«Гегемонія як концепт теорії міжнародних відносин»

1 2 3 4 5

Ім'я файлу: Курсова робота « Гегемонія як концепт теорії міжнародних відноси
Розширення: docx
Розмір: 82кб.
Дата: 19.11.2023
скачати
Пов'язані файли:
194301.docx
Лекція 3 ФС Канади.docx
Документ Microsoft Word (4).docx
я усвіті.docx
Методичка Дерматит. Токсикодермія. Екзема. (1).docx
Практика Хомишин.docx
Орг. набору персоналу.docx
Волейбол.docx
Характеристика ЕКО ПАК.docx

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Кафедра політології
КУРСОВА РОБОТА

з курсу « Міжнародні відносини »

на тему: « Гегемонія як концепт теорії міжнародних відносин »
Студентки III курсу ФФІ-31с групи

напряму підготовки"бакалавр"

спеціальності 052Політологія

Коваль В.В.
Керівник:

Сліпецька Ю.М.
Національна шкала: ___________________

Кількість балів: __________ Оцінка ECTS:_____

Члени комісії:

_____________ __________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_____________ __________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_____________ __________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Львів – 2023р.

Вступ.....................................................................................................................................3

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення гегемонії в світі..........................5

1.1. Концепт гегемонії як базове поняття у науковій теорії...............................5

1.2. Основні теоретичні підходи до вивчення концепту гегемонії...................8
Розділ 2.Прикладний аспект гегемонії...........................................................................20

2.1. Особливості гегемонії у сучасній міжнародній системі на прикладі США....................................................................................................................................20

2.2. Особливості гегемонії у сучасній міжнародній системі на прикладі Китаю..................................................................................................................................28

2.3. Особливості гегемонії у сучасній міжнародній системі на прикладі ЄС...................................................................................................................................... 36
Розділ III. Виклики та перспективи зміни гегемонії в міжнародній системі...............44

Висновки……………………………………………………………...…..........................50

Джерела……………………………………………………………...…...........................52
Вступ

Актуальність дослідження. Актуальність теми полягає в тому, що зважаючи на сучасний світ, де глобалізація, взаємозалежність та політична турбулентність стали невід'ємною частиною міжнародних відносин, поняття гегемонії відіграє важливу роль в аналізі та розумінні процесів, що відбуваються в міжнародній політиці.

Концепт гегемонії знаходить своє застосування у багатьох сферах міжнародних відносин, таких як політика безпеки, економіка, культура, взаємодія між державами, а також у розвитку міжнародного права. Розуміння та аналіз гегемонії допомагає краще розібратися в динаміці міжнародних відносин та передбачити їхні наслідки.

Оскільки гегемонія є складним та багатовимірним концептом, розуміння та аналіз його можуть внести вагомий вклад у розробку більш ефективних підходів до управління міжнародними відносинами та підтримки стабільності та миру в світі. Вивчення теми гегемонії як концепту теорії міжнародних відносин є актуальним завданням у зв'язку з необхідністю розуміння геополітичного ландшафту сучасного світу та його впливу на міжнародний порядок.

Отже, дослідження поняття гегемонії як концепту теорії міжнародних відносин є актуальним у сучасному світі та має значення для подальшого розвитку наукових досліджень в галузі міжнародних відносин. Гегемонія є одним з ключових концептів теорії міжнародних відносин, який має велике значення для розуміння динаміки та еволюції міжнародної системи. У сучасних умовах зростає конкуренція між країнами, яка пов'язана з прагненням до досягнення гегемонії в світі. Питання про те, як визначати та зберігати гегемонію, а також про те, як вона впливає на стан міжнародних відносин, є досить складними та потребують детального аналізу.

Мета дослідження. Основна мета даного дослідження полягає у аналізі ролі концепту гегемонії у теорії міжнародних відносин. Це включає як дослідження історичних витоків даного концепту, так і аналіз гегемонії таких країн як США, ЄС та Китай, що дозволить визначити їх вплив на сучасну міжнародну систему.

Завдання дослідження:

Проаналізувати значення концепції гегемонії та визначити її історичні предтечі
Дослідити основні підходи до визначення гегемонії у теорії міжнародних відносин.
Проаналізувати гегемонії таких країн як США, ЄС та Китай.
Розглянути виклики та перспективи гегемонії в міжнародній системі.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є гегемонія як концепт у теорії міжнародних відносин.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є роль гегемонії в міжнародній системі, її особливості, причини виникнення, виклики та перспективи, а також взаємозв'язок гегемонії з іншими концептуальними підходами у теорії міжнародних відносин.

Методи дослідження. Для вирішення та цілісного дослідження поставлених нами завдань найширше використовувався комплексний підхід. У зв'язку з цим методологічну основу роботи складають історичний, логіко-аналітичний, емпіричний методи. Важливим, на нашу думку є також використання у цій роботі порівняльного та контент-аналізу. Документальний аналіз, який застосовується для вивчення наукових статей та інших матеріалів також широко використовується у нашому дослідженні.

Теоретичне значення одержаних результатів. Результати, одержані нами, можуть бути використані задля подальшого визначення викликів та перспектив розвитку гегемонії в сучасній міжнародній системі.

Структура та обсяг курсової роботи. З огляду на вищезазначені мету та завдання даного дослідження, що зумовили специфіку структури курсової роботи, вона складається зі вступу, трьох розділів, підрозділів, висновку та списку використаних джерел та літератури.

Розділ I. Теоретико-методологічні засади вивчення гегемонії в світі.

1.1. Концепт гегемонії як базове поняття у науковій теорії.

Провідним поняттям у розробці даного дослідження є концепт гегемонії, зокрема його науково-політичне обґрунтування, яке ми детальніше розглянемо у цьому розділі. Насамперед, фундаментальність даного напрацювання зумовлена не лише вагомим внеском у політичну науку як теоретичного концепту, а й актуальністю у практичному застосуванні багатьма сучасними державами у власному політичному курсі. Вагомість поняття політичного гегемонії обумовлена впливом цієї концепції на суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток в цілому, та формування політичної науки зокрема.

Задля подальшого опрацювання даного дослідження першочергово необхідно дефініювати поняття гегемонії. Згідно з політологічним словником, гегемонізм ( від грецьк. Hegemonia - переважання) - це провідні сила, володарювання, домінуюче становище, зокрема у владних структурах. В свою чергу, у політичному контексті, гегемонія - це перевага певної держави над іншими у військовій, економічній, культурній сферах. У загальному розумінні, гегемонія - це процес управління або контролю за іншими країнами або регіонами через політичну, економічну або культурну домінанту.[1, ст.131] У більш широкому розумінні, гегемонія може відображати сукупність політичних, економічних та соціокультурних процесів, що допомагають одній країні або регіону підтримувати своє лідерство в сукупності країн. Також, гегемонія трактується як процес, за допомогою якого правляча група забезпечує згоду підвладних, цей термін пов'язується з Антоніо Грамші.[19,ст.268] Таким чином, теоретичний аналіз концепту гегемонії досліджує процеси управління або контролю за іншими країнами завдяки різноманітним механізмам, які описані більш детально у наступному розділі. Концепт гегемонії, як провідної, рушійної сили застосовується в політичній науці, міжнародних відносинах, соціології, економіці та інших наукових дисциплінах. Концепція гегемонії є важливою не лише для теорії міжнародних відносин, але й для політичної практики та міжнародної політики. Більшість країн ведуть активну зовнішньополітичну діяльність з метою збереження своєї позиції в світі та підтримки своїх інтересів.

Звертаючись до історичних витоків даного поняття, необхідно вказати, що у давньогрецькому світі гегемонія відносилася до переваги і влади, яку мав один поліс над іншими, а званням гегемона (також відомий як ігемон) були наділені керівники або військові командири, намісники, а іноді й імператори. Узагалі, поняття гегемонії використовувалось для опису влади та впливу однієї держави або нації над іншими, і це поняття можна знайти в історії багатьох цивілізацій. Наприклад, у V ст. до н.е. Афіни, завойовуючи інші грецькі поліси, стали гегемоном Греції. На той момент було створено 1-й Афінський союз, який ще називають Делійським союзом або Делійською симахією. Це відбулося внаслідок поразки Перської імперії в битві біля Платеї у 477 до н.е. Після цієї події, флот Афіни став незаперечним гегемоном в Егейському морі, що змусило Спарту відмовитися від своїх зусиль об'єднати грецькі поліси довкола себе. Також у Римській імперії, термін "гегемонія" відносився до переваги Риму над іншими народами, що були під їх контролем. Яскравим прикладом становлення поняття “гегемон” можемо вважати проголошення на Другому Корінфському конгресі Александра Македонського гегемоном Коринфського союзу. Таке звання є доволі об'єктивним як з історичної, так і політичної точок зору, оскільки він був визнаний лідером і правителем великої частини світу свого часу. Після успішної експансії Македонської імперії на Балканах, Александр Македонський відправився на завоювання Персії, після чого йому вдалося підкорити велику частину світу, включаючи сучасний Іран, Ірак, Афганістан, Пакистан, Індію, Сирію та Єгипет. Александр Македонський створив велику імперію, яка об'єднала різні народи та культури, ввів ряд політичних та культурних реформ, що мали на меті об'єднання його підданих та сприяння культурному та економічному розвитку. Саме тому ми погоджуємось із думкою більшості науковців та дослідників, що тогочасне розуміння поняття “гегемон” є виправданим у застосуванні до постаті Александра Македонського.

На відміну від тогочасного розуміння, у сучасній політичній практиці термін "гегемон" зазвичай використовують не для опису окремої особи, а для позначення соціального класу, який відіграє роль лідера та керівника широкими масами. Як показує політична та історична практика, поява гегемона в системі міжнародних відносин, зазвичай, випливає з нерівності в розподілі владних повноважень між учасниками, що змушує найбільш потужних з них здійснювати своє політичне домінування в системі, його утримувати та захищати.

Хоч термін "гегемонія" виник у стародавній Греції, проте, в контексті сучасної політичної теорії, поняття гегемонії було введене Антоніо Грамші (1891 – 1937) - італійський марксистський філософ та політичний діяч. Він використовував цей термін, щоб описати процеси культурного та ідеологічного контролю, які виконувалися не лише за допомогою насильства, але й за допомогою різних форм соціальної практики, таких як мистецтво, освіта та масова культура. А. Грамші вважав, що гегемонія є ключовою для розуміння того, як певні соціальні та політичні групи здобувають та зберігають свою владу.[16] Більш детально погляди А.Грамші ми розглянемо у наступному підпункті цього розділу, в контексті марксистського підходу до трактування концепту гегемонії.

Як нам відомо, гегемонія - це обширне та всеохоплююче явище, що проявляється як у політичній сфері, так і в культурній, економічній, соціальній та в багатьох інших сферах життя. В контексті цього дослідження, задля цілісного розуміння проблематики, вважаємо за необхідне дати коротку характеристику її проявам в основних сферах. У політичній сфері гегемонія може проявлятися у владних структурах та в суспільних дискусіях. Наприклад, політична партія або лідер може домінувати в парламенті та справляти вплив на законодавчий процес. Окрім того, партія або лідер може впливати на підлеглих за допомогою своєї ідеології та позицій. У сфері культури гегемонія може проявлятися у формуванні стереотипів, уподобань та цінностей. Наприклад, поширеною практикою є вплив медіа, таких як телебачення та інтернет, на сприйняття та поведінку людей, формуючи їх сферу інтересів та ціннісні установки. Також широка сфера впливу гегемонії існує і в економічній сфері, адже вона може проявляється у формі влади та контролю над економікою. Наприклад, корпорації та банки можуть володіти значною владою у регулюванні економіки та впливати на прийняття рішень про розподіл ресурсів та прибутків. В свою чергу, у соціальному аспекті гегемонія проявляється у формі контролю над поняттями та ідентичностями, які люди присвоюють собі. Наприклад, соціальні норми та цінності можуть впливати на те, як люди сприймають свої ролі в суспільстві та як вони взаємодіють з іншими людьми.

Отже, зважаючи на зазначене, ми можемо стверджувати, що поняття гегемонії розвивалося та набувало більшого опрацювання впродовж усього історичного розвитку. Внаслідок цього, концепт гегемонії на даний момент складає левову частку сфери впливу на соціально-політичний, економічний та культурний аспекти життя. Саме тому задля подальшого ґрунтовного вивчення проблематики даного питання, було необхідним дати визначення й розглянути сутність та походження гегемонії як теоретичного конструкту.
1.2. Основні теоретичні підходи до вивчення концепту гегемонії.

Гегемонія є ключовим концептом у теорії міжнародних відносин, що описує владу та контроль однієї держави над іншими. Дослідження явища гегемонії вимагає аналізу підходів до нього, що існують у межах різних теоретичних шкіл науки про міжнародні відносин, а також їхніх різних уявлень про засади виникнення, функціонування та значення гегемонії у міжнародній системі.

Хоча погляди на гегемонію можуть значно відрізнятися залежно від дослідника та теоретичної школи, їх аналіз дозволяє краще зрозуміти явище гегемонії та використовувати ці знання для визначення зовнішньополітичної поведінки держав. Існує численна кількість теоретичних підходів до вивчення даного концепту, проте на перший план слід поставити аналіз «класичних» підходів, таких як реалізм, лібералізм, марксизм і конструктивізм, щоб забезпечити глибоке розуміння цього поняття. Вказані теорії та підходи є важливими для подальшого розвитку міжнародної політичної науки та практики і розуміння наявного політичного спрямування, його можливі наслідки та недоліки.

У традиційних дослідженнях міжнародних відносин, початково поняття "гегемонія" розглядалося як домінування однієї держави в міжнародній системі. Однак це тлумачення можна вважати спрощеним способом розуміння відносин між державами, оскільки більшість дослідників визнає, що гегемонія - це складніше явище. Завдяки цьому існує чимала кількість підходів до визначення даного концепту.

Основоположники марксизму К. Маркс та Ф. Енгельс розробили добре відому концепцію гегемонії пролетаріату, базуючись на своєму аналізі історичної ролі робітничого класу як єдиного консистентного класу, спроможного провести революцію. Марксистський підхід до гегемонії базується на теорії класової боротьби і нерівномірного розвитку, яка стверджує, що основними джерелами конфліктів у світі є протистояння між різними соціальними класами, які борються за контроль над ресурсами і владою. Гегемонія пролетаріату є однією з загальних закономірностей переходу людства від капіталізму до соціалізму в усьому світі, яка реалізується в процесі боротьби за будівництво комунізму. Люди віддають перевагу цій системі, бо вона забезпечує їм робочі місця та матеріальне благополуччя, але насправді вона спричиняє нерівність та експлуатацію. За марксистським підходом до гегемонії, влада та контроль над ресурсами завжди взаємодіють з класовими інтересами та боротьбою за владу. Тому, марксисти вважають, що гегемонія має лише відносну цінність для міжнародних відносин, оскільки вся світова історія базується на протиріччях капіталістичних виробничих відносин.

Водночас, марксисти розглядають капіталістичну гегемонію як результат експансіонізму та імперіалізму. Вони вважають, що гегемонія відображає домінування влади та контролю над економікою та ресурсами інших країн з метою забезпечення збагачення певних капіталістів та держав. Згідно з марксистською теорією, капіталістична гегемонія забезпечується через контроль над засобами масової інформації, культурою та ідеологією, що дозволяє більшому класові встановлювати свої цінності та погляди як загальновизнані. Проте, у марксистському трактуванні, гегемонія - це процес, в якому одна соціальна група здійснює домінування над іншими соціальними групами, контролюючи їхні інтереси і ресурси, що доповнюється поняттям "ідейної апаратури". У марксистській теорії гегемонії розрізняють два типи апаратів: репресивні і ідейні. Репресивні апарати - це ті інституції, які забезпечують фізичний контроль та регулювання соціальної поведінки, наприклад, поліція, армія, судова система. Ідейна апаратура, в свою чергу, - це система інституцій, які впливають на формування свідомості людей, визначення їх цінностей та переконань. Ідейна апаратура включає у себе такі інституції, як освіта, наука, релігія, ЗМІ, мистецтво, література, філософія тощо. Ці інституції формують і розповсюджують ідеологію, яка відповідає інтересам пануючих класів. Наприклад, освіта впливає на формування світогляду та цінностей людей. У капіталістичному суспільстві освіта зазвичай підтримує капіталістичну ідеологію, де пріоритетом є заробітна плата, прибуток, конкуренція, індивідуалізм, а не соціальна справедливість та співпраця. Таким чином, ідейна апаратура є важливою складовою системи гегемонії в капіталістичному суспільстві, оскільки вона допомагає утримувати і підтримувати пануючий клас при владі. На думку представників марксистського підходу, гегемонія капіталістів веде до насильницького експлуатації робітників, збільшення нерівності та зростання соціальних протестів. Марксистська теорія гегемонії є критичною до капіталістичної системи та пропонує альтернативний погляд на організацію суспільства, заснований на колективній власності та управлінні. [17, ст. 38]

Звичайна визначення "гегемонії" відноситься до політичного правління або домінування, особливо у відносинах між державами. Однак марксизм розширив визначення правління або домінування на відносини між соціальними класами, особливо на визначення керівного класу. Тоді "гегемонія" отримала додаткове важливе значення у роботі Антоніо Грамші. [20,ст.108]

Він розглядав культурну гегемонію як інструмент досягнення соціальної гармонії, особливо в контексті ідеологічного панування, визначав гегемонію як культурне панування одного класу над іншим, досягнуте за допомогою технології консенсусу шляхом управління змістом культурних форм і головних інституцій. На його думку, пануючий клас, який досяг гегемонії, має дві важливі опори: примус та згода інших класів. Отримавши державну владу, вони забезпечують собі доступ до державних органів примусу, які використовують для придушення класових опонентів. Антоніо Грамші розумів гегемонію як стан, коли досягається достатній рівень згоди між державою та її громадянами, які висловлюють їхню доброзичливу та активну підтримку панівному класу. У своїх поглядах А. Грамші заперечував традиційне розуміння гегемонії як простої влади або домінування. Він вважав, що гегемонія включає в себе більш складну систему соціальної контролюючої влади, що створюється шляхом взаємодії різних соціальних груп та культурних практик.[16., ст.12] У його поглядах, важливим є те, що ідеологія, на його думку, - це ключовий фактор гегемонії, оскільки вона допомагає створювати згоду та підтримувати владу однієї соціальної групи над іншими. [16, ст.375] Філософ наголошував, що ідеологія може бути створена та підтримана не лише елітами, але і самими контрольованими групами, які відчувають певну вигоду від збереження статус-кво. А. Грамші також стверджував, що гегемонія є динамічним процесом, який може змінюватись в часі та залежно від конкретних соціально-політичних умов. Він був переконаним у тому, що відбудеться зміна гегемонії, якщо визначальна соціальна група буде втрачати своє домінування внаслідок змін у соціальному та політичному ландшафті. Унікальність концепції гегемонії А. Грамші полягає у відмінному від традиційного розуміння цього терміну, що дозволяє переосмислити змістовий аспект даного поняття.

Реалістичний підхід, в свою чергу, є найбільш вагомою традицією дослідження гегемонії в міжнародних відносинах, і його підходи надалі розвиваються в сучасних умовах. Реалізм визнає гегемонію як ключовий елемент міжнародної системи, що відображає домінування одного державного актора над іншими. [21, ст.29] Важливість реалістичних ідей не обмежується науковими колами, оскільки вони також впливають на концептуалізацію зовнішньополітичної поведінки міжнародних акторів. Зокрема, на даний момент, Сполучені Штати Америки є прикладом гегемона в міжнародній арені з погляду реалістичного підходу, завдяки масштабам впливу на світові події. Реалістичний підхід також визнає, що гегемонія є динамічним процесом, який може змінюватися внаслідок політичних змін і трансформацій в міжнародній системі, це природний стан в міжнародних відносинах. Представники цього підходу вважають, що існує постійна боротьба за владу та вплив між державами, і гегемонія - це стан, коли одна держава стає лідером у цій боротьбі. На їхню думку, наявність гегемона забезпечує стабільність, так як вона може утримувати розколи та забезпечувати спокій у світі, однак лише за допомогою сили. Вони відкидають ідею співпраці та взаємовигідних угод як основу гегемонії, адже вважають, що гегемонія повинна бути здійснена національними інтересами гегемона, навіть якщо це призведе до руйнування інтересів інших держав.

В даному дискурсі варто зауважити, що традиційні реалісти більше зосереджувались на могутності міжнародних акторів і їх значенні для забезпечення безпеки в міжнародному середовищі, тоді як неореалісти, які є підгрупою реалістів, розглядали могутність та домінування міжнародних акторів з точки зору їх впливу на диференціацію та еволюцію міжнародних систем та формування міжнародних режимів. Підхід неореалізму до гегемонії відрізняється від класичного реалізму тим, що він висуває тезу про провідну позицію окремих держав на певних етапах історичного розвитку, що дозволяє їм керувати відносинами відповідно до власної безпеки та економічного інтересу. Прикладами підтвердження цієї тези є позиції Великобританії у XIX столітті та США з початку ХХ століття в міжнародній системі, коли обидві країни займали гегемонічні позиції завдяки своїй військовій та економічній могутності, що дозволяло їм змушувати слабших акторів слідувати за їхньою політикою.

Варто зауважити, що різні підходи до гегемонії мають свої прихильників та критиків, і використовуються в різній мірі залежно від контексту та потреб. Наприклад, в ситуаціях конфлікту та кризи можуть бути важливішими погляди реалістичного підходу до гегемонії, що підкреслюють важливість влади та сили в міжнародних відносинах. Наприклад завдяки фокусу на потужності, переконанні у тому, що сила - це найважливіший елемент у міжнародних відносинах реалістичний підхід може допомогти зосередитись на забезпеченні власного захисту від зовнішніх загроз. Також чималу роль грає їхній безкомпромісний підхід до досягнення своїх цілей, а саме у ситуаціях конфлікту та кризи реалістичний підхід може допомогти зосередитись на досягненні максимальних результатів та запобіганні зниженню своєї потужності. Таким чином, реалістичний підхід до гегемонії може бути важливим у переломних та складних ситуаціях, коли забезпечення безпеки та захист власних інтересів є найважливішими завданнями.

Серед теоретиків реалізму варто виділити С. Хантінгтона, який зазначав, що економічний потенціал держави є ключовим фактором визначення її відносної могутності. [22] Також до цієї групи можна віднести Дж. Міршаймера, американського політолога, який у своїх дослідженнях надав значну увагу питанням суперництва між США та Китаєм у здобутті гегемонії та боротьбі за перевагу між наддержавами. [21, ст.36]

Генрі Кіссінджер, в свою чергу, є одним з найвпливовіших реалістських вчених, який зробив значний внесок у розвиток теорій про гегемонію та міжнародні відносини загалом. У своїй книзі "Дипломатія" він розглянув багато важливих аспектів гегемонії та її ролі в міжнародних відносинах. Одним з ключових понять, які він використовував, є "баланс сили" (balance of power), який є одним з головних методів збереження стабільності в міжнародних відносинах.[18, ст.20] Генрі Кіссінджер вважав, що головною метою будь-якої країни є збереження своєї влади та впливу, і тому кожна країна повинна домагатися максимально можливого військового та економічного потенціалу. Він також стверджував, що на міжнародній арені існує "закон джунглів" (the law of the jungle), тобто країни повинні діяти у своїх власних інтересах та використовувати будь-які засоби, які необхідні для збереження своєї влади.

Однак Г. Кіссінджер також визнавав, що гегемонія може бути ефективним методом забезпечення стабільності та безпеки в міжнародних відносинах. Він стверджував, що гегемон має зберігати свою владу та вплив за допомогою військової сили та економічної переваги. Водночас, Г. Кіссінджер попереджав про можливі наслідки порушення гегемонії, які можуть призвести до конфліктів та хаосу в міжнародній системі.

Ліберальний теоретичний підхід до гегемонії, який був розвинутий у кінці ХХ століття, розглядає гегемонію як процес, в якому держава використовує свою м'яку та тверду силу для забезпечення глобальної стабільності та просування своїх інтересів. Цей підхід зосереджується на економічних та політичних аспектах гегемонії, зокрема на взаємодії між гегемоном та іншими державами, а також на ролі міжнародних інституцій у забезпеченні світового порядку. На відміну від попереднього, реалістського підходу, у ліберальному розумінні гегемонія може бути забезпечена через вплив та співпрацю, а не через силу. Ліберали підкреслюють важливість створення мережі співпраці, яка дозволяє країнам займати позиції лідерів у світовій політиці.

Згідно з ліберальним підходом, гегемон повинен діяти згідно з певними принципами, такими як відкритість, свобода та демократія. Ці принципи допомагають забезпечити стабільність та прогресивний розвиток у світі, що сприяє розширенню світової торгівлі, наукових досліджень та міжнародної співпраці. Ліберальний підхід також визнає, що гегемонія може бути обмежена як внутрішніми, так і зовнішніми факторами. Наприклад, внутрішні обмеження можуть включати протидію міжнародним інституціям, або протестні рухи власного народу. Зовнішні обмеження можуть бути пов'язані з наявністю конкурентів на світовій арені, а також зі спробами інших держав протистояти гегемону. Саме тому ліберальний підхід до гегемонії бачить її як складний процес, який потребує постійної уваги до різноманітних факторів, що впливають на глобальну стабільність та просування інтересів держави-гегемона, а також забезпечення захисту прав та свобод націй та індивідів у всьому світі. У ліберальних теоріях щодо гегемонії важливим внеском є праці ряду вчених. До представників ліберального підходу до гегемонії можна віднести таких авторів, як Джозеф Най, Роберт Коул, Джон Айкенберрі, Ендрю Моравчик, Майкл Дойл та інші.

Одним з найвідоміших представників ліберального підходу є американський політолог та економіст Джозеф Най. Він вважає, що гегемонія виникає через співпадіння інтересів різних держав, а не за рахунок сили чи примусу. Він стверджує, що гегемонія має бути побудована на основі співпраці, взаємовигідних відносин та взаємного довіру. Джозеф Най також вважає, що гегемонія повинна бути супроводжувана розвитком міжнародного права та взаємного діалогу між державами. Політолог в своїй книзі "The Paradox of American Power" аналізує роль США як гегемона у світі та стверджує, що США повинні діяти згідно зі своїми принципами демократії, прав людини та міжнародної співпраці, щоб забезпечити світову стабільність та розвиток. Іншим відомим представником ліберального підходу є Роберт Купер, який акцентує увагу на значенні міжнародних інституцій у формуванні гегемонії. Він стверджує, що міжнародні інституції, такі як ООН, можуть стати важливими інструментами для підтримки гегемонії та забезпечення стабільності у міжнародних відносинах. Роберт Купер в своїй книзі "The Postmodern State and the World Order" обговорює проблеми, пов'язані з трансформацією світової системи в умовах глобалізації та технологічних змін. [25] Також чималий внесок зробив Джон Айкенберрі, який у своїх працях звертає увагу на роль міжнародних інституцій у забезпеченні глобальної стабільності та сприянні розвитку демократії та прав людини у всьому світі. Ендрю Моравчик в своїй книзі "The Choice for Europe: Social Purpose and State Power from Messina to Maastricht" досліджує роль Європейського Союзу як міжнародної організації, що сприяє економічному та політичному розвитку своїх членів та підтримує демократію та права людини.[24]

У наш час можна відзначити, що ліберальний підхід щодо гегемонії є домінуючим в міжнародних відносинах. Це пов'язано з тим, що багато країн світу прийняли ліберальні принципи, такі як демократія, ринкова економіка, права людини тощо, і домагаються їх захисту на міжнародному рівні. У такому контексті, ліберальні теорії гегемонії звертають увагу на важливість здійснення гегемонії через вплив та співпрацю, а не через силу, і підкреслюють важливість створення правил та інституцій, які забезпечують стабільність та співпрацю між країнами.

Конструктивістський підхід до розуміння гегемонії базується на теорії соціального конструктивізму, яка вважає, що реальність формується через соціальні процеси та практики, а не лише через об'єктивні факти. Конструктивісти вважають, що гегемонія не є постійним станом, а є результатом процесів соціальної конструкції, і може бути змінена через зміни в цих процесах. [2, ст.72]

У контексті гегемонії, конструктивісти розглядають цю концепцію як соціальний конструкт, тобто як результат соціальної взаємодії та узгодження між державами, що визнають домінування однієї держави в міжнародній системі. За цим підходом, гегемонія не є фіксованою або об'єктивною становищем, а залежить від того, як інші держави сприймають домінування гегемона.

Конструктивісти також розглядають гегемонію як результат культурних, політичних та ідентичнісних процесів, які впливають на сприйняття гегемональної влади та легітимності гегемонального порядку. За такого підходу, роль ідентичності та культурних норм стає важливим елементом визначення гегемонії.

Відомим представниками та теоретиками цього підходу можемо вважати Роберта Кокса, Александру Хопкінс, Джона Мітчелла та інших. Наприклад, Роберт Кокс у своїх працях розглядає гегемонію як соціальний конструкт, заснований на прийнятті спільних культурних та політичних норм в міжнародній системі. [26] Александра Хопкінс у своїй книзі "American Empire: A Global History" досліджує роль культурної та ідентичності в формуванні гегемонії США. [27] Всі вони висунули важливі теоретичні ідеї та підходи до розуміння гегемонії, які допомагають зрозуміти складні політичні процеси в міжнародних відносинах. Також необхідно загадати, що конструктивістська теорія гегемонії, розвинута британським соціологом Девідом Веннерлоке, відрізняється від марксистської теорії гегемонії тим, що вона зосереджується на аналізі процесів формування та зміни гегемонії на мікрорівні. Д. Веннерлоке вважає, що гегемонія формується через процеси взаємодії та переговорів між різними соціальними групами та індивідами. Д.Веннерлоке стверджує, що процес формування гегемонії пов'язаний з інтерпретацією та переосмисленням культурних та ідейних практик, які допомагають різним соціальним групам сприймати світ і діяти у ньому. Оскільки ці ідейні та культурні практики є продуктом соціальної взаємодії, то вони можуть змінюватися та переосмислюватися в процесі діалогу та переговорів між різними соціальними групами. У своїх дослідженнях Д.Веннерлоке зосередився на ролі ідентичності та культури в процесі формування гегемонії, а також на тому, як гегемон може вплинути на створення та зміну ідентичності націй і груп. Він розвивав конструктивістський підхід, зокрема, у питаннях глобалізації та формування світового порядку, а також у дослідженні ролі економіки та інших факторів у формуванні гегемонії. [28, part 1]

Д.Веннерлоке багато писав про роль США у світовій політиці та їхню гегемонію, а також про взаємодію між культурними групами та різними ідеологіями в контексті глобалізації. Його праці допомогли уточнити конструктивістський підхід до гегемонії та зробили вагомий внесок у розвиток цієї теоретичної парадигми в міжнародних відносинах.

З огляду на зазначене, ми можемо стверджувати, що конструктивізм зосереджується на взаємодії між ідеями, інтересами та матеріальними факторами, і тому може бути корисним для розуміння, як нові ідеї, соціальні рухи та технологічні зміни можуть впливати на гегемонію. Крім того, конструктивізм може бути корисним в ситуаціях, коли розуміння культурних та соціальних аспектів гегемонії є важливим. Наприклад, конструктивізм може допомогти розуміти, які норми та цінності визначають певну культурну гегемонію та як ці норми можуть бути змінені або викликані у ситуаціях кризи. Отже, конструктивізм може бути особливо корисним в ситуаціях, коли потрібно розуміти процеси зміни гегемонії та взаємодію різних ідеологій, культур та соціальних рухів.

Отже, основними теоретичними підходами до трактування концепту гегемонії є реалізм, лібералізм, марксизм та конструктивізм. Враховуючи зазначений матеріал, можемо стверджувати, що концепція гегемонії пов'язана з багатьма іншими концепціями теорії міжнародних відносин, такими як влада, безпека, дипломатія, торгівля тощо. Роль гегемонії може змінюватися з часом через політичні, економічні, соціальні та культурні зміни в міжнародній системі. Завдяки дослідженню історичного підґрунтя, та вивченню різних теоретичних підходів до трактування концепту гегемонії, можливе поглиблене розуміння фундаментальних засад цього дослідження, що допоможе нам розібратися із поставленими питаннями та цілями у межах даного дослідження.

Висновки до першого розділу

Отже, теоретико-методологічні засади вивчення концепту гегемонії включають дослідження концепту як фундаментальної категорії у політичній науці та вивчення основних підходів до трактування даного поняття.

Таким чином, гегемонія - це провідна сила, домінуюче становище, зокрема у владних структурах, переважання одного актора над іншими у міжнародному просторі. Гегемонія є обширним та всеохоплюючим явищем, що застосовується як в політичній, так і в соціальній, економічній та культурній сферах, що розвивалося та набувало нових значень впродовж історичного розвитку суспільства.

Даний розвиток зумовлений формуванням основних “класичних” підходів, таких як реалізм, лібералізм, марксизм та конструктивізм.

Підсумовуючи викладений матеріал першого розділу нашого дослідження, варто порівняти спільні та відмінні характеристики у зазначених підходах до трактування концепції гегемонії. До спільних рис ми можемо віднести загальне та безсумнівне визнання того, що гегемонія відіграє важливу роль в міжнародних відносинах та впливає на світовий порядок. Також для усіх цих підходів є характерне розуміння гегемонії як домінування однієї держави чи групи держав над іншими в міжнародній системі та припущення про конфлікти між гегемоном та іншими державами, які можуть призвести до зміни гегемонії та зміни світового порядку. Проте, відмінностей у цих поглядах значно більше. Найвагомішими з них є те, що реалізм розглядає гегемонію як природну та необхідну складову міжнародних відносин, тоді як лібералізм вбачає в гегемонії перешкоду для розвитку вільного ринку та міжнародного співробітництва. Марксизм розглядає гегемонію як інструмент класової боротьби, тоді як лібералізм та конструктивізм більше фокусуються на ролі гегемонії в розбудові міжнародного співробітництва та збереженні мирного світового порядку. Конструктивізм, в свою чергу, розглядає гегемонію як соціальний конструкт, який формується через соціальні процеси та практики, тоді як у реалізмі, лібералізмі та марксизмі гегемонія більше розглядається як об'єктивна реальність, заснована на матеріальних та політичних факторах.

Таким чином, аналізуючи викладений матеріал, ми можемо стверджувати, що концепт гегемонії у теорії міжнародних відносин є провідним, що обумовлено його впливом на історичний, культурний, суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток.

1 2 3 4 5

скачати