Функціональний характер менеджменту будівельного підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ
Відокремлений структурний підрозділ
«Інститут інноваційної освіти
Київського національного університету будівництва і архітектури»
Кафедра будівництва та інформаційних технологій
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни
«Менеджмент у будівництві» на тему «Функціональний характер менеджменту будівельного підприємства.»
Виконав студент групи ПЦБ-22-2(м) напрямку підготовки: промислове та цивільне будівництво заочної форми навчання
Зброжек Леонід Анатолійович
Перевірив:
проф. Белова Алла Іванівна
Київ 2022

ЗМІСТ
1.ВСТУП
2. Функціональний характер менеджменту будівельного підприємства
2.1. Планування в організації
2.1.1. Сутність планування як функції управління
2.1.2. Цілі управлінського планування
2.1.3. Стратегічне планування
2.2. Мотивація як функція менеджменту
2.2.1. Сутність і особливості мотивування
2.2.2. Теорії мотивації
2.2.3. Матеріальне стимулювання праці
2.3. Контроль
2.4. Організація як функція управління
2.4.1. Сутність функції організації.
2.4.2. Основи теорії організації.
2.4.3. Основи організаційного проектування.
2.4.4. Типи організаційних структур управління (ОСУ)
Список використаних джерел

1. ВСТУП
В умовах розвитку ринкових відносин менеджмент активно проникає на українські підприємства. Підприємці зацікавлені у використанні його основних надбань, оскільки це дає змогу досягнути стрункої побудови організації, знизити трудомісткість управлінських робіт, оптимізувати чисельність апарату управління, посилити управлінський вплив, зосередити зусилля всіх працівників на досягненні поставлених цілей. В організаціях усе більшого значення набуває діяльність керівників нової формації — менеджерів. Саме ці категорії працівників сприяють утвердженню підприємства на ринку, успіху в конкурентній боротьбі, втіленню нових ідей та результативних стратегій.
Добре підготовлений менеджер, який володіє широкими знаннями у сфері сучасної економіки, основами інформаційних і комп’ютерних технологій, технікою ділового спілкування з вітчизняними та зарубіжними партнерами, може забезпечити успіх організації, її інноваційний розвиток, сприятливий
інвестиційний клімат. Побудоване на засадах сучасного менеджменту управління організацією характеризується, з одного боку, стабільністю в отриманні високих економічних, технологічних, соціальних та інших результатів, з іншого — високою динамікою позитивних змін.
Об’єкт вивчення менеджменту — процес управління виробничо- господарською діяльністю підприємств, установ, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту, виокремлення його етапів дають змогу послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв’язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню в майбутніх економістів та менеджерів управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.

Суб’єктом вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.
На сучасному етапі розвитку національної економіки України використання надбань вітчизняного та зарубіжного менеджменту дасть змогу підприємцям та управлінцям забезпечити зростання ефективності діяльності організацій, підвищити якість інституційних та структурних змін, сприяти формуванню гнучкості шляхом нарощення здатності до адаптивності в умовах жорсткої конкуренції.
2.1. Планування в організації
2.1.1. Сутність планування як функції управління
Щоб спільні зусилля співробітників організації були успішними, вони повинні знати, що від них очікується. Для цього необхідно:
- сформулювати цілі, до яких прагне організація;
- визначити шляхи досягнення встановлених цілей;
- на підставі цього поставити задачі перед підрозділами організації та конкретними виконавцями.
Все це у сукупності і характеризує у широкому розумінні сутність функції планування. Планування – процес визначення цілей організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.
Схематично процес планування в організації можна представити як послідовність наступних етапів (рис. 2.1):
Рис. 2.1. Послідовність виконання основних етапів планування

На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації,
основні з них представлені у таблиці 2.1.
Табл. 2.1. Класифікація планів організації
за критерієм
широти
охоплюваної сфери
Стратегічні плани – це плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей.
Оперативні плани – це плани, у яких стратегія деталізується у розрахованих на короткий термін рішеннях щодо того: що конкретно треба зробити, хто повинен це зробити, як це має бути зроблено.
за
критерієм
часового
горизонту
планування
Короткострокові плани – це плани, які складаються на період до 1 року. Вони, як правило не мають змінюватися.
Довгострокові плани – це плани розраховані на перспективу
3-5 років. Ці плани мають враховувати зміни у зовнішньому середовищі організації та вчасно реагувати на них.
за ступенем
конкретизації
Завдання – це плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі. Їх не можна тлумачити двозначно (збільшити виробництво на 3% за рік). Орієнтири – це плани, що носять характер напрямку дій. Їх використання доцільне за умов невизначеності середовища, великої ймовірності непередбачуваних змін, які вимагають гнучкості управління.
Вони визначають курс дій, але не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто вони надають у певних межах свободу для маневру (збільшити обсяги виробництва на 3-4% за рік).
2.1.2. Цілі управлінського планування
Мета – це кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому (ідеальне уявлення про майбутні рубежі фірми).
Будь-яка організація має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру. Це передбачає необхідність класифікації цілей.
Цілі організації можна класифікувати за кількома критеріями (табл. 2.2).

Процес МВО складається з кількох взаємопов’язаних етапів, кожний з яких, у свою чергу, включає здійснення кількох кроків (табл. 2.3).
Табл 2.3. Процес управління за цілями
2.1.3. Стратегічне планування
У практичному плані найчастіше використовується таке визначення стратегії. Стратегія – це генеральна довгострокова програма дій та порядок розподілу пріоритетів та ресурсів організації для досягнення її цілей.
Серед основних складових елементів стратегії виділяють: сферу стратегії; розподіл ресурсів; конкурентні переваги; синергію (рис. 2.2).

Основні елементи стратегії
Сфера стратегії – це засоби адаптації організації до свого зовнішнього середовища
(засоби взаємодії організації з її зовнішнім середовищем, що враховують сприятливі можливості та загрози середовища)
Розподіл ресурсів
– це вказівка на спосіб розподілу ресурсів організації між окремими підрозділами.
Стратегією мають бути визначені підрозділи організації, куди спрямовують або звідки забирають ресурси. Пропорції розподілу ресурсів визначаються вибором сфери стратегії.
Конкурентні
переваги це визначення переваг організації у порівнянні з її конкурентами.
Стратегія має містити відомості про сильні сторони організації, на які вона спиратиметься у своїй діяльності.
Вони випливають зі сфери стратегії та відповідного до неї розподілу ресурсів організації.
Синергія – це ефект цілісності.
Стратегія повинна враховувати можливості отримання додаткового ефекту за рахунок
інтеграції всіх можливостей організації.
Синергічний ефект виникає як результат
інтегрованої реалізації всіх попередніх елементів стратегії.
Рис.2.2 Елементи стратегії організації
Вирізняють три основні рівні стратегій:
- загальнокорпоративна стратегія;
- стратегія бізнесу;
- функціональна стратегія.
Усі рівні стратегій пов’язані між собою і утворюють піраміду стратегій
(рис. 2.3).
Рис. 2.3. Піраміда стратегій

Послідовність етапів процесу розробки стратегії зображені на рис 2.4.
Рис. 2.4. Послідовність етапів стратегічного планування
Зміст кожного з цих етапів представлений у таблиці 2.3.
Табл. 2.3. Етапи стратегічного планування
Визначення місії
організації
Зміст місії має бути чітким та лаконічним, містити у собі такі
елементи:
• головні цілі діяльності;
• основними споживачі;
• товари (послуги), що виробляються (надаються);
• ринки або сегменти ринку діяльності;
• специфіка фірми з точки зору задоволення потреб клієнтів;
• конкурентні переваги.
Місія – ніби особливий шлях в бізнесі. Але на цьому шляху зустрічаються перешкоди та небезпеки. Для з’ясування таких перешкод та небезпек виконуються зовнішній та внутрішній
аналіз.
Зовнішній аналіз – процес оцінки зовнішніх щодо організації факторів. Під зовнішніми чинниками розуміють умови, які об’єктивно виникають у середовищі функціонування організації.
Зовнішній аналіз переслідує подвійну мету:
• визначити сприятливі можливості, тобто чинники, які можуть сприяти досягненню цілей організації;
• визначити загрози та небезпеки для організації, які обмежують можливості організації у просуванні до мети.
Для вивчення впливу зовнішніх факторів усю їх сукупність поділяють на: а) глобальні фактори (умови та тенденції, які утворюються у макросередовищі організації): загальноекономічні, соціальні, демографічні, політичні, правові, природні, міжнародні тощо; б) галузеві фактори (сукупність елементів, що мають

відношення до продукту галузі).
Внутрішній аналіз – це процес оцінки факторів, які виникають в межах самої організації та є результатом діяльності або бездіяльності її керівництва.
Основне завдання внутрішнього аналізу – виявлення сильних та слабких сторін організації.
Сильні сторони – це особливі властивості організації, які відрізняють її від конкурентів. На такі якості робиться ставка в бізнесі фірми.
Слабкі сторони – це якості, яких не вистачає організації проти успішних конкурентів.
Упорядкування їх оцінки часто відбувається у формі балансу
(табл. 2.4). Процес зовнішнього та внутрішнього аналізу звичайно завершується проведенням порівняльного SWOT- аналізу (рис. 2.4).
Визначення цілей
діяльності організації.
В процесі розробки стратегії цілі організації звичайно формулються у таких термінах:
• прибутковість (обсяги прибутку; прибуток на
інвестований капітал; прибуток до обсягу продажу тощо);
• продуктивність (витрати на виробництво одиниці продукції; продуктивність праці тощо);
• продукція (зміни номенклатури та асортименту; впровадження нових видів продукції тощо);
• ринок (обсяги продукту; частка ринку, яка належить фірмі;
• виробничі потужності;
• персонал (підвищення рівня кваліфікації; покращення умов праці).
Аналіз альтернатив та
вибір стратегії
Для досягнення однієї і тієї ж самої мети можна застосувати різні способи. Тому необхідно виявити: способи досягнення мети та найкращий з цих способів.
Для цього керівництво організації опрацьовує декілька варіантів стратегії та вибирає з-поміж них найбільш прийнятний варіант. При цьому організація орієнтується на використання власних переваг.

Табл. 2.4. Сильні та слабкі сторони організації
Сильні сторони (+)
Слабкі сторони (-)
Специфічні, особливі якості фірми у сфері:
• маркетингу,
• виробництва,
• персоналу,
• фінансів,
• дослідження та розробок тощо
Яких якостей не вистачає фірмі у сфері:
• маркетингу,
• виробництва,
• персоналу,
• фінансів,
• дослідження та розробок тощо
Унікальні знання:
• патенти,
• now- how,
• промислові секрети,
• комерційні таємниці тощо
Які ресурси є для фірми дефіцитними
Оригінальні ресурси організації
Рис. 2.4. Матриця SWOT-аналізу
Розробка стратегій різних рівнів має свої особливості.
1. Розробка загальнокорпоративної стратегії
При обґрунтуванні цієї стратегії найчастіше спираються на класифікацію
стратегій за цілями (табл. 2.5):

Табл. 2.6. Класифікація типових стратегій бізнесу
Стратегія
контролю за
витратами
ґрунтується на зменшенні витрат на виробництво продукції. Нижчі витрати на виготовлення продукції забезпечують прийнятний рівень прибутків, навіть за нижчих проти конкурентів цін. До того ж, низькі ціни одночасно слугують бар’єром для появи нових конкурентів.
Найбільш поширені засоби реалізації стратегії контролю за
витратами:
• збільшення обсягів виробництва;
• зменшення накладних витрат;
• впровадження нового устаткування;
• використання більш дешевих ресурсів;
• застосування нових технологій тощо.
Стратегія
диференціації
ґрунтується на постачанні на ринок товару із унікальними властивостями. Унікальними властивостями можуть бути:
• висока якість продукції;
• розгалужена система філіалів для надання послуг;
• принципова новизна продукції;
• імідж фірми тощо.
Диференціація – надійна стратегія. Проте, аби зробити її успішною необхідно вміти донести до споживача цінність унікальної властивості даної продукції. Не слід також забувати про те, що витрати на створення унікальної властивості товару можуть підняти ціни на нього так високо, що він стане неконкурентоспроможним на ринку.
Стратегія
фокусування
В основу стратегії фокусування покладено ідею про те, що будь- який ринок складається з відносно відокремлених часток або сегментів. Кожний сегмент ринку висуває специфічні вимоги до продукту. Якщо фірма здатна забезпечити ці вимоги та зробить це краще від конкурентів, вона здатна збільшити свою частку на ринку.
Опрацювання стратегії фокусування здійснюється у такій
послідовності:
Вибір одного або кількох сегментів ринку:
Варіанти ознак сегментації:
• певна група споживачів (Ролс-Ройс);
• специфічний географічний ринок (Африка);
• обмежена частина асортименту продукції (Опель).
Ідентифікація специфічних потреб споживачів у цьому сегменті ринку.
Пошук кращих за конкурентів способів задоволення специфічних
потреб споживачів.
Зробити це можна:

• шляхом контролю за витратами,
• шляхом диференціації.
Отже, в стратегії фокусування існує два варіанти: фокус витрат та фокус диференціації, обмежених сегментами ринку (рис. 2.5).
Рис. 2.5. Типові стратегії бізнесу за класифікацією М. Портера
3. Надання стратегії конкретної форми.
На заключному етапі стратегічного планування організація втілює сформульовану стратегію у повсякденну діяльність шляхом розробки системи:
- тактичних планів
- одноразових планів
- планів, що повторюються (табл. 2.7).

Поведінка
Винагороди
Цілі
Результат задоволення потреб
Таблиця 2.7 Плани впровадження стратегії
2.2. Мотивація як функція менеджменту
2.2.1. Сутність і особливості мотивування
Після визначення перспектив організації та завершення її побудови особливого значення набувають питання створення максимальної зацікавленості працівників у результатах діяльності організації, тобто мотивування.
Мотивування — вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до діяльності, спрямованої на досягнення особистих цілей і цілей організації.
У процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла два етапи: застосування політики «батога та пряника» і використання методів психології і фізіології (згідно з доктринами Зігмунда Фройда (1856 -
1936), Дж.-Е. Мейо, М. Туган-Барановського та ін.).
На рис. 2.6. наведено модель мотивування.
Рис. 2.6. Модель мотивування через потреби
Стимули
Мотиви
Інтереси
Потреби

Сукупність зазначених елементів мотивації визначає певну техніку мотивації, яку використовують в організації. Крім того, ці ж елементи є основою побудови мотиваційного процесу, Найпростіша модель процесу мотивації має всього три елементи: потреби, цілеспрямовану поведінку і задоволення потреб.
Безумовно, що такий розгляд мотивації носить досить умовний характер, так як в реальному житті немає чіткого розмежування стадій. Проте, для того, щоб з'ясувати яким чином розгортається процес мотивації, з яких складових частин він складається і в чому полягає його логіка, може бути корисною більш розширена модель, що складається з шести етапів (рис. 2.7).
Рис. 2.7. Мотиваційний процес
2.2.2. Теорії мотивації
Питання проблем мотивації цікавили вчених протягом усієї історії економічної науки. Майже кожен економіст торкався у своїх дослідженнях мотиваційних проблем. Суттєвий внесок у розвиток теорій мотивування зробили українські вчені.
Протягом історії менеджменту сформувалися достатньо обґрунтовані теорії мотивування, покладені в основу прикладних механізмів мотивування працівників (рис. 2.7). Розглянемо більш детально теорії, які відображають зміст потреб.
У теорії потреб М. Туган-Барановського виділено 5 їх груп:
➢ фізіологічні (їжа, вода, повітря, сон тощо);
➢ статеві (секс, намагання сподобатися);
➢ симптоматичні інстинкти і потреби (інстинкти самозбереження);
➢ альтруїстичні (безкорислива турбота про інших);
➢ практичні (житло, авто, гроші тощо).
Теорія А. Маслоу, за якою було сформульовано ієрархію потреб (рис. 2.8),
ґрунтується на біхевіористичній доктрині—вивченні поведінки людей, абстрагуючись від вивчення свідомості, мислення.