Ім'я файлу: Правове виховання.docx
Розширення: docx
Розмір: 43кб.
Дата: 16.06.2020


ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….....2

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

    1. Правове виховання як складник правової соціалізації особистості………4

    2. Специфіка правового виховання дітей дошкільного віку………………..12

1.3 Форми, методи, засоби правового виховання……………………………...18

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

ВСТУП

Актуальність, однією із провідних концептуальних ідей XXІ століття є правове виховання людини, що набуло широкого розповсюдження у світовому співтоваристві, та зумовило завдання виховання нового типу молодого покоління, яке знає свої права, уміє їх відстоювати, а також поважати права інших.

В умовах інтегрування України до європейського освітнього простору формування соціально зрілої, вільної особистості, яка володіє правовими знаннями, поважає право і законність, уважає їх вищими соціальними цінностями, реалізовує власну громадянську активність у правомірній поведінці, є стратегічним напрямом державної політики. Це відображено в державних документах: Конституції України, Сімейному і Цивільному кодексах, Законах України «Про громадянство України», «Про охорону дитинства», «Про попередження насильства в сім’ї», «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти, Концепції громадянської освіти та виховання в Україні, Концепції національно- патріотичного виховання дітей та молоді», Національній програмі правової освіти населення, Державній соціальній програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2021 року тощо.

Важлива роль у формуванні правосвідомої особистості належить процесам правової соціалізації та правового виховання дітей і молоді, створенню умов для адаптації молодого покоління до суспільно-правових норм і цінностей, формуванню гуманістично зорієнтованої, законослухняної особистості з розвиненим правовим світоглядом, громадянськими якостями, почуттям власної гідності, поваги до закону, відповідального ставлення до прав і свобод інших людей.

Мета – теоретично обґрунтувати умови правового виховання дітей у закладі дошкільнї освіти.

Завдання:

  • розкрити педагогічну сутність понять: «правове виховання дітей», «правова вихованість дітей», «наступність у правовому вихованні дітей», «взаємодія закладів освіти із сім’єю у правовому вихованні дітей»;

  • уточнити поняття «правова соціалізація» і «правове виховання особистості».

  • визначити значення використання методики по різноманітних методах та прийомах, показників та види форм роботи з батьками з правового виховання, рівнів правової вихованості дітей дошкільного віку.

Об’єкт вивчення – правове виховання дітей дошкільного віку

Предмет вивчення – зміст і методика правового виховання дітей у закладах освіти.

Для розв’язання визначених завдань використано комплекс взаємопов’язаних методів: теоретичні – аналіз психологічної та педагогічної літератури – для узагальнення теоретичних питань із проблеми дослідження, визначення понятійно-категоріального апарату; класифікація, систематизація, порівняння – для узагальнення теоретичних засад і наукових підходів до вирішення проблем правового виховання дітей старшого дошкільного віку.

Структура курсової роботи складається зі: вступу, розділу 1 Теоретичні засади правового виховання докільників.

    1. Правове виховання як складник правової соціалізації особистості

    2. Специфіка правового виховання дітей дошкільного віку

1.3 Форми, методи, засоби правового виховання

Розділу 2. який складається з практичної частини, висновку та списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

1.1 Правове виховання як складник правової соціалізації особистості
Проблема правового виховання дітей і молоді набула актуальності у зв’язку з впровадженням в українському суспільстві демократичних основ життя, що вимагає відповідального ставлення до прав і свобод громадян, створення необхідних умов для виховання соціально зрілої, вільної особистості з високим рівнем правової культури.

Насамперед слід зауважити, що на законодавчому рівні основні напрями національної правової освіти в Україні затверджено у «Національній програмі правової освіти населення» . Метою Програми є «підвищення загального рівня правової культури та вдосконалення системи правової освіти населення, набуття громадянами необхідного рівня правових знань, формування у них поваги до права». Серед завдань Програми визначено створення належних умов для набуття громадянами знань про свої права, свободи і обов’язки; вдосконалення системи правової освіти населення, збереження та розвиток вітчизняних традицій у цій сфері тощо. Досягнення мети Програми передбачено шляхом: утвердження гуманістичних правових ідей, загальнолюдських та національних правових цінностей, високих моральних засад у суспільному житті; визнання правової освіти населення одним із основних чинників формування високої правосвідомості і правової культури окремих громадян та всього суспільства. Програма визнала правову освіту«необхідним складником системи освіти, що має на меті формування високого рівня правової культури та правосвідомості особи, її ціннісних орієнтирів та активної позиції як члена громадянського суспільства» [1, с. 2]. Програмою визначається надання правової освіти в усіх дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, закладах вищої та післядипломної освіти.

Наголошується, що «початкова правова освіта здобувається у закладах дошкільної освіти, де дітям надаються початкові знання про норми поведінки, формуються навички їх дотримання, виховується повага до батьків, вихователів, ровесників, людей похилого віку тощо» [4, с. 3]. У закладах дошкільної освіти правове навчання і виховання здійснюється на основі програм, рекомендацій і методичних вказівок, які затверджуються Міністерством освіти і науки України за погодженням з Міністерством юстиції України. Надалі правова освіта надається загальноосвітніми, професійно-технічними, закладами вищої та післядипломної освіти.

Метою Державної соціальної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2021 року є забезпечення послідовної імплементації положень Конвенції ООН про права дитини, розбудови ефективної системи захисту прав та інтересів дитини на рівні територіальної громади в умовах децентралізації, створення дружнього до дітей середовища відповідно до міжнародних стандартів та пріоритетів Стратегії Ради Європи з прав дитини (2016–2021 роки), а також досягнення Цілей Сталого Розвитку, затверджених Резолюцією Організації Об’єднаних Націй

«Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року», у частині дотримання прав дітей [5, с.1].

Під час виконання Програми передбачається: визначення пріоритетів, основних завдань і принципів реалізації державної політики у сфері захисту прав дитини; розроблення та затвердження стандартів благополуччя та безпеки дитини; розроблення показників (індикаторів) національного та регіонального рівня щодо забезпечення захисту прав та інтересів дитини; модернізація системи захисту прав та інтересів дитини; удосконалення та гармонізація національного законодавства у сфері прав дитини відповідно до міжнародних зобов’язань; визначення ролі територіальної громади в умовах децентралізації влади щодо забезпечення прав і врахування інтересів дитини; забезпечення захисту прав та інтересів дитини в умовах воєнних дій чи збройного конфлікту; розроблення стратегії формування безпечного інформаційного простору для дітей [65, с.1].

Відтак, логіка дослідження вимагає звернення до розуміння сутності понять «право», «правова соціалізація», «правова освіта», «правове виховання». Звернімося до лексикографічних джерел.

У філософському словнику «право» трактується як «система загальнообов’язкових соціальних норм, а також стосунків, закріплених державою за допомогою цих норм, які охороняються нею; містить також права, свободи і обов’язки людини і громадянина, шо визначають правовий статус особистості» [7, с. 501]. Право зумовлюється економічним станом суспільства, його соціально-політичною структурою. Воно не може бути вище культурного розвитку суспільства, перебуває під впливом історичних традицій, ідеології тощо. Право є важливим і необхідним знаряддям державного управління, формою реалізації державної політики і водночас важливим показником статусу людини у суспільстві і державі. Важливим складником права є права, свободи і обов’язки людини і громадянина; цей складник є визначальним для оцінки розвиненості і демократичності кожної конкретної правової системи. Наявність права означає, що значне коло суспільних взаємозалежностей набуває характеру правових відносин, у яких їхні учасники стають носіями юридичних прав і обов’язків. Автор монографії «Правова реальність: досвід філософського осмислення» [7] С. Максимов виокремив чотири методологічні підходи до розуміння права, чи основних способів осмислення правової реальності, кожний з яких, на його думку, акцентує на одному з її аспектів: 1) правовий позитивізм

— на зовнішньому боці правової реальності, сукупності норм, забезпечених примусовою силою держави; 2) правовий об’єктивізм — на соціальній зумовленості права, його укоріненості в житті; 3) правовий суб’єктивізм, або класичні концепції природного права, — на ідеально-моральному боці права, на ідеї права, що розкривається у свідомості суб’єкта; 4) правова інтерсуб’єктивність, або некласичні концепції природного права, — на тому смисловому боці права, який виявляється в процесі взаємодії суб’єктів, їхньої комунікації та інтерпретації позиції іншого [7, с. 34].

Усю багатогранність аспектів, які обіймає право, влучно підкреслив М. Козюбра: «право настільки складний, багатогранний, багатомірний і багаторівневий феномен, в якому так тісно переплітаються духовні, культурні та етичні засади, внутрішньодержавні й міжнародні, цивілізаційні та загальнолюдські аспекти, наукова істина і цінності добра й справедливості, досягнення правової теорії і практичний юридичний досвід, правові ідеали, інституційно-нормативні утворення і правові відносини, що втиснути все це у рамки якоїсь універсальної дефініції просто неможливо [3, с.28].

Отже, не вдаючись глибоко у проблематику права, перейдемо до розгляду інших ключових понять дослідження. Як визначення поняття «виховання», так і тлумачення поняття «правове виховання» вчені (А. Гетьман, Л. Герасіна, О. Данильян) пропонують розглядати у широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні правове виховання особистості — «це різнобічний процес впливу на її правосвідомість і правову культуру, який включає вплив суспільного устрою життя, чинного законодавства, юридичної практики, моральної атмосфери, традицій суспільства, освіти та соціального навчання» [4]. При цьому науковці вважають, що тут йдеться не про правове виховання, а про правову соціалізацію, яка здійснюється в соціокультурному середовищі. На її якісні зміни впливає уся різноманітність духовних і матеріальних чинників, які утворюють багаторівневі полісистеми, що перебувають у постійній змінюваності, і визначають тенденції розвитку правової культури суспільства [4, с.15].

У цьому зв’язку, дослідницької уваги потребує аспект правової соціалізації, як важливий напрям соціалізаційної проблематики. На переконання Н. Головко, правова соціалізація є процесом, спрямованим на «вироблення ціннісно- нормативної орієнтації особистості, яка сприймає приписи суспільних норм як власні життєві настанови» [9, с. 54].

Правову соціалізацію В. Головченко, А. Потьомкін визначають як «процес, завдяки якому люди вчаться думати і вести себе відповідно до засвоєння та активного відтворення соціально-правового досвіду, набутого в умовах спілкування з іншими людьми і суспільством в цілому, а також різних видів суспільно-правової дійсності» [5, с. 103].

Аналіз наукових джерел дозволяє стверджувати, що правова соціалізація людини детермінується багатьма чинниками різних рівнів. На макрорівні (рівні всього суспільства) формування правової культури зумовлене характером політичного режиму, панівними соціально-економічними відносинами, змістом національної культури, що виникла в процесі історичного розвитку суспільства.

На мезорівні (рівні великих соціальних груп) визначається місцем тієї чи тієї групи у соціальній структурі суспільства, особливостями її соціального буття. На цьому рівні на людину великий вплив здійснює соціальне середовище, яке зумовлює формування відповідного рівня правосвідомості та відповідного типу правової поведінки.

На мікрорівні (рівні малих соціальних груп) вчені досліджують особливості правосвідомості родини, трудового колективу, неформального спілкування [12, с.1].

Правова соціалізація передбачає: засвоєння критеріїв оцінювання юридичних ситуацій; вивчення законів і соціальних вимог, які визначають міру можливостей і належної поведінки в суспільстві; усвідомлення своїх прав і обов’язків та способів їх реалізації; засвоєння необхідних соціальних навичок через правове навчання, правову освіту [9, с. 55]. Провідне завдання правової соціалізації — забезпечити правомірну поведінку особистості, що передбачає формування і розвиток у неї правової культури, правового виховання, правосвідомості. Н. Головко вважає, що результатом правової соціалізації є правова сформованість особистості, її правова психологія. У педагогічному аспекті це пов’язано із правовою сформованістю властивостей, тобто наявністю в них правових складників: правової освіти; правової вихованості; правової навченості; правового розвитку. Найвищим щаблем проявів їх сформованості Н. Головко вважає правову культуру особистості [9, с. 55].

Учений А. Комарницький наголошує на двобічності процесу правової соціалізації, оскільки, з одного боку, суспільство, референтні групи, правова практика визначають позитивну або негативну спрямованість вказаного процесу, з іншого – особистість активно та вибірково сприймає зовнішні впливи, чим сприяє процесу правової соціалізації або стримує його. Особливо важливою для нас є думка вченого, що на початковому етапі становлення особистості зовнішні нормативи визначеної суспільством правової поведінки входять у її свідомість, оформляючись у певну ціннісно-нормативну модель поведінки, що відповідає прийнятій суспільній ієрархії цінностей. У процесі первинної правової соціалізації неповнолітніх ними засвоюються критерії оцінок юридично значущих ситуацій, формується ставлення до правових явищ, виробляються навички і формується готовність до правомірної поведінки. З огляду на це, структурно-правову соціалізацію А. Комарницький уважає двобічним процесом, який містить кілька основних елементів правової свідомості, що безпосередньо стосується поведінки дитини.

Першим елементом правової свідомості вчений називає пізнання та оволодіння правовою інформацією, яку дитина отримує як стихійно, так і цілеспрямовано. Стихійне передавання правової інформації здійснюється соціальним оточенням дитини, референтними групами, друзями, батьками, родичами. Натомість організовану і цілеспрямовану правову інформацію надають особистості держава, засоби масової інформації, виховні організації, заклади освіти тощо. Особливо важливого значення А. Комарницький надає другому елементу – організованій і цілеспрямованій правовій інформації, оскільки за такого підходу її програма «органічно пов’язана з проблемами правового навчання і правового виховання неповнолітніх» [23, с.22].

Другим елементом правової соціалізації А. Комарницький уважає особистісне прийняття правових цінностей, яке в реальній життєдіяльності може набувати різноманітних форм: «це емоційна реакція на те чи те правове явище, це позитивна або негативна оцінка правової норми і практики її застосування. Прийняття особистістю правових цінностей може означати і ступінь сформованості інших елементів індивідуальної правосвідомості: емоційних, раціональних, вольових» [7(23), с.22].

Третій елемент правової соціалізації, за А. Комарницьким, – це втілення у вчинках і діях особистості правових ідей, принципів та імперативів. Учений уважає, що це – практична реалізація засвоєних і особистісно прийнятих правових цінностей. Учинки і дії особистості – це дійсний критерії її правової соціалізації. Особливо вчений наголошує на тому, що правові ідеї, переконання, принципи і норми, які і є змістом правової соціалізації, автоматично не оволодівають свідомістю дитини. Тут «потрібна вміла творча робота інституцій правової соціалізації щодо структурування ідей, принципів, норм для їх подальшого роз’яснення і донесення до свідомості неповнолітніх задля особистісного переконання, внутрішньої орієнтації і правослухняної поведінки» [23, с.23]. Можна дійти висновку про те, що таким спеціальним, організованим і цілеспрямованим впливом на правосвідомість особистості, підвищення рівня правової культури людини, групи людей, суспільства в цілому є правове виховання (у вузькому його розумінні).

Суспільно-правова соціалізація індивіда, на переконання Н. Головко, передбачає кілька способів отримання правової інформації і правового досвіду: по-перше, це предметно-практичний досвід спілкування в сім’ї, школі, трудовому колективі, в місцях проведення дозвілля; по-друге, існує традиційна форма одержання правової інформації, коли людина спостерігає за діями і вчинками інших осіб, сприймає і засвоює стандарти і норми поведінки, які склались під дією зовнішніх і внутрішніх форм соціальної регуляції [9, c.102].

Зазначимо, що у соціології (А. Кулікова) виокремлюється кілька видів моделей правової соціалізації: соціалізація у процесі навчання як набуття загальних правових знань і засвоєння норм; соціалізація через досвід як осмислення власних помилок та врахування досвіду людей, які оточують особистість; символічна соціалізація, що втілюється у власних уявленнях людини про право, законах та застосування [8].

«Правове виховання» подається також через термін «вплив»: «Правове виховання – це визначений і систематичний вплив на свідомість, психологію вихованців (індивідів і суспільних груп) усього способу суспільного життя та ідеологічних чинників з метою формування у них на основі правової ідеології глибоких і усталених уявлень, переконань і почуттів, прищеплення їм високої правової культури, навичок юридичного спілкування відповідно до рівня і вимог сучасного правового розвитку суспільства» [26,c. 35]. Важливою є думка П. Рабіновича, який вважає, що «правове виховання – це вплив на внутрішній стан особистості, на її свідомість, психологію, на процес пізнання і засвоєння правової ідеології, на правову культуру особистості, і цей вплив включає в себе вплив соціального устрою життя, моральної атмосфери, традицій суспільства, освіти та спеціального навчання, і такий вплив може бути як усвідомленим, так і не усвідомленим самими учасниками правовиховного процесу» [23, с. 75].

Ще один підхід до тлумачення терміну «правове виховання», який пропонує О. Татарінцева, базується на діалектичному підході, відповідно до якого правове виховання розуміється як всеосяжний суспільний процес, який охоплює як формування особистості під впливом ідеологічних чинників і об’єктивних умов життя, так і цілеспрямовану дію суспільства на свідомість людей [25, с. 5].
1.2 Специфіка правового виховання дітей дошкільного віку

Успішний розвиток демократичного суспільства неможливий без захисту прав і свобод його членів, що підкреслюється в Загальній Декларації про права людини, Конвенцію про права дитини. Необхідною умовою цього є інформованість громадян, знання ними своїх прав і обов'язків, що дозволяє їм не лише вільно діяти в соціумі, але і вимагати дотримання своїх прав. Виховання дитини відповідно до вимог суспільства - необхідна складова процесу підготовки зростаючої людини до майбутнього активного життя в ньому. Одним з важливих напрямів цієї діяльності є процес правового виховання дітей дошкільного віку.

Педагогічні умови формування у дітей старшого дошкільного віку уявлень про права людини вивчала С. Федотова. Т. Поніманська розглядає питання правового захисту дітей з позиції їх гуманістичної взаємодії з дорослими і однолітками. Т. Доронова приділяє особливу увагу ознайомленню співробітників дошкільних установ з основними документами з прав дитини, а так само профілактичній, діагностичній і корекційній роботі з дітьми і їх батьками. Аналіз досліджень дає можливість встановити, що правове виховання старших дошкільнят є складним процесом: він включає не лише повідомлення дітей знань, але і формування емоційно-оцінного відношення до соціальних фактів і подій, а потім застосування цих знань в практичній діяльності.

Правове виховання дошкільнят розуміємо як цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість і поведінку дитини з метою формування у нього правовій вихованості, тобто комплексної якості особи, що характеризується наявністю і мірою сформованості у дошкільнят глибоких і стійких правових знань і переконань, емоційно позитивного відношення до них і відповідної їх правової поведінки. Сучасні вимоги до змісту і методів навчання і виховання, що реалізовуються в ДНЗ орієнтують педагогів дошкільних освітніх установ на правове виховання дошкільнят, пропонуючи знайомити дітей з міжнародними правовими документами, що регулюють стосунки між людьми. Незважаючи на наявні дослідження, проблема правового виховання старших дошкільнят в сучасному ДНЗ вимагають подальшого теоретичного вивчення і практичного вирішення.

Питання знання нормативно-правових основ діяльності усіх учасників освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах входять в сферу посадових обов'язків співробітників. У свою чергу, своєчасне підвищення кваліфікації в області правової освіти адміністративних і педагогічних працівників ДНЗ дозволяє їм ефективно і якісно вирішати нестандартні проблемні ситуації, що виникають в процесі їх професійної діяльності. Завдяки цілеспрямованому освоєнню правових знань, застосуванню їх на практиці, можна забезпечити формування нормативно-правової компетентності кадрів.

Робота по правовому вихованню, передусім, своєю метою ставить саме визначення значущості правових основ дошкільної освіти. Слід сказати, що в правовій літературі вже з'явилися деякі дослідницькі роботи, що стосуються правових основ дошкільної освіти.

Аналіз діяльності сучасного ДНЗ в області правового виховання дозволяє стверджувати, що незважаючи на загальне визнання його необхідності по відношенню до дітей дошкільного віку це завдання розуміється іноді невибачно примітивно: мовляв, діти подивляться на картинки, шанують рифмовки відповідного змісту і з правами буде все гаразд. З картинок і з інсценувань за мотивами Конвенції про права дитини правова вихованість дитини не виникає. Роботу з дітьми по правовому вихованню не можна зводити до простого заучування статей документу і окремих прав людини. Перша необхідна складова, що забезпечує її, це правова вихованість дорослих і їх відповідна поведінка. Як відомо, дитиною, по нормах міжнародного права, признається людина від народження до 18 років. Будь-які права людини розпочинаються з права на життя. Життя – це перше і головне, що дано людині. Вона унікальна, свята, недоторканна [2]. Усвідомлення цього є першим кроком правового виховання. У дітях повинна виховуватися упевненість в собі, самоповага і повага до інших. Повнота самовідчуття і толерантність - ось основа правового виховання дошкільнят.

Організовуючи роботу з питань правового виховання рекомендується спиратися на такі види діяльності: ігрова і художньо-продуктивна, організувати роботу в трьох напрямах: з вихователями, з батьками, з дітьми. Для вирішення завдань по правовому вихованню педагоги дошкільного навчального закладу у своїй роботі керуються Базовим компонентом дошкільної освіти України, Програмою виховання і навчання дітей від двох до семи років «Дитина». При відборі матеріалу по правовому вихованню дошкільнят необхідно враховувати їх вікові особливості, зокрема, їх особливу сприйнятливість, бажання і уміння грати, що сприяє ефективному пізнанню навколишнього світу. Враховувати те, що дитина керується у відношенні до дійсності емоціями і несвідомими прагненнями. Активний розумовий розвиток старшого дошкільника сприяє формуванню більш високої в порівнянні з середнім дошкільним віком міри усвідомленості поведінки. Діти 6-7 років починають розуміти сенс моральних вимог і правил, у них розвивається здатність передбачати наслідки своїх вчинків. Під впливом виховання поведінка старших дошкільнят втрачає властиву молодшим дітям ситуативність і стає більше цілеспрямованою і свідомою. Створюються можливості для формування у дітей відповідальності за свою поведінку, елементів самоконтролю, попереднього планування дій, організованості. Старші дошкільнята виявляють стійку цікавість до соціальних явищ. Розширення досвіду, накопичення знань приводить, з одного боку, до подальшого поглиблення і диференціювання моральних представлень старших дошкільнят, з іншої - до більшої узагальненості, що наближає їх до елементарних моральних понять(про дружбу, про повагу до старших і т. п.). Моральні уявлення, що формуються, починають грати регулюючу роль в поведінці дітей, їх відношенні до оточення. 5-6 років. Розвиваються узагальнені уявлення про правдивість, справедливості і, сміливості, скромності, ввічливості, працьовитості, чуйності, дбайливості на конкретних прикладах.

Продовжують розвиватися узагальнені уявлення про доброту, чесність, справедливість, дружбу. Складається негативне відношення до таких аморальних якостей, як хитрість, брехливість, жорстокість, себелюбство, боягузтво і так далі Таким чином, в дошкільному віці у дітей складаються перші моральні судження і оцінки, первинне розуміння громадського сенсу моральної норми, формуються не лише моральні якості, але і почуття. Проте психологічні дослідження морального розвитку дошкільнят показали, що знання моральної норми не забезпечує її виконання в реальній життєвій ситуації.

Частина дітей, добре знаючи норму справедливості, в реальній взаємодії не дотримуються її. В той же час більшість дітей в реальній ситуації поводяться відповідно до норми. Невідповідність між засвоєнням моральної норми і реальною поведінкою зумовлює зміну стратегії розвитку моральної сфери дошкільника. Ця стратегія має бути спрямована не лише на усвідомлення своїх якостей і переживань, засвоєння правил і норм поведінки, але в першу чергу на розвиток причетності, почуття спільності з іншими, в цілому на формування доброзичливого відношення до людей [3, с. 206-210].

Слід пам'ятати, що для попередження порушення правил, провідна роль належить моральному вихованню, що випереджає і супроводжує правове виховання. Правові норми дозволяють упорядкувати громадські стосунки, поведінку людей. Вони визначають що «можна», а що «не можна», яким чином потрібно поступати в тій або іншій ситуації. З перших кроків, які дитина робить самостійно, вибираючи способи поведінки, знання норм права повинне надавати йому допомогу. Потенціал дитини в області його інтелектуального і морального розвитку вищий, ніж прийнято вважати. Між тим втрачені в дошкільному віці можливості згодом не заповнюються або заповнюються важко. У дошкільному віці можна істотно активізувати пізнавальні інтереси дитини, сприяти вихованню упевненості в собі, волі, доброзичливого відношення до людей, відчуття себе Людиною Землі і громадянином власної країни як необхідну базу його правового виховання [3].

Однією з умов здійснення правового виховання дошкільнят є створення правового простору в ДНЗ, що припускає: формування гуманного відношення до дитини; забезпечення захисту його прав; створення умов для розвитку у дошкільника самовідчуття; доброзичливого відношення до навколишніх людей; створення можливості для залучення дітей до цінностей співпраці з іншими людьми; розвиток соціальних навичок. Засоби виховання правової вихованості дітей дошкільного віку різноманітні: будь-яка спільна діяльність, гра, соціальна і культурна атмосфера міста або селища, в якому живе дитина, мистецтво, засоби масової інформації. В процесі правового виховання дітей в сучасному ДНЗ можна застосовувати різноманітні організаційні форми і методи роботи. Наприклад, заняття, розроблені на основі Конвенції ООН "Про права дитини" і Декларацію прав дитини, бесіди, читання художньої літератури, ролеве програвання бажаної поведінки в різних життєвих ситуаціях, консультації для дітей на теми: "Право на дружбу", "Символи України", "Про права дитини", "Я маю право на опіку батьками". Правове виховання дітей старшого дошкільного віку включає формування трьох компонентів: інформаційно-пізнавального, припускаючого наявність морально-правових суджень; емоційно-оцінного, включаючого прийняття позитивного відношення до прав і обов'язків, здатність до адекватного оцінювання відповідно до них відповідних дій і вчинків оточення; поведінково-діяльнісного, що припускає реалізацію моделей морально-правової поведінки в соціумі, єдність і взаємозалежність яких реалізується в особовому новоутворенні - правовій вихованості [5].

Показниками правової вихованості дитини старшого дошкільного віку є: знання дітей про свої права і обов'язки, оцінка власної поведінки і поведінки інших людей з точки зору норм права, оперування правовими знаннями у власній поведінці і реалізація правової поведінки в різних видах діяльності, повнота знань і потреба в отриманні нових знань, уміння адекватно оцінити свої і чужі вчинки з точки зору норм права, уміння оперувати знаннями по реалізації власної правової поведінки, сформованість якостей самоконтролю, самооцінка результат діяльність, уміння дотримуватися заборони і виконування обов'язків. Освіта і право, виступаючи в ролі соціальних інститутів, роль яких в суспільстві виключно висока, органічно взаємозв'язані між собою.

Важливе місце займає освіта в правовому просторі і право в освітньому просторі. Доцільно виділити три такі основні грані: право на освіту, освітнє право, правову освіту. Кожна дитина повинна знати свої права, обов'язки, щоб діяти відповідно в різноманітних життєвих ситуаціях. Але для цього вона повинна мати доступ до інформації, що детально розкриває цю тему. Таким джерелом для дошкільнят є компетентні дорослі – батьки і вихователі. Таким чином, серед завдань, які здійснює ДНЗ важливе місце належить правовому вихованню дітей старшого дошкільного віку, результатом якого є їх правова вихованість, що припускає наявність у дітей елементарних уявлень про свої права і свободи, розвиток поваги і терпимості до інших людей і їх прав. Таким чином, перспективу подальших наукових пошуків бачимо в обґрунтуванні педагогічних умов правового виховання дітей старшого дошкільного віку в умовах ДНЗ.
1.3 Погляди сучасних вчених на правове виховання

Як наголошують учені (А. Гетьман, Л. Герасіна, О. Данильян), правове виховання тісно пов’язане із правовим навчанням (освітою): виховання не може здійснюватися без навчання, а навчання певною мірою справляє і виховний ефект. Учені наголошують на тому, що розрізнення тут можна провести умовно за сферою дії: виховання впливає переважно на емоційно-вольовий, ціннісний, світоглядний бік свідомості, а навчання — на раціональний (тобто має місце інформаційно-ознайомлювальна дія). Ціннісний, емоційно-вольовий вплив, на переконання вчених, занадто обмежений реальною правовою практикою, «оскільки неможливо виховати повагу в людини до тих цінностей, які відсутні в суспільній свідомості та діяльності людей, але проголошуються на словах, у порожніх деклараціях і демагогічних заявах як політичними лідерами і перед населенням, так і простими вихователями і вчителями перед дітьми та юнацтвом» [46, с. 31].

Отже, як зазначає С. Береза, «правова освіта, як і правове виховання є процесом засвоєння знань про основи держава і права, виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності і правопорядку» [16, с. 20]. Правова освіта є необхідний елементом правової культури, умовою правової вихованості особистості, тому на усіх рівнях освіти повинне здійснювати правове навчання. На думку С. Берези, «основним результатом освітнього процесу повинна стати не система знань, умінь і навичок сама по собі, а готовність до сучасних інтелектуальних, соціально-правових, комунікативних, інформаційних практик, до сприйняття права, його настанов і приписів» [16, с. 20].

Автори монографії «Правове виховання в сучасній Україні» (А. Гетьман, Л. Герасіна, О. Данильян), відзначають такі дві особливості сучасної ситуації з методологічним забезпеченням процесу правового виховання в Україні: модернізація праворозуміння здійснюється швидшими темпами, ніж модернізація правової системи в цілому, включаючи процеси правового виховання. Складність перехідного періоду, на їхню думку, в тому й полягає, що «зміни у світоглядно-ціннісних орієнтирах, якими є перехід від ідеалу і практики соціалістичної держави з притаманним їй принципом «панування людей» до ідеалу і практики правової держави з притаманним їй принципом «панування законів (права)», а також офіційна зміна методології праворозуміння автоматично не дають змін у теорії та практиці виховання взагалі і правового виховання, зокрема» [6, с 28]. Тому вони пропонують перетворити систему правового виховання в Україні на засадах концепції правової реальності, згідно з положеннями якої головним елементом виступає правовий суб’єкт, або правова особистість. Відтак, головною метою правового виховання, на думку авторів, слід вважати «формування правового суб’єкта через механізми формування і вдосконалення правосвідомості, а також відтворення такого суб’єкта і всієї правової реальності як системи комунікації з іншими суб’єктами, тобто через механізми правової культури» [6, с.30].

Іншим поняттям, яке потребує нашої дослідницької уваги, є «правова культура». Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового процесу і відбивають у правовій формі стан свободи особистості, інші соціальні цінності. Тобто правова культура особистості – система правових знань, умінь і навичок, емоцій, почуттів, вольових компонентів, які проявляються у правомірній діяльності й поведінці. Правова культура таким чином – це глибоке знання і розуміння права та свідоме виконання його вимог [2, с. 195].

Метою правового виховання є «формування і вдосконалення правової культури громадян, а саме: засвоєння кожним громадянином цінності права, поваги до нього, знання приписів правових норм і переконаність у необхідності їх додержання, розв’язання конфліктів за допомогою юридичних процедур, повага до прав людини і громадянина; становлення і зміцнення високої правової культури особистості в єдності розвиненої правової свідомості та усвідомленої правомірної поведінки індивідів; боротьба з правопорушеннями, попередження протиправних дій; усунення правового нігілізму та інших дефектів правосвідомості» [6, с.126].

Отже, правове виховання визначаємо важливим складником правової соціалізації особистості, що забезпечує її адаптацію у правовій життєдіяльності суспільства, інтеграцію у правове середовище та правові взаємини, формування правових якостей особистості та її правової активності для адекватного функціонування особистості у правовій реальності.


  1. Про Національну програму правової освіти населення


Документ 992/2001, поточна редакція — Прийняття від 18.10.2001

  1. Про Програму правової освіти населення області на 2018-2022 роки

  2. ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ Монографія За редакцією академіка В. Я. Тація, академіка А. П. Гетьмана, професора О. Г. Данильяна Харків «Право» 2010. 368с.
  3. Про затвердження Державної соціальної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року Документ 453-2018-п, чинний, поточна редакція — Прийняття від 30.05.2018

  4. Дронжек Н.В. Особливості правового виховання дітей старшого дошкільного віку на сучасному етапі розвитку дошкільної освіти Дронжек Наталія Валеріївна, викладач кафедри дошкільної освіти Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський інженерно-педагогічний університет» м. Сімферополь, Крим




  5. Теорія держави і права: Підручник Автор: Скакун О.Ф. | Рік видання: 2001 | Видавець: Харків: Консум | Кількість сторінок: 656

  6. Педагогічні умови правового виховання дітей 6-7 років у взаємодії сім*ї і закладу освіти. УДК(373.2.015.31:34):373.29 Задорожна Ганна Сергіївна. 279с. м. Суми-2018.

  7. https://studwood.ru/1490524/pravo/metodologichni_osnovi_pravovogo_vihovannya

  8. Головко Н. І. Г61 Правова педагогіка: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2007. — 248 с. — Бібліогр. в кінці розд. ISBN 978-966–608–744–0

  9. Національний педагогічний університет Імені М.П. Драгомарова На правах рукопису БЕРЕЗА Вадим Олексійович 321.02:[316.3+316.614](477) Політична соціалізація особистості В умовах політико-культурної трансформації українського суспільства: сутність, проблеми, тенденції розвитку. м. Київ-2016 415с.

  10. Бондаренко І. С. Основні напрями правової соціалізації особистості / І. С. Бондаренко // Трипільська цивілізація. – № 8 (11). – 2012. – С. 49–52.

  11. Варій М. Й Психологія: Навчальний посібник / М. Й. Варій. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 288 с.

  12. ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2011. № 6 1 УДК [316.614:340]:[37.035:340] Ірина Коваленко, викладач кафедри телерепортерської майстерності ХДАК Правова соціалізація як процес формування правової культури стаття

  13. Головко Н. І. Г61 Правова педагогіка: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2007. — 248 с. — Бібліогр. в кінці розд. ISBN 978-966–608–744–0

  14. Коваленко І. П. Правова соціалізація особистості як процес формування правової культури / І. П. Коваленко // Культура України. – 2011. – Вип.32. – С. 1–8. 6.

  15. Подзолков В. Г. Материалы к курсу лекций по правовому воспитанию / В. Г. Подзолков. – Тула: ТГПУ, 2007. – 127 с.

  16. Фролов С. С. Основы социологии: Учебное пособие / С. С. Фролов. – М.: Юристъ, 1997. – 343 с.

  17. В.В. Москалкенко “Соціалізація особистості” Монографія м.Київ-2013 Фенікс. с.593

  18. (23)Філософія правового виховання : навч. посіб. / А. П. Гетьман, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань та ін. ; за ред. А. П. Гетьмана, О. Г. Данильяна. — Х. : Право, 2012. — 248 с. ISBN 978-966-458-374-6

  19. https://studwood.ru/1490524/pravo/metodologichni_osnovi_pravovogo_vihovannya

скачати

© Усі права захищені
написати до нас