МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОГО МОВОЗНАВСТВА, СЛОВ'ЯНСЬКИХ МОВ ТА СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Реферат
Тема: Центральні психологічні новоутворення немовлячого періоду
Студентки групи 34і
Спеціальності 014 Середня освіта
(російська мова і література)
Факультету іноземних мов
Бахтіної Інни
Ізмаїл – 2019
Вступ
1. Емоційно-комунікативна активність немовляти
2.Поведінкові реакції немовляти. Акт хапання.
3. Розумовий розвиток у немовлячому віці.
Висновки
Література
Вступ
Хронологічні рамки немовлячого віку окреслюються більшістю дослідників періодом від першого місяця до першого року життя. Основним фізіологічним критерієм кінця періоду новонародженості й початку немовлячого віку є набуття дитиною початкової ваги, з якою вона народилася (одразу після народження дитина втрачає вагу, ця втрата досягає 5-6% маси тіла); це свідчить про те, що фізіологічна система життєдіяльності функціонує нормально. Окрім того, до цього часу дитина набуває складного комплексу психологічних реакцій: реакції слухового та зорового зосередження, комплекс пожвавлення та ін.
Немовлячий вік характеризується цілою низкою специфічних рис, що дозволяють розглядати його в якості істотного нового етапу розвитку людини. Психічний розвиток у немовлячому віці являє собою реалізацію видових можливостей дитини на основі природних задатків та генетичної програми і тому носить природний характер. Немовлячий вік є початком індивідуального шляху становлення первинних та вторинних властивостей індивідної організації людини. Для цього періоду притаманна висока ефективність процесів системогенезу природних психічних форм, створення передумов мови й соціального розвитку в умовах безпосередньої взаємодії дитини з дорослими. В цей час надзвичайно важливе значення має середовище, активна і різноманітна участь дорослих не лише у фізичному, а й у психічному розвитку дитини (створення багатого фізичного і мовного середовища, емоційне спілкування, допомога в розвитку рухових структур та ін.).
Істотною рисою психіки у немовлячому віці є багатоканальність розвитку, яка полягає в тому, що одночасно відбувається формування психіки в різних напрямках. Так, максимально спеціалізовані до моменту народження сенсорні функції продовжують своє інтенсивне становлення в немовлячий період. Слухова диференціація звуків, наприклад, досягає у 6-7 місяців життя один-два тони і навіть ще менших інтервалів – в три чверті і половину тону.
Процес становлення основних первинних форм психіки відбувається на основі задатків різного ступеня спеціалізації, шляхом участі і включення систем психічної активності різної модальності. Становлення зорової перцепції здійснюється на базі спеціалізованих компонентів і шляхом включення таких утворень, як моторні функції, в тому числі предперцептивні рухи очей, як сенсорні функції, первинні форми мнемічної та орієнтувальної діяльності.
1. Емоційно-комунікативна активність немовляти
Активному розвиткові психіки немовляти сприяє швидке фізичне зростання. Ріст здорової дитини-немовляти за перший рік її життя збільшується приблизно в 1,5 рази, а вага становить майже 9-10 кг. Немовля відрізняється від дорослого пропорціями тіла. Воно має порівняно велику голівку, що становить 1/4 всього тіла (у дорослого 1/8), короткі ніжки, що становлять приблизно 1/3 всієї довжини тіла. Ріжуться молочні зубки.
Інтенсивно розвивається нервова система. Вага мозку до кінця першого року життя, 850-900 г. Швидко розвиваються аналізатори, зокрема, їх мозкові частини, встановлюються зв'язки між різними ділянками кори, що відповідає збільшенню питомої ваги набутих реакцій у житті дитини. Специфічна реакція усмішки дитини на обличчя матері є показником того, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини вже склалася. Цю соціальну ситуацію зв'язку дитини з дорослим Л.С. Виготський назвав соціальною ситуацією «МИ». Це говорить про нерозривну єдність дитини і дорослого. Дитина нічого не може без дорослої людини. Життя та діяльність дитини немов вплетені в життя та діяльність дорослого, який доглядає за нею. Ситуація комфорту малюка залежить від дорослої людини.
Соціальна ситуація сумісного життя дитини з матір'ю призводить до виникнення нового типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері. Специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що предметом цієї діяльності є інша людина. Та коли предметом діяльності є інша людина, то така діяльність і є спілкування. Важливо не те, що роблять люди один з одним, а те, що предметом діяльності стає інша людина.
Спілкування такого типу в немовлячому віці дуже яскраво виражено. З боку дорослого дитина стає предметом діяльності. З боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм впливу на дорослого. Дуже швидко голосові реакції дитини стають емоційно активним закликом, хникання перетвориться в поведінковий акт, спрямований на дорослого. Це ще не мова в повному розумінні слова. Це лише тільки емоційно-виразні реакції, спілкування в цей період повинно носити емоційно-позитивний характер. Тим самим у дитини створюється емоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою фізичного і психічного здоров'я.
Спираючись на психологічні та педагогічні факти, слід підкреслити, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини-немовляти — це ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація «МИ», соціальна ситуація комфорту. Показником існування такої соціальної ситуації є позитивний емоційний фон, який є умовою нормального фізичного та психічного розвитку дитини. Цей емоційно-позитивний фон необхідно постійно підтримувати, для чого людство і створило ерзаци присутності дорослого — пустушку та колисання.
Отже, провідною діяльністю дитини в немовлячому віці є емоційне спілкування, предметом якого для дитини є доросла людина. Перша потреба, яка формується у дитини, — це потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись з дорослою людиною, дитина сама може стати людиною. Д.Б._Ельконін писав: “перше, що ми повинні виховати у наших дітей і що розвивається протягом всього дитинства — це потреба дитини в людині, спочатку матері, батьку, потім друзях, товаришах; в колективі і нарешті — в суспільстві. На розвиток цієї потреби слід звернути особливу увагу: з дитиною необхідно розмовляти, посміхатися, розповідати казки, не посилаючись на те, що дитина ще не розуміє того, що говорить дорослий”.
Перші ознаки спілкування були описані M.I. Лісіною. Це увага, інтерес до іншої людини (дитина дивиться, прислухається до голосу); емоційний відгук на появу дорослого; намагання звернути на себе увагу, бажання отримати заохочення, певне ставлення до того, що дитина робить. Дефіцит спілкування в немовлячому віці має негативний вплив на все наступне психічне життя дитини. Користуючись словами Е. Еріксона, можна сказати, що події першого року життя формують у дитини «основу довіри» або недовіри у ставленні до зовнішнього світу.
Відсутність любові між оточуючими дитину людьми і любові до дитини, на думку дослідників, обтяжить вирішення всіх вікових завдань, які будуть виникати перед дитиною протягом етапів подальшого розвитку.
Дослідження сім'ї як основної ланки, в якій починається психічний розвиток дитини, підтверджують положення про те, що спілкування дитини і дорослого на першому році життя є провідним типом діяльності дитини. У цій діяльності виникають і розвиваються основні психологічні новоутворення немовляти.
Комунікативна діяльність дитини безпосередньо пов’язана з її фізичним розвитком. Так, коли дитина сідає, перед нею відкриваються інші предмети. З'являються предмети, до яких дотягнутися неможливо. Тут спрацьовує закон випереджаючого знайомства дитини зі світом, випереджаючого орієнтування. Дитина тягнеться до предмета, він притягує, але отримати його можна лише за допомогою дорослого. Завдяки цьому спілкування набуває іншого характеру, воно стає спілкуванням з приводу предметів. М.І. Лісіна називала його ситуативно-діловим. При ситуативно-діловому спілкуванні діти шукають присутності дорослого, вимагають його доброзичливої уваги, але і цього їм недостатньо — дітям необхідно, щоб дорослий мав відношення до того, чим займається дитина, і активно брав участь у цьому процесі.
Зміна предмета спілкування вимагає нових засобів і способів дії на дорослого. Із простягнутої до недосяжного предмета руки виникає вказівний жест. Він же предметно відносний і вміщує в собі зародження слова. Л.С._Виготський писав, що саме цей вказівний жест є жестом для інших. Його значення і функції створюються спочатку об'єктивною ситуацією і лише потім навколишніми людьми. Вказівний жест раніше починає вказувати рухами те, що розуміється іншими, і лише пізніше стає для самого себе вказівкою.
