1 2 3 4 5 Ім'я файлу: шпаргалка педагогыка.doc Розширення: doc Розмір: 213кб. Дата: 28.10.2021 скачати Пов'язані файли: avtorska_programa.doc 1. Педагогіка як наука про виховання. Предмет педагогіки та її основні категорії. Народна педагогіка : принципи ,зміст , методи і форми виховання Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості людини. Предметом педагогіки є дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів, теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання, вивчення передового педагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії, розробка педагогічної техніки. Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. О. В. Духнович у підручнику “Народна педагогія на користь вчиліщ і вчителів сільськіх” вперше вводить термін “народна педагогіка. 2. Методологічні засади педагогіки Методологія науки – це вчення про принципи, методи і форми наукового пізнання. Методологічна основа – це науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних педагогічних явищ і розкриваються їх закономірності. Розрізняють такі її рівні: а) вищий рівень - філософський; б) другий рівень – опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності.; в) третій рівень – конкретна наукова методологія; г) четвертий рівень – дисциплінарна методологія, що стосується частини науки. д) п’ятий рівень – методологія міждисциплінарних досліджень. Компонентами методологічних рівнів є загальні закони філософії; закони логіки, закономірності психології; закони педагогіки; методи дослідження; вчення класиків педагогіки. 3. Структура педагогіки, її зв’язки з іншими науками. Завдання педагогіки Структура педагогіки відображає зв’язки і відносини, що склалися в ході історичного розвитку різних галузей педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. До педагогічних наук належать: Загальна педагогіка, вікова педагогіка, професійна педагогіка, історія педагогіки, методика викладання, шкільна гігієна. Педагогіка пов’язана з такими науками як філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, анатомія і фізіологія людини, логіка та ін. Завдання педагогіки : вдосконалення змісту освіти, розробка нових засобів навчання, підготовка підручників, комп’ютеризація, виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку, вдосконалення змісту і методики виховання, вдосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і підготовки до праці. 4. Течії зарубіжної педагогіки. Їхні методологічні основи В зарубіжній педагогіці багато різноманітних течій: 1. філософські напрямки: екзистенціалізм, що проповідує вирішальну роль внутрішніх, спонтанних запитів; неотомізм, що пропагує ідеї над розуму і Бога, закликає до виховання духовності; прагматизм, що вважає необхідним засвоєння знань тільки в процесі практичної діяльності; неопозитивізм, що абсолютизує роль природничих наук; 2. психолого – педагогічний напрямок: експериментальна педагогіки, психоаналіз (неофрейдизм); 3. соціальний напрямок: педагогіка ноосфери, нового мислення. 5. Особистість. Індивідуальність. Розвиток і формування особистості. Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського. суспільно значущого та індивідуального – неповторного. Розвиток людини – це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль. Напрями розвитку особистості: анатомо – фізіологічний (ріст і розвиток організму), психічний (розумовий розвиток, формування психіки), соціальний (набуття соціальних якостей). Фактори розвитку особистості: спадковість, середовище, виховання. Формування особистості – це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить в результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самовиховання. 6. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості Виховання в розвитку і формування особистості людини виконує такі функції: - організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість; - підбирає зміст для розвитку і формування особистості; - усуває впливи, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; - ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов. Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення. 7. Роль спадковості і середовища в розвитку і формуванні особистості Спадковість – це відновлення у нащадків біологічної подібності. У спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності). Середовище – все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання. У середовищі людина соціалізується, соціалізація – процес двобічний. З одного боку індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, з другого – активно входить у систему соціальних зв’язків і набуває соціального досвіду. 8. Рушійні сили і закономірності розвитку особистості Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: асиміляція і дисиміляція; збудження і гальмування; емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе); спадкові дані і потреби виховання; рівень розвитку особистості і її ідеал, потреби особистості і її моральний обов’язок; домагання особистості і її можливості. До закономірностей розвитку особистості належать: - розвиток особистості має наслідувальний характер; - особистість людини розвивається під впливом середовища; - людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки; - людина розвивається в діяльності; - зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї. 9. Роль діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості. Діяльність – важлива форма прояву активного ставлення людини до оточуючої дійсності. На анатомо – фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості впливають такі види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня і громадська. Спілкування – один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Залежно від характеристик партнерів спілкування може бути різних видів: особистість – особистість, особистість – група, особистість – колектив, група – група, колектив – колектив. За змістом воно може бути ділове (формальне) і особисте (неформальне). 10. Вікова періодизація розвитку особистості Вікова періодизація – це поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періди), що вимірюються роками. В педагогіці шкільний вік поділяють на : - молодший шкільний вік (6-7 до 11-12 років; - середній шкільний вік (підлітковий) ( від 12 до 15 років) - старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років). Кожній віковій групі властиві певні анатомо – фізіологічні, психічні і соціальні властивості, які називають віковими властивостями. У кожній групі є значні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням дитини. Ці особливості називають індивідуальними. До них належать також акселерація – випередження в фізичному і психічному розвитку своїх однолітків і ретрадація – значне відставання дитини від своїх однолітків. 11. Зарубіжні теорії розвитку і формування особистості Серед зарубіжних теорій розвитку особистості виділяють: - соціологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її соціальне оточення; - біологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її спадкові дані; - конвергенції, яка зводить два фактори, біологічний і соціальний з перевагою біологічного у розвитку особистості; - теорія біхевіоризму, яка розглядає поведінку людини як механічні реакції організму на стимули оточення, ігноруючи свідомість; - теорія психоаналізу (фрейдизм), яка вважає рушійною силою поведінки людини свідомі і несвідомі біологічні потяги та інстинкти. 12. Мета виховання, її об’єктивний характер. Ідеал національного виховання. Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі. Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо – естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру. розвиток індивідуальних здібностей і таланту. Ідеал – уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя. Ідеал національного виховання ґрунтується на двох цілях: служіння Богові і своїй нації. 13. Основні напрямки всебічного розвитку особистості, їхні завдання Основними напрямами всебічного розвитку особистості є: - моральне виховання – формування в учнів моральних понять, поглядів, виховання моральних почуттів, вироблення моральної поведінки; - розумове виховання – озброєння учнів знаннями, формування наукового світогляду, формування умінь і навичок; - трудове виховання – ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична і психологічна підготовка до праці, підготовка до свідомого вибору професії; - естетичне виховання – формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, розвиток творчих здібностей; - фізичне виховання – виховання здорової зміни, підготовка до захисту Батьківщини, до фізичної праці. Кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети. 14. Програма виховання. Програма виховання – це короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально – виховного закладу по вихованню учнів за весь період їх навчання. Програма будується на основі загальної мети виховання. це ряд послідовних цілей, які досягаються в ході реалізації конкретних завдань і змісту виховання. Провідні завдання виховання школярів викладені в Державній національній програмі “Освіта”, до яких належать: - формування національної свідомості, любові до рідної землі; - поваги до старших, до історії і культури свого народу та інших народів; - виховання духовної культури особистості, утвердження принципів вселюдської моралі; - формування творчої, працелюбної особистості - забезпечення повноцінного фізичного розвитку, зміцнення здоров’я - формування правової, екологічної культури - розвиток індивідуальних здібностей і талантів. 15. Мета виховання у зарубіжній педагогіці У сучасній зарубіжній педагогіці передбачаються такі цілі виховання: - виховання законопослушної людини, яка визнає моральні цінності та правові норми і дотримується їх; - виховання “саморегулюючої” особистості, реалізація кожною людиною закладених у ній природних задатків; - виховання гуманіста, формування в особистості людських якостей, вміння встановлювати контакти з іншими людьми, розуміти себе і інших людей; - підготовка до виживання, об’єднання з іншими людьми заради захисту життя на Землі. 16. Загальна характеристика логіки і методів науково – педагогічного дослідження Наукове дослідження – це особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об’єкт. Є такі методи науково – педагогічного дослідження: - метод педагогічного спостереження; - метод бесіди; - метод інтерв’ю; - метод анкетування; - метод експерименту; - метод вивчення шкільної документації і учнівських робіт; - метод рейтингу; - метод узагальнення незалежних характеристик; - метод психолого – педагогічного тестування; - соціометрія; - математичні методи6 - моделювання - реєстрація; - ранжування. 17. Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили Виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості. Специфічним для нього є двосторонній характер, багатогранність завдань і змісту, трудність розкриття внутрішнього світу дитини, багатство форм і методів, неперервність, тривалість у часі (людина виховується все життя). Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби, його результати і корегування результатів. Рушійними силами виховного процесу є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей. Це такі суперечності: між необ-меженими можливостями розвитку людини і умовами соціального життя; між зовнішніми впливами та внутрішніми прагненнями; між впливами сім’ї, школи, громад-ськості, вулиці; між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення; між окремими впливами вчителів, між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків. 18. Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання. Етапами процесу виховання є: - виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати; - вивчення вихованця і діагностика – проектування його особистості на основі зразка – ідеалу; - засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; - організація досвіду поведінки відповідно до ідеалу; - спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості. Управління процесом виховання – це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: підбір змісту у вихованні; підбір методів, прийомів і форм для реалізації змісту виховання; організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки; регулювання взаємовідносин у колективі; координація впливу на дитину вчителів, батьків, громадськості; керівництво самовихованням учнів; вивчення рівня вихованості учнів і корекція змісту і методики виховання. 19. Самовиховання як вищий етап процесу виховання. Прийоми самовиховання Самовиховання успішно здійснюється в школі за таких умов: в дитячому колективі створено сприятливий для самовиховання клімат; в учня, який хоче займатися самовихованням сформовано ідеал, до якого він прагне; в учнів наявний певний рівень свідомості, коли вони правильно оцінюють свої дії і поведінку; учні мають певні відомості з психології і можуть виявити свої позитивні риси і недоліки своєї особистості; в учнів є певний рівень сили волі, уміння долати труднощі. Прийоми самовиховання: самопереконання самонавіювання самопідбадьорювання самозаохочення самопокарання. Особливе місце у самовиховання займає прийом самоаналізу, який полягає в умінні аналізувати свої вчинки, надавати їм певну оцінку. 20. Перевиховання, його функції, етапи, принципи. Перевиховання – процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувались під впливом несприятливих умов виховання. Функції перевиховання: відновна, компенсуючи, стимулююча і виправна. Етапи перевиховання: - на першому вивчаються позитивні і негативні риси учня, складається програма перевиховання. - на другому, початковому етапі починається реалізація наміченої програми перевиховання. - на третьому переломному етапі триває реалізація програми, але в умовах добровільного сприйняття її учнем - на заключному етапі нагромад-жується позитивний досвід поведін-ки, розширюється сфера самовиховання. Принципи перевиховання: поєд-нання примусу з переконанням; гуманне та об’єктивне ставлення до учня; випереджаюче виховання пози-тивних якостей, не виділення педа-гогічно занедбаного учня із загальної маси, провідна роль наставника. 21. Результати процесу виховання, їх контроль і можливості виміру. Критерії вихованості. Психолого – педагогічне вивчення учня і колективу. Вихованість школярів – показник ефективності і якості навчального процесу. Основними показниками рівня вихованості школяра є: зовнішній вигляд, культура поведінки; - громадська активність; - самостійність у всіх видах діяльності; - сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості - ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку; - прилучення до національної та світової культури. мистецтва і літератури; - фізичне здоров’я, потяг до занять фізичною культурою і спортом; - працелюбність, орієнтованість на майбутню професію. 1 2 3 4 5 |