МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
УНІВЕРСИТЕТ МИТНОЇ СПРАВИ ТА ФІНАНСІВ
Навчально-науковий інститут права
та міжнародно-правових відносин
Кафедра історії та теорії держави і права
Зареєстровано №
«____»______20__ ______________
(підпис)
КУРСОВА РОБОТА
з теорії держави і права
на тему : УСТРІЙ ДЕРЖАВИ
Науковий керівник Виконала
доцент С.П. МОРОЗ студентка П19-3 Інна Циб
ДОПУЩЕНО до захисту ЗАХИЩЕНО
«______»_______________20____ «_______»______________20___ Оцінка:
національна ___________________
науковим керівником за 100 балами _______ЕКТС______
___________________________
(підпис) 1.________________________________
(підпис і прізвище члена комісії)
науковим керівником 2.________________________________
(підпис і прізвище члена комісії)
________________________
(підпис) 3._________________________________
(підпис і прізвище члена комісії)
з національною оцінкою:
___________________________ 4._________________________________
(підпис і прізвище члена комісії)
Дніпро
20__
УСТРІЙ ДЕРЖАВИ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ФОРМА ДЕРЖАВИ
Форма держави та її елементний склад
Поняття території держави як основа її устрою
Адміністративно-територіальна одиниця
Висновок до Розділу 1.
РОЗДІЛ 2. ТЕРИТОРИІАЛЬНИЙ ВИМІР УСТРОЮ ДЕРЖАВИ
Фактори що визначають територіальну організацію держави
Децентралізація і централізація
Рівні територіальної організації державної влади
Висновок до Розділу 2.
РОЗДІЛ 3. ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ
Проста форма та її різновиди
Складна форма та її різновиди
Нетипові форми державного устрою
Висновок до Розділу 3.
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Для осягнення такого складного соціального інституту як держава в теорії держави та права особлива увага приділяється вивченню форми держави. Вивчати держава з точки зору його форми означає вивчення в першу чергу його будови, його основних складових частин, внутрішньої структури, основних методів здійснення влади.
Мета даної роботи — показати сутність поняття «форма держави», розкрити його складові, зв'язок між ними та вивчити їх різноманіття. Держава — це складна політична установа, з різними ролями, формами, положеннями й т.д. Як не існує двох абсолютно однакових людей, так немає двох абсолютно однакових держав. І у визначенні типу держави нам допомагає таке поняття як форма держави. Поняття форми дозволяє дізнатися, як влаштовано управління, хто править, як і взаємозв'язок між частинами держави й цілою державою, які методи використовуються для здійснення влади.
Кожна держава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту. Питання про форму держави є питанням, як організована державна влада, яка система державних органів існує, які існують форми правління, які взаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-територіальний устрій держави та методи управління державою і суспільством. Форма держави є спосіб її існування і функціонування. Держава є політичною формою економічного і соціального розвитку суспільства
Внутрішній розподіл держави, правове становище її частин, їх взаємовідносини один з одним і з центральними органами влади охоплюються поняттям «територіальний устрій держави». Територіальний устрій — історичний результат тієї передумови держави, що сформувалася в результаті заміщення кровноспоріднених зв'язків із сусідськими й еволюціонувала в принцип поділу людей не за походженням, а по проживанню на визначеній території. Природно, що по тому же принципі повинні були будуватися і державні органи, що керують людьми.
Будь-яка держава — це єдність її сутності, змісту і форми. Щоб вона активно функціонувала, щоб якісно і злагоджено діяв її механізм, потрібна чітко організована державна влада. Форма держави є безпосереднім виразником і носієм її сутності та змісту. Які сутність і зміст (функції) держави, така зрештою буде і її форма.
Предметом дослідження в даній роботі є форма державного устрою як категорія теорії держави, складова частина форми держави.
Питання про форму державного устрою має важливе практичне і теоретичне значення, особливо на сучасному етапі. З практичної точки зору важливо визначитися з формами нових державних об'єднань, оскільки це впливає не тільки на внутрішній устрій, а й міжнародне становище держав і державних утворень.
РОЗДІЛ 1. ФОРМА ДЕРЖАВИ
Форма держави та її елементний склад
Я почну з того що, теорія типології форми держави, заснована на єдності й взаємозв’язку структурних елементів: форми правління, форми державного устрою та політичного режиму. Саме визначення питання про поєднання всіх трьох елементів дозволяє принципово по-новому осмислити все, вчення про класифікацію форм. Розробка у сучасній науці питання про їхню класифікацію в цілому є недостатньою. Вона зводиться, як правило, до традиційної класифікації форм правління, державного устрою і політичних режимів. Виклад відповідного матеріалу в навчальній літературі з теорії держави та права часто будується за принципом: «форма держави є сукупність форми правління , форми державного устрою і політичного режиму», з відведенням кожному з елементів окремого параграфа при ледь уловимій вказівці на їх взаємозв’язок . Такий підхід ускладнює формування цілісного уявлення про форму держави як певної системи, в якій проявляється сутність та зміст держави. Для вирішення цього завдання необхідний якісно новий підхід, основу якого становить розгляд як триєдиної системної категорії юридичної науки. Саме в рамках такого підходу класифікація виходить на рівень типології.
Типологія є особливим різновидом наукової класифікації, результатом якої виступає виявлення вищої й найбільш узагальненої класифікаційної одиниці – типу. Типологія ґрунтується на виявленні не випадкових, а найбільш важливих, істотних ознак і властивостей тих чи інших об'єктів, які можуть бути використані як критерії їх розмежування. Критерієм типології , на мій погляд, є закономірності внутрішньої структури зазначеної категорії. Категорія «форма держави» має системний характер, тобто являє собою упорядковану сукупність взаємопов'язаних і взаємопов'язаних елементів. Беручи до уваги дискусію про кількість елементів форми держави, зауважимо, що розуміється в складі трьох елементів. Під структурою системи в науці розуміється її внутрішня організація, спосіб взаємозв'язку складових її елементів. Отже, спосіб поєднання трьох названих складників виступає як структура категорії «форма держави» та основи її типології.
Спробую з'ясувати, які поєднання структурних елементів об'єктивно можливі, а які не реалізовані на практиці. Для цього необхідно встановити закономірності таких поєднань і якісні відмінності однієї форми від іншої, які вони дозволяють виявити. Отже, даними виступають традиційні різновиди форм правління, державного устрою і політичних режимів. Погляд на класифікацію викладено в окремій статті Кулькова М.О [1], в ній розкриваються поняття лідерської та парламентської форм правління як різних способів співвідношення верховних державних повноважень між главою й законодавчим органом. Саме це співвідношення, а не спосіб заміщення посади глави країни, бачиться основним критерієм класифікації форм правління. Взаємовідносини органів, що володіють вищою владою, з населенням характеризують більшою мірою не форму правління, а політичний режим. За двома іншими елементами форми держави ( державного устрою і політичного режиму) ми дотримуємося традиційної класифікації з уточненням істоти відмінностей між видами. Так, унітарна і федеративна форми державного устрою розглядаються в залежності від кількості рівнів державної влади та характеру участі кожного з цих рівнів у справах іншого. Демократичний, авторитарний і тоталітарний режими розрізняються в залежності від методів реалізації політичної влади, серед яких представляються значущими методи формування і функціонування органів влади (державний режим), управління (правовий режим), взаємовідносин держави з суспільством, у тому числі з опозицією (громадський режим), а також обумовлюють їх традиції політичного буття (традиційний режим) [2]. Для виявлення закономірностей поєднання елементів один з одним можна встановити головний елемент в структурі . Таким, на мій погляд, є політичний режим – сукупність методів здійснення державою політичної влади. Політичний режим є вираженням динамічного, або функціонального аспекту змісту країни, бо в системі методів реалізації влади переломлюються виконувані державою функції, їх баланс, пріоритетність окремих напрямків діяльності та т. д. Тому політичний режим іноді розглядають як внутрішню форму держави. Два інших елементи є форматом вираження статичного, або структурного, аспекту змісту держави, оскільки в них переломлюється сама сукупність органів, що складають державу, тобто його механізм. Форма правління зображає співвідношення повноважень між органами по горизонталі, а форма державного устрою – по вертикалі. Ці два елементи можна характеризувати як зовнішню форму держави [3].
На мою думку, внутрішня форма має визначальне значення для зовнішньої . Відповідно, розвиток політичного режиму багато в чому визначає долю інших елементів, і суттєві зміни в режимі часто спричиняють трансформацію форми правління та форми державного устрою. Зверну увагу безпосередньо до варіантів поєднання політичного режиму з формою правління і формою державного устрою. Демократичний режим володіє хорошою сполучуваністю з обома формами правління та обома формами державного устрою, що підтверджується різноманітною практикою державного будівництва у визнаних демократичних державах. Порівняльно-правовий аналіз відповідних поєднань елементів у США та Італії, у Франції та ФРН переконує у відсутності жорсткої й однозначної зв'язку демократії з якою-небудь однією формою правління або державного устрою. У свою чергу, авторитарний режим внутрішньо поєднується тільки з лідерської формою правління та унітарною формою державного устрою. Парламентська форма правління передбачає певне обмеження верховної влади, а саме постановку виконавчої влади у залежність від волі парламентської більшості. Федеративна форма державного устрою також містить у собі відоме обмеження центральної влади, не сумісний з авторитарним режимом. Тоталітарний режим, як і авторитарний, не здатний співіснувати з федералізмом і парламентаризмом, а якщо вони й проголошуються в конституції, то неминуче вироджуються у свої протилежності.
1.2.Поняття території держави як основа її устрою
Держава як політична і конституційно-правове явище відрізняється від інших інститутів політичної системи, зокрема тим, що це – територіальна організація. Так, загальне визначення держави в соціологічній концепції зводиться до наступного: це найбільш дієва (найбільш сильна, верховна, суверенна) організація влади у населення певної території [4]. У легістів державна територія – це «сфера дії законів у просторі»[5] . В сучасному міжнародному праві з'явилися трактування поняття державної території як елемента, щодо самостійного по відношенню до державної влади, а, отже, як формально незалежної від неї ознаки. Вважаючи достатніми для держави дві ознаки – публічну владу і поділ громадян (підданих) за територіальною ознакою – визначаємо державу як особливу організацію політичних сил, які перебувають при владі. При цьому територіальний аспект у самому визначенні держави їм не враховується. Склад ознак держави може являтися наступним чином: публічна влада, система податків і позик, територіальний поділ населення, право, суверенітет [6]. При цьому, хоча зміст цих ознак в принципі очевидно, саме визначення їх назви не завжди відповідає їх сутності. Так, характеризуючи ознаку «територіальний поділ населення», згадаємо і «наявність чітко визначених зовнішніх кордонів», хоча це формально виходить за рамки поняття «територіальний поділ» і швидше відноситься до поняття «державна територія». Таким чином, в сучасній науці немає однозначного бачення складу ознак держави. І в той же час територія використовується саме в якості ознаки держави.
За визначенням Г. Н. Андрєєвої , сучасна держава є інститутом, який на основі юридично-політичних критеріїв організовує співіснування людей на певній території [7] . Територія держави є тим простором, на якому діє влада держави, і одночасно – юридично-політичним межею цієї влади. Саме тому в теорії держави і науці конституційного права території держави завжди приділялася велика увага.
Вважається, що саме територія відрізняє державу від інших форм політичної організації. Дійсно, влада держави поширюється насамперед на тих, хто знаходиться на його території, причому на них вона поширюється автоматично, як тільки вони на неї потрапляють. З іншого боку, територія є фізичною межею, межею цієї влади [7].
В цілому, держава поєднує своєю владою і захистом усіх людей, що населяють певну територію, незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої нації або національності. Це означає, по-перше, що держава має свою територію, визначає і охороняє свої кордони, захищає її від нападу ззовні. По-друге, постійне населення даної території (країни), як правило, має стійкий зв'язок з державою у вигляді підданства або громадянства і користується захистом держави як всередині країни, так і за її межами. Територіальні межі державної влади поширюються і на що знаходяться в країні іноземців і осіб, які не мають громадянства (підданства).
Територія держави в широкому розумінні включає в себе, поряд з територією у вузькому сенсі, також простір, де на рівних підставах можуть діяти одночасно декілька держав [5]. До нього відноситься, зокрема, водний простір, що має статус відкритого моря. На цьому просторі кожна держава має право на вільне плавання своїх суден під національним прапором. На кожному із судів діють закони «свого» держави. До території держави у широкому розумінні належать також території, що не належать жодній з держав [5].
Громадяни держави, що проживають на його території і поза, так само як і сама територія, перебувають під захистом держави. Принципи цілісності та недоторканності території означають заборона її насильницького розчленування або захоплення і відторгнення її частини. Подібні акти, від кого б вони не походили із зовні, кваліфікуються як акти прямої агресії. У кожної держави є право і обов'язок на захист своєї території і своїх громадян, що проживають на даній території.
Конституційно-правове регулювання режиму державної території тісно пов'язане з міжнародно-правовим. Так, недоторканність і цілісність державної території становить найважливіший принцип міжнародного права, яке забороняє насильницьке відторгнення будь-якої частини території держави, встановлює процедури вирішення територіальних суперечок, визнає за кожним державою право на захист своєї території. Взаємозв'язок міжнародного і конституційно-правового регулювання проявляється при визначенні режимів державного кордону, а також континентального шельфу і виняткової економічної зони, що примикають до території держави, хоча в неї безпосередньо не входять.
Регламентація статусу територій набуває особливого значення у федеративних державах. Їх конституції завжди встановлюють, що території суб'єктів федерації є частиною території федерації, на яку у повній мірі поширюється верховенство федеральної конституції і федеральних законів. У той же час у всіх федеративних державах визнається, що федерація не має право на власний розсуд змінювати межі території суб'єктів федерації. Конституція Австрії, наприклад, встановлює, що зміна території Федерації, є разом з тим зміною території однієї з земель, а також зміна меж однієї з земель в межах території Федерації, може здійснюватися, крім випадків укладення мирних договорів, лише на підставі ідентичних конституційних законів Федерації і тієї землі, на території якої змінюється (абз. 2 ст. 3) [8]. Конституція Росії також встановлює, що кордони між суб'єктами Федерації можуть бути змінені з їх взаємної згоди (ч. 3 ст. 67) [9]. Конституція Росії проголошує, що її суверенітет поширюється на всю її територію, федеральна Конституція і закони мають верховенство на всій території, і РФ забезпечує цілісність і недоторканність своєї території (ст. 4) [9]. В цілому у федеративних державах є правомочним говорити про те, що на території суб'єкта федерації становить простір, на яке поширюється не тільки влада, але і влада федеральних органів, тобто вона є одночасно і територією федеративної держави. При цьому деякі федеративні держави поширюють свою владу не тільки на території, займаної суб'єктами федерації, але і мають власні території, де їхній суверенітет не обмежений правами членів такого союзу (наприклад, у США, Бразилії, Австралії). Однак, такі території згодом можуть бути перетворені і стати повноправними суб'єктами федерації [10]. При цьому саме розуміння того, що територія федеративної держави не є механічною сукупністю територій, що входять у федерацію суб'єктів, що надзвичайно важливо для розуміння сутності даної ознаки. Кожна держава в межах своєї державної території в цілях оптимізації державного управління може визначати різні території з особливим правовим статусом, наприклад, території адміністративно-територіальних одиниць, автономних утворень, особливо охоронюваних природних об'єктів, прикордонної зони тощо [11] . У забезпеченні єдності території самої федерації останньої обмежується право суб'єктів федерації на створення торговельних бар'єрів, стягнення митних зборів та прийняття інших рішень, що суперечать цілям федеративної держави.
У результаті аналізу сутності поняття «державна територія» в державо веденні і конституційному праві та значущості такого аналізу для побудови федеративних відносин, необхідно підкреслити, що, хоча суб'єкти федерації (зокрема, Республіка Башкортостан, так само як і інші республіки в складі РФ) і мають своєю територією, зміна якої неможливе без їх згоди, ця територія не може розглядатися як ознака держави, так як, по-перше, території суб'єктів федерації є частиною території федерації, на яку у повній мірі поширюється верховенство федеральної конституції і федеральних законів; по-друге, територією володіють і недержавні освіти – колонії, залежні і невизначені територію, адміністративно-територіальні одиниці. В результаті, на нашу думку, на території суб'єкта федерації не може характеризуватися поняттям «державна територія», в той час як остання є обов'язковою ознакою будь-якої держави.
1 2 3 4