Твори аскетичної писемності, відомі під ім'ям преподобного Макарія, представляють для історичної науки чималу загадку, яка, незважаючи на багато спроби її вирішити, до цих пір залишається не до кінця зрозумілою. Вчені дослідники питання в своїх точках зору розділилися на два протилежні табори, кожен з яких спирається на докази, прийняти або просто відкинути які неможливо. Існує не один десяток статей та досліджень, які далеко не згодні в питанні про авторство розбираємо творів.
Агіографічна література знає двох сучасних і тезоіменитого святих з Єгипту - Макарія Олександрійського і Макарія Єгипетського, яким переказ приписує ряд творінь аскетика-містичного характеру, але які навряд чи можуть у всій їх повноті належати перу цих подвижників.
Літературна спадщина св. Макарія Олександрійського і по своїй незначності, і за своєю сумнівності не привертає до себе уваги дослідників.
Преподобному Макарію єгипетського переказ приписує чимале число праць, з яких деякі, очевидно, не справжні, а інші вимагають уважного критичного вивчення, щоб відокремити з них справжнє від підробленого, що і займало історичну науку довгий час, але все ж, незважаючи на всі старання, не привертала до безумовно ясному висновку.
Жоден із стародавніх авторів не приписує нічого перу Макарія Єгипетського. «Лавсаїк» та «Історія ченців» жодним словом не обмовилися про літературні працях цього подвижника. Пізніше ж переказ надписав його ім'ям чимале число праць:
1. Три латинських і одне грецьке послання;
2. Невелику молитву;
3. 50 духовних бесід;
4. 7 аскетичних творів по-грецьки;
5. Зібрані Котеліе «Апофтегмата» старців, серед яких чимало місця займають вислови Макарія;
6. Зібрані Амеліно «Коптські Апофтегмата».
«" Апофтегмата "представляють собою такий літературний матеріал, в якому дуже важко відокремити вислови, дійсно висловлені Макарієм, від тих, які йому могло приписувати усне чернече переказ. Не можна заперечувати абсолютно ймовірність проголошення Макарієм деяких думок з цих "Висловів", але тим не менше не можна з безумовною вірою приймати все те, що йому укладачі подібних збірок приписували »[1, стор.152],
Сім «Аскетичних» опусів, як тепер з'ясовано з достатньою безспірністю, не є творами Макарія, а лише літературною обробкою деяких і при цьому непоодинокі, думок з «Духовних бесід». Це дуже пізні візантійські варіації на теми з преп. Макарія.
Без особливого утруднення виявляються явні запозичення, обсяг яких коливається від кількох рядків і слів до досить великих збігів тексту в аскетичних опусах з текстом «Духовних бесід».
Теми духовних бесід ті ж, що і в тих чи інших уривках аскетичних опусів; і там зустрічаються свої улюблені цитати зі Священного Писання і т.д.
Але не тільки ці внутрішні ознаки видають переробку матеріалу з «Омілія», до того ж окремі бесіди зустрічаються і під іншими іменами - преподобного Єфрема Сирина, частіше блаженного Марка пустельника. В арабському перекладі вся збірка (21 бесіда) надписавши іменем Симеона Стовпника ... У всякому разі виданий текст «Бесід» навряд чи справний. У ньому відчувається пізніша обробка [2стр.147].
Віденська рукопис № 104 цих трактатів надписані так: «Голови святого Макарія, перероблені Симеоном Логофетом». Симеон Логофет (Метафраст) був саме таким аматором перефразувати твори давніх авторів на більш сучасний його епосі мову.
Трохи інакше йде справа з іншими творами, надписується ім'ям преподобного Макарія Єгипетського. За старих часів не виникало сумніву в їх автентичності - авторство Макарія приймалося на віру і в повному обсязі. Але вже у XVIII ст. були висловлені певні сумніви, які з більшими чи меншими застереженнями приймалися науковими авторитетами більш пізнього часу. На Заході, Oudin і Semler першого висловилися проти автентичності «Духовних Омілія».
З іншого боку, і в Греції, як свідчить проф. Діовуніотіс, у тому ж XVIII столітті теж виник сумнів у достовірності творів преподобного Макарія. Рукопис (Афінск. Універс. Бібл. № 1267), що датується 1783 р., і Афонська рукопис (по каталогу Ламброса № 6026), написана в тому ж XVIII ст., Містять міркування якогось Пелопонесского дидаскала Неофіта, піддає все літературна спадщина Макарія, крім «Апофтегмата», сумніву в достовірності, через нібито мессаліанскіх ідей, в них містяться.
Російська богословська література порівняно мало зробила для визначення авторства і часу написання «Макаріан». Найбільшим внеском в бібліографію «Макаріан» треба визнати докторську дисертацію проф. СПБ. Дух. Академії А. А. бронзові: «Преподобний Макарій Єгипетський, його життя, твори й моральне світогляд», СПб, 1899, стор 545. Автор видав лише свій перший том, розбирає літературу питання, джерела для біографії преподобного, список його праць і дає огляд думок про автентичність або фальшивості «Макаріан».
Питання про автентичність творінь, що приписуються преподобному Макарію, торкнувся тільки один проф. А. Бронзов. Його він розбирає на стор 275-504 свого об'ємистого праці. Неповнота цього розгляду в даний час очевидна. Автор подемізірует із застарілими аргументами таких істориків, як Поссін, Уден, Землера. Докази проф. Бронзова для того часу і могли б, може бути, визнані сучасними, але все ж в страждають поверховістю та малої переконливістю. Бронзов - переконаний прихильник безумовною дійсності «Макаріан». Єдине, що він готовий ще поступитися історичної критики - це «Аскетичні опуси», які він погоджується визнати за переробку Симеона Логофета (стр 322 указ. Тв.)
За останні роки наука зробила крок далеко вперед, і праця проф. Бронзова в цьому саме питання автентичності може бути визнавати тепер тільки як бібліографічна довідка. За цей час опубліковані нові дані по коптською і ефіопським джерел, з одного боку, а з іншого, з'явилися і такі серйозні дослідження, як роботи Штіглмайра, Віллекура, Штоффелса та ін
Вчені розділилися на два дуже яскраво визначилися табору. Оскільки одні, і не без серйозних підстав, висловлювали свої сумніви в автентичності «Духовних Омілія», не сходячись, правда, у визначенні часу їх складання, остільки інші, з неменшим запалом, намагалися відстоювати безумовну автентичність цих «Бесід».
Думки вчених дослідників цього питання розподілилися приблизно так. Проти автентичности висловлюються: Oudin, Elias de Pin, Tillemont, Ceillier, Flemming, L. Villecourt, Willhelm v. Christ, J.Stiglmayr.Но з іншого боку: Galland, Pritzius, Stoffels, Lobe, Forster, Floss, Schieweitz, Czaplf, Gore, архімандрит Філарет, проф. Бронзов і проф. Попов беруть достовірність «Бесід» майже беззастережно. Не повстають відкрити проти автентичності, але й не висловлюються радикально проти Пюеш, Барденхевер, Баланос і Аманн. Треба зауважити, що конфесійна приналежність авторів цих досліджень тут ролі не грає. Так, з одного боку, здавалося б консервативні католики, як бенедіктец Віллекур і єзуїт Штіглмайр, різко нападають на справжність «Омілія», а англіканин Гор захищає справжність з несподіваною переконаністю.
Історико-критичні аргументи проти автентичності «Духовних бесід» вимагають, щоб на них ми затримали докладніше свою увагу. Ось які головні доводи проти авторства преподобного Макарія, письменника IV століття.
Перший аргумент, формальний і чисто зовнішній, грунтується на тому, що ніхто з ранніх біографів Макарія не згадує його літературної діяльності. Найбільш раннє свідчення про його писаннях сходить тільки до пізньовізантійської епосі. За Землера, наука має рукописами не раніше XII ст. Незважаючи на всі старання проф. Бронзова знайти більш старі манускрипти, він не може вказати ні одного старше Х ст. Згадуваний ним зі слів Ассемані так званий «Нітрійській кодекс», якщо і сходить до VIII ст., То містить тільки Послання і Молитву.
«Другий аспект - датування творів преподобного Макарія. Сирійські переклади ясно свідчать про їхнє поширення на початку VI ст. Але є дані і про їх більш ранній популярності. Наприклад, «Житіє преподобного Іпатія Руфініанского», написане учнем святого Калліником в першій половині V ст., Показує, що автор його (а, швидше за все, сам Іпатій) був знайомий з творами єгипетського подвізніка, а тому на початку V ст. вони повинні були безсумнівно існувати. Проте вирішальним моментом у визначенні датування «Макаріївській корпусу» є зв'язок «Великого Послання» з трактатом святителя Григорія Нісського, який був створений, швидше за все в останні роки життя святителя, тобто близько 390г. Р. Штаатс, що випустив у світ критичне видання цих творів, передбачає, що «Велике Послання», у свою чергу, датується приблизно 381 р. Ніщо не перешкоджає припущенням, що й інші твори преподобного Макарія були почекати в межах найближчих десятиліть до або після цієї дати. Звідси випливає, що за суто хронологічним міркувань ми не маємо жодних підстав позбавляти преподобного Макарія авторства трореній, традиційно приписуваних йому.
Третій аспект зазначеної проблеми - місце написання творів преподобного Макарія. Важливість його полягає в тому, що він тісно пов'язаний з гіпотезою мессалінского генезису «Макаріївській корпусу». Саме в зв'язку з цим ряд західних дослідників підтримує теорію сиро-месопотамського походження творів преподобного Макарія; інші теорії (наприклад, теорія малоазійського походження, висловлена батьком Іоанном Мейєндорф) не отримали широкого розповсюдження. Названа теорія, як правило дуже слабо обгрунтовується. Так, один з її прихильників, Г. Квіспел, старанно вишукує паралелі між писаннями преподобного Макарія і іудео-християнськими творами, творами Татіана, апокрифічними «Євангелієм від Фоми» і «Діяннями Фоми», щоб довести, ніби автор «Макаріївській корпусу» належить до «сиро-семітського християнства». Але вся його аргументація являє собою лише серію дуже штучних натяжок, бо віддалені паралелі з названими творами можна знайти майже в будь-грецького аскетичного письменника IV-Vвв. »[3, стор.120]
Четвертий аргумент проти автентичності «Бесід» відноситься до розряду внутрішніх. «Бесіди» відбивають нібито мессаліанскіе впливу «мессаліанство - єресь, що виникла в середині VI ст. в Месопотамії, Малої Азії та Єгипту). Цим обумовлює своє переконання в фальшивості бенедіктец Віллекур. Мессаліанство їм вбачається в тому, що:
1. Самі «Бесіди» іменуються «духовними»;
2. У них переважаюче значення у духовному укладення надається молитві;
3. Автор говорить про зойках під час молитви, про видіння які в усьому молитви Хреста і пр.
Підозра в мессаліанстве, висловлену ще у XVIII ст. пелопонісскім дідаскалов Неофітом, нам не представляється зовсім переконливим [1, стор.159]. Не слід також ототожнювати збірник «Бесід» з тією незбережений до нас «аскетичної книгою» мессаліан, яка була пред'явлена і засуджена ще на Ефеському соборі. У «Бесідах» можна відзначить тільки окремі «мессаліанскіе» мотиви, і багатьох поглядів мессаліан автор не тільки не розділяє, а й прямо спростовує їх [2, стор.147].
Ще один аргумент проти автентичності «Бесід», також внутрішнього характеру, грунтується не наявність у них нібито полупелагіанскіх настроїв. Деякі (як наприклад Сельє і Удін) хочуть бачити в пописувач «Бесід» сучасника пелагіанскіх суперечок. Даремно! [4, стор.176]. Макарій Єгипетський помер до появи полупелагіанства.
Треба зауважити, що цей аргумент, що розділяли в більш ранній час, нині не зустрічає прихильників. Штіглмайр, найсерйозніший критик Макарія, вважає ці полупелагіанскіе нотки уявними [1, стор.161].
Шостий аргумент, що грунтується теж на внутрішній критиці тексту і найбільш грунтовно розроблений Штіглмайром, не можна не визнати заслуговує відомого уваги, хоча він і не може бути прийнятий у всій його повноті. Перу вченого єзуїта належать два дослідження про цього автора: у першому він розглядає «картини і порівняння з візантійської палацового життя» в «Бесідах» преподобного Макарія, друге присвячено взагалі лексиці автора «Омілія».
Штіглмайра бентежить те, що єгипетський подвижник, який втік від світу, неодноразово вживає порівняння з придворного життя імператора. Справді, у «Бесідах» можна знайти такі вирази: «апокрісіарій Владичнего домобудівництва», «цар пише кодіцілли, кому він забажає», «царський син», «іконописець пише зображення Царя» ... Згадуються і змагання на іподромі, що також має нібито бути властивим жителю столиці або якого-небудь великого міста.
Цей негативний довід не представляється зовсім переконливим. Не можна з наявності подібних порівнянь і виразів з царського побуту робити висновок про те, що автор був царедворцем або мешканцем столиці, і що, отже, «Бесіди написані не єгипетським подвижником, а кимось близьким до двору.
Макарій представляється Штіглмайру людиною простою, що не одержали серйозної освіти, і тому чужим всього, що хоч трохи може дати вказівку на хоч якусь цивілізованість.
Так звані «нові знахідки».
Довгий час «Бесіди» (числом 50) вважалися головним творінням преподобного Макарія, проте в 1918 р. Г. Л. Марріот публікує сім нових «Духовних бесід», органічно примикають до вже відомих. Після цього знайдений ще ряд рукописів, в результаті чого сучасні цчение виділяють чотири групи збірок творів преподобного Макарія.
Перша являє собою 64 «Слів і Послань»; очолює це зібрання «Велике Послання», воно видано окремо. Решта 63 твори видав (у двох частинах) Х. Бертольд в 1973 році. Частково (13 «Слів») їх переклав на російську язвк архімандрит Амвросій (Погодін), а також архієпископ Василій (Кривошеїн) (8 слів).
Другий представляють п'ятдесят «Духовних бесід».
Третя представляє збори з 43 «Слів», але з них 15 збігаються з «Духовними бесідами»; видання інших 28 «Слов» (під назвою («Нові гомілії») здійснили в 1961 р. Е. Клостерманн і Х. Бертольд; вони частково перевидані в серії «Християнські джерела» (з вельми компетентним передмовою). На російську мову кілька з цих «гомілії» перевів владика Василь (Кривошеїн); повністю їх переклав В. В. Бібіхін під псевдонімом В. Веніамінов, а крім того, перші вісім «гомілії» з численними коментарями з'явилися в перекладі А. Сидорова.
Що ж стосується четвертої групи, то вона включає 26 «Слів», котів майже повністю збігаються (хоча є варіанти) з витворами, що увійшли в першу групу; окремо ці «Слова» не перевидавалися.
Нарешті, особливе становище у творчій спадщині преподобного Макарія займає його «Велике Послання». Повний текст його вперше відкрив і видав В. Йегер, а критичне видання з'явилося пізніше. Особливе положення цього послання пояснюється не тільки багатством його богословського і аскетичного змісту, але ще й тим, що воно багато в чому збігається (іноді навіть буквально) з нововідкритому аскетичним трактатом святителя Григорія Нісського «Про мету життя за Богом і про справжній подвижництві». Подібний збіг викликало дискусію про те, хто на кого вплинув: свт. Григорій на прп. Макарія або навпаки. Більшість дослідників схиляється до того, що «Велике Послання» передує за часом трактату свт. Григорія.
Слід зазначити, що публікуються в старих виданнях сім «Слів» преподобного Макарія - це перероблені в пізній час парафрази і вилучення з його творінь, які не можуть у цьому своєму вигляді визнаватися справжніми. «Послання», що входить в старі видання-зіпсовану та скорочена редакція справжнього «Великого Послання». Не можна не відзначити, що існує багатюща традиція древніх переказів творів преподобного Макарія на сирійський, коптський, арабська, вірменська, грузинська, латинську, ефіопський і старослов'янську мови [3, стор.108].
Список літератури:
1. Архим. Кипріан (Керн). «Золотий вік святоотецької писемності» Москва, Паломник, 1995 р.
2. Прот. Георгій Флоровський. «Східні Отці IV-VIII століть». Репринт Св-Тр. Сергієвої Лаври, 1999р.
3. Журнал «Альфа і Омега», № 3 (21) 1999р .. Стаття А. І. Сидорова «Преподобний Макарій Єгипетський і проблема" Макаріївській корпусу "».
4. Архієп. Філарет (Гумілевський), «Історичне вчення про батьків Церкви». М., «Прочанин», 1999р.