Міністерство праці та соціальної політики України Затверджено на засіданні Методичної ради з питань реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів 28. 05. 2008р. Організація психологічної реабілітації дітей інвалідів Методичний посібник

1 2 3

Ім'я файлу: organzacya-psihologchnoyi-reabltacyi-dtey-nvaldv-metodichniy-pos
Розширення: doc
Розмір: 218кб.
Дата: 28.01.2020
скачати
Пов'язані файли:
адміністративне право2.doc
Крицкая.docx
Соціологічне дослідження на тему.doc
задачи ОС.docx

Міністерство праці та соціальної політики України

Затверджено

на засіданні Методичної ради

з питань реабілітації інвалідів

та дітей-інвалідів 28.05.2008р.

Організація психологічної реабілітації дітей - інвалідів

Методичний посібник

м. Київ

ЗМІСТ
стор.

ВСТУП	3
І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ	3
ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДИТИНИ – ІНВАЛІДА
ПЕРШИЙ ЕТАП : діагностика психологічного розвитку дитини – інваліда	4-5
Психодіагностика дитини - інваліда	4-5
Методи психодіагностики дитини -інваліда	6
ДРУГИЙ ЕТАП	9
Розділ 1.Заходи з психологічної корекції дитини-інваліда	10
Корекційна робота : - з дітьми-інвалідами раннього віку(до 3 років)	11
- з дітьми-інвалідами дошкільного віку(від 3 до 6 років)	12
- з дітьми-інвалідами молодшого шкільного віку(від 6 до 11 років)	13
- з підлітками – інвалідами(від 11 до 18 років)	14
Розділ 2.Психологічне консультування Розділ 3.Психологічна прогностика	15 16
Розділ 4.Методики, що застосовуються в процесі психологічної реабілітації дітей-інвалідів	16
ТРЕТІЙ ЕТАП
Аналіз та оцінка результатів психологічної реабілітації Додаток 1 Додаток 2 Додаток 3	17 22-23 24-25 26

Перелік використаних джерел 27-28

ВСТУП
На сьогодні перед суспільством України гостро постає питання щодо надання якісної психологічної допомоги особам з обмеженими можливостями. Оскільки на даний момент немає чіткої регламентації стосовно організації психологічної реабілітації дітей-інвалідів з психофізичними порушеннями, з якими найчастіше працюють практичні психологи, соціальні педагоги, вчителі -реабілітологи та інші соціальні працівники, виникає необхідність створення методичних рекомендацій для оптимізації цього процесу.

І.Загальні положення
1.1. Психологічна реабілітація – система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, процесів,якостей, властивостей особистості, створення сприятливих умов для її розвитку та утвердження.

Психологічна реабілітаціяпередбачає проведення психологічної діагностики особистості дитини-інваліда, визначення та використання форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції, консультування та психологічного прогнозування.
1.2.Психологічна діагностика - психологічне обстеження дітей -інвалідів, моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей-інвалідів та можливості їх інтеграції в суспільство.
1.3.Психологічна корекція – це корекція окремих властивостей пізнавальних процесів особистості і характеру (мотивів, інтересів, установок, ціннісних орієнтацій, поведінкових реакцій) з метою засвоєння оптимальних способів різних видів діяльності (ігрової, комунікативної, навчальної, професійної і т.п.) для можливості успішної й ефективної самореалізації і соціальної інтеграції.
1.4.Психологічна терапія – комплекс проведення індивідуальних та групових занять, спрямованих на усунення психологічних, нервових і психологічних розладів, яке вирішує завдання щодо пом’якшення чи ліквідації наявної симптоматики (клінічно орієнтована психотерапія) і зміни відношення до соціального оточення і власної особистості (особистісно орієнтована психотерапія).
1.5.Психологічне консультування – це комплекс процедур, спрямованих на допомогу людині у вирішенні проблем та прийнятті рішень відносно професійної кар’єри, сім’ї, вдосконалення особистості та між особистісних відносин.

1.6.Психологічна профілактика – своєчасне попередження відхилень у сприйманні та поведінці дітей-інвалідів та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобіганню конфліктних ситуацій.
1.7.Психологічне прогнозування – розробка, апробація і застосування моделей поведінки особистості у різних умовах, проектування змісту і напрямків індивідуального розвитку дитини-інваліда та складання на цій основі життєвих планів та визначення тенденції до соціальної адаптації.

1.8.Практичний психолог – спеціаліст з психологічної роботи з дітьми – інвалідами, який проводить психологічну діагностику та підтримку протягом адаптаційного періоду, під групові та індивідуальні заняття з соціального розвитку, з корекції дезадаптативних форм поведінки, вивчає умови життя та сімейного виховання дитини.
ІІ. Заходи з психологічної реабілітації дітей – інвалідів
Заходи з психологічної реабілітації дітей – інвалідів поділяються на три етапи:
Перший етап – психологічна діагностика інтелектуальної, емоційно – вольової та комунікативної сфери; розробка індивідуального плану реабілітації дитини-інваліда, рекомендацій для батьків, які виховують дітей-інвалідів стосовно проведення індивідуального навчання на дому.
Другий етап – психологічна корекція; психологічне консультування, прогностика.
Третій етап – аналіз та оцінка результатів психологічної реабілітації.
ПЕРШИЙ ЕТАП: ДІАГНОСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ

ДИТИНИ - ІНВАЛІДА

1.1.Психологічна реабілітація дитини – інваліда – це система і процес навчання дітей – інвалідів прийомам, методам саморегуляції, самовиховання, самонавчання з метою зниження в реальних умовах життєдіяльності негативних психічних станів, формування позитивних мотивацій, соціальних установок на життя та професію.

1.2.Основні принципи психологічної реабілітації:

а) „принцип раннього втручання” - реабілітація повинна починатися на самих ранніх стадіях розвитку дитини-інваліда;

б) „принцип безперервності” - процес реабілітації повинен здійснюватися безперервно до досягнення максимального розвитку психофізичного стану дитини-інваліда відповідно до потенційних можливостей, а також компенсації або відновлення порушених функцій;

в) „принцип комплексного підходу” - здійснення комплексного підходу у здійсненні психореабілітаційних заходів, направленість реабілітаційного процесу на різні сфери життєдіяльності та адаптацію дітей-інвалідів у суспільство;

г) „принцип послідовності або наступності” – поступове і поетапне здійснення реабілітаційних заходів( від простого – до складного, від ближніх цілей – до дальніх), створення ”переходів” від одного реабілітаційного заходу к іншому.
1.Психодіагностика дитини – інваліда
Провідна роль в отриманні відомостей про рівень розумового розвитку, особистісних та індивідуально – психологічних особливостей дитини, про життєву ситуацію, у якій відбувається її розвиток, належить психологічному обстеженню дітей. На першому етапі психологічної діагностики дитини відбувається визначення психофізичного стану дитини, виявлення відхилень у психологічному розвитку, визначення форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції, консультування тощо.
1.1 Принципи проведення психологічного обстеження :
1.1.1.комплексне та системне вивчення всього життєвого шляху дитини, включаючи ранній період розвитку, а також відомості про батьків; вивчення, яке припускає виявлення не тільки особливостей її пізнавальної діяльності, але й своєрідність емоціонально – вольового розвитку, моторики, поведінки, фізичного стану, які розглядаються у різних сполученнях та взаємозв’язках.
1.1.2. підбір діагностичного матеріалу згідно віку;
1.1.3.детермінований підхід до стану дитини, який припускає не тільки виявлення порушення її психічних функцій, але й виявлення їх взаємозалежностей (виявлення первинного дефекту та обумовлених ним дефектів інших порядків);
1.1.4.визначення „зони найближчого розвитку”, ступню навчаємості, прогнозу його просування – основи індивідуальної програми реабілітації;
1.1.5.якісно – кількісна оцінка отриманих результатів, яка дозволяє дати більш конкретні рекомендації стосовно корекційних мір;
1.1.6.індивідуальний підхід до дитини для виявлення специфічних для неї потреб та визначення направлень необхідної допомоги.

1.2. Методи психодіагностики дитини-інваліда:

Універсальні, які використовуються не лише в психології, а в інших галузях наукового знання

1.2.1. Ознайомлення з документацією: збір анамнестичних даних педіатра,

психіатра, невролога, отоларинголога, офтальмолога, логопеда, дефектолога, педагога, вихователя;

- формування тактики та стратегії подальшого обстеження дитини – інваліда.
1.2.2. Бесіда – це:

- встановлення контакту з дитиною;

- з’ясування важливих відомостей про дитину: рівень розвитку, інтереси, здібності, особливості характеру, поведінки, її відношень у сім’ї, у школі;

- вичерпна інформація як про саму дитину, так і про мікросоціальне її оточення.

1.2.3. Вивчення спроможності дитини:

- аналіз учбових робіт, малюнків, виробів з метою збору та аналізу матеріалу, який відображає особливості психічного розвитку дитини, рівень розвитку сенсорних та моторних навичок;

- виявлення патологічних проявів.
1.2.4. Спостереження (за грою, поведінкою, спілкуванням, станом працездатності, навчанням):

- судження про прояви психіки дитини в умовах її природної діяльності.

1.2.5. Експеримент передбачає збір даних про дитину та вирішує питання:

виявлення та систематизацію патологічної симптоматики та надання їй патопсихологічної кваліфікації;
проведення структурного аналізу виявлених розладів, виділення первинних симптомів, пов’язаних з хворобою та вторинних порушень, обумовлених аномальним розвитком в умовах хвороби;
розроблення програми корекційних заходів, диференційованих в залежності від характеру, природи та механізму порушень.

1.2.5.1.При плануванні патопсихологічного експерименту необхідно враховувати емоційний стан та вік дитини, рівень інтелектуального та мовленнєвого розвитку, а також стан зору, слуху, опорно-рухової системи.
1.2.5.2.Констатуючий експеримент дає характеристику актуального стану дитини. Для отримання прогнозу розвитку дитини – інваліда потрібно використовувати навчаючий експеримент, де дитині – інваліду дається завдання, виконання якого викликає труднощі у нормально розвинутої дитини.

В той же час навчання виконанню цього завдання не потребує шкільних знань.

У випадку ускладнення при виконанні завдання, дитині надається навчальна допомога, а потім пропонується нове, аналогічне завдання і оцінюється можливість переносу способу дії на це нове завдання.
1.2.5.3. Оцінка результатів експерименту проводиться за трьома критеріями:

- характер орієнтовної діяльності , яка у здорових дітей носить активний характер і знижується при психічному недорозвитку або зниженні розумової здатності;

- здібність до сприйняття допомоги( здоровій дитині необхідно від 1 до 5 підказок, розумово відсталим – 20);

- здібність дитини дати мовне формулювання тієї ознаки, на основі якої він виконав завдання.
1.2.5.4. Результати експериментального дослідження фіксуються у протоколі, який обов’язково повинен зберігатися у практичного психолога. Потім проводиться якісно – кількісний аналіз результатів діяльності дитини, але при цьому приділяється велика увага характеристикам якісного порядку, так як вони дозволяють оцінити ступінь самостійності дитини, вміння вибирати тій чи інший засіб дії, повноту та глибину розуміння завдання, ступінь витривалості до навантаження, навчання.

Слід зауважити, що експеримент доцільніше використовувати як метод психологічного вивчення та дослідження.
1.3. Тести – стандартизовані методики психологічного виміру, визначення психічних явищ або станів дитини.

В роботі в умовах реабілітаційного центру використовуються такі тести: вербальні, проективні, тести інтелекту, тести особистісні, тести швидкості, тести результативності та інші для діагностики таких особливостей розвитку дитини – інваліда:

1) пізнавальні процеси:

- сприймання (кольору, форми, розміру, просторових відношень та уявлень);

- уваги (переплутані лінії, коректурна проба, таблиці Шульта, кільця Ландольта, методика Р.Нємова);

- пам’яті (зорова, слухова, комбінована пам’ять, довготривала, опосередковане запам’ятовування та ін.);

- мислення (становлення послідовності подій, виключення зайвого, класифікація геометричних фігур, пропуски букв та ін.);

2) інтелект: тест Векслера, Бене – Сімона, Денвера, Матриці Равена.

3) індивідуальні особливості (бесіда, анкетування батьків, вихователів, вчителів – реабілітологів; проективні методики ”Намалюй картину”, „БДЛ”, „Неіснуюча тварина”).

4) сімейне виховання (тест Рене Жіля).
1.4. Комплекс нейропсихологічних методик використовується у комплексі клініко – психологічного вивчення дитини – інваліда і проводиться з метою:

- оцінки стану зорового та слухового сприйняття, мовлення, мислення, уваги, пам’яті, які забезпечують можливість оволодіння елементарними шкільними навичками – читання, письмо, рахування;
1.4.1.За допомогою нейропсихологічних методик виявляється зв’язок порушення психічних процесів з певними системами головного мозку, які обумовлені загальними, неспецифічними розладами:

- виснаженість;

- порушення темпу та рухливості психічних процесів чи порушення довільності та цілеспрямованості пізнавальної діяльності;

- нестійкість довільної уваги та контролю.
1.5. Анкетування батьків.
1. Чи є у вас в сім’ї ще діти?_______________ Якщо так, то скільки_________
2.Як вони відносяться до хворої дитини?________________________________
3. Як ваша дитина ставиться до батьків?________________________________
4.Чи є проблеми у вихованні сина/дочки?_______________________________
5.Які види покарання найчастіше ви використовуєте:

фізичне покарання
словесні погрози
позбавлення розваг

6.Які види заохочення ви використовуєте найчастіше:

словесна похвала
подарунки
ласка

7. В які ігри любить грати ваша дитина?_______________________________
8. Як часто у вас дома бувають друзі сина/дочки?________________________
9.Чи берете ви із собою хвору дитину, як ідете в іншу сім’ю?______________
10. Як інші діти відносяться до вашої дитини?___________________________
11. Розкажіть про позитивні риси характеру вашої дитини _______________
12. Які недоліки ви бачите у своїй дитині?______________________________
ДРУГИЙ ЕТАП: ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ

Психологічна корекція – це виправлення вад психічного розвитку, тактовне втручання в психічне та особистісне становлення дитини – інваліда, цілеспрямований та обґрунтований вплив на окремі психологічні структури з метою виправлення відхилень та забезпечення повноцінного розвитку і функціонування особистості

Корекційна робота базується на таких принципах:
- ранньої корекції(передбачає раннє виявлення проблем дитини та організацію корекційної роботи у сенситивні строки);

- реалізації діяльного підходу (опір на провідну діяльність кожного вікового періоду, забезпечення умов для формування провідної діяльності та формування самої дитини як суб’єкта діяльності);

- комунікативної направленості (необхідність підвищеної уваги до розвитку мовлення як основного засобу комунікації та цілеспрямоване формування навичок спілкування з дорослими та підлітками);

- індивідуально-диференційованого підходу (враховуються індивідуально-психологічні особливості та потреби кожної дитини, а також особливості, типові для групи в цілому);

- створення сприятливого психоемоційного клімату (реконструкція батьківсько-дитячих взаємовідносин, оптимізація взаємовідносин у сім’ї, гармонізація міжособистісних відношень між матір’ю з дитиною-інвалідом та членами сім’ї;

корекцію неадекватних реакцій поведінки та емоційних реакцій батьків, які мають дитину-інваліда; розвиток комунікативних форм поведінки, які сприяють самоактуалізації та самоствердженню; формування навичок адекватного спілкування з оточуючим світом).
1.Заходи з психологічної корекції дитини – інваліда .
При розробці індивідуальної програми психокорекційної роботи з дитиною – інвалідом слід мати на увазі наступні направлення, які є складовою загальної структури реабілітаційних психологічних заходів, спрямованих на дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку:
1.1.Комплексне вивчення об’єму знань, умінь, навичок, стану пізнавальної діяльності, мовлення, емоційно – вольової сфери, вищих коркових функцій ; спостерігання за динамікою психічного розвитку при проведенні корекційної роботи; здійснення(визначення) психолого – педагогічного прогнозу.

1.2.Розвиток пізнавальної активності, формування стійкої позитивної мотивації у різних видах діяльності;

- розвиток навичок цілеспрямованої діяльності;

- попередження емоційного дискомфорту;

- пробудження стійкої мотивації до спілкування;

- формування концентрації уваги.
1.3.Робота психологів, спрямована на забезпечення повноцінного психічного розвитку дитини, передбачається діяльність психолога з корекції недоліків у руховій сфері дитини. Психолог може спостерігати за цими процесами, але цілеспрямовану роботу з цього питання веде фахівець з фізичної реабілітації, як і за формуванням почуття ритму, але направлено з цього питання працює музичний керівник на заняттях з ритміки та логопед на заняттях з логоритміки.

1.3.1.Формування психологічного базису для розвитку вищих психічних функцій:

- сприяння повноцінному фізичному розвитку дитини – інваліда;

- корекція недоліків у рухової сфері;

- розвиток загальної та дрібної моторики;

- формування почуття ритму;

- створення умов для повноцінної міжаналізаторної взаємодії крізь систему спеціальних ігор та вправ.
1.3.2.Формування вищих психічних функцій через :

- розвиток сенсорно – перцептивної діяльності та формування уяви;

- розвиток розумових здібностей крізь оволодіння діями заміщення та наочного моделювання у різних видах діяльності;

- розвиток творчих здібностей.

1.4.Формування провідних видів діяльності та їх компонентів(мотиваційного, орієнтовно – операційного, регуляційного):

- розвиток предметно – практичної діяльності;

- формування ігрової діяльності;

- формування передумов для оволодіння навчальної діяльності: уміння планувати, контролювати, регулювати, оцінювати результати при виконанні завдань учбового типу;

- формування основних компонентів психологічної підготовки до шкільного навчання.
1.5.Корекція емоційно – вольової сфери:

- формування здібностей до вольових зусиль, довільної регуляції поведінки;

- подолання негативних якостей характеру дитини – інваліда, попередження та усунення афективних, негативних, аутичних проявів, відхилень у поведінці.
1.6.Подолання порушень у мовленнєвому розвитку:

- цілеспрямоване формування функцій мовлення;

- розвиток словесної регуляції дій;

- формування механізмів, необхідних для оволодіння зв’язною мовою;

- створення умов для оволодіння всіма компонентами мовленнєвої системи;

- формування передумов для оволодіння навичками письма та читання.
1.7. Формування комунікативної діяльності:

- забезпечення повноцінних емоційних та ділових контактів з дорослими та однолітками;

- формування механізмів психологічної адаптації у колективі однолітків;

- формування повноцінних міжособистісних зв’язків та навичок спілкування.
1.8. Створення сприятливого психоемоційного клімату у сім’ї:

- реконструкція взаємовідносин батьків та дітей;

- оптимізація внутрисімейних взаємовідносин;

- розвиток комунікативних форм поведінки.
1 2 3

скачати