• процеси і результати економічного, соціального і культурного розвитку країни;
• демографічну ситуацію і стан національної безпеки;
• є важливим соціальним критерієм ступеню розвитку і благополуччя суспільства.

• Визначає основні засади організації медичного обслуговування населення на сучасному етапі розвитку системи охорони здоров’я;
• Визначає особливості діяльності суб’єктів господарювання, що здійснюють медичну практику.

• Метою медичного обслуговування є збереження, відновлення і зміцнення здоров’я населення шляхом забезпечення універсального охоплення доступною, якісною та безпечною медичною допомогою.

Стаття 2. Закону України «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні»

• Доступність - безперешкодний доступ до служб охорони здоров'я незалежно від географічних, економічних, соціальних, культурних, організаційних чи мовних бар'єрів;
• Комплексність - надання необхідного спектру медичних послуг при кожному зверненні пацієнта з врахуванням його індивідуальних особливостей та стану здоров'я;
• Наступність і безперервність - координація діяльності в процесі надання пацієнтові медичної допомоги в різний час, різними спеціалістами та закладами охорони здоров’я, стандартизація процесу надання медичної допомоги;
• Інтегрованість медичної допомоги - досягнення економічної ефективності, поліпшення якості і підвищення рівня задоволеності користувачів і постачальників медичної допомоги;
• Адекватність - відповідність медичної допомоги справедливим потребам і очікуванням пацієнта в рамках прийнятної для пацієнта якості життя;
• Ефективність - забезпечення досягнення оптимальної при наявних ресурсах результативності медичної допомоги, наданої з дотриманням вимог медико-технологічних документів та етичних принципів;
• Орієнтованість на пацієнта та його задоволеність - участь пацієнта у прийнятті рішень при наданні медичної допомоги і вимірювання задоволеності пацієнта її результатами;
• Безпека процесу медичної допомоги - заборона застосування медичних технологій, які визнані небезпечними у встановленому порядку, відсутність шкідливих впливів на хворого і лікаря в конкретному медичному закладі.

• СОЗ є складною, багаторівневою, ієрархічно побудованою системою.
• В ролі елементів (підсистем) до неї входять лікувально-профілактичні заклади різних рівнів підпорядкування, окремі види медичної допомоги, служби, лікувально-діагностичні процеси, матеріально-технічна база, кадри, фінанси тощо.

• Державна система, яка спрямована на здійснення повноцінної профілактики і лікування, доступних кожному громадянину країни без винятку.
• Система, що базується на всеохоплюючому страхуванні здоров'я і опирається на використання переважно страхових засобів для захисту працюючого населення при нещасних випадках, захворюваннях, непрацездатності і при настанні старості.
• Ринкова або приватна система охорони здоров'я визначається різноманітними пропорціями поміж коштами державного бюджету, медичного страхування і медичними послугами, що сплачуються пацієнтами безпосередньо.

• роль центрального уряду обмежена розробкою законодавчої бази, в рамках якої відбувається надання медичних послуг
• основні виконавчі функції належать адміністраціям окремих земель
• Федеральному міністерству охорони підпорядковані органи наукової експертизи
• на місцевому рівні існують загальні місцеві лікарняні каси (Allgemeine Ortskrankenkassen), лікарняні каси компаній (Betriebskrankenkassen) та спеціальні каси для окремих професійних груп населення (моряків, фермерів, шахтарів та інших).

• працівники, що мають річний дохід нижче певного встановленого рівня повинні обов’язково бути учасниками системи.
• ті, чий дохід перевищує встановлений поріг, можуть добровільно бути членами системи обов’язкового страхуванням або застрахуватись в одній із 45 приватних страхових компаній.
• безробітні повністю застраховані державою, а державні службовці застраховані через свого роботодавцями.
• непрацюючі члени сім’ї є застрахованими через того члена сім’ї, який працює.

• Відсутність рівного доступу до медичної допомоги для різних соціальних груп та адміністративних територій;
• Тенденція до невиправданого зростання вартості медичної допомоги;
• Недостатній контроль за діяльністю персоналу;
• Зневага інтересами пацієнтів, що входять до груп високого ризику, тривало знаходяться в стаціонарі або залишилися поза системою соціального страхування (5–10 % населення);
• Слабка увага довгостроковому плануванню;
• Низький пріоритет суспільних заходів охорони здоров'я, профілактичної медицини і санітарної освіти;
• Високі адміністративні витрати (особливо на обробку інформації і фінансові розрахунки).

• Загальну координацію медичного обслуговування та координацію надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я та територіальні органи з питань охорони здоров’я.

2. Фінансування первинної медичної допомоги, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, третинної (високоспеціалізованої), екстреної медичної допомоги, паліативної медичної допомоги, стоматологічної медичної допомоги, медичної реабілітації здійснює спеціалізована закупівельна агенція з регіональними її підрозділами.

Спеціалізована закупівельна агенція є державною установою і головним розпорядником за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України. Здійснює закупівлю товарів і послуг, передбачених програмами і заходами у сфері охорони здоров’я, що фінансуються за кошти місцевого бюджету за умови укладання договору з органом місцевого самоврядування.

Положення про спеціалізовану закупівельну агенцію затверджує Кабінет Міністрів України

Загальні засади організації стоматологічної допомоги

• Стоматологічна допомога населенню надається у лікувально-профілактичних закладах (ЛПЗ) МОЗ України та ЛПЗ різних міністерств та відомств.
• Амбулаторно-поліклінічна стоматологічна допомога населенню може надаватися у спеціалізованих ЛПЗ, а також у стоматологічних кабінетах територіальних, відомчих та приватних медичних закладів.

1. За рівнем обслуговування:

• Республіканські
• Обласні
• Міські
• Районні

2. За підпорядкованістю:

• Територіальні
• Відомчі

3. За формою власності:

• Державні, засновані на загальнодержавній власності;
• Державні комунальні, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць;
• Спільні, на базі об’єднання майна різних власників (фізичні та юридичні особи);
• Приватні, засновані на власності окремого громадянина України;
• Колективні;
• Іноземні.

4. За джерелами фінансування:

• Бюджетні
• Госпрозрахункові
• Комерційні

5. За категоріями (кількість лікарських посад):

• Позакатегорійна – більше 40 посад
• 1 категорія – 30-40 посад
• 2 категорія – 25-30 посад
• 3 категорія – 20-25 посад
• 4 категорія – 15-20 посад
• 5 категорія – 10-15 посад

Принципи централізації і децентралізаціїї у наданні стоматологічної допомоги населенню

• При централізованій формі прийом населення проводиться безпосередньо в стоматологічному закладі чи відділенні інших медичних закладів.
• Децентралізована форма передбачає створення постійно діючих стоматологічних кабінетів на підприємствах, у вищих та середніх навчальних закладах і т.д. Перевага полягає у наданні допомоги на місці і постійно, з повним забезпеченням працюючих і учнів.

Рівні стоматологічної допомоги

• Перший – стоматологічні кабінети та відділення, де здійснюється «змішаний» прийом. Проводиться основний обсяг заходів індивідуальної профілактики та лікування найпоширеніших видів стоматологічної патології, яке завершується санацією та, при необхідності, нескладним протезуванням зубів.
• Другий – комунальні стоматологічні поліклініки, де надається висококваліфікована спеціалізована допомога по основних профілях стоматологічної спеціальності.
• Третій – стоматологічний високоспеціалізований центр – заклад із забезпечення третинної (високоспеціалізованої) стоматологічної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах, у гострому стані або з хронічними захворюваннями щелепно-лицевої області, що потребують високоспеціалізованого медичного втручання.

Дякую за увагу!