Ім'я файлу: ЛЕКЦ_Я № 1 АДМ.ПРОЦЕС (1).pdf
Розширення: pdf
Розмір: 677кб.
Дата: 13.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Лекція 1 ЗЧ.pdf

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ
СПРАВ
кафедра адміністративного права та процесу, факультет №1
ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ № 1
з навчальної дисципліни «Адміністративний процес»
обов’язкових компонент
освітньої програми першого (бакалаврського) рівня вищої освіти
081 Право (поліцейські)
262 Правоохоронна діяльність (поліцейські)
за темою Адміністративний процес: загальна характеристика
Харків 2020

2
ЗАТВЕРДЖЕНО
Науково-методичною радою
Харківського національного університету внутрішніх справ
Протокол від 24.10.2020 № 9
СХВАЛЕНО
Вченою радою факультету № 1
Протокол від 16.10.2020 № 2
ПОГОДЖЕНО
Секцією Науково-методичної ради
ХНУВС з юридичних дисциплін
Протокол від 24.10.2020 № 9
Розглянуто на засіданні кафедри адміністративного права та процесу факультету № 1 (протокол від 10.10.2020 № 17)
Розробники:
1. Завідувач кафедри адміністративного права та процесу факультету № 1
ХНУВС, д.ю.н., професор Салманова О.Ю
2. Доцент кафедри адміністративного права та процесу факультету № 1
ХНУВС, к.ю.н., доцент Яценко В.П.
Рецензенти:
1. Завідувач кафедри поліцейської діяльності та публічного адміністрування
факультету №3 ХНУВС д.ю.н., професор Безпалова О.І.
2. Заступник директора Науково-дослідного інституту публічної політики і
соціальних наук, к.ю.н., с.н.с. Голубов А.Є.

3
План лекції
1. Поняття та особливості адміністративного процесу.
2. Особливості
адміністративно-процесуальних
норм
та
адміністративно-процесуальних відносин.
3. Принципи адміністративного процесу.
4. Структура адміністративного процесу.
Рекомендована література:
Основна
1. Конституція України: від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 2. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від
07.12.1984. № 8073-Х. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 3. Про адміністративні послуги: Закон України від 06.09.2012. № 5202. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17/stru#Stru
4. Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010. № 2297-VI.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 5. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992. № 2657-ХІI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 6. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011. № 2939-
VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 7. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014. № 1700-VIІ. . URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18
Додаткова
8. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5 лип. 2012 р.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 9. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 2 черв. 2011 р. № 3460-VI.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 10. Про судовий збір: Закон України від 8 липня 2011 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17

4
Текст лекції
1. Поняття та особливості адміністративного процесу.
У діяльності виконавчо-розпорядчих органів постійно виникає потреба розгляду і вирішення питань управлінського характеру щодо конкретних юридичних або фізичних осіб. Наприклад, про державну реєстрацію підприємств, видачу ліцензій або патентів, приватизацію громадянами житла, виділення земельних ділянок під будівництво, притягнення до дисциплінарної або адміністративної відповідальності тощо.
Такі питання прийнято називати індивідуальними управлінськими справами або адміністративними справами.
Для того, щоб правильно вирішити ту чи іншу адміністративну справу
(конкретне, індивідуальне управлінське питання), необхідно реалізувати відповідну норму матеріального адміністративного права, тобто застосувати приписи, які вона містить, щодо конкретного індивідуального випадку.
Реалізація відповідної норми здійснюється шляхом застосування органами державного управління матеріальних норм з додержанням певної процедури, тобто у визначеному законодавством порядку.
В адміністративно-правовій науці існує два підходи щодо визначення поняття «адміністративний процес», залежно від яких окреслюється його змістовне наповнення. Як правило, цю категорію розглядають у вузькому або широкому розумінні.
У вузькому розумінні адміністративний процес розглядається як врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок застосування заходів адміністративного примусу, і перш за все, адміністративних стягнень, за вчинення адміністративних правопорушень.
Тобто іншими словами, мова йде у даному випадку про юрисдикційну діяльність органів державного управління.
Широке розуміння адміністративного процесу пов'язане з визнанням того, що ним охоплюється будь-яка діяльність виконавчо-розпорядчих органів з реалізації матеріальних норм адміністративного права, тобто адміністративний

5 процес виступає як порядок реалізації адміністративно-правових норм під час вирішення конкретних управлінських справ.
Отже, можна зробити висновок, що адміністративний процес і адміністративне провадження (юрисдикційна діяльність) співвідносяться між собою як загальне і часткове, як ціле і частина цілого. Між адміністративним процесом (цілим) і будь-яким з адміністративних проваджень (частиною цього цілого) існують нерозривні взаємозумовлюючі і системоутворюючі зв'язки і відносини.
До ознак, які дозволяють розглядати адміністративний процес як
самостійне правове явище, слід віднести:
• наявність чітко визначеної сфери виникнення, існування і припинення адміністративних справ (це сфера державного управління);
• особливі правила вирішення адміністративних справ, які закріплені в адміністративно-процесуальних нормах (нормативність адміністративного процесу);
• обов'язкова участь у вирішенні таких справ органів державного управління або їх посадових осіб;
• додержання принципів адміністративного процесу.
Адміністративний процес відрізняється від інших видів юридично- процесуальної діяльності і, насамперед, від кримінального та цивільного процесів. У відмінностях, що існують між ними, найбільш чітко виявляється специфіка адміністративного процесу.
Ці відмінності полягають у наступному:
По-перше, адміністративний процес реалізується у державному управлінні, а кримінальний і цивільний – при виконанні правосуддя;
По-друге, адміністративний процес не обмежується юрисдикційною діяльністю, тобто діяльністю щодо розгляду суперечок і застосування примусових заходів, а включає також діяльність щодо реалізації регулятивних норм, тобто діяльність неорганізуючого характеру.
Кримінальний же процес є повністю юрисдикційним, цивільний – переважно юрисдикційний. Отже, правоохоронна функція в адміністративному

6 процесі займає підпорядковане місце, а в кримінальному і цивільному - головне;
По-третє, адміністративний процес відрізняється переліком і розташуванням проваджень. Провадження в адміністративному процесі розташовані паралельно. Це пояснюється великою кількістю справ, які вирішуються оперативно і, в основному, органами першої інстанції.
Для кримінального і цивільного процесу характерно розташування проваджень за інстанціями, тобто за “просуванням” справи в суді першої інстанції, апеляційне провадження, касаційне провадження;
По-четверте, адміністративний процес реалізується дещо іншими суб’єктами, ніж кримінальний і цивільний. Це органи і посадові особи виконавчо-розпорядчої системи держави. Причому, всі вони виконують крім адміністративно-процесуальних й інші функції. Кримінальний і цивільний процеси здійснюються обмеженим колом органів (судом, органами попереднього слідства), які спеціально створені з цією метою.
Суб’єктами адміністративного процесу виступають державні органи: адміністрація державних підприємств, установ і організацій, посадові особи державних органів, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, об’єднання громадян, їх органи та посадові особи, власники, їх представники та уповноважені, громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Особливе місце серед суб’єктів адміністративного процесу займають суди
(судді) та органи прокуратури.
Поняття «суб’єкти адміністративного процесу» включає до себе
учасників процесу, а також осіб та органи, які діють з метою ведення адміністративного процесу і здатні на державно-владних засадах приймати рішення по адміністративній справі.
Таким чином, адміністративний процес це врегульована нормами адміністративно-процесуального права діяльність виконавчо-розпорядчих органів держави, їх посадових осіб, інших уповноважених на те суб’єктів, спрямована на реалізацію норм адміністративного матеріального права, а також

7 матеріально-правових норм інших галузей права в ході розгляду
індивідуально-конкретних справ.
2. Особливості адміністративно-процесуальних норм та адміністративно-
процесуальних відносин
Найважливішими ознаками, які дозволяють розглядати адміністративний процес як ціле і самостійне правове явище, треба вважати наявність специфічних адміністративно-процесуальних норм і відносин. Ця специфіка проявляється, насамперед, у з’ясуванні їх співвідношення з матеріальними адміністративно-правовими нормами і відносинами.
Для початку визначимо, що адміністративно-процесуальною нормою є встановлені або санкціоновані державою обов’язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.
Виходячи з цього специфіка процесуальних норм полягає у
наступному:
1. Вони відрізняються від матеріальних норм своїм призначенням. Якщо матеріальні норми регулюють права і обов’язки суб’єктів відповідаючи на питання “що робити”, то процесуальні норми регулюють порядок, процедуру реалізації цих прав і обов’язків. Вони відповідають на питання ”як, яким чином робити”.
2.
Процесуальні норми відіграють другорядну роль відносно матеріальних. Це означає, що вони виникають і існують лише за наявності потреби у реалізації матеріальних норм та за наявності потреби встановити обов’язкові для виконання виконавчо-розпорядчими органами правила розгляду адміністративних справ.
3. Адміністративно-процесуальні норми є засобами реалізації далеко не всіх матеріальних норм. Потреба в адміністративно-процесуальних нормах виникає лише тоді, коли потрібна спеціальна процедура для вирішення конкретного управлінського питання. У таких випадках йдеться про

8 матеріальні норми адміністративного права, реалізація яких здійснюється через застосування. Разом з тим, і для норм, які реалізуються через виконання і використання, можуть передбачатися відповідні процесуальні правила.
Так, Положення “Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади” (затверджене Указом
Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493) містить матеріальну адміністративно-правову норму такого змісту: "Державній реєстрації підлягають нормативні акти, які стосуються права, свободи і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер".
Ця норма реалізується через виконання (є обов'язком, який необхідно виконувати державним органам, що видають нормативні акти).
Проте, держава не обмежилася встановленням тільки однієї матеріальної норми. Зазначене положення містить і цілий ряд процесуальних норм. Вони визначають порядок подання нормативного акта до реєстрації і зверненні до органу, що видав акт. Без виконання приписів, які містяться у цих нормах, не може здійснюватися реєстрація.
4. Конкретна адміністративно-процесуальна норма завжди є засобом реалізації кількох матеріальних норм, але забезпечує цю реалізацію тільки частково.
Неможливо побудувати автономну конструкцію, в якій би взаємодіяли тільки дві норми: з одного боку – матеріальна, з другого – процесуальна, тобто конструкцію, в якій процесуальна норма була б замкнена виключно на одну матеріальну норму і забезпечувала б її реалізацію в повному обсязі.
Взята окремо процесуальна норма, як правило, обслуговує декілька матеріальних норм, але ніколи не забезпечує їх реалізацію до кінця. У свою чергу, взятій окремо матеріальній нормі для повної реалізації необхідно взаємодіяти з цілою групою процесуальних норм. Саме тому другорядність норм процесуальних щодо норм матеріальних не означає, що матеріальна норма породжує процесуальну.
5.
Адміністративно-процесуальна норма
є засобом реалізації матеріальних норм не лише адміністративного права. Цю функцію вони

9 виконують і щодо інших правових галузей.
Так, нормами цивільного законодавства встановлено, що автори винаходів і промислових зразків мають право на одержання патентів, в яких закріпляється авторство на ці винаходи або промислові зразки (ст. 517 ЦК
України).
Порядок одержання патентів детально врегульований адміністративно- процесуальними нормами, які містяться в законах "Про охорону прав на винахід" і "Про охорону прав на промислові зразки", а також у цілому ряді положень і правил, які стосуються видачі патентів у конкретних галузях і сферах.
Як юридичне явище адміністративний процес характеризується тим, що під час його здійснення виникають адміністративно-процесуальні відносини.
Виникають вони в сфері державного управління під впливом відповідних процесуальних норм.
Від матеріальних адміністративно-правових відносин процесуальні
адміністративно-правові відносини відрізняють такі обставини:
1. Особливості виникнення. Для того, щоб виникли матеріальні відносини, потрібні три обставини: а) норма права; б) правосуб’єктність; в) юридичний факт.
Для виникнення адміністративно-процесуальних відносин необхідно вже чотири обставини: а) матеріальна норма; б) процесуальна норма; в) правосуб’єктність; г) юридичний факт.
2. Правовідносини процесуального характеру мають більш складну структуру порівняно з матеріальними правовідносинами. Це зумовлено наявністю великої кількості суб’єктів.
3. Юридичний факт, на основі якого виникають адміністративно- процесуальні відносини своєрідний, ним є самі матеріальні правовідносини.
4. Процесуальні відносини призначені для реалізації приписів норм матеріального права.
5.
Процесуальні правовідносини мають динамічний характер, розвиваються по певним стадіям.

10
3. Принципи адміністративного процесу.
Здійснення адміністративного процесу ґрунтується на системі принципів, до яких належать:
1. Законність. Даний принцип виражений у тому, що адміністративний процес як діяльність суто юридична здійснюється тільки на підставі спеціальних процесуальних норм. Державні органи діють в адміністративному процесі у межах закріпленої за ними компетенції.
2. Охорона інтересів держави і особи. Цей принцип відображає демократизм адміністративного процесу.
Органи, що розглядають
індивідуальні справи і приймають по них рішення, зобов'язані забезпечити захист інтересів держави, громадського порядку, прав і свобод особи, інтересів підприємств, організацій, закладів. Громадянам надається юридична допомога, вони можуть користуватися послугами адвоката.
3. Публічність (офіційність). Даний принцип адміністративного процесу полягає в його доступності для громадян. Розгляд конкретних справ, збирання необхідних доказів і матеріалів є обов'язком державних органів та їх посадових осіб. Усе це здійснюється за рахунок держави.
4. Самостійність і незалежність у прийнятті рішень. Вирішувати ті справи, що входять до кола повноважень органу або посадової особи є їх обов'язком. Державний орган не може ухилитися від розгляду і вирішення
індивідуальної справи, перекласти на будь-кого свої обов'язки.
5. Об'єктивна (або матеріальна) істина. Даний принцип означає, що всі справи розглядаються всебічно, збираються, перевіряються і враховуються всі необхідні матеріали і докази.
6. Гласність. Принцип гласності передбачає можливість учасникам адміністративного процесу безпосередньо ознайомлюватися з усіма матеріалами по справі і розглядати його відкрито. Вимога про відкритий розгляд справи означає, що відповідний орган або посадова особа зобов'язані своєчасно повідомити учасникам про місце, час розгляду справи. Органи і посадові особи не мають права відмовити заінтересованим особам у їх проханні

11 бути присутнім на розгляді конкретних справ про адміністративні правопорушення.
7. Рівність учасників адміністративного процесу перед законом. Цей принцип визначається конституційним положенням про рівність усіх громадян
України. Законодавством закріплено статус сторін процесу, встановлено їхні права та обов'язки як учасників адміністративно-процесуальних відносин.
Кожна зі сторін має право брати участь в усіх стадіях процесу, надавати докази
і вимагати їх розгляду.
Щодо цього принципу в законодавстві про адміністративні правопорушення існує чітка норма – розгляд справи на засадах рівності громадян, яка визначає, що всі громадяни рівні перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, інших обставин. Не існує будь-яких спеціальних органів, які розглядали б справи щодо окремих груп громадян, що різняться за названими вище ознаками.
8. Швидкість та економічність. Цей принцип є наслідком оперативності як властивості управлінської діяльності. Він забезпечується закріпленням у законодавстві строків, у межах яких здійснюється провадження по індивідуальних справах, виконуються рішення. В даному випадку мова йде про термін розгляду справ. За загальним правилом строк розгляду справи
(відповідно до ст. 277 КУпАП України) не мусить перевищувати п’ятнадцяти діб, окрім того існують і скорочені строки (7 днів, 5 днів, 3 дні, 1 доба). При цьому необхідно мати на увазі і загальний строк для накладення адміністративного стягнення, який за загальним правилом не повинен перевищувати двох місяців з дня скоєння правопорушення (ст. 38 КУпАП
України).
Слід зазначити, що встановлення окремих скорочених строків розгляду справи і відсутність можливості збільшити строк розгляду при необхідності з’ясування яких-небудь обставин справи не сприяють реалізації принципу

12 об’єктивної істини. Більш того, можна стверджувати, що ці принципи знаходяться в певному протиріччі один з одним.
9. Провадження процесу національною мовою. Цей принцип зумовлений багатонаціональним складом населення України і закріплений законодавче. У ст. З Закону України "Про мови" зазначається, що в роботі державних, громадських органів підприємств, закладів, організацій, розташованих у місцях мешкання більшості громадян іншої національності, поряд з українською може використовуватися мова національності або мова, яка прийнятна для всього населення. У ст. 19 зазначається, у разі коли особа, що притягується до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, на якій здійснюється адміністративне провадження, то вона може виступати рідною мовою і користуватися допомогою перекладача.
10. Відповідальність посадових осіб.Порушення встановленого порядку адміністративно-процесуальної діяльності, бюрократичне ставлення до громадян та їхніх звернень тягне застосування до винуватців заходів дисциплінарної, матеріальної та кримінальної відповідальності.
Необхідно зазначити, що такі принципи, як законність, гласність, публічність, об’єктивної істини та інші, являються загальними і обов’язковими для усіх видів юрисдикційного процесу. Наряду з цим в якості специфічних принципів адміністративного процесу виступають швидкість та економічність процесу.
Всі перелічені принципи адміністративного процесу перебувають у тісному взаємозв’язку один з одним. Одні мають біль загальне значення і реалізуються при допомозі інших принципів, які носять відносно приватний характер.
4. Структура адміністративного процесу.
Адміністративний процес являє собою системне утворення із складною і не до кінця дослідженою структурою. Первинним і основним компонентом його структури виступає окремо взяте адміністративне провадження. Кількість

13 конкретних адміністративних проваджень надзвичайно велика, що зумовлено характером самого державного управління, яке охоплює всі сторони суспільного життя, і різноманітністю управлінських відносин.
Виділяють такі види проваджень:
1) провадження по розробці та прийняттю нормативних актів;
2) провадження по прийняттю індивідуальних актів управління;
3) провадження по застосуванню адміністративно-процесуальних заходів та заходів по припиненню правопорушень;
4) провадження в справах про адміністративні правопорушення;
5) провадження про застосування дисциплінарних стягнень;
6) реєстраційно-дозвільне провадження;
7) наглядово-контрольне провадження;
8) провадження по зверненням громадян в тому числі як особливий вид - провадження по скаргам;
9) діловодство;
10) провадження по земельним, пенсійним, податковим, бюджетно- фінансовим справам;
11) провадження по справам про відшкодуванню матеріальних збитків тощо.
Виділення окремих проваджень у рамках адміністративного процесу обумовлене низкою чинників. Перш за все, кожне провадження характеризується своїми, притаманними йому метою та колом завдань, що вирішуються для досягнення цієї мети. Усі перелічені провадження залежно від характеру індивідуально-конкретних справ можна більш деталізувати.
Класифікація адміністративних проваджень.
Перелічені вище провадження можна розділити на види за наступними ознаками:
За функціональною ознакою в адміністративному процесі можна
виділити наступні види проваджень:
1. Провадження, що носять установчий характер (провадження по утворенню державних органів, суб’єктів підприємницької діяльності);

