Розділ 1. Поняття та види правочину
Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1,ст..202 ЦК).
Однією з підстав появи цивільних прав та обов’язків, які передбачені ст..11 ЦК України, є правочини. У новому Цивільному кодексі термін «правочин» змінено на термін «угода», який набув свою чинність в кодексі з 1963року. (5). Цивільний кодекс УРСР (втратив чинність). – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 234 с.
Потрібно зазначити, що термін «правочин» не являється новим для нашого законодавства. В Цивільному кодексі Української РСР 1922 року в статті 26 зазначалося, що «правочини, тобто дії, направлені на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин, можуть бути односторонніми і взаємними (договори).
Термін «правочин» найбільш схожий з терміном «угода», тому що він включає дії певної особи, які не залежать від домовленостей або згоди з іншими суб’єктами.
Положення про правочини (ст..202-250 ЦК України) (6) розповсюджується на господарські правовідносини, хоча в Господарському кодексі України цей термін взагалі не використовують. (7). Александров Д. Электронно-цифровая форма договора // Финансовая консультація. -2001.-№ 18. -С. 61-62.
Причиною цього є те, що господарські відносини мають, як частіше всього, укладання договорів. В новому цивільному Кодексі України, порівняно зі старим, більш об’ємно та детально закріплений цей складний інститут державного права.
Категорія правочину являється найпоширенішою підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків. Він являється юридичним фактом (ст..11 ЦК). Та позначає вольові дії, які мають за мету досягнення певного результату, тобто є обставиною при якій закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. В зв’язку з цим цивільне законодавство нашої країни характеризує як дію суб’єкта, спрямовану на набуття, зміну чи припинення цивільних прав чи обов’язків.
Правочин це вольовий акт, саме цим він вирізняється від ситуацій, які відбуваються незалежно від волі людини (наприклад повінь, землетрус). Правочин вирізняється від інших правомірних актів (юридичних вчинків, які з’являються на підставі вимог закону) цілеспрямованістю дій, які мають певні результати. Правочин ще має таку ознаку, що особи мають можливість укласти угоду, яка і не передбачена актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам (ст..6 ЦК), саме завдяки цьому він буде підставою для появи цивільних прав та обов’язків. Юридичний вчинок не може нести цю функцію при відсутності прямої вказівки на це в акті цивільного кодексу.
Причому вольова дія включає поєднання волі та воєвиявлення. Воля це бажання та мета суб’єкта зробити правочин, але при вивчення правочину потрібне доведення цієї волі до відома інших суб’єктів. Для вчинення правочину волевиявлення суб’єкта має бути вільним та відповідати внутрішньому бажанні. При прямому воєвиявленню воля формується словами. При побічному воєвиявленні воля сторін не висловлюється прямо, але вчинки та поведінка свідчить про їх волю до набуття деяких наслідків. Використання побічного волевиявлення може бути лише у правочинах, які відбуваються між сторонами в усній формі, то в ситуаціях, які визначені законодавством (наприклад, ч.2,ст..642 ЦК). (9). Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Кн. первая: Общие положения: Изд. 2-е, испр. - М., 2000. - 848 с.
У деяких випадках, які зазначені законом чи договором, вираження волі може здійснюватися ляхом мовчання. У випадку, при якому справжню волю сторін неможливо, його зміст може пояснити сторона чи сторони за вимогою суду.
Правочин направлений на фактичне наближення правових наслідків, які обумовлені ним. Прикладом може бути набуття права власності чи право користування майном, появи повноважень представництва та інше.
Правочин являє собою правомірну вольову дію. Саме таке вираження частіше зустрічається в юридичній літературі. Правомірність правочину значить, що він є юридичним фактом, який викликає саме ті правові наслідки, які бажають сторони та відповідають законодавству. Правочини даною правомірністю відрізняються від деліктів, які не відповідають вимогам закону і мають правові наслідки, які суб’єкти не хотіли отримати. По закону України правочин завжди має бути правомірним. Правочин, який законом встановлений недійсним являється оспорюваним правочином чи нікчемним.
Підставою правочину є правова ціль, заради якої учасники роблять правочини. Прикладом є набуття права власності на майно чи права користування ним. Правова ціль має бути законною та досяжною. Правочини вважаються недійсними, якщо вони не відповідають даним вимогам, наприклад, правочини, які порушують привселюдний порядок.
Правовим результатом виступають правові наслідки, що виникають після виконання правочину. Він може не збігатися або збігатися з правовою ціллю правочину. Від правової цілі потрібно відрізняти мотив, через який він виконується.
Мотиви лише схиляють учасників цивільних правовідносин до здійснення правочину, при цьому не маючи правового значення. Прикладом виступає договір купівлі-продажу товарів, при якому немає значення по якій причині купується товар, чи в подарунок, чи для діяльності, чи для особистого користування.
По змісту правочину можна виділити слідуючи основні ознаки:
Правочин являється юридичним фактом, тому що внаслідок його вчинення з’являються, трансформуються або перериваються цивільні права та обов’язки;
Правочином є вольове діяння суб’єкту цивільного права, яке спланове на появу, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків; саме за цією ознакою правочин різниться від юридичних вчинків;
Правочин викликає правовий результат, а не лише дію;
Правочин це постійно дія рівноправних та незалежних суб’єктів цивільного права; саме по цій ознаці вони відрізняються від адміністративних актів, які теж спрямовані на утворення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, але надаються компетентними органами державної влади; суб’єкти, які отримують ці документи повинні виконувати їх в незалежності від свого бажання;
Правочином може бути лише правомірна дія; нестача правомірності у вчиненому правочині призводить до необхідності розглядати його як цивільне правопорушення, що виникає з системи юридичних фактів, де протиправні дії протистоять діям правомірним; у випадку, коли суб’єкт хочу мати бажаного правового результату але порушує права іншого суб’єкта, то цю дію невзмозі включити до правочинів через відсутність правомірності
Види правочинів
В залежності від кількості сторін, котрі завдають правочин закон поділяє правочини на односторонні, дво- та багатосторонні (договори). Односторонній правочин це правочин, при якому діє воля однієї сторони, наприклад відмова від спадщини, або вступ у спадщину, заповіт, винагорода, довіреність. При односторонньому правочині права з’являються, як правило, у іншої сторони. Наприклад, право представника репрезентувати індивіда, який надав право його на це своєю довіреністю.
Обов’язки при односторонньому правочині з’являються лише для особи, яка його вчинила (наприклад обов’язок виконати платіж для особи, яка видала простий вексель). Односторонній правочин для інших суб’єктів може створювати зв’язки лише при умові, яка встановлена на законодавчому рівні, або за домовленістю осіб. Згідно зі ст..203 ЦК до правовідносин, що з’явилися з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов’язання та договори, при умові, що це не заперечує актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Дво- чи багатосторонні правочини називаються договорами. Зарахування правочинів до договорів пов’язано з тим, що для вчинення останніх потрібні не лише вольові дії, а й узгодження цих дій, яка дістається внаслідок договору. Двостороннім вважається правочин, при якому дві сторони вчинюють погоджені вольові дії. Значна кількість договорів являються двосторонніми, наприклад договір купівлі-продажу, договір оренди. При вчиненні дій трьома чи більшою кількістю сторін правочини являються багатосторонніми (наприклад, договір про спільну діяльність, засновницький договір).
За майновим інтересом для сторін правочини поділяють на платні та безоплатні, консенсуальні та реальні, каузальні та абстрактні, умовні та безумовні, фідуціарні.
Оплатним називають правочин в тому випадку, коли дії однієї із сторін відповідають набуття цією стороною права на отримання зустрічного майнового задоволення (право отримати гроші чи майно), наприклад договір купівлі-продажу, страхування. Якщо обов’язок набувається стороною без отримання права на зустрічне задоволення майнового характеру від іншої сторони, такий правочин називають безоплатним (наприклад договір позички, дарування). Оплатність чи безоплатність правочинів формуються домовленістю сторін та законом. Певні правочини можуть бути як платними, так і безоплатними, в залежності від дії сторін правочину ( наприклад договір доручення, позики чи зберігання).
Залежно від того, коли правочин був здійснений, тобто з’являються права та обов’язки їх поділяють на консенсуальні та реальні. Правочин називають консенсуальним, коли між сторонами досягається згода за всіма умовами. Більша частина правочинів є консенсуальними (наприклад договір купівлі-продажу, поставки, підряду, спільної діяльності). При вчиненні реального правочину недостатньо лише досягнення сторонами згоди щодо умов. Реальний правочин вважають вчиненим лише при умові передачі товару, тобто права та обов’язків (наприклад договір позики, банківського вкладу, ренти). В залежності від волі сторін певні правочини можуть бути одночасно як консенсуальними, так і реальними (наприклад договір зберігання, дарування, позички, факторингу) (11). Кротов М. В. Гражданское право. -Т. 1: Учебник. Изд. 5-е, перераб. и дон. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М , 2001. – 632 с.
В залежності від значення підстав для дійсності правочини поділяють на каузальні та абстрактні. В ситуації, коли дійсність правочину залежить від наявності конкретної підстави, їх називають каузальними. Правочини, для дійсності котрих підстава не має значення, являються абстрактними. Наявність каузального правочину залежить від його підстави, яка є в ньому. Наприклад, правовою ціллю договору позики є передача у власність позичальникові грошових коштів або інших речей, які визначені певними ознаками. Більшість правочинів є каузальними (наприклад договір купівлі-продажу чи майнового найму). Абстрактні правочини є дійсними лише при умові прямої вказівки закону.
Також правочини розділяються на умовні та безумовні. При виникненні прав та обов’язків, які виникають при певних обставинах та можуть настати чи не настати в майбутньому є умовними.
Правочини, що не мають умов для відкладання чи скасування є безумовними. Також існує такий вид правочину, як фідуціарні; вони мають довірчий характер, а також потребують особливої довіри сторін при їх виконанні. Прикладом є договір доручення чи довіреність.
Втрата довіри у фідуціарному правочині може призвести до відмови від нього (його розірвання). У науці цивільного права існують також і інші класифікації правочинів, наприклад законні та протизаконні, строкові та безстрокові, усні та письмові, внутрішні та зовнішньоекономічні, розпорядчі та зобов’язальні, біржові та інші.
Розділ 2. Умови дійсності
Для того, щоб правочин мав юридичну силу, він повинен виправдовувати певні умови, які називають умовами дійсності правочину. До них включають: законність змісту; особа, яка робить правочин, має відповідати певному обсязі цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину повинен бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має бути за законом України; правочин повинен мати настання правових наслідків, які обумовлені ним; правочини, які вчиняються батьками чи усиновлювачами не мають суперечити їхнім неповнолітнім, малолітнім дітям чи непрацездатним людям (2,ст..203,с.57-58). Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (із змінами від 10.02.2010 р.) // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40 - 44, ст.356.
Правочин вважається недійсним, якщо він укладений з недотриманням правил згідно законодавства. Незаконність правочину означає, що дія, яка виконана під виглядом правочину, не має правових наслідків, на які вона була спрямована.
Під законністю змісту правочину розуміють такі дії учасників, які не дотримують зміст закону. При цій ситуації слово «закон» застосовується в широкому розумінні. Кожен правочин не має порушувати приписів, які прописані у законі. Наприклад правочин, який спрямований на локалізацію правоздатності або дієздатності особи чи юридичних осіб вважається незаконним, якщо дане обмеження не передбачене законом.
Формою правочину називають спосіб волевиявлення правочину. Правочини укладаються в усній або письмовій формі (простій або нотаріальній). Сторони можуть самостійно обрати на свій розсуд в якій формі укласти певний правочин, якщо в законі не прописана дана форма (16,с.238). Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред.Я.М. Шевченко. - Т.1. Загальна частина. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 408 с.
Деякі групи правочинів можливо укладати лише в письмовій формі з нотаріальним посвідченням. В цивільному кодексі та інших законах є список таких правочинів. До них включають: договори купівлі - продажу, застави, дарування жилих будинків, приватних квартир чи їх частин, іншого майна та довічного утримання. Нотаріально посвідчені повинні бути заповіти, шлюбні контракти, довіреності на укладання правочинів, які повинні мати нотаріальної форми, а також на дії по державним, кооперативним та іншим громадським організаціям, за виключенням випадків, які передбачені законодавством. За згодою сторін і інші правочини можуть бути нотаріально завіреними (ст..54 Закону України «Про нотаріат») (7,ст..54). Закон України "Про нотаріат" // від 2 вересня 1993 року // Відомості Верховної Ради. - №3425 - ХІІ. Нотаріально завіряти потрібно ті правочини, які вимагають певного державного контролю та офіційного засвідчення їх правоти, а також правочини, які мають важливе значення по бажанню укладачів. Якщо правочини недодержані нотаріальної форми, яку по законодавству вони повинні мати, то вони вважаються недійсними. При недійсності правочину одна сторона зобов’язана повернути іншій все отримане, що вказується в правочині, а приситуаціїї, коли неможливо це зробити, то повертати потрібно в грошовій вартості (13,с.171-172). Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 735 с.
Якщо сума перевищує в двадцять чи більше разів розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян, то правочини потребують обов’язкової письмової форми. Ці вимоги відносяться не лише до двосторонніх, а й односторонніх правочинів. Норми до письмової форми правочинів вживаються у всіх випадках, якщо не існую закону, де прописана інша форма (2,ст..28 с.59). Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (із змінами від 10.02.2010 р.) // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40 - 44, ст.356.
При недотриманні простої письмової форми правочину, сторони позбавляються права, при виникненні конфліктів посилатися для підтвердження правочину на показання свідків. Тобто сторони мають право доводити факт укладення правочину лише методом посилання на письмові докази (акти, документи, листи та інше). Недійсність правочину може бути лише в тому випадку, коли це зазначено в законі.
Окрім основних вимог правочину, які зазначені вище, зустрічаються й інші вимоги. В чинному законодавстві існують правочини, які укладаються з урахуванням певних обставин, які невідомо чи відбудуться вони чи ні. Для правочинів по майновому зобов’язанні може бути важливим їх строк. Саме такі вимоги, які є важливими лише для певної групи правочинів можна назвати другорядними (2,ст..212,с.60). Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (із змінами від 10.02.2010 р.) // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40 - 44, ст.356.
Правочини, які укладаються під певними обставинами, розділяють на відкладні та скасувальні.
Правочин вважають укладеним в тому випадку, якщо сторони поставили виникнення прав та обов’язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо виникне вона чи ні (наприклад, правочин найму жилого приміщення укладений при умові, що наймодавець надасть жиле приміщення наймачеві, як тільки син наймодавця переїде в інше місце проживання.
Правочин вважають укладеним під скасувальною обставиною, якщо сторони поставили припинення прав та обов’язків за цим правочином у залежність від обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи не настане. Прикладом може бути ситуація, коли наймач використовує будівлю наймодавця до часу повернення сина з строкової військової служби. Правочини називають умовними, якщо вони укладаються під відкладальною чи скасувальною обставиною. При укладанні умовного правочини, сторони не мають права недобросовісно сприяти чи перешкоджати настанню умов.
Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це не вигідно, обставина вважається такою, що настала.
Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій настання умови вигідно, то вважають, що умова не настала.
Строки є важливим показником в певних правочинах. При настанні певної дати, деякі дії можуть виникати, змінюватися або припинятися. Незалежно як встановлений строк, але він завжди наступить. В цьому і існує різниця між строком та обставиною в умовному правочині. Обставина обговорюється сторонами, але вона може і не настати (13, с.176-177). Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 735 с.
Умовні правочини це звичайні правочини, які направлені на набуття, зміну або припинення обов’язків та прав. Вони не являються певним самостійним видом правочину. Їх особливість заключається в тому, що настанні перелічених правових наслідків залежить від настання чи ненастання деяких обставин після укладання правочину, щодо яких у сторін в момент укладання угоди існую лише певна вірогідність (14,с.166). Цивільний кодекс України: Науково практичний коментар /За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004. - 928 с.
1 2