Задоя І.А
Феменологічний напрям
Психодрама. Я. Морено
Психодрама – це метод групової роботи, який являє собою рольову гру, у ході якої використовується драматична імпровізація як спосіб вивчення внутрішнього світу учасників групи і створюються умови для спонтанного вираження відчуттів, пов’язаних з найбільш важливим для клієнта проблемами. Заснована на ігровому принципі.
"Спонтанний театр" був створений Морено у відповідь на його розчарування в традиційному театрі, головним недоліком якого він вважав закладену в сценарії ригідність соціально-рольової поведінки. Виходячи із власних спостережень, Морено вважав, що люди стають схожими на роботів, позбавлених індивідуальності і творчих можливостей. Саме тому у психодрамі немає сценаріїв, актори можуть діяти, виходячи із власних переживань.
Я.Морено розглядав спонтанність як каталізатор творчості. Іншими словами, ідеї виникають під час спонтанної дії. Морено стверджував, що повинно бути певне співвідношення творчості та "культурної консервації". "Культурні консерванти" — це те, що зберігає культурні цінності: мову, літературу, мистецтво, ритуали. "Консерванти" пов'язують людей з минулим, а засвоєні завдяки їм стійкі моделі поведінки, стереотипи мислення допомагають розв'язати нові проблеми, долати критичні ситуації. Хоча консервація необхідна для виживання культури, при відсутності процесів творчості розвиток культури тільки шляхом консервації неможливий. Концентрація на діях, які відбуваються на даний момент часу в процесі гри не є абсолютним правилом. Заняття можуть бути присвяченими минулому або майбутньому. Принцип "тут і тепер" у психодрамі є деяким розширенням теперішнього моменту, що включає і повторення минулих зустрічей, і підготовку до майбутніх. Акцент робиться на тому, що результат реального переживання і емоційного відреагування суттєво відрізняється від результату вербального обговорення минулих подій і прихованих почуттів.
Я.Морено, аналізуючи переживання, які виникають у терапевтичних групах, ввів поняття теле, яке означає двосторонній процес передачі емоцій між клієнтом і психологом. Це поняття включає в себе негативні і позитивні почуття, що виникають між людьми в психодраматургійній дії. Я.Морено визначив це поняття як відчуття людьми одне одного, "потік двосторонньої афективності між індивідуумами. Головна характеристика "теле" — взаємний обмін емпатією і визнанням. Результатом використання поняття "теле" у вивченні груп є визнання того, що ми сприймаємо інших не такими, якими вони є насправді, а такими, якими вони проявляються у ставленні до нас. Групова психодрама є ніби лабораторією, яка дає змогу досліджувати і аналізувати те, як ми сприймаємо інших людей.
Я.Морено розширив зміст поняття катарсис, поширюючи його дію не тільки на глядачів, а й на акторів. Він вказував, що психодрама має терапевтичний ефект не тільки щодо глядача (вторинний катарсис), а й щодо актора, котрий грає у виставі і одночасно звільнює себе від небажаних афектів. У традиційному театрі глядачі можуть відчувати душевну розрядку в процесі співпереживання, якщо сценарій є співзвучним їхнім почуттям, і вони емоційно залучені в дію. Однак актори на сцені рідко переживають катарсис. По-перше, вони, як правило, не відображають у ролях значущі події власного досвіду, по-друге, повторення вистави знижує катарсичний потенціал матеріалу, закладеного в сценарії. У психодрамі процес катарсису більш важливий, ніж сценарій або аналіз переживань і дій. Аудиторія в психодрамі також може бути залучена у процес переживання катарсису. Аудиторія може складатися із тих людей, які не беруть участі у данійпсиходраматичній ситуації, але емоційно залучаються в атмосферу заняття.
Кінцевим результатом психодраматичного процесу є інсайт (від англ, insightпроникливість, збагнення) тобто зміна в сприйнятті, ставленні до власних проблем, до людей, до оточуючого світу взагалі. Інсайт — це вид пізнання, котрий приводить до раптового, безпосереднього вирішення або нового розуміння наявних проблем.
Основним елементом і процедурним прийомом психодрами є рольова гра, сутність якої полягає у виконанні учасниками групи певних ролей. Психодрама створює такі умови, за яких індивідууми, виконуюч и ролі, здатні творчо працювати над особистісними проблемами і конфліктами. Психодрама надає можливість активно експериментувати як з реалістичними, так і з нереалістичними життєвими ролями. Граючи певну роль, людина отримує можливість більш повно досліджувати свої почуття і може сприяти власній самоактуалізації і особистішому росту. Під час психодраматичного заняття учасникам групи дозволяється грати будьяку роль. Процедура гри не регламентується, так як це має місце в професійному театрі. Спонтанність і імпровізація, навпаки, є бажаними і основними елементами психодраматичної гри. Я. Морено писав, що багато людей здійснюють рольову поведінку в реальному житті як актори в театрі. У них відсутня спонтанність, вони прагнуть до реалізації ритуалів і поводять оебе в рамках тих ролей, які пропонують їм навколишні. Психодрама надає можливість подолати стійкі поведінкові стереотипи (моделі поведінки за сценарієм). На противагу традиційному театру психодрама схвалює вивчення реальних і важливих для учасників ролей. Сценарій і постановка є результатом роботи не автора і режисера, а самого учасника.
Ролі в психодрамі:
Режисер психодрами є одночасно і головним терапевтом і керівником групи.
"протагоніст", "перший гравець" (від грецького protos — перший і agan — боротьба, гра) означає в мові театру й психодрами "герой" або "головний виконавець" вистави чи психодраматичної сцени. Але протагоніст усе-таки не актор. Те, що він грає, не є запланованим і відрепетируваним.
Допоміжне Я Учасник, задіяний у роботі з протагоністом, виконує роль партнера (допоміжного Я). Партнер ("Допоміжне "Я") втілює всіх інших значущих людей у житті протагоніста (батьків, дітей, дружини тощо). 3. Морено виділила п'ять головних функцій допоміжного"Я": 1) зіграти ту роль, яку задумав протагоніст для здійснення психодрами; 2) допомогти зрозуміти, як протагоніст сприймає взаємини з відсутніми персонажами дії; 3) зробити видимими ті аспекти взаємин, котрі протагоніст не усвідомлює; 4) терапевтично скеровувати протагоніста у вирішенні його внутрішньоі міжособистісних конфліктів; 5) допомогти протагоністу перейти від драматургійної дії до реального життя.
Аудиторія - Ті члени групи, котрі не грають ролей у даній психодраматургійній дії, складають аудиторію.