У цих судженнях Л.С. Виготський передбачив потік цікавих досліджень у галузі соціальної і дитячої психології. Так, у розвитку дитини дуже рано, завдяки співчленству соціальних відношень і їх знаковій визначеності, виникає так званий феномен соціальної категоризації, що дозволяє із глобальної, недиференційованої ситуації вичленити групи «МИ» і «Вони», й «Я» і «Інші» і т.д.
У дитини вже в домовний період формується цілий ряд способів спілкування. Спочатку це «вимагаючий спосіб» — це вроджена реакція дискомфорту, крики, в яких відсутня пауза, передбачаюча відповідь. За ним виникає «прохальний спосіб» — тут крик менш настійливий, з'являється пауза для очікування відповіді. Починаючи з 5-6 місяців з'являється «обмінюючий спосіб» спілкування. У цей період дитина хоче звернути увагу матері на об'єкт і на свій намір брати участь у спілкуванні. Цей спосіб переходить в четвертий — «взаємодіючий спосіб». У сумісній діяльності з дорослим йде розділ позицій говорячого і слухаючого в структурі спілкування.
Виходячи із загальної логіки розвитку дитини на першому році життя, слід визначити ще одну закономірність. Якщо в розвитку з'являється нова функція, то вона постійно супроводжується новими компонентами, які в подальшому її повинні змінити. Як правило, жест супроводжується вокалізацією, але якщо вокалізація іншого типу, відмінна від гуління: вона складається не із голосних, а з приголосних — «КХХ». Так здійснюється новий крок до слова.
До кінця немовлячого віку у дитини виникає перше розуміння слів, а у дорослого з'являється можливість управляти орієнтуванням дитини.
У 9 місяців дитина стає на ніжки, починає ходити. Як підкреслював Д.Б. Ельконін, головне в акті ходьби не лише те, що розширюється простір дитини, але і те, що дитина відділяє себе від дорослого. Вперше відбувається розділення єдиної соціальної системи «МИ», тепер не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба — перше із основних новоутворень немовляти, яке знаменує собою розрив старої ситуації розвитку.
2. Поведінкові реакції немовляти. Акт хапання.
Формування складних поведінкових реакцій у немовлячому віці обумовлене перш за все вдосконаленням аналізаторних функцій дитини. Загальна закономірність будь-якого поведінкового акту: спочатку зорієнтуватись, а потім діяти. У дитини на самому початку життя це забезпечено природою. У перші півроку життя відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних механізмів, елементарних форм майбутніх орієнтувальних реакцій: зосередженість, кругові рухи, слідкування. У 4 місяці з'являється реакція на новизну. Реакція на новизну — це безперечно сенсорна реакція, вона заключається ще і в довготривалому утримуванні погляду на новому предметі. Протягом першого півріччя життя аналізаторні функції швидко вдосконалюються, про що свідчить більш тонке і стійке диференціювання різноманітних сигналів. У 9 місяців діти розрізняють основні кольори (синій, жовтий, червоний, зелений) та форми тіл (куба, кулі, призми, циліндра, конуса).
Зорове зосередження, яке з'явилося ще на етапі новонародженості, удосконалюється. Після другого місяця зосередження стає більш довготривалим, у 3 місяці його тривалість досягає 7-8 хвилин. Стає можливим слідкування за предметами, що рухаються. В 4 місяці дитина не просто бачить, але вже дивиться: активно реагує на побачене, рухається, супроводжує голосовою реакцією.
Дитина в 2-3 місяці зазвичай уже проявляє інтерес до об'єктів, які деякою мірою відрізняються від тих, що вона бачила раніше. Більш того, нові об’єкти, що особливо відрізняються від раніше сприйнятих предметів, можуть викликати тривожність, переляк або плач.
Дитина відрізняє об'єкти, які сприймає зоровим аналізатором за формою, складністю, кольором. На колір вона може реагувати уже в 3-4 місяці: якщо її годувати лише з червоної пляшечки, вона безпомилково вибере її серед пляшечок інших кольорів. Ці реакції виробляються по типу умовно-рефлекторних зв'язків. Активний інтерес до кольору з'явиться в 6 місяців.
Розвивається також просторове сприймання, а саме сприймання глибини. Психологи провели експеримент з «обривом»: немовля розмістили на скляний стіл, під яким знаходилися дві великі дошки, прикріплені на різних рівнях. Була наявна різниця в рівнях цих дощок, обтягнутих яскравою, у велику клітину, тканиною, що і створювало ілюзію «обриву». Маленька дитина, тактильно відчуває рівну поверхню скла, повзе й не помічає глибини. Але вже після 8 місяців більшість дітей уникають «обриву» і починають плакати.
Вважають, що немовлята мають цілісну картину світу, а не мозаїчний набір кольорових плям, ліній і розрізнених елементів. Сприймаючи не окремі властивості і якості предметів, а в цілому предмет, вони створюють узагальнені образи їх. Зоровий і слуховий аналізатори у своєму швидкому розвиткові значно випереджають руку дитини, яка лише у другому півріччі життя починає виконувати пізнавальні функції (дотик, обмацування). Від часу появи зорового й слухового зосередження головну інформацію про навколишнє дитина дістає за допомогою цих вищих аналізаторів у той час, коли кінестетичний, статичний, вестибулярний та інші аналізатори відіграють підпорядковану роль. Внаслідок цього всі дії дитини, у тому числі й сидіння, повзання, хода, стрибки, хоч вони і включають безумовні рефлекси, формуються на основі умовно-рефлекторних зв'язків, які утворюються під впливом дорослих, голос яких вона чує, дії бачить і наслідує. Розвиток слуху у малят виявляється у диференціації реакцій на звукові подразнення, виникненні орієнтувальних реакцій з поворотом голови на звук, у просторовій його локалізації. Локалізація звуку стає безпомилковою майже у всіх дітей які розвиваються в нормальних умовах, наприкінці третього місяця. Вироблення умовних рефлексів на різні звукові сигнали виявляє здатність немовлят розрізняти звуки за висотою, силою і тембром. У другому півріччі діти уже можуть реагувати на музичні мелодії. Вже з цього віку можна вводити в життя дитини елементи музичного виховання. Розвиток слухових відчуттів виявляється у розширенні кола сигналів (поступових звуків, шумів, стуків, дзвінків, голосів тварин), які розпізнаються немовлятами і викликають у них виразні емоції. Особливе місце займають у житті дитини звуки мовлення. Діти дуже рано виявляють особливу чутливість до звуків людського голосу. Мовлення дорослих серед інших соціальних подразників (посмішка, поглажування) найсильніше впливає на дітей, викликаючи у них складну комплексну реакцію. Вже на 3 місяці дитина розрізняє інтонації, відповідно реагує на них, що дає можливість використовувати їх як засіб заохочення чи стимулювання дій дитини.
Розвиваються голосові реакції дитини. Виникають перші намагання звернути на себе увагу за допомогою голосу, що свідчить про перебудову голосових реакцій в поведінкові акти. Уже з перших місяців життя розвиваються різні типи голосових реакцій: гудіння, лепетання. При вірному і достатньому спілкуванні дитини і дорослого фонематичний склад лепету відповідає фонематичному складу рідної мови.
Друге півріччя життя дитини зв'язане з виникненням акту хапання — першої організованої, спрямованої дії. Це справжня революція в розвитку дитини першого року життя. Акт хапання підготовлений всім попереднім життям дитини. Він організовується дорослим і народжується як сумісна діяльність дитини з дорослим.
Акт хапання — це поведінковий акт, а поведінка передбачає обов'язкову участь орієнтування. Тому для того, щоб виникло хапання, необхідно, щоб рука перетворилася в орган обслідування, щоб вона «розкрилась». Перший час рука дитини стиснута в кулачок. Поки рука не перетвориться в орган перцепції, вона не може стати органом хапання. Хапання здійснюється під контролем зору: дитина розглядає свої ручки, слідкує за тим, щоб рука наближалася до предмету.
Акт хапання має надзвичайне значення для психічного розвитку дитини. З ним зв'язане виникнення предметного сприйняття. З розвитком хапання встановлюються зоро-тактильно-кінестетичні зв'язки, що лежать в основі початкового орієнтування дитини в просторі. Відбувається і диференціація кінестетичних відчуттів у долонях і пальцях, що призводить до розрізнення функцій пальців у акті хапання, зокрема до специфічного для людини протиставлення великого і вказівного пальців. Виникають інші способи хапання, двома-трьома пальцями, зумовлені особливостями предметів, які дитина починає виділяти обмацуванням. Обмацування стає можливим внаслідок підвищення чутливої до кінестетичних сигналів під час руху руки і пальців.
Із виникненням обмацування рука дитини починає відігравати в її житті подвійну і надзвичайно важливу роль як органа практичної дії та органа дотику. Дитина 6-7 місяців, схопивши брязкальце, не тільки маніпулює ним, перекладає, постукує, штовхає, розхитує а й активно обмацує його, обстежує, навпомацки виявляє якусь тріщинку, ямочку, словом, відкриває такі його особливості, які недоступні жодним іншим аналізаторам. Активне обмацування відтепер стає важливою умовою пристосування акту хапання до особливостей сприйманого об'єкта, його форми, величини і ваги. У другому півріччі діти вже по-різному готують пальці до охоплення м'яча, палички чи кубика. Тому хапання дедалі більше формується як прямо націлене на даний об'єкт наближення руки до предмета. Це стає можливим завдяки тому, що дитина вже сприймає об'єкт. Із розгорнутої сенсомоторної дії обмацування під контролем зору формуються і відокремлюються орієнтувальні зорові реакції примірювання, які, в свою чергу, випереджають і підготовляють акт хапання. Це один із прикладів формування перцептивної (орієнтувальної) дії як своєрідного інтеріоризованого образу ситуацій і тих дій, які мають бути у ній виховані.
До кінця немовлячого віку (10-11 до 14 місяців) виникає етап функціональних дій: це більш удосконалена дія нанизування, відкривання, вкладування, але, якщо раніше дитина виконувала дію одним показаним їй способом і на одних і тих же предметах, то тепер вона намагається відтворити дію на всіх можливих об'єктах.
На перший погляд, нібито, розвиток дій — спонтанний процес. Дійсно, здається, що дитину першого року життя майже нічому навчити не можна, але людина була хитрішою. Д.Б. Ельконін говорив, що людина дуже давно придумала програмоване навчання для дітей першого року життя. Це — іграшки, в яких запропоновані ті дії, які за їх допомогою повинна виконувати дитина. Маніпулювання дитини з іграшками — це прихована сумісна діяльність. Тут дорослий присутній не безпосередньо, а опосередковано, нібито запропонований в іграшці.
3. Розумовий розвиток у немовлячому віці
Дитячий вік важливий тим, що в цей час формуються не тільки сенсорно-перцептивні форми психіки і психомоторика, але й більш складна розумова функція, котра виявляється в навмисному досягненні дитиною поставленої мети. Наприкінці немовлячого періоду, після 8-10 місяців дитина виявляється здатною вирішувати просторові задачі, використовуючи для цього різні засоби. На генезис інструментального мислення ще до розвитку мовної функції вперше вказав Л.С. Виготський. Типова проблемна ситуація для дитини полягає в тому, що привабливий об'єкт (іграшка, ласощі), розташовані в полі зору, але поза межами досяжності, вона повинна або підтягти об’єкт до себе, використовуючи визначені засоби, або усунути перешкоду. Починаючи з 11 місяців життя дитина здатна знайти потрібну мотузку, щоб дістати бажаний предмет, тобто використовувати один об'єкт (мотузка) у якості засобу для досягнення мети.
Перші кроки у формуванні цілеспрямованості виражені у 4-8 місяців у координації зору і хапання. При виді брязкальця дитина шукає шнур й у такий спосіб встановлює зв'язок між об'єктом і засобом. У 8-12 місяців вона здійснює координацію мети і засобу, вирішуючи задачі просторового типу й активно маніпулюючи для цього різними прийомами (схоплювання, відштовхування, відсунення і т.п.).
З метою вивчення ранніх форм виникнення розумової діяльності виконана робота С.Л. Новосьолової, де показане постійне ускладнення процесу вирішення задач маленькими дітьми, перехід від найпростіших опосередкованих дій до більш складних, до встановлення не тільки статичних, але й динамічних зв'язків між засобом і метою. Співставляючи процес вирішення задач дітьми і шимпанзе, С.Л. Новосьолова звернула увагу на активну зорово-орієнтувальну діяльність дітей, що виявляли інтерес не лише до об'єкта, але й до засобу його досягнення. У шимпанзе, навпаки, не було інтересу до використаних знарядь. Успішність же самого вирішення задач залежала від того, якою мірою дитина виявляла цікавість до засобу досягнення мети.
Іншою якісною відмінністю розумової функції дитини є її висока пластичність. С.Л. Новосьолова виявила здатність дитини до узагальнення практичного досвіду, вирішення задач і переносу способу дії в подібну ситуацію, що майже було відсутнє в дослідженнях з мавпами.
Найважливішим новоутворенням немовлячого віку є поява першого слова. Особливість перших слів у тому, що вони носять характер вказівних жестів. Ходьба і збагачення предметних дій вимагає мови, яка б задовольняла спілкування з приводу предметів.
Важливу роль у підготовці артикульованого людського мовлення відіграє з трьох місяців гуління як мимовільна неусвідомлена гра звуками («а-а-а», «е-е-е» тощо). Після 6-7 місяців виникає лепетання, тобто багаторазове повторювання (часом по 20-30 раз підряд) складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма тощо). Після 9 місяців дитина починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які від нього чує.
Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Діти в цей час розуміють до 20 слів. На кінець першого року життя діти вимовляють свої перші слова («мама», «тато», «на», «дай» тощо). Таких слів може бути 10-12.
Мова, як і всі новоутворення віку, має перехідний характер. Це автономна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла лише близьким. Ця мова специфічна за структурою, складається з обірваних слів. Дослідники називають її «мовою нянь». Але якою б не була ця мова, вона являє собою нову якість, яка може служити критерієм того, як стара соціальна ситуація розвитку дитини розпалась. Там, де була єдність, стало двоє: дорослий і дитина. Між ними виріс новий зміст — предметна діяльність.
Перехідний період між немовлячим періодом і раннім дитинством дослідники називають кризою 1 року. Як і будь-яка криза вона зв'язана з появою самостійності і афективних реакцій. Афективні форми поведінки дитини можуть виникати, коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, жестів і міміки, або розуміють, але не виконують те, що вона хоче. Оскільки дитина уже сама може пересуватися по кімнаті (повзати або ходити) в цей час різко збільшується коло недоступних, недосяжних для неї предметів. Дорослим необхідно прибирати гострі речі, закривати електричні розетки, ставити вище електроприлади, посуд тощо. Не всі бажання дитини можна виконати, тому що її дії можуть спричинити шкоду їй самій і оточуючим. Зрозуміло, дитина і раніше була знайома зі словом «не можна», але в кризовий період воно має особливу актуальність.
Висновки
Немовлячий вік являє собою дуже важливий і відповідальний період в житті людини. В цей порівняно короткий термін людина проходить природний шлях розвитку, коли в соціальному середовищі в процесі взаємодії з дорослими у дитини створюються основні передумови соціогенезу – природні форми психічного відображення, елементи предметної діяльності, домовне спілкування, структура моторної активності. Все це розвивається на основі дозрівання спадково заданих механізмів в процесі їх функціонування і шляхом новоутворень. Психічний розвиток в цей період носить найбільш інтенсивний характер, що пов’язано зі специфікою дії основних законів онтогенезу. В цьому віці починається формування складних психічних форм (мислення, мова), що створює сприятливі передумови для їх раннього функціонування ще до моменту досягнення достатньої зрілості. Характеризуючись багатоканальністю, психічний розвиток немовляти здійснюється разом з тим в різних напрямках відносно автономно.
Психічний розвиток в цей час відрізняється максимально вираженою інтенсивністю не лише за темпами, але й за якісними перетвореннями. Багатофазність формування, включаючи ранні генетичні ступені, проявляється в розвиткові як простих, так і складних психічних функцій. В теперішній час встановлені мікростадії в розвиткові усіх видів моторики, мислення, передумов мовлення, перцептивної функції, які свідчать про надзвичайну інтенсивність психічного розвитку в немовлячому віці в плані новоутворень. На цій основі після року життя і на протязі усього життєвого циклу людини здійснюється соціальний розвиток психіки, який носить багатоманітний, багатоякісний і багаторівневий характер і включає як новоутворення, так і перетворення та соціалізацію різних природних форм психіки в процесі подальшого розвитку
Список використаної літератури
Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. – М., 1982-1984. – Т. 2.
Лисина М.И. Проблема онтогенеза общения. – М., 1986.
Новосёлова С.Л. Становление опосредованной деятельности у детей раннего возраста // Вопросы психологии. – 1965. – № 4.
Рыбалко Е.Ф. Возрастная и дифференциальная психология. – Л., 1990.
Эльконин Д.Б. Детская психология. – М., 1960.