Планування і аналіз собівартості продукції на підприємстві на прикладі заводу окису етилену

Реферат

Об'єктом дослідження є діяльність заводу Окиси етилену ВАТ «Нефтекамскнефтехім». В даний час виробничий комплекс включає в себе 11 заводів основного виробництва. Одним з провідних заводів є - завод з виробництва окису етилену, етиленгліколю, діетиленгліколю, триетиленгліколя та ін

Мета роботи - виявити проблеми формування витрат на виробництво і здійснити планування собівартості продукції конкретного підприємства на основі аналізу та існуючих методик у вітчизняній практиці.

Для написання даної дипломної роботи використовуються найбільш поширений порівняльно-зіставний метод, при якому виконується порівняльний аналіз і факторний аналіз методом ланцюгових підстановок, а також встановлюються причинно-наслідкові зв'язки.

Отримані результати свідчать про зниження витрат на один карбованець товарної продукції, при цьому сприятливий вплив зробило зростання відпускних цін на нафтохімічну продукцію.

На підставі аналізу розроблено план собівартості стисненого повітря та азоту газоподібного. Для цієї мети розраховані бюджетів доходів і витрат, передбачено зниження собівартості продукції.

Пропозиції та рекомендації, сформульовані в даній роботі, спрямовані на розвиток внутрішнього ринку, створення більш надійної системи управління та планування діяльністю вітчизняних підприємств, скорочення витрат виробництва, підвищення прибутковості та ефективності діяльності вітчизняних підприємств.

Введення

У витратах на виробництво як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів та інші умови і чинники, що характеризують виробничо -господарську діяльність. Отже, що формують собівартість продукції, витрати на виробництво є найважливішим багатофакторним компонентом, що визначає величину прибутку підприємства. Собівартість продукції є одним з основних якісних показників діяльності підприємства та їх структурних підрозділів. Від рівня собівартості залежать фінансові результати, темпи розширення виробництва, фінансовий стан підприємства.

Політика фірми щодо собівартості зводиться до їхнього зниження за рахунок високих результатів. Однак такий підхід, на наш погляд, спрощує проблему собівартості і є одностороннім.

По-перше, низька собівартість не може бути самоціллю, оскільки здатні принести не тільки користь, а й шкоду запропонованого фірмою продукту через ослаблення його конкурентоспроможності. Останнє може відбутися через зниження якісних характеристик, які цінує покупець.

По-друге, стійкий економічний розвиток і зростання фірми з точки зору собівартості не обов'язково пов'язані зі зниженням самих витрат. Розвиток може забезпечуватися на певному етапі за рахунок зростання витрат, остільки оскільки динаміка витрат виробництва може бути різною. Більш точно, на нашу думку, говорити не тільки і не стільки про зниження, скільки про ефективність собівартості виробництва.

Найважливішими техніко-економічними факторами, що впливають на рівень собівартості продукції, є: підвищення технічного рівня виробництва, підвищення рівня організації, праці і управління; зміна обсягу і структури продукції, що випускається, народногосподарські, галузеві та інші фактори. Особливості нафтохімічної галузі, з точки зору застосовуваних засобів і предметів праці, технологічних і трудових процесів визначають структуру собівартості продукції, що випускається і резерви її зниження. Резерви виявляються шляхом економічного аналізу. Головне завдання аналізу - виявити резерви економії, встановити причини, що викликали відхилення фактичних витрат від планових і намітити заходи щодо оптимізації собівартості продукції.

Виступаючи в ролі найважливішого економічного інструменту вимірювання рівня витрат, собівартість продукції служить вихідною базою формування цін, прибутку, всіх фінансових показників роботи підприємства. Планування собівартості продукції передбачає визначення мінімально необхідної величини витрат для виробництва і реалізації продукції, а також виявлення розмірів зниження або оптимізації собівартості і зростання накопичення. Головне завдання планування собівартості продукції - найбільш правильно і повно виявити всі наявні на підприємстві резерви виробництва і передбачити їх використання для систематичної оптимізації витрат і зростання на цій основі планових накопичень.

Планування собівартості необхідно для виявлення резервів зростання рентабельності виробництва, вибору та обгрунтування найбільш ефективних напрямків капітальних вкладень, впровадження нової техніки, встановлення економічно виправданих меж підвищення якості продукції. Значимість даних проблем і гострота стоять перед підприємством задач зумовлюють високу актуальність дослідження змісту та планування собівартості продукції.

Мета даної випускної кваліфікаційної роботи - виявити проблеми формування витрат на виробництво і здійснити планування собівартості продукції конкретного підприємства на основі аналізу та існуючих методик у вітчизняній практиці. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- Розкрити сутність і роль планування і бюджетування витрат;

- Викласти зміст і класифікацію витрат за елементами, що включаються до собівартості продукції;

- Розглянути розрахунок планової калькуляції собівартості продукції;

• провести аналіз собівартості продукції;

- За результатами дослідження здійснити планування собівартості продукції в системі бюджетування на прикладі конкретного підприємства.

Об'єктом дослідження є собівартість продукції заводу Окис етилену ВАТ «Нефтекамскнефтехім». Предметом дослідження є аналіз та планування собівартості продукції.

Підходам до управління собівартістю продукції присвячені десятки наукових статей, семінарів і навчальних програм. На ділі ж багато підприємств стикаються з проблемами, теоретичні рішення яких не розглядаються фахівцями зовсім або дуже схематичні, так що їх виконання часто не дозволяє вибудувати дійсно ефективну систему управління витратами. У дипломній роботі розглядаються основні проблеми планування собівартості, з якими можна зіткнувся на багатьох промислових підприємствах, і пропонуються способи їх вирішення.

Теоретичною та методологічною основою дослідження слугують наукові праці вітчизняних авторів: М. Кузови, В.І. Корольова, Г.В. Савицької, А.З. Бобильової, Б.І. Майданчик, а також дані бухгалтерської та фінансової звітності. Інформаційною базою дослідження були дані, опубліковані в економічній літературі та періодичних виданнях.

М. Кузов в своїй роботі розглянув основні аспекти ведення управлінського обліку. Особливу увагу приділено класифікації та аналізу і калькулювання собівартості. У роботі В.І. Королева викладена стратегія підвищення ефективності витрат виробництва фірми, їх умови і проблеми реалізації. У роботі Г.В. Савицької викладаються теоретичні та практичні основи аналізу собівартості продукції. Б.І. Майданчик призводить способи оцінки та факторного аналізу собівартості продукції. У підручнику О.З. Бобильової розглянуто методику планування собівартості продукції в системі бюджетування.

Дослідження проводилося із застосуванням загальнонаукових методів, таких як реєстрація, групування, узагальнення, порівняння, аналіз, діалектичний підхід до фактів господарської діяльності, опис та ін В аналітичній частині роботи застосовувалися специфічні для економіки прийоми і способи, такі як балансове узагальнення, вертикальне і горизонтальне порівняння, факторний аналіз і ін

Практична значимість роботи полягає в тому, що розроблені в дипломній роботі рекомендації можуть бути використані автором у практиці роботи заводу Окис етилену ВАТ «Нефтекамскнефтехім».

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів і висновку.

У першому розділі розглянуто роль планування витрат у системі бюджетування в сучасних умовах, економічний зміст собівартості та її класифікація, а також зміст і розрахунок планової калькуляції собівартості продукції, стосовно до підприємства нафтохімічної галузі.

У другому розділі дана коротка характеристика фінансово-господарської діяльності заводу Окис етилену ВАТ «Нефтекамскнефтехім», проведено аналіз динаміки та структури витрат на виробництво азоту газоподібного та стисненого повітря. У цій главі проведено аналіз факторів впливу на собівартість продукції в порівнянні з плановими показниками.

У третьому розділі розроблено план собівартості азоту газоподібного та стисненого повітря в послідовності складання бюджетів. Дана методика дозволила автору відобразити величину доходів і витрат підприємства по виробництву продукції в цілому і окремих центрів відповідальності підприємства. У цьому розділі розглянуто зарубіжний досвід планування собівартості продукції.

1. Теоретичні основи планування собівартості продукції

1.1 Роль планування витрат у системі бюджетування в сучасних умовах

У ринковому господарстві з складання плану прийнято починати будь-яке комерційне захід. Фінансове планування є важливим елементом корпоративного планового процесу. Кожен менеджер, незалежно від своїх функціональних інтересів, повинен бути знайомий з технікою і сенсом виконання та контролю фінансових планів. Найважливішим розділом фінансового плану є - планування собівартості продукції та фінансових результатів підприємства. На думку Г.І. Шепеленко, собівартість продукції, виступаючи в ролі найважливішого економічного інструмента зміни рівня витрат, служить вихідною базою формування цін, прибутку, всіх фінансових показників роботи підприємства [44, c.   452]. Дещо іншу позицію по розкриттю змісту планування собівартості займає Т.П. Карпова. Вона пише, що під плануванням собівартості продукції розуміється планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції і собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції і виявлення резервів її зниження [16, c. 31].

Позицію, майже збігається з позицією Т.П. Коропової займає Б.А. Райзберг, хоча він не дає визначення змісту планування собівартості, він відзначає, що планування собівартості - це управлінська діяльність, спрямована на контроль витрат і забезпечення їх економії [29, c.   79]. Однак Т.П. Карпова та Б.А. Райзберг, трактуючи термін «планування собівартості» роблять, на наш погляд, одне упущення - вони вважають, що планування собівартості є автономним від планування прибутком. Ми вважаємо, що подібне твердження неточно по тому, що основна економія на витратах досягається зниженням умовно-постійних витрат на одиницю продукції, внаслідок збільшення обсягів виробництва, масштаб якого прямо залежить від рівня цін і рентабельності продукції.

Згідно з твердженням К.А. Раицкий, процес планування собівартості продукції носить комплексний характер і передбачає вирішення усіх питань, які відносяться до формування витрат. З одного боку автор дає повне та науково обгрунтоване визначення терміну «планування собівартості», але під комплексністю він розуміє рішення тих питань, які пов'язані тільки з процесом формування собівартості продукції і не вважає потрібним прийняти до уваги ті чинники, які опосередковано впливають через процес управління прибутком на собівартість [28, c. 224].

Ковальов В.В. увазі під плануванням собівартості такі впливи на фактори фінансової діяльності, які сприяли б, по-перше, підвищення доходів і, по-друге, зниження витрат на виробництво. В рамках вирішення першого завдання - підвищення доходів повинні проводиться оцінка, аналіз і планування: виконання планових завдань і динаміки продажів у різних розрізах, ефективність цінової політики, вплив використання виробничих потужностей. Зниження витрат на увазі оцінку, аналіз, планування і контроль за виконанням планових завдань за витратами, а також пошук резервів обгрунтованого зниження собівартості продукції [18, c. 68]. Ковальов В.В. вважає, що планування витрат і ціноутворення є складовими частинами системи управління прибутком, що, на нашу думку, не зовсім вірно. Так як отримання максимального прибутку далеко не завжди є першочерговим завданням. Так, наприклад, досягнення таких цілей як збільшення частки ринку, і проникнення на ринок суперечать меті «отримання максимального прибутку» у найближчій перспективі, внаслідок зростання витрат. У результаті управління прибутком приділяється значно менше уваги ніж управління витратами і ціноутворення [18, c. 69]. Вище викладене, на думку автора, говорить на користь того, що процеси управління собівартістю і прибутком є рівноправними частинами єдиного комплексного процесу планування.

Виходячи з вищевикладених міркувань зміст планування собівартості можна, на нашу думку, визначити наступним чином. Планування собівартості продукції - це встановлення розміру витрат, необхідні для її виробництва. Планування собівартості дозволяє виявлення та використання наявних резервів зниження витрат виробництва і збільшення внутрішньогосподарських нагромаджень, для того щоб збільшити рентабельність підприємства і, відповідно, прибуток підприємства.

Самим деталізованим рівнем планування, інструментом оперативного управління, як вважає О.З. Бобильова, є бюджетування. Використання даного терміна підкреслює високий ступінь деталізованості опрацювання плану, його прив'язку до коротких тимчасових інтервалах (місяць, квартал, рік), практичну спрямованість. До терміну «бюджетування» найбільш близький термін «кошторисна планування», проте останнім часом його застосування обмежене [7, c. 446].

Кількісне зростання активів організації з колишнім рівнем витрат і вкладень ресурсів на сучасному етапі розвитку економіки країни вже неможливий, тому потрібно принципово інший шлях розвитку, орієнтований передусім на мінімізацію витрат, що передбачає гранично можливе скорочення величини постійних і змінних витрат, в такій ситуації саме сфера бюджетування витрат має особливий пріоритет і нагальну актуальність.

Бюджетне планування передбачає розробку основного бюджету - так званого Master Budget, в результаті чого з'являється план отримання прибутку, і декількох фінансових бюджетів: бюджету грошових надходжень і виплат, бюджету джерел і використання коштів, планового балансу активів і пасивів. Розробка Master Budget заснована на побудові сукупності взаємопов'язаних бюджетів - так званих підтримують бюджетів. Серед них виділяються:

- Бюджет реалізації, який, у свою чергу, спирається на операційні бюджети збуту і виробництва;

- Бюджет витрат, який зводиться на основі бюджету виробничої собівартості реалізованої продукції;

- Бюджету комерційних витрат;

- Бюджету управлінських витрат.

Бюджет виробничої собівартості реалізованої продукції, у свою чергу, спирається на бюджети основних матеріалів, трудових витрат, загальновиробничих витрат, запасів готової продукції.

Технологія фінансового планування, тобто перелік використовуваних планів (бюджетів) і послідовність їх складання, в її «класичному» вигляді представлена ​​на малюнку 1.1.

Представлена ​​схема планування носить спрощений характер і не відображає всіх взаємозв'язків складаються планів.

Розглянемо предметний зміст представлених на даній схемі планів. Процедура планування починається зі складання бюджету продажів.

Мета бюджету продажів - розрахувати прогноз обсягів продажів в цілому. Виходячи зі стратегії розвитку компанії, її виробничих потужностей і, головне, прогнозів щодо місткості ринку збуту визначається кількість потенційно реалізованої продукції. Прогнозні відпускні ціни використовуються для оцінки обсягу продажів у вартісному вираженні. Розрахунки ведуться в розрізі основних видів продукції [7, c. 448].

Малюнок 1.1 - Послідовність складання бюджету

Планування бюджету продажів (виручки від продажів) - перший етап складання планової форми № 2 «Звіту про прибутки і збитки». Наступним етапом є планування виробництва.

Мета бюджету виробництва - розрахувати прогноз обсягів виробництва виходячи з результатів розрахунку попереднього блоку і цільового залишку виробленої, але нереалізованої продукції.

Найважливіша складова тут - бюджет основних матеріалів. При складанні цього бюджету доцільно врахувати наступні моменти:

- Бюджет основних матеріалів розраховується на основі виробничого плану, норм витрати основних матеріалів, вартості одиниці основного матеріалу, страхового запасу основних матеріалів;

- На вартість сировини та матеріалів, як правило, впливає система обліку, яка використовується на підприємстві, - методи ФІФО і т.д.;

- Для складання бюджету основних матеріалів важливо відібрати справді найважливіші, найбільш дорогі матеріали. Інші види матеріалів можна розглядати як допоміжні і планувати загальною сумою у вигляді непрямих витрат. В іншому випадку складання бюджету потягне за собою великі витрати без видимого ефекту.

Наступний вид бюджету, формуючий бюджет собівартості, - бюджет трудових витрат, в якому враховується, скільки людино-годин прямого праці припадає на виготовлення одного виробу і яка вартість однієї години прямого праці. При складанні даного бюджету слід розуміти, що нерівномірність трудовитрат по місяцях є негативним моментом і, можливо, після складання цього бюджету менеджери повинні будуть повернутися на більш ранню стадію і внести коректування до бюджету виробництва для забезпечення рівномірності зайнятості: зберігання надлишків продукції в деякі місяці напевно обійдеться дешевше, ніж простої робітників. Інший шлях - використання понаднормових за додаткову плату в пікові періоди або залучення сезонних робітників (це звичайно може призвести зниженням якості продукції).

Крім прямих витрат у виробничу собівартість включаються загальновиробничі витрати. Тому наступним кроком в складанні бюджету собівартості є розробка бюджету загальновиробничих витрат (бюджету ОПР). На жаль, в російських умовах прийнята практика включення до цього бюджету фактичних витрат, спроби економії на них зустрічаються нечасто. Однак грамотне управління ОПР - найважливіший напрям зниження витрат. Техніка управління ОПР передбачає виділення їх змінних і постійних складових. До змінних витрат, як правило, відносять вартість допоміжних матеріалів, якусь частину витрат на енергію, до постійних - непрямі витрати праці, амортизацію, страхування, обслуговування обладнання, частину витрат на енергію. Навіть така відносно узагальнена, недеталізірованная класифікація дозволяє заощадити значну частину коштів. Більш глибока деталізація і виділення змінних ОПР дозволять ще більше знизити витрати.

Для виявлення реальних витрат на який-небудь виріб або процес у плануванні досить часто використовується прийом розподілу ОПР. Дані витрати розподіляються або на один виріб, або на одну годину трудовитрат, або на одну машино-годину. Уточнення цих коефіцієнтів можливо перш за все шляхом розрахунку коефіцієнтів розподілу ОПР окремо для змінних і постійних витрат, що дозволяє більш детально відстежувати відхилення від плану, вносити своєчасні корективи.

Бюджети основних матеріалів, трудових витрат та ДПР необхідні для розрахунку собівартості виробленої та проданої продукції. Однак для її коректного розрахунку слід скласти ще бюджет запасів готової продукції. Залишки готової продукції, як правило, обліковуються за виробничої собівартості. Для розрахунку вартості залишків будь-якого виду продукції слід врахувати вартість використаних на їх виготовлення основних матеріалів, трудовитрат і ОПР. Загальна вартість залишків готової продукції визначається як їх сума за видами продукції. Крім того, що даний бюджет є необхідним елементом розробки бюджету собівартості реалізованої продукції, його аналіз дозволяє виробити більш гнучку тактику управління запасами, скоротити їх надлишки. Для того щоб при проведенні розрахунків врахувати наявність переходить готової продукції слід скористатися балансовим рівнянням [21, c. 46].

З урахуванням запасів незавершеного виробництва визначається кількість продукції, яка повинна бути запущена у виробництво протягом періоду.

Малюнок 1.2 - Схема розрахунку випуску готової продукції

На основі кількісних даних про випуск продукції складається група планів, що відображає потреби в необхідних для цього ресурсах.

Малюнок 1.3 - Схема розрахунку незавершеного виробництва

Бюджет витрат на основні матеріали, бюджет трудових витрат прямого праці, бюджет ОПР і бюджет запасів готової продукції дають основну інформацію для побудови бюджету виробничої собівартості проданої продукції. Собівартість проданої продукції розраховується як різниця витрат на готову продукцію та вартості залишків готової продукції на кінець періоду. Витрати на готову продукцію, у свою чергу, визначаються як сума виробничої собівартості періоду та вартості залишків готової продукції на початок періоду. Виробнича собівартість періоду розраховується як сума вартості основних матеріалів, витрат прямого праці та ОПР.

Витрати підприємства по поточній діяльності не обмежуються бюджетом виробничої собівартості. Вони включають ще комерційні та управлінські витрати. Як і при плануванні ОПР, виділення змінної частини в цих видах видатків дозволяє поліпшити фінансові показники підприємства. До безумовно змінних витрат у бюджеті комерційних витрат, як правило, відносять комісійні витрати. Транспортні витрати, витрати на рекламу та обслуговування відвантаження продукції відносять до змінних або постійних витрат в залежності від ситуації і сформованої практики планування. Як і в попередніх бюджетах, за рахунок віднесення більшої частини витрат до змінних можна досягти значної економії в окремі періоди [8, c. 32].

Бюджет управлінських витрат в російській практиці зазвичай не містить змінних витрат. Всі витрати в основному розраховуються виходячи зі сформованих місячних витрат. Витрати, які виробляються нерівномірно, зазвичай умовно «розкидають» по місяцях. У країнах з розвиненою ринковою економікою серед управлінських видатків також виділяють змінну частину. У деяких випадках використовується погодинна оплата секретарів, бухгалтерів і т.д.

Всі розглянуті вище бюджети готують вихідну інформацію для побудови основоположною частини Master Budget - Бюджету прибутку (зниження збитків) як різниці між виручкою від реалізації та всіма видами витрат. При складанні планового бюджету прибутку (зниження збитків) доцільно максимально наблизити його по термінології до форми № 2 «Звіт про прибутки та збитки» для подальшого порівняння та пошуку резервів. Слід також зазначити, що наявні дані дозволяють врахувати собівартість проданих товарів за видами продукції, як це пропонується у формі № 2. Однак з огляду трудомісткості цього процесу необхідно щоразу оцінювати доцільність ступеня деталізації плану і аналізу.

Таким чином, планування собівартості продукції передбачає бюджетування, яке відображає величину доходів і витрат підприємства в цілому та окремих центрів відповідальності підприємства і планований до отримання фінансовий результат у майбутньому бюджетному періоді. Дохідна частина цього бюджету формується на підставі міститься в плані продажів інформації про розмір виручки від реалізації, а видаткова - на підставі витрат виробництва. Формування бюджету витрат на виробництво є необхідним етапом при проведенні процедури планування собівартості продукції.

2. Економічний зміст, класифікація та основні показники аналізу собівартості продукції

Собівартість продукції, як дає визначення І.Е. Берзінь, - це економічна категорія, що відображає всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією певного обсягу конкретної продукції [5, c. 79]. У податковому кодексі Російської Федерації не згадується таке поняття, «собівартість продукції (робіт, послуг)», однак воно не втратило свого значення для господарюючого суб'єкта.

Дещо іншу характеристику собівартості продукції дає В.І. Корольов. Він пише, що собівартість продукції є найважливішим синтетичним якісним показником, тому що в ньому відбиваються всі сторони господарської діяльності організації, ефективність використання ресурсів, раціональність організації виробництва, праці, управління [19, c. 12]. Її підхід повністю поділяє Яркіна Т.В., зазначаючи: «... собівартість продукції - синтетичний, узагальнюючий показник, що характеризує всі сторони діяльності підприємства, а також відображає ефективність його роботи» [48. C. 114]. Поряд з цим вона підкреслює, що саме собівартість продукції, характеризуючи витрати підприємства на виробництво, є найкращим мірилом того, наскільки раціонально використовуються організацією основні фонди, матеріальні і трудові ресурси.

Від рівня собівартості продукції залежить прибуток. Чим менша собівартість виробленої продукції, тим вище конкурентоспроможність підприємства, доступніше вироблена продукція для покупців чи надані послуги для замовників, відчутніше економічної ефект від продажу продукції (надання послуг, виконання робіт). Собівартість продукції є базою для обчислення продажних (відпускних) цін і формування фінансових результатів. Тому систематичне зниження собівартості продукції - необхідна умова підвищення економічної ефективності виробництва.

Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан господарюючих суб'єктів. Важливо підкреслити, що зниження собівартості продукції є постійно діючим фактором зростання ефективності виробництва. Витрати матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів у вартісному вираженні для забезпечення процесу розширеного відтворення називають витратами. У собівартість продукції включають такі витрати [25, c. 12]:

- На підготовку виробництва та освоєння випуску нових видів продукції, пускові роботи;

- Дослідження ринку;

- Безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на управління;

- На вдосконалення технології та організації виробничого процесу, а також поліпшення якості вироблюваної продукції;

- На збут продукції (пакування, транспортування, реклама, зберігання);

- Набір і підготовку кадрів;

- Інші грошові витрати підприємства, пов'язані з випуском і реалізацією продукції.

При розрахунку собівартості використовується класифікація витрат за двома ознаками: за призначенням у процесі виробництва і за способом віднесення витрат на собівартість (малюнок 1.4).

Малюнок 1.4 - Ознаки класифікації собівартості на виробництво і продаж продукції

За способом віднесення витрат на собівартість продукції виділяються прямі і непрямі витрати:

- Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням конкретних видів продукції і за встановленими нормами відносяться на їх собівартість (сировина, матеріали, паливо, енергія);

- Непрямі витрати обумовлені виготовленням різних видів продукції і включаються до собівартості окремих видів продукції побічно (умовно), пропорційно будь-якою ознакою. До них відносяться частина витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські та інші витрати.

За функціональної ролі у формуванні собівартості продукції розрізняють основні і накладні витрати:

- Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення виробів. Це витрати на сировину, матеріали (основні), технологічні паливо і енергію, основна заробітна плата виробничих робітників;

- До накладних витрат належать витрати, пов'язані зі створенням необхідних умов для функціонування виробництва, з його організацією, управлінням, обслуговуванням. Накладними є загальновиробничі та загальногосподарські витрати.

За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати діляться на пропорційні (умовно-змінні) і непропорційні (умовно-постійні):

- Пропорційні (умовно-змінні) витрати - це витрати, сума яких залежить безпосередньо від зміни обсягу виробництва (оплата праці виробничих робітників, витрати на сировину, матеріали тощо);

- Непропорційні (умовно-постійні) витрати - це витрати, абсолютна величина яких при зміні обсягу виробництва не змінюється або змінюється незначно (амортизація будинків, паливо для опалення, енергія на освітлення приміщень, заробітна плата управлінського персоналу). У свою чергу, постійні (непропорційні) витрати поділяються на стартові й залишкові:

- До стартових ставиться та частина постійних витрат, які виникають з поновленням виробництва і реалізації продукції;

- До залишкових відноситься та частина постійних витрат, які продовжує нести підприємство незважаючи на те, що виробництво і реалізація продукції на якийсь час повністю зупинені.

Сума постійних і змінних витрат становить валові витрати підприємства.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні та комплексні:

- До елементних (однорідним) відносяться витрати, які можна розчленувати на складові частини (витрати на сировину, основні матеріали, амортизація основних фондів);

- Комплексними називаються статті витрат, що складаються з декількох однорідних витрат (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські та інші витрати), які можуть бути розкладені на первинні елементи.

У залежності від часу виникнення і віднесення на собівартість продукції витрати можуть бути поточними, майбутніх періодів і майбутніми:

- Поточні виникають переважно в даному періоді і відносяться на собівартість продукції цього періоду;

- Витрати майбутніх періодів виробляються на даному відрізку часу, але відносяться на собівартість продукції цього періоду. Витрати майбутніх періодів виробляються на даному відрізку часу, але відносяться на собівартість продукції наступних періодів у певній частці;

- Майбутні витрати - це ще не виниклі витрати, на які резервуються кошти в нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати тощо). Цей вид класифікації дозволяє економічно обгрунтувати рівномірний розподіл витрат на виробництво і збут продукції.

За раціональності витрат розрізняють продуктивні і непродуктивні витрати:

- Продуктивними вважаються витрати праці на виробництво продукції встановленої якості при раціональній технології та організації виробництва (плановані).

- Непродуктивні витрати є наслідком недоліків у технології та організації виробництва: брак продукції, втрати від простоїв та інші (неплановані). Є й інші ознаки класифікації витрат на виробництво і продаж продукції, деякі з них важливі для управлінського обліку.

Витрати можна класифікувати і за іншими ознаками [20, c. 16]:

- Явні витрати - це витрати, які здійснює організація в процесі виробництва та продажу продукції (робіт, послуг);

- Альтернативні (змінні) витрати виникають в умовах обмежених ресурсів при виборі альтернативного варіанта з декількох. Вони означають упущену вигоду, що виникає при обмежених ресурсах;

- Інкрементні (приростні, або диференціальні) витрати є додатковими і виникають при виробництві додаткової продукції або продажу додаткових товарів. Наприклад, якщо в результаті додаткового випуску продукції на 10% витрати збільшаться на 70 умовних одиниць, то ця сума становить інкрементні витрати;

- Граничні витрати - додаткові витрати на одиницю продукції;

- Безповоротні витрати - це витрати минулого (минулого) періоду, на суму яких вже ніщо не може вплинути. До них відносять залишкову вартість амортизується обладнання, неліквіди і т.п.

За економічним змістом витрати підприємства поділяються на три групи:

- На виробництво і реалізацію продукції, тобто поточні витрати (ця група витрат являє собівартість продукції і відображає витрати простого відтворення);

- На розширення виробництва, тобто витрати на приріст основного й оборотного капіталу, а саме в інвестиції;

- На утримання і створення об'єктів соціально-культурного призначення.

При плануванні, обліку і аналізі собівартості продукції (робіт, послуг) розглядають витрати на виробництво і на продаж. Витрати - це грошова оцінка вартості матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів на виробництво і реалізацію продукції за певний період часу. По-перше, витрати характеризуються грошовою оцінкою всіх ресурсів, використовуваних при виробництві і реалізації продукції, по-друге, витрати мають цільову установку, тобто вони пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, по-третє, витрати відносяться до визначеного періоду часу, тобто повинні бути віднесені на продукцію заданий період часу [39, c. 42].

Для планування та вивчення структури собівартості всі витрати на виробництво і продаж продукції групуються за економічними елементами витрат і за статтями витрат. Це потрібно для визначення загальної потреби підприємства в матеріальних і грошових ресурсах; для ув'язки плану по собівартості з виробничою програмою, з планами щодо матеріально-технічного забезпечення, з праці та заробітної плати; для визначення структури собівартості та встановлення основних напрямів зниження витрат виробництва. Собівартість за економічними елементами витрат враховує витрати на виробництво всього обсягу продукції (робіт). При поелементної класифікації елементи групуються за характером їх освіти незалежно від цільового призначення і місця виникнення.

Елементи собівартості - це групи виробничих витрат, утворених за їх економічним призначенням. Витрати, що утворюють собівартість продукції, групуються відповідно до їх економічного змісту за такими елементами:

- Матеріальні витрати;

- Витрати на оплату праці;

- Амортизація основних фондів;

- Інші витрати.

Планова собівартість визначається шляхом техніко-економічних розрахунків величини витрат на виробництво і реалізацію всієї товарної продукції і кожного виду виробів. Безпосередньою завданням аналізу собівартості є: перевірка обгрунтованості плану по собівартості, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін, виявлення резервів зниження собівартості; пошук шляхів їх мобілізації. У залежності від характеру виробництва застосовується ряд показників, що характеризують собівартість продукції.

При випуску одного виду продукції собівартість одиниці цієї продукції є показником рівня і динаміки витрат на її виробництво. Для характеристики собівартості різнорідної продукції в планах і звітах використовуються показники зниження собівартості порівнянної товарної продукції і витрат на 1 карбованець товарної продукції. Показник витрат на карбованець продукції (З) є важливою якісною характеристикою ефективності витрат. Він відображає величину витрат, що припадають на рубль продукції. Загальна формула його розрахунку [23, c. 108]:

, (1.1)

де С - собівартість продукції

ТП - товарна продукція.

Для здійснення аналізу застосовується сукупність узагальнюючих і приватних показників, а також факторних моделей: з матеріальних витрат такими показниками є, наприклад, матеріаловіддача (або матеріаломісткість), питома витрата матеріалів на одиницю продукції, чиста вага вироби тощо; по трудовим затратам - зарплатоотдача (або зарплатоемкость), питома вага прямих трудових витрат у складі загальної величини витрат на оплату праці або собівартості продукції та ін Типовими детермінованими факторними моделями, найбільш часто використовуються при аналізі, є [23, c. 110]:

- При аналізі собівартості одиниці продукції:

1) за матеріальним витратам (МЗ):

МЗед = Σт р, (1.2)

де т - питома витрата матеріалів на одиницю продукції;

р - ціна одиниці матеріалів.

2) за витратами на оплату праці (З):

Зед = Σ t r, (1.3)

де t - Трудомісткість одиниці продукції за видами робіт;

r - розцінки оплати праці за одиницю трудомісткості;.

- При аналізі собівартості випущеної продукції:

1) за матеріальним витратам

(МЗ): М3 = Σ mpq, (1.4)

де q - Кількість продукції;

2) за витратами на оплату праці

(З): З = Σ t r q. (1.5)

Результати аналізу витрат виробництва, а також розмір і структура виявлених на його основі резервів економії витрат дозволяють зробити висновки про якість контролю за витратами.

Факторний аналіз загальної величини витрат доцільно почати з так званих факторів першого порядку, тобто затратообразующіх. Так, за даними звіту про прибутки та збитки можна отримати уявлення про вплив на повну собівартість проданої продукції наступних факторів:

ІСРП = ПСрп - Рп - УР, (1.6)

де ІС - повна собівартість проданої продукції;

ПС - виробнича собівартість проданої продукції;

Ра - витрати на продаж;

УР - управлінські витрати.

Систематизація виявлених резервів може бути покладена в основу оцінки ефективності системи планування собівартості продукції.

Таким чином, собівартість продукції є поточні витрати підприємства на виробництво і продаж продукції, виражені в грошовій формі. Класифікація витрат виробництва за первинними елементами характеризує поділ собівартості продукції на прості загальноприйняті елементи витрат. Угруповання витрат відображає місце виникнення цих витрат і застосовується для планування і калькулювання собівартості на виробництво і продаж одиниці продукції або всієї товарної продукції. Критерієм точності обчислення собівартості продукції служить не повнота включення витрат у собівартість, а спосіб їх віднесення на той чи інший вид продукції. План підприємства містить зведеного кошторису витрат на виробництво і планові калькуляції собівартості окремих виробів.

1.3 Зміст і розрахунок планової калькуляції собівартості продукції

Нафтохімічний комбінат є самостійними виробничими підприємствами, у завдання яких входить виробництво певного асортименту нафтохімічної продукції шляхом комплексної переробки вихідної сировини (нафти, природного газу, газоконденсату) з використанням цілого ряду технологічних процесів (прямий перегонки нафти, вторинної перегонки бензинових, гасових і дизельних фракцій; вакуумної перегонки масляних дистилятів і мазуту, каталітичного риформінгу і крекінгу, термічного крекінгу, гідроочищення і гідрокрекінгу та ін), а також робіт і послуг як для внутрішньогосподарських цілей, так і відпуску їх на сторону.

Планування, облік і калькулювання собівартості продукції нафтохімії визначаються особливостями галузі.

У більшості нафтохімічних виробництв одночасно утворюються два і більше продуктів. Це пов'язано з тим, що нафтохімічні виробництва представляють собою, як правило, сукупність деструктивних і розділових процесів. Одержувані продукти поділяють на основні (цільові), попутні і відходи. При Попередільний методі обліку і планування собівартості калькульованих є основні продукти. Попутні продукти і відходи тим чи іншим чином оцінюються, і їх вартість виключається з витрат. Частина, що залишилася витрат відноситься на основні продукти [25, c. 20].

Для виробництв, що характеризуються виробленням декількох основних продуктів, передбачається розподіл витрат між ними за ваговим принципом - пропорційно нормам виходу окремих продуктів з одиниці сировини. Якщо у переділі основним (цільовим) є один продукт, собівартість його визначається прямим рахунком після списання вартості попутних продуктів і відходів. Попутні продукти списуються (віднімаються) із загальних витрат по процесу (переділу):

- За ціною можливої ​​реалізації або в частках від неї;

- За плановою (фактичної) виробничої собівартості аналогічних за якістю продуктів, що виробляються в інших цехах (виробництвах) даного підприємства;

- По вартості (собівартості) сировини, основних матеріалів і напівфабрикатів, замінних даними попутними продуктами в інших переділах.

Відходи нафтохімічних процесів підрозділяються на:

- Відходи виробництва - кубові залишки, гази отдувок, шлаки і т.д.;

- Енергетичні відходи - пар різних параметрів, гаряча вода, холод;

Планова калькуляція передбачає максимально допустимий розмір витрат на виготовлення продукції в планованому періоді і складається на всі види продукції, включені до плану. На відміну від елементів статті калькуляційного листа об'єднують в собі витрати, утворені з урахуванням їх конкретного цільового призначення і місця. При калькуляційної класифікації елементи собівартості можуть розподілятися за кількома статтями.

Угруповання витрат по калькуляційних статтях витрат за технологічними виробництвам, переділів або цехах використовується в плануванні, калькулюванні та аналізі собівартості продукції (при складанні планових і фактичних калькуляцій собівартості продукції і зводу витрат на виробництво по підприємству в цілому) [5, c. 212].

До статті «Сировина і основні матеріали» включаються витрати на сировину і матеріали які утворюють основу вироблюваної продукції і надходять з боку. До сировини і основних матеріалів в нафтохімічній промисловості відносяться: нафта, газовий конденсат, природний газ, попутний нафтовий газ, етилова рідина Р-9, інгібітори, барвники, присадки та сировину для їх виробництва, сировина для виробництва каталізаторів і т.д.

У статті «Напівфабрикати власного виробництва" відображаються усі витрати на їх виробництво (без комерційних витрат). До напівфабрикатів власного виробництва відноситься продукція, отримана на окремих технологічних процесах або установках і підлягає або переробці на цьому ж підприємстві, або використовується як компонент при змішанні для отримання товарних нафтохімічної продукції.

До статті «Покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій» включаються витрати на придбання в порядку виробничої кооперації покупних нафтопродуктів - напівфабрикатів, які використовуються для змішування продукції даного підприємства або зазнають додаткової обробки на даному підприємстві для одержання товарної продукції. У цю ж статтю включаються витрати на оплату послуг виробничого характеру, пов'язаних з виконанням окремих операцій з виготовлення продукції, обробки сировини і матеріалів, що надаються сторонніми підприємствами і організаціями, які можуть бути прямо віднесені на собівартість окремих видів продукції, а також витрати на придбання в порядку виробничої кооперації готових виробів і напівфабрикатів, які використовуються на комплектування продукції даного підприємства і транспортні послуги сторонніх організацій з внутризаводским перевезень вантажів.

У статті «Поворотні відходи" показується вартість зворотних відходів, яка виключається з витрат на сировину, матеріали і напівфабрикати. До відходів виробництва відносяться залишки, що виникають в процесі перетворення вихідної сировини, матеріалу в готову продукцію, повністю або частково втратили споживчі якості вихідної сировини, матеріалу (хімічні або фізичні властивості), як наприклад, шлак, Фуси, отдувочние гази і т.д.

До статті «Допоміжні матеріали на технологічні цілі» включаються витрати на всі види допоміжних матеріалів, які фізично не входять до складу готової продукції, але є технологічно необхідними для забезпечення нормального технологічного процесу при її виготовленні.

Вартість основних матеріалів, покупних виробів і напівфабрикатів включається до собівартості окремих виробів прямим шляхом і визначається за формулою [25, c. 213]:

, (1.7)

де k _t - коефіцієнт транспортно-заготівельних витрат (0,05 - 0,1);

п, р, z - номенклатура основних матеріалів, напівфабрикатів, відходів;

m _i - норма витрати основного матеріалу на одиницю продукції;

Ц _mi, Ц _ni, Ц _oi - ціна основного матеріалу, покупних напівфабрикатів;

m _{0 i} - норма реалізованих відходів на одиницю продукції.

У статті «Паливо і енергія на технологічні цілі» відображаються витрати на всі види палива (рідкого, твердого та газоподібного) і всі види енергії (пар, воду, електроенергію, стиснуте повітря, холод і т.п.), отримані як з боку, так і вироблені на самому підприємстві і витрачаються на технологічні та інші цілі при виробництві різних видів продукції в основному виробництві.

У статті «Витрати на оплату праці виробничого персоналу» плануються і враховуються витрати на оплату праці виробничих робітників та інженерно - технічних працівників (ІТП), безпосередньо пов'язаних з виробленням різних видів продукції в основному виробництві нафтохімічного підприємства. У цю статтю також включаються премії робітникам і службовцям за виробничі результати, стимулюючі і компенсуючі виплати. Планування і облік заробітної плати здійснюється в розрізі технологічних процесів (виробництв), переділів або установок.

При плануванні сума витрат на оплату праці розраховується, виходячи з чисельності робітників і службовців, які обслуговують технологічні установки, відрядних розцінок, тарифних ставок і посадових окладів відповідно до прийнятих на підприємствах формами і системами оплати праці.

На дану статтю відноситься заробітна плата працівників наступних категорій:

- Робітників технологічних бригад: операторів, апаратників, машиністів технологічних насосів, мотористів, насосчіков, чергових слюсарів та електромонтерів;

- Робітників, що обслуговують технологічний процес: випробувачів і наповнювачів ємностей і балонів, робочих з чищення апаратів, робочих з вивантаження і завантаження каталізаторів, зливщиком - налівщіков, кранівників, Клеєвар, фасувальників тощо;

- ІТП однієї установки або блоку установок одного процесу: начальник установки, механік установки, інженер - технолог, майстер виробництва, а також персонал, що обслуговує комп'ютери та іншу техніку.

У калькуляції заробітна плата робітників визначається за формулою:

, (1.8)

де т - число операцій в технологічному процесі;

t i - штучна норма часу i-й операції;

З _ti - годинна тарифна ставка по розряду роботи i-й операції;

п - годинна норма вироблення на i-й операції.

У статтю «Страхові внески» включаються відрахування на соціальне страхування за встановленими законодавством нормами від суми витрат на оплату праці виробничих робітників та інших виплат.

До статті «Загальновиробничі витрати» відносяться витрати:

- Витрати по утриманню та експлуатації машин та обладнання;

- Амортизаційні відрахування на повне відновлення і витрати на ремонт основних засобів виробничого призначення;

- Витрати зі страхування виробничого майна;

- Витрати на опалення, освітлення і утримання виробничих приміщень;

- Оплата праці та відрахування на соціальні потреби персоналу управління цеху, відповідно до номенклатури посад, а також персоналу, зайнятого обслуговуванням виробництва;

- Інші аналогічні за призначенням витрати.

На статтю «Загальногосподарські витрати» відносяться витрати:

- Заробітна плата основна і додаткова разом з відрахуваннями на соціальні потреби заводського адміністративно-управлінського персоналу;

- Амортизація загальнозаводських будівель, складів та інвентарю;

- Витрати по службових відрядженнях;

- Витрати з охорони праці;

- Витрати по підготовці кадрів і на набір робочої сили;

- Податки та збори, інші обов'язкові витрати і відрахування

Загальновиробничі і загальногосподарські витрати розподіляються різними видами продукції пропорційно сумі основної заробітної плати основних виробничих робітників за формулою [25, c.   214]:

, (1.9)

де Кц - кошторис загальновиробничих витрат;

L р.ц - фонд основної заробітної плати виробничих робітників;

S ц.об - кошторис витрат по виробництву на утримання та експлуатацію устаткування.

Процентне відношення загальногосподарських витрат визначається за формулою:

, (1.9)

де S о.з - кошторис загальногосподарських витрат;

L р.з - фонд основної заробітної плати виробничих робітників заводу;

S з.об - сума кошторисів загальновиробничих витрат на утримання та експлуатацію устаткування.

До статті «Втрати від шлюбу» відноситься вартість остаточно забракованої продукції (виробів) або напівфабрикатів, вартість матеріалів, вузлів, деталей, зіпсованих при налагодженні обладнання понад встановлених норм, а також витрати на виправлення браку. У нафтохімії шлюбом у виробництві, в основному, вважається така продукція або напівфабрикати, яка не відповідає за якістю встановленим стандартам або технічним умовам і вимагає для свого виправлення додаткової (повторної) переробки.

У статті "Інші виробничі витрати» плануються і враховуються:

- Витрати по створенню страхових резервів: страхування засобів транспорту, страхування майна тощо;

- Оплата робіт із сертифікації продукції;

- Амортизація по нематеріальних активах;

- Відрахування в ремонтний фонд та інші види витрат, не пов'язані з раніше переліченим статтям витрат.

Коли в одному технологічному процесі виробництва одночасно виходить декілька продуктів і один або кілька продуктів відносяться до основних, інші продукти розглядаються як попутні. При калькулюванні собівартості продукції вартість попутних продуктів виключається із загальних витрат з технологічного виробництва, переділу або установці, а частина, що залишилася витрат відноситься на основну продукцію.

На статтю «Комерційні витрати» відносяться витрати, пов'язані в основному з реалізацією готової продукції:

- Витрати по тарі та упаковці;

- Витрати на доставку продукції на станцію відправлення;

- Утримання персоналу, що забезпечує нормальну експлуатацію у споживача в межах встановленого терміну;

- Витрати на науково-дослідні роботи та ін

Комерційні витрати приймаються у розмірі 3-7% виробничої собівартості.

Загальна формула повної собівартості калькуляційної одиниці продукції представляє [25, c.   215]:

Зп = [Зм + Зот + Зт + Зе + L п.з.п (1 + k д) (1 + k з) + Зс.о +

+ (L п.з.п + Зс.о) (k ц + k оз) + ЗТПП + Збр + Зпр] (1 + k кр), (1.10)

де Зм - витрати на матеріали і напівфабрикати;

Зот - реалізаційна ціна зворотних відходів;

Зт, Зе - витрати на технологічне паливо і технологічну енергію;

L п.з.п - основна заробітна плата основних виробничих робітників з виготовлення продукції;

k д - коефіцієнт додаткової заробітної плати (12-20%);

k с - коефіцієнт відрахувань на соціальні потреби (26%);

Зс.о - витрати на утримання і експлуатацію технологічного обладнання, за допомогою якого виготовляється калькульованих продукція;

K ц, k оз - коефіцієнт загальновиробничих і загальногосподарських витрат;

ЗТПП - витрати з підготовки та освоєння нових конструкцій;

Збр - витрати, пов'язані з браком;

Зпр - інші виробничі витрати;

k кр - коефіцієнт комерційних витрат.

У залежності від об'єкта калькулювання і застосування методів нормування витрат на виробництво в нафтохімічній галузі використовують в основному нормативний попредельному методам калькулювання собівартості продукції. При нормативному методі основою для обчислення фактичної собівартості продукції, що випускається є калькуляція нормативної собівартості продукції. Тут фактична собівартість продукції на рахунках бухгалтерського обліку визначається як сума (різниця) планової собівартості і відхилень. Відхиленням від плану є економія і перевитрата сировини, матеріалів, оплати праці і тому подібних виробничих витрат. Нормування та контроль визначаються на підставі основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління.

Нормування витрат дозволяє розкрити причини перевитрати і резерви для економії. Для вирішення цих завдань необхідно здійснювати систематичний облік змін діючих норм витрат сировини, матеріалів та оплати праці та інших виробничих витрат у зв'язку зі зміною ринкових цін технології виробництва, якості застосовуваних матеріалів та інших факторів.

При Попередільний методі аналітичне калькулювання витрат на виробництво може здійснюватися по цехах і статтям витрат. Об'єктом калькулювання можуть бути окремі види або групи продукції, об'єднані за ознакою однорідності сировини і матеріалів, вироблення на одному і тому ж устаткуванні, складності виробництва і обробки і так далі.

При калькулюванні собівартості групи продукції виникає проблема об'єктивної оцінки готової продукції кожного виду. За одним із варіантів вона може нараховуватися за допомогою коефіцієнтів.

Таким чином, планова собівартість продукції поступово наростає по мірі її готовності до реалізації. Розрізняють технологічну, виробничу і повну комерційну собівартість. Технологічна собівартість виробу - частина його собівартості, яка визначається сумою витрат на здійснення технологічних процесів виготовлення продукції. Вона включає всі прямі витрати та витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією технологічного обладнання, за допомогою якого виготовляється продукція. У виробничу собівартість також входять загальновиробничі витрати, втрати від браку, витрати з освоєння та підготовки виробництва. Повна собівартість включає виробничу собівартість і комерційні витрати. Планування витрат на підприємстві нафтохімічної галузі можна нормативним або попередільним методами калькулювання собівартості, кожен з яких носить дискусійний характер.

Розкривши основи планування та аналізу собівартості продукції, дослідивши сутність та класифікацію витрат, особливості планування калькуляційних статей витрат, далі слід виконати аналіз собівартості продукції на прикладі заводу Окис етилену ВАТ «Нефтекамскнефтехім».

2. Аналіз собівартості продукції на прикладі заводу Окиси етилену ВАТ «Нефтекамскнефтехім»

2.1 Загальна характеристика господарської діяльності заводу Окиси етилену ВАТ «Нефтекамскнефтехім»

ВАТ «Нефтекамскнефтехім» (НКНХ) - динамічно розвивається, високотехнологічне нафтохімічне підприємство, входить до групи компаній «ТАИФ». 18 серпня 1993 ВАТ зареєстровано Міністерством фінансів Республіки Татарстан та внесено до реєстру акціонерних Товариств, створюваних на території Республіки Татарстан. Перереєстровано міжрайонної інспекцією № 20 МНС РФ по РТ 5 листопада 2002 і внесено до Єдиного Державного Реєстру.

Основу товарної номенклатури становлять:

• мономери, які є вихідною сировиною для виробництва каучуків;

• синтетичні каучуки загального і спеціального призначення;

• пластики: полістирол, поліпропілен;

• інша нафтохімічна продукція і т.п.

Продукція компанії експортується більш ніж в 50 країн Європи, Америки, Південно-Східної Азії. Частка експорту в загальному обсязі продукції становить близько 55%.

В даний час виробничий комплекс включає в себе 11 заводів основного виробництва. Одним з провідних заводів є - завод з виробництва окису етилену, етиленгліколю, діетиленгліколю, триетиленгліколя та ін

Область застосування основних видів продукції:

- Окис етилену - для виробництва моно-, ді-, триетиленгліколь, поліетіленгліколей, ефірів етиленгліколь, алканоламінов, неіоногенних поверхнево-активних речовин і простих поліефірів;

- Етиленгліколь - для виробництва синтетичних волокон, синтетичних плівок, смол, розчинників, низкозамерзающие і гідравлічних рідин, поліуретанових еластомерів;

- Діетиленгліколь - у промисловості органічного синтезу;

- Триетиленгліколь - для виробництва олігоефіракрілов, пластифікаторів, поліефіракрілатов.

Управління заводом здійснюється у відповідності зі структурною схемою управління і штатним розкладом заводу, затвердженими генеральним директором ВАТ «Нефтекамскнефтехім» (малюнок 2.1).

Малюнок 2.1 - Структурна схема управління заводом Окис етилену

Виробнича діяльність здійснюється службою Головного інженера, якому підпорядковується виробничо-технічний відділ, бюро охорони праці і техніки безпеки, служба головного механіка, служба головного енергетика та служба головного метролога. Економічна діяльність здійснюється силами планово-економічного відділу, бюро організації праці та заробітної плати і бухгалтерії. У структурі представлено п'ять основних технологічних цехів, три допоміжних цехи та цех відвантаження готової продукції. Планово-економічний відділ заводу Окиси етилену є функціональним структурним підрозділом заводу.

Планово-економічний відділ заводу очолюється начальником відділу. Начальник планово-економічного відділу безпосередньо підпорядковується директору заводу - методично начальнику відділу економічного планування та прогнозування ВАТ «НКНХ».

Керівництво ВАТ «НКНХ», зокрема заводу Окиси етилену, і в майбутньому має намір йти наміченим курсом, реалізуючи стратегічні плани, зміцнюючи свій міжнародний статус, збільшуючи акціонерний капітал і суворо дотримуючись інтересів акціонерів. Головна мета заводу - виробництво якісної та конкурентоспроможної продукції при мінімальних витратах на виробництво. Реалізація політики в області якості є обов'язком кожного працівника заводу.

На заводі окису етилену основним постачальником інформаційних ресурсів є корпоративна комп'ютерна мережа. За допомогою її абоненти мережі отримують і передають більшу частину службової інформації. У Планово-економічному відділі абонентами мережі є автоматизоване робоче місце (АРМ) начальника відділу та АРМ відділу, інші комп'ютери відділу об'єднані в локальну мережу, що дозволяє обмінюватися документами, редагувати документи, в сусідньому комп'ютері не заважаючи працювати іншому користувачеві друкувати документи на одному принтері з будь-якого з комп'ютерів.

За останні роки на заводі Окиси етилену зроблено багато роботи по автоматизації господарського обліку та створення автоматизованої системи оперативного диспетчерського обліку (АСОД). Для цього в підрозділах зроблена заміна приладового парку, встановлені АРМ для обробки даних господарського обліку, які потім надходять на сервер бази даних, де проходять остаточну обробку й у вигляді різних таблиць і графіків надається різним користувачам по мережі. Система, що складається з датчиків, контролерів, АРМ господарського обліку, сервера бази даних і АРМ користувачів і є загалом АСОД заводу Окиси етилену. Вже кілька років на заводі окису етилену ведеться робота з автоматизованою системою управління підприємством SAP R / 3.

Діяльність заводу Окиси етилену і в цілому ВАТ «Нефтекамскнефтехім» у 2009 році здійснювалася в умовах суттєвого збільшення тарифів на сировину та енергоносії, нестабільності цін на нафтохімічну продукцію за кордоном, однак варто відзначити, що професійна робота менеджменту і колективу, своєчасно вживаються заходи дозволили зберегти економічну стабільність і рентабельність виробництва, впевнене просування на внутрішньому та зовнішньому ринках, домогтися подальшого збільшення виробничих та економічних показників. Згідно зі звітними даними за 2008-2009 років розглянемо основні техніко-економічні показники заводу Окиси етилену (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Техніко-економічні показники заводу Окиси етилену

Як видно з таблиці 2.1, в 2009 році в порівнянні з 2008 роком випуск виробництва продукції зріс на 1465 млн. рублів, або на 21,91%, в порівнянні з планом - на 494,0 млн. рублів, або на 6,45%. При цьому, зростання товарної продукції в 2009 році в порівнянні з 2008 роком планувався в сумі 711,8 млн. рублів, або на 16,68%: (4980,2 - 4268,4) = 711,8 млн. рублів, (711, 8 / 4268,4) х 100 = 16,68%,

Фактично збільшення суми товарної продукції склало 1009,0 млн. рублів або 23,64%, що більше на 297,2 млн. рублів або 5,97%. Питома вага товарної продукції в сумі випуску продукції в 2009 році збільшився на 0,91%: [(5277,4 / 8152,2) - (4268,4 / 6687,2)] х 100 = 0,91%. Однак у порівнянні з плановим показником спостерігається зниження питомої ваги товарної продукції в загальній сумі випуску продукції на 0,29%: [(5277,4 / 8152,2) - (4980,2 / 7658,2)] х 100 = -0, 29%.

Так як змінні витрати збільшуються пропорційно обсягу виробництва (на заводі Окис етилену змінні витрати становлять більше 88%), то збільшення випуску продукції, в тому числі і товарної продукції сприяло зростанню витрат на виробництво в порівнянні минулим періодом на 919,3 млн. рублів, або на 37,70%, в порівнянні з планів - на 12,37%,

Однак випередження темпів зростання собівартості продукції над темпами зростання товарної продукції в порівнянні з минулим роком на 14,06% (37,70% - 23,64%) і в порівнянні з планом на 6,40% (12,37% - 5, 97%) зробило негативний вплив на зростання прибутку від продажів, у результаті чого вона знизилася. Так, якщо за планом на 2009 рік було заплановано збільшення прибутку від продажів на 162,0 млн. рублів (1992,1 - 1830,1), то фактично ж збільшення склало 89,7 млн. рублів, тобто план з отримання прибутку від продажів не виконаний на 72,3 млн. рублів, або на 3,63%.

На малюнку 2.2 представлена ​​динаміка товарної продукції, собівартості продукції прибутку від продажу продукції заводу Окис етилену за 2008-2009 роки.

За розглянутий період спостерігається зростання витрат на один карбованець товарної продукції: у порівнянні з 2008 роком на 6,50 коп., В порівнянні з планом - на 3,62 коп, що викликало зниження показників рентабельності. Так, рентабельність продукції зменшилась у порівнянні з минулим періодом на 17,87%, в порівнянні з планом - на 9,49%, рентабельність продажів зменшилася відповідно на 6,50% і на 3,62%. Наведені дані свідчать про прямий вплив зміни собівартості продукції на прибуток підприємства: зниження витрат сприяє зростанню прибутку і, навпаки, збільшення витрат викликає зниження прибутку і. відповідно, ефективності діяльності підприємства.

Малюнок 2.2 - динаміка товарної продукції, собівартості продукції прибутку від продажів заводу Окис етилену за 2008-2009 роки

Підприємством на 2009 рік заплановано збільшення питомої ваги матеріальних витрат на 3,80% (70,05% - 66,25%), фактично ж їх збільшення склало 5,87%, що вище на 2,07%. У той же час, передбачалося зниження енергоресурсів на технологічні цілі на 3,37% (17,02 - 20,39), фактично економія витрат склала 0,39%. Значна економія витрат (1,43%) відбулося з заробітної плати працівників підприємства, а також по амортизаційних відрахуваннях (на 0,55%). Хоча за інших витрат зазначається їх перевитрата на 0,30% в порівнянні з плановим показником. На малюнку 2.3 представлена ​​структура витрат по заводу Окис етилену.

Як видно, основна частка витрат припадає на матеріальні ресурси, значну частину займають енергоресурси.

У 2009 році в порівнянні з 2008 роком відзначається зниження кількості працюючих на 33 особи. У той же час, з метою соціального захисту працівників підприємства спостерігається за аналізований період зростання заробітної плати на 2798 рублів або на 22,79%, що є позитивною тенденцією. Хоча на плановий період передбачалося збільшення заробітної плати, в середньому, на 3725 рублів, тобто економія фонду оплати праці склало 927 рублів на одного працівника, в цілому на 10,9 млн. рублів: 927 руб. х 976 чол. х 12 міс-в = 10,9 млн. рублів.

Малюнок 2.3 - Структура витрат по заводу Окис етилену

Стимулювання працівників зробило позитивний вплив на зростання продуктивності праці, яка зросла на 1176,9 тис. рублів, або на 27,82%. Випередження темпів росту продуктивності праці над темпами росту заробітної плати, також надали позитивний вплив на економію фонду оплати праці.

Таким чином, випередження темпів збільшення собівартості продукції над темпами збільшення товарної продукції дало негативні результати в 2009 році, що сприяло збільшенню витрат на один карбованець товарної продукції в результаті перевитрати матеріальних ресурсів. А це, в свою чергу призвело до зниження прибутку та показників рентабельності. При цьому зростання продуктивності праці і стимулювання працівників підприємства є підставою збільшення випуску продукції і відповідно, товарної продукції. Отже, зниження собівартості продукції є постійно діючим фактором зростання ефективності виробництва, тому в наступному параграфі слід провести аналіз ефективності управління собівартістю окремих видів продукції.

2.2 Аналіз ефективності управління собівартістю окремих видів продукції заводу Окиси етилену

Одним з методів планування собівартості продукції в системі бюджетування є розрахунково-аналітичний метод планування, тобто на основі аналізу досягнутої величини показника, прийнятого за базовий, і індексів зміни його в плановому періоді розраховується планова величина цього показника. З метою планування собівартості продукції аналіз необхідно починати з вивчення складу і структури витрат на виробництво продукції, що склалися за 2008-2009 роки (таблиця 2.2). Для цього слід зіставити фактичні дані з даними минулого періоду і плановими показниками:

± Δ З = З1 - З _0, (2.1)

де З0 - витрати базисного періоду;

З1 - витрати звітного періоду;

Δ З - зміна витрат.

На прикладі розглянемо статтю допоміжні витрати:

± Δ З = 3285 - 3141 = 144 тис. крб.;

± Δ З = 3285 - 3441 = -156 тис. рублів.

Різниця між фактичною і плановою сумою витрат являє собою абсолютне відхилення (Економію чи перевитрату). Абсолютні значення не дають об'єктивну оцінку виконання плану і динаміки витрат виробництва.

При збільшенні обсягу товарної продукції збільшується сума витрат на виробництва, і, навпаки, зменшення товарної продукції, як правило, веде до зниження суми зазначених витрат. Він показує, на скільки відсотків знизився або підвищився рівень витрат на виробництво нафтохімічної продукції по відношенню до базисного (плановому і фактичному за минулий період)

Рівень кожного показника (У i) щодо загальної суми витрат визначається за формулою:

З i

У i = - х 100, (2.2)

Σ З

де З i - рівень статті витрат;

Σ З - загальна сума витрат.

На прикладі розглянемо статтю допоміжні витрати:

У i 2008 = 3141 / 113996 х 100 = 2,75%

У i план = 3441 / 124754 х 100 = 2,76%

У i 2009 = 3285 / 125617 х 100 = 2,62%.

Розрахунок ведеться по кожній статті витрат.

У таблиці 2.2 представлений аналіз динаміки і структур собівартості виробництва стисненого повітря за 2008-2009 роки.

З таблиці 2.2, видно, собівартість стисненого повітря в 2009 році в порівнянні з 2008 роком збільшилася на 11621 тис. рублів або 10,19% (11621 / 113996 х 100), в тому числі змінна частина собівартості зросла на 9911 тис. рублів або 10 , 71% (9911 / 92575 х 100) та постійна частина - на 1710 тис. рублів або 7,98% (1710 / двадцять одна тисяча чотиреста двадцять одна х 100). За цей період спостерігається зростання витрат за всіма статтями витрат і зниження обсягу виробництва стиснутого повітря, що говорить про перевитрату матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Таблиця 2.2 - Аналіз складу і структури собівартості виробництва стисненого повітря

0,96