В. В. Шаповал
... У яких відбився століття,
І сучасна людина
Зображено досить вірно ...
(2000)
Як по-різному ми говоримо
Мова існує у вигляді незліченної низки варіантів. Їх можна назвати стилістичними регістрами. Звучить кілька музично, але суть справи відображає. Безсумнівно, і читач, якщо він народився і виріс тут, майже підсвідомо розрізняє по промови москвича і жителя півдня, гуманітарія і технаря, артистку або офіціантку, підлітка, в будинку якого читають книги, і студентку, яка книжок не читає. Одночасно з оцінкою мови відбувається і уточнення суспільного статусу співрозмовника і соціальної дистанції між ним і вами. Від цього важко відмовитися, ця оцінка - частина нашого повсякденного автоматичного досвіду. Але я пропоную забути на якийсь час про ієрархію і задуматися тільки про те особливому словесному матеріалі, який йде в хід, підбирається і використовується, щоб позначити розбіжності між стилістичними регістрами мови у всій їх широті і різноманітності. Проблема опису цієї специфічної лексики довгий час була майже поза законом. Висока наука орієнтувалася на вузько понимаемую літературну норму. А діалектизми та жаргонізми допускалися в літературну мову в дієтичних кількостях, та й то лише ті, які благословенні майстрами культури і увійшли в авторитетні літературні контексти.
З кінця 1980-х на телебаченні і радіо заговорили без папірця, на мітингах і на сторінках друкованих ЗМІ, а потім і в художній літературі, присвяченій сучасності, герої стали виражатися так, як у житті. І навіть трохи красивішим. Цим визначається і наш сьогоднішній інтерес до жаргону, арго, сленгу. (Для позначення специфічної частини словника різних соціальних груп використовуються три ці терміни, відмінності між ними розуміються по-різному, але в усякому разі не носять абсолютного характеру.) Цей інтерес проявився в тому особливому суспільної уваги, яке супроводжувало проникнення жаргонних слівець в мову ЗМІ. Репортери розперезалися. Діячі культури висловлювали з цього приводу законну стурбованість. Багато хто пов'язував зростання інтересу до жаргонам, в першу чергу - до кримінального, з соціальними змінами в суспільстві. Але лінгвіст, при всій тривозі за майбутнє культури, і в сьогоднішній нашій ситуації бачить повторення історії, ще один раунд демократизації пануючої норми. Це постійний, хоч і не рівномірний процес. Дозволю собі приклад. У Чехова кілька разів можна зустріти вираз наскрізний вітер. А у відповідь на наше звичне (а для нього двірницькі) протяг, він, напевно, скривився б. І це напевно тоді багатьом було відомо, але як шулерські слово, яке позначало нечесну гру з гарантованим виграшем. Минуло сто років, і ми з вами вже не відчуваємо кастового протесту, побачивши цих слів, хоча не всі з нас двірники або шулери. Ось так і відбувається розширення соціальної бази того регістру мовлення, який вважається в даному суспільстві допустимим, нормальним або престижним, зразковим. Зараз ми переживаємо період активної експлуатації жаргонів для поповнення виразних засобів масової мови. Це означає, що слова типу бєспрєдєл "свавілля" або наїзди "претензії" виходять зі свого соціального гетто, стають більш уживаними, входять в допустиму, а потім і в зразкову мова, як колись просторічне протяг. Заперечувати проти цього можна, але контролювати зміна масової норми, як і інші соціальні процеси, досить важко. У всякому разі, майбутнє завжди підносить сюрпризи. Особливо експертам.
Про двох типах словників
Цілком природно, що інтерес до жаргонам привів до появи численних словників. Примітно, що перші словники жаргону були складені носіями чи з позицій носія жаргону. (Такі, наприклад, "Сленг хіпі: матеріали до словника" (CПб.-Париж, 1992) Ф. І. Рожанська, "Dictionary of Contemporary Russian Slang" (Moscow, 1993) - словник сучасної російської сленгу Валерія Нікольського.) Мається на увазі, що один автор сам мав досвід життя в Системі, був хіпі, а інший служив офіцером чи сидів у в'язниці. З тих же позицій, але зі знаком "мінус" викладає свої спостереження С. Снігів. (Тлумачний словник табірної-злодійського мови / / Снігів С. А. Мова, який ненавидить. - М., 1991. [= Даугава. - 1990. - N 11].) Письменник знає феню не з чуток, але вважає її протиприродним і антигуманним варіантом мови. У принципі близька до першої позиція (іронія в тлумаченнях, зрозуміла лише людині, що використовує інтелігентський сленг, а місцями - тонка пародія на науковість тлумачення) представлена в словнику Юганова. Юган І., Юганова Ф. Словник російської сленгу (сленгові слова і вирази 60-90-х років) / Под ред. А. Н. Баранова. - М., 1997. У всіх цих і багатьох інших випадках ми маємо справу з описом, даним зсередини. Це біографічний досвід, відлитий у форму словника. І результат, як правило, вражає.
Але є й інші словники, певною мірою це імітація словників, ерзац-джерела, які відрізняє квапливість і "хтиво-комерційний" наліт, як справедливо зазначив В. Єлістратов. І ці словники складені не випадковими людьми. Зазвичай в передмові пояснюється, чому автор вважає себе експертом (40 років перевиховував злочинців, кримінолог, фахівець з субкультурі кримінального світу тощо). Це переконує. Проте в жодному з них не йдеться про те, що автор - лексикограф. Та й дрібниці говорять самі за себе: наголосів немає, граматичні характеристики відсутня, алфавітний порядок порушений. Це насторожує. І, здається, не дарма. Словники ці представляють суспільству його мовної портрет у дещо спотвореному вигляді. Причому, судячи за накладами, цей сумнівний матеріал, виявляється більш доступним, ніж інші словники, складені більш професійно. Так що перший і необхідний крок при описі стилістичних ресурсів сучасній мові мимоволі складається в відсів фальсифікованого матеріалу. Всі помилки перерахувати - важко, а основні типи і їх ознаки показати - можна. Ось цьому я присвятив цю статтю.
Перш ніж перейти до розмови про якість словників, необхідно звернутися до міфу про неповторність сьогоднішнього інтересу до жаргонам взагалі і блатний фені зокрема, тому що сьогоднішня ситуація не може бути прояснено до кінця без історичної перспективи.
Про виразки жаргонної мови в літературі
Сам по собі інтерес до життя "кримінального співтовариства" набагато старше самого цього виразу. У фольклорі низки слов'янських народів є Гайдуцький, козачий і розбійницький фольклор, пісні та думи цілком детективного змісту. Та й у "Слові о полку Ігоревім" давно помічено, що Святослав, пропонуючи князям зробити набіг, не тільки упирає на економічний аргумент, але й саму видобуток називає на тодішній ратної "фені", чага - "рабиня, полонянка", кощій - " раб, полонений ". Нижче ми будемо говорити про життєписі Ваньки Каїна - це вже бестселер 18 століття, і жаргону там відведено почесне місце. І Пушкін не обійшов увагою цю слабкість публіки. У замітці "Про записки Самсона", паризького ката, він писав: "Ми кинулися на шахрайські визнання поліцейського шпигуна і на пояснення оних таврування каторжника. Журнали наповнилися виписками з Видок. Поет Гюго не посоромився в ньому шукати натхнень для роману, виконаного вогню і бруду ". Це про Собор Паризької богоматері "(1831). А в" Знедолених "(1862) вже є і опис арго паризького дна. Ще більший вплив на російську публіку мав сенсаційний роман Ежена Сю" Паризькі таємниці "(1842-3). Всеволод Крестовський в "Петербурзьких нетрях" (1864-7) по суті повторив його рецептуру. З романом Крестовського міцно пов'язані і перші досліди складання словників кримінального жаргону. Праця Н. Смирнова "Слова і вирази злодійського мови, вибрані з роману НД Крестовського "Петербурзькі нетрі" "виходить в академічному виданні у 1899 р. І тут же поліцейські словники починають його повторювати, цитувати:" Вечори було влопался, та мазурик каплюжніка привітав дощовиком "- Вчора ввечері зовсім вже попався, так приятель вдарив поліцейського каменюкою. І ін. Чому списують? Та тому, що красиво, незвично. І всі слова за алфавітом. Гріх не списати. А той факт, що це письменник підслухав півстоліття тому, та ще й від себе згустив художності, як-то вислизав.
Роман у стилі Крестовського - це сотні сторінок. Але сучасна публіка в масі своїй воліє телеекран, тому "Нетрі" перетворилися в серіал "Петербурзькі таємниці". Зате на папері непогано йдуть з лотка жаргонні словники. І в них ми з подивом виявляємо слово дощовик "камінь, кругляк", зустрінуте у Крестовського десь 150 років тому, воно з словників не пішло. Народ міської, багато хто і гриба-дощовика, на камінь схожого, не бачили, а все одно переписують. Та ще з вигадкою. Один раз перевернули, стало: булижник - "(плащ-) дощовик". Інший раз не так тлумачення прочитали, стало дощовик - "гаманець" (видання 1992, 1997, 2000). Але й основне значення пестять і плекають: дощовик - "кругляк, камінь, які носять із собою в цілях самооборони" (1991). Ну ви ж здогадуєтеся, що мазурик не носив з собою це "знаряддя пролетаріату", він його (за прикладом відомої скульптури) з бруківки вийняв. Але діти асфальту вже й уявити собі не можуть такій ситуації. Змушують бідного пролетаря тяжкості з собою тягати.
Хоча очевидно, що художній текст сам по собі не є повноцінним джерелом для опису жаргону. Це непряме свідчення, оброблене автором у відповідності зі своїми цілями. Але навіть ці завитки художнього мовлення в словниках наводяться з помилками і великим запізненням, що я намагався продемонструвати на прикладі слова дощовик "кругляк". І традиція зловживання художніми текстами виявляється досить живучою.
Про двох типах читачів словників
Словники жаргонів, сленгів та іншого, включаючи напівлюбительські і високопрофесійні колекції, з успіхом продаються. Здається, пояснення цьому на увазі. Багатьом просто ВАЖКО читати. А словник читати не потрібно. Це якась полегшена карта кримінальної планети. Погортав - і все зрозуміло. Вже В. Ф. Трахтенберг (або його редактор І. О. Бодуен де Куртене) вловив цю спрагу простоти в публіці. У них в словнику 1908 деякі словникові статті містять коментар на півсторінки: чи то мікроновелах, чи то стаття для кримінальної енциклопедії.
Товар, яким є і книга, повинен відповідати певним вимогам. Якщо перед нами фантастика, то ми хочемо бути впевнені, що там все вигадано. А якщо перед нами словник сучасної жаргону, то цілком виправдані очікування протилежного змісту. Кожне слово має бути сучасним, по-перше, і жаргонним, по-друге. А якщо ні? Тоді це інший жанр. Начебто і реальність, але під ринковим макіяжем.
Щоб зрозуміти популярність таких словників жаргону, треба врахувати, хто їх купує. На мій погляд, виділяються дві нерівні групи.
Група "один" (мала) - це люди, яким словник потрібен для роботи: лінгвісти, кримінологи, соціологи. Їх цікавить правда і тільки вона. Цікавить, але не займає, не чарує. Як шахтаря - лопата. Для них словник - інструмент.
Група "два" незрівнянно більш обширна. Ці люди купують словник з інтересу або для забави. Їм потрібно, щоб словник було цікаво читати. І ще: щоб він був товстим. І на пристойному папері. І в твердій палітурці. Так солідніше. Для більшості з них словник - це теж важлива покупка. Здається мені, що і їм було б не так приємно читати словник, знай вони рецепт його приготування. Але і тим, що є, вони в цілому задоволені. І наклади змітають, щоб погортати, посміятися і подарувати.
Але я філолог і читаю словники. Ні, не так. Я філолог - і тому словники ЧИТАЮ. І все помітніше в комерційних словниках така тенденція, яка мене, як читача з першої групи, не може не турбувати. Крім загальновідомого шару жаргонних слів (малина "притон", тирити "красти", фраєр "жертва злочину"), розрахованого на формування читацького довіри, в сучасному комерційному словнику обов'язково присутній і інший словниковий шар - "екзотичний". Тобто слова, які широкій публіці не відомі і нібито здобуті автором мало не з ризиком для життя.
Шар "екзотичних" слів і виразів необхідний, щоб продемонструвати масовому покупцеві глибину авторського проникнення в тему. І чомусь саме серед цих слів виявляється чимало таких, які іменуються "помилковими словами". Це фантоми, які виникли у словниках помилково і ніколи не існували в мові. Викриття словникових фантомів - найперше завдання при критичній перевірці даних словника.
Зрозуміло, що ці недоліки словників є в той же час тими достоїнствами, які допомагають їм краще продаватися. Зустріне недосвідчений читач слівце ашбар "великий мішок" у нижегородському словнику 1991 р. і любуватиметься. Ніколи не чув! (А філолог перевірить відсилання до Хандзінскому, 1926 р., і побачить, що у нього такого слова немає. А знайде схоже у Фабричного, 1923 р., та тільки у нього "великий мішок" - асібар. Схоже, що каторжники "великий мішок "коморою величали, а різночитання м = сі = ш викликані прагненням угледіти незрозуміле будь-яку ціну. Звичайно, вульгарний комора (в переносному значенні" великий мішок ") ні в приклад менш багатий каторжної романтикою, ніж аСІбар і аШбар. А читачеві, та й автору неодмінно хочеться, щоб було красиво і незвично.
Крім того, варто пам'ятати, що словники, навіть коли подекуди подвірают, продовжують залишатися своєрідним зліпком епохи, яка їх породила - в суєті і властивих їй діалектичних протиріччях. Багато слів, дійсно, взяті з реального мовлення. Але це не означає, що треба беззастережно вірити всьому, що про них надруковано. У тому ж словнику 1991 боки з павутиною "арештант". Цілком зрозуміло: нари, павутина, суворий побут - дуже барвистий образ. Першоджерело - Ванька Бец 1903 р., звіряти самі: боки з павутиною - арештант [ське] "годинник з ланцюжком".
І стратегія видавців зрозуміла: якщо ринок "бере" на красивий вигадка, треба вигадка красиво упакувати, наживити - і вперед. Не можна позбавляти клієнта ілюзій. Тому важливо, щоб хто-небудь з авторитетів боротьби з організованою злочинністю періодично нагадував: вже 10 ... ой, вже 15 тисяч російських слів пішли в жаргон. Вже ... І т.д.! І такі авторитети є. Вони пишуть передмови, в яких пояснюють, як цим багатосторінковим "цеглою" можна приловчитися ... і завдати удару по криміналу, або хоча б викрити.
