1   2   3
Ім'я файлу: 1615309680786747.docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 09.11.2021
скачати


ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………..............3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНУ……………………………………………………………………..5

1.1. Поняття недійсності правочину………………………………………...5

1.2. Види недійсних правочинів……………………………………………10

1.3 Класифікація правочинів із вадами волі……………………………….12

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОЧИНУ, ЯКИЙ ЗДІЙСНЕНО ПІД ВПЛИВОМ ТЯЖКОЇ ОБСТАВИНИ……………………17

2.1 Поняття і значення “тяжкої обставини”……………………………….17

2.2 Характеристика правових наслідків застосування статті 233 ЦК України……………………………………………………………………………...18

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..29

ВСТУП
Актуальність дослідження. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Проте правочин, укладений особою внаслідок впливу тяжких для обставин на вкрай невигідних умовах, є оспорюваним. А для того, щоб суд задовольнив позов про визнання правочину недійсним, необхідна наявність двох умов: особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини і умови правочину вкрай невигідні для цієї особи. Основним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція. Також можливі ще й додаткові наслідки, які полягають в тому, що на особу покладається обов´язок відшкодувати другій стороні правочину збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Стан наукового дослідження. Дослідження теми курсової роботи проводилося на основі робіт таких науковців як Жорнік М. О., Грудницкая С.Н., Давидова І. В., Рябинина А. В., Заборовський В. В., Попович Р. В., Алексій Р. В., Музика В. П., Дзера І., Бернада. Є. В., Бахаєва А. С., Єременко К. О., Спасибо-Фатєєва І. В. та інших.

Мета дослідження полягає в аналізі здійснення правочинів під впливом тяжкої обставини.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

  • дослідити поняття недійсності правочину;

  • визначити види недійсних правочинів;

  • зробити класифікацію правочинів із вадами волі;

  • з’ясувати поняття і значення “тяжкої обставини”;

  • охарактеризувати правові наслідки застосування статті 233 ЦК України.

Об’єктом курсової роботи є суспільні відносини, які виникають під час впливу тяжкої обставини.

Предметом роботи є правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини.

Методи дослідження. З огляду на поставлені задачі, робота виконана за допомогою системного аналізу, сукупності загальнонаукових та спеціальних наукових методів. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання, як загально-філософський метод, виступив основним у цій роботі й дозволив виконати завдання, які були поставлені.

Структура та обсяг курсової роботи, відповідно до мети, складається з 2 розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНУ
1.1. Поняття недійсності правочину
Згідно зі ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України 2004 р. одним із основних завдань цивільного судочинства є охорона порушених, невизнаних або оспорюваних прав фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ. Відповідно, важливого значення набуває правильне тлумачення судом деяких елементів предмета спору, від чого, зрозуміло, залежить кінцевий результат – рішення по справі [1, с. 33].

У Цивільному кодексі України (далі – ЦК) відсутнє визначення недійсного правочину, натомість у ньому визначено підстави його недійсності. Зокрема, такою підставою є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Такими вимогами, відповідно до ст. 203, є:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей [10, с. 22].

Укладення недійсних правочинів не заборонено законом; навпаки, закон передбачає цей правовий інститут і спеціальними нормами врегульовує наслідки його укладання. Такий висновок відповідає проголошеному Конституцією принципу верховенства права в розумінні верховенства права. Згідно з Конституцією Україна є правовою державою (ст. 3), в якій визнається та діє принцип верховенства права (ст. 8). Конституція України передбачає, що конституційні права і свободи людини та громадянина не є вичерпними; вони гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22). Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23 Конституції України). Здійснення прав і свобод кожного може бути обмежене законом лише в інтересах захисту прав і свобод інших людей (про це, наприклад, йдеться у ст. 35 Конституції України); таким чином гарантується баланс приватних і публічних інтересів [2, с. 178].

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам законодавства. Тобто недійсний правочин не в змозі викликати правові наслідки, наступу яких бажають сторони, однак може викликати наслідки, наступу яких сторони не передбачали і не бажали (наприклад повернення отриманого майна, виникнення обов’язку відшкодовувати збитки, моральну шкоду). Загальною підставою визнання правочину недійсним є (ст. 215 Цивільного Кодексу України) недодержння в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, встановлених частинами 1–3, 5–6 ст. 203 ЦК України [19, c. 324].

Із тим, що метою визнання правочину недійсним є насамперед визнання його таким, що не породжує правових наслідків погоджуються й інші вчені. Мету цього способу захисту цивільних прав та інтересів як анулювання правового ефекту дії, недопущення розвитку на підставі угоди відповідних їй відносин. Що ж стосується наслідків недійсності правочину, то їх мету вчена загалом вбачає у поверненні сторін і юридично, і фактично у становище, що мало місце до вчинення або виконання угоди. Головною функцією інституту недійсності угод є відновлювальна (компенсаційну). Основну мету визнання оспорюваної угоди недійсною як способу захисту цивільних прав у недопущенні виконання порочної угоди у майбутньому, а якщо на момент пред’явлення позову угоду виконано – застосуванні наслідків недійсності частково або повністю виконаної угоди [20, c. 69].

Загальновідомо, що основною метою визнання правочину недійсним є анулювання майнових наслідків його вчинення та встановлення наслідків, передбачених законом. Крім того, інститут визнання правочину недійсним стимулює осіб дотримуватись положень, вже закріплених законодавством; упереджує зловживання правами; є орієнтиром для вчинення правочинів згідно з вимогами права та чинного законодавства; охороняє права та законні інтереси учасників цивільного обороту тощо [1, с. 33].

Існує тенденція недобросовісного використання таких способів захисту цивільних прав, як визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення (двостороння реституція). Як справедливо зазначив В.В. Вітрянський, здебільшого такі способи захисту використовуються недобросовісними боржниками для ухилення від відповідальності у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням договору [15, с. 14].

Поняття «недійсні правочини» є умовним і покликано підкреслити, що це дія, яка мала вигляд правомірності, була квазіправочином (тобто немовби правочином), але виявилося, що це не так. Причому це виявляється як шляхом зіставлення правочину і вимог закону без звернення до суду (у разі нікчемності правочинів), так і судом шляхом з’ясування і доведення того, що спричинило недійсність правочину (для оспорюваних правочинів). Іноді трапляється, що правочин вчинено (дію здійснено, наприклад, договір укладено), тобто воля на виникнення прав та обов’язків виражена, але на цьому все й закінчилося. Сторони правочину так і не розпочинали його виконання. У такому разі ця дія є юридично нейтральною. Вона ні юридично, ні фактично так і не потягла за собою юридично значущих наслідків [15 , с. 24].

Відсутність чіткого визначення у законодавстві поняття недійсного правочину породжує невизначеність у визначенні поняття та правової природи недійсних правочинів та розмежування таких правочинів із неукладеними, неправомірними та нечинними правочинами.

Звичайно, можна стверджувати, що визначення співвідношення цих понять не обов’язково має вирішуватися в законодавчому порядку. У такій ситуації необхідна наукова дискусія, оскільки в цивілістичній літературі ця проблема майже не вирішувалася, незважаючи на її наукову та практичну значимість. Тому вважаємо за доцільне висловити з цього приводу власне бачення вирішення даної проблеми.

Так, під чинністю правочину, на наш погляд, необхідно розуміти наявність у нього таких юридичних властивостей, які забезпечують його сторонам (стороні) легітимність вчинюваних дій та юридичну силу досягнутого правового результату.

Під правомірністю правочину необхідно розуміти відповідність його складових елементів (суб’єктів, форми, змісту тощо) загальним вимогам ст. 203 ЦК та іншим спеціальним приписам закону, яка забезпечує чинність самого правочину. Відповідно, відсутність такої правомірності правочину спричиняє його нечинність. Таким чином існує певна взаємопов’язаність понять чинності і правомірності правочину, яка відображає залежність дії чинності від його правомірності. Зазвичай термін «чинність» застосовується для визначення моменту вступу в дію законодавчого акта, наприклад, в ч. 1 При- кінцевих і перехідних положень ЦК зазначається, що «Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року». Отже, більш логічно застосовувати термін «чинність» саме щодо позначення моменту вступу в дію правочину та/або нормативно-правового акта [10, с. 22].

Недійсним правочинам присвячений §2 глави 16, розділ IV (ст.ст. 215–236) ЦК. В українській мові термін «недійсний» має таке значення: який не має законної сили; який не існує; не реальний. Недійсним є правочин, який хоч і спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, але не створює цих наслідків в зв’язку із невідповідністю цих дій вимогам актів цивільного законодавства. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: 1) дефекти (незаконність) суб’єктного змісту правочину; 2) дефекти недотримання форми; 3) дефекти суб’єктного складу; 4) дефекти волі – невідповідність волі та волевиявлення [1, с. 34].

Відповідно до діючого цивільного законодавства (ст. 215 ЦК України) підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) встановлених вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, вчинений батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей; повинні бути дотримані спеціальні вимоги до вчинення певних видів правочинів [3, с. 46].

Не можна не звернути увагу на певну юридичну некоректність поняття «недійсний правочин», адже якщо правочин розглядати як юридичний факт (він таким визнаний законом), то відповідно до правил логіки ми повинні одночасно визнати і дії сторін (сторони) недійсними, що суперечило б законам об’єктивної реальності. Такі дії хоч і є неправомірними, але їх не можна визнати в принципі недійсними (фактично не існуючими), адже вони реально відбулися. Інша справа, що вони є неправомірними (незаконними), а тому мають вважатися нечинними і такими, що не породжують відповідних правових наслідків, крім тих, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК пов’язані з недійсністю [10, с. 23].

Однак у літературі висловлюються й інші погляди на цю проблему. Так, на думку Є. В. Бернади, зазначені види правочинів близькі за своїм змістом, оскільки їх наслідком є відсутність зобов’язальних правовідносин між сторонами правочину, що проявляється в тому, що неукладений правочин є таким, що із самого початку суперечить вимогам закону [11, с. 183–184].

Отже, чіткого визначення у законодавстві поняття “недійсного правочину” немає. Це поняття розглядають через “чинність”. Під чинністю правочину необхідно розуміти наявність у нього таких юридичних властивостей, які забезпечують його сторонам легітимність вчинюваних дій та юридичну силу досягнутого правового результату.
1.2. Види недійсних правочинів
Недійсними правочинами є дії фізичних та юридичних осіб, які не створюють юридичних наслідків, що передбачалися ними, через непритаманність цим діям властивостей юридичного факту. Поділяються недійсні правочини на нікчемні та оспорювані.

Нікчемний правочин – це правочин, недійсність якого встановлена у законі, не вимагається визнання його недійсності судом (ст. ст. 218-221, 224, 226 та 228 ЦК).

Підставами нікчемності правочинів є:

1) правочини, які порушують публічний порядок;

2) правочини, вчинені з порушенням вимог щодо їх форми;

3) правочини, вчинені недієздатною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК);

4) правочин, вчинений без згоди органу опіки та піклування (ст. 71) [4].

Оспорювані правочини — це правочини з вадами волі. Так правочини визнаються недійсними внаслідок того, що волевиявлення відтворює не волю учасника правочину, а волю будь-якої іншої особи, яка впливає на учасника правочину. Тому законодавство передбачає підстави, для їх оскарження з причини або неповноцінноті самої волі особи, яка вчинила правочин, або, зважаючи на вплив різних тяжких обставин, що склалися при формуванні волі. Зокрема, до оспорюваних ЦК відносить правочини:

1) вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності – ст. 222 ЦК;

2) вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності — ст. 223 ЦК;

3) вчинені дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними – ст. 225 ЦК;

4) вчинені юридичною особою, без відповідного дозволу/ліцензії – ст. 227 ЦК;

5) вчинені під впливом помилки – ст. 229 ЦК;

6) вчинені під впливом обману – ст. 230 ЦК;

7) вчинені під впливом насильства – ст. 231 ЦК;

8) вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною — ст. 232 ЦК;

9) вчинені під впливом важких обставин – ст. 233 ЦК;

10) фіктивний – ст. 234 ЦК;

11) удаваний – ст. 245 ЦК [1, с. 35].

Традиційно в доктрині приватного права недійсні правочини поділяються

на дві великі групи: 1) правочини нікчемні чи абсолютно недійсні; 2) правочини оспорювані чи відносно недійсні. Критерії такого поділу довгий час були суто науковими і тому класифікуються по-різному, залежно від того, чи визнаються вони недійсними в силу самого факту невідповідності їх закону чи за заявою заінтересованих осіб; чи потребується для визнання правочину рішення суду, коли правочин вважається недійсним незалежно від такого рішення; за ступенем недійсності. ЦК України в ст. 215 легально передбачив визначення нікчемного та оспорюваного правочину. У той же час варто пам’ятати, що в цивільному законодавстві (ст. 204 ЦК України ) існує презумпція правомірності правочину, і він вважається правомірним, тобто дійсним, доти, поки його недійсність не буде встановлена судом. Недійсними усі ці правочини можуть вважатися лише за умови доведення фактів, що свідчать про порочність цих правочинів.

Правочини нікчемні – їх недійсність визначено нормами права і вона не залежить від розсуду і бажання сторін, які їх вчинили. Вони вважаються недійсними за самим фактом їх вчинення з моменту вчинення, незалежно від бажання сторін, пред’явлення позову чи рішення суду – «мертвонароджені правочини» [12, с. 8].

Нікчемний правочин, або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Правочин може бути визнаний недійсним і після смерті особи, яка була її учасником.

До нікчемних належать: 1) антисоціальні правочини (супротивні за своїм

змістом цивільному законодавству, інтересам держави і суспільства, моральним засадам суспільства); 2) правочини, які є недійсними через недодержання встановленої законом форми; 3) правочини, вчинені малолітніми особами за межами своєї дієздатності і не схвалені законними представниками; 4) правочини, вчинені недієздатними особами; 5) правочини, вчинені опікунами, піклувальниками без дозволу органу опіки і піклування, якщо необхідність одержання такого дозволу прямо встановлено законом; 6) правочини, які порушують публічний порядок; 7) інші правочини, нікчемність яких прямо передбачається законом. Так, ч. 1 ст. 27 ЦК України передбачає, що правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним [12, с. 9].

Отже, поділяються недійсні правочини на нікчемні та оспорювані. Нікчемні правочини – це правочини, недійсність яких встановлена у законі та не вимагається визнання їх недійсності судом, а оспорювані правочини — це правочини з вадами волі.
  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас