1   2
Ім'я файлу: курсова%20робота.docx
Розширення: docx
Розмір: 177кб.
Дата: 18.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
інформатика реферат.docx


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Херсонський державний університет

ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ ДОШКІЛЬНОЇ ТА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ


Корекція вторинних порушень в структурі мовленнєвої патології засобами арт-терапії

Курсова робота (проєкт)

на здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти

Виконала: студентка 4 курсу 09- Спеціальності 013. Початкова освіта

Освітньо-професійної (наукової) програми

Початкова освіта
Коріновська Інна Олександрівна


Керівник к.пед.н., доцентка Саган О.В.

Херсон – 2022



ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОРУШЕНЬ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ………………………………………………………………………….5

1.1. Проблеми недорозвинення мовлення у дітей у науковому дискурсі………………………………………………………………..5

1.2. Причини виникнення й розвитку мовленнєвих патологій у дітей…………………………………………………………………..10

1.3. Сутність поняття «арт-терапія» в контексті логопедичної роботи………………………………………………………………...13

РОЗДІЛ 2. МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ ТА ПРИЙОМІВ АРТ-ТЕРАПІЇ У ПОДОЛАННІ ВТОРИННИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ЛОГОПАТОЛОГІЄЮ……………………………………………………16

2.1. Методичні засади організації логокорекційної роботи засобами мистецтва………………………………………………….16

2.2. Особливості застосування образотворчого мистецтва в системі логопедичної роботи ………………………………………………..20

2.3. Особливості застосування музико-терапії в системі логопедичного впливу……………………………………………....23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….27

ДОДАТКИ………………………………………………………………….30

Додаток А…………………………………………………………………..30

Додаток Б…………………………………………………………………..33

ВСТУП
Актуальність дослідження. Запровадження інноваційних технологій в освіті набуває стрімкого поширення. Йдеться про використання засобів арт-терапії в роботі з дітьми, які мають особливі освітні потреби. Останнє десятиліття ознаменувалося розробкою різних методів психолого-педагогічного супроводу та підтримки таких дітей.

На сучасному етапі розвитку корекційної освіти в Україні гостро порушується питання всебічного гармонійного особистісного розвитку дітей із психофізичними особливостями з метою їх подальшої успішної соціалізації. Значну частину таких дітей становлять діти з порушеннями мовлення. Тож сьогодні актуального значення набуває проблема зацікавленості дітей до логопедичних занять з виправлення мовлення. Саме через це постає необхідність заохочувати дошкільників, підтримувати їх інтерес до занять. Діти цього віку виконують тільки ті доручення, які породжують цікавість, спонукають до захоплення.

Сутність розуміння арт-терапії полягає в тому, що вона є методом психотерапії, що використовує різні види мистецтва (літературу, музику, живопис, скульптуру, кіно, театр, хореографію, фотографію тощо) з метою корекції порушень у дітей з особливими освітніми потребами, зокрема дефектами мовлення.

Проблему вдосконалення корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають недоліки мовлення, досліджували науковці О. Жильцова, Н. Жукова, Л. Лопатіна, О. Мастюкова, А. Нікашина, Є. Соботович, Т. Туманова, М. Шеремет та інші. Система навчання та виховання дітей дошкільного віку з вадами мовлення включає корекцію мовного дефекту (Г. Каше, Т. Фiлiчева, Г. Чіркiна, В. Коноваленко, С. Коноваленко).

Нетрадиційні корекційні методики розкривають широкий спектр здібностей дитини, а використан­ня методів і технології сучасних терапій об’єднує терапевтичні фактори невербальної експресії з вербальною взаємодією, що й робить тему даної роботи актуальною.

Мета дослідження – наукове обґрунтування педагогічних умов і методики корекції порушень мовлення у дітей дошкільного засобами арт-терапії.

Для досягнення мети треба вирішити наступні завдання:

- проаналізувати літературу з теми дослідження;

- з’ясувати види і причини виникнення мовленнєвих порушень;

- розглянути особливості організації корекційної роботи з дітьми-логопатами;

- описати концептуальні засади застосування арт-терапії в психокорекційній роботі;

- розглягнути методики використання засобів арт-терапії, зокрема методи образотворчого мистецтва та музикотерпі, у психо-корекційній роботі з дітьми.

Об’єкт дослідження – мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – зміст і педагогічні умови корекції порушень мовлення у дошкільників засобами арт-терапії.

Методи. Основними методами, що використовувалися при написанні роботи є аналіз, синтез, узагальнення та систематизація відомостей з проблеми дослідження.

Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні особливостей застосування арт-терапевтичних засобів у дітей з порушеннями мовлення, розкритті арт-терапії як засобу подолання мовленнєвих порушень.

Практичне значення дослідження базується на вивченні проблем дітей з порушеннями мовлення і зазначенні арт-терапевтичних засобів у їх подоланні.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1.

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ

ПОРУШЕНЬ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ

МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
1.1. Проблеми недорозвинення мовлення у дітей у науковому дискурсі
Мовленнєвий розвиток дітей із порушеннями психічного та (або) фізичного розвитку сьогодні в Україні залишається однією з найбільш складних і недостатньо вирішених логопедичних проблем. Натомість від того, наскільки чітко, фонетично, лексично, граматично правильно та зрозуміло дитина може висловлювати свої думки, залежить її спілкування з іншими.

Для повноцінного розвитку дитини необхідна злагоджена, взаємопов’язана між собою робота всіх психічних процесів – сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення, мовлення. На тісний взаємозв’язок між пізнавальними та емоційними процесами вказував Л. Виготський, наголошуючи, що розумова психічна діяльність базується на вольових якостях дитини та супроводжується різноманітними емоційними проявами. Вчений розглядав спілкування дітей з оточуючим світом як чинник корекції їх розвитку [2, с. 24].

Мовленнєве порушення може стати причиною обмежених навчальних можливостей та загального потенціалу дитини в школі. Адже воно регулює і навчальну діяльність, і пов’язане з комунікацією в колективі.

Аналіз спеціальної літератури, присвяченої дослідженню різних аспектів мовленнєвої діяльності дітей із тяжкими порушеннями мовлення, дозволяє відмітити складність та багатоаспектність досліджуваного феномену. Саме тому одним із основних завдань сучасної системи освіти є пошук ефективних шляхів соціалізації дітей із вадами розвитку в освітнє середовище. Проблемою збільшення чисельності дітей із порушенням мовленнєвого розвитку займаються чимало провідних вчених-логопедів: Ю. Пінчук, О. Правдіна, Ф. Рау, М. Савченко, В. Тищенко, М. Шеремет та ін. Збагаченням словникового запасу – І. Дмитрієва, О. Винокур, Н. Січкарчук, Т. Філічева, Т. Швалюк, М. Шеремет та ін. Формуванням граматично правильного мовлення займалися І. Дмитрієва, Л. Єфімєнкова, Н. Жукова, Р. Лалаєва, Р. Лєвіна, З. Ленів, Г. Ляміна, Н. Манько, Н. Пахомова, Є. Соботович, В. Тищенко, Л. Трофименко, Т. Філічева, та ін. Над проблемою розвитку зв’язного мовлення працювали І. Марченко, Н. Савінова, Є. Соботович, Т. Ткаченко, Т. Філічева, М. Шеремет та ін.

У різних галузях дефектології питанню вивчення порушень мовлення також присвячені дослідження провідних науковців-дефектологів: при порушеннях слухового аналізатору, що призводять до цілого ряду вторинних відхилень, і, насамперед, до затримки мовленнєвого розвитку – Л. Борщевська, Р. Боскіс, К. Коровін, К. Луцько, Н. Шелгунова, М. Шеремет та ін.; при порушеннях зору – Л. Вавіна, О. Жильцова, Н. Крилова, Р. Левіна, Т. Свиридюк, М. Хватцев, С. Шапіро та ін.; при порушеннях опорно-рухового апарату (ДЦП) – Л. Данілова, Е. Данилавічютє, М. Ейдінова, О. Мастюкова, О. Приходько, К. Семенова, М. Смуглін, Є. Соботович, В. Тищенко та ін.; при порушеннях поведінки та спілкування − у дітей з аутистичними порушеннями – Н. Андрєєва, О. Аршатський, Н. Базима, В. Башина, В. Каган, С. Конопляста, І. Логвінова, О. Нікольська, В. Тарасун, Д. Шульженко та ін.); при затримці психічного розвитку Л. Вавіна, Т. Вісковатова, Н. Голуб, Т. Дашидзе, Н. Манько, І.. Мартиненко, І.Марченко, Т. Сак, С. Танцюра та ін.

Вперше наукове обґрунтування поняттю «загальне недорозвинення мовлення» було сформульовано професором Р. Левіною та колективом науковців-дефектологів ще у 1961 році [1]. Сьогодні під загальним недорозвиненням мовлення прийнято розуміти складний мовленнєвий розлад, при якому у дітей із нормальним слухом і первинно збереженим інтелектом порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи: фонетики, лексики та граматики, що відносяться як до звукової, так і смислової сторони мовлення.

Недорозвинення мовлення, як зазначає О. Корнєв, не є самостійною нозологічною одиницею у медичному смислі цього поняття, цілісним однорідним розладом із єдиним патогенезом та механізмами. Зазвичай це сукупність декількох синдромів, які відрізняються за механізмами.

Вади мовлення мають різні ступені прояву: може спостерігатися як повна відсутність словесних засобів спілкування або досить обмежений їх розвиток в той період, коли у дітей із нормальним розвитком мовлення воно сформоване відповідно до вікових норм, так і з розвитком мовлення з елементами фонетико-фонематичного та лексико-граматичного недорозвитку [9, с. 71].

При розробці теоретичних аспектів логопедії як розділу корекційної педагогіки було сформульовано два класифікаційних підходи: клінікопедагогічний (М. Хватцев, О. Pay, О. Правдіна, С. Ляпідевський) і психологопедагогічний (Р. Левіна, Р. Лалаєва, Т. Філічева, Л. Спірова та ін.). За цією класифікацією розрізняють різні види мовленнєвої патології, кожна з яких має власну симптоматику та динаміку виявів.

Наукові дослідження С. Коноплястої [7; 8], Т. Сак, М. Шеремет [20] та ін. вказують на необхідність розширити межі психологопедагогічної класифікації та включити у її структуру ті порушення, які відображають як первинне, так і вторинне недорозвинення мовлення. Воно може бути обумовлене вадами опорно-рухового апарату, інтелекту, слуху чи зору, вадами емоційно-вольової сфери. Таке трактування загального недорозвинення мовлення дозволяє чіткіше визначити мовленнєвий діагноз дитини та використовувати більш ефективні форми психолого-педагогічної роботи з нею [18, С. 35].

Психологопедагогічна класифікація на відміну від клінічної, насамперед, спрямована на виявлення мовленнєвої симптоматики на основі психологолінгвістичних критеріїв. Симптомологічний рівень аналізу мовленнєвих порушень дає змогу охарактеризувати зовнішні симптоми недорозвинення мовлення у дітей, виявити ушкоджені компоненти мовленнєвої системи.

Р. Левіна вказує, що при загальному недорозвиненні мовлення у дитини порушене формування всіх компонентів мовленнєвої системи (словниковий запас, граматична будова мовлення, зв’язне мовлення, фонематичні процеси та вимова звуків) внаслідок дефектів сприймання та вимови фонем при нормальному слухові та відносно збереженому інтелекті [10, С. 49].

У межах психологопедагогічного підходу науковці виділяють три рівні мовленнєвого розвитку:

І рівень – лепетне мовлення: характеризується повним невмінням правильно вимовляти звук або групу звуків. Дитина не володіє загальновживаними засобами спілкування. Для вираження прохання, думки вдається до міміки і жестів, окремих комбінацій і звуконаслідування. Цей рівень обумовлений нестійкою артикуляцією і низькими можливостями слухового розпізнавання фонем.

ІІ рівень – обумовлений початком розвитку фразового мовлення. На цьому рівні характерні численні спотворення звуків, заміни, змішання, уподібнення складів. Такі діти вміють правильно відтворювати слова різної складової структури, однак, у них часто спостерігається випадання звуків, неправильна вимова.

ІІІ рівень – розгорнуте фразове мовлення з елементами недорозвинення лексики, граматичної будови і фонетики. Діти з таким рівнем мовленнєвого розвитку використовують найчастіше прості речення, не користуються способами словотворення, майже не вживають складних мовленнєвих конструкцій [12, с. 128].

Сучасні наукові дослідження виокремлюють IV рівень мовленнєвого розвитку (Р. Лалаєва, Н. Сєрєбрякова, Т. Фелічева) [12, с. 129]. У дітей з цієї групи виявляються нерізко виражені порушення усіх компонентів мовлення. У них немає грубих дефектів звуковимови, але спостерігається недостатня диференціація звуків. Характерним порушенням звуко-складової структури є те, що, розуміючи значення слова, дитина не утримує в пам’яті його фонематичний образ. На цьому рівні спосперігається недостатня виразність мовлення, нечітка дикція, змішування звуків, що свідчить про незавершеність процесу фонемоутворення [8].

Науковці Л. Волкова, І. Левченко, І. Марченко, С. Конопляста, М. Шеремет вказують, що формування особистісної, емоційної, мотиваційної сфер у дітей із мовленнєвими порушеннями відбувається з особливостями та відхиленнями. У них сповільнено формуються сенсорні і рухові функції, оптико-просторові уявлення, спостерігається низький рівень розвитку основних властивостей уваги [15, с. 33].

Процес формування особистісних якостей дитини відбувається у різні вікові періоди. У дошкільному та молодшому шкільному віці найбільш вираженими особливостями особистісного розвитку дітей із загальними недорозвиненням мовлення є сповільнений темп формування всіх психічних функцій, пізнавальної сфери, ігрової діяльності. У дітей з порушеннями мовлення спостерігається пасивність у поведінці та низька мовленнєва активність, підпорядкування старшим, уникання травмуючих ситуацій, пов’язаних з мовленням.

Тож завданням соціального розвитку дітей із загальним недорозвиненням мовлення є налагодження таких форм спілкування, які б розвивали потребу у взаємодії з оточуючими.
1.2. Причини виникнення й розвитку мовленнєвих патологій у дітей
На сучасному етапі розвитку інклюзивної освіти проблема навчання дітей із мовленнєвими порушеннями набуває значної актуальності, про що свідчать численні публікації, дослідження науковців та педагогів-практиків. Адже, коли дитина приходить до школи, мовленнєва готовність є вагомим фактором успішної адаптації та засвоєння навчальної програми, тому ще в дошкільному віці приділяють увагу виявленню проблеми та, за наявності порушення, її корекції [18].

Причини порушень формування мовленнєвого розвитку дітей найрізноманітніші. М. Хватцев вперше розділив їх на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні), особливо підкресливши їх тісну взаємодію. Він також виділив органічні (анатомо-фізіологічні, морфологічні), функціональні (психогенні), соціально-психологічні і психоневрологічні причини.

Внутрішні причини – сюди відносять фізіологічні чинники, що вплинули на дитину під час вагітності матері, пологів або в ранньому віці. Наприклад: захворювання матері під час вагітності; спадкові захворювання; шкідливі звички батьків; складні пологи, родові травми; фізичні та психічні перевантаження під час вагітності.

Зовнішні причини – до них відносять фізіологічні та соціальні фактори, що діяли на дитину в перші роки життя, наприклад: тяжкі інфекційні захворювання; побічні дії медикаментозного лікування, передозування ліками; травми голови; фізичні хронічні захворювання; дефектність мовленнєвого оточення; психогенні фактори в родині; психологічні травми та педагогічна занедбаність [14, с. 49].

Певне значення в ґенезі мовленнєвих порушень у дітей мають і спадкові фактори, які, на думку О. Гончарової, Р. Лалаєвої, І. Сергієць, О. Черкашиної, Т. Журби, О. Мастюкової, С. Віllard, K. Wexler та ін. в деяких випадках виступають як провідні причини. Спадково можуть передаватися особливості будови мовленнєвого апарату. Наприклад, неправильна посадка і комплектація зубів, форма прикусу, схильність до дефектів будови твердого і мякого піднебіння (щілини піднебіння), а також особливості розвитку мовленнєвих зон головного мозку.

О. Гончарова наводить дані про те, що у дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку в 40,5% випадків спостерігається сімейна обтяженість по нервовопсихічній на 10% - по мовленнєвій патології. В 77% випадків у родоводі дітей з порушеннями мовлення зустрічаються дефекти звуковимови і затримка мовленнєвого розвитку.

За даними М. Шабалова родова травма зустрічається у 47% дітей з вираженими мовленнєвими порушеннями. У дітей, які народилися в тяжкій асфіксії, терміни появи першого лепету й перших слів запізнюються на 3-6 місяців.

С. Бенілова встановила, що частота захворювань інфекційного та неінфекційного ґенезу на першому році життя дітей визначає більшу вірогідність розвитку специфічного розладу мовленнєвого розвитку, що потребує виділення групи ризику.

У сучасних дослідженнях О. Волкової показано, що в сімях дітей з мовленнєвою патологією частіше відмічаються порушення внутрішньо-сімейних взаємовідносин, в 38,6% спостерігається негармонійне виховання, у 62,7% – несприятливий психологічний мікроклімат у сімї [4, С. 328].

Мовленнєві порушення часто виникають як наслідок різних психічних травм (переляк, переживання через розлуку з родичами, тривала психотравмуюча ситуація в сімї тощо). Це затримує розвиток мовлення, а у ряді випадків, особливо у разі гострих психічних травм, викликає у дитини психогенні мовленнєві розлади: мутизм, невротичне заїкання [2, с. 96].

Феномен мовлення розвивається через наслідування, тому деякі мовленнєві порушення (нечіткість вимови, заїкання, порушення темпу мовлення та ін.) можуть мати у своїй основі наслідування.

Здійснивши аналіз основних причин виникнення порушень мовлення, можна назвати три групи найбільш поширених відхилень в мовленнєвому розвитку дітей:

І група – це ті недоліки, які властиві практично усім дітям на певному віковому етапі (вікова або фізіологічна недосконалість дитячого мовлення).

ІІ група мовленнєві порушення, обумовлені соціальними чинниками (неправильне загальне і мовленнєве виховання дитини, відсутність у неї необхідного і достатнього досвіду спілкування з дорослими та однолітками тощо).

ІІІ група недоліків базується на чинниках патофізіологічного порядку, до якої входить ті специфічні затримки і порушення мовлення, які традиційно прийнято розглядати з позицій логопедичної теорії та практики [13, с. 66].

Отже, етіологічні чинники, що викликають порушення мовлення, складні і поліморфні. У ранньому віці мовлення дитини легко може піддаватися вищеназваним негативним впливам, адже в цей період зростає навантаження на центральну нервову систему дитини, що створює сприятливі умови для порушення мовленнєвого розвитку або втрати вже існуючого мовлення.

Мовленнєві розлади можуть порушувати вимовну (звуковимову), фонематичну, лексичну, граматичну сторони мовлення й потребують спеціально організованої корекційної роботи. Ось чому логопеду важливо з’ясувати причини порушення для того, щоб визначити методику роботи з дитиною.

1.3. Сутність поняття «арт-терапія» в контексті логопедичної роботи
Важливим і відповідальним етапом для дитини є початок навчання у школі. Для того, щоб учні виросли правильно і різносторонньо сформованими, їхні навчальні і пізнавальні здібності повинні бути добре розвинуті. Саме тому надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині у виправленні мовленнєвої вади. Помічником у вирішенні цієї проблеми стане логопед. Наука про порушення розвитку мовлення, їхнє подолання й попередження за допомогою спеціального корекційного навчання й виховання – називається логопедією. В основі методів логопедичної науки лежать принципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв’язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку. Предметом логопедії як наукової дисципліни є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мовлення й пов’язаними з ними відхиленнями в психічному розвитку.

У контексті освітніх тенденцій сьогодення прикладне значення має застосування в роботі з логопедами прийомів і методів арт-терапії, що є новітніми, й у той же час науково обґрунтованими, соціально виправданими та перспективними. Арт-терапія – одна з сучасних педагогічних технологій, яка забезпечує необхідний корекційний вплив через залучення дитини до мистецтва, стимуляцію творчої діяльності та творчого самовираження [11, с. 38]. Виходячи з теоретичних положень окремих дослідників (Є. Бєлкіна, Т. Гризоглазова, О. Котикова, Є. Коцюба, Є. Крупник, Ю. Мудрик, Б. Лихачов, Г. Фрейдман, Г. Шевченко) важливо констатувати, що основу для духовного росту і самовизначення особистості складає мистецтво, а базою його життєздатності є нерозривні зв’язки з духовними інтересами та потребами людей.

Найважливішим засобом впливу на підростаючу особистість, на її почуття, на розвиток творчих здібностей, на формування духовних потреб й інтересів є мистецтво. Саме воно здатне здійснити концентровано-комплексний вплив на всі сфери дитячої природи – поуття і думки, естетичне і моральне, екологічне і розумове, в цілому на культуру і забезпечити потенційну можливість її гармонійного, духовно-морального розвитку.

Сучасні концепції корекційної роботи з дітьми старшого дошкільного віку передбачають зростання її якості та визначають формування мовленнєво-комунікативної компетенції як основної умови їх подальшої успішної освітньої траєкторії. Тож сутність арт-терапії полягає у терапевтичному та корекційному впливі мистецтва на суб’єкт і проявляється в реконструюванні психотравмуючої ситуації, за допомогою художньо-творчої діяльності та створення нових позитивних переживань, виявлення креативних потреб.

Арт-терапія (у корекційній педагогіці) – це синтез кількох галузей наукового знання (мистецтва, психології, педагогіки та медицини), тобто сукупність методик, що побудовані на застосуванні різноманітних видів мистецтва у своєрідній символічній формі та дозволяють за допомогою стимулювання креативних проявів дитини з особливостями психофізичного розвитку здійснювати діагностику та корекцію психосоматичних і психоемоційних порушень в особистісному розвитку [17, с. 88].

Отже, основними напрямками методики арт-терапії є:

Музикотерапія – лікувальний вплив через сприймання музики ;

Імаготерапія – лікувальний вплив здійснюється через образ, театралізацію;

Ізотерапія – корекційна діяльність через засоби образотворчого мистецтва;

Бібліотерапія – виправлення вад через читання (казкотерапія);

Кінезіотерапія – лікувальний вплив рухами (танцетерапія, хореотерапія, корекційна ритміка, логоритміка).

Усі разом і кожна окремо виконують наступні функції:

- катаристична – очищуюча, звільнююча від негативних впливів;

- регулятивна – зняття нервово-психічного напруження, регулювання психо-соматичних процесів, моделювання позитивного психоемоційного стану;

- комунікативно-рефлексивна – забезпечує корекцію порушень спілкування, формування адекватної мідособистісної поведінки, самооцінки.

За словами О. Федій, арт-терапія, як визначальна складова естетичної терапії, є «системою психолого-педагогічних внесків, яка базується на використанні художніх засобів у навчальному процесі з метою подолання негативних емоційних та чуттєвих станів та створення особливих умов в освітньому просторі для творчого розвитку особистості» [9, с. 12].

У процесі арт-терапевтичної роботи психолог, корекційний педагог має можливість отримати інформацію про розвиток та індивідуальні особливості кожної людини. Отже, корекційна направленість арт-терапії пов’язана з наданням дитині з особливими потребами практично необмежених можливостей для самовираження в продуктах творчості та для пізнання свого «Я», що гармонізує особистість дитини в цілому. Творча діяльність полегшує процес комунікації і встановлення міжособистісних відносин з однолітками та дорослими, створює позитивний емоційний фон при їх взаємодії.

Таким чином, арт-терапія в логопедичній роботі однією із форм корекційного впливу, спрямованого на розвиток мовлення дитини в процесі емоційної взаємодії з нею під час творчої діяльності.
РОЗДІЛ 2.

МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ ТА ПРИЙОМІВ АРТ-ТЕРАПІЇ У ПОДОЛАННІ ВТОРИННИХ ПОРУШЕНЬ

У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

З ЛОГОПАТОЛОГІЄЮ
2.1. Методичні засади організації логокорекційної роботи засобами мистецтва
Мовленнєвий розвиток дошкільника – складний психологічний процес, який визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини i виявляється в соціальній та інтелектуальній активності у колі дорослих та однолітків. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки – основу її життєвої компетентності.

Розвиток мовлення та виховання культури мовлення вимагають особливої організації мовленнєвої роботи, спрямованої на збагачення словника, граматичної упорядкованості, зв’язності висловлювань у процесі роботи над текстом, розвиток чутливості до краси й точності художнього слова. Головне завдання педагога – розвинути у дитини сприйнятливість як базову особистісну якість, прищепити здатність приймати, передавати, трансформувати, тобто бути споживачем і творцем культури [12, с. 34].

Провідним засобом педагогічної роботи є діалог дорослого з дитиною, а формою активності – творчість. Зважаючи на це, сьогодні перед закладами загальної середньої освіти стоїть завдання всебічного корекційного впливу на розвиток дітей з вадами інтелектуального та психічного розвитку. Необхідною умовою для реалізації цього завдання є формування і вдосконалення мови дітей в різних її формах з використанням різних технологій та методів.

Методи корекції мовленнєвих порушень діляться на традиційні і нетрадиційні форми роботи:

- традиційні – це корекційна робота спрямована на виправлення або послаблення наявних порушень;

- нетрадиційні – це комплексний процес створення, поширення, впровадження та використання нового практичного засобу, спрямованого на розкриття потенційних можливостей дитини [1, С. 94].

Саме нетрадиційні методи впливу в діяльності вихователя-логопеда вважаються перспективним засобом корекційно-розвиваючої роботи з дітьми, які мають порушення мовлення. Ці методи терапії належать до числа ефективних засобів корекції, все частіше застосовуються в спеціальній педагогіці і допомагають досягти максимально можливі зрушення у подоланні мовленнєвих дефектів у дітей.

До нетрадиційних методів корекції розвитку мовлення відносять і арт-терапію. Практика логокорекційної роботи із застосуванням засобів мистецтва дозволяє:

- підвищити інтерес до логопедичних занять;

- забезпечити ефективність корекції мовленнєвих порушень – поповнити словниковий запас дитини, скорегувати граматичну будову мовлення, ефективно розвивати зв’язне мовлення;

- підвищити мотивацію до мовленнєвого спілкування;

- сприяти творчому самовираженню, розвитку уяви, естетичного досвіду, художніх здібностей тощо;

- адаптувати дитину з мовними дефектами до повсякденного життя, зменшити вплив негативних емоційних станів та сприяти розвитку креативного мислення дитини [5, С. 130].

Тобто, арт-терапія допомагає лікувати дефекти мовлення, навчаючись спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Завдяки цим технологіям дтина має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища [3].

Часто одного досвіду, володіння методикою корекції мовлення і бажання логопеда не достатньо для успішного здійснення логопедичного впливу. Учні часто просто не хочуть займатися, їм набридає щоденне промовляння складів та слів, називання картинок з ціллю автоматизації звука. І ось тому в корекційно-педагогічній діяльності особливе місце займають методи арт-терапії. Метою використання цих методів є створення спеціальних умов і підходів в корекційній роботі з дітьми-логопатами для ефективної подачі матеріалу та забезпечення успішного засвоєння корекційно-освітніх задач дітьми.

Так, у процесі навчальної діяльності, аби налаштувати дитину на говоріння вихователь та асистент можуть використовувати елементи музикотерапії. Вони допоможуть зняти напруження та емоційно налаштувати дитину. Для цього можна прослухати твір класичної музики, який дитина сприймає позитивно, наприклад В. Моцарта. Також у нагоді стане пасивний метод стимуляції мовлення, в основі якого лежить слухання певних музичних творів, що у специфічний спосіб стимулюють мовленнєву активність дитини (українські народні пісні «Вийди, вийди, сонечко» (обр. Л. Ревуцького), «Зайчику, зайчику», «Мак» (обр. Я. Степового), «Комарик» тощо).

Корекційно-розвиткова робота з формування вимови, максимального розвитку слухозорового сприймання, активної художньої та музично-ритмічної діяльності проводиться з опорою на провідні канали сприймання (зір, дотик) та збережений слух. Вихователь та асистент акцентують увагу на таких арт-терапевтичних практиках (ізотерапія, пісочна терапія, казкотерапія, музикотерапія). Наприклад, створення букв на піску під час вивчення алфавіту, вивчення пісні за допомогою програми карооке, перегляд мультфільму з субтитрами тощо [7, с. 83].

Існують певні труднощі у процесі навчання дітей-логопатів, зокрема знижена пізнавальна активність, недосконалість сприймання, невпевненість, несамостійність до зниження темпу роботи, обмеження їхніх уявлень тощо. Виникає потреба цілеспрямовано використовувати спеціальні матеріали, адаптовані для навчання таких дітей. Наприклад, учитель або асистент під час арт-терапевтичних хвилинок показує рельєфне зображення до теми уроку, допомагає розглянути його і зрозуміти. Вагоме значення для таких дітей має рельєфне малювання як компенсаторний засіб їх розвитку.

Систематичне заохочення, похвала, мотивація до навчання засобами широкого спектру наочності під час сприймання дітьми з дефектами мовлення художніх і музичних творів на уроках поліпшують не лише засвоєння теми уроку, а й розвивають художні та музичні здібності дитини. Надання необхідної підтримки, стимулювання активного мовлення, взаємодія на основі збагачення емоційного досвіду, розширення засобів комунікації і супроводу ігрової діяльності, залучення дітей до міжособистісних взаємин у дитячому колективі у процесі арт-терапії позитивно впливає на мовлення цих дітей, їх пізнавальну активність, моторику, розвиток емоційно-вольової сфери [3, С. 29].

Діти потребують створення таких умов у процесі навчальної діяльності, що дають змогу опановувати знання та уміння з опорою на збережені функції дитини. Наприклад, впровадити елементи ігрової, пісочної чи ізотерапії в урочну діяльність: добирають літери для слова, малюють літери на піску або на аркуші паперу. Вихователям важливо застосовувати арт-терапевтичні технології у роботі з молодшими школярами, тому що дитина в таких умовах може виявити свої творчі зусилля, отримати підтримку, самовиразитися, налагодити контакт з іншими, реалізувати свій творчий потенціал.

2.2. Особливості застосування образотворчого мистецтва в системі логопедичної роботи
Виняткового значення для розвитку мовлення та збудження мовленнєвої активності у дошкільників з логопатологією набуває образотворча діяльність, яка з покоління в покоління є найулюбленішим видом діяльності. Заняття з малювання організовує підґрунтя повноцінного єднання між собою та дорослими, а образотворча діяльність допомагає дітям здійснити таке єднання.

Саме тому на уроках з образотворчого мистецтва вихователь, спираючись на діалогову стратегію педагогічної взаємодії та враховуючи пізнавальні, мовленнєві та психоемоційні особливості дітей цього віку, здійснює паралельне вирішення загальних навчально-виховних і корекційно-розвивальних завдань. Адже мовлення бере участь в усіх етапах творчого процесу: створенні задуму, пошуку способів його реалізації, деталізації, спрямуванні, заохоченні творення, засвоєння назв, форм, просторових позначень на етапі оцінювання, тобто співвіднесення отриманого із задумом [8, С. 154].

Спочатку дітей ознайомлюють з простими видами образотворчої діяльності, що слугують для одержання простих вмінь і навичок та розвивають уявлення про предмети. А вже надалі дітей можна познайомити з більш складним видом образотворчої діяльності таким як – нетрадиційні техніки. Вони є більш цікавими, так як використовується більше матеріалів: штучних (вата, папір, газети, тощо) і екологічно чистих (картопля, помідор), своє власне тіло (руки, пальці, щічки, тощо).

Зупинимось на основних техніках образотворчого мистецтва.

Малювання – це живописний засіб зображення предметів і явищ, основою якого є барвник, форма, композиція. Розглядаючи предмет, дитина впізнає його форму, колір, контур, потім намагається відтворити це на папері, поступово накопичує первинні навички технік малювання, наприклад малювання композиції «Листопад» (Додаток А). Заняття із цієї тематики допоможе систематизувати уявлення дітей про осінь, поглибити знання про кольори, передавати на малюнку чарівний світ природи. Корекційно-розвивальна мета такого уроку полягатиме в розвитку в дітей композиційних навичок, асоціативно-образного мислення, спостережливості, творчої уяви; стимулюватиме вміння передавати враження від побаченого; удосконалювати зорову пам’ять, фантазію тощо [19, с. 105]. Такі заняття з малювання допомагають розвитку мовлення дітей та сприяють розвитку дрібної моторики рук, збагачують їхню фантазію образними виразами, які діти запам’ятовують і використовують для опису власних подій.

Ще одним видом образотворчої діяльності в логопедичній роботі є ліплення (рис. 2.1.). Це пластичне, об’ємне зображення предметів, яке створюють власними руками та пальчиками. За допомогою матеріалу (глина, тісто, пластилін тощо), який дозволяє змінювати зовнішній вигляд, дитина виліплює маленьку копію предмету або персонажу таким, яким його бачить, а згодом дитина може зліплювати більш складні персонажі та деталі. Рівень розвитку дрібної моторики дитини допускає відповідний рівень розвитку її мовлення. Тож заняття з ліплення також є дієвим засобом розвитку дрібної моторики у дітей з порушеннями мовлення.



Рис. 2.1. Ліплення – вид образотворчого мистецтва

Під час застосування в корекційній роботі обарзотворчої діяльності дієвою для подолання мовленнєвих дефектів у дітей буде також аплікація (рис. 2.2.) – спосіб створення зображень шляхом наклеювання на папері різнокольорових клаптиків паперу [17, с. 176]. При роботі з папером, ножицями, клеєм у дитини розвивається координація рухів рук, самостійність, формуються навички. Аплікація сприяє накопиченню та збагаченню активного і пасивного словникового запасу, розвитку зв’язного мовлення, правильної вимови, формує вміння описувати побачене.



Рис. 2.2. Аплікація сприяє розвитку зв’язного мовлення,

формує правильну вимову

Конструювання – це діяльність, у процесі якої створюються різноманітні іграшки з різних матеріалів або споруди з дитячих будівельних матеріалів та конструкторів [19, с. 82]. Конструювання можна назвати грою, у якій дитина будівельник і вона сама вирішує, як розташувати свою конструкцію, обмірковує задум, малює ескіз на папері. Воно більше від інших продуктивних видів діяльності пов’язане з грою.

Отже, заняття з малювання, ліплення, аплікації та конструювання мають великий вплив на розвиток уяви фантазії та мовлення дітей. Ті предмети, які створює дитина у процесі образотворчої діяльності, стають наочним підґрунтям для мовленнєвих вправ. У такій діяльності дитина спирається на декілька аналізаторів (слуховий, тактильний, зоровий), що безперечно слугує розвитку мовлення.
2.3. Особливості застосування музико-терапії в системі логопедичного впливу
У логопедичній роботі також останнім часом все більше використовується музикотерапія, про неї кажуть – це ліки, які діти слухають. Про те, що музика здатна змінити душевний і фізичний стан людини, знали ще в Давній Греції та інших країнах. Адже ефект від музики – це профілактика та лікування нервово-психічних захворювань.

Музика, відволікаючи увагу від неприємних образів, сприяє концентрації уваги. Для врівноваження нервової системи найчастіше використовується фонограма лісу, спів птахів, п’єси з циклу «Місячна соната» Бетховена тощо. Музикотерапія впливає на покращення загального емоційного стану дитини; сприяє поліпшенню якості рухів (розвиваються ритмічність, плавність, виразність, координація); корекцію і розвиток відчуттів, сприйняття, уявлень; стимуляцію мовленнєвої функції; нормалізацію просодичної сторони мовлення (тембру, темпу, ритму) [16, С.55].

У роботі з дітьми, котрі мають вади мовлення, вихователі дошкільних закладів застосовують два способи лікування музикою: перший – пасивне слухання, спрямоване на розслаблення нервової системи; другий – терапія співом, що має на меті творчий аспект сприйняття музики.

Зміст занять реалізується шляхом запровадження певних видів корекційно-розвивальної роботи:

1. Рецептивне сприймання музики (чуттєве).

2. Рухова релаксація та злиття з ритмом музики.

3. Гра з іграшками.

4. Музично-рухові ігри та вправи.

5. Вокалотерапія (співи). 

6.Музикомалювання.

7. Казкотерапія.

8. Гра на дитячих шумових і музичних інструментах та ритмічна декламація.

9. Дихальні та гімнастичні вправи під музику.

Всі види корекційно-розвивальної роботи задовольняють індивідуальні потреби кожної дитини. Вибір музичних творів для занять із дітьми, що мають порушення мовленнєвого розвитку є складним. Саме тому варто зупинятися на творах класичної та фольклорної музики, які є основою для формування музичної культури особистості.

Завдання кожного заняття з музикотерапії має бути спрямоване на те, щоб дитина отримала якомога більше позитивних почуттів, бо музика пробуджує такі емоції, які формують внутрішню потребу людини у глибокому та постійному спілкуванні з нею. Зміст занять з музикотерапії полягає в єдності таких позицій, як збагачення досвіду емоційно-особистісного ставлення до дійсності та збільшення багажу музичних вражень [6, С. 78]. При цьому дуже важливо виховувати у дітей культуру слухання та бажання займатися художньою та музично-практичною діяльністю для досягнення власної самостійності, незалежності у своїх уподобаннях, а головне здатності через музику любити і сприймати себе та світ таким, яким він є (Додаток Б).

Заняття з музикотерапії здатні сприяти загальному розвитку особистості дитини. Емоційна чуйність і розвинений музичний слух дозволяють дітям в доступній для них формі відгукнутися на добрі почуття та вчинки, допомагають активізувати пізнавальну діяльність. Особливих застережень для використання музикотерапії немає. Проте вихователь у корекційній роботі має враховувати індивідуальні особливості кожної дитини. Варто проводити заняття з музикотерапії в приміщенні, де діти почувають себе комфортно і затишно, обладнаних необхідними наочними засобами і технічною апаратурою [17].
ВИСНОВОК
Таким чином, у ході дослідження ми з’ясували, що особливості особистісного та соціального розвитку дітей із загальним недорозвиненням мовлення зумовлені впливом різних чинників. Серед них ступінь виразності недорозвинення мовлення, її клінічне походження; ставлення до мовленнєвої вади, факт прийняття її дитиною; соціальними умовами виховання, ефективністю корекційно-розвивальних методик, які застосовуються у роботі. Порушення мовлення відображаються на розвитку психічних процесів дитини та впливають на пізнавальну, емоційну-вольову, мотиваційну, поведінкову сферу.

Чітке і зв’язне мовлення є соціально значущим і грає вирішальну роль у формуванні особистості дитини. Логопед бере активну участь в корекції мовлення дітей з порушенням мовлення шляхом удосконалення та розвитку словникового запасу, можливості самостійно висловлюватись, активно наслідувати мову оточення, контролювати інтонацію, темп і тембр голосу, правильно використовувати частини мови та будувати і використовувати складні речення. Для цього на логопедичних заняттях використовуються різноманітні прийоми і методи: дидактичні ігри, бесіди за змістом картинок, складання історій, читання віршів, скоромовок та інших вправ. Лише якісна взаємодія дитини та вихователя-логопеда, батьків та оточення сприяє формуванню та вдосконаленню навичок зв’язного мовлення дитини, що напряму визначає її майбутні комунікативні компетенції та місце у соціумі.

Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці – складова цілісної особистості дитини, головна умова майбутнього життєвого успіху, психологічного комфорту. Малюк оволодіває словом передусім для спілкування з людьми, що його оточують. Не буде перебільшенням сказати, що несвоєчасно чи неправильно сформоване мовлення позначається на становленні особистості дитини, негативно впливає на її емоційний стан: викликає відчуття неповноцінності, сором'язливості,втрати інтересу до навчання, а також зниження мовленнєвої активності дитини, гальмує її розвиток. 

Усунення недоліків мовлення – діяльність надзвичайно специфічна, вона потребує від дитини свідомої активності, наполегливої систематичної роботи на результат. Тому на заняттях для отримання бажаного результату, вихователь має створити такий психологічний клімат та атмосферу, які допомагають малятам зняти напруження та полегшити й прискорити вирішення основної мети – усунення вад мовлення. Для вирішення цієї проблеми, досягнення активізації у мовленнєвих та інших психічних процесів велику увага приділяється арт-терапії. Арт-терапія – це корекція мовленнєвих, психоматичних, психоемоційних процесів та відхилень в особистісному розвитку дитини за допомогою різних видів мистецтва. Корекційно спрямоване мистецтво є джерелом позитивних емоцій дитини, сприяє зародженню творчих мовленнєвих здібностей, активізує та прискорює корекцію різних порушень у її розвитку.

Образотворча діяльність є провідною діяльністю дошкільників. У процесі образотворчої діяльності активно працює уява, пам’ять, посилюються емоційні та вольові прояви, дитина навчається. Сучасні проблеми логопедії та реабілітації дозволяють долати труднощі, пізнавати оточуючий світ, шукати вихід із проблемної ситуації, удосконалювати мовлення, формувати моральні якості особистості.

Досить дієвою в усуненні мовленнєвих порушень є також музикотерапія. Музика, як найбільш доступний дитячому сприйняттю вид мистецтва, є потужним стимулом комунікації та інтеграції. Застосування традиційних та альтернативних форм музикотерапії в організованій діяльності, режимних моментах сприяє корекції психоемоційних станів і мовленнєвих порушень дітей, музично-художньому розвитку і профілактиці інших захворювань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Белова О. Б. Характеристика особливостей розвитку психічних процесів у дітей з нормальним та порушеним мовленнєвим розвитком / Белова О. Б. // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка : Педагогічні науки. – 2010. № 10 (197). – С. 92–101.

  2. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика : [підручник] / А. М. Богуш, Н. В. Гавриш. – К. : Видавничий дім «Слово», 2011. – 544 с.

  3. Винникова Е. А. Система соціального розвитку дітей з ризиком у психічному розвитку від двох до трьох років життя / Е. А. Винникова, А. В. Гальская // Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія : Соціально-педагогічна. – 2012. – Вип. 19 (1). – Кам’янець-Подільський : Медобори, 2012. – С. 27–38.

  4. Гаврилова Н.С. Класифікації порушень мовлення / Н. Гаврилова // Збірник наукових праць Кам’янецьПодільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія : Соціально-педагогічна. – 2012. – Вип. 19 (1). – Кам’янець-Подільський : Медобори, 2012. – С. 327–349.

  5. Дідкова Л. М. Теоретичне обґрунтування проблеми загального недорозвинення мовлення: історичний аспект / Л. М. Дідкова // Збірник наукових праць Кам’янецьПодільського національного університету імені Івана Огієнка. – Вип. XV. Серія : соціально-педагогічна. – Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2010. – С. 127-132.

  6. Драганчук В. М. Музика як фактор психокоригування: історичні, теоретичні і практичні аспект / В. М. Драганчук. – К., – 2003. – С. 75-83

  7. Конопляста С. Ю. Логопсихологія : навч. посіб / С. Ю. Конопляста, Т. В. Сак ; за ред. д-ра пед. наук, проф. М. К. Шеремет. – К. : Знання, 2010. – 294 с.

  8. Конопляста С. Ю. Психолого-педагогічне вивчення дітей з вадами мовлення / С. Ю. Конопляста // Удосконалення підготовки науковопедагогічних кадрів в Україні : зб. наукових праць. – К. : УДПУ імені М. П. Драгоманова, 1997. – С. 153-169

  9. Коваль Л.В., Компанець Н.М., Лапін А.В., Квітка Н.О., Луценко І.В. Особлива дитина в інклюзивному дошкільному навчальному закладі Коваль Л.В., Компанець Н.М., Квітка Н.О., Лапін А.В., Луценко І.В.– К.: 2018. – 367 с.

  10. Левина Р. Е. Характеристика общего недоразвития речи у детей / Р. Е. Левина, Н. А. Никашина // Основы теории и практики логопеди. – М. : Из-во Московского государственного университета, 1967. – С. 48–52.

  11. Литвиненко В.А. Застосування арт-терапії в логопедичній роботі з дошкільниками та молодшими школярами : навч.-метод. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.]. / В.А. Литвиненко. – Суми: Вид-во СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2011. – 112 с.

  12. Логопедія : підручник / [М. К. Шеремет та ін.] ; за ред. д-ра пед. наук, проф. М. К. Шеремет. – 2-ге вид., перероб. та допов. – К. : Слово, 2010. – 665 с.

  13. Луцан Н. І. Мовленнєво-ігрова діяльність дітей дошкільного віку : дис. доктора пед. наук : 13.00.02 / Н. І. Луцан. – Одеса, 2005. – 425 с.

  14. Ленів З.П. Корекція порушень усного мовлення у дітей старшого дошкільного віку засобами арттерапії. – Видавництво НПУ ім. МП Драгоманова, 2010 – 64 с.

  15. Ленів З.П. Діагностика усного мовлення старших дошкільників засобами арт-терапії: навчально-методичний посібник. Дефектологія. – К. : Видавничий Дім «Слово», – 2008. –273 с.

  16. Марченко І. С. Особливості мовленнєвої активності дітей молодшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення / І. С. Марченко, А. Ю. Швалюк // Логопедія. – 2015. – № 6. – С. 51–58.

  17. Мастюкова Е. М. Лечебная педагогика (ранний и дошкольный возраст) / Е. М. Мастюкова // М. : ВЛАДОС, 1997. – 304 с.

  18. Пічугіна Т. До питання диференціальної діагностики мовленневих порушень у дітей з нервово-психічними захворюваннями / Дефектологія. – 2002. – №3. – С. 34–37

  19. Сухорукова Г. В. Образотворче мистецтво з методикою викладання в дошкільному навчальному закладі: підручник / Г. В. Сухорукова, О. О. Дронова, Н. М. Голота, Л. А. Янцур; за заг.ред. Г. В. Сухорукової. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2010. – 376 с.

  20. Шеремет М. К. Проблема мовленнєвої тривожності у дітей з тяжкими мовленнєвими порушеннями / М. Шеремет, Н. Базима, О. Мороз // Логопедія. – 2015. – № 5. – С. 93–99.


ДОДАТКИ
Додаток А
Інтегроване заняття з образотворчого мистецтва

  1   2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас