Проблема агресивної поведінки у хлопчиків з повних і неповних сімей

Зміст

Введення

^{Глава 1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми агресивної поведінки у хлопчиків з повних і неповних сімей}

^{1.1 Феномен агресивності в психології}

1.2 Роль сім'ї у формуванні моделі агресивної

поведінки дітей

1.3 Характеристика дітей з неповних сімей

Глава 2 Вивчення агресивної поведінки молодших школярів

2.1 Організація і метод дослідження

2.2 Аналіз результатів

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додаток

Введення

Прояви фізичної жорстокості, спалахи гніву, умисне руйнування чужої власності, заподіянням болю, приниження, часто затіваються бійки - ці симптоми прямо пов'язані з однією з актуальних і дискусійних проблем психології - феноменом агресивності особистості. Прояв агресії в дитячих та навчальних закладах є проблемою, яка все більше хвилює педагогів і батьків. Інтерес до заявленої теми визначається наростаючим увагою до неї з боку дослідників найрізноманітніших спеціальностей - психологів, соціологів, відображаючи тим самим соціальні запити суспільства, що зазнає на собі зросле вплив насильства і жорстокості. Актуальність обраної теми визначається також важливим значенням агресивності у структурі особистості людини, її впливом на формування тих чи інших форм поведінки, конструктивних, соціально схвалюваних, або, навпаки, руйнівних, які надають вчинків асоціальний характер.

Сьогодні вже неможливо уявити собі таку газету, журнал чи програму радіо або теленовин, де не було б жодного повідомлення про який-небудь акт агресії чи насильства. Статистика красномовно свідчить про те, з якою частотою люди ранять і вбивають один одного, заподіюють біль і страждання своїм близьким. Однак відомості про прояви насильства в інші часи і в інших місцях говорять про те, що в жорстокості і насильстві, які панують у нашому світі, немає нічого незвичайного.

Звичайно, навіть і в тих випадках, коли люди калічать і вбивають один одного за допомогою копій, луків, стріл та іншого примітивного зброї, їх дії є деструктивними і ведуть до непотрібних страждань. Однак раніше подібні побоїща, як правило, відбувалися на обмеженій території і не становили загрози для людства в цілому. Застосування ж сучасних, незрівнянно більш потужних видів озброєння може призвести до глобальної катастрофи. У світлі цих тенденцій неможливо не визнати, що насильство і конфлікт відносяться до числа найбільш серйозних проблем, перед якими сьогодні опинилося людство.

Виникає питання: чому люди діють агресивно, і які заходи необхідно вжити для того, щоб запобігти чи взяти під контроль подібне деструктивна поведінка?

Ці питання займали кращі розуми людства протягом багатьох століть і розглядалися з різних позицій-з точки зору філософії, поезії і релігії. Проте у нашому столітті дана проблема стала предметом систематичного наукового дослідження. Напружена, нестійка соціальна, економічна, екологічна, ідеологічна обстановка, що склалася в даний час в нашому суспільстві, обумовлює зростання різних відхилень в особистісному розвитку і поведінці зростаючих людей. C реді них особливу тривогу викликають не тільки прогресуюча відчуженість, підвищена тривожність, духовна спустошеність дітей, але і їхній цинізм, жорстокість, агресивність. Причому проблема агресивності дітей, яка впливає на суспільства в цілому, викликає як глибоке занепокоєння педагогів, батьків, так і гострий науково-практичний інтерес дослідників. Проте спроби пояснення агресивних дій дітей важко тим, що не тільки в повсякденній свідомості, але і в професійних колах і в багатьох теоретичних концепціях явище агресії отримує дуже суперечливі тлумачення, заважаючи як його розуміння, так і можливості впливу на нівелювання агресивності.

Аналіз відомої нам наукової літератури свідчить про те, що системного вивчення наслідків розвитку дітей у неповній родині не проводилося. Але в працях вітчизняних і зарубіжних вчених А. Бодалева, В. Століна, В. Сатир, Й. Лангмейер, Е. Ейдеміллер, А. Колмакова, Ж. Міцкевич та ін ми знаходимо непрямі докази деструктивного впливу неповної сім'ї на особистісний ріст дитини. Вони відзначають, що у дітей можуть розвиватися такі негативні відхилення в розвитку особистості, як: психічна депривація, агресивність, порушення соціальної адаптації, емоційного самопочуття, самооцінки і ставлення до оточуючих людей.

І не випадково ця тема, що представляє особливий інтерес для психологічної науки і володіє високою соціальною значимістю, останнім часом притягує до себе все більш пильну увагу дослідників.

Необхідність визначення реальних психологічних причин агресивності, розкриття умов, механізмів, засобів її запобігання та корекції обумовлює актуальність і практичну значимість цієї курсової роботи.

Неповні сім'ї існували на всіх етапах розвитку людства. Серед найбільш відомих причин прояви неповних сімей була смерть одного з батьків. Це завжди викликало співчуття. Розірвання ж шлюбу або народження позашлюбної дитини практично завжди засуджувалося суспільною думкою. Але з плином часу ми почали ставитися до неповним сім'ям більш терпимо, як до невід'ємної частини сучасного життя, так як ця проблема торкнулася більшість родин. Наприклад, інститут «цивільного шлюбу», при якому чоловіки фактично не пов'язані формальними відносинами. Якщо часто «чоловік» не був зареєстрований батьком дитини, то юридично такі родини відносяться до числа неповних. Або більш «екзотичний» вид неповної сім'ї, коли пари однієї статі, в основному жінки, виховують своїх або прийомних дітей. Відповідно, позначення неповних сімей стали іншими. Серед них, найбільш поширені такі: «материнська сім'я», «сім'я, очолювана жінкою», «сім'я самотньої матері», «особлива», «нетипова», «дисфункціональна» сім'я. Таким чином, можна відзначити, що до неповним сім'ям завжди ставилися неоднозначно і єдиної думки з даної проблеми ще не виробили.

Таким чином, проблема виховання дітей в умовах неповної сім'ї вимагає більш докладного розгляду. Для цього необхідно вивчити особливості процесу виховання в даних сім'ях, розкрити роль неповної сім'ї у формуванні агресивної поведінки дітей, виявити умови вдосконалення процесу виховання в таких сім'ях.

Об'єкт дослідження - рівень агресивності

Предметом дослідження є аналіз рівня агресивності у хлопчиків з повних і неповних сімей.

Мета дослідження - провести порівняльний аналіз рівня агресивності у хлопчиків з повних і неповних сімей.

Завдання:

1) вивчення психолого-педагогічної літератури з даної проблеми;

2) виявлення дітей з високим рівнем агресивної поведінки.

3) порівняльний аналіз рівня агресивності у хлопчиків з повних і неповних сімей.

Використовувалися такі методи дослідження:

- Діагностика емоційного стану (проективна методика «Неіснуюче тварина»).

- Анкетування батьків;

- Спостереження за дітьми.

Гіпотеза дослідження: передбачається, що на рівень агресивної поведінки хлопчиків істотне значення надає те, в якій сім'ї виховується дитина (повна і неповна сім'я).

Дослідження проводилося на базі СШ № 2 міста Могильова, в 1 «Б» класі.

Було обстежено 15 хлопчиків молодшого шкільного віку.

Глава 1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми агресивної поведінки у хлопчиків з повних і неповних сімей

1.1 Феномен агресивності в психології

У сучасній психології проблема агресивності особистості є біполярним явищем. З одного боку агресивність, як якість особистості є невід'ємною динамічною характеристикою активності й адаптивності людини. У "нормі" вона може надаватися якістю соціально прийнятним і навіть необхідним. Але її надмірне або недостатнє прояв може мати негативні наслідки. Гіперагрессівность може виявлятися в агресивній поведінці (бійках, сварках, образах, психічному насильстві, провокації конфліктів, руйнівних діях, патологічному фантазуванні). Гіпоагрессівность - призводить до податливості, відомості, конформності, пасивності поведінки. Багато дослідників як вітчизняні, так і зарубіжні (Вагенас Е. (1995), Егошкін Ю.В. (1995), Паренс Г. (1997), Петров (1999) та ін) вказують на те, що гіпер-і гіпоагрессівность вимагає розробки корекційних технологій, спрямованих або на її пониження, або підвищення, до умовно нормального рівня, який би не руйнував саму особу і не завдавав шкоди оточуючим людям.

На початку XXI століття тема агресії залишається популярною як у закордонній, так і у вітчизняній психології. За останні роки зросла кількість статей і книг, конференцій та симпозіумів, присвячених питанням вивчення агресії і агресивності особистості.

"Проблема агресії людини зазначає М. Н. Жарова, - протягом всієї історії культури і роботи наукової думки людства була однією з найбільш актуальних і нагальних" [4, с.3]. "Різні форми людської поведінки, зараховують в сучасній науці до феномену агресії, відзначалися і піддавалися науковому аналізу вже першими мислителями давнини (Арістотель, Платон, Сократ, Заратустра та його послідовниками). У більш пізні століття практично всі мислителі більшою чи меншою мірою торкалися проблеми насильства, ворожості, зла, агресії "[4, с. 4]. Фахівці практично всіх наук про людину - нейрофізіологи, антропологи, етнографи, генетики, психологи, соціологи, юристи, криміналісти, психіатри, займаються вивченням агресії та агресивності. Кожна дисципліна виділяє власний ракурс аналізу. Т. Г. Румянцева (1991а), розглядаючи поняття агресивності в сучасній зарубіжній психології, справедливо зауважує, що один і той же термін - в даному випадку "агресія" - може мати зовсім різні значення в різних науках. "Біологи при описі агресії акцентують увагу головним чином на її цілі та функції - адаптивних і неадаптівних. Нейрофізіологи вивчають нервові механізми, що лежать в основі цієї поведінки. Психіатри збирають дані про агресію у людей з серйозними порушеннями психіки. Психологи розглядають їх у суворо поведінкової манері, розуміючи агресію в термінах, які можуть бути безпосередньо наблюдаеми. Соціологи зайняті дослідженням того, які суспільні умови породжують такий вид поведінки "[9, с.82]. У рамках психологічного вивчення агресії та агресивності, проявів антисоціальної поведінки, існує розмаїття поглядів і підходів до розуміння цих феноменів. Ця проблема розглядалася в різних аспектах:

- В психології особистості: А. Адлер (2000), А. Бандура (2000),, Л. Берковіц (2001), Н.Д. Левітів (1972), Л. М. Семенюк (1990), Є. В. Саєнко (1995), З. Фрейд (1992), Е. Фромм (1998), Х. Хеккаузен (1986), та ін);

в дитячій, віковій психології: Е. Вагенас (1995), І. А. Фурманов (1996), О. В. Гордякова (1999), Ю. В. Егошкін (1995), С. А. Заваржін (1993), Е . О. Смирнова (2002), Г. Р. Хузеева (2002), С. Ю. Чижова (2001) та ін;

в медичній психології, психіатрії: Ц. П. Короленко, Н. В. Дмитрієва (1990, 1999, 2000); Ю.Б. Можгинського (1999), Г. Незнанов (1993; 1994), Г. Ніссен (1992), В.П. Пошівалов (1986; 1987), С.Д. Соловйова (1993),, С.Л. Соловйова (1995; 1996), М.В. Чеховська (1997) та ін;

у філософії: Т. Г. Румянцева (1982; 1991; 1992), М. М. Жарова (2001) та ін;

На сучасному етапі розвитку науки формується розуміння того, що агресія людини - феномен, що є предметом міждисциплінарного дослідження. Міждисциплінарне дослідження "є об'єднання знань, методів, засобів і професійних навичок спеціалістів різних дисциплін у вивченні деякого загального для них об'єкта" [6, с.70]. У статті Т. Г. Румянцевої (1991) вказується на те, що людська агресивність належить до класу явищ, які можуть бути вивчені тільки за допомогою об'єднаних зусиль цілого ряду наукових дисциплін - як природничих, так і соціальних. Н. Г. Незнанов (1994) у своїй дослідницькій роботі зазначає, що "за останнє десятиліття сформувалася самостійна міждисциплінарна наука - агрессологія, яка ставить своїми цілями об'єднання і координування наукових досліджень в галузі вивчення механізмів формування агресії, способів її регуляції і контролю" [7 , с.3].

Агресивність, жорстокість по відношенню до інших, знущання над тваринами, схильність до фізичного насильства може розглядатися як антисоціальне розлад особистості, згідно DSM-IY (Ц. П. Короленко, Н. В. Дмитрієва, 2000). У міжнародній класифікації психічних і поведінкових розладів останнього перегляду (МКБ-10) в поняття поведінкових розладів дитячого та підліткового віку входять повторювані розлади поведінки пов'язані з проявами фізичної жорстокості, спалахами гніву, навмисним руйнуванням чужої власності, навмисним заподіянням болю, приниження, часто затіваються бійки, конфлікти і т.д.

Філософські і психологічні дослідження Н. Д. Левітова (1972), Х. Хеккаузена (1986), Т. Г. Румянцевої (1991), К. Лоренца (1994), Р. Берона і Д. Річардсона (1997) і ряду інших вчених показали, що термін "агресія" вживається сьогодні в широкому контексті. Австрійський вчений К. Лоренц писав, "для обивателя поняття агресії пов'язане з найрізноманітнішими явищами повсякденного життя, починаючи від бійки півнів і собак, хлоп'ячих бійок і тому подібне, і закінчуючи, зрештою, війною і атомною бомбою" [29, с. 24].

Одним із загальних питань у вивченні природи людської агресивності є, перш за все, питання уточнення змісту і значення самого цього поняття. На сьогоднішній день у психологічних дослідженнях існує безліч визначень, що таке агресія.

Аналіз теоретичних підходів до досліджуваної нами проблеми, у якій знайшли своє відображення погляди вітчизняних і зарубіжних психологів, показав, що при описі феномена агресії використовується різна термінологія: агресія, агресивність, агресивна поведінка. В окремих випадках йде ототожнення з терміном "ворожість", "жорстокість". Але основна дискусія ведеться навколо поняття "агресія". Які дії вважати агресивними, а які ні.

Незважаючи на відмінності у визначенні поняття "агресія" у різних авторів, ідея заподіяння шкоди (шкоди) іншому суб'єкту присутній практично завжди, що видається цілком обгрунтованим. Р. Берон спеціально фіксує увагу на даному критерії і підкреслює, що в якості агресивних дій можуть розглядатися тільки ті дії, які завдають шкоди живим істотам. Однак, зауважує А. Реан (1999), як має інтерпретуватися биття посуду під час сварки? І уточнює, що шкода (збиток) людині може наноситися і за допомогою заподіяння шкоди будь-якому об'єкту, від стану якого залежить фізичне або психологічне благополуччя людини. А ось Е. Фромм визначив агресію як навмисне заподіяння шкоди людині чи тварині, і неживого об'єкту ". Під це широке визначення можна віднести всі руйнівні дії (наприклад, відреагування агресії на ерзац об'єкт; вбивство грабіжника, який пробрався в будинок), і тоді все вони повинні мати однакову мотивацію і загальну психологічну природу. А. А. Реан під агресією пропонує розуміти "будь-які навмисні дії, які спрямовані на заподіяння шкоди іншій людині, групі людей або тварині" [9, С.218]. Х. Хеккаузен також виділяє нанесення шкоди центральним критерієм у визначенні агресії: "безліч різноманітних дій, які порушують фізичну чи психічну цілісність іншої людини (або групи людей), завдають йому матеріальної шкоди, перешкоджають здійсненню його намірів, протидіють його інтересам або ж веде до його знищення" [22, с.36].

У "Словнику психіатричних і відносяться до психічному здоров'ю термінів" дається таке визначення: "Агресія - це завдає шкоди поведінка, спрямоване проти інших і самого себе (аутоагресія) і мотивоване ворожістю, гнівом, суперництвом [4, с.59].

На думку Роберта Берона і Дебора Річардса (1997), "агресія, в якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку, направлену на спричинення шкоди або збитку іншій живій істоті, що має усі підстави уникати подібного із собою звернення" [25, с. 53]. Це визначення включає в себе навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві; збитки або шкода заподіюється живим організмам; жертва повинна мати мотивацію, уникати подібного із собою звернення.

Спробуємо оцінити з точки зору визначення агресії, даного Р. Берон і Д. Річардсон наступні події: замовлене вбивство; ненавмисне вбивство, наприклад, в результаті мимовільного пострілу з пістолета сталося смертельне поранення невинну людину; евтаназія (лікар відключає системи життєзабезпечення або робить смертельну ін'єкцію за прохання переживає фізичні муки приреченого на смерть хворого); ритуальне релігійне вбивство. Безсумнівно, з позиції об'єкта агресії (потерпілого) і стороннього спостерігача дії агресора спрямовані на заподіяння шкоди або шкоди (аж до позбавлення життя), але, розглядаючи проблему з точки зору суб'єкта агресії (заподіює шкоду), Ф. С. Сафунов (1999) пропонує розрізняти характер наміри. В одних випадках намір носить прямий особистісний сенс "завдати шкоди" (збіг мотиву та мети), в інших - опосередкований, коли актуальна мета носить агресивний характер, а мотив - нейтральний, наприклад, при замовне вбивство або з метою самооборони. Найбільші труднощі виникають у тих випадках, якщо намір можна розцінити як альтруїстичне - відбувається "на благо" (щоб "не мучилися", в ситуаціях евтаназії). При деяких видах психічної патології ставлення мотиву до мети може носити спотвореного характеру. Приміром, у стані зміненої свідомості, коли людина сама закликає провести з ним ритуал жертвопринесення, у вигляді спалення або який-небудь інший екзекуції, з метою "вигнання диявола". З позиції спостерігача ці дії носять яскраво виражений агресивний характер, хоча з точки зору цільової типології результати таких дій можна розцінювати як "нещасні випадки". Ще більші труднощі волає застосування аналізованого визначення до суб'єктивної оцінки агресивних дій з точки зору об'єкта агресії. У ритуальному вбивстві людина сама бажає, щоб здійснилися дії, які можуть призвести до смерті. У випадках, коли потерпілим виявляється новонароджена дитина, він взагалі не може усвідомлено оцінювати дії і наміри інших людей.

К. Ізард (2000) у визначенні агресії використовує поняття ворожості. "Агресія, - пише Ізард, - це фізичний акт, який може запускатися і підтримуватися емоціями, що входять в комплекс ворожості, він відбувається для того, щоб завдати шкоди іншій людині (або собі), образити його". У поняття "фізичний акт" Ізард включає як фізичні, так і вербальні дії. А заподіюється збиток, на його думку, може бути і психологічним, і фізичним (удар по тілу або удар по самолюбству). Тобто, ворожість розглядається як складне мотиваційний стан, а агресія може демонструватися станом ворожості.

Таким чином, різні автори у визначенні агресії виділяють наступні критерії: застосування сили; заподіяння шкоди (збитків) іншому суб'єкту; мотиваційний аспект.

Поняття агресія і агресивність не однозначні. У психологічному словнику "готовність суб'єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості - агресивність". Як вважає А. Басс, агресивність проявляється у схильності до нападу на інших, в непрямих агресивних реакціях і вербальної агресії, а також негативізмі. Згідно В.П. Пошівалову (1986), під агресивністю необхідно розуміти індивідуальну схильність до агресивної поведінки, готовність зробити агресивний акт. За визначенням А.А. Реана (1999), "агресивність, це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії". На думку М. М. Жарової (2001), агресивність відображає внутрішню психологічну готовність за допомогою силових методів досягти наявної мети. І підкреслює, що агресивність є необхідною складовою агресії в будь-яких її формах. Ю.М. Антонян і В.В, Гульдан (1991) вважають, що агресивність виражається в суб'єктивній тенденції до ворожої поведінки, спрямованому до повного або часткового пригнічення іншої людини або інших людей, їхньому обмеженню, керуванню ними, на заподіяння їм шкоди або страждань [6].

Т.ч. погоджуючись з точкою зору А.А. Реана (1999), ми вважаємо, що агресія є певні дії поведінки, які заподіюють шкоду іншому об'єкту, а агресивність - це готовність до агресивних дій по відношенню до іншої, яка забезпечує готовність особистості сприймати й інтерпретувати поведінку іншого відповідним чином. Різниця між поняттями агресія та агресивність важливо. По-перше, необхідно розуміти, що не за всякими агресивними діями суб'єкта варто агресивність особистості. І, по-друге, агресивність людини не завжди виявляється в явно агресивних діях.

До агресивності близько підходить стан ворожості. "Ворожість" - термін, який не має чіткого значення в повсякденній мові. Л. Берковіц (2001) вважає, що "ворожість можна визначити як негативну установку до іншої людини або групи людей, яка знаходить своє вираження у вкрай несприятливою оцінкою свого об'єкта - жертви" [7, с.44]. І додає, що "ворожий індивідуум - це така людина, що звичайно виявляє більшу готовність виражати словесно або яким-небудь іншим чином негативні оцінки інших людей, демонструючи, в загальному, недружелюбність по відношенню до них".

Розрізняючи агресивність і ворожість, більшість дослідників знаходять принципову відмінність між ними в тому, що агресивність проявляється в поведінкових актах, а ворожість - в установках і відношенні. Ворожі почуття підвищують вірогідність агресії, але не обов'язково приводять до неї. Н.Д Левітів (1972) вважає, що "ворожість і агресивність поєднуються, але аж ніяк не завжди. Люди можуть перебувати у ворожих і навіть антагоністичних відносинах, але ніякої агресивності не проявляти хоча б тому, що заздалегідь відомі її негативні наслідки для" агресора " . Буває й агресивність без ворожості, коли ображають людей, до яких ніяких ворожих почуттів не плекають "[5, с.168].

Інший термін "гнів", який часто вживається у зв'язку з агресією. Агресія - це дії, спрямовані на досягнення певної мети: завдати шкоди іншій особі. Гнів, навпаки може не мати якусь конкретну мету, це певний емоційний стан. Емоція гніву не обов'язково породжує агресивну поведінку, хоча і є одним з компонентів агресивної мотивації, і зазвичай тільки супроводжує спонукання до нападу.

Крім термінів "агресія", "агресивність", "ворожість", важливе місце в психологічній літературі відводиться поняттю "агресивна поведінка" розглядається як специфічна форма дій людини, що характеризується демонстрацією переваги в силі або застосування сили по відношенню до іншої людини або групи осіб, яким суб'єкт прагне завдати шкоди. В іншому виданні словника дається два варіанти визначення агресивної поведінки:

1) "окремий вчинок або система вчинків особистості, супроводжувані нанесенням фізичного, психологічного, психічного шкоди самій особистості, іншого індивіда або групи людей";

2) "соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, супроводжуваних нанесенням фізичного, психологічного, психічного, морального шкоди індивідам, групам, націям, державам".

Агресивна поведінка, на думку М. Косевского, відрізняється від експресивних реакцій, які полягають в ненаправленной розрядці емоційної напруги.

Агресивна поведінка може реалізовуватися у двох формах: гетероагрессіі (бійка, крадіжка, розбій, згвалтування, вбивство і т. д.) і аутоагресії (наркоманія, самоповреждающіе дії, суїцид і т. д.). Отже, можна говорити, що агресивна поведінка - це конкретні вербальні або фізичні дії. С.Л. Соловйова (1995) виділяє чотири умови, за наявності яких можна говорити про агресивну поведінку:

1) у контексті соціальних взаємин, тобто в ситуації спілкування між собою двох або більше людей;

2) за наявності мети або результату агресивних дій;

3) при демонстрації переваги в силі або застосування сили до людини, групи людей;

4) коли метою або результатом дій є заподіяння шкоди.

У деяких роботах агресія та жорстокість розглядаються як явища одного ряду. Але автори, Ю.М. Антонян і В.В. Гульдан (1991), О.Ю. Михайлова (2000), та інші виділяють жорстокість в особливу категорію у зв'язку з тим, що вона, на їхню думку, надає особливого забарвлення насильства й агресії. Жорстокість як особистісна риса проявляється у прагненні заподіяти особливі страждання і муки жертвам, що виражаються в діях, бездіяльності, словах, а також фантазуванні відповідного змісту. Відзначається, що агресивна людина не завжди може бути жорстоким, а жорстокий завжди агресивний.

У сучасній психології не існує загальноприйнятої теорії агресії. Розглянемо найбільш фундаментальні і детально опрацьовані концепції. Найстаріша з них - інстінктівісткая теорія агресії / З. Фрейд, К. Лоренц /, яка розглядає агресивну поведінку як вроджене. Погляди Фрейда на агресію зазнавали значних змін протягом його наукової діяльності. Можна виділити три періоди в розвитку його позиції. У ранніх роботах він вважав, що основну роль у поведінці людини грає Лібідо (сексуальна енергія). А агресивні імпульси виявляються тільки в стадіях психосексуального розвитку. Вперше ці імпульси виявляються в дитини у пізньому оральної стадії і досягають свого піку в анальній стадії. Але пізніше під тиском клінічних даних З. Фрейд відмовився від даної концепції і став підкреслювати роль інстинкту захисту Его, головною складовою частиною якого є агресія. У цей період Фрейд активно підкреслював реактивну природу агресивних спонукань. Очевидно, перша світова війна вплинула на наступні теоретичні побудови Фрейда. Він став думати, що основну роль у поведінці людини грає інстинкт життя ("інстинкт Ероса") та інстинкт смерті ("інстинкт Танатоса"). Обидва інстинкту мають на меті редукцію напруженості, інстинкт життя прагне до звільнення головним чином від сексуальної напруженості, а інстинкт смерті - від напруженості звичайному житті. Фрейд писав, чим сильніше інстинкт смерті у особистості, тим необхідні для неї направляти агресію в поза, проти інших об'єктів і людей. Вважаючи, що агресія - складова частина так званого "Я-потягу", ввів у свою теорію у вигляді потягу до смерті самостійне агресивне потяг. Агресія у трактуванні З. Фрейда бере свій початок у природженому і спрямованому на власного носія інстинкті смерті. У результаті боротьби інстинкту смерті з інстинктом життя агресія може змінювати свій напрям і проектуватися на зовнішні об'єкти. Проте цьому протистоять норми людської культури, які спрямовані на приборкання агресивної інстинкту. Він також вважав, що історію життя всіх індивідів можна побудувати як боротьбу між інстинктом життя інстинктом смерті. У своїх роботах З. Фрейд описує спробу суспільства обмежити агресію за допомогою "Над - Я". Придушення суспільством агресії на думку Фрейда скінчиться погано для самої особистості, тому що не знайшла виходу назовні агресія як би переходить у прагнення до саморуйнування. Фрейд стверджував, що ці два інстинкти (життя і смерті) не можна знищити жодними соціальними впливами, і його погляди на контроль над агресивністю були дуже песимістичні. Т. е. За З. Фрейдом, агресія - це спрямований у поза інстинкт. Якщо агресія не знайде виходу в поза, то вона буде спрямовуватися на самого себе.

Відомий натураліст К. Лоренц (1994) у своїй теорії грунтується на розумінні того, що людина є представником тваринного світу. Процес філогенетичного розвитку агресії людини їм ототожнюється з агресивним спонуканням тварин. Лоренц прийшов до висновку, що агресивність, як у тварин, так і у людини мають біологічну основу і є "борються інстинктом". Як приклад він вказував на підлітка, який при першому знайомстві з однолітками починає битися, роблячи так само, як в аналогічному випадку поступають мавпи, щури і ящірки. К. Лоренцем були виділені види агресії, загальні для всього живого світу, включаючи людське суспільство - міжвидова агресія і внутрішньовидова агресія, а також були розкриті їх ознаки і функції. Зокрема, функція збереження виду, функція розподілу в життєвому просторі, функція захисту потомства. Тобто, згідно Лоренцу природа людської агресивності інстинктивна.

Інстінктівістскіе теорії агресії не можуть пояснити виникнення і розвиток усіх видів агресивної поведінки, але, безсумнівно, існують такі агресивні дії, які супроводжуються дуже високим рівнем агресивності.

Прихильники фрустраційної теорії / Дж. Доллард, Н. Міллер та ін /, пов'язують агресію з явищем фрустрації. Термін фрустрація має різні значення. Одні психологи вживають його, маючи на увазі зовнішній бар'єр, що перешкоджає досягненню мети, інші позначають цим терміном внутрішню емоційну реакцію, зумовлену обмеженнями на шляху до мети.

Інтерес до фрустрації як однієї із складних проблем виник у 30х роках XX століття. У цей час з'являється велика кількість теоретичних і експериментальних робіт, присвячених дослідженню фрустрації. Однією з впливових стала монографія Дж. Долларда і його співавторів "Фрустрація і агресія", опублікована в 1939 році, в якій була висунута фрустрационно-агресивна гіпотеза. Відповідно до цієї гіпотези, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації, і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє за собою агресію, спрямовану на усунення фрустрирующей об'єкта. При неможливості прямої розрядки відбувається зсув на інший об'єкт. Дж. Доллард і його колеги визначили агресію як акт, метою якого є заподіяння шкоди деякої особистості або об'єкта, а фрустрацію - як умову, що виникає, коли цілеспрямовані реакції відчувають перешкоди. (Тобто Доллард і його співробітники вживають термін фрустрація у значенні, яке описує зовнішні умови, що перешкоджають індивіду в отриманні очікуваного їм задоволення.)

Затвердження про однозначне співвідношенні між агресією і фрустрацією викликало сильну критику фрустрационно-агресивної гіпотези. У 1941 році один із співавторів теорії М. Міллер опублікував декілька змінену концепцію, і вів поняття "провокація агресії". Феномен зміщення агресії був пояснений Міллером у 1948 році. Він виділив три фактори, якими визначається вибір жертви агресором:

1. сила спонукання до агресії;

2. сила обставин, що гальмують дану поведінку;

3. стімульноє схожість потенційної жертви з фрустрірующім об'єктом.

Згодом автори відмовилися від однозначної детермінації агресії та фрустрації і стали визнавати, що агресія - це поширене, але не обов'язковий наслідок фрустрації. А також допускали, що шляхом навчання, можливо, виробити неагресивні відповіді на фрустрації.

Інша цікава теорія фрустрації була розроблена Саулом Розенцвейгом. Він опублікував класифікацію типів реакцій на фрустрацію. С. Розенцвейга дав визначення, згідно з яким "фрустрація відбувається, коли організм на своєму шляху до задоволення якої-небудь життєвої потреби зустрічає більш-менш нездоланну перешкоду чи труднощі" [8, с.97-98].

С. Розенцвейга розрізняє два типи фрустрації:

а) первинна фрустрація або позбавлення: вона утворюється, якщо суб'єкт позбавлений можливості, задовольнити свою потребу (наприклад, стан голоду);

б) вторинна фрустрація характеризується наявністю перешкод на шляху до задоволення потреби.

Також С. Розенцвейга розрізняв два типи реакцій: реакцію стійкої потреби і реакцію захисту "Я".

Останній тип він розділив на три групи:

• екстрапунітівние реакції - фрустрація приписується оточуючим, агресія спрямована у поза; цієї реакції супроводжують емоції: гнів і роздратування; екстрапунітівная реакція не завжди є планованої;

• інтрапунітівние реакції - джерело фрустрації індивідуум приписує самому собі, агресія спрямована на себе (самопоріцаніе); тут відповідними емоціями будуть почуття провини і каяття;

• імпунітівние - характеризуються відсутністю агресії, запереченням фрустрації.

Теоретичні положення, розроблені С. Розенцвейгом, лягли в основу широко розповсюдженого фрустрационно-картинного тесту.

Т. о., Під фрустраційної теорії агресії вбачаються причинно-наслідкові відносини між агресією і агресивністю та пошук зовнішніх причин агресивної поведінки. Агресія - розуміється як форма поведінки, а агресивність - придбане особистісна якість.

Теорія соціального навчання / А. Бандура / розглядає агресію, як форму поведінки, засвоєну в певних соціальних умовах. Найбільш впливовим представником цієї течії є А. Бандура. Відповідно до даної теорією вважається, що у людини закріплюються ті форми поведінки, які отримують позитивне підкріплення, а дії, які мають негативне підкріплення (наприклад, в процесі покарання) гальмуються. У процесі розвитку особистості позитивні і негативні зовнішні підкріплення інтереорізіруются і стають суб'єктивними, внутрілічностнимі регуляторами поведінки.

Глибинне розуміння агресивної поведінки з точки зору теорії соціального навчання може бути досягнуто при аналізі:

1. Способів дій.

2. Факторів, що провокують їх появу.

3. Умов, за яких вони закріплюються.

З цих позицій, агресивної поведінки людина навчається за допомогою спостереження за оточуючими людьми (в сім'ї, з найближчого оточення, у засобах мас-медіа) і накопичують свій індивідуальний досвід деструктивної поведінки. Можна сказати, що на перший план А. Бандура висуває соціальне оточення індивіда, хоча і не заперечує значення біологічних детермінант у формуванні агресії, які, на його думку, впливають на тип і швидкість засвоєння реакцій.

Таким чином, в теорії агресії як придбаної моделі поведінки агресивність розглядається як особистісна якість, що формується в процесі соціалізації. У агресивному поводженні агресивність може виявлятися не тільки в якості психологічного захисту, але і як інструмент задоволення потреби. Теорії цього напрямку більш оптимістично ставляться до можливості запобігання агресії або взяття її під контроль.

У теорії переносу збудження / Д. Зільманн / джерелом агресії є в першу чергу зовнішні причини: позив або спонукання завдати шкоди іншій людині. Зільманн відмовився від трактування агресії як інстинктивної потреби і запропонував замінити її поняттям збудження. Порушення, на думку Зільманна пов'язане з роздратуванням симпатичної нервової системи і є складовою частиною агресивної оборонної реакції ("бийся або забирайся"), еволюціонуючою внаслідок своєї значимості для виживання. Також їм було висунуто положення про те, що порушення від одного джерела може накладатися на збудження від іншого стимулу, посилюючи тим агресивну емоцію.

Когнітивні моделі агресивної поведінки / Л. Берковіц / поміщають в центр розглядання емоційні і когнітивні процеси, що лежать в основі такої поведінки. Великого поширення отримала свого часу концепція Л. Берковица, яка грунтувалася на теорії фрустрації. Леонід Берковітц в схему (фрустрація = агресивність) увів дві змінні гнів і додаткові пускові подразники. Гнів, на його думку, є вирішальним і опосредующим ланкою між фрустрацією і агресією. Гнів виникає, коли досягнення цілей, на яке спрямована дія суб'єкта, блокується ззовні. Однак для наступу ворожої агресії, вважає Берковіц, потрібно ще запускають подразники як фактори напрямки дії.

Крім вищеописаних базових теорій є численні варіанти. Всі зазначені концепції мають свої сильні і слабкі сторони, але жодна з них не може претендувати на свій пояснювальному потенціалу на вичерпне пояснення агресивної поведінки. Ряд авторів: М. Н. Жарова (2001), О.Ю. Михайлова (2000), А.А. Реан (1999) та ін, відзначають, що найбільш доказовими на сьогоднішній день є фрустраційна теорія і концепція соціального навчання агресії.

А. А. Реан (1996; 1999) виділяє два полярних підходи до феномену агресії: етико-гуманістичний і еволюційно-генетичний. У широких межах етико-гуманістичного підходу агресію, заподіяння шкоди іншій людині розцінюють як зло. Агресивність, як особистісне властивість також вважається негативним якістю. Цей підхід представлений в гуманістичній психології, екзистенціальної і гуманістичній філософії, а також в християнській концепції.

Еволюційно-генетичний підхід об'єднує різні концепції: теорії виживання виду, психобиологические теорії, теорії соціальної адоптації особистості. У даному підході агресія як форма поведінки і агресивність як властивість особистості в жодному разі не розцінюється як зло.

Таким чином, в сучасній літературі намічається тенденція до розрізнення понять агресія, агресивність, агресивна поведінка. При цьому агресія та агресивна поведінка розглядаються як конкретні форми діяльності, а агресивність як властивість особистості. Поняття агресивності відрізняють від поняття ворожості. Ворожість - лише установка, готовність певним чином сприймати і оцінювати події. Виділяють в особливу категорію жорстокість як особистісну рису, розглядаючи її в рамках властивості агресивності як схильності до особливо брутальним формам агресивної поведінки.

Агресивність - досить поширене явище серед дітей молодшого шкільного віку. Як часто ми спостерігаємо 7 - 10-річних дітей, які задирають один одного з найменшого приводу, а то й вступають в бійку, з усіх сил нападаючи на своїх суперників, які ще кілька хвилин тому були їх друзями. При цьому в молодшому шкільному віці дитячі сварки не обов'язково завжди закінчуються бійкою. На відміну від дошкільнят, діти 7-10 років здатні демонструвати вербальну агресію, «знищуючи» свого суперника за допомогою слів. У всіх цих випадках ми маємо справу з проявами дитячої агресивності [16, с. 91].

На думку психологів, агресивність - це риса особистості, що визначає усвідомлене, що має під собою будь-яку причину деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам взаємодії людей, що завдає шкоди об'єктам нападу (як одушевленим, гак і неживим), що приносить фізичну шкоду людям (негативні переживання , стани страху, напруженості, пригніченості і т.д.).

Агресивність як риса особистості може бути характерна і для хлопчиків, і для дівчаток. Якщо в дошкільному віці агресія може в рівній мірі зганяти як на неживі (іграшки, речі), так і на одухотворені (люди, домашні тварини) об'єкти, го у молодших школярів, як правило, агресивні прояви спрямовані на нанесення фізичної або моральної шкоди живій істоті . Школярі можуть ображати дорослих (батьків, вчителів, просто сторонніх людей), своїх однолітків та дітей, більш молодших за віком, а також тварин і птахів. Агресія може проявитися в результаті різних міжособистісних взаємодій, провокацій, що виникають у процесі спілкування, але іноді вона проявляється »без видимої причини. Так, маленькі шкуродери починають бити палицею собаку, тягнути за хвіст кішку, видирати пір'я з хвоста спійманої птиці, тобто проявляють агресію щодо тих об'єктів, які не завдають, та й не може завдати їм шкоди. Але в будь-якому випадку, навіть якщо на перший погляд причина агресивності у дитини не видно, агресія з'являється не на порожньому місці. Завжди існують деякі внутрішні обставини, що зумовлюють появу цих негативних реакцій у поведінці дитини, тому, перш ніж намагатися коригувати агресивну поведінку молодшого школяра, давайте спробуємо разом розібратися в причинах його появи.

Нерідко агресивність дитини є формою протесту проти дій та ставлення до нього дорослих. Подумайте, чи достатньо ви приділяєте часу своєму малюкові, чи часто лаєте його, чи є об'єктивним, караючи? Може бути, дитина відчуває недолік вашої уваги і намагається залучити його будь-якими доступними йому засобами? Подумайте і про те, як ви ведете себе по відношенню до дитини, чи часто кричіть і караєте його. А може бути, у вашому будинку постійно виникають сварки? Адже коли ви сваритеся і лаєтеся з ким-небудь, ви теж проявляєте агресивність. «Якщо мама і тато ведуть себе так, значить, і я теж можу робити це», - думає дитина, адже в дитячому віці значна частина його поведінки заснована на механізмі наслідування. Ототожнюючи себе з тим, кого він любить і поважає (а в шкільному віці це, як правило, батьки і вчителі), намагаючись бути таким же, як ця людина, дитина починає підсвідомо копіювати зразки і способи його поведінки, взаємодії з іншими людьми. Це один з основних законів формування соціальної поведінки дитини.

Крім того, науково обгрунтовано існування зв'язку між проявом у дитини агресивності і стилем його виховання в сім'ї. Так, доведено, що якщо батьки проповідують авторитарне виховання, суворо карають дитину за будь-непослух і будь-який прояв упертості, дитина починає приховувати свій гнів у присутності батьків, і зганяє його на більш «слабкі» об'єкти (молодших дітей, тварин і т. п. ). Попустітельское ставлення до дитини, коли батьки непослідовні у своєму ставленні і вимоги до нього, мало приділяють уваги маляті, також призводить до появи агресивних рис. Діти, котрі виховуються у таких сім'ях, прагнуть, у що б то не стало привернути до себе увагу дорослого, нерідко використовуючи для цього агресивна поведінка. Аналогічна причина прояви агресії спостерігається і у дітей, чиї батьки не впевнені в собі, схильні в усьому поступатися і потурати своїй дитині. Такі діти, окрім залучення до себе уваги, використовують агресію для того, щоб домогтися від батьків виконання своїх бажань. Дитина відчуває, що за певних умов мама і тато виконають всі його вимоги, що він завжди може почати вередувати або розсердитися на батьків, вплинувши тим самим на характер прийнятого ними рішення: купити чи не купити іграшку, дозволити чи не дозволити дивитися телевізор і т. п. Виходячи з усього цього, слід, що для того, щоб визначити причини появи агресивної поведінки своєї дитини, необхідно, перш за все, визначити, а не самі ми провокуємо у дитини подібна поведінка, спробувати розібратися в собі і при необхідності змінити характер взаємодії з малюком.

Величезне значення для формування агресивних проявів має популярність дитини в середовищі однолітків. У розділі «Неспокійні шкільні роки» ми з вами вже відзначали, що групи школярів відрізняються своєрідним будовою та ієрархією відносин, що в цих групах діти можуть бути «зірками», «бажаний», «нехтують» і «знедоленими». У молодшому шкільному віці для отримання визнання і популярності в дитячій групі особливе значення мають інтелектуальний розвиток дитини, її фізичний розвиток і сила (для хлопчиків), привабливий зовнішній вигляд і гарний одяг (для дівчаток), вміння придумати і організувати якусь справу або гру . Якщо дитина відчуває, що інші діти відкидають його і не визнають його авторитет, що він не може за допомогою адекватних засобів забезпечити собі бажане положення в класі або дворовій компанії, він прагне іншими шляхами завоювати лідерські позиції, розчищаючи собі «місце під сонцем» за допомогою куркулів. Його агресивна поведінка може бути наслідком переживань, пов'язаних з образою, нанесеною іншими дітьми. Воно виникає в ситуаціях спілкування з ними і спрямоване проти того, кого вона вважає причиною своїх невдач.

Характерологічні особливості агресивних дітей

1. Сприймають велике коло ситуацій як загрозливих, ворожих по відношенню до них.

2. Надчутливі до негативного ставлення до себе.

3. Заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе з боку оточуючих.

4. Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.

5. Завжди звинувачують оточуючих у власному деструктивному поведінці.

6. У випадку навмисної агресії (напад, псування майна тощо) відсутнє почуття провини, або вина проявлена ​​дуже слабо.

7. Схильні не брати на себе відповідальність за свої вчинки.

8. Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.

9. У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

10. Слабо розвинений контроль над своїми емоціями.

11. Слабо усвідомлюють свої емоції, крім гніву.

12. Бояться непередбачуваності в поведінці батьків.

13. Мають неврологічні недоліки: нестійкий, розсіяна увага, слабка оперативна пам'ять, нестійке запам'ятовування.

14. Не вміють прогнозувати наслідки своїх дій (емоційно застряють на проблемної ситуації).

15. Позитивно ставляться до агресії, так як через агресію одержують почуття власної значимості [15, с. 13].

Агресивні дії в дитини можна спостерігати вже з самого раннього віку. У перші роки життя агресія проявляється майже в імпульсивних нападах впертості, часто не піддаються управлінню дорослих. Виражається це найчастіше спалахами злості або гніву, опровождающіхся криком, бриканням, кусанням, забіякуватістю. І хоча такі реакції дитини неприємні і не заохочуються, але і не вважаються ненормальними. Причиною такої поведінки є блокування бажань або наміченої програми дій в результаті застосування виховних впливів. Тому цілком зрозуміло, що така поведінка дитини, викликане станом дискомфорту, фрустрації чи безпорадності. До речі, його і агресивним можна вважати досить умовно, тому що в дитини немає наміру, заподіювати шкоду оточуючим.

У більш пізньому віці на перший план все активніше висуваються конфлікти і сварки з ровесниками, пов'язані з володінням речами, найчастіше іграшками. Надалі дитина поступово навчається контролювати свої агресивні імпульси і виражати їх в прийнятних рамках. Прояв агресивності в цьому віці, переважно, залежать від реакції і ставлення батьків до тих чи інших форм поведінки. Надалі прояв агресивності в чому пов'язані з процесами поло-рольової ідентифікації дитини.

З віком відбувається також зміна форм агресії: частота простого фізичного нападу зменшується за рахунок зростання більш "соціалізованих" форм, таких як образу чи суперництво. Л.М. Семенюк наводить дані, що свідчать про різний прояві агресивності підлітків на різних стадіях цього віку.

У дітей 10-11-річного віку переважає фізична агресивність і найменше виражена агресивність непряма. У підлітків ж 12-13 років найбільш вираженим стає негативізм, наголошується зростання фізичної, а також вербальної агресії. Що стосується 14-15-річних підлітків, то на перший план у них виходить вербальна агресивність, агресивність ж фізична і непряма підвищуються не суттєво, так само як і рівень негативізму.

На всьому протязі підліткового періоду спостерігається чітко виражена динаміка всіх форм агресивності від молодшого до старшого підліткового віку.

Існують і статеві відмінності в силі появи агресивних реакцій. Хлопчики відрізняються переважанням реакцій фізичної агресії, в той час як дівчатка з віком частіше вдаються до непрямих способів вираження агресії: вербальної, непрямої і негативізму.

Якщо в процесі розвитку не навчаються контролювати свої агресивні імпульси, то в подальшому це загрожує переважною орієнтацією на однолітків - в підлітковому віці і схильністю до разгульному поведінки - в юнацькому. Так, наприклад, встановлено, що спонтанне вираз гніву та вчинення насильства по відношенню до оточуючих у 8 років призводить до використання фізичної сили проти інших осіб, поневірянь по вулицях, потягу в компанії, пошуку задоволень в курінні, прийнятті алкоголю і спілкуванні з протилежною статтю - у 14 років, а в подальшому у 20 років - до деструктивних вчинків, конфліктів з батьками, потребі у зустрічах з друзями, випивки, куріння і статевих зв'язках.

1.2 Роль сім'ї у формуванні моделі агресивної поведінки дітей

У всі часи суспільство чекало від сім'ї виконання своїх безпосередніх функцій, основними з яких були і залишаються - репродуктивна і виховна. Фахівці так і визначають сім'ю, як «складний соціальний інститут, що містить свою багатогранну систему відносин і представляє особливий світ дорослих і дітей, де постійно присутня процес виховання». Дійсно, виховати особистість, соціально адаптовану до постійно змінюваних умов сучасного життя, можливе лише у повноцінній родині, так як саме відносини батьків між собою і з навколишнім світом закладають фундамент її розвитку. Перш за все, в ній задається модель між статевих взаємин і програються чоловічі і жіночі соціальні ролі. Зміна складу сім'ї, пов'язане зі смертю одного з батьків, перед розвідний ситуацією і розлученням, служить ознакою її «дисфункциональности». Фахівці по сімейному вихованню все більш одностайно приходять до думки, що спроби єдиного батька неповної сім'ї поєднувати обидві батьківські функції, заповнювати собою «функціональні порожнечі» сім'ї найчастіше не дають потрібного результату, якщо немає систематичної допомоги з боку родичів і громадськості.

Неоднозначне ставлення у громадській думці до проблем неповної сім'ї народжує різні оцінки цього явища. Одни панические, предполагающие, что данная проблема приобретает вид всемирной «эпидемии» и не поддается «лечению», традиционные семейные отношения в современном обществе терпят крах, и семейные традиции требуют полного пересмотра. Другие неоправданно оптимистические, утверждающие, что даже в неполной семье можно воспитывать полноценную личность, так как в такой семье отсутствуют конфликтующие стороны [15; с.87].

В "Книге для родителей" А.С. Макаренко раскрывает своеобразные и сложные проблемы семейного воспитания, его противоречия и пути их разрешения. В "Лекциях о воспитании детей" он рассматривает проблемы родительского авторитета, дисциплины, игры, семейного хозяйства, воспитания в труде, полового воспитания и воспитание культурных навыков в семье. Семья является могучим воспитательным средством. Жизнь в этом отношении мало дает нового, она возвращает нас постоянно к тому, что было в семье, т.к. воспитательные силы здоровой семьи велики, и, напротив, распад или глубокие перемены в семье влекут за собой чрезвычайные беды для души ребенка, разрушая самые ее основы [27].

Часто взрослым не хватает времени, знаний, сил, возможностей для осуществления полноценного развития ребенка в условиях неполной семьи. В последние годы специалисты чаще стали обращать внимание на специфику положения этих семей в нашем обществе. Негативні процеси, породжені сучасної соціально-економічною ситуацією, проявляються особливо яскраво, саме на вихованні дітей з неповних сімей. Розлучення батьків, нестабільний, конфліктний стиль відносин у таких сім'ях спотворюють умови ранньої соціалізації, опиняючись причиною нервово-психічних розладів, фактором ризику виникнення асоціальної поведінки, особистісної деформації, сприяючи виникненню проблем стосунки дитини з соціальним оточенням. Все это затрудняет решение воспитательных задач в условиях неполной семьи.

Как мы уже отметили, среди проблем неполной семьи особенно актуальной является проблема ее функционирования как института воспитания и социализации детей. Правы те, кто полагает, что издержки воспитания детей в неполных семьях, прежде всего, связаны с воздействием негативных экономических факторов. По мнению И. Дементьевой, неполные семьи преимущественно материнские, в связи с этим дополнительную угрозу им представляет нынешняя политика занятости в стране, так как идет вытеснение женщин с рабочих мест в сферу низко оплачиваемых учреждений [7]. Хотя, стоит отметить, что количество неполных семей во главе с отцом также растет.

Следующая проблема неполной семьи заключается в здоровье детей. Ученые пришли к выводу, что дети из неполных семей значительно чаще, чем дети из полных семей, подвержены острым и хроническим заболеваниям, протекающих в более острой форме [7]. При этом неблагополучные показатели здоровья детей связаны не только с влиянием стрессов развода, но и с низкой медицинской активностью матери (отца). Таким образом, основными факторами риска здоровья в неполной семье являются: наличие вредных привычек, социально-бытовая и жилищная неустроенность, несоблюдение гигиенических норм жизни, необращаемость к врачам в случае болезни детей, самолечение и т. п.

Из всего выше сказанного следует, что специфический образ жизни семьи с одним родителем ощутимо отражается на воспитательном процессе. В рамках воспитательной деятельности взрослым не удается осуществить полноценный контроль над детьми и в целом эффективно влиять на их поведение.

Изучением проблемы воспитания в неполных семьях занимаются И.Дементьева, Н.Зубарева, М.А. Костенко, Л.Г. Лунякова и другие [7, 8, 9, 12, 15, 18]. К примеру, И. Дементьева и Н. Зубарева в своих работах затрагивают такие вопросы, как степень социальной ответственности подростков из неполных семей, технология индивидуальной работы с детьми и подростками из неполных семей, негативные факторы воспитания детей в таких семьях. Одним из основных критериев эффективности семейного воспитания И. Дементьева считает идентификацию детей с родителями, также она затрагивает вопрос об образовании и профессиональной ориентации детей развода, психологические особенности личности таких детей [7, 8, 9].

М.А. Костенко преимущественно рассматривает неполные отцовские семьи. Основными формами работы с неполной отцовской семьей он выделяет индивидуальное консультирование, группы само- и взаимопомощи, организацию детских досуговых мероприятий и семейного отдыха, беседу. В социально-педагогической работе с неполной отцовской семьей М.А.Костенко выделил три направления работы: социально-педагогическая работа с отцами, с детьми и с семьей в целом [15].

Также можно полагать, что все члены неполной семьи переживают сильный стресс, вызываемый различными внутренними и внешними факторами. Это предположение подтверждается, если обратиться к известной шкале Рахе и Холмса, в которой такие стрессогенные ситуации, как смерть супруга, смерть ребенка, развод, расположены в начале шкалы и являются самыми разрушительными по силе воздействия на психику человека. Опыт работы также показывает, что подобная стрессовая ситуация возникает и тогда, когда женщина осознанно рожает ребенка вне брака, но в силу различных обстоятельств не может или не хочет создать полную семью.

Поскольку именно в семье ребенок проходит первичную социализацию, хотелось бы более подробно остановиться на факторах, формирующих модели агрессивного поведения в семье.

Огромное значение в плане становления агрессивного поведения ребенка в семье и вне ее, а также характера взаимоотношений с окружающими в зрелые годы оказывают следующие факторы семейного воспитания (Р. Бэрон, Д. Ричардсон, 1997):

- реакция родителей на не устраивающее их поведение ребенка;

-характер отношений между родителями и детьми в целом;

-уровень семейной гармонии или дисгармонии;

- характер отношений с родными братьями и сестрами. Также важным является фактор полной или неполной семьи. Например, американские исследователи (Р. Бэрон, Д. Ричардсон, 1997) сообщают, что для людей, совершающих заказные политические убийства или покушения, характерно происхождение из распавшихся семей, где родители уделяли минимальное внимание ребенку.

Также установлено, что «если у детей (независимо от того, к какой возрастной группе они принадлежат):

- плохие отношения с одним или обоими родителями;

- или дети чувствуют, что их в семье считают никуда не годными;

- или они ощущают безразличие к своим чувствам;

- а также отсутствие необходимой поддержки и заинтересованности их жизнью, то они с большой долей вероятности:

- будут втянуты в преступную деятельность;

- будут ополчаться на других детей;

- будут вести себя агрессивно по отношению к своим родителям» (Р. Бэрон, Д. Ричардсон, 1997).

Убедительно демонстрируют специфическую зависимость между ответственностью родителей и агрессивностью детей результаты эксперимента Джонса (Jones, 1979). Исследователи наблюдали, как общаются со своими мамами и другими детьми дети в возрасте 15, 21 и 39 месяцев. Среди множества параметров измерялось время, через которое мать берет ребенка на руки после того, как он заплакал или протянул к ней руки; фиксировалось также агрессивное поведение детей, направленное на других детей (например, удары, укусы, толчки, стремление отобрать какой-либо предмет). Дети, к которым матери не торопились подходить, вели себя более агрессивно, чем те, чьи матери быстро реагировали на плач или приглашение к контакту.

Согласно теории привязанности, маленькие дети различаются по степени ощущения безопасности в своих взаимоотношениях с матерью. «У надежно привязанного ребенка» в прошлом - надежное, устойчивое и чуткое отношение со стороны матери. Такой ребенок склонен доверять другим людям, имеет довольно хорошо развитые социальные навыки. Для «ненадежно привязанных детей» характерна несговорчивость, сопротивление контролю, импульсивность, эмоциональная вспыльчивость и проявление физической агрессии, при этом не всегда данные проявления направлены на нападение как самоцель, а решают задачи обороны от мнимой или реальной угрозы.

Интересен факт становления агрессивного поведения ребенка в зависимости от характера взаимоотношений в семье между братьями и сестрами. Изучая последствия родительского вмешательства в драки между детьми в семье, Фельсон обнаружил, что дети проявляют больше физической или вербальной агрессии против единственного брата или сестры, чем против всех остальных детей, с которыми они общаются. Как оказалось, существует сильная корреляция между выраженностью агрессивных отношений между детьми в одной семье и усвоением силовых моделей поведения и наказанием за драки со стороны родителей. Так, Фельсоном показано, что дети редко ведут себя агрессивно, если родители не наказывают за ссоры и драки никого из детей, и часто проявляют агрессию, если родители наказывают в основном старших детей. По мнению автора исследования, без родительского вмешательства (наказания) агрессивные взаимоотношения между детьми редки по причине неравенства сил, обусловленного разницей в возрасте.

Изучение зависимости между агрессивным поведением детей и характером наказаний, а также контролем родителями поведения своих детей показало, что жестокие наказания связаны с высоким уровнем агрессивности у детей (малолетние преступники происходят из семей, где физическая жестокость идет рука об руку с безразличием к чувствам детей), а минимальный контроль и присмотр за детьми коррелирует с высоким уровнем асоциальности (Р. Бэрон, Д. Ричардсон, 1997). Часто эти два типа воспитания (чрезмерная строгость наказания и отсутствие контроля: «эмоциональное отвержение» и «гипопротекция») встречаются в одной семье. Первый тип в основном прослеживается по линии отца, а второй тип — по линии матери.

Исследование влияния воспитания и семейных отношений на становление агрессивного поведения мальчиков показало, что существует «прямая взаимосвязь между наказаниями, выговорами, отсутствием поощрений, с одной стороны, и родительскими установками на неприятие ребенка в целом - с другой» (А. Бандура, 1998).

В транзактном анализе Э. Берна, а также у М. и Р. Гулдингов показано, что подобные воспитательные методы воздействия на мальчика связаны с родительским предписанием: «Не живи» [3, с. 54].

В ходе работы с психологом агрессивные дети часто признаются, что чувствуют себя не нужными своим родителям, что родители, особенно отцы, их не любят и часто унижают. Создается впечатление, что, прибегая к агрессивному поведению, мальчики просто борются за свое психологическое выживание, а, вырастая, своим асоциальным поведением мстят этому миру (своим родителям, и в первую очередь, своим отцам) за то, что он не принимал их, не любил, не заботился об их внутреннем мире, так как в своей жизни они скорее встречали осуждение, чем понимание и участие.

Психологические исследования (А.И. Захаров, А.С. Спиваковская, Е.О. Смирнова, BC Собкин, Й. Лангмейер, З.Матейчек и др.) свидетельствуют, что в силу названных причин мальчики из неполных семей, по сравнению со сверстниками из полных семей, обладают рядом психологических особенностей, которые в большинстве случаев носят ярко выраженный негативный характер.

Так, А.С. Спиваковская [6] утверждает, что мальчики из неполных семей, по сравнению со сверстниками из полных семей, имеют более низкую школьную успеваемость, более склонны к невротическим нарушениям и противоправному поведению. В результате исследований мальчиков школьного возраста, воспитывающихся в условиях неполной семьи, у них были выявлены проявления инфантильности, пониженной самооценки, негативного отношения к родителям, нарушения полоролевого поведения.

По словам А.И. Захарова [3], к психологическим особенностям детей, воспитывающихся в неполных семьях, следует отнести тягостное чувство отличия от сверстников, неустойчивую, заниженную самооценку с актуальной потребностью в ее повышении, неадекватную требовательность к матери и высокое желание изменений ее поведения, активный поиск «значимого взрослого» [11; с. 123].

По данным Е.О. Смирновой и BC Собкина, мальчикам из неполных семей для их полноценного психического развития не хватает своевременной эмоциональной поддержки и понимания взрослыми своеобразия формирования их характера, признания в семье или среди сверстников; непосредственности в выражении чувств (когда дети становятся скованными, напряженными, чрезмерно серьезными, воспринимают все слишком буквально, теряют способность понимать шутку и юмор); жизненного тонуса, бодрости, душевного подъема, воодушевления; уверенности в себе и решительности в действиях и поступках; способности легко устанавливать контакты и длительно поддерживать их на взаимоприемлемом уровне; гибкости и непринужденности в отношениях, умения принимать и играть роли [13; с. 68].

Исследования врачей показали, что из четырёх компонентов здоровья (соматическое, психологическое, физическое, психическое) в неполных семьях первоначально нарушается соматическое и психологическое здоровье, в последующем - физическое и психическое. Отмечено, что у мальчиков из неполных семей частота нарушения компонентов здоровья выше, чем у их сверстников, проживающих в полных семьях.

Эмоциональная нестабильность, отсутствие отца как образца идентификации, отклонения от нормы с точки зрения социальных ожиданий приводят к нарушениям в развитии самосознания ребёнка.

Установлено, что мальчики из неполных семей пассивны, не стремятся к положительной оценке своих умений. Подобные реакции относятся к социально нежелательным, так как могут привести к отказу от всяких попыток добиваться реализации притязаний на признание в учебной, спортивной и других видах деятельности.

Воспитание в неполной семье накладывает отпечаток на содержательную сторону личностных перспектив детей. Мальчики шести - семи лет чаще ориентируются на хозяйственно-бытовую деятельность. Игры, отдых и развлечения интересуют их значительно меньше, чем сверстников из полных семей. Это связано с объективными бытовыми трудностями, а также с субъективным стремлением детей заменить ушедшего отца.

Кроме того, в отсутствие отца ребёнок лишён возможности полноценного формирования стереотипа поведения своего пола, и тогда мальчик невольно перенимает женские черты. В результате его психосексуальное развитие отличается противоречивостью. Установлено, что большинство лиц гомосексуальной ориентации выросли в неполных семьях.

Статистические исследования свидетельствуют: мальчики из неполных семей более склонны к невротическим нарушениям и противоправному поведению. Во многом такие отклонения обусловлены методами воспитания, которых придерживаются матери.[7; с. 5]

Необходимо отметить, что в ряде случаев психологическая атмосфера неполной семьи достаточно благоприятна и не создает затруднений в формировании зрелой, полноценной личности. Существует достаточно много обратных примеров: в формально полной, но эмоционально неблагополучной семье ребенок сталкивается с гораздо более серьезными психологическими проблемами.

Таким образом, неполная семья, хотя и сталкивается с рядом объективных трудностей, но, тем не менее, обладает достаточным потенциалом для полноценного воспитания детей. Родителю, в силу обстоятельств оказавшемуся главой неполной семьи, необходимо осознавать, объективно оценивать психологические особенности создавшейся ситуации и не допускать, чтобы они приводили к негативным последствиям.

1.3 Характеристика детей из неполных семей

Стрессовые воздействия приводят к социальной дезадаптации членов семьи, что может породить в ней «кризисную ситуацию», с серьезными нарушениями как в микро -, так и в макросоциуме. Состояние дезадаптированности, в первую очередь, выражается в неспособности личности осознать собственные потребности и притязания. С другой стороны, личность, имеющая нарушения адаптации, или полную дезадаптированность, не в состоянии неудовлетворительно отвечать тем требованиям и ожиданиям, которые предъявляют к ней социальная среда и собственная социальная роль, ее ведущая профессиональная или иная деятельность. Одним из признаков социальной дезадаптированности личности является переживание ею длительных внутренних и внешних конфликтов и неимение психических механизмов и форм поведения, необходимых для их разрешения.

В сложившейся ситуации необходима квалификационная помощь специалиста по выводу членов семьи из стресса. Речь в данном случае идет не просто об оказании разовой помощи, а именно об организации социального и психологического сопровождения такой семьи. В научной литературе и в реальном опыте предлагается такая форма реабилитации семьи, как социальный патронаж, т.е. форма длительного и стабильного контакта с семьей. При появлении неполной семьи, в отличие от полной, в ней образуются так называемые «функциональные пустоты», которые обязательно требуют заполнения. Неполные семьи, в основной массе - «материнские», и в некоторых ситуациях данную «пустоту» компенсируют другие мужчины семьи (дедушки, дяди и т.п.), но в большинстве случаев «функциональную пустоту» не удается компенсировать, потому что, с другой стороны, нет глубокого понимания родственниками всех проблем и, с другой, нет методически правильно организованной сети социального взаимодействия для поддержки такой семьи. И вот в этом случае помощь должна приходить от профессионалов, социальных работников, владеющих как знаниями нормативно- правовых актов социальной защиты такой семьи, так и знаниями «глубинной» психологии личности, причем возникновения деструктивных взаимоотношений в семье и возможных методов «лечения» различных личностных отклонений, обусловленных острым стрессом и возможными посттравматическими осложнениями. Они должны также обладать умениями взаимодействия с «клиентом», подстройки к нему, уметь системно и комплексно организовать работу сети социального взаимодействия в бытийных и личностно ориентированных ситуациях [15; с.94].

В процессе воспитания могут быть использованы различные стили отношений, многие из которых не способствуют благоприятному развитию личности ребенка. В процессе воспитания в характере ребенка при данных стилях возможно формирование своеобразных черт характера. Для нас наибольший интерес представляют черты характера детей из неполных семей. Поэтому более подробно рассмотрим особенности характера именно у детей из таких семей.

В неблагополучной неполной семье ребенок фактически безнадзорен и, следовательно, на него воздействуют отрицательные примеры. Чаще всего в неполных семьях отсутствует единая твердая линия воспитания, это то, что обычно порождает слабохарактерность, избалованность ребенка. "Недостаточная требовательность к ребенку, применение физических наказаний - все это приводит к возникновению лживости, трусливости. Отсутствие четкого режима дня в неполной семье вызывает у детей беспорядочность, рассеянность, неаккуратность" [16, с. 45].

На возникновение некоторых особенностей характера влияет также неумение учитывать возрастные особенности ребенка. Таким образом, неудовлетворение подростком потребности быть или хотя бы казаться взрослым, отношение к нему как к ребенку, часто приводит к появлению и закреплению у него упрямства, капризности, негативизма, грубости. Возможны и более серьезные деформации черт характера. Незнание возрастных особенностей ребенка может вызвать крупные и продолжительные конфликты с членами всей семьи, скрытую или явную войну с ними. Следует отметить, что члены неполной семьи не всегда своевременно реагируют на появление особенностей характера у детей, которые являются их недостатками. А между тем, чем быстрее с ними начать бороться, тем легче искоренить. В противном случае они закрепляются в структуре личности ребенка. Тогда для искоренения отдельных недостатков характера надо будет влиять на связанные с ними другие психические качества, а то и на всю личность. Понятно, что сделать это бывает очень сложно.

Неблагоприятно влияет на развитие ребенка переоценка или недооценка недостатков его характера. Так, некоторые представители неполных семей склонны объяснять чрезвычайную капризность или недисциплинированность, невыдержанность детей их нервностью. Это способствует укреплению у таких детей этих недостатков и появлению чувства вседозволенности. Нередко они прямо заявляют: "Не троньте меня: я нервный!". Плохо и когда не обращают внимания на повышенную возбудимость, неуравновешенность, повышенную обидчивость или полную безучастность ребенка, на такие симптомы, как бессонница, головные боли, тики, неоправданная слезливость. В этом случае надо немедленно обращаться к врачу.

Нередко бывает, что сами дети неправильно квалифицируют свои черты характера, принимая упрямство за силу воли, грубость – за правдолюбие и мужество, невежливость – за прямоту, высокомерие – за гордость и проявление чувства собственного достоинства. Некоторые даже, сознавая недостатки своего характера, не хотят от них избавляться. Например, ребенок осознает, что лень позволяет сохранить жизненные силы и не надорваться, а неискренность и своевременная расчетливость – добиться личного преуспевания в служебной карьере. Здесь важно помнить, что ребенок не только объект, но, прежде всего субъект воспитания. Поэтому важно помочь ему правильно оценить недостатки своего характера и постараться самому их изжить. Но что мы называем недостатками характера?

Недостатки характера – это устойчивые отрицательные формы поведения человека. Поэтому, прежде чем говорить о недостатках характера ребенка, надо убедиться в их устойчивости, а не эпизодичности, вызванной переходящими обстоятельствами. Для этого поведение ребенка надо пронаблюдать в другой обстановке и в другое время. Но даже если определенная отрицательная черта характера явно и постоянно присуща ребенку, не следует говорить ему об этом в категоричной форме и все время с укоризной фиксировать на ней его внимание. Лучше, например, говорить ему о повторяющихся у него случаях проявления негативизма, чем о наличии у данного ребенка негативизма вообще. В противном случае можно подорвать у ребенка веру в возможность искоренения у него этого недостатка.

Необходимо знать, что не все индивидуальные черты выражают характер человека, а только наиболее существенные. В категории привычных недостатков характера выделяют два вида: проявляющихся в его работе и в отношении его к себе и другим людям. Первый вид: леность, пассивность, неорганизованность, отсутствие настойчивости. Второй вид: эгоизм [5; с.109].

Более подробно рассмотрим перечисленные недостатки детей из неполных семей. К первому виду недостатков характера относится леность. Леность проявляется в отсутствии желания трудиться и учиться. По многим причинам леность справедливо считается крупнейшим недостатком характера детей и взрослых. Во-первых, общество построено на труде. Прогресс современных стран с рыночным хозяйством невозможен без развития свободного творческого и высокоэффективного труда, без значительного повышения эффективности производства. А это требует воспитания трудолюбия с ранних лет.

Во-вторых, трудовая и учебная деятельности необходимы для психического и физического развития человека. Недаром труд используется даже как средство лечения. В-третьих, лишенный трудолюбия ребенок оказывается не адаптированным к миру взрослых, к самостоятельной жизни. В-четвертых, отсутствие у ребенка потребности в посильном систематическом труде лишает его радости жизни и нередко приводит к деградации личности. Недаром издавна говорят, что праздность – мать всех пороков.

Что является причиной появления лени у детей? Их несколько. Во-первых, это отрицательное влияние окружающей среды и чрезвычайно заботливой мамы. Некоторые матери стремятся всячески оградить своих детей от любого труда и дать им больше развлечений. Они сами воспитывают из них "лентяев". Для преодоления тяжести труда в мире взрослых ребенка надо приучать с малолетства к посильным видам трудовой деятельности, обнаруживать и развивать его природные задатки. Требуется тактичная разъяснительная работа и с самым ленивым ребенком. При этом важно не уронить авторитет родителя в глазах ребенка. Не так уж мало членов неполных семей, особенно среди горожан, внушающих своим детям пренебрежительное отношение к физическому труду. Они объясняют свое поведение стремлением подготовить своего ребенка к "интеллигентной" профессии. Таким матерям следует объяснить, что физическое развитие необходимо и для человека умственного труда. В противном случае ребенок станет не только ленивым, но мало работоспособным человеком.

Во-вторых, леность нередко возникает из-за избалованности ребенка, когда мама выполняет все его желания и капризы, не побуждают его к целенаправленной учебной деятельности. Многие из таких детей не умеют усидчиво учиться, не обладают навыками самостоятельной работы и устойчивыми учебно-познавательными интересами. Ребенок может стать ленивым из-за отсутствия трудовой обстановки в неполной семье.

В-третьих, сильным отрицательным фактором, способствующим формированию лености, может оказаться для ребенка бесперспективность обучения. Дети хотят получить практический результат от учебы сегодня, а не через долгие годы. В противном случае многие из них перестают интересоваться учебой в школе, становятся ленивыми учениками.

Важно знать, что воспитательное воздействие на ленивых детей следует предпринимать с учетом их возрастных и индивидуальных особенностей. Так как, например, у младших школьников чаще имеем дело не с ленью, а с неорганизованностью. А в решении этой проблемы им необходима помощь. У подростков важно преодолеть мнение, что учеба – это деятельность для маленьких детей и "зубрил", а также предоставить им возможность проявить свою взрослость на уроках в школе.

К данному виду недостатков характера детей из неполных семей относится пассивность. Понятие "пассивный" в словаре С.И. Ожегова раскрывается как "не проявляющий деятельности, безучастный, безразличный к окружающей жизни", а также "зависящий от деятельности другого, лишенный самостоятельности". В педагогической психологии "пассивный" обычно толкуется как противоположный активному, активный с отрицательным знаком. Изучив соответствующую литературу [3, с, 129], мы пришли к выводу, что основными причинами пассивности ребенка являются пониженная интеллектуальная активность, недостатки физического здоровья, дефекты развития.

Для раскрытия первой причины используется понятие "интеллектуально пассивные дети", оно выражается через следующие психологические особенности:

- недостаточная сформированность интеллектуальных умений и навыков;

- отрицательное отношение к интеллектуальной деятельности;

- отсутствие познавательного отношения к действительности [14; с. 256].

Основной причиной интеллектуальной пассивности у подростков часто является невозможность проявить в учебе свою активность, самостоятельность, взрослость. Также интеллектуальная пассивность детей может быть результатом болезни или переутомления. Болезнь всегда подрывает физические и умственные силы ребенка, лишает желания чем-либо заниматься. Поэтому вялое поведение ребенка должно серьезно озадачить маму и учителей (воспитателей), заставлять их в первую очередь исключать возможность заболевания. В случае обнаружения болезни надо поставить задачу выздоровления на первое место. Причем важно не только вылечить ребенка, но и существенно его укрепить. Часто пассивность возникает из-за переутомления ребенка. Нередко бывают виноваты и сами члены неполной семьи, которые из лучших чувств побуждают своих детей записываться сразу в несколько кружков. Особенно опасны перегрузки для подростков, в организме которых происходят серьезные изменения. К тому же подростки часто сами переоценивают свои силы. Отсюда усиливается опасность физических и нервных срывов, приводящих в дальнейшем к полной пассивности в отношении учебы и многих других видов деятельности. Отметим, что это нередко случается с подростками, прежде бывшими активными и хорошо учившимися.

Пассивное поведение может быть связано как с неправильным отношением к ребенку, так и с некоторыми психологическими особенностями самого ребенка. Например, при слишком большой опеке детей в неполных семьях нередко вырастают безучастные, вялые, унылые, равнодушные дети, ни к чему активно не стремящиеся. Пассивность также может возникнуть из-за требования безусловного послушания родителю, в этом случае ребенок не стремиться к самостоятельности, активной деятельности. Необходимо отметить, что причины пассивности ребенка могут быть и внутреннего порядка. Одни из них обусловлены неблагоприятным воздействием темперамента ребенка. Так, флегматик нередко бывает инертен, вял, малоподвижен и сонлив. Для преодоления такого состояния важно не только его тормошить, внешне побуждать к деятельности, но и помочь ему формировать внутренние мотивы деятельности: интересы, убеждения, стремления.

Такие черты, как застенчивость, обидчивость и неуверенность в себе тоже будут способствовать возникновению и закреплению пассивности у детей. Из всего выше сказанного следует, что ребенок и подросток должны научиться управлять своей активностью, регулировать ее, вырабатывать у себя это психологическое качество. Данное психологическое качество называется организованностью. Понятия "активный ученик" и "организованный ученик" близки друг другу по содержанию, но не совпадают полностью по объему. Организованный ученик активен, но не всякий активный ученик организован, т. е. умеет управлять своей активностью, держать себя в руках. Дети, которые не умеют управлять своей активностью, относятся к неорганизованным детям.

Таким образом, неорганизованными детьми являются дезорганизаторы, мало организованные, частично организованные и заорганизованные дети. Перевоспитание подобных детей начинают с привлечения к несложным видам общественно-организационной деятельности, постепенно ее, усложняя, обучая целесообразным приемам организаторской работы. Мотивом поведения у дезорганизаторов является желание самовыражения и самоутверждения. У подростков к этому добавляется возрастная особенность – повышенная критичность мышления, переходящая в критиканство. У старшеклассников дезорганизаторское поведение усиливается явлением юношеского максимализма [19; с.44].

В большинстве случаев, малоорганизованные дети не умеют управлять своей активностью. Многие из них импульсивны. Это происходит не только из-за отсутствия у них знаний о навыках организаторской деятельности, но, прежде всего из-за нежелания ограничивать свою свободу какими-либо рамками. Организованность же чаще всего выражается в том, что ребенок хорошо организует свою деятельность. Заорганизованность чаще всего бывает двух видов: внешняя и внутренняя. Внешне заорганизованный ребенок слепо подчиняется установленному в неполной семье порядку. Он лишен самостоятельности и критичности, в трудных жизненных ситуациях не может проявить инициативу, а ждет указаний.

К внутренне заорганизованным школьникам и взрослым относятся чрезмерно активные и жестко самоорганизованные люди, которые не знают пределов своих физических и умственных возможностей. Заорганизованных и малоорганизованных детей сближает одна характерная особенность: они не знают меру своих возможностей, физических и душевных сил. Первые значительно завышают свои возможности, вторые – занижают. То и другое вредно.

Следующим недостатком характера ребенка, воспитывающегося в неполной семье, является отсутствие настойчивости. Настойчивость – необходимая черта характера современного человека. Она выражается в особенности личности завершать начатое дело и достигать поставленной цели в процессе достаточно напряженной и длительной деятельности. Таким образом, настойчивость связана с умением осуществлять свои стремления, т. е. с одним из важнейших видов внутренних мотивов. Ненастойчивые дети либо вообще не ставят труднодостижимых или далеких целей, либо ставят, но не руководствуются ими в своем поведении. Существуют следующие основные пути воспитания настойчивости у ребенка: тщательный контроль над выполнением детьми любой работы, небрежное дело не следует принимать, а стоит добиться переделки; в труде и учебе ставить перед ребенком интересные задачи, увлекать положительными примерами. При первых затруднениях детей не надо незамедлительно спешить к ним на помощь и устранять все препятствия самим. Пусть они научатся преодолевать посильные трудности, укреплять свои силы. Воспитание настойчивости непосредственно связано с формированием таких черт характера, как активность, организованность, упорство, уверенность в себе, сознательность и другие.

Ко второму виду недостатков характера детей относится эгоизм. Какого человека мы можем назвать эгоистом? Эгоист – это себялюбец, предпочитающий во всем свои личные интересы интересам других людей и общества, часто пренебрегающий последними. Жизненная направленность эгоиста – собственное "Я", личное преуспевание (причем нередко за счет других). Основными видами выражения эгоизма являются нарциссизм, синдром Клеопатры, эгоизм из-за отчужденности, эгоцентризм, групповой эгоизм.

Кратко рассмотрим эти виды эгоизма, чтобы иметь о них представление. Итак, дети с нарцисстическим характером чрезвычайно влюблены в себя. Причем объектом собственной любви у них, особенно у лиц мужского пола, не обязательно является внешность. Они могут обожать себя за внутреннее "совершенство" (способности, ум, характер). Синдром Клеопатры, в свою очередь, выражается у части девочек в том, что они стремятся обращать на себя внимание юношей, заигрывают с ними, а потом без явной причины начинают раздражаться, зло и грубо насмехаться над своими товарищами. Важно обнаружить этот синдром и не пройти мимо, т. к. в будущем этот недостаток характера может привести женщину к несчастью в любви и большим трудностям в семейной жизни. Эгоизм из-за отчужденности может возникнуть из-за невнимания родителя к ребенку. Многие родители из-за больших трудностей жизни стали меньше интересоваться детьми. В связи с этим у заметной части молодежи усилилается эгоистическая направленность личности и появляются все больше грубость и жестокость по отношению к окружающим [8; с.220].

Крайним выражением эгоизма является эгоцентризм. Он заключается в том, что в центр всей жизни ребенок ставит свое индивидуальное "Я". Так, его важной жизненной потребностью является нахождение в центре внимания, постоянные похвалы в его адрес, восхищение его необыкновенными способностями. Ребенок требует, чтобы родитель думал и заботился только о нем, жил только для него. Такой ребенок желает, чтобы в семье все отдавалось ему. "Семейный" (групповой) эгоизм возникает при направленности всех помыслов взрослых членов неполной семьи на материальное и карьерное благополучие этой семьи при равнодушии к интересам окружающих.

Матери (отцу) необходимо не только увидеть и устранить недостатки характера, связанные с эгоизмом ребенка, но и способствовать формированию у него таких качеств, как альтруизм, товарищество, забота о слабом. Потому что эти качества препятствуют формированию эгоизма во всех его проявлениях.

Существуют в неполных семьях и такие недостатки характера у детей, как недисциплинированность, грубость, лживость, педантичность. В частности, недисциплинированные дети – это дети, которые постоянно привлекают к себе внимание окружающих и доставляют им наибольшее беспокойство. Прежде всего, надо выяснить причины подобного нежелательного поведения. Наиболее распространенной причиной недисциплинированности у детей и, особенно, у подростков является избыток энергии и неумение рационально проявить свою инициативу. Важно сформировать у них интерес к общественно полезной деятельности, разумно направить проявления их активности.

Грубые дети – одни из тех, кто часто вызывают конфликтную ситуацию или попадают в нее. Часто грубость, резкость, дерзость в достаточно сильно выраженном виде вызываются подавлением личности ребенка взрослым (диктаторскими формами обращения с ребенком, мелочной опекой, чрезмерным и неуместным выражением нежности и т. д.). В этих случаях грубость ребенка устраняет уважение его достоинства, предоставление ему определенной самостоятельности, разумная организация его активности. Грубое поведение может быть ответом на несправедливые действия взрослых. В таком случае конфликт устраняется исправлением взрослыми своей ошибки. Ребенок может проявить грубость в состоянии переутомления. Предохраняет от этого явления правильно организованный режим труда и отдыха.

Лживость детей вызвана разными причинами: боязнью наказания, стремлением, во что бы то ни стало привлечь к себе внимание окружающих. Следует сообщить ребенку, что лживость – презренное качество человека, отягощающее дурной поступок. Но при этом надо избегать таких средств наказания, которые вызывают у ребенка чувство страха и глубокой подавленности.

Педантичные дети - чрезвычайно добросовестны. Они стараются делать все очень тщательно, аккуратно и точно. Чувство излишне повышенной ответственности, стремление выполнить все поручения предельно правильно нередко вызывают у этих людей неуверенность в себе. Особенности личности педантов в неблагоприятных для них условиях могут приводить к трудностям в общении. Для ликвидации подобного состояния надо приучать педантов к дисциплине, воспитать у них силу воли, позволяющую не погружаться бесконечно в свои сомнения, а переходить своевременно к следующим действиям или мыслям.

На наш взгляд, важно затронуть психологические особенности личности детей развода, так как этой категории детей становиться все больше. Большинство характеристик детей, переживающих развод, свидетельствуют о негативном характере его последствий на личность ребенка. Психологи отмечают высокий уровень тревожности, дети тревожатся по причине финансовых трудностей, по поводу здоровья родных [6; с.15]. Обостренное беспокойство о здоровье близких объясняется их опасениями потерять единственного родителя. Это тревожное чувство формируется у них на первом этапе распада семьи и сопровождает их до обретения полной социальной и материальной самостоятельности. Вторая группа причин тревожности связанна с их личными проблемами. Детские страхи выявляются через переживания разногласий с родителями, а также через трудности усвоения школьной программы.

Психологи особое внимание обращают на повышенную уязвимость мальчиков в неполной семье и наличие у них дополнительных причин для тревожности. В связи с отсутствием мужского эталона (если мальчик остался с матерью) идентификации одинокая мать пытается компенсировать сыну этот недостаток изменением своей роли. Однако эта смена стратегии отношений с сыном приводит к драматическим результатам: женщина не в состоянии совмещать материнскую любовь, терпимость и теплоту с отцовской функцией, основанной на мужской строгости, требовательности и авторитарности. В результате мальчик лишается не только отца, но и частично матери. Эмоциональное состояние мальчиков более низкое, чем девочек и связанно с ощущением личностной изоляции. Мальчики чаще испытывают чувство одиночества и трудности в общении. У детей из неполных семей уход родителей связан с представлениями о предательстве, отсутствием любви и собственной значимости.

Вывод: таким образом, агрессия — это способ выражения своего гнева, протеста. А, как известно, гнев - это чувство вторичное. В его основе лежит боль, унижение, обида, страх, которые, в свою очередь, возникают от неудовлетворения «базисной, фундаментальной человеческой потребности в любви и нужности другому человеку» (Ю.Б. Гиппенрейтер, 1998).

Агрессивное поведение детей - это своеобразный сигнал SOS , крик о помощи, о внимании к своему внутреннему миру, в котором накопилось слишком много разрушительных эмоций, с которыми самостоятельно ребенок справиться не в силах.

Семьи агрессивных детей имеют свои особенности, присущие только им. Анализ особенностей семей агрессивных детей проводился на основе исследования влияния воспитания и семейных отношений на агрессивное поведения детей, сделанного А. Бандурой (А. Бандура, 1998).

Таким образом, мы можем сделать вывод, что в неполных семьях в процессе воспитания, в характере ребенка могут сформироваться устойчивые отрицательные формы поведения. Тому виховує батькові, необхідно мати уявлення про недоліки характеру, які можуть виникнути в результаті використання неправильного стилю виховання, для того, щоб своєчасно їх помітити і постаратися виправити. Но все же желательно не допускать их появления, потому что исправить недостатки очень трудно.

2 Изучение агрессивного поведения младших школьников

2.1 Организация, задачи и методы исследования

Об'єкт дослідження - рівень агресивності

Предметом дослідження є аналіз рівня агресивності у хлопчиків з повних і неповних сімей.

Мета дослідження - провести порівняльний аналіз рівня агресивності у хлопчиків з повних і неповних сімей.

Завдання:

1) вивчення психолого-педагогічної літератури з даної проблеми;

2) виявлення дітей з високим рівнем агресивної поведінки.

3) порівняльний аналіз рівня агресивності у хлопчиків з повних і неповних сімей.

Використовувалися такі методи дослідження:

- Діагностика емоційного стану (проективна методика «Неіснуюче тварина»).

- Спостереження за дітьми.

Гіпотеза дослідження: передбачається, що на рівень агресивної поведінки хлопчиків істотне значення надає те, в якій сім'ї виховується дитина (повна і неповна сім'я).

Дослідження проводилося на базі СШ № 2 міста Могильова, в 1 «Б» класі.

Було обстежено 15 хлопчиків молодшого шкільного віку. 4 Мальчика, воспитываются в неполной семье, 11 мальчиков в полной.

Для изучения предрасположенности к агрессии может быть использован проективный тест «Несуществующее животное». Этот метод исследования построен на теории психомоторной связи. По И.М. Сеченову, всякое представление, возникающее в психике, любая тенденция, связанная с этим представлением, заканчивается движением.

Если реальное движение по какой-то причине не осуществляется, то в соответствующих группах мышц суммируется определённое напряжение энергии, необходимой для осуществления ответного движения (на представление – мысль). Так, например, образы и мысли – представления, вызывающие страх, стимулируют напряжение в группах ножной мускулатуры и мышцах рук, что оказалось бы необходимым в случае ответа на страх бегством или защитой с помощью рук – ударить, заслониться. При выполнении рисунка лист бумаги представляет собой модель пространства и, кроме состояния мышц, фиксирует отношение к пространству. Пространство, в свою очередь, связано с эмоциональной окраской переживания и временным периодом: настоящим, прошлым, будущим. Пространство, расположенное сзади и слева от субъекта, связано с прошлым периодом и бездеятельностью. Правая сторона, пространство спереди и вверху связаны с будущим периодом и действенностью. Левая сторона и низ связаны с отрицательно окрашенными и депрессивными эмоциями, с неуверенностью и пассивностью. Правая сторона - с положительно окрашенными эмоциями, энергией, активностью, конкретностью действия.

Для работы потребуется лист бумаги, простой мягкий карандаш и резинка. Лист бумаги стандартного размера А-4.

Інструкція. Придумайте и нарисуйте несуществующее животное и назовите его несуществующим именем. Опишите образ жизни этого животного, его характер, с кем он общается, чем питается, есть ли у него дом, друзья, враги.

Наблюдение за детьми проводилось с целью изучения проявлений агрессивного поведения у младших школьников из полных и не полных семей. В процессе наблюдения оценивалось проявление таких агрессивных качеств как:

1) Раздражительность, 2) Безразличие, отчужденность, 3) Ненависть , 4) Презрение, 5) Страх , 6) Конфликтность, 7) негативизм , 8) упрямство, 9) импульсивность, 10) эгоизм, 11) слабоволие, 12) несдержанность, 13) агрессия к одноклассникам , 14) аффективность.

Знаком:

«+» обозначался высокий уровень агрессивности детей (качества проявляются часто);

«±» - средний уровень (качества проявляются иногда);

«-» - низкой уровень агрессии младших школьников (качества не проявляются).

2.2 Аналіз результатів

Данные исследования агрессивного поведения младших школьников заносились в таблицу 1.

Проанализировав данные исследований, мы видим, что в 1 «Б» классе:

27% учащихся имеют высокий уровень агрессивности;

40% - средний уровень;

33% - низкий уровень агрессии.

Далее, перед нами стояла задача сравнить уровень агрессивности детей в полной и неполной семье.

Побеседовав с классным руководителем 1 «Б» класса, мы выяснили социальное положение семьи, в которых воспитываются мальчики данного класса. Результаты беседы и уровень агрессивности детей мы представили в таблице 2.

Результаты сравнительного анализа представили в таблице 3, в процентном соотношении.

Рис. 1 – Сравнительный анализ уровня агрессивности у мальчиков из полных и неполных семей

Проанализировав данные таблицы 3 и рисунок 1, мы видим, что мальчики из неполной семьи имеют высокий уровень агрессивности (27%), в то время как у мальчиков из полных семей: 33% - низкий уровень агрессивности, 40% - средний уровень. Высокого уровня агрессивности у детей из полных семей не наблюдается.

Висновок:

1. Анализ психолого-педагогической литературы и собственное исследование показало, что мальчики из неполных семей, по сравнению со сверстниками из полных семей, имеют более высокий уровень агрессивности, низкую школьную успеваемость, более склонны к невротическим нарушениям и противоправному поведению.

2. Детям из неполной семьи свойственны такие проявления агрессии как: раздражительность, безразличие, отчужденность, ненависть, презрение, страх, конфликтность, негативизм, упрямство, импульсивность, эгоизм, слабоволие, несдержанность, агрессия к одноклассникам , аффективность. Данные проявления свидетельствуют о том, что мальчикам из неполных семей для их полноценного психического развития не хватает своевременной эмоциональной поддержки и понимания взрослыми своеобразия формирования их характера, признания в семье или среди сверстников; непосредственности в выражении чувств (когда дети становятся скованными, напряженными, чрезмерно серьезными, воспринимают все слишком буквально, теряют способность понимать шутку и юмор); жизненного тонуса, бодрости, душевного подъема, воодушевления; уверенности в себе и решительности в действиях и поступках; способности легко устанавливать контакты и длительно поддерживать их на взаимоприемлемом уровне; гибкости и непринужденности в отношениях, умения принимать и играть роли.

3. Исследование уровня агрессивности у мальчиков из полной и неполной семьи показало, что существует прямая взаимосвязь агрессивного поведения детей и социального положения семьи, в которой они воспитываются.

Таким образом, цель нашего исследования достигнута, гипотеза подтвердилась.

ВИСНОВОК

Изучение и анализ научной литературы позволяют утверждать, что:

- неоднозначное отношение общественного мнения к неполным семьям заставляет членов этих семей скрывать свои трудности, делает их проблемы более «закрытыми»;

- «закрытость» неполных семей усугубляет проблемы осознания внутрисемейных сложностей, их травмирующих последствий, необходимости «лечения» и подключения к реабилитационным мерам родственников и специалистов;

- нахождение неполной семьи в длительной стрессовой ситуации, которая может начинать развиваться задолго до образования такой семьи (предразводная ситуация, беременность и др.), приводит к дезадаптации ее членов, задерживает развитие личности детей и родителей, затрудняет адаптацию их в постстрессовом периоде;

- неполная семья - «особая» и требует к себе особого отношения со стороны социальных служб, интегрирующих работу по поводу семьи из стрессовой ситуации.

Проблемы неполной семьи приобретают глобальный характер и требуют к себе пристального внимания со стороны государства. В последнее время все более возникает необходимость разработки комплексных мер по «профилактике» нарушений традиционных семейных отношений, какими и являются неполные семьи.

Таким образом, мы можем предложить, что именно неполная семья обладает всеми признаками не только «дисфункциональности», но и более серьезного «заболевания», последствия которого плохо осознаются всеми участниками взаимодействия и поэтому трудно прогнозируемы. Неполной семье необходим не только социальный патронаж или психологическое сопровождение, а именно «лечение», которое можно было бы назвать «социальной терапией». Этот процесс, по нашему мнению, может включать такие направления работы, как:

- «присоединение» к жизни семьи, как при непосредственном обращении, так и в превентивном порядке, вовлекая их в этот процесс через психолого-педагогические службы системы образования, социальной защиты и общественные формирования;

- Изучение «глубинных» личностных и социальных причин, приведших к сложившемуся положению;

- Организация сети социального взаимодействия, привлечение родственников, специалистов и самих членов семьи к процессу выхода из стресса;

- Социальную реабилитацию с использованием групповых форм работы (клубные формы, тренинги в режиме дебрифинга).

Организовав именно такой процесс, можно более глубоко и системно изучить последствия воспитания детей в неполной семье; состояние личности в постстрессовом периоде и последствия для ее развития при длительном пребывании в стрессовой ситуации; разработать комплекс мер по выводу членов неполной семей из стресса.

Исследование уровня агрессивности у мальчиков из полной и неполной семьи показало, что существует прямая взаимосвязь агрессивного поведения детей и социального положения семьи, в которой они воспитываются. Дети из неполной семьи имеют высокий уровень агрессивности.

Особенности семей агрессивных детей следующие:

1. В семьях агрессивных детей разрушены эмоциональные привязанности между родителями и детьми, особенно между отцами и сыновьями. Родители испытывают скорее враждебные чувства по отношению друг к другу; не разделяют ценности и интересы друг друга.

2. У родителей агрессивных детей модели воспитания и собственного поведения часто противоречат друг другу, и к ребенку предъявляются взаимоисключающие требования. Как правило, очень жесткий отец (не живущий с семьей) и попустительская мать. В результате у ребенка формируется модель вызывающего, оппозиционного поведения, которая переносится на окружающий мир.

Основные воспитательные средства, к которым всегда прибегают родители агрессивных детей, - это:

- физические наказания;

- угрозы;

- лишение привилегий;

- введение ограничений и отсутствие поощрений;

- частые изоляции детей;

- сознательное лишение любви и заботы в случае проступка.

Причем сами родители никогда не испытывают чувства вины при использовании того или иного метода наказания.

Анализ психолого-педагогической литературы и собственное исследование показало, что мальчики из неполных семей, по сравнению со сверстниками из полных семей, имеют более высокий уровень агрессивности, низкую школьную успеваемость, более склонны к невротическим нарушениям и противоправному поведению.

Мальчикам из неполной семьи свойственны такие проявления агрессии как: раздражительность, безразличие, отчужденность, ненависть, презрение, страх, конфликтность, негативизм, упрямство, импульсивность, эгоизм, слабоволие, несдержанность, агрессия к одноклассникам , аффективность. Данные проявления свидетельствуют о том, что мальчикам из неполных семей для их полноценного психического развития не хватает своевременной эмоциональной поддержки и понимания взрослыми своеобразия формирования их характера, признания в семье или среди сверстников; непосредственности в выражении чувств (когда дети становятся скованными, напряженными, чрезмерно серьезными, воспринимают все слишком буквально, теряют способность понимать шутку и юмор); жизненного тонуса, бодрости, душевного подъема, воодушевления; уверенности в себе и решительности в действиях и поступках; способности легко устанавливать контакты и длительно поддерживать их на взаимоприемлемом уровне; гибкости и непринужденности в отношениях, умения принимать и играть роли.

Исследование уровня агрессивности у мальчиков из полной и неполной семьи показало, что существует прямая взаимосвязь агрессивного поведения детей и социального положения семьи, в которой они воспитываются.

Таким образом, цель нашего исследования достигнута, гипотеза подтвердилась.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адлер А. Воспитание детей, взаимодействие полов. – Ростов н/Д., 1998. - 256с.

2. Альошина Ю.Є. Цикл развития семьи: исследования и проблемы // Вестник Московского Университета. Психологія. Сер.14-1987. - № 2. – С. 60-72.

3. Буренкова Е.В. Изучение взаимосвязи стиля семейного воспитания личностных особенностей ребенка и стратегии поведения значимого взрослого: Дис. канд. псих. наук. – Пенза, 2000 – 237с.

4. Гаврилова Т.П. О типичных ошибках родителей в воспитании детей / /Вопросы психологии. - 1984. - № 1. - С. 56-66.

5. Дементьєва І. Негативні фактори виховання дітей у неповній сім'ї / / Соц. дослідні. - М., 2001. - № 11. - С. 108-118.

6. Дементьева И., Зубарева Н. Степень социальной ответственности подростка в полной и неполной семьях // Воспитание шк.-в. - 2003. - № 10. – С. 13-17.

7. Дементьева Н.В. Технология индивидуальной работы с детьми и подростками из неполных семей // Соц. педагогика: новые исследов. Вып.1 – М.: Изд-во Ин-та педагогики соц. работы., 2002. – С. 22-28.

8. Захаров А.І. Предупреждение отклонений в поведении ребенка. - СПб., 2000. - 224с.

9. Земска М. Семья и личность. - М., 1986. - 216с.

10. Зубкова Т.С. Неполные семьи // Организация и содержание работы по социальной защите женщин, детей и семей : Учеб. посіб. студ. - М., 2003. – С. 75-80.

11. Коночук Н.В. Формирование стиля разрешения жизненных трудностей в условиях неправильного воспитания // Психологический журнал. - 1985. - №5 - С. 16-32.

12. Костенко М.А. Помогая неполной отцовской семье // Отечественный журнал социальной работы . - М., 2002. - № 1. – С. 73-76.

13. Левітів Н.Д. Отчего возникают недостатки в характере школьников и как их исправить. - М.: Издательство АПН РСФСР, 1961. – 173с.

14. Личко А.Є. Психопатии и акцентуации у подростков. – Л., 1983. - 256с.

15. Лунякова Л.Г. О современном уровне жизни семей одиноких матерей // Социс. - 2001. - № 8. – С. 86-95.

16. Мальцев С.Г., Немкина Э.А., Масалкина Т.Б. Социальный патронаж неблагополучных семей // Работник социальной службы. - М., 1998. - № 1. – С. 46-50.

17. Петровський А.В. Дети и тактика семейного воспитания. - М., 1981. - 76с.

18. Психологические тесты / Под ред. А.А. Карелина: В 2 т. – М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2003. – Т.2. - 248с.

19. Родионова Т.М. Корректировка воспитания и поведения детей и подростков в проблемных семьях // Работник социальной службы. - 2003. - № 2. – С. 41-47.

20. Социальная педагогика: Курс лекций/Под. общей ред. М.А. Галагузова. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2000. - 416с.

21. Социальная педагогика: Учеб. пособие для студентов высш. навч. заведений/Под ред. В.О. Никитина. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2002. - 272с.

22. Сячина С.Л. Важнейшие функции современной семьи // Соц. педагогика: новые исслед. Вып.1 – М.: Изд-во Ин-та педагогики соц. роботи. - 2002. – С. 68-73.

23. Фрідман Л.М. Психология воспитания. Книга для всех кто любит детей. - М., 1999. - 203с.

24. Энциклопедия для родителей: беременность, роды, забота и уход, воспитание / Пер. з фр. – М.: ТЕРРА, 1997. – 480с.

25. Ейдеміллер Е.Г., Юстицкис В. Психологія та психотерапія родини. – СПб., 1999. – 656с.

Проективный тест «Несуществующее животное»

Для изучения предрасположенности к агрессии может быть использован проективный тест «Несуществующее животное». Этот метод исследования построен на теории психомоторной связи. По И.М. Сеченову, всякое представление, возникающее в психике, любая тенденция, связанная с этим представлением, заканчивается движением.

Если реальное движение по какой-то причине не осуществляется, то в соответствующих группах мышц суммируется определённое напряжение энергии, необходимой для осуществления ответного движения (на представление – мысль). Так, например, образы и мысли – представления, вызывающие страх, стимулируют напряжение в группах ножной мускулатуры и мышцах рук, что оказалось бы необходимым в случае ответа на страх бегством или защитой с помощью рук – ударить, заслониться. При выполнении рисунка лист бумаги представляет собой модель пространства и, кроме состояния мышц, фиксирует отношение к пространству. Пространство, в свою очередь, связано с эмоциональной окраской переживания и временным периодом: настоящим, прошлым, будущим. Пространство, расположенное сзади и слева от субъекта, связано с прошлым периодом и бездеятельностью. Правая сторона, пространство спереди и вверху связаны с будущим периодом и действенностью. Левая сторона и низ связаны с отрицательно окрашенными и депрессивными эмоциями, с неуверенностью и пассивностью. Правая сторона - с положительно окрашенными эмоциями, энергией, активностью, конкретностью действия.

Для работы потребуется лист бумаги, простой мягкий карандаш и резинка. Лист бумаги стандартного размера А-4.

Інструкція. Придумайте и нарисуйте несуществующее животное и назовите его несуществующим именем. Опишите образ жизни этого животного, его характер, с кем он общается, чем питается, есть ли у него дом, друзья, враги.

Показатели агрессивности:

• Название и рисунок свидетельствуют о агрессивном характере животного. Тематически живоные делятся на угрожающих, угрожаемых и нейтральных. Это отношение испытуемого к своему «Я», представление о своем положении в мире. В данном случае, рисуемое животное – представитель самого рисующего.

• На туловище и голове расположены дополнительные детали: рога, когти, щетина, иглы, колючки, роговые наросты, панцирь и др. могут трактоваться как тенденция к защите и агрессии. Характер этой агрессии – спонтанный или защитно-ответный трактуется из общего образа и описания животного.

• Рот с зубами, клыками – вербальная агрессии, в большинстве случаев защитная: человек огрызается, защищается, грубит в ответ на критику, осуждение или порицание.

• Открытый рот без прорисовки губ, языка, особенно зачеркнутый, трактуется как легкость возникновения страхов и опасений, недоверия.

• О неуверенности, нерешительности, низкой самооценки свидетельствует расположение рисунка в нижней части листа.

• Голова, повернутая влево – не только свидетельствует о тенденции к размышлениям и рефлексии, но и нередко о нерешительности, страхе, боязни перед активными действиями (это надо выяснить дополнительно).

• Особое значение придается глазам. Это символ присущего человеку страха (японский рисунок после Хиросимы). Это значение особенно подчеркивается резкой прорисовкой радужки.

• Затемнение линий контура, штриховка, шипы, выступы, иглы – признаки защиты от окружающих. Агрессивная защита, если рисунок выполнен в острых углах, если есть затемнения контурной линии – страх и тревога, опасения и подозрительность.

• Поставленные щиты, «заслоны», направленные вверх – против людей, реально имеющих возможность наложить запрет, ограничение, осуществить принуждение – начальника, руководителя (для детей – это родители, учителя, более взрослые товарищи). Направленность защиты вниз – против насмешек, непризнания, отсутствия авторитетов у нижестоящих подчиненных, боязнь осуждения. Боковые – недифференцированная опасливость, готовность к защите и самозащите любого порядка и в разных ситуациях. То же самое означают элементы защиты, расположенные внутри контура, на корпусе самого животного. Справа – больше в процессе деятельности (реальной), а слева – защита своих мнений, убеждений.

• Следует обратить внимание на словесную характеристику животного – чем питается, есть ли у него друзья и враги, какое животное по характеру – доброе? Злое? І т.д.

Карта наблюдения

1 «Б»класс

«20» ФЕВРАЛЯ 2009 г.