МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ
КОНТРОЛЬНАЯ РОБОТА
з дисципліни
«Економіка підприємства»
Тема – 7 (Трудові ресурси підприємства)
Виконав студент 2 курсу
Мазніченко Іван Володимирович
Спеціальність: 075 Маркетинг
Група: MP-201 Бз
Київ 2020
Зміст
ВСТУП
В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирішальною передумовою не лише розвитку, але і виживання підприємства. Тому суттєво зростає значення всіх факторів, які впливають на результативність виробництва.
У системі виробництва та економічних відносин центральне місце посідає людина. Вона визначає цілі та напрями розвитку виробництва, організовує його, виробляє товари й надає послуги для свого життя та розвитку. Тому ефективність економіки будь-якого суспільства насамперед визначається якістю наявних трудових ресурсів та способом їх використання у виробництві, адже основною продуктивною силою є люди з їхніми здібностями та можливостями. В сучасних умовах роль людини у виробництві суттєво змінилася: людина є не тільки найважливішим елементом виробничого процесу на підприємстві, але й головним його стратегічним ресурсом. Вкладення в людські ресурси стають довгостроковим фактором конкурентоспроможності підприємства.
Однією з найскладніших економічних категорій і одним з найважливіших соціально-економічних явищ є використання трудових ресурсів, що є основним джерелом доходів найманих працівників, а для роботодавців є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення цілей підприємства. Саме тому тема обліку використання трудових ресурсів складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо визначають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу. Тому багато фахівців з в своїх роботах і дослідженнях велику увагу приділяють цій темі.
У сучасному світі не «гроші роблять гроші», а люди роблять гроші. Причому це торкається на лише окремо взяте підприємство, але і всю економічну систему в цілому.
Трудові ресурси підприємства та характеристика їх видів. Принципи і завдання формування трудових ресурсів в умовах ринкової економіки. Фактори, що впливають на формування трудових ресурсів.
Під трудовими ресурсами розуміють ту частину населення країни, що володіє сукупністю фізичних та духовних здібностей, загальноосвітніми та професійними знаннями для праці в національному господарстві, це — найважливіший елемент трудового потенціалу країни. Отже, трудові ресурси суспільства представлені людьми, які володіють свідомістю, волею, мають економічні та соціальні потреби, в силу чого необхідно враховувати і узгоджувати економічні та соціальні інтереси суспільних груп і прошарків людей.
У практиці планування й обліку до трудових ресурсів відносять населення країни у працездатному віці (чоловіки та жінки від 16 до 60 років) за винятком непрацюючих інвалідів першої та другої груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, які є пенсіонерами на пільгових умовах. Крім того, до трудових ресурсів відносяться особи, молодші працездатного віку, зайняті в суспільному виробництві та працюючі пенсіонери.
Сукупність всіх трудових ресурсів (працівників) підприємства позначається термінами "трудящі" або "трудівники", "кадри", "персонал". Терміни "трудящі" або "трудівники" мають більше соціально-політичний зміст, ніж зміст трудових ресурсів, які відіграють пріоритетну роль серед інших виробничих ресурсів підприємства. Термін "кадри" використовується для позначення всієї сукупності працівників підприємства, який широко використовувався в умовах адміністративно-командної системи управління соціалістичною економікою, відображає технократичний підхід до формування й використання трудових ресурсів господарюючих суб'єктів, що панував в умовах цієї системи. При технократичному підході формування й використання трудових ресурсів підпорядковані перш за все інтересам виробництва (максимізація випуску продукції, виконання плану і т.п.): чисельність і склад працівників визначається виходячи з використовуваної техніки, технологічного й операційного розподілу праці, заданого ритму виробництва, внутрішньовиробничого кооперування праці і т.д. Таким чином, формування й використання трудових ресурсів ніби поглинається процесом управління виробництвом і зводиться до підбору працівників з необхідними професійно-кваліфікаційними характеристиками та розстановки їх відповідно до завдань організування виробництва і праці. Крім того, деякі зарубіжні й вітчизняні науковці та практики вважають, що до кадрів слід відносити лише частину працівників підприємства - спеціалістів і тих, хто мають високий рівень кваліфікації й тривалий час працюють на підприємстві.
Однак для характеристики всієї сукупності працівників підприємства його трудових ресурсів перевагу слід віддати терміну "персоналі". На відміну від терміну "кадри", який не враховує належним чином особистих якостей та інтересів працівників, термін "персонал", походячи від слова "персона", відображає уявлення про працівника як про людську особистість, якій притаманна сукупність важливих особистих якостей та інтересів. Більш того, термін "персонал" відображає гуманістичний підхід до формування й використання трудових (людських) ресурсів підприємств. Цей підхід передбачає створення таких умов пращ й такого її змісту, які дозволили б знизити ступінь відчуження працівника від його трудової діяльності й від інших працівників.
Тому, за даною концепцією, функціонування виробництва, а головне - Його результативність (ефективність) залежать не лише від відповідності чисельності й професійно-кваліфікаційного складу працівників вимогам техніки й технології, але й від рівня мотивації працівників та врахування їх інтересів, що потребує більшої уваги до працівника як особистості: підвищення змістовності праці, гуманізація умов праці, реалізації особистих прагнень працівників, підвищення привабливості (через внутрішню мотивацію) й соціальної значимості праці тощо.
Персонал підприємства — це сукупність його постійних працівників, які пройшли необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної роботи по своїй спеціальності.
Постійні працівники здійснюють свою трудову діяльність на підставі безстрокової трудової угоди (яка не обмежена конкретним терміном дії), укладеної з роботодавцем (власником або адміністрацією підприємства). На підприємстві можуть бути й тимчасові працівники, які здійснюють трудову діяльність на підставі тимчасової трудової угоди (контракту).
За принципом участі у виробничій діяльності персонал підприємства поділяють на дві категорії:
- промислово-виробничий (ПВП), який займається виробництвом та його обслуговуванням;
- непромисловий - працівники житлово-комунального господарства, лікувально-санітарних, дитячих закладів підприємства.
До ПВП відносять персонал, зайнятий в основному виробництві, обслуговуванням основного виробництва (персонал виробничої інфраструктури підприємства), управління підприємством в цілому. Тобто, до ПВП відносять працівників основних, допоміжних, обслуговуючих, підсобних і побічних цехів та господарств, а також працівників апарату управління підприємством. У зв'язку з цим доцільно дати коротку характеристику структурних підрозділів підприємств, у яких зайнятий ПВП.
В основних цехах виготовляється основна продукція, що відповідає виробничому профілю підприємства; на її випуску підприємство спеціалізується і задовольняє у ній потреби споживачів.
Допоміжні цехи забезпечують виготовлення основної продукції всією необхідною для цього допоміжною продукцією, роботами і послугами допоміжного характеру (наприклад, інструментальний, енергетичний та ремонтний цехи).
Обслуговуючі цехи і господарства забезпечують нормальне функціонування основних і допоміжних цехів та виготовлення в них тієї продукції (виконання тих робіт і послуг), на якій (яких) вони спеціалізовані (наприклад, транспортний цех, складське господарство).
Побічні цехи займаються переробкою відходів основного виробництва. Вони виготовляють з відходів основного виробництва товари народного споживання, запчастини для ремонту обладнання та інших об'єктів основних виробничих фондів. Вони також виконують замовлення зі сторони, тобто замовлення від громадян і юридичних осіб з відходів основного виробництва. На практиці побічні цехи (в першу чергу - зайняті виробництвом товарів народного споживання) відносяться до основних.
Підсобні цехи виготовляють: тару для основної продукції, у якій вона поставляється споживачам; тару для переміщення предметів праці та інших товарно-матеріальних цінностей всередині підприємства; організаційне оснащення для робочих місць.
До персоналу неосновної діяльності (непромислового персоналу) підприємства відноситься персонал, зайнятий у структурних підрозділах, які хоч і перебувають на балансі підприємства, однак не відносяться до промислово-виробничих: житлово-комунальне господарство, дитячі дошкільні заклади (садки та ясла); лікувально-оздоровчі заклади, культурно-освітні заклади тощо.
За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється найчастіше на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. Дамо коротку характеристику кожної з цих категорій персоналу.
Керівники здійснюють управління підприємством, підрозділами основної та неосновної діяльності, функціональними підрозділами управлінського апарату підприємства, структурними складовими названих підрозділів, трудовими колективами й робочими групами працівників. Надзвичайно важливою функцією керівників є прийняття управлінських рішень та інших актів управлінського розпорядництва й забезпечення їх обов'язкового виконання. Керівники займають на підприємстві посади директора, заступників директора, начальників відділів заводоуправління та їх заступників, начальників секторів та бюро відділів заводоуправління, начальників цехів і їх заступників, начальників дільниць, старших майстрів і майстрів, начальників бюро і груп в цехових апаратах управління та ін.
До спеціалістів відносяться інженери різних спеціальностей, економісти, бухгалтери, фінансисти, юристи, соціологи та працівники інших професій і спеціальностей, зайняті в управлінському апараті підприємства, однак не на керівних посадах.
Дуже важливе значення має забезпечення керівників необхідною інформацією для прийняття ними управлінських рішень та виконання своїх керівних функцій. Збирання, обробка цієї інформації, її аналіз та доведення результатів останнього до керівника частково чи повністю покладається на спеціалістів. Важливе значення має розробка спеціалістами вихідних ідей, пропозицій, які кладуться в основу управлінських рішень, а також розробка проектів саме цих рішень, затверджуваних керівниками. Доведення управлінських рішень до об'єктів управління і контроль за їх виконанням у багатьох випадках здійснюється керівниками з допомогою спеціалістів. Величезну роль відіграють спеціалісти у вирішенні питань і проблем, у розв'язанні управлінських ситуацій, які повсякденно виникають на підприємстві.
Службовці — це працівники, які обслуговують діяльність керівників і спеціалістів. Вони виконують інформаційно-технічні операції, звільняючи керівників і спеціалістів від цієї трудомісткої роботи.
До даної категорії персоналу відносяться секретарі, діловоди, обліковці, архіваріуси, креслярі, техніки, інспектори та ін. працівники. Специфіка їх діяльності полягає у виконанні стандартних процедур і операцій, які переважно піддаються нормуванню.
Робітники — це та частина персоналу (а точніше ПВП) підприємства, яка бере безпосередню участь у виробництві основної, допоміжної продукції, у виконанні робіт і послуг допоміжного характеру, а також у здійсненні обслуговуючих процесів.
Робітники відносяться до неуправлінських працівників на відміну від раніше розглянутих категорій персоналу, до яких відносяться працівники управлінського апарату підприємства. До категорії робітників включають двірників, прибиральниць, працівників охорони, кур'єрів, гардеробників.
В аналітичних цілях усіх робітників поділяють на дві групи за такими двома укрупненими класифікаційними ознаками:
В залежності від підрозділів, у яких вони зайняті:
1) робітники основних виробничих підрозділів;
2) робітники допоміжних виробничих підрозділів;
3) робітники обслуговуючих виробничих підрозділів і господарств;
В залежності від виконуваних функцій у конкретному з видів виробничих підрозділів (основному, допоміжному чи обслуговуючому):
1) робітники, що виконують основні виробничі функції;
2) робітники, що виконують допоміжні виробничі функції;
3) робітники, що виконують обслуговуючі виробничі функції.
Важливим напрямком класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіям" та спеціальностями.
Професія - це певний вид трудової діяльності людей, який виділився в процесі суспільного поділу праці, й вимагає для його здійснення працівником наявності потрібних для цього спеціальних знань та практичних навиків роботи у працівника.
Спеціальність - це більш вузький різновид трудової діяльності в межах професії, який має свої специфічні особливості; для роботи за спеціальністю працівник повинен володіти додатковими спеціальними знаннями й навиками практичного використання цих знань.
Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки його діяльності, характеру виготовлюваної ним продукції, від досягнутого підприємством техніко-організаційного рівня виробництва. Кожна галузь економіки має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні професії та спеціальності, властиві для багатьох галузей.
Класифікація персоналу здійснюється й за ознакою рівня кваліфікації.
Кваліфікація - це рівень професійної освіти, сукупність спеціальних знань, практичних навиків і вмінь працівника, що визначають ступінь його підготовленості виконувати роботи (трудові функції) певної складності, точності, значимості й відповідальності.
Робітникам відповідно до рівня кваліфікації присвоюється певний тарифний розряд, а спеціалістам - присвоюється певна категорія або надається певна посада. Керівники займають посади в управлінському апараті підприємства відповідно до їх кваліфікації. Тарифний розряд, категорія, посада працівника не завжди повністю відповідає рівню його кваліфікації, однак до цього слід прагнути, для досягнення такої відповідності треба докладати максимум зусиль.
Найбільш простим і привабливим з практичної точки зору способом диференціації персоналу підприємства за кваліфікаційною ознакою є виділення в складі окремих категорій кваліфікаційних груп працівників. Так, в складі категорії спеціалістів можна виділити: спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники з науковим ступенями й званнями та досвідом практичної роботи); спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним досвідом практичної роботи); спеціалістів середньої кваліфікації (працівники з середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом); спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади, наприклад, інженерні чи економічні, мають значний досвід і стаж практичної роботи на цих посадах, але не мають спеціальної освіти). За рівнем кваліфікації робітників можна поділити на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку.
З метою обліку наявності та руху персоналу вводиться декілька понять чисельності працівників. Облікова чисельність працівників охоплює всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, прийнятих на роботу на термін понад один день, незалежно від того, працюють вони чи ні. Середньооблікова чисельність за певний період - це сума щоденної облікової чисельності, віднесена до кількості днів розрахункового періоду. Явкова чисельність працівників свідчить про те, яка кількість працівників фактично приступила до роботи.
Продуктивність праці робітників: поняття та методи оцінки. Фактори, що впливають на продуктивність праці та їх класифікація. Основні напрями підвищення продуктивності праці та ефективності трудових ресурсів підприємства. Методи нормування витрат праці на підприємстві.
Одним із найважливіших узагальнюючих показників оцінки ефективності використання персоналу підприємства і ефективності його діяльності є показники рівня продуктивності праці (рівня виробітку) та показники динаміки продуктивності праці на підприємстві.
Рівень продуктивності праці (виробітку) може визначатись двома основними показниками. Першим з цих показників є показник рівня продуктивності праці (виробітку) одного працівника промислово-виробничого персоналу (/7,), який визначається за формулою:
де (,)- обсяг продукції, випущеної підприємством за певний період часу, у вартісному виразі, тис. грн.
Чн - середньооблікова чисельність персоналу підприємства за той період часу, протягом якого випущено даний обсяг продукції, осіб.
Другим з показників є показник рівня продуктивності праці (виробітку) одного працівника(77):
де Ч - середньооблікова чисельність робітників підприємства за певний період часу, осіб. Основними показниками динаміки рівня продуктивності праці на підприємстві є такі:
- співвідношення продуктивності праці з її базовим рівнем;
^ абсолютна зміна продуктивності праці порівняно з її базовим рівнем;
- відносна зміна продуктивності праці або частка абсолютної зміни продуктивності праці у її базовому рівні.
Показник співставлений продуктивності праці з її базовим рівнем (/и) може визначатись як індекс (коефіцієнт) або як відсоток (%). Формула для визначення цього показника як індекс а (коефіцієнта) має такий вигляд:
де Я, - абсолютне значення продуктивності праці одного працівника (робітника) у поточному (плановому) періоді, грн./людину;
Я, - абсолютне значення продуктивності праці одного працівника (робітника) у базовому (попередньому або поточному) періоді, грн./людину.
Формула для визначення /п у відсотках має такий вигляд:
Абсолютна зміна продуктивності праці одного працівника чи робітника порівняно з її базовим рівнем (3 ) визначається за формулою:
Показник відносної зміни продуктивності праці (частки абсолютної зміни продуктивності праці у її базовому рівні) також може визначатись у вигляді коефіцієнта або у відсотках (%). Визначення цього показника як коефіцієнта можна визначити за такою формулою:
де ЛЯ- показник відносної зміни продуктивності праці одного працівника (одного робітника). Для визначення показника ЛЯ у відсотках (%) використовують таку формулу:
Для оцінювання рівня продуктивності праці можна використовувати узагальнюючі показники. Серед них виділяють середньорічний, середньоденний і середньогодинний виробіток продукції одним працюючим (робітником).
Основним узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працівником на підприємстві. Значення цього показника залежить від виробітку робітників(А), їхньої питомої ваги в загальній чисельності працівників (Я5;), кількості відпрацьованих днів (Д), тривалості робочого дня (7), середньогодинного виробітку {ГВ Отже, середньорічний виробіток одного працівника (РВп) можна визначити за такою формулою:
Використання показника продуктивності праці дає керівництву підприємства змогу оцінити підвищення ефективності виробництва, на його підставі визначити потрібну кількість працівників, використовувати його для контролювання співвідношення між продуктивністю праці та оплатою праці.
1 2 3