Реферат порядок проходження державної служби в Україні та кар’єра державних службовців Виконав

1 2

Ім'я файлу: реферат правове.doc
Розширення: doc
Розмір: 145кб.
Дата: 31.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
34.docx

ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

« МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ »
ЖИТОМИРСЬКИЙ ІНСТИТУТ

РЕФЕРАТ

порядок проходження державної служби в Україні та

кар’єра державних службовців

Виконав:

слухач навчальної групи ВШБжт -8-20-М1ДрСл (2,0)

Хабчук Андрій Олексійович

Житомир 2022

ЗМІСТ

І	Вступ ……………………………………………………………..	3
ІІ	Основна частина ……………………………………………….	4
1	Службова кар'єра…………………………………………………	4
2	Прийняття на державну службу………………………………..	6
3	Проходження державної служби ……………………………….	13
4	Припинення державної служби…………………………………..	26
	Висновок ………………………………………………………...	31
	Список використаних джерел…………………………………...	32

ВСТУП
Службова кар'єра державного службовця – це сукупність елементів, яка включає вступ на державну службу, її проходження, розвиток професіоналізму, збільшення обсягу прав, обов'язків та відповідальності, підвищення рангу і просування в посадах.

Термін "кар'єра" прийшов до української мови з латини через іспанську, італійську та французьку мови (ісп. carrera, італ. camera, франц.carriere від лат. carrus – віз, візок).

Службова кар’єра – явище динамічне та багато функціональне. На нього, як і на будь-яке інше явище правової дійсності, впливає ряд факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, що в свою чергу зумовлює специфіку його існування і функціонування. Дане явище потребує всебічного дослідження, вироблення нового підходу до розуміння та усвідомлення його сутності, змісту, ролі та місця в забезпеченні функціонування держави, захисту прав та свобод людини і громадянина, у становленні громадянського суспільства, досягненні цілей демократичних нововведень, забезпеченні економічного розвитку.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. СЛУЖБОВА КАР'ЄРА
Термін "кар'єра" прийшов до української з латини через іспанську, італійську та французьку мови (ісп. carrera, італ. camera, франц.carriere від лат. carrus – віз, візок).

Так, визначення словника В. Даля 1863-1866 рр. (мовою оригіналу): "Карьер, карьера ж. франц. путь, ход, поприще жизни, службы, успехов и достижения" – мало ще первинне і цілком нейтральне значення.

Пізніше воно було замінене і доповнене негативними визначеннями, зафіксованими радянським російським словником С. Ожегова 1949 p. (мовою оригіналу):

Поєднання цих визначень з тогочасними протиставленнями суспільних та особистих інтересів, вимогою підпорядкування особистого суспільному, додатково підкреслювало негативне ставлення до терміна "кар'єра" та похідних термінів.

Відповідно, правові поняття "службова кар'єра державного службовця", як і просто "кар'єра" взагалі, не використовувалися адміністративним та трудовим правом УРСР і СРСР. Навіть у сучасних українських словниках термін "кар'єра" супроводжується терміном "кар'єризм" з традиційно негативним значенням.

Тим важливішою для української державної слуби та правничої термінології стала новела ухваленого 1993 р. Закону України "Про державну службу", розділ V якого має назву "Службова кар'єра". Дещо пізніше почали офіційно вживати словосполучення "кар'єрний дипломат", "військова кар'єра" і т. ін. Це започаткувало офіційно-правове вживання терміна "кар'єра" і похідних від нього, позбавило їх від негативного відтінку та створило додатковий фактор впливу на розвиток професіоналізму державних службовців.

Поступово починає повертатися первинне (нейтральне) значення терміна "кар'єра", відповідно до якого це професія; вид діяльності; професійне зростання в якійсь галузі людської діяльності (артистичній, військовій, дипломатичній, літературній, науковій, політичній, управлінській); досягнення успіху, слави тощо.
2. ПРИЙНЯТТЯ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ
Службова кар'єра починається зі вступу на державну службу. В українській державі, відповідно до норми чинної Конституції, всі громадяни "користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування" (ст. 38Конституції України).

Законом України "Про державну службу" що конституційну тезу деталізовано такою нормою: "Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України" (ст. 4), якою: підтверджено рівні права громадян України на доступ до державної служби; закріплено професійний характер служби вимогою щодо відповідної освіти і професійної підготовки; зафіксовано спеціальний відбір на неї вимогою щодо конкурсного відбору та інших процедур. Цим самим законом встановлено деякі, вже наведені нами в поперед-ньому розділі, обмеження щодо прийняття на державну службу осіб, які: визнані недієздатними; мають судимість, несумісну з посадою; які будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі близьким родичам; які підпадають під інші обмеження, прямо передбачені законами України (ст. 12).

Порядок прийняття на державну службу дещо відрізняється від загального порядку прийняття на роботу, передбаченого чинним трудовим законодавством. Основні особливості такі: • відбір та прийняття на державну службу за спеціальними процедурами; • складання Присяги державним службовцем;

• присвоєння державному службовцю відповідного рангу.

Відбір та прийняття на державну службу за спеціальними процедурами, включають різноманітні способи, процедури відбору і прийняття на державну служ-бу та істотно відрізняються залежно від типу і категорії вакантної посади.

Призначення на політичні посади регулюється чинною Конституцією (ст. 85, 106, 114, 116, 122), а саме:

• Генеральний прокурор призначається Президентом України за згодою 79 Верховної Ради;

• Прем'єр-міністр, Голова Національного банку призначаються Верховною Радою за поданням Президента України;

• міністри закордонних справ і оборони призначаються Верховною Радою за поданням Президента України;

• віце-прем'єр-міністри, міністри призначаються Верховною Радою за поданням Прем'єр-міністра.

Способи та процедури відбору на ці посади не регламентовано, тому на практиці він здійснюється без проведення конкурсу,

Добір на посади патронатпного типу (радник, консультант, помічник, прес-секретар, керівник прес-служби та ін., передбачені штатним розписом) здійснюють самостійно їх "патрони" без проведення конкурсу (Президент; Голова Верховної Ради; Прем'єр-міністр; віце-прем'єр-міністри; міністри; голови місцевих державних адміністрацій і т. ін.). Вони також призначають службовців на патронатні посади, але службовців патронатних служб Прем'рміністра, віце-прем'єр-міністрів (за поданням останніх) призначає міністр Кабінету Міністрів. Службовці патронатних служб є державними службовцями, але закріплено це не законом, а підзаконним НПА, ранги державних службовців їм не присвоюються, атестація не проводиться, час роботи на патронатних посадах до стажу державної служби не зараховується тощо (ст. 8 Закону України "Про державну службу" постанови Кабінету Міністрів від 3 травня 1994 р. № 283, від 19 травня 1999 р. № 854).

Способи та процедури відбору і прийому на адміністративні посади такі.

Призначення на посади першої категорії здійснюють: Президент України – голову Секретаріату Президента, голів ОДА (ст. 106 Конституції України, ст. 8 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. № 586-ІП, Указ Президента України "Про Секретаріат Президента України" від 24 січня 2005 р. № 108/2005); Верховна Рада – Голову Антимонопольного комітету, Голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голову Фонду державного майна, керівника секретаріату Верховної Ради (ст. 85 Конституції України); Кабінет Міністрів – перших заступників міністрів, керівників державних комітетів (ст. 116 Конституції України, постанова Кабінету Міністрів від 17 червня 1994 р. №423).Способи та процедури відбору на ці посади не регламентовано.

Призначення на посади другої категорії здійснюють: Кабінет Міністрів – заступників міністрів, заступників керівників державних комітетів (ст. 116 Конституції України, постанова Кабінету Міністрів від 17 червня 1994 р.; голови ОДА – заступників голів ОДА (ст. 8–10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"). Відбір на посади другої категорії не регламентовано.

Прийняття на посади третьої – сьомої категорій детально врегульовано ст. 15-19 Закону України "Про державну службу", постановами Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. № 423, від 1 грудня 1994 р. №804, від 15 лютого 2002 р. № 169. Відбір та прийняття здійснюється на конкурсній основі. Порядок проведення конкурсів врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169. Для проведення відбору 80 кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців наказом (розпорядженням) керівника відповідного державного органу, який здійснює призначення на посаду державного службовця, утворюється конкурсна комісія, очолювана заступником керівника державного органу.

Рішення про проведення конкурсу та його умови приймається керівником органу за наявності вакантної посади державного службовця.

До участі в конкурсі допускаються всі бажаючі громадяни України з необхідною освітою та кваліфікацією, крім тих, які підпадають під дію законодавчо встановлених обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу, а саме (ст. 12 Закону України "Про державну службу", п. 7 постанови Кабінету Міністрів від 15 лютого 2002 p.):

• досягли встановленого законодавством граничного віку перебування на державній службі; • визнані в установленому порядку недієздатними;

• мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади державного службовця;

• у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

• позбавлені права займати відповідні посади в установленому законом порядку на визначений термін, який ще не закінчився. Сам конкурс проводиться поетапно (в три етапи), які включають: • публікацію оголошення про проведення конкурсу та його умови в пресі або поширення його через інші засоби масової інформації;

• приймання документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади;

• проведення іспиту (не раніше ніж за місяць після публікації оголошення про проведення конкурсу) та відбір кандидатів.

Конкурсна комісія на підставі розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали іспит, на своєму засіданні здійснює відбір осіб для зайняття вакантних посад державних службовців, протягом двох днів надає керівникові державного органу письмову пропозицію щодо кандидатури для призначення (чи для зарахування до кадрового резерву) і протягом трьох днів повідомляє кандидатів про результати конкурсу.

Остаточне рішення про прийняття на державну службу (призначення на посаду), чи зарахування до кадрового резерву, чи проведення повторного конкурсу (якщо конкурсна комісія не рекомендувала жодної кандидатури) здійснюється наказом керівника органу на підставі пропозиції конкурсної комісії. Наказ має бути виданий протягом одного місяця після завершення конкурсу і прийняття рішення конкурсною комісією.

Чинним законодавством передбачена можливість при прийнятті на державну службу випробування терміном до шести місяців з метою перевірки відповідності професійних знань, вмінь та ділових і людських якостей працівника посаді та роботі, яка йому доручається (ст. 26-28 Кодексу законів 81 про працю України, ст. 18 Закону України "Про державну службу").

Прийняття з випробувальним терміном та його величина мають бути зазначеними в наказі про призначення. Якщо термін випробування закінчився, а службовець продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування і прийнятим на державну службу на постійній основі, про що має бути виданий відповідний наказ. Якщо протягом терміну випробування встановлено невідповідність службовця посаді та роботі, на яку його прийнято, керівник державного органу протягом цього терміну має право звільнити службовця, видавши вмотивований наказ про звільнення.

З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей працівників, які претендують на посаду державного службовця, може проводитися їх стажування на вакантній посаді у відповідному державному органі терміном до двох місяців (ст. 19 Закону України "Про державну службу, постанова Кабінету Міністрів від 1 грудня 1994 р. № 804). Стажування можуть проходити як особи, що не перебувають на державній службі та претендують на посаду державного службовця, так і державні службовці, які бажають зайняти іншу чи вищу посаду.

Після завершення стажування особа (не державний службовець), яка виявила бажання працювати у цьому державному органі, проходить конкурс відповідно до Положення про порядок проведення конкурсу при прийнятті осіб на роботу до органів державної виконавчої влади. При цьому їй надається перевага над особами, які беруть участь у такому конкурсі, але не проходили стажування.

Державний службовець, після успішного закінчення стажування, може бути переведений на посаду за рішенням керівника відповідного державного органу без конкурсного відбору. Рішення має бути оформлене відповідним наказом.

Складання присяги державними службовцями. Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, письмово приймають Присягу такого змісту:

"Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримуватися Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки". До трудової книжки вноситься запис про прийняття Присяги, а її текст із підписом державного службовця зберігається за місцем роботи в особовій справі (ст. 17 Закону України "Про державну службу"). У випадку подальшого призначення цього державного службовця на посаду в іншому органі державної влади, підписаний текст Присяги передається до такого органу для зберігання. Поки що порядок передачі Присяги не унормовано, але цю прогалину планується заповнити нормою законопроекту "Про державну службу" (ст. 12).

Присвоєння державному службовцю відповідного рангу. При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах 82 відповідної категорії посад (ст. 26 Закону України "Про державну службу", постанова Кабінету Міністрів від 19 червня 1996 р. №658). Наприклад, особі, яка не мала рангу державного службовця (чи мала ранг нижче одинадцятого) і прийнята (переведена) на посаду п'ятої категорії, керівник державного органу повинен присвоїти один із трьох рангів (на власний розсуд), які відповідають посаді п'ятої категорії (дев'ятий, десятий чи одинадцятий ранг державного службовця). Якщо прийнятий працівник мав ранг вище дев'ятого (наприклад восьмий), то за ним зберігається його ранг (восьмий). При прийнятті на державну службу з випробувальним терміном, службовцю присвоюється ранг державного службовця за результатами випробування (після його закінчення).

Слід зазначити, що у ст. 6 законопроекту, розробленого Головдержслужбою, пропонується дещо відмінна і логічніша норма, а саме: "Державним службовцям, які вперше призначаються на посаду певної категорії, присвоюється найнижчий ранг у межах такої категорії".

3. ПРОХОДЖЕНЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
Проходження державної служби і службова кар'єра державних службовців, обмеження пов'язані з проходженням державної служби та умови і порядок її припинення регулюються ст. 15-32 Закону України "Про державну службу". Проходження державної служби, службове просування, стимулювання праці проводиться відповідно до категорій посад і присвоєних рангів. Організація роботи державних службовців та її спрямованість мають відповідати вимогам чинних НПА, у тому числі Кодексу законів про працю України, Закону України "Про державну службу", наказу Міністерства праці та соціальної політики "Про затвердження Рекомендацій з організації праці державних службовців у органах виконавчої влади" від 28 січня 2005 p., постанови Державного комітету СРСР із праці та соціальних питань "Про затвердження Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій" від 20 липня 1984 р.

На доповнення до ще радянських Типових правил внутрішнього трудового розпорядку діють галузеві Правила внутрішнього трудового 83 розпорядку державних службовців, прикладами яких є наказ Міністерства аграрної політики "Про затвердження Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників центрального апарату Міністерства аграрної політики України" від 17 лютого 2004 р. чи наказ Державної судової адміністрації України "Про затвердження Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників системи органів державної судової адміністрації, підприємств, установ та організації, що належать до сфери управління Державної судової адміністрації України" від 30 червня 2004 р.

Професійна діяльність державних службовців при проходженні державної служби спрямована на виконання державних функцій для задоволення потреб суспільства і полягає:

• у виробленні пропозицій щодо формування державної політики у відповідних сферах державного управління та забезпечення її реалізації;

• розробці та експертизі проектів нормативно-правових актів, угод, концепцій і програм та забезпечення їх реалізації;

• управлінні державними фінансовими ресурсами та контроль за їх використанням;

• управлінні персоналом;

• реалізації державно-владних повноважень стосовно фізичних і юридичних осіб, що не є підлеглими або підпорядкованими органові державної влади;

• здійсненні контролю та нагляду;

• забезпеченні збереження державної таємниці.

У процесі виконання державно-управлінських функцій та завдань державні службовці показують різні результати, оскільки відрізняються один від одного за професійними знаннями, кваліфікацією, досвідом, діловими та людськими якостями. Саме від цього має залежати службова кар'єра певного державного службовця.

З метою підвищення ефективності роботи державних службовців, відповідальності за доручену справу та оцінки кількісних та якісних показників їх службової діяльності щороку проводиться оцінка виконання державними службовцями покладених на них завдань і обов'язків, а один раз на три роки – атестація державних службовців, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, виявлені службовцями при виконанні службових обов'язків, визначених типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях. Порядок атестації регулюється низкою нормативно-правових актів (ст. 17 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 р. № 2493-ІІІ, постанова Кабінету Міністрів від 28 грудня 2000 р. №1922, рішення Конституційного Суду України від 28 січня 2003 р № 2-рп/2003).

Щорічна оцінка виконання державними службовцями покладених на них завдань і обов'язків проводиться безпосередньо керівниками структурних підрозділів, де працюють державні службовці, під час підбиття підсумків роботи за рік. Щорічні оцінки за міжатестаційний період враховуються під час проведення періодичної атестації.

Періодичну атестацію державних службовців можемо визначити як колегіальну перевірку рівня відповідності службовців посадам, які вони обіймають. Метою атестації є виявлення потенційних можливостей державних службовців; створення прозорих умов для підвищення найдостойніших; стимулювання підвищення кваліфікації та якості службової діяльності.

Для організації та проведення атестації наказом керівника державного органу (далі – керівник) утворюється атестаційна комісія. Комісія повинна забезпечувати об'єктивний розгляд і професійну оцінку діяльності державного службовця, який атестується, зокрема щодо виконання покладених на нього службових обов'язків, а також принциповий підхід у підготовці рекомендацій для подальшого використання його досвіду і знань у роботі державного органу.

Атестація проводиться на засіданні комісії в присутності службовця, якого атестують, і його безпосереднього керівника (якщо державний службовець не з'явився на засідання комісії без поважних причин, комісія має право провести атестацію за його відсутності). Під час атестації проводиться співбесіда зі службовцем, якого атестують, і розглядаються письмові документи: результат попередньої атестації цього державного службовця; його щорічні оцінки виконання покладених на нього завдань і обов'язків; його службова характеристика, укладена безпосереднім керівником. За результатами атестації комісія робить один із трьох висновків:

• про відповідність займаній посаді;

• про відповідність займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття необхідних навичок, підвищення кваліфікації тощо);

• про невідповідність займаній посаді.

Атестованими вважаються державні службовці, визнані комісією такими, що відповідають займаній посаді або відповідають займаній посаді за певних умов.

Про результати кожного засідання комісії її голова повідомляє керівника. За результатами атестації керівник видає відповідний наказ: у першому випадку – про визнання службовця атестованим і, можливо, про заохочення (преміювання, зарахування до кадрового резерву, підвищення в посаді, присвоєння чергового рангу тощо); у другому – про визнання службовця атестованим за певних умов і призначення через рік повторного атестування, якщо державний службовець погодиться виконати дані йому рекомендації; у третьому – про переведення службовця за його згодою на іншу (нижчу) посаду, що відповідає його професійному рівню, або про його звільнення з посади за причиною, яка полягає у виявленій невідповідності службовця займаній посаді (п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України).

Особливості роботи працівників патронатної служби врегульовані Законом України "Про державну службу" (ст. 15, 23) і підзаконними НПА: постановами Кабінету Міністрів від 31 травня 1995 р. № 377 (не чинна з 1999 p.), від 19 травня 1999 р. № 851, від 9 серпня 2001 р. за № 962, від 17 липня 2003 р. № 1106.

Відповідно до названих НПА Президент України, Голова Верховної Ради, 85 Прем'єр-міністр, члени Кабінету Міністрів, голови місцевих державних адміністрацій (далі в межах розгляду особливостей роботи патронатної служби – посадові особи) можуть утворювати в межах граничної чисельності та штатних розписів патронатні служби з метою організаційного забезпечення своєї діяльності. До працівників патронатних служб належать помічники, радники, консультанти, секретарі відповідних керівників, керівники прес-служб тощо.

Працівники патронатної служби підпорядковуються безпосередньо посадовій особі (п. З постанови Кабінету Міністрів від 19 травня 1999 р. № 854).

Основними завданнями працівників патронатної служби є:

• підготовка необхідних матеріалів та документів для посадової особи, облік, аналіз кореспонденції, що надходить на її ім'я, підготовка відповідних проектів доручень, протокольних рішень тощо;

• надання окремих фахових консультацій, а також роз'яснень із питань діяльності посадової особи або органу (за дорученням посадової особи);

• взаємодія з підрозділами апарату, органами державної влади, органами місцевого самоврядування у розв'язанні питань, що виникають під час опрацювання доручень посадової особи;

• організація зустрічей посадової особи з громадськістю, представниками засобів масової інформації, посадовими особами інших органів, прийому відвідувачів та іноземних делегацій;

• інші завдання посадової особи (п. 6 постанови Кабінету Міністрів від 19 травня 1999 р). Працівники патронатних служб є державними службовцями, але закріплено це не законом, а лише підзаконним НПА – п. 4 постанови Кабінету Міністрів від 19 травня 1999 р., присвоєння їм рангів державних службовців не передбачено (постанова Кабінету Міністрів від 19 червня 1996 р.), атестація не проводиться (п. 2 постанови Кабінету Міністрів від 28 грудня 2000 р. № 1922), час роботи на патронатних посадах до стажу державної служби не зараховується (п. 2 постанови Кабінету Міністрів від 3 травня 1994 р. № 283) тощо.

Відповідно, до стажу державної служби зараховується робота (п. 3 постанови Кабінету Міністрів від 3 травня 1994 р. № 283):

• на посадах державних службовців у державних органах, передбачених Законом України "Про державну службу" (ст. 25), а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державної податкової та контрольно-ревізійної служби; • на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх СРСР, УРСР та інших республік (за переліком, наданим у додатку до Порядку, затвердженого постановою № 283-94);

• на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів у органах, що згідно з чинним законодавством здійснюють державний нагляд за охороною праці;

• на посадах спеціалістів кримінально-виконавчої системи (установи виконання покарань, слідчі ізолятори, підрозділи кримінально-виконавчої інспекції), які не мають спеціальних звань;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату Національного банку України, управлінь по місту Києву та Київській області, обласних управлінь Національного банку України;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів Фонду соціального захисту інвалідів;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів державних архівів областей та їх філіалів, державних архівів міст Києва і Севастополя;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів Державної інспекції навчальних закладів у Міністерстві освіти та науки;

• на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (ст. 14), а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, але віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування;

• на посадах керівних працівників і спеціалістів Української державної насіннєвої інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції, Української інспекції карантину рослин тощо. Також до стажу державної служби зараховується (п. 4 постанови № 283- 94):

• період, коли державний службовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з державним органом;

• час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років, а у виняткових випадках, якщо за медичними показаннями дитині потрібний домашній догляд, то й період додаткової відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною віку шести років;

• час підвищення кваліфікації з відривом від роботи, якщо до направлення на підвищення кваліфікації працівник працював у державному органі;

• час навчання в Національній академії державного управління при Президентові України за денною формою, якщо до вступу в Академію випускник перебував на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування і після закінчення навчання повернувся на державну службу, службу в органах місцевого самоврядування або вступив до аспірантури чи докторантури Академії з відривом від роботи;

• час навчання в аспірантурі або докторантурі Національної академії державного управління при Президентові України з відривом від роботи, якщо 87 до вступу до аспірантури або докторантури аспірант чи докторант перебував на державній службі і після закінчення навчання повернувся на державну службу;

• час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях;

• час роботи на посадах керівників, їхніх заступників, головних інженерів державних підприємств, устаов, організацій, якщо безпосередньо з цих посад вони призначені (обрані) на посади державних службовців першої – четвертої категорій;

• стаж наукової роботи, набутий у державних установах, організаціях, закладах на посадах, визначених переліком посад наукових (науковопедагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації;

• стаж роботи журналіста в державних і комунальних засобах масової інформації тощо. Документами для визначення стажу державної служби є трудові книжки та інші документи, які за чинним законодавством підтверджують стаж роботи (довідки державних органів, установ, навчальних закладів, підприємств, державних архівів і т. ін.).

Розмір стажу державної служби того чи іншого службовця впливає на розмір їх оплати праці, їх відпусток та пенсій, що буде розглянуто в наступних розділах.

1 2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас