1   2
Ім'я файлу: КР правочин.docx
Розширення: docx
Розмір: 66кб.
Дата: 22.09.2022
скачати

Розділ 3. Форма правочину

Аналіз даного питання описує офіційні питання та вимоги чинного законодавства до методу вираження волевиявлення у правочині (42). Згідно п1. 205 ЦК України правочини можуть діяти в усній та письмовій формі.

Усна форма

Правочини вчиняються усно ті, які:

-загалом здійснюються суб’єктами в момент їх вчинення, окрім правочинів, які потребують обов’язкового нотаріального посвідчення чи державній реєстрації;

-для яких недотримання письмової форми має наслідком їх недійсності (ст.206 ЦК України). Наприклад купівля-продаж по готівковому розрахунку. Приміром, юридичні особи мають можливість укладати усні правочини, якщо оплата за товари чи послуга пройшла на основі усного правочину, іншою стороною надається документ, який стверджує наявність оплати грошових коштів. Додержання усної форми правочину не являється обов’язковим, сторони мають можливість вчинити правочин в письмовій формі за взаємною згодою, якщо ситуація не перешкоджає закону чи договору. Цю форму правочину використовують під час особистих зустрічей, переговорів, по телефону без укладання договору.

-згідно зі ст. 206 ЦК, в усній формі можуть вчинятися правочини, які вчиняються у момент їх домовленості.

Загальною рисою цих правочинів є одночасність двох стадій їх розвитку, а саме виникнення та припинення методом виконання. Частіше всього такі правочини діють в ситуації, коли угода на невелику суму коштів чи з приводу яких не може виникнути непорозуміння. До них можна віднести:

-правочини між фізичними особами на суму, яка становить не більше двадцяти неоподаткованих доходів громадян;

-правочини, які виконуються на момент їх укладання, незалежно від розміру оплати, наприклад, договір купівлі-продажу по готівковому розрахунку. В даній ситуації має бути виданий документ, який засвідчує суму оплати.

В ніякому випадку неможливо вчинювати правочин в усній формі, якщо він повинен засвідчуватися нотаріально. Правочини на виконання договору за згодою сторін можуть виконуватися в усній формі навіть у випадку, коли за загальними правилами для цього договору потрібна письмова форма. Якщо це суперечить закону чи договору, то усні правочини не допускаються. Наприклад при короткочасному зберіганні речей в гардеробах організацій договір встановлюється в усній формі, незважаючи на вартість речей, які передаються на зберігання. В таких ситуаціях видаються номерні жетони особі, яка здала речі на зберігання (ст.937 ЦК). (43).

Договір також може бути укладений в усній формі при умові, що його предметом виступає предмет особистого користування та побутового призначення, якщо воля особи є прямо висловлена. Наприклад договір дарування, тоді коли товар передається в момент укладання договору.

Також усно може бути договір позички товару побутового призначення, договір побутового підряду, договір перевезення пасажирів.

Можна зробити висновок, що усні правочині частіше всього укладаються між фізичними особами. Вони є фідуціарними і не вимагають певних пересторого для доказу їх в цивільним правовідносинах. Набагато ширшою є сфера використання правочинів в письмовій формі.

Письмова форма

Згідно Цивільного кодексу України визначена письмова форма правочину, в статті 208 ЦК України є список правочинів, які потрібно підписувати лише в письмовій формі. До них відносяться:

  1. Правочини між юридичними особами

  2. Правочини між юридичною та фізичною особами, окрім випадків, які учиняються правочинами в усній формі

  3. Правочини між фізичними особами, які укладаються на суму більше двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян

  4. Інші правочини, які законом передбачаються укладати в письмовій формі

В ст.207 ЦК описані загальні вимоги до письмової форми правочину:

-правочин укладається в письмовій формі, якщо воля сторін воля сторін зафіксована шляхом укладання документів;

-правочин вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами, які уповноважені на це установчими документами юридичної сили;

-при використанні факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного числового підпису або іншого аналога власноручного підпису надається у випадках, які прописані в законі чи актах цивільного законодавства. Цей список засобів відтворення підпису не є повноцінним.

В нашій країні є інститут «рукоприкладника» для людей, які не в змозі підписати документ в зв’язку з фізичною вадою чи станом здоров’я. Рукоприкладник за дорученням особи та при її присутності може підписати документ. У випадку, коли особа неграмотна, то правочин можна зачитати, а вона поставить розпис, або інший знак. У ситуаціях, коли укладається нотаріальний правочин підпис іншої особи на тексті правочину, завіряється нотаріусом чи іншою посадовою особою, яка має право на вчинення даної дії.

Існують випадки, коли закон спростив процедуру підписання договору, наприклад підпис особи може бути засвідчений особою за місцем роботи чи в інших випадках.

Недотримання суб’єктами простої письмової форми правочину, яка прописана законом, не має наслідком його вивіреність, окрім ситуацій, які прописані законом. Спростування або оспорювання дії правочину одним із суб’єктів може спроваджуватися лише письмовими документами (чеками, листами, розписками), засобами відеозвязку . Вирок суду не може базуватися лише на свідченнях свідків. Це означає не змогу його суб’єктів орієнтуватися на показання свідків для доказу факту підписання правочину. Ці свідчення являються невагомими. Це потрібно враховувати при підписанні договору позики. Сторона, яка не одержала правильного виконання правочину потрібно звернутися до міліції з заявою.

Законодавець визначив ще один виняток з правил, а саме при умові, коли правочин по закону вважається недійсним у разі недотримання вимог до письмової форми, укладений усно і один суб’єкт виконав дію, а другий підтвердив його. В такий ситуації судом цей правочин може бути визнаний дійсним.

Виникають ситуації, особливо обговорені законом, коли настають і більш серйозні наслідки недотримання простої письмової форми –правочин назначається недійсним.

У ситуаціях укладання тяжких правочинів, які виходять за грані звичайних та мають істотні інтереси громадян, потребують спеціальних знань, закон прописує кваліфіковану письмову форму – форму письмового документа, який нотаріально засвідчується. Саме ця форма визначена законом для правочинів, при цьому право власності переходить на будинки, заповіти, доручення, застави та інші правочини, які розглянуті в законі. Нотаріально посвідчений правочин відповідає всім вимогам, які існують. Є один виняток, коли він засвідчується певною уповноваженою особою (нотаріусом, консулом чи іншими посадовими особами) відповідно до Закону України «про нотаріат» (46) та у певному порядку (47). За згодою сторін любий правочин може бути складений та завірений нотаріально.

Правочин, який засвідчений нотаріусом означає, що його зміст, форма, час, наміри та відповідність законодавству офіційно зафіксований та встановлений як офіційний.

У випадках, коли на певній території немає нотаріуса, то необхідні документи підписують уповноважені служби органів місцевого самоврядування. В ситуаціях, які передбачаються законом до нотаріального посвідчення правочину прирівнюється його посвідчення певною особою, наприклад головним лікарем, військовим командиром, капітаном судна (див. коментар до ст.245,1250,1251 ЦК).

Важливість здійснення правочину в нотаріальній формі в осному передбачена по відношенню до майна, що має велику цінність. Так, п.27 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України має список правочинів, які повинні бути нотаріально засвідчені. До них відносять:

-договори про відчуження (купівлі-продажу, дарування, рента. Двічне утримання) нерухомості (див.коментар до ст.ст.657,719,732,745 ЦК).

Договір дарування в будь-якому випадку повинен бути в нотаріальній формі, незалежно від субєктивного складу обдарованих осіб. Договір дарування рухомого товару обовязково засвідчується нотаріально та складається в письмовій формі. Нотаріальні форма являється найскладнішою в укладанні договорів дарування. При оформленні даного виду договору, нотаріус обовязково повинен пересвідчитися в законності всіх умов та волі субєктів укладання.

Договір дарування грошових цінностей обовязково укладається в письмовій формі і підписується нотаріусом у тому випадку, коли сумма ціностей більша пятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. В цій ситуації використовують положення, відповідно якому недотримання форми законодавчо встановленої тягне за собою недійсність договору.

-договори про заставу нерухомого майна транспортних засобів, космічних обєктів;

- договори про відчуження земельних ділянок колективної чи приватної власності;

- договори майна державних підприємств при купівлі-продажі;

-шлюбний договір;

-заповіти (ст.1247 ЦК). Форма заповіту має важливе значення. Для здійснення заповіту потрібна відповідна воля заповідача та воєвиявлення. Заповіт складається в зазначеному місці та обов’язково у письмовій формі. Заповіти посвідчуються нотаріусом лише в присутності заповідача. Завірювання даного документу не є можливим через представників та від імені декількох осіб, окрім заповіту подружжя до спільного майна. При умові, коли особа за станом здоров’я не можу бути у нотаріуса, то вона може його викликати додому. Заповідач підписує заповіт лише при наявності людини, яка його посвідчує. При умові, коли заповіт передається підписаним, то заповідач повинен підтвердити власноручно цей підпис. Спадкоємець немає права підпису заповіту. Посвідчення заповітів відноситься до компетенції нотаріусів. Встановлена законодавством форма заповіту, яка засвідчена нотаріус по справжньому відображає волю заповідача. Нотаріус перед підписанням обовязково перевіряє чи немає заповіт розпоряджень, які не передбачені законодавством.

- спадковий договір (ст.1304 ЦК). Це вид договору складається в письмовій формі, засвідчується нотаріально та підписується обома сторонами. Посвідчення спадкового договору може бути як в нотаріальній конторі, так і в державній (ст.ст.34,36 Закону «Про нотаріат») і проводиться по місцю розташування основного наслідуваного майна (ст.55 Закону «Про нотаріат»). При підписанні даного договору нотаріус повинен пересвідчитись про наявність документів, які підтверджують право власності на майно.

Договір роздрібної торгівлі товарів може складтися в різних формах, які передбачені для угод (усно, якщо його виконання є миттєвим, або методом конклюдентних дій) Для певних його видів існує лише письмова форма.Наприклад, торгівля у розтрочку здійснюється на основі договору купівлі-

Продажу, який укладається за формою, що прописана Постановою Кабінетів Міністрів України в «Правилах торгівлі про розстрочку».

Нотаріальні форма договору є обовязковою для договору позички транспорту. Договір найму транспортного засобу згідно ст.799 ЦК укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному завіренню у випадку участі в ньому фізичної особи.

Договір про відшкодування ядерної шкоди укладають між оператором і потерпілим за допомогою страховика; він повинен бути нотаріально засвідчений та зареєстрований згідно правил.

Правочин, який посвідчується у нотаріуса має відповідати правилам, які встановлені ст.203 ЦК: зміст правочину не має суперечити правилам ЦК та іншим законодавчим документам, а також моральним аспектам суспільства; особа, яка вчиняє має мати волевиявлення, та мати певний обсяг цивільної дієздатності; правочин вчиняється лише у законодавчій формі та спрямований на настання правових наслідків, які зумовлені ним; правочини, що підпусуються батьками не повинні суперечити інтересам дітей. При недотриманні хоча б однієї із вимог правочин не вважається укладеним.

За згодаю сторін, що укладають правочин, нотаріальному посвідченню підлягає любий правочин. Використання даної можливості є виправданим, так як перевірка документа нотаріусом служить гарантією, що зміст відповідає вимогам. Нотаріально засвідчений документ спрощує дослідити обставини документу при виникненні спірної ситуації.

У випадку недотримання норм закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину законодавець визначив слідуючі наслідки: визначення правочину недійсним, лише у деяких ситуаціях суд може визначити його справжнім, якщо буде встановлено, що він відповідав волі субєкта, яка його здійснила, а нотаріальному засвідченню правочину блокувала обставина, яка не залежала від її волі(48).

При недотриманні сторонами законодавчих вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, він вважається недійсним. Цк закріплена спеціальна форма укладення правочинів- це державна реєстрацію даного документу (ст.210 ЦК України). Договори підпадають державній реєстрації у сиьуаціях, які прописані законом. Правочин вступає в силу з дати його державної реєстрації. Частіше органи державної влади реєструють майно, яке знаходиться на особливому правовому регулюванні. В науці це питання визивало ряд дискусій. Багато вчених мали позицію згідно якої право власноті у набувача за нотаріальним договором зіявляється в дату посвідчення договору, а реєстрація документу регулюється нормами адміністративного права, а не цивільного (49).

В нашій країні підпадають реєстрації такі правочини:

  • На передачу права власності на нерухомість. Договір купівлі-продажу земельних ділянок, майнових комплексів, квартир та іншого нерухомого майна підписується письмово, та нотаріально та реєструється в державній реєстрації. Реєстрація договору купівлі-продажу жилого комплексу здійснює бюро технічної інвентаризації і має адміністративно-правове значення. Ці дії відповідають Тимчасовому положенні про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене 7 лютого 2002р. Міністерством юстиції.

Уклад нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку прописаний у Законі України «про нотаріат» від 2 вересня 1993року та в Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України.

-договори довічного утримання. Цей документ відноситься до договорів, які обовязково повинні складатися в письмовій формі та засвідчуватися нотаріусом. Наслідки визнання договору недійсним прописані ст. «16 ЦК і спричинюють двосторонню реституцію. Якщо в даному документі предметом виступає нерухомість, то він повинен реєструватися в державній реєстрації (ст.210 ЦК).;

-договори передачі нерухомого майна в ренту (ст.732 ЦКУ). Даний документ укладається письмово в певній нотаріальній формі. Якщо в договорі присутня нерухомість, то його потрібно засвідчувати в державній реєстрації;

-договір найму будівлі чи іншої капітальної споруди складається більше ніж на один рік. Форма договору повинна бути простою письмовою, якщо строк договору до одного року, якщо більше одного року, то є обовязкове нотаріальне завірення;

-договір довірчого управління нерухомим майном (ст.1031 ЦКУ). В цій статті прописані вимоги до укладання даного виду договору. Додаткові вимоги законотворець предявляє до форми договору управління нерухомим майном, тобто він має містити зміст договору продажі нерухомого майна, а саме державної реєстрації та нотаріально посвідчений. Згідно до ч.3 ст.640 даний договір вважається дійсним з дати нотаріального посвідчення або державної реєстрації;

-свідоцтво про право власності;

-свідоцтво про право на спадщину;

-свідоцтво про придбання права власності на нерухоме майно з публічних торгів;

-свідоцтво при придбання права власності на заставне майно на аукціонах;

-свідоцтво на квартири;

-свідоцтво на частку у спільному подружньому житті та інше.

Мовчання, та у формі поведінки, що засвідчує волю сторін вчинити правочин

Правочини можуть чинитися уформі мовчання чи метолом конклюдентних дій. Мовчання передбачає вираження волі виконати правочин у ситуації, яка передбачена законодавчо або за згодою сторін (п.3 ст.205 ЦК України). Мовчання можливо визначити як вияв волі людини остільки, воно при певній ситуації піддається оцінці як прояв волі. Наприклад, якщо субєкт продовжує використовувати майно після закінчення строку договору напротязі одного календарного місяця, то договір вважається автоматично продовженим. Правочин укласти неможливо, якщо воля сторін виражається мовчанням, тому одна із сторін обовязково повинна здійснити волевиявлення.

Належно за частиною 3 статті 1268ЦК, спадкоємець, який жив із спадкодавцем на момент його смерті автоматично отримує спадщину, якщо не написав відмову від неї. В цій ситуації мовчання приймається як згода на отримання спадщини.

Винятковим методом вираження волі є підписання правочину шляхом конклюдентних дій, вони свідчать про бажання однієї із сторін скласти договір на умовах іншої сторони (52).

Прикладом може бути перевезення люде транспортом протягом певного часу, особи згоджуються за оплату та згодні укласти даний договір. Доказом укладення договору є пасажирський квиток, жетон.

Це вид договору використовують в роздрібній торгівлі з використанням автоматів, у автоматичних камерах зберігання. У відносинах, які зявляються при збереженні речей в камері схову, роль оферти виконують камери. Дана оферта має публічний характер, тому що виражає готовність до укладання договору на умовах, які доведені до загального відома. Конклюдентна дія поклажодавця, яка заключається в можливості розмістити речі у камеру має подвійне значення: акценту і необхідної речі для укладання.

Використання предмету оренди після закінчення терміну договору, що показує волю наймача на продовження правовідносин.

Належно правові наслідки викликає лише дія, яка прописана законом чи договором. Виконання інших дій не носить правовий характер.

Розділ 3. Недійсність правочину

В ситуаціях, коли правочин не справджує вимоги закону та вимогам, які висунули учасники, тоді питання про законність даного документу не виникає. Якщо правочин не виправдує норми у повному об’ємі чи частково, то даний правочин може визначитися недійсним.

Ступінь недійсності може бути абсолютно різною. Може зявитися питання з якого часу правочин потрібно визначити недійсним за допомогою судового рішення.

Нікчемними чи недійсними є ті правочини, які визначені законодавчо. Нікчемний правочин стає недійсним на дату його укладання, в незалежності від дати позову. Незважаючи на бажання сторін, судове рішення повинно бути прийнято то ним визнано недійсність документу.

Згідно ст..215 ч.2 ЦК визначення даного правочину судом не вимагається. Субєкти даного правочини не мають виконувати умови, які в ньому прописані.

В такому випадку державні органи повинні скасувати реєстрацію правочину, а рішення суду констатує недійсність документу та визначає правові наслідки (14,с.147).

До нікчемних відносять правочини:

- складені з недотриманням обов’язкової письмової форми (ст..547);

-укладені з недодержанням обов’язкової нотаріальної форми (ч.1,ст.219);

-складені недієздатною людиною (ст..226);

-укладені малолітньою особою без правильного схвалення (ст..221);

- підписані без згоди органу опіки чи піклування (ч.1,ст..224);

-ті, які переступають публічний порядок

Є ряд правочинів, при укладанні яких дотримуються всіх вимог,але через певний час вони стають несумісними з подальшим існуванням. Прикладом можу бути ситуація, коли одна особа уклала з іншою правочин на написання картини, але через деякий час особа, яка взяла аванс була визнана недієздатною після хвороби. Нікчемність правочину в даній ситуації настане з моменту невизнання особи недієздатною. Це впливає на проведення розрахунків по даному договору.

Законом визначені причини, при наявності яких недотримання письмової форми призводить до недійсності правочину.

До списку недійсних правочинів зараховують також фіктивні та удавані правочини. Фіктивним називають правочин, який укладений без наміру створити юридичні наслідки. Підписуючи даний правочин, сторони переслідують появу певних юридичних наслідків, в тому числі протизаконних.

При бажанні укрити певний правочин,укладають правочин удаваний; при цьому учасники бажають мати результат, але приховуючи справжні наміри, виражають удавану волю, яка не справджує їх реальні наміри. Їх розділяють на два види: перший вид укладений для виду, а другий приховують. Два цих види можуть виявитися як недійсними, так і дійсними. При ситуації, коли договір доручення покриває договір купівлі-продажу авто, то даний договір доручення визначається нікчемним.

Результати недійсних правочинів залежать від моменту чи здійснений він чи ні. Єдиним наслідком недійсності документу буде в тому випадку, коли він не здійснений жодною особою. В ситуаціях виконання недійсності правочину відносини його суб’єктів підпорядковуються правилам законодавства. Основним принципами недійсності правочину є те, що правочин не утворює для суб’єктів та інших особ правових наслідків, а також вони можуть не виконувати умови, які прописані згідно даного договору, одна із сторін може відмовитися від вимог іншої сторони.

ЦК України визначає виняток з правил, який заключається в тому, що недійсний правочин викликає лише ті юридичні результати, які безпосереднь пов’язані з визначенням його недійсності. Доволі часто суб’єкти здійснюють певною мірою або цілком умови недійсного правочину, наприклад здійснюють платежі, надають послуги чи виконують певний об’єм роботи. Ці дії не є правомірними. Стаття 216 ЦК включає положення про те, що при визнанні правочину недійсним суб’єкт отримане майно, або грошове відшкодування. У цивілістичній науці та в судовій практиці ця дія називається двосторонньою реституцією. Також може бути ситуація, коли виконує лише одна сторона умови правочину. В такому випадку існує двостороння реституція (13, с.187-188).

За характером недотримання угоди правочину недійсні правочини розподіляють на слідуючі групи:

  1. Правочини з пороком суб’єктного складу

  2. Правочини з пороками волі

  3. Правочини з пороком змісту

  4. Правочини з пороками змісті (53)

Існує загальне правило для визначення правочину недійсним це невідповідність діючому законодавству. Новий ЦК України немає чітко прийнятого загального правила, яке було в статті 48 ЦК УРСР-недійною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі перешкоджає особисті чи майнові права неповнолітніх дітей.

Любий правочин, який не виправдовує умови, які прописані законом, визначається недійсним. Недійсні правочини розрізняють за видами, залежно від того яких вимог закону він не відповідає. У визнанні правочину недійсним суд має у своєму рішенні спиратис на нормативний акт, згідно якого угода не відповідає. Доволі тяжко доказувати порушення моральних засад суспільства, тому що це оцінююча категорія. Наприклад, в кримінальному законодавстві були вилучені норми, які відповідали за кримінальну відповідальність за спекуляцію (54). До даної групи можна включити правочини, які підписані юридичними суб’єктами в розбіжності певними цілями їх діяльності.

По словам О.А.Красавчикова при визнанні правочинів недійсними потрібно враховувати лише об’єктивні ознаки чи критерії недійності правочину, суб’єктивні ознаки мали вплив на наслідки визнання правочину недійсним, а оскільки з наслідків правочину залишився один-двостороння реституція, то розглядати суб’єктивні ознаки не є актуальними (55).

До другого виду недійсних правочинів відносять правочини з пороком суб’єктивного складу. В даній групі існує два види недійсних правочинів:

-учинені фізичними особами, які не мають певного об’єму дієздатності;

- пов’язані з спеціальною правоздатністю юридичних осіб чи статусом їх органів.

При участі фізичних осіб склад недійсних правочинів можуть бути розділені слідуючим чином: правочини, складені недієздатними, обмежено дієздатними, неповнолітніми чи малолітніми. В деякий випадках, правочини, які укладені цими особами правочини визнаються дійсними. Головною ознакою є те, щоб при укладанні правочину особа вийшла за межі своєї дієздатності . Правочин, який укладається малолітніми вважають схваленим, якщо на протязі одного місяця особи, які дізнались про вчинення договору не пред’явили претензії іншій стороні. Прерогатива при ухваленні правочину заключається не в активних діях, а в пасивних, а саме не подавати позив про припинення угоди на протязі встановленого терміну. Якщо правочин укладають дві неповнолітні особи, то використовують лише двосторонню реституцію.

Склади недійсних правочинів, які укладані між юридичними особами, розділяють на слідуючи види:

- правочини, які виходять за об’єм спеціальної правоздатності фізичних осіб

- правочини, які складені органами юридичної особи, які перебільшують їх повноваження (56).

Ст.227 ЦК України «правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти» включає норму, за якою недійсними правочинами юридичної особи, можна вважати лише ті, які підписені без відповідного документу ( дозволу, ліцензії). Тобто зявляється новий тип недійсних правочині, які отримують назву не «позастатутні» (57), а «поза ліцензійні» (58). Важливим результатом укладання поза ліцензійної зостається двостороння реституція, але п.2. ст..227 ЦК України визначає перспективу вимагати відшкодування моральної шкоди, якщо одна особа обманула іншу щодо свого права на вчинення договору. Це дисонує з ч.4. п.2. ст..23 ЦК, так як моральна шкода юридичному суб’єкту повертається у випадках приниження гідності чи репутації.

Третів вид недійсних правочинів це правочини з пороками волі. Цей тип правочинів розділяють на дві групи: без внутрішньої волі на укладання правочину та коли внутрішня воля формувалась неправильно.

До цього числа правочинів підходять договори, які виконані на основі обману, насильства, тяжкої обставини, підписані дієздатною особою, але котра в момент вчинення не розуміла значення дій чи під впливом інших факторів не мала змоги керувати ними (ст..ст.225,229-233 ЦК України). Ознакою даних недійсних правочинів є невідповідність волевиявлення. В таких правочинах воля сторони певної особи підмінюється завдяки протиправній дії іншої особи.

Помилка контрагента в правочині називається омана (59). В момент укладання недійсного правочину через оману, воля суб’єкта зявляється внаслідок невірних представлень про істотні умови правочину або про реальні дії, але без протиправного наміру іншої особи. Основна відмінність помилки від омани заключається в тому, що помилка з’являється без протиправного наміру контрагента, а частіше всього стається з необачності або переоцінки досвіду. В такій ситуації повинна братися до уваги омана, яка має важливе значення, узагальнюючи ці ситуації їх можна класифікувати слідуючим чином:

  1. При помилці в характері правочину – сторони помиляються у визначення певного договору, наприклад при підписанні договору майнового паю використовують правила безоплатного використання річчю;

  2. Помилка в якості предмету – це ситуація, коли при підписанні договору суб’єкти мали на увазі різні речі, наприклад покупець хоче купити меблі з натуральної деревини, а їх продають з МДФ;

  3. Помилка в особі контрагента – це випадок, коли людину помилково сприймають за однофамільця. Наприклад, коли йде звернення до підприємства для надання послуги, але виясняється, що робітник, який в останнє надавав послугу вже не працює;

  4. Помилка в праві – це випадки при яких особи перебували в омані з підстави правового регулювання правочину. Прикладом є ситуація, коли був укладений договір поставки в момент дії мораторію на ввіз.

Якщо відслідковуються ситуація, коли спеціально вводять особу в оман щодо умов правочину і тільки внаслідок цього сторона підписує невигідний договір, то такі недійсні правочини називають вчиненими під впливом обману. Обман виражається в різних конфігураціях:

  1. В активній формі, коли заперечуються обманливі факти про правочин, його елементи, недоліки та інше

  2. В пасивній формі, коли спеціально замовчуються реальні факти: надання повної та достовірної документації, приховування інформації та інше.

Важливим фактором цього виду правочинів являється прямий намір контрагента чи третьої особи на введення сторони в оману. Науковці стверджують, що обман може бути не тільки щодо умов правочину, а й бути за межами його, наприклад, стосуватися мотиву та цілей (60).

В ч.2 ст.230 ЦК України визначені виключення з загального правила визначення правочину недійсним двосторонній реституції, яке заключається в двохкратному розмірі повернення заданих збитків і змогою повернути моральні збитки зі сторони, яка використовувала обман в своїх цілях.

Насильство – фізична чи психологічна дія в сторону учасника правочину чи його родичів з ціллю підштовхування його до складання договору. Суб’єкт, який підписує невигідну для себе угоду під впливом фізичних чи моральних страждань, які йому заподіяні.

В ЦК нашої країни наразі не містяться посилання на погрозу в договорі, однак науковці продовжують поділяти терміни «насильство» та «погроза». Погроза - це протиправний вплив психологічного характеру методом слів чи дій, які викликають у особи побоювання йому, або його близьким майнової чи немайнової шкоди.

Збіг тяжких обставин це певні обставини (скрутне матеріальне становище, хвороба), при яких майже відсутнє нормальне формування волі, що передбачає складання договору при невигідних умовах ( дорогий товар проданий по дешевій ціні). Поняття кабальних умов у науці не являються загально узгодженими, розглянемо на пануючих позиціях. Перша об’єднує в собі два моменту, а саме суб’єктивний та об’єктивний.

Об’єктивний заключається в здійсненні правочину не рівнозначно його наданню. Суб’єктивний момент охоплює явність даної умови для обох суб’єктів. Нестаток одного з елементів виключає спроможність визнання правочину за даною обставиною недійсною (61).

Друга обставина виникає внаслідок двох обов’язкових умов:

- особа підписує правочин під вагою важкої для неї обставини. Є.О. Харитонов під тяжкими обставинами вбачає тяжке майнове становище суб’єкта, яке заключається у відсутності необхідних для існування засобів (ліків, продуктів харчування тощо). Це може бути обумовлено не лише станом особи, а й тяжким становищем його родичів (наприклад хвороба близьких людей) (62).

В іншій умові охоплюється два моменти – об’єктивний та суб’єктивний. Зловмисна угода представника однієї сторони з іншою має значення, коли волю особи, що представляють змінюють волею представника. Ознакою даного правочину є те, що в цій ситуації є місце змови, і внаслідок реалізується протиправна згода.

За своїми ознаками дії охарактеризовуються складанням правочину під час дії інституту представництва; суб’єктивним елементом – прямим наміром, за об’єктивним елементом – направленістю на досягнення майнової вигоди за рахунок довірителя (63).

Четвертий вид недійсних правочинів складають фіктивні та удавані правочини.

Фіктивний правочин – це правочин, який виконаний лише для виду перед третіми особами, без мети створити юридичні наслідки, які прописані даним договором. В цьому правочині відсутній юридичний результат, який обов’язково має бути. Так як сторони при підписанні таких правочинів не виконують ніяких дій, то суд приймає рішення про недійсність даного документу.

Удаваний правочин – це правочин для приховання дії іншого правочину. В цьому договорі має місце два правочини - договір з метою створити юридичні наслідки та договір для прикриття першого з ціллю показати його не таким, який він є насправді. В ньому відсутня воля учасників для встановлення правовідносин.

Таким чином, при підписані удаваного правочину, то останній не приймається, якщо він суперечить закону, то суд виносить рішення про його недійсність.

П’ятий вид недійсних правочинів складають правочини з пороками. Мають на увазі правочини, які за законом повинні укладатися в певній письмовій формі, і які через недотримання даної форми вважаються недійсними.

Нікчемні та оспорю вальні правочини (правові наслідки)

Абсолютно недійсними чи нікчемними вважаються правочини, яких недійсність встановлена на законодавчому рівні (ч.1 ст.215 ЦК).

Такий правочин немає правових наслідків і за загальними правилами визнання його недійсним в суді не вимагається, окрім ситуацій, які передбачені законом (ч.2 ст.218, ч.2 ст.219,ч.2 ст.220,ч.2 ст.221,ч.2 ст.224,ч.2 ст.226 ЦК).

Оспорюваними можуть бути правочини, недійсність яких прямо не встановлено законом, але якщо одна із сторін намагається оспорити даний документ, то він може бути судом визначений недійсним (ч.3 ст.215 ЦК).

Оспорюваний правочин на момент підписання породжує цивільні права та обов’язки для його стороні, і саме по цій причині вважається дійсним. Але порушення умов дійсності правочинів на дату підписання зумовлює можливість оспорення та винесення за результатом судового рішення його недійсність.

Недійсний правочин, котрий прописаний у статті 216 ЦК не створює юридичних наслідків, окрім тих, які пов’язані з його недійсністю.

До наслідків нікчемності правочинів та наслідків ознак правочинів недійсними Цивільний кодекс України зачисляє реституцію, відшкодування моральної шкоди і матеріальних благ.

Загальним результатом недійсності правочину є реституція. Дане слово означає відновлення, повернення, відшкодування.

Реституція визначається винятково цивілістичним поняттям, але для цього майже немає підстав.

Повна реституція означає, що особа правочину, який визначений недійсним, відшкодовує все те, що він отримав до поговору, і йому повертається все те, що ним надано іншій стороні.

Реституцію вживають як при звичайних договорах (двосторонніх), так і при заключенні багатосторонніх,саме тому цей термін є хибним.

«Повна реституція» включає всі можливі варіанти недійсності договорів та описує суть даної правової категорії.

Реституція може виступати як наслідок визнання недійсним заповіту після моменту прийняття та розподілу спадщини.

У статті 48 ЦК 1963р. вимога повної реституції була закріплена як результат недійсності договору: «по недійсній угоді кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою».

Більш точніше та ширше даний наслідок описується у частині 1 статті 216 ЦК України. Суть заключається в тому, що при даній ситуації, що має місце повернення майна та відшкодування грошової компенсації за послугу, чи іншу роботи.

Повна реституція вживалася при договорах, в який зміст не відповідав законам, а також при правочинах, які підписані неналежними особами та з дотриманням помилок.

За новим проектом Цивільного кодексу України, за наполяганням певних груп, до всіх недійсних договорів застосовується лише повна реституція.

В деяких випадках, реституція не є можливою, наприклад коли набувачем майна є особа, від якої майно не може бути забране, згідно статті 388 ЦК (65). Якщо майно за договором куплене в суб’єкта, який не мав права його відчужувати,про що набувач не знав, то власник має можливість витребувати це майно у разі, якщо майно:

- було загублено особою;

- було викрадене у власника;

- вибуло з володіння власника

Майно не можливо повернути від добросовісного набувача, якщо воно було продане згідно законодавству.

Відшкодування збитків визначалося як спосіб захисту, тому що його є можливість застосувати завжди, окрім ситуацій, які прописані законом.

У п.18 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» від 12 березня 1999р. описувалося застереження про те, що законодавство не передбачає відшкодування збитків, яких можуть набути сторони чи одна із сторін через визнання правочину недійсним.

Відшкодування моральної шкоди є загальним методом захисту, при якому відшкодування є як наслідок кожного недійсного договору, який був підписаний по вині однієї із особи.

Отже:

- недійсний правочин не робить юридичних наслідків, окрім тих, які пов’язані з його недійсністю;

- суб’єкти повинні повернути один одному у натурі все, що отримали при виконанні даного правочину, а в ситуації, коли це не є можливим, відшкодувати у грошовій формі вартість (66);

- наслідки недійсності правочину передбачені законом і не можуть змінюватися за згодою сторін;

- недійсність певної частини правочину не призводить до недійсності інших частин в цілому, і не виключає дію правочину загалом.

ВИСНОВКИ

По закінченню написання даної роботи, можна дійти слідуючих висновків. Умови дійсності правочину прописуються законом для того, щоб правочин носив юридичну силу. Дотримання цих умов надає правочину статус законності, охороні прав та законних інтересів для всіх його суб’єктів, а також локалізує покращення злочинним методом.

Недотримання умов дійсності правочину не в усіх ситуаціях веде до його недійсності. Наприклад, неправильне підписання простої письмової форми веде до нікчемності документу, лише у випадках, які передбачені законодавчо. Частіше всього це позбавляє потреби сторони в момент оспорення приймати показання свідків як докази. При недостатності доказів сторони не мають можливості аргументувати свої побажання та оспорювання, і тому можуть залишитися без задоволення своїх вимог у зв’язку їх спростування в суді.

При ситуації, коли дійсність правочину веде за собою його недійсність, то суб’єктами вживаються майнові наслідки даної недійсності.

Отже, законодавець при встановленні умов дійсності правочину підтримує їх дотримання, а також зміцнення правосвідомості людей та правопорядку загалом.

Умови дійсності правочину розділяють на три основні категорії:

- умови про суб’єктів;

- умови про форму;

- умови про зміст.

На підставі всього вище написаного можна зробити висновки:

  1. Правочин являється найпоширенішим аргументом для появи цивільних прав та обов’язків. Він є юридичним фактом (ст.11 ЦК) та показую вольові дії, які є планомірними для здобутку певного результату, тобто є умовою при якій закон пов’язує появу, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

  2. Законом правочин розділяє на односторонні, дво- та багатосторонні договори в залежності від числа сторін правочину. Також правочини поділяються на платні та безоплатні, консенсуальні та реальні, каузальні та абстрактні, умовні та безумовні, фідуціарні.

  3. Воля учасника цивільних відносин цілеспрямована на появу, зміну чи припинення правочину, може виступати в словесній формі чи за допомогою конкретних дій. Потрібно чітко відрізняти словесне волевиявлення від конклюдентного. Ці види можуть бути як зафіксовані, так і вчинятися без любої фіксації. Зафіксоване волевиявлення сторін може бути спрямоване на початок, зміну чи припинення цивільних відносин. Форма договору може бути письмовою, в електронному вигляді чи інших, які передбачені фіксацією волевиявлення на носієві.

  4. Норми до обов’язкової нотаріальної форми визначені для довіреності для вчинення правочинів, які мають бути зафіксовані в нотаріальній формі чи в порядку передовіри; договори купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку чи іншого нерухомого майна; договору застави нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об’єктів; договору купівлі-продажу об’єкта приватизації, заповіту; договору про передачу нерухомого майна під виплату ренти; договору управління нерухомим майном; договору дарування майна відповідно визначеної законом суми; договору позики транспортного засобу за участю фізичної особи; договору найму будівлі чи іншої капітальної споруди, укладеної строком на один рік і більше, так і інших договорів. Нотаріальне посвідчення документу є обов’язковим у випадку, коли сторони домовилися щодо обов’язковості вчинення правочину в даній формі.

  5. Правочини підпадають під державну реєстрацію у випадках, які передбачені законом; це купівля-продаж земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку чи квартири (ст..657ЦК), договори про передачу нерухомого майна під виплату ренти (ст..731 ЦК), договір управління нерухомим майном (ст..1031), договір довічного утримання (стаття 745 ЦК), договір оренди земельної ділянки (125 ЗК України) та інші.

  6. Розрізняють дві групи по правовим наслідкам недійсності правочину: основна-двостороння реституція та додаткова-відшкодування збитків та моральної шкоди.

  7. Недійсність правочину визначають на момент їх підписання, який визначений ч.1 ст. 638 ЦК, тобто досягнення сторонами в правильній формі згоди з усіх істотних умов договору.

1   2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас