І я впаду, Вражений своєю перемогою ...
А. Галич
Сама жорстока, так звана "третя хвиля" еміграції припала на час після краху політичних надій "відлиги" шістдесятих років. Тоді опинилися за кордоном А. Солженіцин, А. Галич, В. Аксьонов, В. Некрасов, В. Войнович та інші.
Георгій Миколайович Владімов також випив чашу "третьої хвилі" еміграції до дна.
Тема Росії була основною темою письменників-емігрантів. Більшість творів, які здобули популярність вже в еміграції, були розпочаті ними ще на батьківщині. Наприклад, оповідання "Не звертайте уваги, маестро!" Був написаний Владімова за рік до еміграції, в 1982-му. Видати його автор зміг тільки на Заході. Така доля творів російських письменників "третьої хвилі" дуже типова.
В оповіданні автор ставить традиційну для російської літератури проблему морального вибору героя, але вирішується вона зовсім інакше, ніж у радянській прозі, адже розповідь належить до російської непідцензурній літературі, він - явище великий і єдиної світової культури. Сюжет оповідання простий і парадоксальний: у квартиру, що належить звичайної радянської сім'ї, вторгаються двоє чоловіків і жінка. Вони показали господарям якусь книжечку, яка звичайно видається співробітникам "одного відомого установи". Далі ці троє займають одну кімнату і починають спостереження за вікнами сусіднього будинку, де живе якийсь опальний письменник. Я впевнений, що Владімов увазі самого себе, вводячи в оповідання письменника. Господарі в шоці, не знають, як реагувати: протидіяти гебешнікам, що володіє необмеженою владою, неможливо, але письменник, за яким стежать, їх добрий знайомий, він тихий і мирний чоловік, який зайнятий своїми рукописами. Гучну історію його виступу на Заході вони, звичайно, засуджують, але це не таке вже страшне зло. Між тим копітка спостереження їх непроханих гостей, а тепер вже й мешканців триває, крім того, вони телефонують дисидентів і псують їм настрій. Здавалося б, заняття абсурдні, однак зведені в принцип захисту держави, вони як би вимагають до себе поваги. Письменник зображує гебешніков, загалом, непоганими людьми: вони співають романси, сперечаються про творчість Окуджави і Висоцького, пісні яких у ті часи вважалися напівзаборонений. Починається внутрішня моральна боротьба господарів квартири, вони не знають, що робити: чинити опір чи продовжувати сприяти тим, що відбувається на їхніх очах явно не дуже порядним діям представників влади. Це безвихідне протиріччя глава сімейства зрештою вирішує досить оригінальним способом. Він все більше схиляється до думки, що ці троє - не ті, за кого себе видають, що це зловмисники, які проникли в його квартиру з якоюсь корисливою метою. Господарю легко це зробити, тому що раніше він ніколи не стикався з представниками комітету держбезпеки, а лише носив в уяві їх піднесені образи самовідданих культурних вартою суспільства. Ці ж розповідають вульгарні анекдоти і т. д. Все це не в'яжеться з їх званням. Автор хотів цим сказати, що у нещасного, затурканого радянського громадянина щось трапилося з мізками: він бачить очевидне і не може усвідомити істинного сенсу побаченого. Далі починається справжній фарс. Господар квартири заявляє в міліцію. Приходить група захоплення, і після короткої заварухи все, звичайно, з'ясовується: спостерігачі справді гебісти, але господарів вони не можуть ні в чому звинуватити, ті діяли за законом, як справжні радянські люди. Дуже показова і символічна кінцівка оповідання. На питання господаря: "І довго все це буде" - співробітник "установи" коротко і просто відповів: "Все життя".
В оповіданні Владімова явно критикується радянський лад. Більш того, автор показує шляхи виходу людей з цього нещастя, що заподіює всім стільки страждань. Він, як лікар, ставить діагноз хвороби, показуючи, як його герої вибираються з даної ситуації, підштовхувані здоровим глуздом, хоча в даному випадку це було зведено до фарсу. Винесені в заголовок оповідання рядки Б. Окуджави як би говорять читачам: треба, навпаки, звертати увагу на все, з чим наша совість погодитися не може. Тоді свобода буде можлива.
Радянська цензура, звичайно, не могла пропустити таку розповідь. У свою чергу непідцензурна проза внесла відчутний внесок у діяльність всіх прогресивних сил, спрямовану на повалення тоталітарного режиму в нашому отечестве._