1   2   3
Ім'я файлу: адміністративне право2.doc
Розширення: doc
Розмір: 176кб.
Дата: 05.02.2020
Пов'язані файли:
organzacya-psihologchnoyi-reabltacyi-dtey-nvaldv-metodichniy-pos
Крицкая.docx





МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Східноєвропейський університет економіки та менеджменту
Коледж економіки і управління

РЕФЕРАТ
на тему: Адміністративне судочинство в Україні

Студентки ЗКЮР-81
Мартинюк І. М.
Викладач:
Оксьом І. Г

Черкаси-2020


Зміст


Вступ 3

Розділ І. Адміністративне судочинство в Україні: загальні положення 4

Розділ ІІ. Організація адміністративного судочинства 11

2.1. Склад суду, учасники адміністративного процесу, організація судового засідання 11

2.2. Докази в адміністративному процесі 25

2.3. Судові рішення в адміністративному процесі 28

Розділ ІІІ. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: 33

співвідношення інститутів 33

Висновки 36

Перелік використаних джерел 39



Вступ


На даний час Україна знаходиться на етапі впровадження у практику нормативно регламентованих положень у сфері адмініст­ративного судочинства. Конституція надає всі можливості для створення дійсно демократичної та незалежної судової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини на державному рівні, тобто реалізує головні принципи будь-якої правової держави.

Сьогодні проблеми становлення і розвитку адмініст­ративно-процесуального права, адмініст­ративного процесу, адмініст­ративного судочинства як складової адмініст­ративного процесу є предметом активних дискусій, особливо сьогодні, коли на порядку денному стоїть питання щодо створення адміністративних судів. У зв’язку з цим необхідно вирішити ряд організаційних питань з приводу розгляду спорів між органами публічної влади і громадянами. Таким чином, актуальність даної теми очевидна.


Розділ І. Адміністративне судочинство в Україні: загальні положення


Переломним етапом у становленні адміністративного судочинства в Україні стало прийняття 6 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства (далі — КАС) . Згідно ст. 5 КАС, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Ст. 55 Конституції України проголошує право особи на судовий захист прав і свобод, в тому числі право на оскарження до суду незаконних дій і рішень органів державної влади і місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб; право на розгляд своєї справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких дана справа віднесена за законом; право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги (ст. 59 Конституції), в тому числі право користуватись послугами адвоката з моменту затримання, арешту або пред'явлення обвинувачення. До цієї групи гарантій також належать право на оскарження в суді незаконного арешту, право не свідчити проти себе і своїх близьких (ст. 63 Конституції України), право вважатися невинуватим, поки протилежне не буде доведено і встановлено вироком суду, що вступив в законну силу (так звана презумпція невинуватості, вказана у ст. 62 Конституції України), право на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадових осіб, право звертатись в міждержавні органи по захисту прав і свобод людини, якщо вичерпані усі внутрішньодержавні засоби правового захисту.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов’язанням України, які виникли, зокрема, у зв’язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до ст. 38 Закону “Про судоустрій”, в Україні діє Вищий адміністративний суд України.

Також, говорячи про нормативну базу адміністративного судочинства, необхідно відмітити Указ Президента України „Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів”, згідно якого з 1 січня 2005 року в системі адміністративних судів України утворено місцеві адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди, визначено території, на які поширюються повноваження місцевих та апеляційних адміністративних судів України, затверджено мережу та кількісний склад суддів адміністративних судів України.

Фактично, це вирішило тривалу дискусію вчених-адміністративістів щодо співвідношення адмініст­ративного процесу і адміністративного судочинства. Висловлювалися різні думки з цього приводу. Згідно однієї точки зору, адміністративне судочинство вважалося частиною адмініст­ративного процесу, згідно іншої — ставилося поряд з кримінальним, цивільним та конституційним. Чинний КАС притримується другої концепції.

Дивлячись на дане питання з точки зору історії права, треба сказати наступне. Особлива точка зору про «єдність про­цесу» - карного, цивільного та адмініст­ративного мала місце на початку 20 ст. у працях проф. Н. Михайловського. У той же час була висловлена низка думок на адміністративний процес. Цінними і актуальними є його пропози­ції про встановлення публічності розгля­ду адміністративних спорів, обов'язко­вість участі сторін при їх розгляді і гаран­тування сторонам можливості подання ними доказів у справі. Дослідивши право на скаргу, він звернув увагу на питання, пов'язані з прийняттям, розглядом і ви­рішенням скарг, вважаючи дані відноси­ни предметом адміністративного проце­су.

Із середини 20-х рр. минулого сторіччя ставлення до проблеми зазначеного про­цесу змінюється. У юридичній літературі почала утверджуватися думка, що: інсти­тут адміністративної юстиції далекий від адміністративного права, він є буржуаз­ним, і радянським правом не застосову­ється. З кінця 20-х і до початку 60-х рр. вважалося, що в СРСР адміністративної юстиції взагалі не може бути. У цей пе­ріод поступово склалося інше - «широ­ке» розуміння адміністративного проце­су, обумовлене необхідністю регламента­ції діяльності органів державного управ­ління, у якому немає місця названій юстиції.

З початку 60-х рр., у зв'язку зі змінами у суспільному житті й законодавстві, роз­ширенням судової юрисдикції у справах, що випливають з адміністративно-право­вих спорів, появою певних елементів ад­міністративної юстиції, розпочалася дис­кусія про зміну розуміння адміністратив­ного процесу. Змінити сформований ши­рокий підхід до його поняття виявилося досить складно, оскільки останнє, що ра­ніше використовувалося тільки для по­значення порядку діяльності органів ад­міністративної юстиції, через відсутність таких, заповнилося іншим.

В результаті цієї дискусії склалися декілька основних підходів до визна­чення поняття «адміністративний про­цес»: у широкому розумінні -В.Сорокін, О.Коренєв, Ю.Козлов, Д.Бахрах й інші; і вужчому - Н.Саліщева, М.Масленников, А. Дьомін тощо. У широкому змісті ад­міністративний процес - це процесуальна діяльність у сфері управління, функціону­вання виконавчої влади. У вужчому - рег­ламентована законом діяльність з розгляду адміністративних спорів, а також, на думку деяких вчених, діяльність з вжиття заходів адміністративного примусу.

Одні вчені визначають зміст адмініс­тративного процесу як адміністративне судочинство поряд з карним, цивільним і конституційним, тобто як форму здійс­нення судової влади. Інші вважають дане судочинство лише частиною адміністративного процесу.

Дослідження широкого розуміння ад­міністративного процесу дозволяє з впев­неністю твердити, що останній склада­ється з двох підгалузей: управлінського та, власне, адміністративного процесів.

Головна різниця між зазначеними про­цесами полягає у тому, що управлінський - це врегульована адміністративно-про­цесуальними нормами діяльність органів управління, яку вони здійснюють у рам­ках внутрішньої та зовнішньої компетен­ції, що має правові наслідки. Даний про­цес є способом реалізації управлінської діяльності у сучасній правовій державі. Він регламентований правовими норма­ми, є елементом обов'язкового порядку управління, засобом управлінської діяль­ності. Учасниками останнього є фізичні і юридичні особи, органи управління, гро­мадські об'єднання, комерційні і некомерційні організації. Можна відокремити види управлінського процесу: правотворчий, реєстраційний, ліцензійно-дозвіль­ний, атестаційний (основні).

Адміністративний процес представле­ний адміністративною юстицією, а саме процедурою з вирішення спорів, які виникають в процесі адміністративно-процесуальної діяльності органів вико­навчої влади, тобто коли суб'єкт права оскаржує дію або бездіяльність адмініст­ративного органу, посадової чи службо­вої особи, сторони адміністративного до­говору або їх представників.

Таким чином, підкреслимо унікаль­ність процесуальної діяльності у адмініс­тративному праві, яка, на нашу думку, по­винна складатися з двох видів процесу: управлінського і адміністративного. Адміністративний процес об’єднує у собі судовий та позасудовий порядки вирішення спору.

А тепер звернемось безпосередньо до загальних положень власне адміністративного порядку вирішення - адміністративного судочинства.

Правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами, юрисдикція яких поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Ці суди на даний час знаходяться на етапі формування, але разом з тим нормативна база їх діяльності вже існує (Кодекс адміністративного судочинства).

З'ясуванню сутності адміністративного процесу значною мірою сприяє аналіз його принципів, вихідних, засадничих ідей, згідно з якими здійснюється адміністративно-процесуальна діяльність. Згідно ст. 7 КАС, принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі, гласність і відкритість адміністративного процесу, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, обов’язковість судових рішень.

Принцип верховенства права (ст. 8 КАС). Відповідно до цього принципу людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно принципу законності (ст. 9 КАС) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом (ст. 10 КАС). Усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 КАС).

Принцип диспозитивності (ч. 3 ст. 11 КАС). Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог, крім якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених законом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Офіційне з’ясування всіх обставин у справі (ч. 4 ст. 11 КАС). Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи і повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип відкритості(ч. ч. 3-9 ст. 12 КАС). Розгляд справ в адміністративних судах проводиться відкрито. Суд ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, установлених законом. Під час розгляду справи в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише особи, які беруть участь у справі, а в разі необхідності — експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки.

Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, прилюдно проголошується лише резолютивна частина рішення.

Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Адміністративне судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов’язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються законом.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.

.

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас