1   2   3
Ім'я файлу: Документ Microsoft Word (5).docx
Розширення: docx
Розмір: 128кб.
Дата: 09.04.2023
скачати
Пов'язані файли:
Документ Microsoft Word (4).docx
221pdf-8.docx
zx практические.docx
вышмат.docx
Армения (2).docx
владислава курсовая.docx
андрей лабы.docx
Вар. 1.docx
алекс.docx


РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ ВТОРИННОГО ГРУПУВАННЯ

(ПЕРЕГРУПУВАННЯ)

Зміст

1. Поняття статистичного зведення та його види

2. Групування у правовій статистиці

3. Прийоми статистичних групувань

4. Ряди розподілу та їх види

5. Статистичні таблиці

6. Графічне зображення статистичних даних

7. Види графіків та правила їх побудови

 

1. Поняття статистичного зведення та його види

Отримані на стадії статистичного спостереження дані про одиниці сукупності характеризують кожну одиницю окремо. Статистика по­винна охарактеризувати сукупність в цілому, тобто узагальнити ре­зультати спостереження.

Отже, другий етап статистичного дослідження називається статистич­ним зведенням. Його суть полягає в науковій обробці, системати­зації, підрахунку матеріалів статистичного спостереження, тобто пе­реході від часткового до загального.

Зведення – комплекс дій по узагальненню конкретних індивідуальних даних одиниць статистичної сукупності, з метою виявлення типових рис і закономірностей, властивих досліджуваному явищу в цілому.

Мета зведення – це одержання на базі зведених матеріалів узагальнюючих статистичних показників, які відображають суть суспільних явищ, та виявлення типових рис і закономірностей, властивих явищу, яке досліджується, у цілому.

Зведення може бути простим і складним.

Просте зведення – підрахунок одиниць сукупності, підсумок пер­винного статистичного матеріалу. Тобто в результаті отримується загальний обсяг усієї сукупності, загальний обсяг явища, яке досліджується.

Складне зведення містить такі операції наукового опрацювання даних, як

– групування даних,

– розробка системи показників для харак­теристики груп і сукупності,

– підрахунок результатів по групах і в цілому по сукупності,

– виклад результатів у таблицях.

Зведення проводять за заздалегідь розробленим планом і програ­мою. У програмі зведення подається необхідний перелік груп, на які повинна бути поділена сукупність за окремими ознаками, їх межі, перелік показників, які використовуються для характеристики сукупності, макети таблиць. У плані зведення зазначаються послідовність і терміни виконання окремих його частин, виконавці та порядок викладу результатів.

Залежно від організації зведення може бути централізоване і де­централізоване.

При централізованому зведенні усі первинні дані спостереження збираються в центральному органі і там опрацьовуються, системати­зуються. Частіше його застосовують при опрацюванні даних спеці­ально організованих статистичних спостережень.

При децентралізованому зведенні органи, що ведуть спостережен­ня, самі опрацьовують первинні дані і надсилають у центр підсумо­вані звіти в масштабі даної території для подальшого зведення.

 

 

2. Групування у правовій статистиці

Групування і зведення – це по суті єдиний процес, взаємопов’язані дії. Спочатку підраховують загальну кількість усіх зібраних статистичних карток, потім картки поділяють за якоюсь ознакою на однорідні групи, тобто групують, підраховують абсолютну кількість карток за групами, зводять ці дані у таблиці, підраховують результати і порівнюють їх із загальною кількістю (контрольні рівняння).

Групування – це метод дослідження масових суспільних явищ, найважливіший етап статистичного зведення, який здійснюється шляхом об’єднання оди­ниць сукупності в однорідні групи за істотними ознаками.

Та ознака, що покладена в основу групування, тобто за якою утворюються групи, має назву групувальної.

Щоб здійснити науково обґрунтоване групування, необхідно до­тримуватися таких вимог:

• групуванню повинен передувати попередній якісний аналіз, що дає можливість чітко уявити досліджуване явище і з’ясувати ос­новні типові риси й особливості одиниць сукупності;

• слід чітко визначити істотні ознаки, на підставі яких проводити­меться групування;

• необхідно мати об’єктивно обґрунтоване визначення групування, щоб у групи були об’єднані однорідні одиниці сукупності, а гру­пи істотно відрізнялися.

З допомогою групувань вирішують три типи завдань:

а) виявити якісно однорідні сукупності, типи явищ;

б) охарактеризувати структуру сукупності та структурні зрушення;

в) дослідити взаємозв’язок між юридично залежними показ­никами.

Відповідно до цих завдань статистика застосовує три основні види групувань: типологічні, структурні та аналітичні.

Типологічне групування дає змогу виділити найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається неоднорідна сукупність, визначити істотні відмінності між окремими одиницями статистичної сукупності, а також спільні ознаки. Наприклад, групування підприємств за формами власності; населення за суспільними група­ми; злочинів за формами і видами провини – умисні, необережні та за категоріями тяжкості; обвинувачених осіб – неповнолітні, до­рослі, засуджені, виправдані; злочинців за розділами або статтями Кримінального кодексу тощо.

Типологічне групування передує структурному, адже структурне групування можна побудувати лише для якісно однорідної статистичної сукупності.

Структурне групування характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за розміром певної варіативної ознаки. Потреба у структурному групуванні зумовлена тим, що виділення якісно однорідної сукупності ще не означає, що в ній усі одиниці однакові. Навпаки, кожна одиниця статистичної сукупності обов’язково відрізнятиметься від іншої за розміром ознаки, тобто варіюються числові значення різних одиниць сукупності. За допомогою структурних групувань можна визначати віковий склад злочинців або осіб, які вчинили конкретний вид злочинів; віковий склад відповідачів та позивачів; склад сімей за кількістю осіб чи за кількістю дітей тощо. Якщо побудувати структурне групування за два і більше періодів, то можна встановити наявність або відсутність структурних зрушень у цьому явищі за цей проміжок часу.

Аналітичне групування дає змогу виявити взаємозв’язки між до­сліджуваними явищами і процесами. В основу аналітичного групування по­кладено щонайменше дві ознаки: факторну і результативну.

Факторною називається така ознака, під впливом якої змінюєть­ся інша ознака, що називається результативною.

Предметом групувань можуть бути численні дані, що показують залежність злочинності від рівня виховання, наявності в сім’ї батьків, від рівня безробіття тощо.

Аналітичне групування будують за факторною ознакою й у кож­ній групі визначають середнє значення результативної ознаки або результативну ознаку, у свою чергу, поділяють на групи. У деяких випадках у правовій статистиці аналітичне групуван­ня – єдиний метод виявлення наявності або відсутності зв’язку.

Три види групувань тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного і часто застосовуються одночасно.

Мета тієї чи іншої аналітичної розробки зумовлює різні варіанти групувань показників, що характеризують ті чи інші правопорушення. Так, відповідно до методичних рекомендацій “Статистичний ана­ліз показників моральної статистики, що характеризують злочин­ність” Держкомстат України у кримінальній статистиці використовує групування за юридичними та соціально-демографічними ознаками. В основі групувань кримінальної статистики повинна лежати найповні­ша і всебічна характеристика злочинності, осіб злочинців у розподілі за причинами, що спонукають до скоєння злочинів.

Групування злочинів за їх видами дає змогу встановити структу­ру судимості та злочинності за об’єктами посягань, виявити ступінь поширеності видів злочинів, частку кожного в загальній їх кількості, проаналізувати за ступенем тяжкості. Перелік останніх наведений у Кримінальному кодексі України.

Різні явища в часі змінюються з різною інтенсивністю. Так, кількість зареєстрованих злочинів міняється щодня, в період інфляції швидко зростають ціни на товари, повільними темпами зростає виробництво в процесі виходу з кризового стану тощо. Якщо явище змінюється у часі повільно, то розмежування об’єктів буде сталим, і в такому раз групування набуває вигляду класифікації. Наприклад, галузі народного господаства, види економічної діяльності, форми власності тощо.

Класифікація – це фундаментальне, стійке групування статистичної сукупності на певні класи, розряди, категорії за атрибутивною ознакою. Вони розробля­ються на тривалий час і мають фундаментальне значення (класифіка­ція галузей економіки, товарів, професій та ін.). В правовій статистиці, наприклад, види злочинів за главами Кримінального кодексу, класифікація злочинів за їх тяжкістю тощо. Аналогічний підхід до групувань використовується і щодо інших галузей правової статистики.

 

 

3. Прийоми статистичних групувань

Метод групувань не можна уявити як набір певних правил, що рекомендуються для різноманітних сукупностей. У застосуванні ме­тоду групувань визначальним є розуміння суті, природи досліджува­них явищ або процесів. Залежно від сутності досліджуваних явищ і поставлених перед дослідженням завдань у процесі проведення гру­пування слід вирішити такі питання:

• вибір групувальної ознаки;

• визначення кількості груп і розміру інтервалів;

• визначення показників, які повинні характеризувати групи. Вибір групувальної ознаки – найскладніше питання в теорії гру­пувань.

Групування одиниць сукупності за однією ознакою називається простим групуванням.

Групи, утворені за однією ознакою, можна поділити на підгрупи за іншою ознакою, а ті, у свою чергу, за третьою ознакою. Це комбі­наційне групування.

Групувальні ознаки поділяються на чотири види: якісні (атрибу­тивні), кількісні,простору і часу.

Якісні (атрибутивні) ознаки характеризують якість, властивість досліджуваного явища і виражаються словами (стать, освіта, профе­сія тощо)

Кількісні ознаки мають числове вираження і можуть бути диск­ретними й інтервальними. Дискретна ознака – це ознака, що прий­має тільки певні значення, наприклад, кількість дітей у сім’ї, отрима­них оцінок на іспитах, судимостей тощо. Інтервальні ознаки прийма­ють будь-які значення у визначених межах, виражаються цілими чи дробовими числами, реєструються з визначеним ступенем точності.

При вивченні розподілу по території того чи іншого явища вико­ристовується групувальнаознака простору (кількість правопорушень і злочинів по областях України).

Вивчаючи зміни явищ у часі, групування роблять за ознаками часу (кількість правопорушень за 2000-2007 pоки).

Важливим моментом при проведенні групування є визначення кількості груп і розміру інтервалу, які залежать від виду групуваль­ної ознаки.

Якщо групування проводиться за атрибутивною ознакою або оз­накою простору, то число груп, на які поділяється досліджувана су­купність, визначається кількістю різновидів атрибутивної ознаки.

При вирішенні питання про кількість груп при групуванні за кіль­кісною ознакою слід виходити з конкретних завдань дослідження. Бажано, щоб груп було не занадто багато, але і не занадто мало і щоб у кожну групу потрапило велике число одиниць, що забезпечить ре­презентативність статистичних показників.

У питанні про кількість груп потрібно зважати на розмах коли­вань ознаки, що являє собою різницю між максимальним і міні­мальним її значенням. Чим більший розмах, тим, як правило, більше груп утвориться. Враховується і чисельність досліджуваної сукуп­ності: якщо вона не дуже велика, то не можна утворювати багато груп, тому що в групах не буде достатньо великого числа одиниць су­купності, отже, характеристики цих груп можуть виявитися недо­статньо типовими.

Далі постає питання вибору довжини інтервалу, тобто різниці між найбільшим і найменшим значенням ознаки в кожній групі. Кіль­кість груп і розмір інтервалу взаємопов’язані: чим більше груп, тим меншим буде інтервал, і навпаки. Інтервали можуть бути рівні і не­рівні. Рівні інтервали застосовуються у разі, якщо ознака змінюється більш-менш рівномірно в певних межах. Розмір рівного інтервалу визначається за формулою

         Xmax – Xmin

i = ————————,

             n

де Хmax – найбільше значення ознаки в сукупності; Хmin– наймен­ше значення ознаки; п – число груп.

Припустімо, навантаження на одного суддю коливається в межах від 20 до 80 справ. Необхідно групувати суддів залежно від наванта­ження, створивши три групи з рівними інтервалами.

Визначимо інтервал групування: і = (80-20) : 3 = 20 справ.

Отже, одержуємо такі групи суддів за кількістю досліджуваних справ:

20+20=40 – від 20 до 40;

40+20=60 – від 40 до 60;

60+20=80 – від 60 до 80.

Утворені інтервали називаються закритими. Інтервали, у яких за­значена тільки одна межа (верхня або нижня), називаються відкрити­ми.

Після вибору групувальної ознаки, встановлення кількості груп та їх меж, проводять добір показників для характеристики груп, роз­робляють макети таблиць та графіків. Добір показників слід прово­дити так, щоб у результаті групування були виділені найістотніші риси й ознаки досліджуваного явища відповідно до поставленого завдання.

Статистичні групування проводять, головним чином, на основі первинного статистичного матеріалу, тобто за даними спостережен­ня. Таке групування називається первинним.

Але у статистиці застосовують і так звані повторні, або вторинні, групування, тобто перегрупування раніше складених груп. Необхід­ність вторинного групування виникає, коли вже згруповані дані не задовольняють дослідників щодо кількості груп або ці групування не можна безпосередньо порівняти.

 

 

4. Ряди розподілу та їх види

У процесі зведення первинних статистичних матеріалів одержу­ють ряди цифрових показників, що характеризують окремі сторони досліджуваних явищ або їх зміну в часі. Такі ряди називаються стати­стичними і за своєю суттю поділяються на два види: розподілу і ди­наміки.

Ряд розподілу – групування одиниць сукупності за однією озна­кою.

Якщо в основу ряду розподілу покладена атрибутивна ознака, то і ряд називається атрибутивним. Якщо ряд розподілу утворений за кількісною ознакою, то він називається варіаційним.

Варіаційні ряди розподілу складаються з двох елементів – варі­антів і частот.

Варіантаминазиваються окремі значення групувальної ознаки.

Частоти– це числа, що показують, скільки разів зустрічаються ті або інші варіанти в ряду розподілу.

За побудовою варіаційні ряди поділяються на дискретній інтервальні.

Приклад:

Дискретний ряд розподілу

Групування справ за кількістю обвинувачених

Кількість обвинувачених, що припадає на одну кримінальну справу
Кількість

справ

1
30

2
20

3
10

4
5

5
4

6
1

Разом
70

Інтервальний ряд розподілу

Групування засуджених за строком позбавлення волі

Строк позбавлення волі, роки
Кількість засуджених

до 1
20

1-2
30

2-3
15

3-4
10

4-5
5

5-8
3

8-10
2

10-15
1

Разом
86

Варіанти можуть виражатися числами додатними і від’ємними, абсолютними і відносними.

Частоти можуть бути виражені абсолютними і відносними вели­чинами.

Сума всіх частот ряду називається обсягом варіаційного ряду.

Прийоми побудови рядів розподілу такі самі, як і статистичного групування. Ряди розподілу дають первинну характеристику масової статистичної сукупності, вони визначають межі й можливості засто­сування інших статистичних методів (середні, мода, показники варі­ації тощо). У цьому і полягає значення рядів розподілу.

 

 

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас