Ім'я файлу: реферат на тему інформаційні війни.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 02.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
1 практичне (трудове право) (1).docx
методика.pptx
Інформаційний посібник товарознавство.pdf
ДЗ.docx
Курсова робота Новак.docx
Семінар 1.pptx
Osnovy (1).pdf
Індивідуальна робота Поліщук С.А. 22ППО(м).docx
Звіт класного керівника.docx
реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 02.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
1 практичне (трудове право) (1).docx
методика.pptx
Інформаційний посібник товарознавство.pdf
ДЗ.docx
Курсова робота Новак.docx
Семінар 1.pptx
Osnovy (1).pdf
Індивідуальна робота Поліщук С.А. 22ППО(м).docx
Звіт класного керівника.docx
реферат.docx
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет лінгвістики та соціальних комунікацій
Кафедра історії та документознавства
Реферат на тему:
Інформаційні операції та війни
Підготувала:
Студентка ДК-221
Берташ А.Ю.
План
1. Сутність інформаційної безпеки в Україні, діяльність спецслужб;
2. Технології ведення інформаційних війн;
3. Пропаганда та контрпропаганда;
4. Методи протидії інформаційній війні.
1. Сутність інформаційної безпеки в Україні, діяльність спецслужб
Інформаційна безпека України — сукупність дієвих заходів вповноважених державних органів у інформаційній сфері, спрямованих на захист національної безпеки та оборони України.
Сутність. Розуміється стан захищеності інформаційного простору України, при якому спеціальні інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, комп'ютерні злочини та інший деструктивний інформаційний вплив не завдає суттєвої шкоди національним інтересам.
Відповідно до законодавства України поняття "інформаційна безпека" має таке визначення: "стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване поширення, використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації."
Виокремлюють три рівня забезпечення інформаційної безпеки:
- рівень особи (формування раціонального, критичного мислення на основі принципів свободи вибору);
- суспільний рівень (формування якісного інформаційно-аналітичного простору, плюралізм, багатоканальність отримання інформації, незалежні потужні ЗМІ, які належать вітчизняним власникам);
- державний рівень (інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державних органів, інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики на міждержавному рівні, система захисту інформації з обмеженим доступом, протидія правопорушенням в інформаційній сфері, комп’ютерним злочинам.
Досі не прийнято закону, який би визначав концепцію державної інформаційної політики України. Відповідно, в країні не існує єдиного плану, єдиної державної позиції чи стратегії розвитку інформаційної галузі, а отже і забезпечення інформаційної безпеки.
Протягом 2002-2010 рр. було три спроби ухвалити концепцію державної інформаційної політики - 2002, 2009 та 2010 року. 11 січня 2011 року черговий проект концепції прийняли у першому читанні за основу закону і направили на доопрацювання Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.
Однією з основних загроз інформаційній безпеці ЗУ "Про основи національної безпеки" називає "намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації". До інших загроз віднесено: прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм; розголошення інформації, яка становить державну таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави.
В Доктрині інформаційної безпеки України, підписаній Президентом в липні 2009 р., серед всього виділено наступні загрози інформаційній безпеці країни:
- поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України;
- зовнішні деструктивні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет;
- деструктивні інформаційні впливи, які спрямовані на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України;
- прояви сепаратизму в засобах масової інформації, а також у мережі Інтернет, за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками.
Після перемоги Євромайдану та Відсторонення Віктора Януковича від влади почалася розробка нової Доктрини інформаційної безпеки, яка б відповідала вимогам часу.
При Раді національної безпеки і оборони (РНБО) діє Міжвідомча комісія з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки. До основних її завдань, зокрема, належить аналіз стану і можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері та узагальнення міжнародного досвіду щодо формування та реалізації інформаційної політики.
2. Технології ведення інформаційних війн
Серед найбільш відомих технологій виділимо такі:
Засоби радіоелектронної боротьби, тобто радіоелектронну розвідку, радіоелектронний захист та радіоелектронне придушення. Це пасивні і активні технічні засоби, що працюють в діапазоні електромагнітних хвиль від частки мікрометра до десятків тисяч кілометрів; радіоелектронні засоби інформаційного захисту і спостереження за різними об’єктами. Вони виконують завдання з виявлення та розпізнавання, радіопротидії системам супротивника, встановлення радіоперешкод, створення об’єктів-невидимок та вдаваних цілей з керованими радіолокаційними образами. Викривають, розпізнають та придушують радіоелектронні засоби супротивника.
Програмово-комп’ютерні технології. Це технічні засоби, алгоритми або технології, дія яких спрямовується на ураження комп’ютеризованих систем державного і військового управління супротивника, управління його енергосистемами, транспортом, загальною інфраструктурою життєзабезпечення через ініціалізацію та активацію в інформаційних системах спеціальних руйнівних програмових засобів (програмово-апаратних закладок, комп´ютерних вірусів, системних «хробаків», інших шкідливих і руйнівних програм), знищення об’єктів збирання, доставки, опрацювання, нагромадження й зберігання інформації, руйнування інформаційних масивів тощо.
Психотронні засоби, які, через застосування відповідного випромінювання, порушують психічний чи психофізіологічний стан, впливають на сприйняття реальності, створюють неможливість адекватно реагувати на ситуацію. Через застосування певних біологічних чи хімічних реагентів впливають на психосоматику, змінюють загальний психофізіологічний стан особистості, погіршують її самопочуття і розумові здібності, викликають депресію чи панічний страх, галюцинації тощо.
Навіювання і гіпноз, НЛП (нейролінгвістичне програмування), інші техніки сугестивного впливу. Тут використовуються особливості людської психіки, завдяки яким особистість може піддаватися навіюванню і програмуванню. Передбачається директивність, тобто категоричність і обов’язковість виконання наказу (у випадку прямого навіювання) і неусвідомлене беззастережне виконання (під час гіпнотичного впливу). НЛП застосовує методики розщеплення свідомості, дисоціацію, збентеження тощо для позасвідомого введення в індивідуальну і масову свідомість певної інформації. Побудова асоціативних зв’язків і програмування через «якоріння», використання метафор та інших методів «мови несвідомого».
Лінгвістичні методи і засоби. Передбачається цілеспрямоване використання певних мовних особливостей, тих чи інших спеціальних зворотів, спеціальної термінології, семантично однозначно не визначеної інформації тощо.
Символьно-семантичний апарат впливу, а тому числі віртуальний символізм, передбачає використання справжніх і штучно сформованих символів, здатних активувати у суб’єкта (перш за все - підсвідомо) певні смисли.
Чутки,плітки. Використовується природність появи і поширення чуток і пліток, які за певних обставин у відповідному середовищі можуть не тільки скеровуватися, а й штучно поширюватися, в тому числі у форматі тривалості та ступеня впливу.
Анекдоти, приказки, прислів’я, що створюються штучно й націлюються на «ураження» суспільної свідомості, формуючи певні конвенції, які стають підґрунтям соціальних і культурних стереотипів, осідаючи в «підвалах» суспільної свідомості.
Технології створення иитовпу і управління ним. Передбачають спрямування людей до утворення різних видів натовпу. Використовуються психологічні особливості поведінки людей у натовпі, що відзначаються емоційністю і збудливістю, зростаючим фактором навіювання, категоричністю сприйняття, деперсоналізацією і безвідповідальністю, що проявляється в стихійності й одночасній готовності до негайної дії, схильності до масової істерії і паніки, масової міграції, лжепатріотичного запалу. Виникає можливість спрямування дій людей.
Загальна система обмеженого доступу до інформації. Передбачає примусове відчуження певної категорії інформації з міркувань державної і суспільної необхідності. Обмеження доступу встановлюється грифами на кшталт «державна таємниця», «особливо важливо», «цілком таємно», «таємно» тощо. Застосовується криптографія, тобто шифрування і дешифрування інформації.
Технології заданого інформування і дезінформації. Сукупність маніпулятивних дій з інформацією для здобуття переваги над об’єктом впливу через дозоване цілеспрямоване інформування, ініціалізація навмисних витоків інформації, введення опонента в оману тощо. Дезінформація, як правило, подається в достовірному контексті, семантично різноплановому; має певну ешелонованість, тобто глибину наповнення, що підвищує її вірогідність.
Цензура. Це система нагляду за діяльністю видавництв і ЗМІ. Передбачає загальне управління інформаційним простором з боку суб’єкта, наділеного владним ресурсом.
Пропагандистська діяльність. Націлюється на формування певного світосприйняття, морально-етичних норм, створення міфів та зразків наслідування через аудіо- і відеопродукцію, підручники, словники, енциклопедії тощо.
Засоби масової інформації. В інформаційній війні використовується весь потужний арсенал ЗМІ.
3. Пропаганда та контрпропаганда
Пропага́нда (лат. propaganda дослівно — «яка підлягає поширенню (віра)», від лат. propago — «поширюю») — форма комунікації, спрямована на поширення в суспільстві — світогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції.
Пропаганда зазвичай повторюється та розповсюджується через різні засоби масової інформації, щоб сформувати обраний результат суспільної думки. Значення пропаганди різних партій особливо зростає у період виборчої кампанії.
Звичайними засобами для передачі повідомлень пропаганди є: повідомлення новин, урядові повідомлення, історичні огляди, псевдонаука, книги, листівки, пропагандистські фільми, радіо, телебачення, плакати й афіші. Менш поширеними тепер є поштові конверти, зразки яких дійшли до нас з часів Громадянської війни в Америці. По суті, все зображене на плакаті можна відобразити, зменшивши у відповідних пропорціях, на кишенькових конвертах. У випадку радіо та телебачення пропаганда може існувати в новинах, оглядах подій, сегменті ток-шоу, як реклама, громадські оголошення або довготривалі едверторіали (рекламні оголошення, які мають вигляд звичайної статті). Пропагандистські кампанії часто дотримуються стратегічних шаблонів передачі інформації, щоб навіяти ідеї цільовій групі. Вони можуть починатися звичайним методом поширення інформації, як, скажімо, скидування листівок з літака або рекламок. Загалом послання будуть містити настанови як отримати більше інформації з веб-сайту, гарячої лінії, радіопрограми тощо. Таким чином стратегія закріпленням рефлексу перетворює особу з отримувача інформації на шукача інформації, і відтак з шукача інформації на авторитета інформації шляхом навіювання ідей.
Контпропагáнда (від лат. Contra - проти, від лат. Propaganda дослівно - «підлягає поширенню») - комплекс заходів, спрямованих на боротьбу з ідеологічної пропагандою супротивника.
Особливості контрпропаганди:
Контрпропаганда має на увазі наявність раніше вивченої інформації про цільової аудиторії , яка визначається сутністю ідей, які потребують нейтралізації . Завдяки інформації про нейтралізуемих ідеях, можна досить точно обчислити дівергентние групи - соціальні групи, які є явними, або потенційними, генераторами даних ідей. Для суб'єктів дівергентних груп створюються такі умови, в яких:
Скрутно подальший розвиток будь-яких стійких ідей.
Відсутній будь-який конструктивний обмін ідеями між суб'єктами групи і, особливо, між суб'єктами групи та представниками зовнішніх груп.
Мета контрпропаганди:
Метою є дискредитація ворожих ідей, руйнування небажаних інформаційних сутностей і недопущення їх виникнення в майбутньому.
Завдання контрпропаганди:
Шізофренізація свідомості і прищеплення фактооріентірованного мислення суспільства. Через прискорених інформаційних потоків мозок запам'ятовує інформацію, але не встигає обміркувати і зрозуміти її.
Ізоляція девергентних груп від актуальних на даний момент інформаційних потоків для зниження їх ідейного впливу на суспільство. Дівергентние групи втрачають своє колишнє положення в суспільстві, а генеруються ними ідеї стають нешкідливими для оточуючих.
Цільова аудиторія контрпропаганди:
скептики
Люди, які переконалися в порочності системи і її пропаганди
Люди, які проводять більшу частину свого життя поза громадських обмежень (фермери, далекобійники)
Люди, які в повсякденному житті часто стикається з явищами, такими, що суперечать пропаганді рівності (ветеринари і поліцейські).
4. Методи протидії інформаційній війні
У ст. 17 Конституції України відзначається, що забезпечення інформаційної безпеки України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. Сьогодні це твердження не є якимось абстрактним, а все більше набуває конкретних рис у рамках протидії з боку України зовнішній агресії. Невипадково на державному рівні почали розробляти вже давно потрібну концепцію інформаційної безпеки України.
Однією з концепцій постіндустріального суспільства є концепція так званого «інформаційного суспільства», яка передбачає перенесення значної частини виробництва до інформаційного сектору економіки. Таким чином, відбувається перехід більшої частини робочої сили в цей сектор, побудова розгалуженої інформаційної інфраструктури, однією зі складових частин якої є мережа Інтернет; поступова інтеграція економік розвинених країн. Очевидно, що з впровадженням даної концепції у життя активізується й інформаційне протиборство країн. Інформаційне протиборство – це форма боротьби сторін з використанням спеціальних (політичних, економічних, дипломатичних, воєнних тощо) методів, способів та засобів для впливу на інформаційне середовище протилежної сторони та захисту власного середовища в інтересах досягнення поставлених цілей.
Для ефективної протидії інформаційній віні потрібно регулярно вживати заходи протидії. Велика роль у вирішенні цього завдання відводиться засобам масової інформації. Саме факти, які висвітлюють медіа, акценти на певні явища чи аспекти протистояння, стверджує М. О. Кондратюк, формують думку аудиторії про конфлікт, стимулюючи до потрібної реакції. Засоби масової інформації надають можливості перетворити маленький конфлікт на велике протистояння або, навпаки, – швидко нівелювати серйозну проблему. Саме від ставлення медіа до події, їхньої упередженості та заангажованості значною мірою залежить перебіг самого конфлікту. Велику роль у протидії інформаційній війні відіграє громадськість, особи з активною життєвою позицією, які через мережу Інтернет доносять інформацію відмінну від тієї, яка нав’язується суспільству ззовні. У даному випадку можна згадати як досвід Грузії, так і сучасний досвід України щодо створення проукраїнських та викриваючих Інтернет-ресурсів (http://www.stopfake.org/) тощо. Корисними у даному випадку також вважаємо розроблені для бізнесу рекомендації з протидії негативу в інформаційному просторі, які можуть бути адаптовані до більш широкого вжитку. Найбільш складним та часовитратним, проте достатньо ефективним методом протидії інформаційній віні, на нашу думку, є підвищення у суспільства аналітичних здібностей, навчання методам критичного аналізу повідомлень, убезпечення від інформаційних диверсій.
І. М. Рязанцева та В. В. Тулупов у цьому сенсі пропонують для протидії інформаційній війні впровадити підсистему активних операцій з інформаційного впливу. Його здійснення, на їх думку, слід організовувати у рамках політики інформаційного протиборства з використанням можливостей Служби безпеки України. На мою думку, відповідний центр дійсно має бути створений, проте його функціонування доцільно організувати на громадських засадах за рахунок донорських вливань. Це дозволить побудувати більш гнучку та мобільну сучасну структуру інформаційної протидії. Центр має функціонувати паралельно з державними органами та тісно з ними взаємодіяти.
Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що протидія інформаційній війні та інформаційному тероризму є одним з напрямів забезпечення інформаційної безпеки як складової частини національної безпеки держави. Механізми протидії зазначеним загрозам мають бути високотехнологічними та мати системний характер. Що потрібно здійснити терміново? По-перше, слід нарешті не декларувати, а почати створювати систему кібербезпеки, а також забезпечити функціонування центру реагування та проведення спеціальних операцій з метою нейтралізації інформаційних загроз. По друге, доцільно впровадити в освітній процес, починаючи зі старших класів школи, хоча б факультативні заняття з «Основ інформаційної безпеки». Це дозволить підійти до вирішення досліджуваного в даній роботі питання стратегічно. Третім кроком має бути підтримка держави в ініціюванні та проведенні наукових пошуків проблем інформаційного протиборства та вироблення захисних механізмів. З цією метою мають бути залучені спеціалісти у багатьох сферах знань: медичних, технічних, психологічних, юридичних тощо. На міжнародному рівні варто активізувати дискусію щодо врегулювання в рамках ООН та інших міжнародних організацій з безпеки визначення понять та заборони інформаційної агресії й інформаційної зброї. Вказані заходи є далеко невичерпними, але мають бути вжиті одночасно у якомога коротший термін.