Спробуємо застосувати на практиці. Читаємо: кавун - "голова", балдьож - "сміх", вагон - "велика кількість чого-небудь" ... Якось не дуже жаргоністо? І вже хочеться поцікавитися, а чи достатньо цих трьох мовних доказів? У сенсі, це вже стаття, або за це тільки адміністративний штраф покладається? Ось так-то. Товсті словнички "не стріляють", відображають чорт знає що. За ним, наприклад, відміну промови панку від фені домушника ніяк не обчислюється. Що не дивно. Занадто масштабно. Занадто розпливчасто.
Як розпорядилися спадщиною Ваньки Каїна
Масова література завжди будувала комерційний успіх на інтересі до життя "поганих хлопців". Те, що з позитивними героями каші не звариш, було давно і широко відомо.
Уявіть собі картинку. Епоха палацових переворотів, послепетровское времечко. На Червоній площі баби пирогами і пістолями без ліцензій торгують. Академічні видання в питанні про таємні жаргонах ще перебувають у незайманому невігластві. (Тільки в кінці 18 ст. Акад. П. С. Паллас вставить у багатомовний словник список слів "по-суздальські", перший словничок російського таємного мови.) А вже в обох столицях невгамовний Матвій Комаров пригощає публіку нескінченними перевиданнями типу "Історія славного злодія , розбійника і колишнього московського сищика Ваньки Каїна, з усіма обставинами, різними улюбленими піснями і портретом, писана ним самим при Балтійському порте в 1764 році ". І книжки йдуть добре. Навіть після смерті автора вже в 19 столітті виходить передруку та нові переробки. Ще немає Крестовського з Еженом Сю з їх продуктом для чистої публіки, а попит вже є. Не даремно і не тільки про паризький ката Пушкін писав: "Ось до чого нас довела спрага новизни і сильних вражень".
У цій книзі Матвій Комаров розповідає і про тогочасний жаргоні. І що цікаво, щоб читачеві було зрозуміліше, він як на загальновідому паралель вказує на особливий словник торговців, який близький до згаданого "по-суздальські". Виходить, що читачеві дешевих видань 18 століття ця паралель говорила більше, ніж академікам. Одні слова не відомі нашому сучасникові: здюм - два, котева - голова, інші - теж невідомі, але зрозумілі, тому що є простий метафорою. Якими ж таємними виразами братків Ваньки Каїна ділиться автор з читачем? Наприклад, портняжіть з дубовою голкою. Це означає "займатися розбоєм на дорогах". Гумор цілком на рівні сучасного перейменування "лом" - "олівець". Вісельний юморок. Тому і наш сучасник здатний його оцінити. Але особливо цікаво тут те, що вираз, забуте колегами Ваньки Каїна ще за царя Гороха, так і переходить із видання у видання. Добре ще, коли Сергій Васильович Максимов через сто з гаком років повторив його у своєму популярному праці "Сибір і каторга", з цим можна було погодитися. Адже "дубова голка" все ще мала практичний сенс. Хоча б тому, що дубина як інструмент був у ходу, залишаючись, так би мовити, популярним засобом оптимізації напруженого соціального діалогу.
В одному з передмов до сучасного словника констатується: "Успіх боротьби зі злочинністю, особливо професійної і організованою, немислимий без знання фахівцями найбільш характерних способів і хитрувань ..." А далі хороші, правильні слова про жаргон. Але портняжіть з дубовою голкою по дорогах (розбійничати) в 1991 році? Звідки? З Ваньки Каїна. Та й інші сучасні словники жаргону (1992, 1997 рр..) Запевняють нас у тому, що це антикварне вираз НІБИТО вижило не лише у виданнях кримінологів, але і на рідних просторах. Сумніваюся я. Не вірю словникам, вірю прогресу. А ви?
Назвемо це по-науковому анахронізмами.
Їх багато. А оскільки автори і самі цих слів не чули, то приймаються їх перебріхувати по-всякому. Спотворення анахронізмів приємно різноманітить інші типи помилок і доповнює їх.
Нісенітниця, або "ренікса" - по-латині
Це гарна традиція - не відволікати злочинців від роботи, а складати за них небувалі слова і вирази. Особливо вона розквітла в ХХ столітті. Тому, зокрема, що всі нісенітниці словників були надійно прикриті грифом "для службового користування" (ДСК).
Пристав Попов Віктор Михайлович в 1912 році видав простий такий словничок. Але пристав, видно, з причини невеликого освіти обійшовся майже без помилок. Ну, є дещо. Ось він запевняє, що оталец - це "злодій-підліток", грунтуючись на іншому словнику, 1909 р. Що за проблема? Виправте на оголец - і все в порядку. Нормальна людина так і зробить. А професіонал? А професіонал ні за що не допустить знищення "докази". Бо він знає, що кожне "розшифроване" слово - це ще один цвях у труну злочинності. Тому він у свій словник акуратно внесе обидва слова. І нормальне оголец - "злодій-підліток". І помилкове оталец - "злодій-підліток", якому скоро вже можна буде відзначати сто років відсидки в жаргонних словниках. Не вірите? Відразу видно, що ви не професіонал. А подивіться у видання 1923, 1927 ... 1991, 2000 років. Є. Оба. Але вам все одно здається, що оголец значить просто "хлопчисько, підліток", а слова оталец взагалі не існує. І мені так здається. І тут явно щось треба міняти: або словники, або російську мову. Щоб надалі стикувалося.
Але це ще квіточки. На відміну від служаки-пристава Сергій Михайлович Потапов був дипломованим юристом. Його магістерська дисертація 1916 року було апофеозом гуманістичних ідей. Тому цілком природно, що через пару років ми його зустрічаємо вже в якості співробітника науково-технічного відділу ОГПУ. І юристом він був справжнім. Але поставили йому "невластиву" - як то кажуть - завдання. І він це завдання виконав. Так у 1923, а потім у 1927 на основі словника пана Попова вийшов перший радянський жаргоннік, що зафіксував великі нововведення в дусі епохи. Кожна книга має свою долю, говорили древні. Остання книжечка з 1990 року перестала бути секретом. І виходила в наші дні неодноразово і великими тиражами, тому про неї ми можемо судити з безпосереднім враженням, а не за копіями. Високий рівень освіти і крен в позитивізм, схоже, визначили ту трепетну сумлінність, з якою Сергій Михайлович зібрав і зберіг для нащадків чорнові записи рядових оперів з усіма неможливими примхами орфографії. Стільки всього, що навіть важко вибрати. Ну, ось хоча б слово капшук, Капчук, тобто "мішок, кисет, капшук". А в мові кінних баришників це назва гаманця стало умовним позначенням суми в 100 рублів. Зрозуміло, що в 1927 році кінна торгівля була не до кінця ще врегульована, а тому подавала ознаки життя. Проте слово Капчук автором було прочитане як кайгук "100 рублів". (Рукописне п з рисою над буквою = й, ч схоже на г) Є воно і в тих словниках наших днів, з яких немає бідному речі виходу. Однак дійшло в ще більш спотвореному вигляді: кайгун "100 рублів". Давно пора "актувати". Яка кінна торгівля? На дворі вік Інтернету! Хоча авторів можна зрозуміти, слівце-то штучне. Можна й помилитися. Але ось машина, що значить "револьвер", а поруч Матін, теж "револьвер". Треба все-таки олівець заточувати. Або ще перл: взяти за жагу. У бандитів, якщо вірити тов. Потапову, це секретне вислів позначає "наполегливо напирати при допиті". От мені таку назву частини тіла "жага" здається сумнівним. І є гіпотеза, що буковки якось не так в цьому слові злиплися. Знання російської мови достатньо, щоб здогадатися, як же все-таки виражалися справжні бандити в роки непу ..
А навздогін цитатки, з С. Потапова: "Існування особливого умовного жаргону ... могло б дати сильна зброя для виконання злочинних посягань, якби цей своєрідний мову не був розшифрований". І розшифрував. Чим всіляко допоміг взяти бандюків "за жагу".
Ну як тут втриматися, якщо традиція продовжується. Ось ще того ж порядку перли, проникли в сучасні словники. Партюр - "спільник", замість прозаїчного слова партнер. Бандіса - "гітара", мабуть, автори мали на увазі "бандитська", а насправді це * банджо, тобто "банджо" - тільки по-неграмотному. Трофлі - "крадені речі", читай "трофеї". Всі ці загадки викликані поспіхом і поганим почерком, але розбирати їх цікаво і, може бути, корисно для формування грамотності у молоді, яка ці словники купує. І підкуповує авторитетністю видань.
Спотворення анахронізмів, слів давно вийшли з ужитку, але в словниках залишилися, теж сприяло формуванню своєрідного шару помилок. Поспішає автор, друкує, терміни підтискають. І замість татебное ("крадена", від читати - не надто актуального синоніма слова "злодій") друкує таубеное (1992 р.). І можна зрозуміти людей. Як йдеться у М. Задорнова в мініатюрі про "компот", там "персик плавав". Там, дійсно, слово Таубе - "щастя" у сусідній рядку. А потім хтось повторює: таубеное - "крадена" (1997 р.). А хтось передруковує (2000 р.). А потім піди доіщісь коренів. Три товстих словника (2 від кримінологів і 1 академічний) наполягають, що слово існує. Як тут заперечиш? Тільки показати, в якому місці виникла помилка: У Л. Мільяненкова у 1992 р.: Таубе, а потім татебное, а у трьох авторів (Д. Балдаев тощо) у тому ж році: Таубе, а татебное пропало, бо трансформувалося в таубеное.
А ось ще яскравий приклад того, як словесна "доказ", раз потрапивши в словник, потім уже не зникає. Сенс забувається, саме слово часом спотворюється до невпізнанності, але позиція у словнику залишається заповненою. Туес (туіс) Коливанський - по-арештантські "простак". Звідки такий вислів? У сибірських говорах туес - берестяної судину. Коливань - селище на Алтаї, славний каменерізним заводом і винахідником Ползуновим. До кінця 19 століття шпану водили до Сибіру етапами. І ось уже за Тобольськом до заспівала за довгий шлях мазуриком прямо в пазурі потрапляли місцеві курокради з домашніми припасами в берестяних туесках. Чомусь Коливанський. Видно, чимале йшло з заводів поповнення. Але потім Коливань перестала бути помітним центром промисловості. Транссиб повз пройшов. І вираз "туес Коливанський" стало анахронізмом. Але зі словників не пішло. А стали писати туж, туз, але за інерцією "Коливанський". Нічого це не значить. Але листується із завидною завзятістю.
Ці слова небувалі і їхня доля нагадують розповідь В. Шаламова "Онже Берди", історію, так би мовити, гулагівського "поручика Кіже". Одне з імен рецидивіста пішло враховуватися особливої рядком і було заповнено випадковим арештантом. Так от, судячи з цим і багатьом іншим прикладам, слова амністії не підлягають. Потрапило в словник жаргону - і не цвірінькають. Будеш століттями перевидаватися.
У надії причарувати читача автори часом знаходили особливі таємні вираження навіть у простому і нехитрому - як "дубова голка" - розповіді Каїна. Навіть у тих місцях, де не було натяку на іносказання, вісельний гумор і звичну для нього народну образність. Стиль Каїна протокольно зрозумілий: "Прийшли до дому ваш купці для сисканія пропалих речей" (говорить він майбутнім жертвам). Як бачите, не дуже піклуючись про правдоподібність о другій годині ночі. А для продуктивності діалогу показує пістолет. Під пером ж його наступних інтерпретаторів виникає нібито "секретне" вираз купці пропалих речей - "злодії". І так далі.
Візьме письменник такий словник, щоб свій роман прикрасити. І буде в нього там який-небудь "лашла" "трофлі" тирити, а "партюр" бринькати на "бандісе". Вражає? А виправ помилки - і вже ніякої гри образів, одна проза: ліпила-доктор якісь трофеї краде, партнер тренькает на банджо. Правда, з помилками солідніше виглядало? Помилки створюють неповторний колорит фантастичної злодійської романтики і формують той "екзотичний" шар словес, дивлячись на які, навіть досвідчений рецидивіст тільки поцокав мовою. І ні за що не зізнається, що таких не чув. Щоб не упустити авторитету. Ось і нехай слова-примари залишаються в словниках.
Назвемо це по-науковому "ренікса". І підемо далі.
Російське і циганське гостинність
Зі словником Потапова пов'язана ще одна цікава історія. У цьому словничок є цілий букет загадкових висловів. Вони сягають до великого і прекрасного циганського мови. А до жаргону відношення не мають. Ось одне: Джуга мартхаш тині - "випити самогонки". Я б це прочитав так: * Чув гамира Тхе аштіні. Слово гомира означає "спирт", воно жаргонне. Решта - по-циганськи, на якомусь діалекті півдня Росії. Репліка перекладається так: "Став гомиру і остатня". Реконструюємо ситуацію. Видно, агент у них засидівся. Довелося людям виставити на стіл останню пляшку. А він зафіксував цей наївний знак циганського гостинності. А ось ще один приклад: Проста секедана Бакр. Словник незворушно, як Ванька Каїн, тлумачить: "йдуть арештовувати". По правді ж сказати, крик душі спритний агент зафіксував: "Праста-а! С-скедена! Бакроу!" - "Тікаймо! Забирають! Козел!"
І ще. Цигани люди товариські і гостинні. І все, що від них почуте, дарма цей збирач народної мови в феню вставив. Буває, що в жаргонний словник потрапляють і інші іншомовні вкраплення, корейські, єврейські, польські. Але ж у студентський жаргон ми не включаємо всякі там "Уотс зе тайм?" Хоча вже це всі студенти знають. А який російський не знає "хенді хох!" або "Се ля ві"? Так навіщо ж у блатний словник включати весь цей "інтернаціонал". Мова-то все-таки про російською жаргоні. Повинен бути межа і посадовій гостинності. (Нещодавно вийшла монографія: Надія Деметер, Микола Безсонов, Володимир Кутенков. Історія циган - новий погляд. - ІПФ "Вороніж". 2000. У ній правомірність включення до словника 1927 майже 200 циганських слів також отримує обгрунтовану критичну оцінку.)
Звичайно, циганська лексика в словнику Потапова 1927 може і повинна вивчатися. Правда, тільки в одному аспекті. Відомий науковий інтерес представляють помилки в сприйнятті слів мови, абсолютно незнайомого автору запису. Так, буравін "вино" сходить до циг. бравінта "горілка", але кінцеве-та явно було осмислено як російська частка-то. Або ракзура "жеребець", з циг * [г] ра [й] цензура [ло] "кінь сильний", було почуто як "ракзура - во!". А уербайу "ардом" (в'язниця), це, ймовірно, циг. о * кхер баро - букв. "Будинок великий", тобто казенний будинок (в'язниця). [* О - артикль чоловічого роду (тут і далі в циганських прикладах).] В останньому випадку видно, що записав мав труднощі з передачею специфічних циганських звуків придихові [кх] і гортанного [рр.]. Все це цінне з точки зору діалектології циганської мови, але до рідної фені відношення не має.
Тим дивніше виявити буравін і буровін у значенні "вино", ракзура "жеребець" у словниках аж до 2000 р. Якщо словники зведені, то чому ігнорується уербайу "в'язниця"? Якщо ж слова відбирали, орієнтуючись на сучасну живу мову, то всіх трьох слів точно бути не повинно. Однак схоже, що слова відбирали за розпливчастим смаковими критеріями. Тому Унру "чоботи", з того ж сумнівного джерела (циг. пунрро "нога, ступня"), дослужується до великого словника, а слово з підозрілим поєднанням голосних уекнуро "міліціонер", аж надто дивне, доживає лише до словника 1991 Вельми ймовірно, що це про кнуре, тобто "кнуре", у зневажливому сенсі застосоване до представника влади. І укладачі словника 1991 р., схоже, співзвуччя відчули, бо наголос, відсутнє у джерелі 1927 р., відновлено як би не без впливу цієї асоціації.
Про німецькому внесок у словники фені
Починаючи з пітерського словника 1992 року, присутність "інтернаціоналу" в товстих словниках жаргону стало несподівано і невиправдано масовим. Почну з прикладу. Уявіть собі, що перегортаєте ви словник якогось австралійського сленгу і постійно натикаєтеся на щось рідне і знайоме. Типу: aga - "yes", voda - "water", glyadi - "look", davay - "give". І так 600 разів. Ви відчуваєте легкий шок. Правда? Тому що нічого подібного раніше не фіксувалося. Тому що це або неймовірне відкриття, або жахлива містифікація.
Заспокойтеся, це я сам придумав, щоб вам було легше зрозуміти мій стан, коли в словнику жаргону 1992 р. я постійно натикався на щось знайоме і рідне. Типу: вудер - "звір". Треба ж, слово якесь дивне. У сенсі, схоже на "двері", по-циганськи. Друкарська помилка? Гав - "дерева" (село?). Далі: дамук - "великий палець". Тільки у німецьких циган і зустрічається. "По як криміналітет ізгаляются!" - Подумає наївний читач. І буде неправий. І зовсім це не криміналітет. Це менталітет такий - тягнути в словник все, що під рукою виявилося. Наприклад, чай - це НІБИТО "дівчина, що займається для видимості торгівлею, при цьому вистежує кого-небудь". Уявляєте? Острах бере від такої деталізації понять. Як у ракетних військах! По-циганськи чай, Чхай, щей означає "дівчина", дійсно. Але будь-яка циганська баришня. Але яке ж було моє здивування, коли виявилося, що тлумачення, яке вище підкреслено, дослівно у всіх деталях збігається з тлумаченням в німецькому жаргонному словнику.
Цей шлях мені здався багатообіцяючим. Став перевіряти суцільно, і виявилася маса невипадкових збігів. Іноді переклад накульгує, іноді кульгає грунтовно. Було тлумачення "фрукт", стало "страх" (по-німецьки пишеться схоже: Frucht - Furcht) - граль. Так страшніше. Було "друзі", стало "ворог" - небудь. Навіщо в жаргоні "друг"? Не цікаво.
І якщо ви все ще думаєте, що це злочинці так начудили, то ні. Сидів знавець, мучився, слова виписував. Написано якось по-німецьки: E (e) che 'Jammer, Klage, Elend'. Переклав. Вийшло: "горе, скарга, хворий". Це ж ще в словник переписати треба. Перша спроба: горе, скарга, великий. Ще разок: гора, скарга, велика, значна.
Схожі помилки і в німецькому словнику вже були. Там теж професіонали сиділи, і чуділі часом серйозно, по-німецьки. Взяли, Hut і Hure переплутали (Wetterhahn). Було тлумачення "капелюх", стало - "повія". Так, мабуть, кримінальне. У наші словники це вписано як ветерхан.
Ще цікавіше виходив ефект накладення, коли до німецьких помилок своїх додали від душі. Не завжди і просто розповісти, що з чим плутали. Спробую з самого початку. Вгадайте, що означає по-чеськи слово Narod? Так, звичайно, "народ". А в тамтешньому циганському діалекті чеське слово Narodу означає "друзі з не-циганів, з місцевого народу". Від циган воно ще в Австро-Угорщині було почуто, записано і потрапило у кримінальний словник з тлумаченням "Blutsfreunde" (побратими). Потім слово Narodу ходило зі словника в словник, поки його німці не прочитали Nebudy (можете самі порівняти "зовнішність" двох варіантів в рукописній формі, а з наголосом і німецьке r = ч). Але тлумачення не спотворювали. Потім комусь прийшло в голову доповнити російська жаргонний словник безграмотними виписками з німецького словника. Nebudy "Blutsfreunde" було переведено: небудь "кровний друг". Справедливості ради треба зауважити, що Blut - це "кров", а Freund - "друг". А далі в Внаслідок "редагування", тому що "кровний друг" звучить безглуздо і неприродно, виходить в словнику "кровний ворог". Але щось спільне проглядається. У всякому випадку від народи "друзі" до небудь "кровний ворог" дистанція ближче, ніж від Божого дару до яєчні.
А з "літаючої вошью" взагалі трапилася неймовірна історія. Почнемо з того, що на початку 19 ст. лінгвісти все ще зловживали латиною. Вони писали: "wurawel (volat), Laus.", Що означає "вуравель (літає), Лужицьке". Останнє слово, назва мови, написано скорочено. А в кінці 19 ст. поліцейські з латиною вже не дружили. Тому вони за тлумачення взяли скорочення Laus [itz] - "Лужицьке". Ну, правильно! Там же "назад" персик плавав ... Laus і є "воша" по-німецьки. А точка якось загубилася. Загалом, нашим залишилося тільки перекласти. З цим вони справилися успішно: вуравель - "воша" (1992, 1997, 2000).
У подібних випадках діагноз ясний: списано. І шукати, де ж вуравель в російській фені мешкає, - марна трата часу. Але хтось заперечить: "А раптом так теж говорять?" Коли мова йде про фальсифікацію словникових матеріалів, як кажуть - поки що не важливо. Треба спочатку відсіяти фальсифікат. Тому зараз для мене важливо, що в словник, який претендує на звання "словника сучасної російської жаргону", список у 600 з лишком позицій був вставлений після варварського перекладу з німецької. І не вірю я, щоб російські братки німецький жаргонний словник зубрили з усіма його помилками для збагачення власної фені. Моє пояснення простіше: списано. І таких "вух" зі словника стирчить достатньо, щоб безпомилково дізнатися "лева", і навіть часом представити, як він виглядав до перекладу. Ось таке відкриття: перед нами містифікація, малограмотна і широкомасштабна.
Знову ж таки не можна звинувачувати авторів, імена яких на обкладинці надруковані. Їх я намагаюся навіть не згадувати. Вони тут ні при чому. Один з них чесно пише, що слів цих не чув: "Існував і міжнародний жаргон, злодійський, але він як-то зовсім не приживався (" Не застосовувався? "- Друкарка наплутала? - В.Ш.), особливо останнім часом, коли були такі складнощі з виїздом за кордон ". Да-а. Складнощі. Жаргон не застосовувався, але на початку 1990-х взяв і виплив. Що ж його, в сейфі зберігали? Ви розумієте, що таке жаргон? Мова? Якщо вивівся, вже не заведеться. Перевіряли.
Простіше уявити, що той хлопець, який за ліві виписки з німецького словника залік отримав, напевно, давно вже ад'юнктуру закінчив, а його картки всі перекладали з картотеки в картотеку, поки не видали, забувши, що звідки взялося. Може, я помиляюся в деталях, але намагаюся висунути хоч якесь пояснення в дусі епохи.
Так би й залишився цей факт у секретних документах, які рідко хто і читає, але прийшла пора гласності, і словники ДСП стали скандальним товаром. А вичитувати було ніколи, та й ні до чого. І так продавалося. Потім час сповільнило свій плавний біг. Але було пізно. Маячня пішла у великі словники. "Великий словник російського жаргону", 2000 р.: полум'я - "хутро, хутра, хутряні вироби". Джерела 1992 і 1997 - "хутра, хутряні вироби". Варто заглянути в німецький кримінальний словник, щоб переконатися - є: Plamena - "Blasebalg" (міхи ковальські, щоб полум'я роздмухувати, з слов'янського Пламена, через циганський діалект у німецький словник, звідти до нас письмовим шляхом з неточним тлумаченням). А вуж (ковальські) міхи та хутра (предмети одягу) переплутати - свята справа! Якщо за літерами не варто ніякого власного досвіду, якщо в пам'яті слово не звучить.
Назвемо виявлений феномен по-науковому: невиправдані іншомовні вкраплення.
За Далю ботаешь?
Однак на цьому секрети "фантастичних" приростів у словниковому справі не вичерпуються. Ринок, мабуть, вимагав нових матеріалів. І вони, звісно, знайшлися. На одному з видань початку 90-х років красується гордий напис "10 000 слів", потім дійшли до 15 тисяч. Зростають наклади. Зростають словники. А де слів на всіх напасти? Правильно, треба повертатися до витоків. І повернулися.
Якраз близько 1980 року виходив ювілейним могутнім накладом "Тлумачний словник живої великоруської мови" Даля, Володимира Івановича, доктора і письменника. Під 200 000 слів. Цей факт може бути доведений. Решта - результат довгої і ретельної реконструкції. Вона проводилася з урахуванням загального життєвого контексту і реальної ситуації недавнього минулого.
Отже, 1980 рік. Олімпіада. Даль уже вийшов. У шоколадному палітурці, і корінець золотий. Даль-то вийшов. А дехто ще сидить, баланду їсть. Але сьогодні він сидить в теплому начальницькому кабінеті. І замість того, щоб тупотіти на котлован або в тайгу, наш артист лопати чи сокири перо (в загальнонауковому, а не кримінальному сенсі) загострив і приготувався. У нього сьогодні лафа. "День кантування - місяць життя", як висловлюються у тих химерних місцях. Почерк добре жити допомагає. Начальник взявся словник фені складати. Посидів начальник. Позіхнув. А роботи - гора. "Ти тут позгадувати, це ж ваша фєня, не моя, - говорить начальник, - а я сходжу на об'єкт". І пішов. Чи то "комарів годувати". Чи то "бруд місити чобітьми". Історія замовчує. Але норму людині дав. Може, і не так усе було. У деталях. Але ситуація відновлюється.
Сидить нещасний щасливець в кабінеті. Покурив. (Разрешено.) Зітхнув. (Теж не заборонено.) І очима по книжковій полиці. А там: "А-З", "І-О", "П" ... Оп! Словник Даля. Може, і Мілюков слово Азіопа вигадав, дивлячись на словник Даля на полиці. Але нашому герою було не до того. Йому на золотих корінцях слово "еврика!" привиділося. Тому що словник фені писати - лафа обопільний. Колектив може і не схвалити. А тут такий джерело туфти. Тільки от букви дрібненькі.
Ні. Він, звичайно, не нахабніли. Таких слів, як "лейбгвардейскій" або там "сомнамбула" не чіпав, ні-ні. А навіщо? Там стільки! А він всього-нічого для користі справи подекуди поотщіпивал. Факт. Причому поступив розумно. З першого тому хапнув щедро. І з останнього теж не полінувався. А два середніх - з прохолодою. Розрахунок аптекарський. Психологія. Перевіряти-то будуть методом тику. Подивляться на початку або в кінці, а приріст середини - це справа десята. Чесно кажучи, багато хто цього хлопця зрозуміють. (Хто тільки в роки солдатчини не вчився в академії імені тов. Фрунзе, правда, реферати строчив не своїм почерком. І тільки на "відмінно", щоб враз на полігон не загриміти. А там комарі, бруд.) Роботу свою цей хлопець зробив чисто . У межах, як говориться. Брав слова в основному з знаками питання. Це означає, що часом і сам Володимир Іванович сумнівався у своїх джерелах, так чи там записано. Тут критикам повний облом. Все одно, що для собачок слід махоркою присипаний. Але дрібний шрифт і велике зарозумілість нашого героя подекуди підвели. Так що місцями "вуха" теж стирчать. А головне - орфографія. Даль ж писав ще до історичного матеріалізму, з літерою "ять".
Те, що "ять" писалася в словах "мітка" і "стеження", треба було врахувати. А якщо просто з "е", то це Даль читав "мітка", тобто "метання", і "стеження", тобто "слежалость". Наш безвісний автор виписав: абцуг - "мітка карт". Ой, яке хороше бандитський слово. Вже 5 авторитетних джерел це слово повторили. Один навіть переробив у Ацуги. Та не мав на увазі доктор Даль краплені колоди, а просто абцуг - це кожна пара карт, коли їх парами метають, мітка парами. А агрегат у нашого автора вийшов типу зі значенням "стеження". Теж добре. За таке бандитський слово ордена не дають, але словник воно тематично прикрашає. А у Даля це "стеження", купа хмизу - це теж для Даля був "агрегат". Таке вже у купи хмизу "агрегатний" стан, слежалое.
А ось ще красномовний приклад: слово андромеда - "марна жінка". А у Даля це назва рослини: "андромеда, бесплодніца, багно ..." Все одне і те ж. А ось ще кримінальне слівце змеевец - "свічка". Теж у Даля зідрано. У Володимира Івановича знову назва рослини, хоч "змеевец", хоч "свічки". Те, що автори назви рослин то за жінку, то за свічку приймають, це показово. Це означає, що слів таких в жаргоні немає. А в тому, що автори зменшувальних слів не люблять, проявилася їх серйозність. Бачите як: "свічка" - не солідно, треба "свічка".
І читає наш невідомий трудівник далі: "СКРИН,-нічка". І виписав: "скрін", а тлумачення, за своєю серйозності, змінює, зрозуміло, на офіційну назву темного часу доби "ніч". Щоб солідніше було. А то "нічка", чи знаєте, циганщину віддає. А варто було б дочитати. Там же з тире: "-нічка". Це коротка запис слова "скріночка" після однокореневого "СКРИН", а тлумачення далі - "скриня". Але все одно НІБИТО кримінальну скрін - "ніч" (а насправді так і не дочитали і не зрозуміла виписка з Даля) чекає на вас у виданнях 1992, 1997, 2000. І так далі? Мабуть, і так далі. Важко з авторитетом словників змагатися.
Поспішає чоловік. Терміни. Норма. Бачить у Даля: сіуган - "Сором, мороз". Не хочеться, брат, на "сіуган" з топірцем танцювати? Отож-то. Поспішає чоловік. Виписує коротко: "мороз, сором". А у Даля було сорому (холоднеча), та наш грамотій вже звик старорежимний твердий знак на кінці відкидати, от і м'який знак туди ж. Так з'явилося і з 1992 року публікується "кримінальну" слово сіуган - НІБИТО "сором, сором'язливість". Абсолютно необхідне поняття!
А потім прийшов час і вже не якийсь невідомий артист пера, а справжній автор майбутнього капітального словника російської кримінального жаргону видав усе це "багатство". І ще дехто за ним слідом повторив.
А по-науковому ми це назвемо ... спадкоємність.
Як заслужити "приміряння" до мови
Обговорив черговий раз з колегою примхи "товстих" словників. І знову він мене остудив: "Жаргон описаний слабо, яких тільки варіантів немає. Може, і так десь говорять". А я йому: "Та не важливо, як то кажуть! Мені важливо, що написано". І йому ця позиція показалася дивною.
Хоча нічого дивного, якщо розібратися. Так, користувача жаргонного словника в кінцевому рахунку цікавить достовірний опис явищ усного мовлення, тобто як говорять. Але спочатку треба піддати перевірці те, що написано. І словник ще повинен заслужити "приміряння" до мови.
Так, жаргон описаний слабо, білих плям предостатньо. Жоден автор словника не гарантує, що описав всі слова жаргону. Але будь-який словник гарантує, що все записане десь в жаргоні звучить / звучало.
Розглянемо (всі з тих же словників) хоча б два слова: разобуртело "розвиднілось", завра "заснути". Цих слів до 1992 р. в словниках жаргону, та й в інших словниках теж, не було. Давайте ж почнемо захоплюватися виразністю жаргону. Як дивно тонко і лірично пов'язане поняття світанку зі словом бурт. Я забув, що це таке, купа якась, але не суть. Яка мальовничість, який динамізм, яке тонке відчуття природи чується в цьому дієслові! А завра! Який сміливий образ, щось невиразне, язичницьке. Це схоже на дієслово zawrzyс '[завжич] - "закрити" в одному слов'янською мовою. А й справді, засинаючи, ми закриваємо очі, змикається втомлені повіки. А скільки представників цього народу безвинно загинуло у ГУЛАГу! Може, це вони передали нам звісточку у жаргоні ...
Так от, все це нісенітниця. Ми зайнялися інтерпретацією, не побудувавши фундаменту. А фундамент - це перевірка коректності даних. Переглянувши основні словники, легко з'ясувати, що обидва слова списані у Даля з помилками: раз-про-ранків-їло "розвиднілось" (від ранок) і завра "засунути" (а не "заснути"). Якби їх було всього два! Десятки слів і їх тлумачень у словниках жаргону останнього десятиліття містять ознаки, які прямо і недвозначно вказують на текстуальну залежність від Даля. Простіше кажучи, списано. Без розуму та фантазії.
Все! Читач може заспокоїтися. Його водять за ніс. Підсовують фальсифікат. Іноді за типом помилок, за рівнем грамотності записі видно, що словникова стаття перевірки більш високого рівня, "примірки" до промови просто не заслуговує. Діагноз уже і так зрозуміла. Ось чому я смію наполягати: якщо з'ясувалося, що автори словника і списувати толком не вміють, то нерозумно перевіряти, наскільки адекватно їх словник відображає живу мову.
І не потрібно боятися, що всі російські слова, тисяча за тисячею, ось так потихеньку і підуть у кримінальний жаргон. Я постарався показати вам, що найчастіше це візуальний, а не акустичний феномен. Словникова фікція.
Чому помилки настільки живучі
Один з авторів жаргонного словника написав: "У пошуках усього цього я об'їздив всю країну вздовж і впоперек ..." І немає підстав йому не вірити. Але в гонитві за обсягом словника до його колекції було додано дещо зайве. Відкриємо словник і прочитаємо: евек - "камінь" (евен?, Іврит), ВЕР - "ліс" (еер?, ЕАР?, Іврит), хон - "майно" (іврит, без помилок), Шоно - "рік" ( іврит, без помилок) і т.д. Схоже, що шановний автор "місив чобітьми бруд, годував комарів" (цитата) в тих місцях, де якось помітно налягали на циганський і на іврит? Я так просто, з ввічливості запитав. Просто, раніше слова були з циганського, а ці якісь типу з івриту. Але і в німецькому словнику жаргону вони теж є. І ті. І інші. Треба ж! Який збіг! Правда, без цих помилок. Але це вже менталітет такий.
Знову цитата: "Само собою зрозуміло, що знайомство з жаргоном злочинців є абсолютно необхідним ..." Точно. Варто затвердити напам'ять: каро - "тесть" (треба б "тесак", циганське), блембель - "пиво" (читай "[ог] ниво", точніше було б "гніт", кресало - це залізяка, про яку кремінь стукають; німецьке жаргонне), Алаві - "сукню" (треба б "полум'я", циганське), Костур - "полку" (треба б "палиця, тростина", польське). Завчити, а потім зі знанням таких абсолютно необхідних слів перекваліфікуватися в ... фантасти.
Але питання все-таки залишається. Чому ж ці неймовірні слова настільки неймовірно живучі, як бур'яни. Чому вони так чудово зберігаються в словниках? Причин тут декілька.
По-перше, сама концепція зведеного словника жаргонів - збиткова. Зведений, капітальний тому - це товар для масового ринку. Він справляє враження обсягом, але ефективно користуватися їм важко. Занадто масштабно. Занадто аморфно.
Або треба складати специфічний словник для зовсім реальної групи говорять, що існують у конкретному місці і часу. Тоді він буде відбивати мовну реальність. Але такі цільові словники, які описують реальний жаргон певної групи, повинні бути короткими. Не може в них бути 10 тисяч слів, тому що, відображаючи специфіку мови (наприклад) "тверських байкерів", і 500 слів не набереш. І ще, ці словники будуть втрачати свою актуальність років за п'ять максимум, тому що основний склад подорослішає, награється і прийде новий. Так що реальні словнички складати - справа невдячна.
Або треба робити зведений словник за типом історичного, тобто вказувати місце і час побутування кожного слова і кожного його значень. Тоді це буде історія окремих жаргонних слів, їх переміщень від однієї соціальної групи до іншої. Для останнього типу словника існуючі матеріали зажадають комплексної перевірки, перший етап якої я вам демонстрував на прикладах, які потребують великих підготовчих роз'яснень.
По-друге, матеріал зведених словників (в тому вигляді, в якому вони видані) представляє собою результат багаторазового редактури, що здійснювалася людьми різної кваліфікації. А вони часто нехтували важливою дрібницею - не позначали свої доповнення та виправлення. Їм, як давньоруським переписувачам, здавалося, що вони покращують матеріал. Тому розділити точки зору, тобто записане як факт мови і привнесене на підставі власної авторської естетичної позиції часто просто неможливо. У результаті скупі дані словникової статті зазвичай не дають достатніх доказів для того, щоб те чи інше слово відкинути, навіть якщо воно сумнівно.
Візьмемо що-небудь народне. Венера - "подарунок, сифіліс". Зрозуміло, що Венера в значенні "подарунок" (останній раз у словнику 2000 р.) - це помилка. А ось подарунок у значенні "сифіліс" зустрічається, але тільки не в наших словниках. Висновок: з'єднали дві словникові статті: Венера "сифіліс"; подарунок "сифіліс". Або ще: головуна - "умивальник". Логічно. Там же і голову помити можна. Ні! Бо далі йде: голову на рукомийник - "зарізати". У Крестовського було тільки останнє. Там нехороша людина так описує свій план вбивства: голову на рукомийник, амба! й кул. А вже хто додав синонім * голову на умивальник (зарізати) і чому синонім став гуляти сам по собі, без колишнього тлумачення, та ще частину себе перетворивши на нове "тлумачення", ми ніколи не дізнаємося. Але точно можна сказати, що було: голову на умивальник, голову на рукомийник - "зарізати". А стало так:
1) головуна - "умивальник", 2) голову на рукомийник - "зарізати". Чого домоглися автори таким "виправленням"? Нове слово в словнику з'явилося. Ось так рекорди кількості і досягаються.
По-третє, я хотів би повернутися до твердження, що гриф ДСК (для службового користування) дуже сприяв масовому відтворення помилок. Так обмежувався коло читачів, які мали право на критику. А високопоставлені читачі, які залишалися в колі, - правдоподібна гіпотеза на базі довголітніх спостережень - часто підмахували "риби" відгуків, не читаючи. Крім того, режим роботи з документами ДСП змушував авторів кожне нове видання "збирати на коліні", в секретній зошити в особливому чітзале в строго певні години. Так що рукописна версія готувалася і вичитував в поспіху. Звідси ці нескінченні змішання букв типу п - н (пищало "кошик" - нищало), і розбиття інших: а = се = (профурсетка "жінка" - профуратка).
Ось приклад, яким пишався би будь-який словниковий археолог. Сильно мене займало слово лашла - "ворог". Почав шукати по словниках народів СРСР - ні. Малих народів СРСР - порожньо. А слово наполегливо зі словника в словник переходить. Дражниться. Розкопав я, що можливо, склав осколки. Ось що вийшло. Виявляється, це реальне табірне слово ліпила - "врач", тільки "своєрідно" прочитане. Так би й жило воно собі у словниках, та один з авторів видання 1992 р. з його схильністю до стилістичних красот додав для кращого розуміння синонім: "ворог, недруг". Ех, дарма він погарячкував. Не можна так необережно. Його ж в Пітері у 2000 році ще раз криво перечитали. Тепер небувале слово лашла означає не тільки "ворог", але ще й "недугу". Ваші нововведення, панове лінгвісти, урки вчити б не встигали.
І все ж головною причиною збереження і примноження помилок залишається кваліфікація укладачів словників. Їм здається, що в жаргоні все можливо, тому, побачивши нове незвичне слово, вони з готовністю його переписують до себе. Іноді помилка виправляється, наприклад: у Мільяненкова в 1992 р. помилкова: беч - "торба", у Балдаева та ін в тому ж році бег - "сумка", пор. англ. bag - "те ж". Однак виправлення не обумовлюються і джерела не розкриваються. Останнім вигідно відрізняються академічні видання. У М. Грачова в 1991 році блатна косина - "повія", слово помилкове, але є посилання на словник Трахтенберга 1908 р., в якому фігурує блатна ... кішка-с. У пітерському словнику 2000 Ацуги - "краплені гральних карт", але є відсилання до трьох словників, де абцуг. Так що справа небезнадійно. Є шляхи відсіву неправдивих слів, хоч це велика й важка робота.
"Без туфти і амоналу не побудували б каналу"
Ось такі неймовірні історії виявляються і / або реконструюються при неквапливому читанні нинішніх словників жаргону. Читати їх приємно, цікаво. Достоїнства їх видно і відчутно. Обкладинка, як правило, твердий. Літери великі. Папір з кожним роком все краще. Багато в них загадок приховано. При цих плюсах вимагати від них ще й повної відсутності туфти було щонайменше жорстоко. Люди старалися. Всі сили вкладали. Хто - свої. Хто - не тільки. Так вийшов не дуже дорогий подарунок. У дусі епохи. Можна погортати, посміятися, а потім подарувати другу.
Якщо згадати, що колись були популярні словники "хибних друзів перекладача", то сьогоднішні видання за аналогією можуть бути названі словниками "хибних друзів кримінальника". І яке нам діло до того, що словнички місцями пустують? Може, це внесок у боротьбу зі злочинністю. Хто знає. Візьметься який-небудь тінейджер під "серйозного" людини косити. Вивчить ці скарби і розсипи. І почне: фалешо - "працівник", фаст - "рука", хова - "рука". Нормальні слова, незрозумілі.
Коли Бальзак писав "Шагреневу шкіру" йому знадобився текст на санскриті, але під рукою виявився тільки родич дружини-польки, який знав арабську. Так до цих пір роман і видається з цією картинкою - текст арабська, а видається за цей самий давньоіндійський санскрит.
Ось і тінейджеру все одно, що в циганському джерелі ці слова звучали так: про валет (пор. взяте з французького слово валет "слуга"), про вас [т], [h] про вах [т] "рука". Не поручуся, що вже зараз подібні слова з авторитетних словників у нові кримінальні романи потрапляють. Далі бачиться наступний круг. Почнуть словники підкріплювати цитатами з романів. А потім і мені скажуть:
- Як же так, шановний? Ви обмовляє, що слів абцуг (міченими картами) та полум'я (хутряні речі) у російській (та й будь-якому іншому) жаргоні немає, а ось автор детективів-бестселерів, в малинах днює-ночує, пише: * Треба абцуг змінювати, - прохрипів пахан щулерской бригади, - вже кожен лох ці наколки просікає ... * Кому б Пламена штовхнути, поки міль не почікала? (Після зірочки (*) наведені уявні приклади.)
І вже тим більше ніхто не в силах уявити, яких понапішут нащадки дурниць про нас і нашу епоху. І все на підставі ось цих НІБИТО документальних свідоцтв. Але це буде не скоро. А поки в якості легкого чтива словники ці заслужено займають своє місце на ринку. І назавжди зостануться пам'ятником підприємливості і беззлобно лукавства. І якщо лінгвісту часом зраджує почуття гумору, то ми це спишемо на професійні відхилення від стандарту. Жартів не розуміє, дивак.
Висновок практичний. Якщо у словниках жаргону 1992, 1997, 2000 ... років ви зустріли зовсім вже загадкове слово з позначкою "міжнародне / іншомовне", то, швидше за все, воно взято помилково з німецького словника, або випадково списано зі словника Даля, причому часто з перекручуваннями.
Висновок глобальний. Захоплюючись колосальними можливостями російського кримінального жаргону, звично ділите навпіл. Частина заслуг належить безвісним укладачам словників. І чимала.
Ну, і ще про зліпку епохи. Якось дивно було б вимагати від словника того, що в дефіциті в інших галузях виробництва. Але є і хороші словники, грамотні. В одному з них автор прямо інформує споживача: "Виходячи з прийнятої у вітчизняній книгознавчої науці практики типологічного поділу видань на види, дану роботу можна віднести до пункту 71" Тлумачний словник ". Це дуже хороший приклад для наслідування. Хотілось би висловити надію, що і автори інший словникової школи при необхідності де-небудь у куточку етикетки будуть вказувати: "туфта (за фактом) - стільки-то відсотків". І тоді ми не будемо до них занадто упереджені.