14 2. Провадження, що мають правотворчий характер (провадження по відпрацюванню та прийняттю нормативних актів);
3.
Правоохоронні провадження (провадження в справах про адміністративні правопорушення, провадження у справах громадян);
4. Правонаділяючі провадження (провадження по реалізації контрольно- наглядових повноважень).
В залежності від строків в адміністративному процесі можна
виділити наступні види проваджень:
1. Звичайне провадження;
2. Прискорене провадження (провадження у справах про адміністративні правопорушення).
Незалежно від виду провадження основним документом адміністративної справи є письмова заява (скарга, протокол).
В адміністративну справу входять й інші документи, які надаються сторонами адміністративно-процесуальних відносин і допомагають у вирішенні справи (показання свідків, потерпілих, висновки експерта та інші документи, які стосуються конкретної справи). Орган, який здійснює провадження по справі може вимагати або за власною ініціативою і власними силами добувати необхідні документи.
Будь-яке провадження по адміністративних справах складається з ряду окремих операцій (складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення документів; прийняття рішення; винесення постанови; оскарження дій посадових осіб; опублікування акта управління тощо). Ці логічні та
послідовно змінюючи одна одну операції прийнято називати стадіями
адміністративного провадження.
Уважне вивчення подібних операцій у різних видах адміністративних проваджень свідчить, принаймні, про чотири ознаки, які вони мають.
По-перше, вони здійснюються послідовно, тобто одна операція змінює другу, утворюючи своєрідний ланцюг дій.
По-друге, розташування операцій у цьому ланцюгу має не випадковий характер, їх послідовність логічно визначена. Так, винесення постанови по

15 справі не може передувати такій операції, як складання протоколу про адміністративні правопорушення.
По-третє, різним видам адміністративних проваджень притаманні різні за характером і призначенням операції. Відрізняються вони і за ступенем урегульованості адміністративно-процесуальними нормами.
По-четверте, здійснення тієї або іншої операції у тому або іншому провадженні визначається адміністративно-процесуальними нормами і виступає як момент реалізації матеріальних норм адміністративного права.
Виходячи з цього, можна сформулювати поняття стадії.
Процесуальна стадіяце відносно самостійна, відділена часом та логічно пов’язана сукупність процесуальних дій, спрямованих на досягнення певної мети та вирішення відповідних завдань конкретного адміністративного провадження, що характеризується колом суб’єктів і закріплюється у процесуальних актах.
Кожне провадження здійснюється згідно певним статтям з дотриманням принципів адміністративного процесу. Стадії існують в будь-якому адміністративному провадженні. Кожному виду адміністративних проваджень притаманні свої стадії, які не повторюються в інших видах. Саме тому через стадії, через їх аналіз характеризується адміністративне провадження. Тобто, розглянути або дати характеристику тому чи іншому адміністративному провадженню здебільшого означає – проаналізувати кожну з його стадій.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення складається з чотирьох стадій:
- порушення справи про адміністративне правопорушення;
- розгляд справи та прийняття рішення по справі;
- оскарження постанови по справі (факультативна стадія);
- виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.
Слід зазначити, що остання стадія являється факультативною і присутня не у всіх випадках. Вона виникає в тому разі, коли особа, що притягується до адміністративної відповідальності, не згодна з прийнятим рішенням.

16
У свою чергу, кожна з перелічених стадій поділяється ще на більш низько рівневі елементи – процесуальні етапи та процесуальні дії. Для процесуальних етапів характерною є наявність своїх безпосередніх цілей та завдань, а також кола суб’єктів їх здійснення(складання протоколу про правопорушення). Адміністративно-процесуальні дії становлять собою основу конструкції всієї системи адміністративного процесу.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас