Відмінність сукупності від системи полягає в тому, що сукупність – це вільне (безсистемне) розташування предметів чи явищ у певній групі, а система – це віднесення тих чи інших предметів або явищ до певної групи залежно від конкретно обраного критерію.
Норми кримінального права закріплюють заборони вчинення суспільно небезпечних діянь. Перелік таких діянь має вичерпний характер и розширеному тлумаченню не підлягає.
Спрацьовує загально правовий принцип: «Немає кримінального правопорушення без прямої на те вказівки у законі». Тому кримінальне право має формальну визначеність, тобто точно фіксує у нормі закону у формалізованому вигляді у письмовій формі ознаки конкретних кримінально- протиправних посягань та види і розміри покарань за їх вчинення.
Норми кримінального права залежно від внутрішнього змісту та значення сконцентровані у відповідні кримінально-правові інститути. Кримінально-правові інститути представляють собою Розділи. Наприклад, у Розділі ІІ Загальної частини чинного КК України – «Закон про кримінальну відповідальність» знаходяться кримінально-правові норми, що регламентують питання застосування Кримінального кодексу України; у Розділі ІІІ «Кримінальне правопорушення, його види та стадії» знаходяться норми в яких визначено поняття кримінального правопорушення, види кримінальних правопорушень, поняття та види стадій вчинення кримінального правопорушення, а також правила кваліфікації за незакінчене кримінальне правопорушення; у Розділі IV «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності
(суб’єкт кримінального правопорушення)» знаходяться норми, в яких закріплено поняття суб’єкта кримінального правопорушення та його види, поняття спеціального суб’єкта, поняття осудності та обмеженої осудності, вказівку на вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність; у Розділі V «Вина та її форми» знаходяться норми, в яких закріплено поняття вини, її форми та види; у Розділі VI «Співучасть у кримінальному правопорушенні» знаходяться норми, в яких закріплено поняття співучасті, її форми та види співучасників, а також правила кваліфікації при співучасті; у Розділі VII «Повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень» знаходяться норми, в яких закріплено поняття повторності, сукупності та рецидиву їх види, а також їх правові наслідки; у Розділі VIII «Обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння» знаходяться норми, в яких наведено визначення та ознаки обставин, що виключають кримінальну-протиправність діяння, а тим самим й кримінальну відповідальність; у Розділі IX «Звільнення від кримінальної відповідальності» знаходяться норми, в яких закріплено умови та підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності; у Розділі X «Покарання та його види» знаходяться норми, в

6 яких закріплено поняття, мета та види покарань, що можуть бути застосовані до винних у вчиненні кримінального правопорушення осіб; у Розділі XI «Призначення покарання» знаходяться норми, в яких закріплені засади призначення покарання, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, а також правила призначення покарання; у Розділі XII
«Звільнення від покарання та його відбування» знаходяться норми, в яких закріплені підстави та умови звільнення від покарання та його відбування, а також їх види; у Розділі XIII
«Судимість» знаходяться норми, в яких закріплено правові наслідки судимості, строки погашення судимості та порядок їх обчислення, а також правила зняття судимості; у Розділі
XIV «Інші заходи кримінально-правового характеру» знаходяться норми, в яких закріплено поняття та мета примусових заходів медичного характеру їх види, закріплений перелік осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, наведене визначення примусового лікування, також закріплено поняття та випадки застосування спеціальної конфіскації; у Розділі
XIV-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб» закріплено підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру, встановлено види юридичних осіб, до яких застосовуються заходи кримінально-правового характеру, підстави для звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру, Види заходів кримінально-правового характеру, що застосовуються до юридичних осіб тощо; у Розділі XV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» знаходяться норми, в яких закріплено підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, наведений перелік примусових заходів виховного характеру, закріплені види покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, закріплені правила призначення покарання неповнолітнім, а також умови та підстави звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування, тощо.
У Розділах Особливої частини КК України знаходяться кримінально-правові норми, в яких закріплені об’єктивні та суб’єктивні ознаки конкретних складів кримінальних правопорушень, наприклад, умисне вбивство (ст. 115 КК), вбивство через необережність (ст.
119 КК), умисні тяжкі тілесні ушкодження (ст. 121 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), крадіжка (ст.
185 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), шахрайство (ст. 190 КК), хуліганство (ст. 296
КК), незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст. 309 КК), примушування давати показання (ст. 373 КК), дезертирство (ст. 408 КК), тощо.
2. Загальнообов’язковість кримінально-правових норм передбачає, з одного боку те, що кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення або суспільно небезпечне, винне та протиправне діяння, зобов’язаний відчути на собі заходи кримінально-правового впливу, зокрема, кримінальну відповідальність та покарання; примусові заходи виховного характеру; примусові заходи медичного характеру тощо. Загальнообов’язковість, як ознака кримінального права означає також те, що дія норм кримінального права поширюється на всю територію
України, у тому числі на території та площі, які згідно нормам міжнародного права відносяться до території України, а також всіх, хто знаходиться на території України, а це: 1) громадяни
України; 2) іноземці; 3) апатриди (особи без громадянства, які постійно проживають в Україні та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні).
3. Кримінально-правові норми встановлюються або санкціонуються державою. Це означає, що будь-які, у тому числі й кримінально-правові норми приймаються вищим законодавчим органом – Верховною Радою України. Вищий законодавчий орган держави здійснює законотворчу діяльність, тобто державну діяльність з приводу нормативного закріплення відповідних правил поведінки у суспільстві їх регламентації у письмових нормативно-правових актах, заборони суспільно шкідливих та суспільно небезпечних діянь, тощо.
4. Примусовість кримінально-правових норм означає те, що за недотримання встановлених у них заборон держава через свої спеціальні органи примусу (поліція, прокуратура, структури департаменту виконання покарань тощо) примушує осіб, винних у вчинені кримінального правопорушення нести покарання. Держава має застосовувати заходи правового примусу до таких осіб, тому що добровільність у цій ситуації не є природною.

7
Іншими словами, суб’єкт кримінального правопорушення добровільно, за своєю доброю волею не визнає себе винним у вчинені кримінального правопорушення, який він вчинив і тим більше добровільно не буде себе карати. Примусовість кримінально-правових норм повинна бути рівною для усіх, хто вчинив кримінальне правопорушення. У певній мірі саме цим обумовлюється загальнообов’язковий характер норм кримінального права.
Важливе профілактичне значення має застосування до осіб, винних у вчиненні кримінального правопорушення заходів кримінально-правового впливу.
5. Особливий зміст кримінально-правових норм означає, що лише у нормах кримінального права визначається протиправність та караність суспільно небезпечного діяння, встановлюються підстави кримінальної відповідальності, види та розміри покарань, а також
інші примусові заходи кримінально-правового впливу, загальні засади призначення покарання, умови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, а також вичерпний перелік конкретних складів кримінального правопорушення тощо.
Кримінальне право як галузь права включає в себе і кримінальне законодавство, і кримінально-правові відносини, пов’язані із законотворчою та правозастосовчою діяльністю.
Кримінальне право як юридична наука представляє собою систему знань (ідей, поглядів, концепцій, точок зору) про загальні засади кримінальної відповідальності, поняття та ознаки кримінального правопорушення та покарання, шляхи удосконалення чинного кримінального законодавства, яка ґрунтується на закономірностях суспільного розвитку і кримінально- правового регулювання, пізнаних на основі дослідження та аналізу українського та зарубіжного досвіду, чинного українського і зарубіжного кримінального законодавства та практики його застосування, інших наукових та науково-практичних джерел.
Кримінальне право як навчальна дисципліна представляє собою систему знань про загальні засади кримінальної відповідальності, кримінальні правопорушення покарання, національний та світовий досвід кримінально-правового регулювання відносин пов'язаних із вчиненням суспільно небезпечних, винних та протиправних діянь.
Кримінальне право як навчальна дисципліна вивчається в юридичних навчальних закладах та на юридичних факультетах. Представляє собою курс «Кримінальне право України.
Загальна частина» та курс «Кримінальне право України. Особлива частина». У навчальних планах для вивчення кримінального права як навчальної дисципліни встановлено відповідну кількість годин для проведення лекційних, практичних та семінарських занять, заліків та екзаменів тощо.
2. Принципи кримінального права України. Функції кримінального права.
Кримінальне право України ґрунтується на загальновизнаних правових принципах.
Під принципами кримінального права треба розуміти вихідні основоположні ідеї, які
відображають змістову сутність кримінального права, його завдання, визначають внутрішню
побудову галузі кримінального права України, окремих кримінально-правових інститутів,
правотворчу та правозастосовну діяльність і які знаходять своє вираження у нормах
кримінального права.
В теорії права прийнято розрізняти дві групи принципів:
- загально правові;
- спеціальні (галузеві).
До загально правових принципів можна віднести, наприклад, принцип законність, гуманізму, справедливості, рівності усіх перед законом тощо.
До принципів характерних лише для кримінального права відносять, зокрема, принцип відповідальності тільки за вчинення суспільно небезпечного діяння яке визнано у
Кримінальному Кодексі кримінальним правопорушенням; невідворотності кримінальної відповідальності та покарання; особистої відповідальності; відповідальність за наявності вини;
індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання; економії кримінальної репресії.
Принцип відповідальності тільки за вчинення суспільно небезпечного діяння яке
визнано у Кримінальному Кодексі кримінальним правопорушенням. Даний принцип означає, що кримінальна відповідальність можлива лише за діяння, що передбачене в

8
Особливій частині Кримінального кодексу як кримінальне правопорушення. Лише закон про кримінальну відповідальність визначає, яке суспільно небезпечне діяння є кримінальним правопорушенням і яке покарання може бути призначене за вчинення такого діяння. Тому, коли діяння містить формальні ознаки кримінального правопорушення але не передбачене як кримінальне правопорушення в Особливій частині КК України, особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності. У цьому випадку працює правило: «Немає кримінального правопорушення вказівки на це в законі». Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
Принцип невідворотності кримінальної відповідальності та покарання. Цей принцип виявляється у тому, що, по-перше, кожна особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить склад кримінального правопорушення передбаченого відповідною статтею Особливої частини чинного КК України, повинна нести кримінальну відповідальність та піддана покаранню і по-друге, така особа не може бути покарана за один і те саме кримінальне правопорушення двічі. У цьому принципі закладені також загальна і спеціальна превенції норм кримінального права.
Принцип особистої відповідальності. Означений принцип полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, може нести за нього відповідальність і підлягати покаранню. Іншими словами: особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, відповідає лише за те, що було вчинене нею особисто. Таким чином виключається всі форми колективної відповідальності. У зв'язку з чим у чинному кримінальному законодавстві відсутні положення про кримінальну відповідальність юридичних осіб. Принцип особистої відповідальності протистоїть беззаконню та свавіллю по відношенню до невинних осіб.
Принцип відповідальність за наявності вини. Особа вважається невинуватою у вчинені кримінального правопорушення і не може підлягати кримінальній відповідальності та піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Іншими словами: особа несе кримінальну відповідальність лише за ті діяння і ті наслідки, щодо яких встановлено його вину. Об’єктивне ставлення у провину не допускається.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчинені кримінального правопорушення.
Вчинене кримінальне правопорушення не тільки є результатом фізичних рухів людини, а й є продуктом його свідомості та волі. У кримінальному праві встановлено, що обов’язкова ознака будь-якого кримінального правопорушення – умисел або необережність. Неможливо забезпечити законність та верховенство права, не дотримуючись при цьому принципу відповідальності за наявності вини. Даний принцип передбачає взаємозв’язок суб’єктивних та об’єктивних ознак кримінального правопорушення.
Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання. Цей принцип вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначене покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані з огляду на конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного. Важливою підставою для вирішення питання про міру покарання суб’єкта кримінального правопорушення є його індивідуальні особливості, зокрема, фізичний стан, характер, особливості виховання, освіта, професія, спосіб життя, а також середовище, в якому він перебував, а також характер суспільно-небезпечного діяння і ступінь тяжкості цього діяння, форма вини тощо. Чим більш тяжкім є вчинене кримінальне правопорушення, чим більшу суспільну небезпечність становить винний, тим більш суворим є призначене покарання. Крім цього, зазначений принцип знаходить свій вияв у тому, що суд, з одного боку, застосовує суворі міри покарання до осіб, які винні у вчинені тяжких та особливо тяжких злочинів, а з іншого – широко застосовує міри покарання, не пов’язані з позбавленням волі, до тих осіб, які вчинили нетяжкі злочини.
Принцип економії кримінальної репресії. Даний принцип властивий як законодавчий так
і правозастосовній діяльності. На законодавчому рівні економія репресії виявляється в тому, що законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінально караних відносить лише ті з них, котрі мають високу ступінь суспільної небезпеки. Такі діяння грубо порушують законні інтереси громадян, суспільства та держави, спричиняють істотну шкоду правоохоронним інтересам цих учасників правовідносин або створюють загрозу заподіяння такої шкоди. Законодавча економія кримінальної репресії має місце і під час класифікації

9 кримінальних правопорушеннь. Залежно від їх тяжкості визначається міра покарання у санкції кримінально-правової норми. Означений принцип проявляється і в законодавчому встановленні більш м’яких видів покарань, звуженні строків покарання тощо.
Функції кримінального права.
Функціями кримінального права треба визнавати напрями дії кримінально правових норм.
Основними функціями кримінального права є:
1) попереджувальна (превентивна);
2) охоронна;
3) регулятивна.
Сутність попереджувальної або превентивної функції полягає в тому, що саме існування кримінального права, яке за своєю суттю є негативним правом, застерігає потенційних правопорушників або осіб, які вже були засуджені від вчинення кримінального правопорушення, посягань на об’єкти кримінально правової охорони. Застереження відбувається через наявні кримінально правові норми в яких закріплені санкції за порушення нормативних заборон. На першому місці знаходиться попереджувальна функція тому, що діяльність правоохоронних органів сучасної демократичної і правової держави повинна бути, насамперед, спрямована не на розкриття, притягнення до кримінальної відповідальності та подальше забезпечення існування засудженого, а на попередження певної категорії осіб від вчинення кримінального правопорушення. Наявність діючих кримінально-правових норм вже позитивно впливає на поведінку людей.
Сутність охоронної функції полягає в тому, що каральні, репресивні властивості кримінального права спрямовані на особу, яка або вчинила кримінальне правопорушення, або планує його вчинити. Кримінальне право охороняє властивими лише цій галузі права заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. Охоронна функція покликана також забезпечувати реалізацію завдань кримінального права через охоронні кримінально- правові відносини, які виникають з моменту вчинення особою кримінального правопорушення.
В цьому випадку йдеться про диференціацію кримінальної відповідальності та індивідуалізацію покарання.
Сутність регулятивної функції полягає в тому, що норми кримінального права, забороняючи вчиняти суспільно небезпечні діяння, у той же час вимагають певної правомірної поведінки. Регулятивна функція виявляється в нормативному врегулюванні, визначенні прав і обов’язків суб’єктів певної сфери суспільно значущих відносин, перетворення їх у регулятивні кримінальні правовідносини на відповідних наукових засадах і принципах кримінального права. Таке регулювання покликане забезпечити стабільність суспільних відносин, відповідно до завдань кримінального права, прогнозованість їх розвитку, тощо.
3. Предмет та метод правового регулювання кримінального права України
Як будь-яка інша галузь вітчизняного права, кримінальне право також має свій предмет та метод правового регулювання кримінально-правових відносин. Саме предмет та метод правового регулювання є тим критерієм, завдяки якому відбувається відмежування суміжних галузей права.
Предмет правового регулювання – це ті суспільні відносини, що виникають між
суб’єктами з приводу реалізації прав та виконання відповідних обов’язків.
Предметом правового регулювання кримінального права треба визнавати суспільні відносини, що виникають з приводу вчинення злочинів або проступків передбачених
Особливою частиною чинного КК України, між особою винною у вчинені такого діяння та відповідним (залежно від стадії кримінального процесу) представником державного правоохоронного органу (уповноважений органу дізнання, слідчій, прокурор, суддя). Такі відносини називаються кримінально-правовими відносинами.
Кожний з цих суб’єктів кримінально-правових відносин має певні права та несе відповідні обов’язки. Так, перший зобов’язаний відчути на собі негативні наслідки, які закон про кримінальну відповідальність пов’язує із вчиненням кримінального правопорушення

10 передбаченого Особливою частиною чинного КК України. Інший – відповідний представник правоохоронного органу – має право примусити першого до виконання цього обов’язку. І навпаки, перший має право вимагати проведення справедливого, неупередженого, з чітким дотриманням норм кримінального процесу кримінального та судового провадження щодо вчиненого ним злочину чи проступку. Друга сторона зобов’язана всі ці вимоги забезпечити у межах встановлених чинним законодавством.
Встановлення кримінально-правової заборони є вираженням обов’язку держави протидіяти злочинності. Порушення такої заборони передбачає притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування покарання або інших кримінально-правових заходів впливу. Кримінально-правова заборона зобов’язує громадян утримуватися від вчинення кримінальних правопорушень, тому покликаний регулювати поведінку людей у суспільстві.
Метод правового регулювання – це сукупність правових засобів, за допомогою яких
регламентуються та охороняються суспільні зв’язки між суб’єктами правовідносин. В теорії права виділяють три метода правового регулювання: 1) дозвіл; 2) припис; 3) заборона.
Саме заборона виступає головною складовою метода правового регулювання кримінального права. Тут говориться про заборону вчинення кримінальних правопорушень. Заборона тісно пов’язана із кримінально-правовим примусом, що застосовується до осіб, які порушують встановлену законом про кримінальну відповідальність заборону вчиняти кримінальні правопорушення.
Метод регламентації кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до осіб, винних у вчинені кримінального правопорушення. Даний метод застосовується тоді, коли вчинене діяння є суспільно небезпечним і передбачене чинним КК України як кримінальне правопорушення. При цьому, метод правового регулювання кримінального права застосовується у випадку колу суспільно небезпечне винне діяння передбачене в Особливій частині як кримінальне правопорушення вчинює неосудна особа або особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності. Це пов’язано з тим, що кримінальним правом регулюються усі відносини пов’язані із порушенням норм кримінального права. До методів правового регулювання треба відносити: 1) кримінальну відповідальність; 2) примусові заходи медичного характеру; 3) примусові заходи виховного характеру.
4. Система кримінального права України
Система кримінального права – це певний порядок розміщення, внутрішня побудова,
кримінально-правових норм. Кримінальне право України традиційно поділяється на дві взаємопов’язані частини: Загальну та Особливу.
Загальна частина складається з 16 розділів, як представляють собою окремі кримінально-правові інститути, тобто сукупність норм кримінального права, що регулюють однорідні або тотожні кримінально-правові відносини. Кожний з цих 16 розділів складається зі статей. Статті складаються із конкретних кримінально-правових норм. Кримінально-правові норми – основа кримінального права України, як самостійної галузі права.
У Загальній частині знаходяться норми, що закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність закону про кримінальну відповідальність у часі, просторі та колу осіб, поняття кримінального правопорушення і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, множинність, обставини, що виключають злочинність діяння, поняття та види покарання, підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, особливості відповідальності та покарання неповнолітніх тощо.
Особлива частина складається з 20 розділів, які також представляють собою окремі кримінально-правові інститути. Кожний з 20 розділів містить статті. У статтях закріплені конкретні кримінально-правові норми. Ці норми мають заборонний характер. Вони забороняють під загрозою застосування заходів кримінально-правового впливу вчинення суспільно небезпечних діянь.
Норми Особливої частини містять ознаки конкретних складів кримінальних правопорушень та види і розміри покарань, які можуть бути застосовані до порушників цих кримінально-правових норм.