Ім'я файлу: План (Автосохраненный).rtf
Розширення: rtf
Розмір: 387кб.
Дата: 26.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
ПРАВИЛА.docx
Презентація до онлайн занят.pptx
Розширення: rtf
Розмір: 387кб.
Дата: 26.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
ПРАВИЛА.docx
Презентація до онлайн занят.pptx
ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ТЕАТРУ
Старші дошкільники, 15 по списку (10-12 дітей відвідує групу),
«Сонечко»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО - ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ТЕАТРУ
1.1 Естетичне виховання як психолого-педагогічна проблема
1.2 Зміст, завдання і особливості естетичного виховання дошкільників
1.3 Виховний потенціал театрального мистецтва
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ТЕАТРУ
2.1 Напрями використання театралізованої діяльності в естетичному виховіанні дошкільників
2.2 Методи і прийоми естетичного виховання дошкільників засобами театру
Висновки до другого розділу
РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДНО - ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ТЕАТРУ
3.1 Діагностика стану естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку
3.2 Методика естетичного вихованя старших дошкільників засобами театру
3.3 Результати експериментально - дослідницької роботи
Висновки до третього розділу
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікрокосм реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання.
Краса нерозривно пов'язана з душею людини, її працею, поведінкою, мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі й українського народу, витворила справжні шедеври виховання у дитини почуття прекрасного: від маминої колискової пісні до складних видів мистецтва, якими може оволодіти людина протягом життя, якщо їх основа закладена у дошкільному дитинстві. Будучи спрямованим на формування творчої особистості, здатної адекватно сприймати прекрасне і потворне, наділеної чуттям міри у творенні художніх цінностей, естетичне виховання передбачає розвиток почуттєвої сфери особистості, з якою тісно пов'язаний її моральний світ. Квінтесенцією (сутністю) його є естетичний розвиток людини.
Нині естетичне виховання належить до проблем, від вирішення яких багато в чому залежить подальший розвиток культури. У другій половині ХХ – початку ХХІ століття проблема естетичного виховання розглядається багатьма дослідниками по-новому: різко загострюється її гуманістична спрямованість у зв’язку з глобальним завданням збереження і розвитку культури. Ця проблема вивчалась і вивчається різнопланово вченими філософами, педагогами, психологами, мистецтвознавцями.
Питанням естетичного виховання в педагогіці завжди приділялося досить багато уваги. Філософсько-естетичні аспекти розглядаються в наукових працях Ю. Афанасьєва, М. Кагана, М. Киященка. Психологічні основи естетичного виховання висвітлюються у дослідженнях Л. Божович, Л. Виготського, І. Кона, Б. Теплова. Теорія естетичного виховання дошкільників сформована на основі наукових висновків Є. Фльоріної, Н. Сакуліної, Н. Вєтлугіної, Т. Комарової, В. Котляра, В. Ждан, Г. Підкурганної.
Внесок видатних вітчизняних освітян минулого у вирішення окремих проблем естетичного виховання підростаючого покоління розкрито в роботах Н. Дем’янко, О. Джус, Л. Іванової, С. Морозової, С. Процика, О. Пшеврацької, Ш. Рзаєва, Н. Роман, В. Сергеєвої, А. Соколової, Є. Федотова, І. Фрайта та інших. Питання естетичного виховання дітей і молоді у теорії та практиці зарубіжної педагогіки розглянуто в дослідженнях П. Брайловської, О. Іонової, М. Лещенко, Г. Ніколаї, І. Сташевської, О. Тимошенко. Різним аспектам проблеми естетичного виховання дітей присвячено історико-педагогічні праці З. Борисової, В. Ворожбит, Т. Грищенко, Л. Жербіної, І. Зарудної, А. Калениченко, О. Котикової, Є. Марченка, О. Овчарук, А. Омельченко, Т. Тюльпи, О. Федорової.
На початку 90-х років теорія естетичного виховання дошкільників збагачується результатами наукових досліджень, здійснених В. Котляром, В. Ждан, Н. Кириченко, Г. Підкурганною, С. Науменко, Л. Шульгою, В. Захаровою, Л. Макаренко, О. Трусовою, О. Дроновою, В. Пабат та іншими. Помітною в цей час стає тенденція до оновлення змісту естетичного виховання в дитячому садку.
При всій цінності наявних досліджень, що так або інакше стосуються взаємодії дошкільного навчального закладу з сім’єю, теоретичний пошук дозволяє дійти висновку, що досить обмежена кількість праць висвітлює питання даної співпраці в рамках естетичного виховання.
У наш час проблема естетичного виховання, розвитку особистості, формування її естетичної культури одна з найважливіших завдань, що стоять перед школою. Вказана проблема розроблена достатньо повно в працях вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів. Серед них Д. Джола, Д. Кабалевський, Н. Киященко, Б. Ліхачов, А. Макаренко, Б. Неменський, В. Сухомлинський, М. Таборідзе, В. Шацька, А. Щербо та інші.
Зокрема філософсько-естетичні проблеми розглядаються в працях Ю. Борева, І. Гончарова, М. Киященка, В. Ядова.
Психологічні основи естетичного виховання знаходимо в працях Б. Ананьєва, Л. Божович, Л. Виготського, І. Кона, Б. Теплова.
Різні аспекти педагогічного спрямування досліджені у працях педагогів. Так питання теорії і методики естетичного виховання підростаючого покоління досліджені у працях Л. Коваль, В. Передерій, Ю. Фохт-Бабушкіна, Т. Цвілих, Г. Шевченко, А. Щербо.
Питання творчості та пізнавальної активності дітей в естетичному вихованні досліджено у працях Ф. Говорун, Б. Коротяєва, В. Левіна, В. Моляко, Ю. Петрова, П. Підкасистого, Я. Пономарьова, В. Романець, В. Цапок.
Мета статті полягає в тому, щоб проаналізувати підходи до визначення поняття «естетичне виховання».
Естетичне виховання – це розвиток здатності сприймати, відчувати, розуміти прекрасне в житті і в мистецтві, це виховання прагнення самому брати участь в перетворенні оточуючого світу за законами краси, це залучення до художньої діяльності і розвиток творчих здібностей.
Особлива роль в естетичному вихованні відводиться мистецтву. Хвилюючи і радуючи, воно розкриває перед дітьми соціальний сенс життєвих явищ, примушує їх пильніше вдивлятися в оточуючий світ, спонукає до співпереживання, до засудження зла. В.А.Сухомлинський говорив: „Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибші, ніж у більш пізні періоди розвитку особистості. Потреба у прекрасному затверджує моральну красу, породжуючи непримиренність до всього вульгарного та потворного”.
Естетичне виховання щільно пов’язане із сучасністю. Естетичне засвоєння дійсності передбачає близькість до життя, прагнення змінити оточуючий світ, суспільство, природу, предметне середовище. А через що дошкільники знайомляться з оточуючим? Який вид діяльності допомагає малюкам наблизитись до „дорослої” дійсності? Звісно ж це гра.
Гра – велике світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається потік уявлень, понять про оточуючий світ. “Гра – іскра, яка запалює вогник допитливості”, – стверджував В.А.Сухомлинський.
В грі дитина не тільки отримує інформацію про оточуючий світ, про закони суспільства, про красу людських відносин, але й вчиться жити в цьому світі, будувати свої відносини, а це потребує творчої активності особистості (уваги, уяви, логіки, емоційної пам’яті, добре розвинутої мови, міміки), тобто вміння триматися в суспільстві.
Все життя дітей насичене грою. Кожна дитина хоче зіграти свою роль. Але як же це зробити? Як навчити малюка грати, брати на себе роль і діяти? Цьому допоможе театр.
Театр – один з самих демократичних видів мистецтва для дітей, він дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і психології, пов’язані з
художньою освітою та вихованням дітей;
формуванням естетичного смаку;
моральним вихованням;
розвитком комунікативних якостей особистості;
вихованням волі, розвитком пам’яті, уяви, ініціативності, фантазії, мови (діалогу і монологу);
створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напруження, вирішенням конфліктних ситуацій через гру.
Головне, театр розкриває духовний і творчий потенціал дитини і надає реальну можливість адаптуватися їй в соціальній сфері
Для того, щоб дитина проявила творчість, необхідно збагачувати її життєвий досвід яскравими художніми враженнями, надати необхідні знання і вміння. Чим багатше досвід малюка, тим яскравішими будуть творчі прояви в різних видах діяльності. Тому так важливо з самого раннього дитинства заохочувати дитину до музики, театру, літератури, живопису. Адже період 3 – 7 років – дошкільний, у цьому віці відбувається бурхливий психічний, фізичний розвиток дитини. Формуються основи її особистості.
Суспільство ставить високі вимоги до формування творчої активності особистості. В “Концепції дошкільного виховання в Україні” вказуються вихідні засади розвитку і виховання дитини [15, с.5].
Концепція передбачає формування провідних засад дошкільного виховання, які є основою для творчого використання в інтересах розбудови сучасного дошкільного закладу.
Мета дошкільного виховання – це перш за все формування основ духовності особистості.
Процес інтелектуалізації навчання і виховання, що розвивається протягом останніх років, при всіх своїх позитивних аспектах має і негативний вплив на дитину. Стосується це, насамперед, естетичного виховання дітей дошкільного віку. У “Базовому компоненті дошкільної освіти України”, основним складником якого є такі сфери життєдіяльності дитини, як “Природа”, “Люди”, “Я сам”, “Культура”, естетичне виховання входить до сфери “Культура” [2, c. 2-19].
Саме вона вводить дитину у світ практичної і духовної діяльності людей, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, вчить отримувати задоволення не тільки від результатів, а головне від процесу творення, вправляє в умінні цінувати рукотворні вироби, культивує інтерес до надбань світової і національної культури.
Розвиток культури – важлива складова особистого зростання дитини. Зважаючи на зміст “Базового компоненту дошкільної освіти України”, особливо важливими орієнтирами для педагога є показники розвитку дітей у старшому дошкільному віці, які акцентуються на основних результатах освітньо-виховної роботи протягом дошкільного дитинства.
Зокрема про мистецьку активність як важливу складову особистісної культури старшого дошкільника можна говорити за умов, якщо
дитина виявляє активність у музично-естетичній атмосфері театралізованої діяльності;
вміє співпрацювати з дітьми і дорослими в процесі музичної діяльності;
співвідносить індивідуальне музично-театральне виконання з виконанням інших;
радіє з власних і спільних театрально-музичних успіхів;
дістає задоволення від спілкування з музикою, від спільного переживання з іншими дітьми та дорослими культурно-мистецьких подій.
Такі якості успішно формуються в усіх видах музично-естетичної діяльності, різних формах музичного виховання – зокрема театралізованих дійствах.
Саме тому ми обрали тему дипломної роботи “Удосконалення естетичного виховання засобами залучення старших дошкільників до музично-театралізованої діяльності” і вважаємо цю тему дуже актуальною на сучасному етапі розвитку музично-театралізованої діяльності.
Ми визначили, що предметом дослідження є театралізована гра дітей дошкільного віку.
Виходячи з цього ми висунули гіпотезу дослідження: недостатній рівень організації та проведення театралізованих ігор в дошкільних навчальних закладах. Театралізована діяльність як процес розвитку творчих здібностей дитини є процесуальною. Найважливішим в дитячому творчому театрі є процес репетицій, процес творчого переживання і втілення, а не кінцевий результат. Оскільки саме в процесі роботи над образом відбувається розвиток особистості дитини, розвиваються символічне мислення, рухливий емоційний контроль. Відбувається засвоєння соціальних норм поведінки, формуються вищі довільні психічні функції.
Об’єктом дослідження ми визначили формування естетичного виховання у старших дошкільників засобами музично-театралізованих занять.
Таким чином мета дослідження : науково обґрунтувати позитивний вплив музично-театралізованих занять на естетичне виховання дітей та розвиток творчих здібностей старших дошкільників і ставимо перед собою ряд завдань:
визначити роль музично-театралізованої діяльності в естетичному розвитку старших дошкільників;
проаналізувати вимоги загально-розвиваючих програм дитячого садка;
визначити загальні методи керівництва театралізованою діяльністю дошкільників;
визначити стан організації музично-театралізованої діяльності в ДНЗ № 5 м.Нетішина Хмельницької області;
упорядкувати систему занять з метою розвитку театралізованих здібностей дошкільників і дати їх на апробацію в ДНЗ №5 м.Нетішин;
розробити методичні рекомендації для вихователів, музичних керівників по організації музично-театралізованої діяльності дітей дошкільного віку.
Новизна і теоретичне значення дипломної роботи полягає в тому, що
зроблено спробу дослідити різні теоретичні та практичні підходи до музично-театралізованої діяльності дошкільників в сучасному дошкільному навчальному закладі;
виявлено на основі дослідження позитивні і негативні сторони в роботі вихователів з проблеми дослідження;
науково обґрунтовано поетапне використання окремих видів дитячої творчої пісенної, танцювальної, ігрової, імпровізаційної діяльності в процесі театрального втілення.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що зміст, висновки і додатки можуть бути використані у майбутній роботі на посаді методиста, вихователя та музичного керівника.
Характер та коло висвітлених питань зумовили структуру дипломної роботи, яка складається із вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
Отже, у вступній частині обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, головні завдання дослідження, розкрито новизну, теоретичну та практичну значущість роботи.
РОЗДІЛ 1
НАУКОВО - ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ТЕАТРУ
Естетичне виховання як психолого-педагогічна проблема
Т.І. Пагута. ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Актуальними питаннями сьогодення є питання естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає залучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв’язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості.
Згідно із нормативними документами, що регламентують організацію навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах питанню естетичного виховання приділяється певна увага.
Так, у Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття) визначено основну мету освіти, спрямовану на естетичне виховання та всебічний розвиток людини як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та розвиток художньо-творчих здатностей.
Згідно із Концепцією виховання дітей та молоді у національній системі освіти, цілісний процес виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Виховуючи у молоді естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь власноруч примножувати культурно-мистецьке надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне у повсякденному житті, передбачає формування навичок гарної поведінки, доброзичливого ставлення до людей.
Досліджуючи значення поняття «естетичне виховання», ми дійшли висновку, що існують різні підходи до визначення цього поняття.
Автори посібника «Естетика» вважають, що естетичне виховання має історичний характер, оскільки підхід до оцінки сутності естетичного виховання та його завдань був різним у кожний конкретний період людського розвитку [8, с.179].
Поняття естетичного виховання, естетичних почуттів зародились в глибокій давнині. Сутність естетичного виховання, його завдання, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Арістотеля аж до наших днів.
Короткому словнику з естетики поняття «естетичне виховання» розкривається як цілеспрямована система дієвого формування людини, здатної сприймати, оцінювати, усвідомлювати естетичне у житті, природі і мистецтві, жити і перетворювати світ, творити «другу природу» за законами краси. На кожному етапі суспільного розвитку виробляються свої уявлення про естетичне і художнє, прекрасне і потворне, піднесене і низьке, героїчне і повсякденне, трагічне і комічне, що тісно переплітаються з уявленнями про добро і зло, істинне і хибне, справедливе і несправедливе [11, с.23].
Згідно з іншим словником з естетики, під естетичним вихованням розуміється система заходів, скерованих на вироблення і вдосконалення в людині здатності сприймати, правильно розуміти й оцінювати, створювати прекрасне і піднесене у житті і мистецтві [16, с.64].
С. Гончаренко в Українському педагогічному словнику зазначає, що «естетичне виховання – складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування й виховання естетичних почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей особистості, на розвиток її здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини» [6, с.119].
Першим увів сам термін «естетичне виховання» Ф. Шіллер. Він вважав його за достатню умову для докорінних соціальних перетворень, коли завдяки естетичному впливу на психіку людини можуть бути розв’язані усі, навіть найважчі, соціальні проблеми.
Аналіз педагогічної спадщини С.І. Миропольського свідчить, що естетичне виховання він вважав одним з “важливих і складних сторін системи людського виховання”. Його значну роль у формуванні особистості пояснював тим, що естетичне виховання залучає людину до світу прекрасного, допомагає повніше відчувати, розуміти прекрасне в оточуючому житті, цінувати твори справжнього мистецтва, “облагороджує народ, розвиває в ньому свіжі, здорові інстинкти, привчає його відвертатися від усього брудного і грубого”.
Як бачимо, призначення естетичного виховання С.І. Миропольський вбачав у тому, щоб:
а) “відвести народ від насолод мерзотних, грубих і привести до насолод високих і гідних людини”;
б) навчити знаходити в цих справжніх насолодах смак, задоволення;
в) зробити цю насолоду потребою;
г) піднести сутність людини, пробудити в ній свіжі, здорові інстинкти;
д) увести людину у “світ вишуканості, ідеальної правди та свободи духу”.
Як показав аналіз педагогічної спадщини С.І. Миропольського, під естетичним вихованням він розумів процес формування у людини здібностей сприйняття і правильного розуміння прекрасного, вироблення естетичних понять, смаків, ідеалів.
С.І. Миропольський справедливо вважав, що естетичне виховання покликане вирішувати безліч різноманітних завдань: розвиток естетичних задатків, здібностей, естетичного сприйняття, задоволення художньо-естетичних потреб, виховання естетичного почуття, формування естетичного ідеалу й естетичного смаку.
Заслугою Миропольського є те, що він увів у науковий оббіг такі категорії естетичного виховання, як “естетичне сприйняття”, “естетичні потреби”, “естетичне почуття”, “естетичний ідеал”, “естетичні задатки”, “естетичний смак”[14].
Як і С. Миропольський, автори навчального посібника «Педагогіка», Д. Мазоха і Н.Опанасенко під естетичним вихованням розуміють процес формування в учнів здатностей сприймати і правильно розуміти прекрасне в оточуючій дійсності та в мистецтві, процес формування естетичної свідомості розвитку творчих здібностей і дарувань у різних галузях
естетичної діяльності. Це процес формування естетичного досвіду особистості. Складовими естетичного досвіду є: естетичні почуття, естетичний ідеал, естетичні погляди, смаки, інтереси, потреби, естетична діяльність [13, с.130].
В. Шацька розглядає естетичне виховання як сукупність послідовних дій, взаємозв’язаних впливів на учнів під керівництвом учителя як засобами мистецтва, так і самого життя, спрямованих на всебічний естетичний розвиток учнів, який сприяє формуванню естетичних почуттів, художніх смаків і поглядів відповідно до завдань виховання. До процесу естетичного виховання належать не тільки поступовий розвиток здібностей та естетичного сприйняття, а й оволодіння вмінням активно, творчо проявляти себе у тому чи іншому виді мистецтва, у обсязі, що відповідає певному ступеню навчання [26, с.3].
В. Скатерщиков під естетичним вихованням розуміє цілий комплекс заходів, які спираються на глибоко наукову основу і здійснюють систематично і цілеспрямовано визначену політику в розвитку естетичної, художньої культури [19, с.11].
П. Блонський зазначає, що естетичне виховання передбачає або формування творчості, або розвиток художнього смаку та сприйняття. Але художній смак і сприйняття можуть бути сформовані тільки у процесі художньої творчості; вони тісно пов’язані з активним життям дитини: кожна дитина потенційно є творцем різних, зокрема і естетичних цінностей: споруджуючи будиночок, вона проявляє свою архітектурну творчість, ліплячи і малюючи, виявляє свої здібності скульптора і живописця, нарешті, дитина прагне до танців, драматизації. Необхідним складовим елементом освіти Блонський вважав розвиток правил естетичного смаку, естетичних почуттів, взагалі розуміння істинної краси оточуючого світу. Якщо «школа без техніки – архаїзм», то «школа без мистецтва – потворна школа». Школа повинна дати учням загальний орієнтир в живописі, музиці, поезії, а головне – постійно спонукати до естетичної творчості [3, с.263].
О.І. Буров, вивчаючи предмет і зміст естетичного виховання та його співвідношення з іншими видами виховання, зазначає, що естетичне виховання розглядається як невід’ємна складова ідейного, трудового, морального, фізичного виховання, як систематичне, науково умотивоване звернення до людських емоцій, які розвивають у молодших школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті і мистецтві, а й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей
На думку О. Бурова, естетичне виховання не може бути ні основою для інших видів виховання, ні завершенням їх. Воно саме по собі може здійснюватися лише в тісній єдності з усіма іншими сторонами духовного життя людини [4, с.112].
С. Шацький також розглядає естетичне виховання у нерозривному зв’язку з іншими складовими виховання, зокрема моральним, наголошуючи, що мистецтво – велика сила, і небайдуже, в якому напрямі воно використовується [24, с.49].
спадщині К.Д. Ушинського та його послідовників (В.І. Водовозова, В.Я. Стоюніна, М.Ф. Бунакова, Д.Д. Семенова, В.П. Острогорського, П.Ф. Каптерєва та ін.) знаходимо актуальні для нашого часу ідеї про естетичне виховання учнів як складову і дуже чуттєву частину їхнього гармонійного розвитку. К.Д. Ушинський пропагував нерозривну єдність естетичного і морального виховання [9, с.135].
Зокрема В. Ягупов, як і С. Гончаренко, зазначає, що естетичне виховання виступає як складова частина змісту виховання, яка безпосередньо спрямована на формування і прищеплення естетичних почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей, на розвиток здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси у всіх сферах діяльності [27, с.495].
І. Підласий також вважає, що естетичне виховання нерозривно пов'язане з моральним, розумовим, трудовим і фізичним вихованням. «Естетичне виховання пробуджує і розвиває почуття прекрасного, облагороджує особистість. Чуйна до прекрасного людина відчуває потребу будувати своє життя за законами краси. Естетичне виховання має велике значення для формування моральності» [17, с.168].
С. Анічкін вказує, що естетичне виховання – це: по-перше, цілеспрямований процес, мета, завдання, зміст, засоби і методи якого визначаються і плануються та творчо реалізуються спеціально підготовленими педагогами для здійснення навчально-виховної діяльності, відповідно до завдань суспільства щодо формування підростаючого покоління; по-друге, процес формування естетичних якостей особистостей,
саме: здатностей сприймати, оцінювати та створювати прекрасне, умінь та навичок естетичної діяльності, художнього смаку та ін.; по-третє, естетичне виховання необхідно розглядати, з одного боку, як головну складову процесу естетичного розвитку, а з іншого – як складову процесу загального розвитку особистості; по-четверте, у процесі естетичного виховання поряд з формуванням таких соціальних якостей, як естетичні здатності, естетичний смак, уміння, відбувається удосконалення зору, слуху, рухів людини. Водночас із формуванням естетичних здатностей здійснюється розвиток сутнісних якостей особистості, які впливають на її становлення [10].
Видатний педагог А.С. Макаренко не обмежував естетичне виховання тільки художнім вихованням, а вважав, що естетичне почуття має бути щодня присутнє в житті, стосунках між людьми, ставленні до власних вчинків, рідної природи.
Великого значення естетичному вихованню приділяв В.О. Сухомлинський. Він вважав, що естетичне виховання – прекрасне могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства, фізичної досконалості. Естетичне виховання має найтісніший зв'язок з усіма сферами духовного життя особистості і колективу [15, с.153].
«Я вбачаю, - писав В.О.Сухомлинський, - великий виховний сенс в тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала, осягала, як велику таємницю, пробудження життя в природі. Перші весняні квіти і бруньки, що розкрилися, перші ніжні стеблинки трави, перший метелик, перше кумкання жаби, перша ластівка, перший грім, перша весняна купіль горобця – все це я розкриваю перед дітьми як красу вічного життя. І чим глибше вони одухотворяються цією красою, тим сильніше прагнуть творити прекрасне. Справжнє свято для дітей – цвітіння саду». Відкриваючи навколо себе прекрасне, дивуючись і захоплюючись ним, маленька дитина ніби дивиться в дзеркало і бачить свою власну людську красу. Дитині треба показати, що в світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве.
«Краса - могутній засіб виховання чутливості душі», - писав В. Сухомлинський. «Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса – це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним.
б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе» [21, с.410].
Б.Т. Ліхачов під естетичним вихованням розуміє цілеспрямований процес формування творчо активної особистості, здатної сприймати, відчувати, оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити «за законами краси» [12, с.51].
Л. Артемова, О. Чинаєва під естетичним вихованням розуміють вплив на розвиток особистості всієї навколишньої дійсності, її естетичної значущості для людини; залучення людини до художньої культури; спеціальну систему заходів у структурі художнього життя суспільства, спрямованих на поширення знань про мистецтво, на розвиток художньої самодіяльності тощо [2, с.65].
І.Ф. Харламов вказує, що суть естетичного виховання полягає в організації різноманітної художньо-естетичної діяльності учнів, спрямованої на формування у них здатності повноцінно сприймати і правильно розуміти прекрасне в мистецтві і в житті, на вироблення естетичних уявлень, понять, смаків і переконань, а також розвиток творчих задатків і дарувань у сфері мистецтва [23, с.214].
«Естетичне виховання – це виховання здібностей повноцінного сприймання і правильного розуміння прекрасного в мистецтві, в навколишній дійсності», - визначає В.І. Толстих.
Естетичне виховання повинно виробляти і вдосконалювати у дитини спроможність сприймати прекрасне у мистецтві і житті, правильно розуміти і оцінювати його. Тому «в загальній теорії мистецтва, - зазначає С.Д. Безклубенко, - естетизацією позначається спонтанний, первісно стихійний процес освоєння особистості у довкіллі, в результаті якого те, що спочатку було неприйнятним чи естетично індиферентним, зрештою набуває в її поглядах певних позитивних естетичних якостей» [5].
Отже, естетичним, на думку вченого, є те, що узгоджується зі звичкою, тобто відчувається й уявляється як естетично цінне і відповідає звичаям і закономірностям естетики. Процес естетизації відбувається в нероздільній єдності та взаємодії з процесами естетизації та сакралізації (набуття статусу священного, святого). Все, що в поглядах особистості є добрим (моральним), згодом визнається гарним (естетичним) та видається святим (сакральним). Взявши до уваги ці проблеми, можна дійти висновку, що розвиток естетичної сфери особистості (естетична свідомість, емоційно-почуттєва складова, художньо-творча діяльність) пов'язаний із триєдиним процесом етизації, естетизації, сакралізації, що є внутрішніми характеристиками становлення й розвитку індивідуальності, її духовної культури.
Т.Г. Аболіна, Н.Є. Миропольська вважають, що одна із особливостей естетичного виховання полягає в тому, що воно передбачає формування в особистості потреби в удосконаленні оточуючого світу, забезпеченні особистісного прийняття суспільних цінностей, вироблення соціально значимого й історично прогресивного ставлення до життя, природи, людей, суспільних порядків, шляхів розвитку людства [1, с.15].
О. Радугін зазначає, що в широкому значенні під естетичним вихованням розуміють цілеспрямоване формування в людини її естетичного ставлення до дійсності. Естетичне виховання – це специфічний вид суспільно значимої діяльності, що здійснюється суб’єктом (суспільство і його спеціалізовані інститути) по відношенню до об’єкта (індивід, особистість, група, колектив) з метою вироблення в останнього системи орієнтації в світі естетичних і художніх цінностей у відповідності з уявленнями про їхній характер і призначення. У процесівиховання відбувається залучення індивідів до цінностей, переведення їх у внутрішній духовний зміст шляхом інтеріоризації.На цій основі формується і розвивається здатність людини до естетичного сприйняття і переживання, її естетичний смак і уявлення про ідеал. Виховання красою і через красу формує не лише естетико-ціннісну орієнтацію особистості, але й розвиває здатність до творчості, до створення естетичних цінностей в сфері трудової діяльності, в побуті у вчинках і поведінці і, звичайно, в мистецтві [25, с.153].
А.Б. Щербо, Д.Н. Джола вважають, що естетичне виховання має сприяти формуванню у людини такого підходу до світу, який передбачає потребу в удосконаленні всього життєвого середовища. Таке ставлення виявляється в процесах естетичного сприймання, оцінки, естетичної діяльності[7].
О. Дубасенюк під поняттям «естетичне виховання» розуміє педагогічний процес взаємодії педагога та учнів, спрямований на формування естетичної культури та розвиток естетичного ставлення особистості до життя, набуття здатності до творчої діяльності за законами краси. Естетичне виховання спрямоване насамперед на виховання в людини гуманістичних якостей, інтересів і любові до життя в його різноманітних проявах [18, с.359].
Англійський учений Г. Рід естетичне виховання молоді вважав важливим засобом подолання протиріч дійсності й зводив його до виховання інстинкту, стихійних ірраціональних імпульсів, які мають сприяти відновленню інстинктивної спільності людей. Г. Рід обмежує естетичне виховання лише мистецтвом, перш за все образотворчим, стверджуючи необхідність розвитку естетичного сприйняття і художньої творчості.
Професор П. Еббс із Великобританії вважає, що естетичне виховання є обов’язковим для кожної особистості незалежно від рівня художньої обдарованості та професії [22,с.55].
Під естетичним вихованням розуміється виховання здатності сприймати і правильно розуміти прекрасне в дійсності (природі, праці, суспільних відносинах) і в мистецтві, розвиток естетичних поглядів, смаків і почуттів, потреби брати участь у створенні прекрасного в мистецтві і в житті [20].
Л. Калініна дійшла висновку, що естетичне виховання – це складова процесу розвитку особистості, спрямованого на формування естетичних почуттів, потреб, смаків особистості за умов її активної діяльності у всіх сферах життя (у тому числі й у мистецтві); місце, роль, мета і завдання естетичного виховання зумовлені епохою і конкретним соціально-економічним рівнем розвитку естетичної та педагогічної думки; досягненням у цій сфері є формування основних засобів, форм і методів естетичного виховання; головне ж завдання естетичного виховання – формування художньо-естетичних і творчих здібностей [10, с.24].
У сучасній теорії поняття «естетичне виховання» - це виховання здатності цілеспрямовано сприймати, правильно розуміти і оцінювати красу в навколишній дійсності, у природі, праці, явищах мистецтва.
Отже, з аналізу наукової літератури з проблем естетики, педагогіки та психології бачимо, що науковці по-різному підходять до визначення поняття «естетичне виховання».
Ми вважаємо, що естетичне виховання – це цілеспрямований процес, що включає в себе систему комплексного, цілеспрямованого, планомірного та послідовного впливу на людину з боку певних соціальних інститутів та установ на основі єдиних науково-педагогічних принципів, методів та засад, в результаті якого в неї виникає світоглядна настанова на безпосередню творчу оцінку дійсності та власного життя в суспільстві як проявів прекрасного і потворного, піднесеного і низького, комічного і трагічного та інших естетичних категорій.
Філософською основою теорії естетичного виховання є естетика, яка своїм предметом має дослідження чуттєвої культури людини.
Естетика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, суть і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси.
Складовими цієї науки є дослідження сутності естетичного як вияву ціннісного ставлення людини до дійсності (специфіка, природа, творчий потенціал естетичного), а також основ і результатів художньої діяльності людини (своєрідність, природа художнього таланту, самобутність мистецтва).
У своїх пошуках і відкриттях людина спирається на такі поняття, як прекрасне — довершене за формою і змістом; потворне — антипод прекрасного (виродливе, нице, огидне); досконале — довершене, витончене, сповнене позитивних якостей; гармонія — досконале поєднання всіх елементів; міра — співвідношення кількісних і якісних ознак предмета; цінність — значущість, якої люди надають речам і явищам і яка є основою ставлення до них. Усі ці феномени тісно пов'язані з моральністю, оскільки прекрасним, досконалим, гармонійним є те, що характеризує красу людини, її працю і результати цієї праці, взаємини інших людей. Саме у цих своїх виявах прекрасне становить цінність для людини.
Предметна сфера естетики як науки (природа естетичного, художнього таланту, художньої творчості особистості) окреслює мету, завдання, зміст естетичного виховання особистості, критерії оцінки її естетичного розвитку.
+ Будучи спрямованим на формування творчої особистості, здатної адекватно сприймати прекрасне і потворне, наділеної чуттям міри у творенні художніх цінностей, естетичне виховання передбачає розвиток почуттєвої сфери особистості, з якою тісно пов'язаний її моральний світ. Квінтесенцією (сутністю) його є естетичний розвиток людини.
Естетичний розвиток особистості — процес становлення і вдосконалення естетичної свідомості та естетичної діяльності особистості.
Естетичний розвиток має на меті формування естетичної культури особистості — своєрідного сплаву особистісних якостей, які обумовлюють критерії її оцінювання прекрасного і потворного, вияв чуття міри у власної творчості. Під впливом суспільних умов, виховання, взаємодії з прекрасним естетична культура особистості постійно змінюється, в одних випадках збагачуючись, сягаючи висот, в інших — збіднюючись, примітивізуючись. Естетичну культуру особистості утворюють такі компоненти:
1. Естетична свідомість — сукупність поглядів, знань, суджень, оцінок, ідей, ідеалів. Її основою є естетичне сприймання — процес відображення сутності предметів і явищ естетичної дійсності, співвідношення сприйнятого зі сповідуваними особистістю критеріями.
Естетичне сприймання у процесі осмислення явищ і предметів дійсності трансформується в естетичні погляди — думки, судження, уявлення про прекрасне і потворне, які є основою ставлення до явищ буття загалом і явищ мистецтва зокрема. Спираючись на естетичні погляди, особистість визначає для себе естетичний ідеал — соціально обумовлений взірець досконалості, який є орієнтиром в оцінюванні естетичних явищ і власної художньо-творчої діяльності.
2. Естетичні потреби — внутрішня необхідність в осягненні певних естетичних цінностей і розвитку певних умінь. Маючи у своїй основі естетичні почуття — спричинені взаємодією з естетичними цінностями (творіннями природи і людського таланту) емоції людини, естетичні потреби втілюються в естетичних смаках — здатності особистості до індивідуального відбору із сукупності естетичних явищ і предметів тих, які найбільше відповідають її поглядам та ідеалам, породжують позитивні відчуття в процесі сприймання.
Усі ці якості не даються людині від народження, а є результатом зовнішніх виховних впливів, самовиховання, художньо-творчої практики.
3. Естетична діяльність (практика) — безперервний процес формування і реалізації певних творчих умінь, навичок, здібностей, гармонізації себе і світу.
З огляду на це естетичне виховання можна розглядати як системну діяльність, спрямовану на розвиток чуттєвої сфери особистості, її умінь сприймати, оцінювати явища естетичної дійсності за законами краси, збагачувати у процесі їх сприймання свій внутрішній світ, оволодівати законами творчості і творити. Важливою складовою цього процесу є естетична освіта — процес засвоєння мистецьких знань, умінь і навичок.
Усі ці якості особистості необхідно розвивати уже в ранньому дитинстві, зосереджуючись на певних напрямах, добираючи засоби, форми і методи з огляду на вікові особливості дітей, передусім на особливості їх естетичного сприймання.
Естетичне сприймання є специфічною діяльністю, під час якої у дітей дошкільного віку формується здатність до пізнання об'єктів навколишнього світу з естетичних позицій. На його основі формується художнє сприймання — пізнання дійсності засобами різних видів мистецтва. Завдяки художньому сприйманню дитина пізнає себе, свої взаємини з навколишнім світом в «уявному полі» художніх образів шляхом емоційної ідентифікації.
Динаміка становлення естетичного сприймання дошкільнят залежить від їх здатності до емоційно-естетичного переживання, яка має специфічні особливості у ранньому, молодшому, старшому дошкільному віці…
І перехід до 2 питання
1 2