Аналіз і шляхи зниження собівартості продукції на прикладі ЗАТ Атлант

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

РЕФЕРАТ
Обсяг пояснювальної записки 88 стор, рис. 7, табл. 34, джерел 23, додатків 4.
Тема: Собівартість продукції: аналіз та шляхи зниження (на прикладі ЗАТ «Атлант»).
Ключові слова: собівартість продукції, елементи витрат, техніко-економічні показники, обсяг виробництва продукції, аналіз стану, цільове планування, поопераційний метод.
Об'єкт дослідження: головне підприємство ЗАТ «Атлант».
Мета роботи: на підставі інформації про розвиток підприємства в минулому і даних про виробничо-господарської та збутової діяльності за останні три роки зробити аналіз і встановити можливі напрямки зниження собівартості продукції.
У процесі вивчення об'єкта дослідження проведено аналіз собівартості продукції, виручки, прибутку і рентабельності виробництва за останні роки.
На основі отриманих в результаті аналізу даних у проектній частині запропоновані заходи щодо підвищення ефективності системи управління витратами і зниження собівартості продукції за рахунок вдосконалення: організаційної структури; методології обліку витрат; методології управління витратами;
Сумарний річний економічний ефект від пропонованих заходів становить 3723313 тис. р..

ЗМІСТ
1. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ: СУТНІСТЬ, ЗМІСТ, ПОКАЗНИКИ.
1.1 Сутність і зміст собівартості продукції
1.2 Методи обліку і розподілу витрат, що включаються до собівартості продукції
1.3 Показники та шляхи зниження собівартості продукції
2. МЗХ ЗАТ «АТЛАНТ»: ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА І АНАЛІЗ РОБОТИ
2.1 Коротка характеристика підприємства
2.2 Організаційна структура управління МЗХ ЗАТ «Атлант»
2.3 Аналіз основних техніко-економічних показників роботи підприємства
2.4 Аналіз собівартості продукції
2.4.1 Аналіз динаміки зміни витрат на виробництво
2.4.2 Факторний аналіз собівартості продукції
3. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА МЗХ ЗАТ «АТЛАНТ»
3.1 Організаційно-економічні заходи щодо удосконалення процесу управління витратами
3.1.1 Удосконалення організаційної структури управління витратами.
3.1.2 Удосконалення методології управління витратами
3.1.3 Удосконалення методології обліку витрат
3.2 Вдосконалення процесу виробництва друкованої плати
4. ВПЛИВ ЕКОЛОГІЧНИХ І ВИРОБНИЧИХ ФАКТОРІВ УМОВ ПРАЦІ НА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ МЗХ ЗАТ «АТЛАНТ» І ЗАХОДИ ЩОДО ЇХ ПОЛІПШЕННЯ
4.1 Екологічна оцінка підприємства
4.2 Шляхи покращення екологічних умов праці
4.3 Заходи щодо поліпшення екологічних умов праці
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК Б
ДОДАТОК В
ДОДАТОК Г

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ЗАТ - закрите акціонерне товариство;
МЗХ - мінський завод холодильників;
ABC - activity based costing;
ТМЦ - товарно-матеріальна цінність;
ТЕП - техніко-економічні показники;
БП - «Ощадливе виробництво»;
ПП - друкарська плата;
МПП - багатостороння друкована плата;
ДПП - двостороння друкована плата;
ОПП - одностороння друкована плата;
РЕ - радіоелемент;
ФШ - фотошаблон.

ВСТУП
Собівартість - основа порівняння витрат і доходів, це не тільки найважливіший економічний показник діяльності підприємства, але і фактор конкурентної боротьби в умовах ринкової економіки. У собівартості як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів та інші умови і чинники, що характеризують виробничо- господарську діяльність. Тому вирішення проблеми зниження собівартості продукції безпосередньо пов'язане з підвищенням ефективності роботи всього підприємства т.к. зниження витрат на виробництво продукції може спричинити за собою зниження ціни вироби на ту ж величину при залишається незмінною величиною прибутку, і, як наслідок цього, збільшення попиту на дану продукцію.
Управління витратами - засіб досягнення підприємством високого результату. Воно не зводиться тільки до зниження витрат, а й поширюється на всі елементи управління.
З соціально-економічних позицій необхідність зниження собівартості продукції для підприємства полягає в наступному:
- У збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства;
- У появі більшої можливості для матеріального стимулювання працівників і вирішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;
- У появі можливості не тільки в простому, але і розширеному відтворенні;
- У поліпшенні фінансового стану підприємства та зниження ступеня ризику банкрутства;
- У можливості зниження продажної ціни на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоспроможність продукції та збільшити обсяг продажів;
- Для акціонерних товариств це є хорошою передумовою для виплати дивідендів і підвищення їх ставки.
В якості об'єкта дослідження було обрано головне підприємство об'єднання ЗАТ «Атлант». МЗХ ЗАТ «Атлант» - провідний виробник побутової техніки в Республіці Білорусь і єдиний виробник холодильної техніки побутового призначення. Основна частка виробленої продукції йде на експорт. У середовищі ринкової конкуренції ефективне управління витратами набуває першочергового значення, тому що зниження собівартості продукції дозволяє збільшувати розмір одержуваного прибутку, або знижувати ціну, набуваючи тим самим додаткові конкурентні переваги. Саме тому представляє інтерес проаналізувати собівартість виробленої продукції для виявлення резервів зниження даного показника.
Предмет дослідження - собівартість виробленої продукції та шляхи її зниження.
Мета дослідження - на підставі інформації про розвиток підприємства в минулому і даних про виробничо-господарської та збутової діяльності за останні три роки зробити аналіз і встановити можливі напрямки зниження собівартості продукції.
Досягнення поставленої мети реалізується за допомогою вирішення наступних завдань:
- Аналіз теорії з досліджуваної проблеми;
- Виявлення основних причин, що впливають на зміну собівартості продукції;
- Аналіз організаційної структури та даних про виробничо-господарської діяльності підприємства;
- Формування пропозицій щодо зниження собівартості;
- Обгрунтування ефективності запропонованих заходів.
Основним методом дослідження економічного стану об'єкта є детермінований ретроспективний факторний аналіз.
Детермінований аналіз застосовується для дослідження функціональних взаємозв'язків між факторними і результативними показниками.
Подальший (ретроспективний) аналіз проводиться після здійснення господарських актів. Він використовується для контролю над виконанням плану, виявлення невикористаних резервів, об'єктивної оцінки результатів діяльності підприємств.
Факторний аналіз спрямований на виявлення величини впливу факторів на приріст і рівень результативних показників.
Дослідження проводиться на підставі планових і звітних документів; положень про відділи, посадових інструкцій; даних статистичної і бухгалтерської звітності.

1 СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ: СУТНІСТЬ, ЗМІСТ, ПОКАЗНИКИ
1.1 Сутність і зміст собівартості продукції
Собівартість продукції, робіт, послуг являє собою один з найважливіших узагальнюючих показників діяльності організації, що відображає ефективність використання всієї сукупності ресурсів, результатів інноваційної діяльності в галузі техніки, технології, організації праці, виробництва і управління. Будучи основою ціноутворення та конкурентоспроможності продукції, собівартість постійно підвищується в силу наступних причин: підвищення цін на матеріальні ресурси; заробітної плати у зв'язку із зростанням мінімальної базової величини і тарифної ставки першого розряду; переоцінки основних фондів і, у зв'язку з цим, підвищення амортизаційних відрахувань; переоцінки оборотних коштів у зв'язку з інфляційними процесами і т.д.
Слово «собівартість» є типово російським. Російсько-англійські словники дають два варіанти перекладу даного терміну - 1) cost, і 2) cost price. Перший варіант «cost» перекладається на російську як витрати, витрати, витрати і собівартість. Другий варіант несе значення про те, що ціна продукту відповідає витратам на його виробництво. Таким чином, собівартість будь-якого об'єкта означає величину витрат підприємства на виробництво даного об'єкта. З описаної вище сутності собівартості випливає традиційне визначення даного поняття [23, стор 103].
Собівартість продукції, робіт і послуг - вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, нематеріальних активів, трудових ресурсів та інших витрат на її виробництво і реалізацію.
Собівартість продукції включає витрати, різнорідні за складом і економічним призначенням, що викликає необхідність їх класифікації.
Існує досить багато принципів класифікації витрат: прямі та накладні, постійні та змінні, на продукт і на період, керовані і некеровані. У рамках даної роботи найбільш важливим є поділ витрат на прямі і накладні.
Прямі витрати (англ. - direct costs) - це витрати, які можна прямо ототожнити з об'єктом витрат, і саме існування об'єкта витрат є безпосередньою причиною виникнення прямих витрат. Найчастіше в якості прямих витрат виділяють прямі матеріальні витрати і прямі витрати на оплату праці.
Накладні витрати (англ. - overhead costs) - це витрати, які не пов'язані безпосередньо з об'єктами витрат. Цей вид витрат не є прямим наслідком існування якого-небудь об'єкта витрат. Причиною накладних витрат є або група об'єктів витрат, або існування компанії в цілому. Звичайно як накладних витрат виділяють витрати на обслуговування і переналагодження обладнання, адміністративні витрати, комерційні витрати.
Поділ витрат на прямі і накладні носить відносний характер і залежить від обраного рівня об'єкта витрат. При зміні даного рівня накладні витрати можуть ставати прямими, а прямі - накладними. Так, наприклад, витрати на наладку обладнання перед запуском виробництва кожної партії будуть прямими для рівня партії і накладними для рівня одиниці продукції. Витрати на рекламу будь-якого товару будуть прямими для рівня товару і накладними для рівнів одиниці і партії продукції. Склад витрат, що включаються до собівартості продукції, визначається Основними положеннями по складу витрат, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг). У загальному випадку в собівартість продукції входять [5]:
- Витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг);
- Витрати, пов'язані з виробництвом природної сировини;
- Витрати на підготовку і освоєння виробництва;
- Витрати некапітального характеру;
- Витрати, пов'язані з винахідництвом і рационализаторством;
- Витрати на обслуговування виробничого процесу;
- Витрати із забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки;
- Поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення;
- Витрати, пов'язані з управлінням виробництвом;
- Витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів;
- Витрати, пов'язані з наймом робочої сили;
- Витрати з транспортування працівників до місця роботи;
- Додаткові витрати, пов'язані зі здійсненням робіт вахтовим методом;
- Обов'язкові відрахування від всіх видів оплат праці працівників за встановленими законодавством нормами до фонду соціального захисту населення і фонд зайнятості;
- Відрахування з обов'язкового медичного страхування згідно з встановленим законодавством порядком;
- Платежі по страхуванню майна, вантажів і ризику непогашення кредитів;
- Плата за відсотками за позики;
- Оплата послуг банків;
- Відрахування в соціальні галузеві і міжгалузеві позабюджетні фонди;
- Витрати, пов'язані зі збутом продукції;
- Витрати, пов'язані з утриманням приміщень;
- Витрати на відтворення основних виробничих фондів;
- Знос по нематеріальних активів;
- Нарахування на заробітну плату;
- Інші види витрат, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) відповідно до встановленого законодавством порядку.
Не підлягають включенню до собівартості продукції (робіт, послуг): витрати на виконання самим підприємством або оплату ним робіт (послуг), не пов'язаних з виробництвом продукції; витрати на виконання робіт з будівництва, обладнання та утримання культурно-побутових та інших об'єктів, що знаходяться на балансі підприємств.
Для обліку і планування витрат на виробництво і реалізацію продукції застосовуються дві взаємодоповнюючі класифікації: поелементна і калькуляційна (за статтями витрат).
Витрати, що становлять собівартість продукції, можуть групуватися відповідно до їх економічного змісту. У цьому випадку має місце угруповання витрат за елементами (поелементна класифікація витрат). Дане угрупування витрат необхідна в першу чергу для визначення кошторисів витрат, але дозволяє визначати завдання по зниженню собівартості продукції і містить такі групи:
- Матеріальні витрати (за вирахуванням зворотних відходів);
- Витрати на оплату праці, що враховуються при ціноутворенні і оподаткуванні (фонд оплати праці);
- Відрахування на соціальні потреби, де відображаються обов'язкові відрахування за встановленими законодавством нормами до фонду соціального захисту населення, державний фонд сприяння зайнятості від всіх видів оплати праці працівників не залежно від джерел виплат (крім тих, на які страхові внески не нараховуються).
- Амортизація основних засобів і нематеріальних активів, яка відображає суму амортизаційних відрахувань по основних засобах і нематеріальних активів, обчислену виходячи з вартості основних засобів та нематеріальних активів у встановленому законодавством порядку;
- Інші витрати для відображення всіх витрат, що не увійшли в перераховані вище елементи.
З метою відображення місця виникнення витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), їх обліку і калькулювання, застосовується угруповання витрат за статтями (калькуляційна класифікація). Типова угруповання витрат по статтях включає:
- Сировина та матеріали;
- Зворотні відходи;
- Покупні напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
- Паливо і енергія на технологічні цілі;
- Заробітна плата основних виробничих робітників;
- Відрахування на соціальні потреби;
- Знос спецоснащення та спецобладнання;
- Загальновиробничі витрати;
- Загальногосподарські витрати;
- Втрати від браку;
- Інші виробничі витрати;
- Комерційні витрати.
Сума одинадцяти перших статей утворює виробничу собівартість продукції, а сума дванадцяти статей - повну собівартість продукції.
1.2 Методи обліку і розподілу витрат, що включаються до собівартості продукції
Поняття «собівартість» саме по собі не має на увазі методу, якими розраховуються витрати для виробництва якого-небудь об'єкту.
На проммайданчику № 2 є введення технічного водопроводу з міської мережі з боку вул. Саперів. Введення обладнаний водоміром MZ-150 і трьома піщаними фільтрами. Технічна вода подається в цеху підприємства за рахунок тиску у міській мережі. При зниженні тиску води у міській мережі, на підприємстві є запасний-регулююча ємність, об'ємом 630 куб. метрів.
Зворотний система водопостачання проммайданчика № 2 призначена тільки для охолодження обладнання, розташованого в корпусі № 25. Компресори, холодильні машини і теплообмінники охолоджуються за рахунок функціонування градирні.
В даний час на підприємстві прийнята політика облаштування локальних схем оборотних систем водопостачання, що підвищує надійність роботи обладнання, знижує споживання електроенергії. Ділянка екструзії листа, в корпусі № 12, працює поза загальнозаводського оборотної системи водопостачання. У 2008 році на локальну систему переведений корпус № 8. У 2009 році буде закінчено проектування перекладу корпусу № 4.
На підприємстві є такі очисні споруди:
- Очисні споруди гальваніки;
- Очисні споруди забарвлення (корпус № 1);
- Очисні споруди забарвлення (корпус № 12);
- Очисні споруди миття автотранспорту;
- Очисні споруди оборотної системи водопостачання ділянки екструзії;
- Очисні споруди промдождевих вод.
Характеристика очисних споруд Мінського заводу холодильників наведена в додатку В. Як видно з цього додатка, окремі очисні споруди підприємства, зокрема очисні споруди гальваніки і забарвлення (корпус 12), мають фактичну завантаження нижче проектного рівня. А той же час, має місце перевищення скидів забруднюючих речовин, таких як залізо (на 21 мг / л) і цинк (на 0,9 мг / л).

4.2 Шляхи покращення екологічних умов праці
На МЗХ ЗАТ «Атлант» регулярно розробляються і реалізуються заходи з охорони праці, поліпшення умов праці та техніки безпеки. Забезпечення безпеки і хороших умов праці вимагає від підприємства відповідних цільових матеріальних витрат, які знаходять своє відображення в собівартості готової продукції. Кошти, витрачені на заходи з охорони праці в 2008 році, склали 856,9 млн. р..
При розрахунку собівартості продукції за елементами витрат витрати по забезпеченню безпеки і нормальних умов праці відносять до інших витрат. У пункт «Витрати на охорону праці» включаються такі елементи:
- Вартість матеріалів, палива, енергії на утримання, експлуатацію, поточний ремонт будівель, споруд, інвентарю, приладів, ведення технологічних процесів для охорони навколишнього середовища;
- Оплата праці та витрати, пов'язані з використанням праці персоналу, зайнятого забезпеченням безпеки праці та охороною навколишнього середовища у відокремлених структурних підрозділах;
- Амортизація будівель, споруд, обладнання, що використовуються в структурних підрозділах для забезпечення безпеки праці (в частині, що відноситься до даної статті витрат);
- Знос малоцінних, швидкозношуваних предметів, інвентарю, приладів, що використовуються для забезпечення безпеки праці;
- Платежі за викиди (скиди) забруднюючих речовин в частині, що відносяться на собівартість продукції;
- Інші витрати, які здійснюються для забезпечення безпеки праці та охорони навколишнього середовища.
Велике значення поліпшення умов праці пояснюється тим, що вони в основному являють собою виробничу середу, в якій протікає життєдіяльність людини під час праці. Від його стану в прямій залежності перебуває рівень працездатності людини, результати його роботи, стан здоров'я, ставлення до праці. Поліпшення умов праці суттєво впливає на підвищення його продуктивності. У зв'язку з цим, як показує практика, витрати на їх здійснення окупаються в середньому за 3 - 5 років. Взагалі фактори, що формують умови праці, діляться на дві великі групи: фактори, які залежать від особливостей виробництва, і фактори, зумовлені особливостями виробництва. До першої групи належать природно-природні, соціально-економічні та інші чинники. Фактори, що відносяться до другої групи, поділяються на виробничі та соціально-психологічні.
Виробничі фактори - це найбільш велика група факторів, що породжуються особливостями даного виробництва та формують специфічні умови праці. Серед них виділяється кілька підгруп: психофізіологічні, санітарно-гігієнічні, естетичні, господарсько-побутові, організаційні, матеріальні.
За 2008 р. на МЗХ зареєстровано сім нещасних випадків на виробництві.
Причини:
- Порушення вимог безпеки праці іншим працівником;
- Незадовільна організація проведення ремонтних робіт;
- Залучення потерпілої до роботи не за фахом;
- Неуважність потерпілого;
- Відсутність технологічного процесу на ремонтні роботи;
- Допуск потерпілого до роботи без навчання;
- Незадовільна організація робочих місць;
- Порушення техпроцесу.
Зниження собівартості шляхом зменшення витрат на охорону праці є складним завданням, тому що поліпшення умов праці вимагає прямих фінансових вкладень. Зниження витрат у частині забезпечення оптимальних умов роботи, може поставити під загрозу життя і здоров'я працюючих. Адміністрацією підприємства ведеться робота щодо попередження нещасних випадків та захворюваності на виробництві, забезпечення безпечних і здорових умов праці та виробничого побуту, виключенню важких фізичних робіт.
На підприємстві впроваджена система контролю над станом охорони праці та техніки безпеки у структурних підрозділах, якою передбачені регулярні перевірки. По всіх проведених перевірок і обстежень видаються приписи і видаються накази з розробкою заходів щодо усунення виявлених порушень.
Усі працюючі забезпечені спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту відповідно до норм безплатної видачі засобів індивідуального захисту, встановленими Міністерством праці і соціального захисту. Функціонує пункт прання і підгонки спецодягу.
Для забезпечення безпечних умов праці робочих передбачені наступні заходи:
- Розміщення устаткування відповідає точності технологічного процесу та чинним технологічним нормам;
- На всіх рухомих і обертових частинах і механізмах передбачені огородження і попереджає забарвлення;
- Налагоджена чітка система інструктажу з техніки безпеки;
- Передбачені ремонтні площадки та підйомно-транспортні механізми;
- Проводяться роботи щодо скорочення і ліквідації важких фізичних робіт та зменшення чисельності працюючих, зайнятих ручною працею.
Для забезпечення сприятливих умов праці працюючих велике значення мають питання санітарного благоустрою підприємства і організації, санітарно-побутового обслуговування робітників.
Виробничі приміщення повинні бути світлими, теплими і сухими. Площі робочих приміщень повинні бути такими, щоб на одного робітника припадало не менше чотирьох квадратних метрів. Об'єм виробничого приміщення на одного працюючого повинен складати не менше 15 м 3. Вікна повинні бути обладнані відкриваються кватирками або фрамугами незалежно від вентиляційних споруд. Світлові ліхтарі склити армованим склом. Якщо для цієї мети застосовують просте скло, то під ліхтарями підвішують металеві сітки.
Температура повітря у виробничих приміщеннях в холодний і перехідний період визначається характеристикою виробничого приміщення і категорією роботи. Враховуючи, що на МЗХ ЗАТ «Атлант» основна частина робіт відноситься до категорії середньої і легкої, температура в приміщенні в холодну пору року повинна бути не нижче 18-21 о С при відносній вологості 60-40% і швидкості повітря до 0,2 м / с; при виконанні важких робіт температура в приміщенні повинна бути не нижче 16-18 о С при відносній вологості 60-40% і швидкості повітря 0,3 м / с. Виробничі приміщення повинні бути забезпечені доброякісною питною водою температурою не вище +20 і не нижче +8 о С на відстані не більше 75 м від робочих місць. Відстань від цеху до туалетного приміщення не повинна перевищувати 100 м.
Зони з підвищеним рівнем звуку повинні бути забезпечені знаками безпеки.
Для забезпечення необхідного мікроклімату на робочих місцях у приміщеннях обладнають вентиляцію та опалення. Пристрій вентиляції є обов'язковим. Може використовуватися природна, механічна і змішана вентиляція, яка забезпечує повітрообмін 20 м 3 / год на одну людину. Місцеві відсмоктувачі повинні забезпечувати повітрообмін 250 м 3 / ч.
У встановлені правилами технічної експлуатації терміни повинні проводитися профілактичний огляд і попереджувальний ремонт вентиляційних пристроїв.
Для опалення виробничих приміщень зазвичай використовують централізоване опалення: центральне водяне з металевими радіаторами, променисте з бетонними панелями. Для зменшення втрат тепла вантажні і транспортні прорізи утеплюють, двері постачають пристроями примусового закривання, а фрамуги, плетіння вікон та світлових ліхтарів, дверей і тамбури постійно підтримують у справному стані.
Для забезпечення нормативних параметрів мікроклімату у виробничих приміщеннях проводяться технологічні, технічні, санітарно-технічні та організаційні заходи.
Найбільш радикальними методами управління мікрокліматом є:
Максимально можлива механізація та автоматизація важких і трудомістких робіт, виконання яких супроводжується надмірним теплоутворення в організмі людини.
Дистанційне керування тепловипромінювальних поверхнями, що виключає необхідність перебування працюючих у зоні інфрачервоного опромінення.
Раціональне розміщення і теплоізоляція обладнання, комунікацій та інших джерел, випромінюючих теплоту в робочу зону, так, щоб виключалася можливість суміщення потоків променистої енергії на робочих місцях. При можливості обладнання слід розміщувати на відкритих майданчиках. Теплоізоляція його повинна забезпечувати температуру зовнішніх стінок не вище 45 о С.
Обладнання джерел інтенсивного вологовиділення з відкритою поверхнею випаровування (ванни, фарбувальні та промивні апарати та інші ємності з водою або розчинами) кришками або постачання їх місцевими відсмоктувачами.
Основний спосіб боротьби з променистої теплотою (інфрачервоним випромінюванням) на робочих місцях полягає в ізоляції випромінюючих поверхонь, тобто створення певного термічного опору на шляху теплового потоку у вигляді екранів різних конструкцій (жорстких глухих, сітчастих напівпрозорих, водяних, водно-повітряних). Дія захисних екранів полягає або у відображенні променистої енергії назад до джерела випромінювання, або в її поглинання. За принципом роботи розрізняють відображають, що поглинають, і тепловідвідні екрани. У залежності від можливості спостереження за ходом технологічного процесу екрани можна розділити на три типи: непрозорі, напівпрозорі і прозорі.
Серед організаційних заходів варто зазначити наступні:
- Організація раціонального водно-сольового режиму працюючого з метою профілактики перегріву організму. Для цього до питної води додають невелику кількість (0,2 - 0,5%) повареної солі і насичують її діоксидом вуглецю (сатуріруют). Прийом газованої підсоленої води дозволяє швидко відновлювати порушене водно-сольовий рівновагу організму, втамовувати спрагу, компенсувати потовиділення і відповідно знижувати втрати маси. Діоксид вуглецю надає смак воді і покращує секрецію шлункового соку.
- Пристрій в «гарячих цехах» спеціально обладнаних кімнат, кабін або місць для короткочасного відпочинку, до яких подається очищений і помірно охолоджене повітря.
- Для попередження переохолодження і простудних захворювань працюючих біля входу в цех влаштовують тамбури або створюють повітряні завіси, які направляють потік холодного зовнішнього повітря у верхню зону приміщення. Для працюючих тривалий час на холоді передбачають спеціально обладнані приміщення для обігріву.
Для забезпечення нормативних мікрокліматичних умов у холодний період року виробничі та адміністративно-побутові приміщення мають бути обладнані системами опалення.
Опалення проектується для забезпечення в приміщеннях розрахункової температури повітря, яка приймається в залежності від періоду року. Для холодного періоду року розрахунок опалення здійснюється з урахуванням забезпечення мінімальної з допустимих температур. У громадських, адміністративно-побутових і виробничих приміщеннях опалювальних будівель, коли вони не використовуються, і в неробочий час слід приймати температуру повітря нижче нормованої, але не нижче +5 о С, забезпечуючи відновлення нормованої температури до початку використання приміщення або до початку роботи без збільшення наведених витрат.
На постійних робочих місцях у приміщеннях пультів керування технологічними процесами необхідно приймати розрахункову температуру повітря +22 о С і відносну вологість не більше 60% протягом усього року.
Найбільш сучасним способом забезпечення оптимальних параметрів мікроклімату в приміщеннях є кондиціювання повітря.
Кондиціювання повітря - автоматична підтримка в закритих приміщеннях всіх або окремих параметрів повітря (температури, відносної вологості, чистоти, швидкості руху) з метою забезпечення, головним чином, оптимальних метеорологічних умов, найбільш сприятливих для самопочуття людей, ведення технологічного процесу, збереження цінностей культури.
У загальному випадку під кондиціонуванням розуміється нагрівання або охолодження, зволоження або осушення повітря і очищення його від пилу. Використовуються різні типи кондиціонерів, які залежно від витрати повітря поділяються на промислові, напівпромислові і побутові.
При низькій якості кондиціонерів та недосконалої технології їх обслуговування в робочих секціях можливе накопичення мікроорганізмів, в тому числі й патогенних. Тому в сучасних кондиціонерах передбачена реалізація додаткових операцій - знезараження, дезодорації, ароматизації, іонізації повітря.
Розрізняють системи комфортного кондиціонування, що забезпечують у приміщенні постійні комфортні умови для людини, і системи технологічного кондиціонування, призначені для підтримки в виробничому приміщенні необхідних технологічним процесом умов.
Аероіони підвищують розумову і фізичну працездатність, знімають стрес, зміцнюють нервову систему, підвищують опірність організму інфекційним захворюванням.
Аероіони характеризуються зарядом частинок і їх рухливістю. Розрізняють негативні і позитивні аероіони.
Санітарні правила регламентують в повітряному середовищі приміщень виробничих і громадських будівель рівні аероіонізації та змісту позитивних і негативних аероіонів (таблиця 4.1).
Таблиця 4.1 - Рівні аероіонізації повітряного середовища виробничих і громадських приміщень
Рівень аероіонізації Число іонів в 1 см 3 повітря
n +
n -
Мінімально необхідний 400 600
Оптимальний 1 500 - 3 000 3 000 - 5 000
Максимально допустимий 500 50 000
Мінімально необхідний і максимально допустимий рівні визначають регламентований інтервал змісту аероіонів в повітрі приміщень.
Для постійних робочих місць в громадських приміщеннях за наявності джерел аероіонізації приймаються оптимальні значення, а для непостійних робочих місць і у виробничих умовах концентрація аероіонів повинна знаходиться в інтервалі від мінімально необхідного до максимально допустимого рівнів.
Технічні засоби іонізації або корекції аероіонного режиму приміщення повинні застосовуватися у випадках, якщо умови перебування персоналу не задовольняють вищевказаним вимогам.
Для нормалізації аероіонного складу повітря в приміщеннях використовують припливно-витяжну вентиляцію, групові та індивідуальні іонізатори повітря, пристрої автоматичного регулювання іонного режиму повітряного середовища.
При поточному санітарному нагляді вимірювання вмісту аероіонів проводиться не рідше одного разу на рік.
Джерелами шуму і вібрації є різні процеси, обладнання, явища, що створює певні труднощі в боротьбі з ними і звичайно вимагає одночасного проведення комплексу заходів як інженерно-технічного, так і санітарно-гігієнічного характеру.
Шум - сукупність звуків різної інтенсивності та висоти, безладно змінюються в часі і викликають у працюючих неприємні суб'єктивні відчуття. З фізіологічної точки зору, шумом є будь-який небажаний звук, який заважає сприйняттю корисних звуків у вигляді виробничих сигналів й мови.
Шум як фізичний фактор представляє собою хвилеподібно розповсюджується механічне коливальний рух пружного середовища (повітря), що носить, як правило, безладний випадковий характер. При цьому джерелом його є будь-яка коливається тіло, виведене зі стійкого стану зовнішньою силою.
Зниження шуму і вібрації у виробничих умовах можна домогтися наступними методами:
- Усунення або зменшення шуму та вібрації у джерелі їх виникнення;
- Локалізація джерел шуму і вібрації засобами звуко-та віброізоляції; звуко - і вібропоглощенія;
- Раціональне розміщення технологічного устаткування, машин, механізмів;
- Акустична обробка приміщень (зниження щільності звукової енергії в приміщенні, відбиттів від стін, перекриттів, обладнання);
- Впровадження малошумних технологічних процесів і обладнання, оснащення машин і механізмів дистанційним управлінням, створення раціонального режиму праці та відпочинку працюючим;
- Застосування засобів індивідуального захисту;
- Використання лікувально-профілактичних заходів.
Як показує практика, найбільш ефективним є боротьба з шумом в джерелі його виникнення. Як правило, шум машин і механізмів виникає в результаті пружних коливань, як всього механізму, так і його частин, окремих деталей.
Для зменшення механічного шуму слід своєчасно проводити ремонт обладнання, ширше застосовувати примусове змазування тертьових поверхонь і балансування обертових частин.
Дієвим методом зниження рівня шуму є установка звукоізолюючих і звуковбирних перешкод на шляху його поширення.
При неможливості або неекономічність реалізації протигаласливих заходів, а також для роботи в аварійних умовах працюючі повинні бути забезпечені засобами індивідуального захисту від шуму. Ефективність цих засобів залежить від їх конструкції, якості використовуваних матеріалів, сили притиснення, виконання правил експлуатації.
Методи і засоби захисту від вібрації класифікуються в залежності від ступеня контакту працюючих з джерелом вібрації.
Боротьбу з вібрацією можна ефективно проводити за допомогою вибропоглощающих і віброізолюючих матеріалів і спеціальних пристроїв. В якості засобів індивідуального захисту від вібрації використовують спеціальне взуття на масивно гумовій підошві, рукавиці, рукавички, вкладиші, які виготовляються з упругодемпфірующіх матеріалів. Важливими моментами у системі заходів щодо зниження негативного впливу шуму та вібрації є правильна організація праці та відпочинку, постійне медичне спостереження за станом здоров'я операторів, спеціальні лікувально-профілактичні заходи, такі, як гідромасаж, гідропроцедури, вітамінізація.
4.3 Заходи щодо поліпшення екологічних умов праці
У 2008 році на підприємстві було проведено ряд природоохоронних заходів, фінансування яких здійснювалося за рахунок власних коштів. Звіт про виконання природоохоронних заходів за 2008 рік наведено в таблиці 4.2.
Таблиця 4.2 Звіт про виконання природоохоронних заходів за 2008 р.
Найменування заходів Загальна кошторисна вартість, тис. р.. Термін виконання (рік початку і закінчення) Освоєно кап. вкладень на 01.01.2009 р., тис. р.. Примітка
% У поточних цінах
1 2 3 4 5 6
Реконструкція очисних споруд зливової каналізації 2 197 070,00 2007-2009 42,9 942 225,00 Коефіцієнт 1 220,657
Визначення класу токсичності відходів 10 000,00 2008 152,7 15 265,90 ---
Придбання газо-пилеуловлювальне установки «Улов-3000» 7 466,20 2008 100,0 7 446,20 Продуктивність 3 тис. м 3 / год
Придбання газо-пилеуловлювальне установки «ПУ-1500» 2 554,50 2008 100,0 2 554,50 Продуктивність 1,5 тис. м 3 / год
Установка для ультразвукового зварювання 284 358,66 2008 100,0 284 358,66 Зниження викидів на 4, 2 тонн / рік
Витрати підприємства на охорону навколишнього середовища, екологічні платежі і плата за природні ресурси наведені в додатку Г.
За рахунок впровадження природоохоронних заходів у 2008 році були знижені екологічні податки за викиди і скиди забруднюючих речовин на 30 223,2 тис. р.
У 2008 році за порушення природоохоронного законодавства підприємством було сплачено 6 543,9 тис. р. (Видобуток водних ресурсів понад встановлених лімітів).
За рахунок функціонування Системи управління навколишнім середовищем на підприємстві в 2008 році були знижені екологічні податки на 66 011,925 тис. р..
У 2008 році Міністерством промисловості Республіки Білорусь проводилася перевірка організації та здійснення виробничого екологічного контролю, локального моніторингу навколишнього середовища, дотримання технологічних регламентів та екологічних нормативів на МЗХ.
Мінським міським комітетом природних ресурсів і охорони навколишнього середовища проводилася перевірка кількісного та якісного складу викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел у рамках локального моніторингу. Результати перевірки підтвердили відповідність кількісного та якісного складу викидів забруднюючих речовин проекту гранично допустимих викидів МЗХ.

ВИСНОВОК
Собівартість продукції, робіт, послуг являє собою один з найважливіших узагальнюючих показників діяльності організації, що відображає ефективність використання всієї сукупності ресурсів, результатів інноваційної діяльності в галузі техніки, технології, організації праці, виробництва і управління. Будучи основою ціноутворення та конкурентоспроможності продукції, собівартість постійно підвищується в силу наступних причин: підвищення цін на матеріальні ресурси; підвищення заробітної плати у зв'язку із зростанням мінімальної базової величини і тарифної ставки першого розряду; переоцінки основних фондів і, у зв'язку з цим, підвищення амортизаційних відрахувань ; переоцінки оборотних коштів у зв'язку з інфляційними процесами і т.д.
Мета дипломного проекту: на підставі інформації про розвиток підприємства в минулому і даних про виробничо-господарської та збутової діяльності за останні три роки зробити аналіз і встановити можливі напрямки зниження собівартості продукції.
Мета дипломного проекту була досягнута за рахунок:
- Вдосконалення організаційної структури підприємства;
- Вдосконалення методології обліку витрат;
- Вдосконалення методології управління витратами.
У науково-дослідному розділі були встановлені, фактори, що впливають на зміну собівартості продукції, джерела, чинники та резерви зниження собівартості виробленої продукції. Так само була проаналізована світова практика обліку та розподілу витрат.
В аналітичному розділі проведено аналіз організаційної структури та основних виробничих показників: обсягу і структури продукції, собівартості, прибутку, рентабельності, фінансових результатів діяльності підприємства. На підставі аналізу були зроблені наступні висновки:
- Організаційна структура підприємства в цілому є ефективною, однак вона не відповідає завданню комплексного управління витратами виробничо-господарської діяльності підприємства і собівартістю виробленої продукції зокрема.
- Обсяг виробленої і реалізованої продукції характеризується тенденцією до зростання, проте витрати на карбованець зростають більш високими темпами, що свідчить про наявність резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію.
- У собівартості продукції основну частку складаю сировину та матеріали (близько 70%), друге місце за значимістю займає стаття кошти на оплату праці. Інші статті надаю менший вплив на структуру собівартості.
- Підприємство є прибутковим з досить високим рівнем рентабельності. Однак у 2008 році намітилося істотне скорочення прибутку, що обумовлено значним зростанням цін на сировину.
У проектному розділі на підставі виявлених недоліків були запропоновані наступні заходи, що дозволяють підвищити ефективність системи управління собівартістю продукції, що випускається, а також знизити витрати на випуск продукції:
- Пропозиція щодо організації відділу контролінгу;
- Пропозиція щодо вдосконалення методології управління витратами;
- Пропозиція щодо вдосконалення методології обліку витрат;
- Пропозиції щодо оптимізації екологічних умов праці, зокрема: придбання газо-пиловловлюючих установок, установки для ультразвукового зварювання, зниження рівня шуму і вібрації.
Як було встановлено із аналізу організаційної структури, функції управління витратами, і собівартістю зокрема, розмиті. З метою систематизації робіт з управління собівартістю виробленої продукції був спроектований відділ контролінгу. Спроектована служба складається з 5 співробітників:
а) начальник служби контролінгу;
б) контролер - куратор цехів (два співробітника);
в) контролер - спеціаліст з управлінського обліку;
г) контролер - фахівець з інформаційних систем.
Відділ контролінгу є координаційним центром роботи з управління витратами підприємства. Планується ефект у розмірі 3028345 тис. р..
Очевидно, що відділ, що спеціалізується на управлінні витратами, повинен мати сучасний методологічний апарат для виконання своїх завдань. У зв'язку з цим в якості основного інструменту управління витратами була використана система цільового планування витрат.
Основу концепції становить зміна погляду на взаємозалежність ціни, прибутку і собівартості. Основною умовою для розрахунків є ціна, за якою можна здійснити продаж в плановані обсяги, і прибуток, зменшення суми якої позбавляє сенсу роботи над цим продуктом. Підсумком розрахунків є собівартість, до якої необхідно вписатися при розробці, виробництві і просуванні продукту. Використання системи цільового планування витрат дозволить змінити підхід до управління собівартістю виробленої продукції. Визначаючи собівартість як похідну від ціни, що є в умовах ринкової економіки константою, система підвищує мотиваційний рівень роботи зі зниження рівня витрат на виробництво продукції. Економічний ефект від впровадження заходів у рамках цільового планування витрат складе 756 813,427 тис. р..
Для досягнення мети зниження собівартості необхідно мати уявлення про реальний рівень витрат на вироблену продукцію.
У результаті розгляду основних методів обліку і розподілу витрат, найбільш відповідають цілям моніторингу рівня собівартості і визначення надлишкових витрат, був визнаний поопераційний метод обліку витрат.
Використання поопераційного методу обліку витрат у виробництві дозволить з високою точністю оцінити собівартість продукції, уникнувши спотворень, характерних для традиційних систем обліку витрат. Поопераційний метод дозволяє приймати обгрунтовані рішення щодо:
- Зниження витрат. Реальна картина витрат дає можливість точніше визначати види витрат, які необхідно оптимізувати;
- Цінової політики. Точне віднесення витрат на об'єкти калькуляції дозволяє визначити нижню межу цін, подальше зниження яких щодо такої межі веде до збитковості продукту;
- Товарно-асортиментної політики. Реальна собівартість дозволяє розробити програму дій по відношенню до того чи іншого продукту - зняти з виробництва, оптимізувати витрати або підтримувати на поточному рівні;
- Оцінки вартості операцій. Можна вирішити, чи доцільно передавати ті чи інші операції підрядникам або необхідно проводити організаційні перетворення.
Використання поопераційного методу розрахунку собівартості дозволить оптимізувати асортимент продукції, що випускається за рахунок диференційованого підходу до різних моделей продукції та оцінити доцільність виробництва окремих комплектуючих власними силами.
Впровадження поопераційного методу зажадає значних одноразових капітальних вкладень. За перший рік витрати перевищать результат на 61 845, 960 тис.р. Запланований термін окупності проекту - 3,4 року.
Разом сумарний економічний ефект від впровадження заходів склав: 3723313 тис. р..

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1 Аналіз господарської діяльності в промисловості: підручник / Л.А. Богданівська [и др.]; під заг. ред. В.І. Стражева. - Мінськ: Обчислюємо. шк., 1996.
2 Вумек, Дж.П. Бережливе виробництво. Як позбавитися від втрат і добитися процвітання вашої компанії / Дж. П. Вумек, Т. Даніел Джонс - М.: Альпина Бизнес Букс, 2008.
3 Грибоєдова І А. Статистика в промисловості [Текст]: учеб.-метод. комплекс / І.А. Грибоєдова, Д.Ю. Бусигін; під ред. І.А. Грибоєдова. - Мінськ: Вид-во МІУ, 2006.
4 Конструкторська документація. Креслення деталей: навч. посібник з курсу «Конструювання РЕУ» для студ. спец. «Проектування і виробництво РЕМ» / Ж.С. Воробйова [и др.]. - Мінськ: БДУІР, 2003.
5 Основні положення по складу витрат, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) від 20/01/2009.
6 Охорона праці: навч. посібник для учнів установ, що забезпечують отримання проф. технічної освіти / І.Ю. Крижанівський [и др.]. - Мінськ: Білорусь, 2007.
7 Положення про відділ планування та економічного аналізу / / До наказу по заводу, 2005.
8 Пояснювальна записка МЗХ ЗАТ «Атлант» до річного звіту / 2006.
9 Пояснювальна записка МЗХ ЗАТ «Атлант» до річного звіту / 2007.
10 Пояснювальна записка МЗХ ЗАТ «Атлант» до річного звіту / 2008.
11 Пуригін А.В. Визначення собівартості методом Activity based costing / О.В. Пуригін / / Планово-економічний відділ. - 2008. - № 5 (5). - С. 30-39.
12 Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства: 4-е вид., Перераб. і доп. / Г.В. Савицька. - К.: знання, 2000.
13 Збірник методик щодо розрахунку викидів в атмосферу забруднюючих речовин різними виробництвами. - Л.: Гидрометеоиздат, 1986.
14 Свєтов А.Ф. Вміти треба платити менше, а отримувати більше. Резерви зниження собівартості продукції / А.Ф. Свєтов / / ЕФУ. - 2008. - № 3 (3). - С.40-43.
15 Смольський А.П. Калькулювання собівартості за змінними витратами як інструмент управління / А.П. Смольський / / Планово-економічний відділ. - 2008. - № 7 (7). - С. 28-35.
16 Старова Л.І. Методичні вказівки до практичних занять з курсів "Техніко-економічний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства» та «Аналіз господарської діяльності підприємства» / Л.І. Старова. - Мінськ: БДУІР, 2001.
17 Суворов Г.А. Гігієнічне нормування виробничих шумів і вібрацій / Г.А. Суворов [и др.]. - М.: Медицина, 1984.
18 Суша Г.З. Економіка підприємства: навч. посібник / Г.З. Суша. - М.: Нове знання, 2003.
19 Хріпач В.Я. Економіка підприємства: навч. посібник / В.Я. Хріпач. - М.: Фінанси, облік, аудит, 1997.
20 Челноков, А.А. Охорона праці: навч. посібник / А.А. Челноков, Л.Ф. Ющенко. - Мінськ: Обчислюємо. шк., 2006.
21 Шимова, О.С. Основи екології та економіка природокористування / О.С. Шимова, Н.К. Соколовський. - Мінськ: БГЕУ, 2002.
22 Економіка та організація виробництва: керівництво з переддипломної практики та дипломного проектування для студ. всіх форм навч. / Е.А. Афітов [и др.]; під ред. В.П. Пашуто. - Мінськ: БДУІР, 2007.
23 Економіка підприємства: навч. посібник / Л.М. Нехорошева [и др.]; під общ.ред. Л.М. Нехорошева. - 3-е вид. - Мінськ: Обчислюємо. шк., 2005.

ДОДАТОК А
(Обов'язковий)
Організаційна структура МЗХ ЗАТ «Атлант»


ДОДАТОК Б
(Обов'язковий)
Характеристика очисних споруд Мінського заводу холодильників
Найменування очисної споруди і метод очищення Пропускна здатність, м 3 / рік
Ефективність очищення
Проектна Фактична Найменування інгредієнта Середня концентрація за проектом Середня концентрація фактично
Надійшло, мг / л Скинуто, мг / л Надійшло, мг / л Скинуто, мг / л ПДС
1 2 3 4 5 6 7 8
Очисні споруди гальваніки
Метод очищення:
гальванокоагуляція,
нейтралізація реагентна,
відстоювання,
фільтрація
120 000 70 000 рН;
алюміній;
залізо;
мідь;
нікель;
цинк;
хром (заг.)
2,00
36,00
21,00
22,00
32,00
46,00
17,00
6,5-8,5
0,5
2,0
0,15
0,15
-
0,04
1,93
4,70
30,60
1,40
1,00
12,00
17,50
6,5-8,5
1,0
4,0
1,0
1,0
4,0
1,6
Очисні споруди забарвлення (корпус № 1)
Метод очищення:
нейтралізація реагентна,
відстоювання,
фільтрація
154 000 154 000 рН;
залізо;
мідь;
нікель;
цинк;
хром (заг.)
9,80
-
-
-
-
0,04
6,5-8,500
2,00
0,015
0,15
-
0,04
12,37
1,90
1,00
1,00
3,10
4,80
6,5-8,5
4,0
1,0
1,0
4,0
1,6
Очисні споруди забарвлення (корпус № 12)
Метод очищення:
нейтралізація реагентна,
відстоювання,
фільтрація
10 000 6 000 рН;
завислі речовини;
залізо;
мідь;
нікель;
цинк;
хром (заг.)
10,0
600,0
4,0
1,4
1,4
2,8
-
6,0-9,0
300
2,0
1,0
1,0
2,0
0,5
10,0
600
4,0
1,4
1,4
2,8
-
6,0-9,0
300,0
2,0
1,0
1,0
1,0
---
Очисні споруди миття автотранспорту
Методи очищення:
відстоювання,
фільтрація
10 000 7 000 завислі речовини;
нафтопродукти
3 000,0
100,0
18,0
4,0
3 000,0
100,0
18,0
4,0
Очисні споруди оборотної системи водопостачання ділянки екструзії
Методи очищення:
флотація,
фільтрація
84 000 84 000 завислі речовини 300,0 5,0 300,0 5,0
Очисні споруди промдождевих вод
Методи очищення:
флотація,
відстоювання,
фільтрація,
хемосорбція
200 000 200 000 завислі речовини;
нафтопродукти;
залізо;
БПК
600,0
40,0
0,7
30,0
30,0
0,3
0,3
6,0
600,0
40,0
0,7
30,0
30,0
0,3
0,3
6,0

ДОДАТОК В
(Обов'язковий)
Довідка про витрати на охорону навколишнього середовища, екологічні платежі і плата за природні ресурси
Напрямок витрат Витрати, тис. руб.
2005 2006 2007 2008
1 2 3 4 5
1 Поточні витрати, всього 1 129 966.4 2 148 145.0 1 699 396,5 2 050 063,3
1.1 Охорона та раціональне використання водних ресурсів 396 901.5 1 382 673.2 673 279,7 995 613,7
в тому числі виплачено іншим підприємствам за прийом і очищення стічних вод 160 333.7 190 623.1 272 767,1 448 108,0
1.2 Охорона атмосферного повітря 335 211.2 387 988.4 417 996,7 398 053,0
1.3 Охорона навколишнього середовища від забруднення відходами виробництва 395 125.9 374 873.0 589 072,1 652 036,2
в тому числі виплачено іншим підприємствам за приймання, зберігання та знешкодження відходів 119 181.1 48 189.8 300 441,9 110 100,8
1.4 Екологічна паспортизація, сертифікація, аудит і страхування 2 727.8 2 610.4 19 048,0 4 360,4
2 Витрати на капітальний ремонт основних виробничих фондів за ООС, всього 125 302.4 606 736.9 193 711,5 72 827,6
3 Екологічні податки, всього 155183.8 306 123.6 424 927,3 789 761,2
в тому числі
3.1 За викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел 104 754.7 177 627.7 241 832,2 239 086,6
3.2 За викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря від пересувних джерел 32 609.5 63 071.0 85 846,1 111 676,9
3.3 За розміщення відходів виробництва 17 819.6 65 424.9 97 249,0 429 326,4
3.4 За скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти 9 671,2
4 Плата за природні ресурси --- --- 97,3 6 704,1
в тому числі
за видобуток водних ресурсів (артезіанська вода) --- --- 97,3 6 704,1
5 Плата за землю 525 148.5 864 963.4 1 112 625,9 1 644 697,0
6 Вартість основних виробничих фондів за ООС, всього 3 613 506.0 4 849 350.9 9 594 857,2 7 226 603,5
в тому числі
6.1 З охорони раціонального використання водних ресурсів 2 098 123.0 3 011 772.7 9 594 857,2 4 840 534,4
6.2 За охорону атмосферного повітря 583 916.0 808 258.5 --- 215 603,1
6.3 За використання та знешкодження відходів 931 467.0 1 029 319.7 --- 2 170 466,0
Залежно від характеру організації і технології виробництва застосовуються різні способи визначення собівартості продукції. У промисловості застосовуються різні методи розрахунку собівартості.
Метод розрахунку собівартості об'єкта - віднесення або розподіл частини витрат підприємства на даний об'єкт. Поняття «віднесення» і «розподіл» в даному випадку схожі і означають зіставлення витрат з кінцевим об'єктом непрямим методом. Однак останнє частіше застосовується у разі більшої кількості об'єктів витрат і щодо кожного конкретного об'єкта теж є «віднесенням». Далі розглянемо різні методи розподілу або віднесення витрат. Виділяють три основні методи розподілу витрат [2, стор 24]:
- Пряме відстеження;
- Причинно-слідче розподіл;
- Умовний розподіл.
Пряме відстеження витрат передбачає, що шляхом фізичного спостереження витрати можуть бути точно віднесені на кінцевий об'єкт. Цей спосіб є найбільш точним і застосовується частіше за все щодо змінних витрат. Основний недолік методу прямого відстеження полягає в тому, що може знадобитися дуже багато ресурсів для фізичного спостереження, щоб відстежити, куди йдуть витрати.
Метод розподілу витрат шляхом встановлення причинно-наслідкових зв'язків повинен бути використаний тоді, коли неможливо здійснити пряме відстеження витрат, або коли це не ефективно з точки зору витрат на ведення обліку. Цей метод розподіляє витрати виходячи з довгострокових причин. Даний метод також має свої недоліки. Він припускає, що існує тільки одна причина, один фактор витрат. У результаті застосування методу буде не коректно для витрат, які мають два або більше фактора.
Метод умовного розподілу використовується, коли не можна застосувати два вищеназваних методу. Він схожий на причинно-наслідковий метод, за винятком того, що базис розподілу витрат не є причиною витрат. У більшості випадків, це якась уже відслідковуються величина, наприклад, обсяг продажів, обсяг продукції, витрати на працю основних робітників. Так як база розподілу витрат не є причиною, цей метод буде давати менш точні результати, ніж два вищеназваних методу. Можливо, розподіл витрат буде і правильним - це відбудеться в разі сильної кореляції бази розподілу та причинного фактора. Але навіть при правильному розподілі витрат даний метод найменш застосуємо контролю над витратами. Порівняльний аналіз трьох способів відстеження і розподілу витрат за кінцевими об'єктів витрат наведено в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 - Методи розподілу витрат
Метод Середня точність Витрати на ведення обліку Придатність для контролю витрат
Пряме
відстеження
Висока Високі, потрібні значні ресурси Середня,
через відсутність аналізу факторів витрат
Причинно-наслідковий Висока Середні Висока
Умовне
розподіл
Низька Низькі Низька
Якщо витрати значимі для прийняття рішень, то оптимальним, з точки зору співвідношення вигод з використання та витрат на отримання інформація, є спосіб відстеження шляхом встановлення причинно-наслідкових зв'язків. Перевага даного методу - можливість акумулювати витрати на різних етапах ланцюжка причинно-наслідкових зв'язків. Кожен з методів відстеження витрат знайшов своє застосування в певній системі розрахунку собівартості (таблиця 1.2).
Прямий метод - у директ-костинг, прямий у поєднанні з умовним - в традиційній системі, прямий у поєднанні з причинно-наслідковим - у функціональних системах (АВС системах).
Таблиця 1.2 Методи розрахунку собівартості
Методи Директ-костинг Традиційна система Пооперационная система (АВС метод) Позамовної система Попроцессном
Прямі Пряме
відстеження
Пряме
відстеження
Пряме
відстеження
Пряме
відстеження
Умовний розподіл
Непрямі Ні Умовний розподіл Причинно-наслідкові зв'язки Пряме
відстеження
Пряме
відстеження
Директ-костинг підходить для виробничих підприємств з низькою часткою непрямих витрат.
Традиційна система - найбільш популярна система у вітчизняній практиці.
Пооперационная система. Метод АВС дозволяє підприємству з високим ступенем достовірності визначати вартість і продуктивність операцій, оцінювати ефективність використання ресурсів і обчислювати собівартість продукції (робіт, послуг). Часто дані, отримані таким методом, радикально відрізняються від результатів традиційних методів калькуляції.
Позамовної система обліку витрат застосовується в індивідуальному, дрібносерійному виробництвах складних виробів. При цьому методі об'єктом обліку і калькулювання є окремий виробничий замовлення, що видається на заздалегідь визначену кількість продукції (виробів), обсяг робіт, послуг.
Попроцессном система застосовується у випадках, коли готовий продукт одного процесу стає напівфабрикатом для іншого процесу. Усереднення витрат, прийняте за попроцессном методі, призводить до неточностей у розрахунках, зокрема, коли продукт або складові його матеріальні компоненти не повністю однорідні.
Таким чином систему розподілу витрат слід вибирати виходячи з типу підприємства, його структури витрат і потреб керівництва в управлінській інформації.
У зв'язку із зростанням непрямих витрат, що не піддаються обліку і розподілу прямим методом, постає питання про методи їх розподілу на об'єкти собівартості. Вибір методу дозволить визначити можливості системи управлінського обліку з підготовки значимої для управлінських рішень інформації, зокрема, інформації про собівартість.
Найбільш популярною системою у вітчизняній практиці є традиційна система обліку витрат. Розглянемо дану систему більш детально.
Прості традиційні системи обліку витрат розподіляють непрямі витрати з використанням єдиної тарифної ставки накладних витрат для всієї організації в цілому. Більш складні традиційні системи виділяють на підприємстві пули витрат або центри витрат. Загальні витрати, що акумулюються в кожному центрі витрат, потім розподіляються за кінцевими об'єктів з використанням окремої бази розподілу для кожного такого центру. Такий підхід є двохетапним: на першому етапі витрати розподілені по центрах, а на другому - за кінцевими об'єктів витрат. Кількісна основа розподілу витрат, яка використовується при розподілі витрат за кінцевими об'єктів, являє собою базу розподілу витрат.
Традиційні системи мають, як правило, менше баз розподілу на етапі розподілу за кінцевими об'єктів витрат, ніж на етапі розподілу за центрами. До баз розподілу зазвичай належать: години праці основних працівників, години роботи обладнання і число одиниць випущеної продукції. Інші бази використовуються рідко. Таким чином, модель традиційних систем передбачає, що величина накладних витрат залежить головним чином від годин праці основних працівників, годин роботи обладнання і кількості одиниць випущеної продукції. Однак існують і інші бази розподілу витрат, використання яких зустрічається в традиційних системах:
- Основні виробничі матеріали;
- Основні витрати.
Найбільш істотним недоліком традиційних систем розрахунку собівартості є викривлення собівартості. Причина спотворень полягає в тому, що використовувана база розподілу витрат не відповідає реальним причинно-наслідкових зв'язків між витратами і кінцевими об'єктами. Найбільш часто використовувані бази розподілу:
- Кількість одиниць продукції;
- Кількість годин праці основних робітників (вартість праці основних робітників);
- Кількість годин роботи обладнання;
- Вартість основних матеріалів;
- Основні витрати.
Спотворення відбуваються з певних причин і найчастіше ними є характеристики продуктів. До числа основних з них відносяться:
- Складність продуктів при складанні, кількість комплектуючих або видів матеріалів;
- Вартість матеріалів;
- Розміри партії і замовлень;
- Обсяги випуску продуктів.
Спотворення собівартості продуктів, які різняться за складністю побудови та кількості комплектуючих і видів матеріалів, відбувається через прирівнювання собівартості більш складних продуктів до собівартості менш складних, хоча перші споживають більшу кількість ресурсів підприємства. Таким чином, собівартість більш складних продуктів занижується, а менш складних - завищується. Якщо система розрахунку використовує як базу розподілу працю основних робітників або час роботи устаткування - то не можна зробити прямого висновку щодо спотворень розрізняються по складності складання продуктах. Однак при використанні цієї бази все одно спотворюється собівартість продуктів, що розрізняються за кількістю комплектуючих і видів матеріалів по вищезгаданих причин. Аналогічна ситуація відбувається і при використанні в якості бази розподілу вартості матеріалів або вартості основних витрат. У цьому випадку вважається, що і складні і прості продукти мають однакове співвідношення витрат на матеріали до решти витрат, зокрема до непрямих.
Тепер розглянемо спотворення собівартості продуктів, що відрізняються за вартістю матеріалів. Явні спотворення собівартості проявляться, якщо традиційна система буде використовувати в якості бази розподілу витрат вартість матеріалів або величину основних витрат. Тоді розрахунок здійснюється виходячи з припущення, що непрямі витрати містяться в кожному продукті пропорційно витратам на матеріали або на матеріали плюс працю. Проте, недорогі відносно матеріалів продукти можуть вимагати більших витрат при розробці або перевірці якості. Виходить, що продукти з більшою вартістю матеріалів притягують на себе ще більшу кількість непрямих витрат і їх собівартість завищується.
Спотворення собівартості продуктів, що відрізняються за розміром партії при виготовленні або величини замовлення, відбувається наступним чином. Очевидно, що виробництво партії або виготовлення замовлення вимагає певних, і часто значних, витрат на налагодження обладнання, закупівлю партії комплектуючих, можливо, певні інженерні роботи. У реальності продукти у більш дрібних партіях за інших рівних завжди дорожче аналогічних продуктів у великих партіях, тому, що несуть більший вантаж загальних по відношенню до виробленої партії витрат. При використанні будь-якої з поширених баз розподілу в традиційній системі (кількість одиниць продукції, праця основних робочих, годинник обладнання, вартість матеріалів, основні витрати) - продукція дрібних і великих партій буде коштувати однаково. Таким чином, собівартість продукції в дрібних партіях занижується, а собівартість продукції у великих партіях завищується.
Спотворення собівартості, пов'язані з обсягом виробленої продукції, виявляються через те, що кожен продукт вимагає витрат з розробки, закупівель сировини, перевірки якості та інших супутніх внутрішньофірмових послуг, і ці витрати знаходяться в мінімальній залежності від обсягу продукції. Продукти з великим обсягом випуску при умовному розподілі схильні перетягувати на себе більшу кількість непрямих витрат, а продукти з меншими обсягами - менше. Таким чином, собівартість продуктів з великим обсягами виробництва у традиційних системах завищується, а з невеликими - занижується.
Узагальнимо наявність спотворень собівартості при різних комбінаціях характеристик продуктів і баз розподілу в таблиці 1.3:
Таблиця 1.3 Зведена таблиця спотворень собівартості
Фактор Характеристика товару Кількість одиниць продукції Праця основних робітників Години роботи обладнання Вартість матеріалів Основні витрати
Складність продуктів Складний продукт Заниження Заниження Заниження Заниження Заниження
Вартість матеріалів Нематеріалоемкій Ні однозначних спотворень Ні однозначних спотворень Ні однозначних спотворень Заниження Заниження
Розмір партії Продукт у невеликій партії Заниження Заниження Заниження Заниження Заниження
Обсяг
випуску
Продукт з низьким обсягом виробництва Заниження Заниження Заниження Заниження Заниження
Як бачимо, умовний розподіл витрат, що використовується у традиційних системах, не може дозволити точним чином розрахувати собівартість на підприємстві з великим числом бізнес-процесів. Умовне розподіл у традиційних системах передбачає, що непрямі витрати (зокрема витрати на маркетинг, розробку та тестування продуктів, контроль якості та інше) містяться в собівартості продукції в тій же пропорції, що і праця основних робітників або витрати на матеріали. Очевидно, що для різних продуктів, вироблених на одному підприємстві, співвідношення непрямих витрат з прямими основними в структурі собівартості може бути різним. Чим більше величина таких відмінностей в структурі собівартості продукції на підприємстві - тим сильніше спотворюється собівартість цієї продукції при розрахунку її традиційним методом.
Розглянемо можливі наслідки застосування менеджментом невірної інформації про собівартість:
По-перше, це неправильне встановлення продажних цін на продукцію підприємства. Встановлення меншою ціни внаслідок заниженої собівартості зменшить потенційну прибуток від виробництва і реалізації даного продукту або, у крайньому випадку, взагалі приведе до збитковому виробництву. Встановлення завищених цін на продукт з реально більш низькою собівартістю може призвести до втрати частки ринку і обсягів продажу.
По-друге, можливе прийняття рішення про припинення виробництва прибуткової продукції, грунтуючись на інформації про завищену собівартості і відповідно, негативною рентабельності.
По-третє, можливе виробництво неприбуткових продуктів і заняття неприбутковими видами діяльності.
Таким чином, використання традиційних систем розрахунку собівартості може призвести до спотворень інформації про витрати на виробництво продукції, а значить до помилок при прийнятті управлінських рішень. Інтенсивна глобальна конкуренція зробила помилки в результаті неправильних рішень на основі недостатньої інформації більш ймовірними і дорогими. За останні роки зросла альтернативна вартість погана система інформації, і знизилися витрати на ведення більш сучасних систем обліку витрат, а також зріс попит на більш точні дані по собівартості продукції. Все це стало тлом, на якому з'явилася потреба в більш ефективні інструменти розрахунку і управління собівартістю.
1.3 Показники та шляхи зниження собівартості продукції
У загальному вигляді всі основні показники собівартості можна представити у вигляді наступних угруповань (таблиця 1.4).
Таблиця 1.4 Класифікація показників собівартості продукції
Класифікаційна ознака Показник
За охопленням витрат цехова собівартість
фабрично-заводська (виробнича) собівартість
повна собівартість
За тривалістю періоду середньомісячна собівартість
среднеквартальной собівартість
середньорічна собівартість
За методом розрахунку планова собівартість
нормативна собівартість
кошторисна собівартість
фактична собівартість
По об'єктах підрахунку собівартість порівнянної продукції
собівартість непорівнянної продукції
собівартість всієї товарної продукції
собівартість одиниці виробу
Більш докладно зупинимося на окремих показниках собівартості в залежності від об'єкта підрахунку, тому що дані показники будуть використані в подальшому аналізі. У залежності від аналізованого об'єкта (одиниця продукції, обсяг виробництва підрозділу або організації в цілому) розрізняють такі показники собівартості [3, стор 104]:
а) Витрати на рубль обсягу виробленої продукції.
Для характеристики динаміки собівартості всієї (порівнянної і непорівнянної) продукції використовується показник "витрати на карбованець товарної продукції», який обчислюється шляхом ділення собівартості виробленої товарної продукції в кожному році на її обсяг у вартісному вираженні. У цьому показнику витрати на виробництво приводяться до однієї базі, що дає можливість аналізувати дані про відносні рівнях собівартості за кілька років поспіль:
, (1)
де z - собівартість кожного виду продукції, що випускається, робіт, послуг;
q - кількість одиниць продукції кожного виду;
p - ціна одиниці продукції.
а) Повна собівартість обсягу виробленої продукції.
Собівартість продукції визначається як сума всіх витрат, що припадають на виготовлення даного обсягу і асортименту продукції, робіт, послуг.
б) Собівартість одиниці продукції.
Даний показник являє собою абсолютну суму витрат по калькуляційних статтях витрат на виробництво одиниці відповідного виду продукції або послуг в планованому періоді. Якщо номенклатура продукції, що випускається велика, то планові калькуляції можуть складатися по групах однорідних виробів і окремим типовим представникам цих груп. Собівартість одиниці виробів, вироблених вперше, визначається на основі кошторисних калькуляцій. При визначенні собівартості одиниці виробу необхідно відповідність її натуральному вимірнику, прийнятому для даного виробу в прейскурантах.
Можливості зниження собівартості продукції можна виявити і аналізувати за двома напрямками - за джерелами і факторам.
Під джерелами розуміються витрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції. До них відносяться витрати живої та уречевленої праці, адміністративно-управлінські витрати.
Виділяють такі джерела, за якими можна намітити резерви зниження собівартості:
- Зниження витрат на оплату праці;
- Зниження матеріаломісткості продукції;
- Скорочення витрат на управління та обслуговування виробництва;
- Економія позавиробничих втрат і витрат;
- Ліквідація непродуктивних втрат і витрат.
Під факторами розуміють заходи, що викликають зміни собівартості продукції. Всі чинники поділяються на народногосподарські, внутрішньогалузеві і внутрішньовиробничі. Народногосподарські фактори - це зміна цін на матеріали, конструкції, тарифів на електроенергію, тарифних ставок. Внутрішньогалузеві фактори передбачають покращення матеріально-технічного постачання, підвищення рівня концентрації виробництва і укрупнення підприємств, спеціалізацію, вдосконалення структури управління, розвиток кооперування. Внутрішньовиробничі чинники передбачають впровадження укрупнених збірних конструкцій і деталей, економію матеріальних ресурсів, збільшення обсягу виконуваних робіт, поліпшення використання машин, механізмів, устаткування.
Класифікація джерел та факторів зниження собівартості представлена ​​в таблиці 1.5 [23, стор 108].
Таблиця 1.5 Джерела і чинники зниження собівартості
Джерела Фактори
Зниження витрат на оплату праці Застосування трудосберегающих технологій, поліпшення організації виробництва
Зниження матеріаломісткості продукції Раціональне та економне застосування матеріальних ресурсів, застосування ресурсозберігаючих технологій
Скорочення витрат на управління та обслуговування виробництва Зміна обсягу і структури продукції
Економія позавиробничих втрат і витрат Підвищення якості продукції
Ліквідація непродуктивних втрат і витрат Вдосконалення стимулювання
Одним з варіантів зниження собівартості продукції є застосування трудосберегающих технологій і поліпшення організації виробництва, що веде до підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.
У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство отримує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не призводить до зниження середньої заробітної плати робітників, так як наведені організаційно-технічні заходи дають можливість робітникам з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі зростанням середньої заробітної плати робітників.
У другому випадку, коли встановлені норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але із зростанням продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що призводить до економії по інших статтях видатків, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в загальновиробничих витратах значна частина витрат (а в загальногосподарських майже повністю) - умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель, зміст цехового і загальнозаводського апарату та інші витрати), які не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.
Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скорочення витрат на обслуговування виробництва та управління, у ліквідації втрат від браку й інших непродуктивних витрат.
Враховуючи питому вагу матеріальних витрат у структурі собівартості продукції, навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива і енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.
Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їх придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які за своїми розмірами та якістю точно відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції. Умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є також поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.
Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума загальновиробничих і загальногосподарських витрат в цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.
Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають, так само, у спрощенні і здешевленні апарату управління, в економії на управлінських витратах. До складу загальновиробничих і загальногосподарських витрат в значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт призводить до скорочення чисельності робочих, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація та механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація та механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві. Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також економне витрачання допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські потреби.
Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від браку й інших непродуктивних витрат.

2 МЗХ ЗАТ «АТЛАНТ»: ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА І АНАЛІЗ РОБОТИ
2.1 Коротка характеристика підприємства
Початок існування заводу, як окремого підприємства, покладено Рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих 18 грудня 1958 № 1258 «Про утворення заводу газової апаратури». 24 серпня 1959 Рада Міністрів УРСР видав Постанову «Про організацію виробництва побутових холодильників на Мінському заводі газової апаратури». У цьому ж році була розроблена виробнича програма з випуску 50 тис. холодильників в рік.
Основною продукцією, що випускається МЗХ ЗАТ «Атлант», є холодильники та морозильники.
На Мінському заводі холодильників в даний час випускаються побутові холодильники і морозильники, різні за обсягом (від 30 до 400 л), функціональним можливостям (однокамерні та двокамерні, з верхнім і нижнім розташуванням морозильної камери, з одним і двома компресорами, з електронним блоком управління і індикації). Особливостями знову розроблених і запущених у серію моделей холодильників є застосування двох компресорів, використання системи озонобезпечному заливки двері і шафи, новий зовнішній і внутрішній дизайн, виготовлення деталей з металопласту і прозорого полістиролу.
При розробці нових моделей побутових холодильників і морозильників «Атлант» удосконалюються конструкції виробів, поліпшується їх енергоефективність.
Мінський завод холодильників поставляє свою продукцію в Австралію, Німеччину, Ємен, Латвію, Литву, Монголію, Словаччину, Францію, Швецію, Естонію (всього в 34 країни світу). Асортимент холодильників і морозильників в даний час представлений 35 моделями, більшість з яких можуть мати різне виконання.
Останнім часом Мінський завод холодильників став відомий як виробник промислового обладнання. Завод має успішний досвід у створенні автоматизованих і механізованих транспортно-складських, складальних систем, які можна використовувати для будь-якого виробництва. У короткі терміни згідно з вимогами замовника на підприємстві виготовляються повітроводи та комплектуючі для систем вентиляції високої якості.
Використання прогресивних технологій у проектуванні і виготовленні спеціального технологічного устаткування також дозволяє Мінському заводу холодильників успішно виконувати замовлення інших підприємств. Інструментальне виробництво заводу пропонує проектування ливарних форм, вакуумформ, штампів, пристосувань; виготовлення та впровадження технологічного оснащення; навчання фахівців обслуговування оснащення.
У цілому, ринок збуту продукції сформувався на базі країн колишнього СРСР і, відповідно, діяла системи розподілу. На сьогоднішній день постачання продукції МЗХ ЗАТ «Атлант» по країнах і частку на основних ринках можна розподілити таким чином (таблиця 2.1, таблиця 2.2).
Таблиця 2.1 Основні споживачі продукції МЗХ ЗАТ «Атлант»
Найменування країни-споживача Частка в загальній структурі споживання продукції,%
Республіка Білорусь 18,4
Росія 60,2
Україна і Молдова 12
Далеке зарубіжжя 6,1
Країни Середньої Азії та Закавказзя 3,3
РАЗОМ 100,0

Таким чином, з таблиці 2.1 видно, що основним споживачем продукції МЗХ ЗАТ «Атлант» виступає Росія. На даний ринок поставляється більше 60% всієї виробленої продукції.
Таблиця 2.2 - Частка МЗХ ЗАТ «Атлант» на ринках побутової техніки
Найменування країни-споживача Частка в загальній структурі споживання продукції,%
Республіка Білорусь 88
Росія 17
Україна і Молдова 35
Далеке зарубіжжя 7
Країни Середньої Азії та Закавказзя 30
Таблиця 2.2 ілюструє, що з 100 одиниць побутової техніки, в Республіці Білорусь 88 одиниць є технікою виробництва МЗХ ЗАТ «Атлант», в Україні та Молдові - 35, в країнах Середньої Азії та Закавказзя - 30. У той же час ринок побутової техніки Росії, при 60% поставки виробленої продукції, зайнятий побутовою технікою «Атлант» на 17%, що говорить про значні обсяги цього ринку і наявності перспектив його подальшого освоєння.
Виробнича структура підприємства складається з цехів основного виробництва і цехів підготовки і обслуговування виробництва.
На підприємстві є такі основні цехи:
- Пресово-зварювальний цех;
- Цех пластмас;
- Цех подсборкі і теплоізоляції;
- Механоскладальний цех.
Допоміжними цехами, які займаються підготовкою та обслуговуванням основного виробництва, є:
- Ремонтно-механічний цех,
- Енергосилових цех;
- Транспортний цех;
- Ремонтно-будівельний цех;
- Дослідно-експериментальний цех;
- Цех спеціального технологічного оснащення.
Починається технологічний процес у пресово-зварювальному цеху. У ньому виробляють основні металеві напівфабрикати для холодильників, шляхом шліфування і нарізання на певну довжину. Далі ці деталі надходять на фарбування і покриття плівкою. У цеху пластмас виготовляють необхідні пластмасові деталі (полки, панелі дверей, внутрішні шафи, ущільнювачі та ін) За допомогою конвеєрів металеві деталі надходять у пресово-зварювальний цех, у якому їм зраджують необхідні форми для шафи і двері. Далі деталі надходять в цех збірки, де з комплектуючих збирають різні моделі холодильників і морозильників. У заключному механоскладальному цеху відбуваються кінцеві стадії виготовлення продукції, приймально-здавальні випробування та упаковка виробів. Після чого холодильники надходять на склад.
2.2 Організаційна структура управління МЗХ ЗАТ «Атлант»
Мінський завод холодильників є головним підприємством ЗАТ «Атлант», що обумовлює єдність системи управління. Організаційну структуру ЗАТ «Атлант» можна характеризувати як лінійно-функціональну. Вищий рівень управління подано зборами Акціонерів, правлінням ЗАТ і генеральним директором (президентом) ЗАТ.
Вищим органом управління ЗАТ «Атлант» є збори Акціонерів. До компетенції зборів належить внесення змін та доповнень статуту товариства; зміна статутного фонду товариства; визначення організаційної структури товариства; обрання та відкликання членів виборних органів товариства; визначення основних напрямів діяльності товариства і ін
Керівництво діяльністю ЗАТ «Атлант» у період між зборами акціонерів здійснюється правлінням, яке обирається з числа акціонерів. Кількісний склад правління формується таким чином: Державний комітет з майна - три людини; Мінське міське управління держмайном і приватизації - одна людина; Національний банк Республіки Білорусь - одна людина; Мінський завод холодильників - п'ять осіб; Барановичский верстатобудівний завод - три людини.
Виконавче управління здійснюють президент ЗАТ «Атлант» Шумило В.С., який одночасно є директором Мінського заводу холодильників і віце-президент ЗАТ «Атлант» Решітки В.В., який водночас є директором Барановицького верстатобудівного заводу.
Контроль фінансово-господарської діяльності ЗАТ «Атлант», його структурних одиниць, підприємств, філій та представництв, контроль над роботою президента і віце-президента ЗАТ здійснюється ревізійною комісією ЗАТ «Атлант», яка обирається строком на три роки в кількості дев'яти осіб і діє на підставі положення «Про ревізійної комісії акціонерного товариства».
У додатку А наведено організаційну структуру Мінського заводу холодильників ЗАТ «Атлант». Як видно, генеральному директору підпорядковуються головний інженер і сім заступників директора по функціях. Також в безпосередньому підпорядкуванні генерального директора знаходиться ряд підрозділів, що здійснюють специфічні функції: юридичний відділ, відділ інформаційних технологій, служба безпеки та охорони і ін
Система оперативного управління представлена ​​вісьмома службами:
- Технічна служба, до функцій якої входить модернізація і аналіз надійності роботи обладнання, організація технагляду, забезпечення підприємства всіма видами енергоресурсів, розробка і впровадження ноу-хау в технології, впровадження оснащення, розробка і створення нових матеріалів, розробка конструкції і дизайну холодильників і т. д.;
- Економічна служба, яка визначає порядок ціноутворення на продукцію, контролює і погоджує ціни на ТМЦ, розробляє прогнози соціально-економічного розвитку на рік, штатний розклад підприємства, нараховує працівникам заробітну плату і премії, розробляє графік роботи підприємства, займається питаннями, пов'язаними із зобов'язаннями Товариства , обліком майна, господарських операцій, ТМЦ і грошових коштів тощо;
- Виробнича служба, у веденні якої зосереджені всі питання основного виробництва: управління цехами основного виробництва МЗХ розробка річних, квартальних і місячних планів виробництва продукції і т.д.;
- Служба управління якістю здійснює організацію і контроль за виконанням заходів за якістю, контроль надійності техпроцесів, аналіз дефектів і відхилень, раціоналізацію, забезпечення післяпродажного і сервісного обслуговування;
- Комерційна служба займається питаннями про укладення договорів на поставку продукції, здійснює аналіз даних про відмови від продукції, кількості продукції, що поставляється за номенклатурою, розробляє прогнози розвитку попиту на продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках та ін;
- Служба постачання і перевезень, яка займається визначенням потреби в матеріально-технічних ресурсах, готує і укладає договори на постачання ресурсів, здійснює розподіл матеріально-технічних ресурсів між підрозділами підприємства, стежить за їх раціональним використанням, виконує всі транспортні послуги підприємства;
- Служба капітального будівництва займається плануванням капітальних робіт, забезпеченням джерел їх фінансування та контролем робіт, що проводяться ремонтно-будівельним цехом;
- Служба персоналу і соціального розвитку здійснює підбір, розстановку і виховання кадрів, розробляє плани підготовки та підвищення кваліфікації робітників, фахівців, службовців, керівників, займається соціальними сторонами життя підприємства: забезпеченням житлом у гуртожитку та наданням послуг дитячих дошкільних установ та ін
Роботу з контролю та обліку витрат на виробництво здійснює «Відділ планування та економічного аналізу», тому необхідно докладно розглянути їх функції і структуру цього підрозділу. Основні функції відділу [7]:
- Здійснювати планування та прогнозування ТЕП по МЗХ в цілому та в розрізі структурних підрозділів. Розробляти і складати річні, квартальні та місячні плани і доводити до структурних підрозділів МЗХ.
- Аналізувати виконання ТЕП, контролювати дотримання бюджетів доходів і витрат внутризаводским підрозділами.
- Планувати техніко-економічні показники і нормативи внутризаводским підрозділам на квартал з розбивкою по місяцях.
- Здійснювати розробку документообігу для внутрішньоекономічного планування, обліку та запровадження механізованої обробки інформації в інформаційній системі підприємства.
- Аналізувати витрати, кошториси накладних витрат подаються підприємствами - суміжниками для визначення та узгодження цін на деталі, вузли виготовлені для підприємства.
- Розробляти та погоджувати ціни на продукцію, роботу, послуги надають внутризаводским підрозділам і стороннім організаціям.
- Проводити розрахунок матеріальних витрат, визначати планову собівартість продукції, робіт і послуг, аналізувати зроблені розрахунки і коригування їх при необхідності. Планувати кошторису накладних витрат, розраховувати кошторису за використання прибутку на розвиток і споживання.
- Здійснювати аналіз зміни цін на ТМЦ та їх вплив на матеріальні витрати. Відслідковувати динаміку зміни та впливу цін. Вимагати економічне обгрунтування при перегляді цін на ТМЦ. Вносити пропозиції про допустимий рівень зростання цін на ТМЦ.
- Формувати довідник цін на готову продукцію, ТМЦ і вносити зміни, поправки, своєчасно забезпечувати інформацією користувачів.
- Розраховувати економічну ефективність від впровадження заходів по зниженню витрат у собівартості і раціоналізаторських пропозицій.
- Вести діловодство, організовувати систематизацію та зберігання відповідно до встановлених термінів нормативно-довідкових документів.
- Контролювати економічну діяльність структурних підрозділів підприємства, відповідність цін на вироблену продукцію, придбані ТМЦ для забезпечення життєдіяльності підприємства.
Організаційна структура відділу представлена ​​в додатку Б.
Аналізуючи організаційну структуру МЗХ ЗАТ «Атлант» в цілому можна зробити висновок, що вона має лінійно-функціональну структуру і сформована таким чином, щоб максимально спростити і впорядкувати систему виробництва, підпорядкованість персоналу, передачу інформації всередині заводу.
Однак, що стосується питання управління витратами і собівартістю продукції зокрема, на підприємстві відсутній аналітична служба, яка відповідає за комплексний аналіз всіх понесених підприємством витрат у ході виробничо-господарської діяльності.
2.3 Аналіз основних техніко-економічних показників роботи підприємства
Аналіз економічного стану підприємства проводиться на підставі техніко-економічних показників.
Перелік основних техніко-економічних показників представлений у таблиці 2.3.
Таблиця 2.3 - Основні техніко-економічні показники роботи підприємства
Найменування показників Одиниця виміру Період Динаміка
2006/07 2007/08
2006 2007 2008 Абс. вимк. Относ. вимк. Абс. вимк. Относ. вимк.
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Обсяг виробництва продукції
- У натуральному вираженні шт. 897 340 965 294 1 006 509 67 954 1,08 41 215 1,04
- У порівнянних цінах млн.р. 409 999 668 896 716 733 258 897 1,63 47 837 1,07
- У фактичних цінах звітного року млн.р. 486 827 635 766 682 800 148 939 1,31 47 034 1,07
Обсяг реалізації продукції
- У натуральному вираженні шт. 918 038 965 572 1 006 730 47 534 1,05 41 158 1,04
- У порівнянних цінах млн.р. 419 456 669 089 716 890 249 633 1,60 47 802 1,07
- У фактичних цінах звітного року млн.р. 498 056 635 949 682 950 137 893 1,28 47 001 1,07
Виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг млн.р. 659 566 838 005 819 203 178 439 1,27 -18 802 0,98
Собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг млн.р. 411 976 528 545 605 497 116 569 1,28 76 952 1,15
Прибуток від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг млн.р. 128 106 169 465 126 634 41 359 1,32 -42 831 0,75
Чистий прибуток млн.р. 81 631 123 561 83 103 41 930 1,51 -40 458 0,67
Нерозподілений прибуток млн.р. 28 084 53 479 29 556 25 395 1,90 -23 923 0,55
Рентабельність реалізованої продукції % 31,10 33,10 20,90 0,60 1,03 -7,60 0,69
Рентабельність продукції % 23,70 24,30 16,70 2,00 1,06 -12,20 0,63
Рентабельність капіталу % 22,00 28,80 16,30 -1,20 0,95 -4,50 0,78
Середньооблікова чисельність ППП чол. 15 086 15 114 15 108 28 1,00 -6 1,00
Продуктивність праці ППП млн.р. / чол. 32,27 42,06 45,19 9,79 1,30 3,13 1,07
Середня заробітна плата за останній місяць періоду тис. р.. 1 186 1 464 1 773 278 1,23 309 1,21
Необоротні активи млн.р. 276 607 412 866 466 533 136 259 1,49 53 667 1,13
Оборотні активи млн.р. 192 115 226 089 246 088 33 974 1,18 19 999 1,09
Дебіторська заборгованість млн.р. 20 795 55 130 101 052 34 335 2,65 45 922 1,83
Прострочена заборгованість млн.р. 257 72,010 295,753 -185,42 0,28 223,74 4,11
Кредиторська заборгованість млн.р. 28 305 40 039 41 911 11 734 1,41 1 872 1,05
Коефіцієнт поточної ліквідності (1,30) од. 5,60 5,65 5,87 0,02 1,00 0,22 1,04
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (0,20) од. 0,66 0,69 0,74 0,03 1,05 0,05 1,07
Виробнича діяльність підприємства характеризується випереджаючим зростанням обсягів виробництва у вартісному вираженні над обсягами реалізації. Це пов'язано з падінням купівельного попиту на вироблену продукцію. Дана обставина змушує йти на зниження цін, і як наслідок, веде до втрати частини виручки. Так у 2008 році спостерігається 2%-е падіння виручки при 7%-му зростанні обсягів реалізації. Це свідчить про необхідність зниження темпів зростання обсягів виробництва, оптимізації витрат і пошуку шляхів зниження собівартості.
Однією з найбільш важливих і показових характеристик роботи підприємства є розмір одержуваного прибутку.
Необхідно відзначити, що в 2007 році прибуток у порівнянні з 2006 збільшилася на 32%. За 2008 рік спостерігається значне падіння загальної маси прибутку, отриманого в результаті господарської діяльності МЗХ. Її обсяг знизився на 42 831 млн. р., І склав 126 634 млн. р., Що нижче торішнього рівня на 25%. У результаті цього падіння, знизилися обсяги як чистої, так і нерозподіленого прибутку (малюнок 1).

Рисунок 1 - Динаміка показників прибутку, млн. р..
Таким чином, за 2008 рік підприємство отримало на 40 458 млн. р. або 32,7% менше чистого прибутку, ніж у 2007 році.
Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від трьох факторів першого рівня співпідпорядкованості: обсягу реалізації продукції (V PП); повної собівартості (С i) та рівня средньореалізаціоних цін (Ц i). Для розрахунку впливу цих факторів на суму прибутку в 2007 році будемо використовувати дані таблиці 2.4.
Таблиця 2.4 - Дані для факторного аналізу прибутку від реалізації продукції в 2007 році, млн. р..
Показник 2006 План, перерахований на фактичний обсяг реалізації 2007
Виручка від реалізації продукції за вирахуванням ПДВ, акцизного податку й інших відрахувань з виторгу (В) 540 082 568 046 698 010
Повна собівартість реалізованої продукції (З) 411 976 433 307 528 545
Прибуток від реалізації продукції (П) 128 106 134 739 169 465
У таблиці 2.5 представлені вихідні дані факторного аналізу прибутку від реалізації продукції в 2008 році.
Таблиця 2.5 - Дані для факторного аналізу прибутку від реалізації продукції в 2008 році, млн. р..
Показник 2007 План, перерахований на фактичний обсяг реалізації 2008
Виручка від реалізації продукції за вирахуванням ПДВ, акцизного податку й інших відрахувань з виторгу (В) 698 010 727 763 732 131
Повна собівартість реалізованої продукції (З) 528 545 551 075 605 497
Прибуток від реалізації продукції (П) 169 465 176 689 126 634
Визначимо вплив факторів на прибуток від реалізації. Результат представимо у вигляді таблиці 2.6.
Таблиця 2.6 - Вплив факторів на прибуток від реалізації продукції
Фактор Розрахунок Вплив, млн. р..
2007 2008
1 2 3 4
Обсяг реалізації продукції (V PП)
2007: 134 739 - 128 106
2008: 176 689 - 169 465
6 633 7 224
Повна собівартість i)
2007: 433 307 - 528 545
2008: 551 075 - 605 497
- 95 238 -54 422
Рівень средньореалізаціоних цін (Ц i)
2007: 698 010 - 568 046
2008: 732 131 - 727 763
129 964 4 368

Як видно з проведеного аналізу, головною причиною негативної ситуації з'явився випереджаюче зростання витрат (118,6%) над темпом зростання виручки (109,6%). Виною такого співвідношення стали, з одного боку, зростання цін на основні матеріали, а з іншого, зростання амортизаційних відрахувань після введення в дію великої кількості дорогих основних фондів. Всі ці причини спричинили за собою істотне збільшення собівартості продукції, що випускається. У свою чергу, зниження купівельного попиту, призвело до значного зниження цін (переважно в регіонах Російської Федерації), що знизило обсяг отриманої підприємством виручки.
Таким чином, зважаючи на перерахованих вище причин, сталося падіння прибутковості роботи підприємства і, як наслідок, зниження показників рентабельності (малюнок 2).

Рисунок 2 - Динаміка різних видів рентабельності,%
Рентабельність реалізованої продукції: відбиває розмір прибутку на карбованець витрат на виробництва і збут. На кінець 2007 року рентабельність з реалізованої продукції склала 20,9%, в той час у 2006 рівень сягав 33,1%.
Рентабельність продажів визначає розмір прибутку на рубль реалізації. У 2006 році вона становила 23,7%, у 2007 - 24,3%, в 2008 році 16,7%.
Рентабельність капіталу визначає ефективність майна і склала в 2007 році 28,8%, в 2008 році 16,3%
Для більш глибокого вивчення причин падіння рентабельності капіталу проведемо факторний аналіз даного показника.
Рентабельність активів дорівнює добутку рентабельності продажу і коефіцієнта оборотності капіталу. Таким образам, вихідна факторна модель для аналізу рентабельності капіталу має вигляд [12, стор 172]:
ROA = К про ∙ R рп, (2)
де ROA - рентабельність активів,%;
До про - коефіцієнт оборотності, частки од.;
R рп - рентабельність продажів,%.
Розрахунок впливу факторів першого порядку на зміну рівня рентабельності капіталу можна провести методом абсолютних різниць.
Таблиця 2.7 - Показники ефективності використання сукупного капіталу
Показник 2006 2007 2008
Прибуток від реалізації продукції, млн. р.. 128 106,00 169 465,00 126 634,00
Чиста виручка від реалізації, млн. р.. 540 082,00 698 010,00 756 805,00
Середня сума капіталу, млн. р.. 476 230,00 588 420,00 758 287,00
Рентабельність капіталу,% 26,90 28,80 16,30
Рентабельність продажів,% 23,70 24,30 16,70
Коефіцієнт оборотності капіталу 1,13 1,19 0,99
Зміна рентабельності капіталу за рахунок:
коефіцієнта оборотності,%
+ 1,42 - 4,80
рентабельності продукції,%
+ 0,43 - 7,70
ВСЬОГО,% + 1,90 - 12,50

Дані, наведені в таблиці 2.7, показують, що прибутковість капіталу за 2007 рік зросла на 1,9% (28,8 - 26,9). У зв'язку з прискоренням оборотності капіталу вона зросла на 1,42%, а за рахунок деякого збільшення рентабельності продажів збільшилася на 0,43%. Проте, в 2008 році падіння рівня рентабельності продажів досягло 12,5%. При цьому, за рахунок зниження оборотності капіталу відбулося падіння рентабельності капіталу на 4,8%, а за рахунок рентабельності на 7,7%.
Падіння рентабельності продажів і реалізації продукції обумовлено, в першу чергу, падінням прибутку, а також зростанням витрат на виробництво і збут продукції.
У 2007 році середньомісячна заробітна плата зросла до рівня 2006 року на 23% (278 тис. грн.). У 2008 році середньомісячна заробітна плата зросла до рівня 2007 року на 21% (309 тис. грн.). При цьому зростання продуктивності праці працівників у 2007 році в порівнянні з 2006 склав 30%, а в 2008, в порівнянні з 2007, всього сім відсотків.
Нарощування обсягів випуску і реалізації продукції спричинило за собою природне збільшення розміру оборотних активів, яке склало 18% в 2007 році і 9% в 2008. Проте, не дивлячись на цей приріст, співвідношення оборотних і необоротних не зазнало істотних змін. Це можна пояснити, перш за все, введенням в дію нового обладнання, що дало приріст і по позаоборотних активів, зберігши практично рівновагу у валюті балансу. При цьому за позаоборотних активів в 2007 році зростання склало 49%, що пояснюється введенням в експлуатацію дорогого устаткування.
Позитивно характеризує фінансову стратегію підприємства коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами. До кінця 2007 він склав 0,69, а до кінця 2008 року він досяг величини 0,74. Таке високе значення показує можливість досить легко, не використовуючи позикові кошти, забезпечити безперебійну роботу підприємства. Приріст цього коефіцієнта на три - п'ять відсотка говорить про ефективну кредитно-фінансовій політиці підприємства, спрямованої на скорочення боргових зобов'язань і залучення в оборот більшої кількості власних коштів, забезпечуючи тим самим розширення виробничої діяльності.
Деякі показники, що характеризують стан оборотних коштів мають негативне забарвлення. За минулий період значно зросла сума дебіторської заборгованості. Її перевищення над кредиторською до кінця 2008 року склало 59 108 млн. р.. Коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості на кінець 2008 року склав 2,41, що перевищує рівень 2007 року практично в два рази.
На тлі незначного приросту кредиторської заборгованості склалася ситуація говорить про істотне перетікання абсолютно ліквідних оборотних коштів на розрахункових рахунках у дебіторську заборгованість, що, фактично, свідчить про тимчасове вилучення з поточного господарського обороту значної частки оборотних коштів і надання підприємствам-боржникам безпроцентної комерційного кредиту.
Для виявлення причин такого становища проведемо аналіз стану оборотних активів підприємства. Дані таблиці 2.8 показують, на яких стадіях кругообігу відбулося прискорення оборотності капіталу, а на яких - сповільнення.
Таблиця 2.8 - Аналіз тривалості обороту оборотного капіталу
Показник 2006 2007 2008 Зміна 06/07 Зміна 07/08
1 2 3 4 5 6
Загальна сума оборотного капіталу, млн. р.. 192 115 226 089 246 088 33 974 19 999
У тому числі в:
виробничих запасах 136 278 94 738 88 307 -41 540 -6 431
незавершеному виробництві 13 184 11 755 12 362 -1 429 607
готової продукції 4 118 12 602 13 929 8 484 1 327
дебіторської заборгованості 20 795 55 130 101 052 34 335 45 922
грошової готівки 17 740 51 864 30 438 34 124 -21 426
Чиста виручка від реалізації продукції, млн. р.. 540 082 698 010 756 805 157 928 58 795
Загальна тривалість обороту оборотного капіталу, дні 128 117 117 -11 0
У тому числі в:
виробничих запасах 91 50 42 -41 -8
незавершеному виробництві 8 6 6 -2 0
готової продукції 3 6 7 3 1
дебіторської заборгованості 14 28 48 14 20
грошової готівки 12 27 14 13 -14
У 2006 році структура загальної тривалості обороту оборотного капіталу характеризується значною тривалістю перебування оборотних активів у виробничих запасах, що свідчить про велику тривалості виробничого циклу (рисунок 3).

Рисунок 3 - Структура загальної тривалості обороту оборотного капіталу в 2006 році, дні
У 2007 році значно зменшилася тривалість знаходження капіталу у виробничих запасах, що свідчить про скорочення виробничого циклу. Разом з тим постійно збільшується тривалість періоду обігу коштів у готової продукції та дебіторської заборгованості (малюнок 4).

Малюнок 4 - Структура загальної тривалості обороту оборотного капіталу в 2007 році, дні
У 2008 році відбулося значне зростання періоду обігу оборотного капіталу в дебіторській заборгованості, що свідчить про видаляння коштів з обороту (малюнок 5).

Малюнок 5 - Структура загальної тривалості обороту оборотного капіталу в 2008 році, дні
Тривалість обороту, як усіх поточних активів, так і окремих видів (П об), може змінитися за рахунок суми виручки (В) і середніх залишків оборотних коштів (Ост). Для розрахунку впливу даних факторів використовується спосіб ланцюгової підстановки.
Для 2007 року:
Поб 2006 = Ост 2006 ∙ 360 / У 2006 = 192115 ∙ 360 / 540 082 = 128 днів
Поб ум = Ост 2007 ∙ 360 / У 2006 = 226089 ∙ 360 / 540 082 = 151 дня
Поб 2007 = Ост 2007 ∙ 360 / У 2007 = 226089 ∙ 360 / 698 010 = 117 днів
Для 2008 року:
Поб 2007 = Ост 2007 ∙ 360 / У 2007 = 226089 ∙ 360 / 698 010 = 117 днів
Поб ум = Ост 2008 ∙ 360 / У 2007 = 246 088 360 / 698 010 = 127 днів
Поб 2008 = Ост 2008 ∙ 360 / У 2008 = 246 088 360 / 756 805 = 117 днів
Звідси зміна тривалості обороту оборотного капіталу за рахунок (млн. грн.):
2006/07 2007/08
суми оборотного капіталу П об2007 - П обусл
-34,00 -10,00
залишків оборотного капіталу П обусл - П об2006
23,00 10,00
в т.ч. за рахунок залишків в:
виробничих запасах (ПЗ 1 - ПЗ 0) 360 / У 0
-27,69 -3,32
незавершеному виробництві (НП 1 - НП 0) ∙ 360 / У 0
-0,95 0,31
готової продукції (ДП 1 - ДП 0) ∙ 360 / У 0
5,66 0,68
дебіторської заборгованості (ДЗ 1 - ДЗ 0) ∙ 360 / У 0
22,89 23,68
грошової готівки (ДН 1 - ДН 0) ∙ 360 / У 0
22,75 -11,05
Економічний ефект в результаті прискорення оборотності капіталу виражається у відносному вивільненні коштів з обороту, а також у збільшенні суми виручки і суми прибутку.
Сума вивільнених коштів з обороту в зв'язку з прискоренням або додатково залучених коштів в оборот при уповільненні оборотності капіталу визначається множенням одноденного обороту по реалізації на зміну тривалості обороту [12, стор 158].
, (3)

де - Сума вивільнених коштів з обороту в зв'язку з прискоренням (-Е) чи додатково залучених коштів в оборот (+ Е) при сповільненні оборотності капіталу, млн. р..
Звідси:
Е 2006/07 = 698 010 / 360 ∙ (117 - 128) = - 21 328 млн. р.
Е 2007/08 = 756 805 / 360 ∙ (117 - 117) = 0 млн. р..
Таким чином, у зв'язку з прискоренням оборотності оборотного капіталу в 2007 році на одинадцять днів сталося відносне вивільнення коштів з обороту на суму 21 328 млн. р. У 2008 році змін до оборотності оборотного капіталу не відбулося.
Щоб встановити вплив коефіцієнта оборотності на зміну суми чистої виручки, можна використовувати наступну факторну модель [12, стор 95]:
В = K L ∙ До про, (4)
де В - чистий виторг від реалізації продукції, млн. р..;
K L - загальна сума оборотного капіталу, млн. р..;
До об - коефіцієнт оборотності оборотного капіталу (частка від ділення чистої виручки на загальну суму оборотного капіталу), од.
Звідси:
Вk про = До L2007 ∙ До про = 226 089 ∙ (3,09 - 2,81) = 62 883 млн. р.
Вк L = K L ∙ До обо2006 = (226 089 - 192 115) ∙ 2,81 = 95 045 млн. р.
У заг = У 2007 - B 2006 = 698010 - 540082 = 157 928 млн. р.
Вk про = К L 2008 ∙ К про = 246 088 ∙ (3,08 - 3,09) = - 2 948 млн. р.
Вк L = K L ∙ До обо2007 = (246 088 - 226 089) ∙ 3,09 = 61 743 млн. р.
У заг = У 2008 - B 2007 = 756 805 - 698 010 = 58 795 млн. р.
Збільшення коефіцієнта оборотності оборотного капіталу в 2007 році відбулося завдяки випереджальному росту чистої виручки від реалізації над загальною вартістю оборотного капіталу. У 2008 році темпи зростання виручки впали нижче рівня зростання оборотного капіталу, що зумовило падіння коефіцієнта оборотності і, відповідно, підприємство зазнало збитків у розмірі 2 948 млн. р. з чистої виручки. Однак негативний вплив зміни коефіцієнта оборотності в 2008 році не викликало падіння загального рівня чистої виручки тому було нівельовано сприятливим зміною структури капіталу.
Збільшення суми прибутку за рахунок зміни коефіцієнта оборотності капіталу можна розрахувати множенням приросту останнього на базовий рівень коефіцієнта рентабельності продажів і на фактичну середньорічну суму оборотного капіталу [12, стор 108].
П = К про ∙ R pn0 ∙ До L1, (5)
де П - зміна суми прибутку, млн. р..;
R pn0 - базовий рівень коефіцієнта рентабельності продажів, частки од.;
До L1 - фактична середньорічна сума оборотного капіталу, млн. р..
П 2006/07 = К про ∙ R pn2006 ∙ До L2007 = 0,28 ∙ 0,237 ∙ 226 089 = 15 003 млн. р..
П 2007/08 = К про ∙ R pn2007 До L2008 = - 0,01 ∙ 0,243 ∙ 246 088 = - 597 млн. р..
За результатами аналізу в 2007 році за рахунок прискорення оборотності оборотного капіталу підприємство додатково отримало прибутку на суму 15 003 млн. р., А в 2008 році за рахунок уповільнення оборотності оборотного капіталу підприємство понесло з прибутку збитки у розмірі 597 млн. р.
2.4 Аналіз собівартості продукції
Важливим показником, що характеризує роботу підприємств, є собівартість продукції, робіт і послуг. Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг має велике значення. Він дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст, встановити резерви і дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.
Виходячи з визначених у першому розділі показників собівартості, об'єктами аналізу є:
- Витрати на карбованець обсягу виробленої продукції;
- Повна собівартість обсягу виробленої продукції в цілому та за елементами витрат;
- Собівартість окремих виробів.
Почнемо аналіз з динаміки витрат на виробництво продукції

2.4.1 Аналіз динаміки зміни витрат на виробництво Динаміка витрат на виробництво представлена ​​в таблиці 2.9.
Таблиця 2.9 - Динаміка витрат на виробництво
Показник 2006 2007 2008
млн. р.. Витрати на рубль обсягу виробленої продукції, р. млн. р.. Витрати на рубль обсягу виробленої продукції, р. млн. р.. Витрати на рубль обсягу виробленої продукції, р.
1 2 3 4 5 6 7
Обсяг виробленої продукції
- У порівнянних цінах 409 999 668 896 716 733
- У фактичних цінах 486 827 635 766 682 800
Собівартість обсягу виробленої продукції, в т.ч. 361 867 0,740 464 512 0,736 550 719 0,807
Матеріальні витрати 273 253 0,559 364 621 0,574 422 231 0,618
з них:
основні матеріали, сировина 107 997 0,221 123 140 0,194 137 379 0,201
покупні комплектуючі, кооперація 146 214 0,299 216 278 0,34 252 400 0,370
допоміжні матеріали 11 038 0,023 13 841 0,022 19 451 0,028
паливо, енергія 8 003 0,020 11 362 0,018 13 001 0,019
Витрати на оплату праці 35 787 0,074 44 240 0,07 53 570 0,078
Відрахування на соціальні потреби 24 138 0,050 17 414 0,027 21 312 0,031
Амортизація 13 857 0,028 17 425 0,027 25 558 0,037
Інші грошові витрати 14 831 0,030 20 813 0,033 28 048 0,041
з них:
інші податки і відрахування 7 033 0,010 9 700 0,015 11 204 0,016
витрати на гар.ремонт 553 0,000 512 0,001 1 544 0,002
інші витрати 7 245 0,010 10 601 0,017 15 300 0,022
Динаміка структури витрат представлена ​​в таблиці 2.10.
Таблиця 2.10 - Динаміка структури витрат на виробництво
Показник Відхилення Уд. вагу в собівартості,% Відхилення за витратами на рубль обсягу виробленої продукції,%
2006/07 2007/08
млн. р.. % млн. р.. % 2006 2007 2008 2006/07 2007/08
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Собівартість обсягу виробленої продукції, в т.ч.: 102 645 128,37 86 207 118,56 100,00 100,00 100,00 -0,009 0,076
Матеріальні витрати 91 368 133,44 57 610 115,80 75,51 78,50 76,67 0,015 0,044
з них:
основні матеріали, сировина 15 143 114,02 14 239 111,56 29,84 26,51 24,95 -0,027 0,007
покупні комплектуючі, кооперація 70 064 147,92 36 122 116,70 40,41 46,56 45,83 0,041 0,030
допоміжні матеріали 2 803 125,39 5 610 140,53 3,05 2,98 3,53 -0,001 0,006
паливо, енергія 3 359 141,97 1 639 114,42 2,21 2,45 2,36 0,002 0,001
Витрати на оплату праці 8 453 123,62 9 330 121,09 9,89 9,52 9,73 -0,004 0,008
Відрахування на соціальні потреби -6 724 72,14 3 898 122,39 6,67 3,75 3,87 -0,023 0,004
Амортизація 568 125,75 8 133 146,67 3,83 3,75 4,64 -0,001 0,010
Інші грошові витрати 5 982 140,33 7 235 134,76 4,10 4,48 5,09 0,003 0,008
У 2008 році обсяг виробленої продукції у фактичних оптових цінах склав 682 800 млн. р.., У 2007 році - 635 766 млн. р., У 2006 - 486 827 млн.р. Темп росту в 2007 році склав - 130,59%, у 2008 - 107,40%
Собівартість обсягу виробленої продукції за 2008 рік склалася в розмірі 550 719 млн. р., За 2007 рік - 464 512 млн. р., У 2006 році - 361 867 млн. р. Темп зростання у 2008 році склав 118,56%, а в 2007 - 128,37%.
Щорічно збільшуються витрати по всіх елементах витрат, особливо інтенсивний ріст спостерігається з матеріальних витрат, які мають в структурі собівартості найбільшу питому вагу (малюнок 6).

Малюнок 6 Діаграма зростання витрат на виробництво, млн. р..
У розрізі статті «Матеріальні витрати» витрати розподілилися наступним чином (таблиця 2.11):
Таблиця 2.11 - Структура витрат в розрізі статті «Матеріальні витрати»
Елемент витрат 2006 2007 р 2008 Відхилення (2006/07) Відхилення (2007/08)
Млн. р. Питома вага, частки Млн. р. Питома вага, частки Млн. р. Питома вага, частки Млн. р. Питома вага, частки Млн. р. Питома вага, частки
1 2 3 4 5 6 7 8 8 10 11
Сировина і матеріали 97 168 0,36 107 833 0,39 120 375 0,33 10 665 0,03 12 542 -0,06
Транспортні витрати 2 905 0,01 4 431 0,02 5 372 0,01 1 526 0,01 941 -0,01
Митні послуги 7 924 0,03 10 876 0,04 11 632 0,03 2 952 0,01 756 -0,01
Покупні та комплектуючі 146 214 0,54 216 278 0,79 252 400 0,69 70 064 0,25 36 122 -0,10
Допоміжні матеріали 11 038 0,04 13 841 0,05 19 451 0,05 2 803 0,01 5 610 0,00
Паливо, енергія 8 004 0,03 11 362 0,04 13 001 0,04 3 358 0,01 1 639 0,00
Зростання витрат за матеріалами, покупними та комплектуючих виробів викликаний зростанням обсягу виробництва на 7,41%, зміною структури виготовленої продукції, а також збільшенням цін у валюті постачальника закуповується сировини і матеріалів.
Частка імпортної сировини та матеріалів, що використовуються у виробництві на МЗХ, становить 56%.
У 2007 році середньомісячна заробітна плата зросла до рівня 2006 року на 23% (555 тис. грн.). У 2008 році середньомісячна заробітна плата зросла до рівня 2007 року на 21% (619 тис. грн.). При цьому зростання продуктивності праці працівників у 2007 році в порівнянні з 2006 склав 30%, а в 2008, в порівнянні з 2007, всього 7%. Таким образам у 2008 році спостерігалося випереджаюче зростання оплати праці в порівнянні зі зростанням продуктивності, що є негативним явищем в роботі підприємства.
Збільшення амортизаційних відрахувань пов'язано з введенням в експлуатацію нового обладнання. Збільшення питомої ваги інших витрат у собівартості пов'язано зі збільшенням витрат на поточний і капітальний ремонт будівель і споруд загальновиробничого призначення, проведенням пусконалагоджувальних робіт, пов'язаних з введенням нового обладнання, силами підрядних організацій та використанням залученого транспорту.
2.4.2 Факторний аналіз собівартості продукції
Загальна сума витрат може змінитися через обсягу випуску продукції в цілому по підприємству, рівня змінних витрат на одиницю продукції і суми постійних витрат на весь випуск продукції. Таким чином, факторна модель для аналізу загальної суми витрат набуде вигляду [12, стор 225]:
, (6)
де З заг - загальна сума витрат, млн. р..;
V ВПобщ - обсяг випуску продукції, млн. р..;
В - рівень змінних витрат на одиницю продукції, млн. р..;
А - рівень постійних витрат, млн. р..
Дані для розрахунку впливу цих факторів приведені в таблиці 2.12 та таблиці 2.13.

Таблиця 2.12 - Дані для факторного аналізу загальної суми витрат на виробництво продукції в 2007 році, млн. р..
Витрати 2006/2007
Сума, млн. р.. Фактори зміни витрат
Обсяг випуску продукції, шт. Змінні витрати, млн. р.. Постійні витрати, млн. р..
За планом на плановий випуск продукції
359 032 897 340 0,24 143 670
За плановому рівню на фактичний випуск продукції

375 341 965 294 0,24 143 670
Фактичні при плановому рівні постійних витрат

442 911 965 294 0,31 143 670
Фактичні

468 305 965 294 0,31 169 064
Таблиця 2.13 Дані для факторного аналізу загальної суми витрат на виробництво продукції в 2008 році, млн. р..
Витрати 2007/2008
Сума, млн. р.. Фактори зміни витрат
Обсяг випуску продукції, шт. Змінні витрати, млн. р.. Постійні витрати, млн. р..
За планом на плановий випуск продукції
468 305 965 294 0,31 169 064
За плановому рівню на фактичний випуск продукції

481 082 1 006 509 0,31 169 064
Фактичні при плановому рівні постійних витрат

531 407 1 006 509 0,36 169 064
Фактичні

553 390 1 006 509 0,36 191 047
Через підвищення рівня питомих змінних витрат зростання витрат на виробництво продукції склав 67 570 млн. р. (442 911 - 375 341) в 2007 році і 50 325 млн. р. (531 407 - 481 082) у 2008 році.
Постійні витрати зросли в 2007 році в порівнянні з 2006 на 25 394 млн. р., А в 2008 році в порівнянні з 2007 на 21 983 млн. р., Що також послужило однією з причин збільшення загальної суми витрат.
Таким чином, загальна сума витрат в 2007 році вище рівня 2006 на 109 273 млн. р. (468 305 - 359 032), або +30%, а в 2008, в порівнянні з 2007 на 85 085 млн. р.. (553390 - 468 305), або +18%. За рахунок збільшення обсягу виробництва продукції вона зросла в 2007 на 16 309 млн. р. (375 341 - 359 032), в 2008 на 12 777 млн. р. (481 082 - 468 305). За рахунок зростання собівартості продукції відбулося збільшення витрат - на 92 964 млн. р. (464 512 - 428 622), або на 24,77% в 2007 році. У 2008 році внесок зростання собівартості у зростання витрат виробництва склав 72 308 млн. р., Або 15,03%.
Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції - витрати на карбованець обсягу виробленої продукції, який вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і, по-друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю і прибутком. Визначається він відношенням, загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості виробленої продукції в діючих цінах.
Вплив факторів першого рівня на зміну витрат на карбованець товарної продукції розраховується способом ланцюгової підстановки за даними таблиць 2.12, 2.13 і за даними про випуск товарної продукції (таблиця 2.14).

Таблиця 2.14 - Обсяг виробленої продукції, млн. р..
Обсяг виробленої продукції Формула 2006/2007 2007/2008
За планом
487 256 636 129
Фактично за цінами плану
524 155 663 289
Фактично за фактичними цінами
636 129 682 413
Розрахунок впливу факторів на зміну витрат на карбованець виробленої продукції представлений у таблицях 2.15, 2.16.
Таблиця 2.15 Аналіз витрат на карбованець виробленої продукції в 2007 р.
Витрати на карбованець виробленої продукції, млн. р.. Фактор (2006/2007)
Обсяг виробництва, шт. Питомі змінні витрати, млн. р.. Сума постійних витрат, млн. р.. Відпускні ціни на продукцію, млн. р..
план 359 032 / 487 256 0,74 897 340,00 0,24 143 670,00 0,543
усл.1 375 341 / 524 155 0,72 965 294,00 0,24 143 670,00 0,543
усл.2 442 911 / 524 155 0,85 965 294,00 0,31 143 670,00 0,543
усл.3 468 305 / 524 155 0,89 965 294,00 0,31 169 064,00 0,543
факт 468 305 / 636 129 0,74 965 294,00 0,31 169 064,00 0,659
Δобщ = 0,74 - 0,74 = 0,00 коп. - 0,02 + 0,13 + 0,04 - 0,150
Аналітичні розрахунки показують, що в 2007 році підприємство зберегло витрати на карбованець виробленої продукції незмінними. Це сталося завдяки зростанню відпускних цін на продукцію, який склав 0,15 коп (0,74 - 0,89) та одночасним збільшенням змінних витрат на 0,13 коп.

Таблиця 2.16 - Аналіз витрат на карбованець виробленої продукції в 2008 р.
Витрати на карбованець виробленої продукції, млн. р.. Фактор (2007/2008)
Обсяг виробництва, шт. Рівень питомих змінних витрат, млн. р.. Сума постійних витрат, млн. р.. Відпускні ціни на продукцію, млн. р..
план 468 305 / 636 129 0,74 965 294,00 0,31 169 064,00 0,659
усл.1 481 082 / 663 289 0,73 1 006 509,00 0,31 169 064,00 0,659
усл.2 531 407 / 663 289 0,80 1 006 509,00 0,36 169 064,00 0,659
усл.3 553 390 / 663 289 0,83 1 006 509,00 0,36 191 047,00 0,659
факт 553 390 / 682 413 0,81 1 006 509,00 0,36 191 047,00 0,678
Δобщ = 0,81 - 0,74 = + 0,07 коп. - 0,01 + 0,07 + 0,03 - 0,020
У 2008 році відбулося збільшення рівня витрат на карбованець продукції на 0,07 копійки. Збільшення обумовлено зростанням змінних і постійних витрат (на 0,07 і 0,03 коп. Відповідно). Збільшення відпускних цін на 0,02 коп. не змогло нівелювати збільшення витрат.
Таким чином, проведений аналіз свідчить про зростання витрат на виробництво за рахунок високої ресурсоємності виробництва і збільшення вартості ресурсів. Єдиним джерелом зниження витрат залишається збільшення відпускних цін, що в сформованій економічній обстановці є недоцільним. Дані факти свідчать про необхідність пошуку внутрішніх резервів для зниження собівартості продукції, що випускається.
Щоб встановити вплив досліджуваних факторів на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на карбованець виробленої продукції за рахунок кожного фактора помножити на фактичний обсяг реалізації продукції, виражений у планових цінах
Вплив факторів на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою факторної моделі [12, стор 231]:

, (7)
де С - собівартість одиниці продукції, тис. р..
Дані, необхідні для аналізу рівня собівартості одиниці продукції представлені у таблиці 2.17.
Таблиця 2.17 - Дані для факторного аналізу собівартості виробу
Показник 2006 2007 2008 Відхилення
2006/2007 2007/2008
Обсяг виробництва, шт. 897 340 965 294 1 006 509 67 954 41 215
Сума постійних витрат, млн. р.. 143 670 169 064 191 047 25 394 21 983
Сума питомих змінних витрат, тис. р.. 240 310 360 70 50
Собівартість одного виробу, тис. р.. 400 485 550 85 65
Використовуючи факторну модель і дані таблиці 2.17, зробимо розрахунок впливу факторів на зміну собівартості окремого виробу методом ланцюгової підстановки:
  = 143 670 000 / 897 340 + 240 = 400 тис. р..
= 143 670 000 / 965 294 + 240 = 389 тис. р..
  = 169 064 000 / 965 294 + 240 = 415 тис. р..
= 169 064 000 / 965 294 + 310 = 485 тис. р..
= 169 064 000 / 1 006 509 + 310 = 478 тис. р..
  = 191 047 000 / 1 006 509 + 310 = 500 тис. р..
= 191 047 000 / 1 006 509 + 360 = 550 тис. р..
Загальна зміна собівартості одиниці продукції становить:
ΔС заг (2006/07) = З 2007 - З 2006 = 485 - 400 = + 85 тис. р..
ΔС заг (2007/08) = З 2008 - З 2007 = 478 - 485 = + 65 тис. р..
У тому числі за рахунок:
обсягу виробництва продукції:
ΔС V вп (2006/07) = С усл.1.1 - З 2006 = 389 - 400 = - 11 тис. р..
ΔС V вп (2007/08) = С усл.2.1 - З 2007 = 478 - 485 = - 7 тис. р..
суми постійних витрат:
ΔС А (2006/07) = С усл.1.2 - З усл.1.1 = 415 - 389 = + 26 тис. р..
ΔС А (2007/08) = С усл.2.2 - З усл.2.1 = 500 - 478 = + 22 тис. р..
суми питомих змінних витрат:
ΔС B (2006/07) = З 2007 - З усл.1.2 = 485 - 415 = + 70 тис. р..
ΔС B (2007/08) = З 2008 - З усл.2.2 = 550 - 500 = + 50 тис. р..
Таким чином, в результаті проведеного аналізу організаційної структури і даних про виробничо-господарської діяльності підприємства, були виявлені наступні проблеми:
- Відсутність в організаційній структурі відділу, що є інтегруючим центром роботи з обліку, аналізу та контролю витрат підприємства, в тому числі і собівартості виробленої продукції;
- Відсутність на підприємстві комплексної системи управління собівартістю продукції;
- Прискорене зростання собівартості продукції за рахунок матеріальних витрат. Виходячи із значних обсягів виробництва, навіть невелике скорочення витрат сировини й матеріалів на одиницю продукції може дати відчутний економічний ефект.

3 ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА МЗХ ЗАТ «АТЛАНТ»
3.1 Організаційно-економічні заходи щодо удосконалення процесу управління витратами
Як зазначалося у другому розділі, для вирішення виявлених в результаті аналізу проблем, пропонується використовувати комплексні заходи, зокрема, що набирає популярність в останні роки концепцію «Ощадливе виробництво».
Практично всі підприємства машинобудівного комплексу є виключно матеріаломісткими. Виходячи із значних обсягів виробництва, навіть невелике скорочення витрат сировини й матеріалів на одиницю продукції може дати відчутний економічний ефект. Ця мета може бути досягнута тільки за умови існування ефективно налагодженої системи обліку та контролю витрат. Одним з варіантів вирішення даної, і не тільки, проблеми може стати зміна концепції менеджменту. Пропонується перехід до нелінійної концепції, наприклад «Ощадливе виробництво» (БП). Перевагою даного методу є те, що система на 80% складається з організаційних заходів і лише 20% складають інвестиції в технологію.
Бережливе виробництво - логістична концепція менеджменту, сфокусована на оптимізації бізнес-процесів з максимальною орієнтацією на ринок і з урахуванням мотивації кожного працівника. Бережливе виробництво складає основу нової філософії менеджменту і є однією з форм нелінійного менеджменту.
Основні принципи БП [2, стор 12]:
- Чудову якість (здача з першого пред'явлення, система нуль дефектів, виявлення та вирішення проблем у витоків їх виникнення);
- Мінімізація втрат шляхом усунення всіх видів діяльності, які не приносять додаткової вартості замовнику, максимальне використання всіх ресурсів (капітал, люди, земля);
- Гнучкість;
- Встановлення довготривалих відносин із замовником (шляхом поділу ризиків, витрат та інформації);
- Самоорганізація, еволюція, адаптація.
Цілями впровадження системи «Бережливе виробництво» є:
- Мінінімізація трудовитрат,
- Мінімізація термінів створення нової продукції,
- Гарантія постачання продукції замовнику,
- Максимальна якість при мінімальній вартості.
Основними інструментами системи «Ощадливе виробництво» є:
- Візуалізація та стандартизація робочого місця (5S);
- Діагностика виробничого процесу (VSM);
- Управління потоками (TFM);
- Зниження міжопераційних запасів (Kanban);
- Загальне обслуговування обладнання (TPM);
- Технологія швидкого переналагодження (SMED);
- Система вбудованого якості (TQM).
На мій погляд, досліджуване підприємство на даний момент не володіє достатніми ресурсами для проведення повноцінної роботи щодо впровадження запропонованої концепції. Тому на початковому етапі пропоную використовувати альтернативні інструменти в рамках системи «Бережливе виробництво». В якості таких інструментів будуть виступати «Цільове планування витрат» і «Операційно-орієнтований метод калькуляції собівартості».
Концепція БП спрямована на зменшення семи видів втрат, які частково лягають і на собівартість продукції:
- Надвиробництво товарів, тобто виробництво товарів, на які ще не виник попит;
- Очікування наступної виробничої стадії;
- Непотрібна транспортування;
- Зайві етапи обробки, потрібних через нестачу обладнання, недосконалість проекту, непотрібної ініціативи;
- Наявність будь-яких, крім мінімально необхідних, запасів;
- Непотрібні переміщення людей в ході роботи (в пошуках деталей, інструментів);
- Виробництво шлюбу.
У другому розділі було проаналізовано організаційна структура підприємства та функції відділу планування та економічного аналізу. Як видно, функції управління витратами, і собівартістю зокрема, розмиті. Очевидно, що для проведення докорінних змін потрібен координаційний центр. Саме для виконання завдань центру з обліку, управління та аналізу витрат пропоную створити відділ контролінгу.
3.1.1 Удосконалення організаційної структури управління витратами
Для реалізації концепції бережливого виробництва необхідно налагодити ефективну аналітичну роботу. На МЗХ ЗАТ «Атлант» аналітикою традиційно займається відділ планування та економічного аналізу. Проте дана робота є не пріоритетною, і велика частина часу роботи відділу припадає на вирішення поточних питань. У той же час, окрім аналізу і констатації поточного стану справ на підприємстві, повинна проводитися безперервна робота щодо поліпшення економічної діяльності. Для реалізації даної мети вважаю за необхідне організацію відділу контролінгу.
Інформація, яку готує служба контролінгу, призначена для заступника директора з економіки та фінансів, а також для генерального директора. Вважаю за доцільне підпорядкувати її безпосередньо заступнику директора з економіки та фінансів, тому що йому безпосередньо підпорядковані начальники фінансового відділу та відділу планово-економічного аналізу. Таким чином, начальник служби контролінгу отримає достатньо високий статус і незалежність від начальників інших фінансово-економічних служб.
Проектована служба контролінгу складається з п'яти співробітників (контролерів) з певними посадовими обов'язками. Вважаю, що оптимальним буде наступний склад служби:
а) начальник служби контролінгу;
Начальник служби контролінгу несе відповідальність за виходять документи, аналітичні розрахунки і прогнози перед своїм безпосереднім начальником - заступником директора з економіки та фінансів.
б) контролер - куратор цехів;
У зв'язку з великими обсягами інформації, на даній посаді повинні працювати два фахівці. Один буде відповідальний за цехи основного виробництва, інший - допоміжного. В обов'язки контролера - куратора цехів входить:
- Розробка форм збору аналітичної інформації по цехах;
- Збір аналітичної (планової та фактичної) інформації від цехів (центрів відповідальності);
- Обробка та аналіз отриманих даних, розробка нормативів витрат по цехах і підтримку їх актуальності;
- Розрахунок аналітичних показників роботи цехів і підприємства в цілому;
- Аналіз відхилень фактичних даних від планових, виявлення причин відхилення;
- Складання аналітичних звітів для заступника генерального директора з економіки та фінансів;
- Експертиза управлінських рішень, пов'язаних з витратами своїх підшефних цехів.
в) контролер - спеціаліст з управлінського обліку;
У сферу діяльності даного фахівця входить робота з бухгалтерією і отримання аналітичних даних з облікових регістрів.
Обов'язки контролера - фахівця з управлінського обліку:
- Розробка процедур передачі даних з бухгалтерії в службу контролінгу;
- Контроль збору та аналізу фактичної облікової інформації;
- Розробка пропозицій щодо оптимізації облікового процесу в бухгалтерії з позиції аналітичної служби;
- Економічна експертиза управлінських рішень.
г) контролер - фахівець з інформаційних систем.
Обов'язки контролера - фахівця з інформаційних систем:
- Оцінка доцільності автоматизації контроллінговой роботи на окремих етапах;
- Оцінка варіантів і пропозицій з автоматизації контроллінговой роботи;
- Розрахунки та обгрунтування витрат на автоматизацію контроллінговой роботи;
- Розробка форм для автоматизованого збору інформації;
- Оптимізація документообігу на підприємстві;
- Координація роботи відділу автоматизації в області автоматизації контроллінговой роботи;
- Оцінка якості систем автоматизації фінансово-господарської діяльності і вироблення пропозицій щодо поліпшення їх роботи.
Представлені посади є досить спеціалізованими. На посаду куратора цехів доцільно запрошувати економістів цехів, економістів планово-економічного відділу, фінансового відділу. Основною вимогою, що пред'являються до фахівця з управлінського обліку, є теоретичне та практичне знання бухгалтерського обліку, особливостей і недоліків обліку на даному підприємстві. Дану роботу доцільно доручити фахівцеві з бухгалтерії. Контролер - фахівець з інформаційних систем - кваліфікований співробітник з відділу інформаційних технологій, відділу загального діловодства детально знає документообіг на підприємстві і здатний поставити завдання автоматизації контроллінговой роботи.
Саме цей підрозділ буде «провідником» у процесі впровадження БП.
Оцінимо економічний ефект від організації відділу контролінгу. Розрахунок представимо у вигляді таблиці 3.1.
Таблиця 3.1Економіческій ефект від організації відділу контролінгу
Функціональна область Ефект Вартісна оцінка, тис. р..
1 2 3
Планування збільшення оборотності коштів 5 030 640
скорочення обсягів кредитних ресурсів 1 257 330
дохід від ресурсів, що вивільняться 563 317
Облік економія на запобіганні ймовірних збитків, неефективного відволікання коштів 637 518
Аналіз
Консалтинг
економія від запобігання негативних відхилень 210 563
Контроль уникнення штрафних санкцій 6 544
скорочення операційних витрат 709 106
Моніторинг додатковий прибуток 1 207 379
Інтеграція
Координація
вартість вивільнених економічних ресурсів (трудових, фінансових тощо) при підвищенні продуктивності праці 817 350
РАЗОМ 10 439 747
Організація нового відділу вимагає певних витрат. Джерела даних витрат та їх вартісна оцінка представлені в таблиці 3.2.
Таблиця 3.2 - Витрати на організацію відділу контролінгу
Джерело витрат Вартісна оцінка,
тис. р..
Модернізація системи управлінського обліку та бюджетування на підприємстві 5 584 690
Модернізація інформаційних систем 1 560 012
Виплата винагороди співробітникам за додатковий обсяг робіт 108 000
Послуги залучених спеціалістів (контролерів) 144 000
Навчання співробітників 14 700
РАЗОМ 7 411 402
Таким чином, чистий річний економічний ефект від організації відділу контролінгу складе 3028345 тис. р..
Типовими завданнями служби контролінгу є:
- Організація, координація та методична підтримка процесів планування і бюджетування на підприємстві;
- Організація, координація та методична підтримка системи обліку витрат і доходів на підприємстві.
Очевидно, що відділ, що спеціалізується на управлінні витратами, повинен мати сучасний методологічний апарат для виконання своїх завдань. У зв'язку з цим я пропоную як основного інструменту управління витратами використовувати систему «target costing» («система цільового планування витрат»).

3.1.2 Удосконалення методології управління витратами
Цільове планування витрат (Target Costing) - засіб управління витратами, яка застосовується для зменшення будь-яких витрат, пов'язаних з продуктом протягом всього періоду його життєвого циклу, шляхом об'єднання зусиль виробничих, конструкторських, дослідницьких, маркетингових, економічних підрозділів компанії
Основу концепції становить зміна погляду на взаємозалежність ціни, прибутку і собівартості:
Цільова собівартість = Цільова ціна - Цільовий прибуток
Таким чином, основною умовою для розрахунків є ціна, за якою можна здійснити продаж в плановані обсяги, і прибуток, зменшення суми якої позбавляє сенсу роботи над цим продуктом. Підсумком розрахунків є собівартість, до якої необхідно вписатися при розробці, виробництві і просуванні продукту.
Процес звичайного підходу до розрахунку собівартості проводиться у дві-три повних ітерації і рідко призводить до оптимального результату. Підхід до управління собівартістю продукції при цільовому плануванні витрат передбачає більш короткий ітераційний блок, в ході якого відбувається балансування властивостей продукту до вимог та цінами ринку. З'являються нові інструменти управління і точки фокусування уваги.
МЗХ ЗАТ «Атлант» є підприємством, на якому десятиліттями складалася практика роботи в рамках традиційних підходів до собівартості розробляються і вже запущених у виробництво виробів. Тому при оновленні системи управління витратами необхідно пройти певну послідовність кроків (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3-Розрахунок витрат на впровадження цільового планування витрат
Етап Заходи Витрати, тис.р.
1 2 3
Формування у менеджменту підприємства розуміння необхідності переходу до системи цільового планування витрат і пріоритету ринкових цін товару. Навчання співробітників Враховано в розділі 3.1
Створення команди підтримки впровадження.
Конкретизація методології цільового планування витрат з урахуванням особливості підприємства. Складання моделі витрат продукту для аналізу альтернатив з метою підготовки необхідних для прийняття рішень даних. 25 534,807
Визначення показників цільової собівартості для видів продукції підприємства, грунтуючись на аналізі ринкових ніш, розумінні вимог споживачів, оцінці драйверів витрат, можливих компромісів між витратами і вимогами до товару, визначенні еластичності попиту, аналізі співвідношень обсягів і витрат.
Зміни в організації виробництва, для того щоб мати можливість реалізувати цільові установки по витратах, при цьому забезпечивши необхідні споживчі властивості. Реорганізація бізнес-процесів 51 069,616
РАЗОМ 76 604,423
Основну частку в собівартості продукції МЗХ ЗАТ «Атлант» складають матеріальні витрати (таблиця 3.4).
Таблиця 3.4 - Доля та структура матеріальних витрат у собівартості продукції
Показник 2006 2007 2008
млн.р. % млн.р. % млн.р. %
Собівартість обсягу виробленої продукції, в т.ч. 361 867 100 464 512 100 550 719 100
Матеріальні витрати 273 253 76 364 621 78 422 231 77
з них:
основні матеріали, сировина 107 997 40 123 140 34 137 379 33
покупні комплектуючі, кооперація 146 214 54 216 278 59 252 400 60
допоміжні матеріали 11 038 4 13 841 4 19 451 5
паливо, енергія 8 003 3 11 362 3 13 001 3
Застосуємо систему цільового планування до даних про виробничо-господарської діяльності МЗХ ЗАТ «Атлант». Як річного обсягу продажів приймемо фактичний рівень у 1006509 холодильників.
Цільова ціна визначається рівнем усталеною ринковою ціни на продукцію. Визначення цільової ціни має бути покладено на керівний склад комерційного відділу. Дослідження ринку показали, що в якості цільової може бути прийнята ціна на рівні 650 600 р.. Норма прибутку зберігається на колишньому рівні: 16,7%. Розрахуємо розмір цільової собівартості за формулою 8.
З ц = (Ц ц - Ц ц Н пр / 100)   N, (8)
де С ц - цільова собівартість, млн. р..;
Ц ц - цільова ціна, р.;
Н пр - норма прибутку,%;
N - планований обсяг продажів, шт.
Таким чином, розмір цільової собівартості складе:
З ц = (650 600 - 650 600 ∙ 16,7 / 100) ∙ 1 006 509 = 545 478 млн. р..
Фактична собівартість продукції підприємства склала 550 719 млн. р. Відхилення фактичної собівартості від цільової: 550 719 - 545 478 = 5 241 млн. р.
Для зниження витрат пропоную застосовувати метод розробки максимально економічних виробів, який умовно можна розділити на три основних етапи:
Зниження кількості деталей продукції. У результаті проведених маркетингових досліджень було встановлено, що комплектація деяких моделей холодильників може бути переглянута з метою зниження матеріальних витрат у частині основних матеріалів і сировини. Пропонується переглянути комплектацію холодильників МХ-2822, 2823 та МХ-5810, 5811.
Річний випуск холодильників даних моделей становить 38 170 шт. У тому числі 19 285 шт. холодильників МХ-5811, 2823 і 18 885 шт. холодильників МХ-5811, 2822.
Розрахунок економії виробляємо за формулою 9.
  , (9)
де Ц i - ціна i-ого комплектуючого виробу, р.;
Np i - норма витрати i-ого комплектуючого виробу, шт.;
N i - Кількість холодильників з даними комплектуючим виробом, шт.
Дані щодо зниження собівартості за рахунок даного заходу зведемо в таблицю 3.5.
Таблиця 3.5 - Зниження матеріальних витрат за рахунок оптимізації кількості комплектуючих виробів.
Найменування Ціна, р. Норма витрати, шт. Ефект, р.
до впровадження після впровадження
1 2 3 4 5
Бак 1 001 1 0 38 208 170
Кришка бака 535 1 0 20 420 950
Ємність 279 2 0 21 298 860
Кришка 125 2 0 9 542 500
Бар'єр-полку 596 1 0 11 493 860
596 2 0 22 510 920
Зниження собівартості в розрахунку на рік: 123 475 260
Заміна дорогих компонентів більше дешевими. Одним з варіантів може стати змішування матеріалів з метою зменшення частки більш дорогої складової за умови збереження властивостей матеріалу. Таким чином, пропоную застосовувати суміш з еластокула, ІЗО ПМДІ і циклопентану (таблиця 3.6).
Таблиця 3.6 - Зниження матеріальних витрат за рахунок оптимізації складу застосовуваних матеріалів.
Матеріал Ціна, р. / кг Планова економія, кг / рік Розрахунок Економія за рік, р.
1 2 3 4 5
Еластокул 4 120 45 250 (Ст.3 ∙ ст.4) 186 430 000
ІЗО ПМДІ 4 519 69 130 312 398 470
Циклопентан 3 668 6 304 23 255 120
Разом економія на річну програму 522 083 590
Економія паливно-енергетичних ресурсів (таблиця 3.7).
Таблиця 3.7 Заходи щодо економії енергоресурсів
Найменування заходів Вид енергоресурсів Одиниця
вимірювання
Економія
в нат. од. в тис. р..
1 2 3 4 5
Установка регуляторів теплової енергії РТМ-02 «Струмень» на теплових пунктах корпусів заводу. теплоенергія Гкал 2 405 70 914
Установка частотного перетворювача OMRON (Р = 7,5 кВт) на лінії сухого гранулювання МР-90-33D «POGANI» електроенергія тис. кВт. ч 9 1 362
Установка частотного перетворювача OMRON (Р = 15 кВт) на підйомнику складу ПДО електроенергія тис. кВт. ч 13 1 937
Заміна приладів регулювання нагріву приладами ТПА KASY 5000 електроенергія тис. кВт. ч 123 18 032
Впровадження двомісній литтєвий форми на деталь «Ємність 301.54-3.1.082» електроенергія тис. кВт. ч 71 10 399
Впровадження виготовлення панелей внутрішніх на термоформувальних лініях ILLIG (переклад з ліній «Браун») електроенергія тис. кВт. ч 129 18 879
Зміна техпроцесу фарбування панелей з виключенням використання ремонтної лінії електроенергія тис. кВт. ч 128 18 850
Заміна вікон в галереї між корпусами 1 і 1Б. теплоенергія Гкал 106 3 089
Впровадження компресора СКОМ140Н (зниження споживаної потужності на 10 Вт, обсяг випуску - 100 тис. шт / рік електроенергія тис. кВт. ч 1 148
Розширення випуску холодильників енергетичною ефективністю класу «А» (зменшення споживаної потужності на 12 Вт, обсяг випуску - 100 тис. шт / рік) електроенергія тис. кВт. ч 1 176
Розширення випуску холодильників на хладоне К600А (зниження споживаної потужності на 3 Вт, обсяг випуску -350 тис. шт. / рік) електроенергія тис. кВт. ч 1 154
Зміна конструкції підвіски
№ 7878-6482-02
паливо тис. н. м 3
17 2 260
Автоматичне регулювання тиску стисненого повітря після 2-го ступеня в компресорі високого тиску № 12 електроенергія тис. кВт. ч 4 605
Впровадження децентралізованої системи оборотного водопостачання на ділянці екструзії в корпусі № 12 електроенергія тис. кВт. ч 160 23 463
Висновок з експлуатації 5-ти одиниць застарілого металорізального обладнання і кам'яної електропечі, у зв'язку з реорганізацією ділянки заготовок і термообробки. електроенергія тис. кВт. ч 65 9 447
Впровадження методики прискорених випробувань холодильників МХМ 1802,1803,1807,1809, 1816 на ізобутанів. електроенергія тис. кВт. ч 1 116
Розширення випуску холодильників класу «А» (зниження споживаної потужності при приймально-здавальних випробуваннях) електроенергія тис. кВт. ч 1 91
Переклад системи оборотного водопостачання корпусу № 8 з децентралізованого на локальне. електроенергія тис. кВт. ч 53 7 938
РАЗОМ РІЧНА ЕКОНОМІЯ 187 859
Разом економічний ефект від впровадження заходів у рамках цільового планування витрат складе 756 813,427 тис. р..

3.1.3 Удосконалення методології обліку витрат

Для досягнення мети зниження собівартості необхідно мати уявлення про реальний рівень витрат на вироблену продукцію. У розділі 1.2 були розглянуті основні методи обліку та розподілу витрат. На мій погляд, найбільш відповідає цілям моніторингу рівня собівартості і визначення надлишкових витрат, є Activity based costing (ABC). Даний метод має кілька варіантів перекладу на російську мову (наприклад, «Функціонально-вартісний аналіз», «Функціональна система розподілу витрат»). Однак більш правильним здається переклад методу як «Операційно-орієнтований метод калькуляції собівартості» або «поопераційний метод». У даній роботі будуть використані саме ці варіанти перекладу, як найбільш повно відображають сутність даного поняття.
Поопераційний метод усуває два найбільших недоліку традиційних методів обліку:
- Відсутність орієнтації на економію витрат і реінжиніринг бізнес-процесів;
- Неможливість точного підрахунку повних витрат виробництва окремого продукту.
Базовим принципом розрахунку собівартості є розподіл витрат на прямі і непрямі (накладні) і віднесення обох видів витрат на готову продукцію. Як правило, на практиці з розподілом прямих витрат проблем не виникає, оскільки вони можуть бути безпосередньо віднесені на собівартість конкретного об'єкта витрат.
Непрямі витрати традиційно переносяться на об'єкти витрат пропорційно розміру трудовитрат, машинного часу, обсягу виробництва, продажу. Якщо частка непрямих витрат у собівартості продукції, що випускається (робіт, послуг) невелика, застосування традиційного підходу до собівартості виправдовує себе з огляду його простоти і незначною похибки результату. Однак у сучасних умовах при вдосконаленні технології виробництва, зниженні його трудомісткості і матеріаломісткості, а також автоматизації процесів частка прямих витрат знижується, а частка непрямих витрат (на загальне управління, маркетинг, фінансове управління, управління персоналом) збільшується. Продукти, що споживають менше всього ресурсу, згідно з яким розподіляються непрямі витрати, при розрахунках будуть здаватися більш рентабельними в порівнянні з продуктами, що споживають більше ресурсів. Використання пооперационной методики для розподілу непрямих витрат дозволяє уникнути цих помилок.
Процес розрахунку собівартості виробленої продукції (робіт, послуг) із застосуванням операційно-орієнтованого методу передбачає калькуляцію витрат у три етапи [11, стор 31].
На першому етапі вартість непрямих витрат на підприємстві переноситься на ресурси пропорційно обраним драйверам витрат. На другому етапі розробляється структура операцій, необхідних для створення продукції (робіт, послуг). Після цього вартість ресурсів, розрахована на попередньому етапі, переноситься на операції пропорційно обраним драйверам ресурсів. На третьому етапі вартість операцій поглинається об'єктами витрат пропорційно драйверам операцій. Результатом цього є розрахована собівартість об'єктів витрат, наприклад продукції.
На підставі даних про реальну собівартості своєї продукції підприємство може приймати рішення про зміну товарного асортименту, зниження ціни та ліквідації каналу збуту.
Таким чином, метод АВС дозволяє приймати обгрунтовані рішення щодо:
- Зниження витрат. Реальна картина витрат дає можливість точніше визначати види витрат, які необхідно оптимізувати;
- Цінової політики. Точне віднесення витрат на об'єкти калькуляції дозволяє визначити нижню межу цін, подальше зниження яких щодо такої межі веде до збитковості продукту;
- Товарно-асортиментної політики. Реальна собівартість дозволяє розробити програму дій по відношенню до того чи іншого продукту - зняти з виробництва, оптимізувати витрати або підтримувати на поточному рівні;
- Оцінки вартості операцій. Можна вирішити, чи доцільно передавати ті чи інші операції підрядникам або необхідно проводити організаційні перетворення.
Сьогодні існує безліч програмних рішень, що підтримують метод АВС. Для відділу контролінгу пропонується впровадження системи «ABIS.ABC». Програмна система «ABIS.ABC» дозволяє створювати прикладні АВС-системи управлінського обліку витрат, розрахунку продуктивності і вартості бізнес-процесів, собівартості продукції (послуг) і формувати аналітичну звітність для підприємств будь-якого масштабу і сфери діяльності.
Зробимо оцінку вартості необхідного програмного забезпечення (таблиця 3.8).
Таблиця 3.8 - Вартість програмного забезпечення
Компонент Вартість, р.
1С: Підприємство 8. "1С-ВІП Анатех: ABIS.ABC. Управлінський облік і розрахунок собівартості" 4 757 760
1С-ВІП Анатех: ABIS.ABC. Управлінський облік і розрахунок собівартості ", ліцензія на 5 робочих місць 15 859 200
РАЗОМ 20 616 960
Оцінимо бюджет і терміни впровадження системи (таблиця 3.9).

Таблиця 3.9-Бюджет і терміни проекту впровадження ABIS.ABC - системи
Найменування етапу проекту Терміни Вартість, р.
Попереднє обстеження. Формування команди проекту. 10 днів 7 756 000
Попередній роботи з формалізації бізнес-процесів підприємства, навчання персоналу 1 міс. 27 700 000
Впровадження програмного забезпечення, що реалізує розроблену систему і пуско-налагоджувальні роботи. 1,5 міс. 44 320 000
(Без урахування вартості ПЗ та ліцензій)
РАЗОМ 79 776 000
Вартість програмного забезпечення 20 616 960
РАЗОМ З УРАХУВАННЯМ ВАРТОСТІ ПЗ 100 392 960

Використання поопераційного методу розрахунку собівартості дозволить оптимізувати асортимент продукції, що випускається за рахунок диференційованого підходу до різних моделей продукції та оцінити доцільність виробництва окремих комплектуючих власними силами. Передбачається, що за рахунок оптимізації виробництва відбудеться зниження собівартості продукції, що випускається на 38 550 тис. р. Таким чином, річна ефективність використання поопераційного методу розрахунку собівартості складе мінус 61845960 р.
Визначимо термін окупності проекту. Капітальні вкладення складуть 100 392, 960 тис. р. Річний дохід першого року становитиме 38 550 тис. р. Поточна вартість другого року буде дорівнює 32 670 тис. р., Третього - 23 503 тис.р., четвертого - 14 331 тис. р. Таким чином, дисконтований строк окупності проекту складе 3,4 року.
У результаті впровадження представлених заходів, на підприємстві складеться наступна система управління витратами (малюнок 7).

Малюнок 7 - Ієрархія інструментів управління витратами
Оперативний рівень представлений операційно-орієнтованим методом розрахунку собівартості, стратегічний - цільовим плануванням витрат. Дані рівні підпорядковані концепції «Бережливо виробництво». Загальне управління здійснюється відділом контролінгу.
Річний ефект від впровадження представлених заходів складе 3723313 тис. р..
3.2 Вдосконалення процесу виробництва друкованої плати
Сучасна побутова техніка оснащується електронним блоком управління. Техніка виробництва МЗХ ЗАТ «Атлант» не є винятком. Нові моделі снащени електронним блоком управління на основі друкованих плат.
Застосування друкованих плат, дозволяє збільшити:
- Надійність елементів, вузлів і техніки в цілому;
- Технологічність, за рахунок автоматизації деяких процесів складання і монтажу;
- Щільність розміщення елементів за рахунок зменшення габаритів і маси;
- Швидкодія;
- Перешкодозахищеність елементів і схем.
Особливе значення при конструюванні друкованих плат мають стандарти: ГОСТи, ОСТи, СТП. В даний час їх використовується до декількох десятків. Одними з основних документів є: ГОСТ 23751-86 і ГОСТ 23752-79. ГОСТ 23751-86 встановлює основні конструктивні параметри ПП (розміри друкованих провідників, зазорів, контактних майданчиків, отворів і т.п.), позиційні допуски розташування елементів конструкцій, електричні параметри. ГОСТ 23752-79 визначає вимоги до конструкції ПП і її зовнішнього вигляду, до електричних параметрах, до паяемости і перепайка, до стійкості при кліматичних і механічних впливах.
Друковані плати (ДП) призначені для електричного з'єднання елементів схеми між собою і загалом, випадку представляють вирізаний за розміром матеріал підстави, що містить необхідні отвори і проводить малюнок, який може бути виконаний як на поверхні, так і в обсязі підстави.
В даний час відомо більше 40 різних технологічних методів виготовлення друкованих плат. Метод виготовлення друкованих плат необхідно вибирати при ескізної компонуванні апаратури, в процесі якої визначаються основні габарити і розміри плат, необхідна для даних виробів щільність монтажу.
Методи виготовлення ПП поділяють на дві групи: субтрактівниє і адитивні.
У субтрактівних методах (subtratio - віднімання) в якості підстави для друкованого монтажу використовують фольговані діелектрики, на яких формується проводить малюнок шляхом видалення фольги з непровідних ділянок. Додаткова хіміко-гальванічна металізація монтажних отворів призвела до створення комбінованих методів виготовлення ПП. За субтрактивной технології малюнок провідників виходить травленням мідної фольги по захисному зображенню в фоторезист або металлорезісте. Застосовуються три різновиди субтрактивной технології.
Перший варіант - негативний процес з використанням сухого плівкового фоторезисту (СПФ). Процес досить простий, застосовується при виготовленні односторонніх і двосторонніх ПП. Металізація внутрішніх стінок отворів не виконується. Заготівля - фольгований діелектрик. Методами фотолітографії з допомогою сухого плівкового фоторезисту на поверхні фольги формується захисна маска, що являє собою зображення (малюнок) провідників. Потім відкриті ділянки мідної фольги піддаються травленню, після чого фоторезист видаляється.
Другий варіант - позитивний процес. Створюється проводить малюнок двосторонніх шарів з міжшаровими металізованими переходами (отворами). Сухий плівковий фоторезист (СПФ) нашаровується на заготовки фольгированного діелектрика, що пройшли операції свердління отворів та попередньої (п'ять - сім мкм) металізації міддю стінок отворів і всієї поверхні фольги. У процесі фотолітографії СПФ захисний рельєф отримують на місцях поверхні металізованої фольги, що підлягає подальшого видалення травленням. На ділянки, не захищені СПФ, послідовно осідають мідь і металлорезіст (сплав SnPb), в тому числі і на поверхню стінок отворів. Після видалення маски СПФ незахищені (більш тонкі) шари міді витравлюється. Процес більш складний, проте, з його допомогою вдається отримати металізовані стінки отворів.
Третій варіант - так званий тентінг-процес. Як і в позитивному процесі, береться заготівля у вигляді фольгированного діелектрика, формуються отвори, проводиться попередня металізація всієї плати, включаючи внутрішні стінки отворів. Потім наноситься СФП, який формує маску під час фотолітографії у вигляді малюнка друкованих провідників і утворює завескі - тенти над металізованими отворами, захищаючи їх під час наступної операції травлення вільних ділянок мідної фольги. У цьому процесі використовуються властивості плівкового фоторезиста нашаровуватися на сверлениє підкладки без потрапляння в отвори і утворювати захисні шари над металізованими отворами. Застосування тентінг-методу спрощує технологічний процес виготовлення двосторонніх ПП з металізованими отворами. Однак необхідно забезпечити гарантоване запечатування отворів фоторезистом. Крім того, якість поверхні металу навколо отворів має бути дуже хорошим, без задирок.
Для отримання зображень використовується плівковий фоторезист товщиною 15-50 мкм. Товщина фоторезиста у випадку методу «тентінг» диктується вимогами цілісності захисних завесок над отворами на операціях прояви і травлення, що проводяться розбризкуванням виявляють і травяна розчинів під тиском 1,6-2 атм. і більше. Фоторезист товщиною менше 45-50 мкм на цих операціях над отворами руйнуються.
Підготовка поверхонь заготовок під нашарування плівкового фоторезисту з метою видалення задирок сверлених отворів і наростів гальванічної міді проводиться механічної зачисткою абразивними колами з наступною хімічною обробкою в розчині персульфата амонію або механічною зачисткою водної пемзової суспензією. Такі варіанти підготовки забезпечують необхідну адгезію плівкового фоторезиста до мідної поверхні підкладки і хімічну стійкість захисних зображень на операціях прояви і травлення. Крім того, механічна зачистка пемзою дає матову однорідну поверхню з низьким відбиттям світла, що забезпечує більш однорідне експонування фоторезиста.
Фоторезист нашаровується за спеціально підібраному режиму: при низькій швидкості нашарування 0,5 м / хв, при температурі нагріву валків 115 ° С ± 5 ° С, на підігріті до температури 60 ÷ 80 ° С заготовки. При експонуванні зображення використовуються установки з точковим джерелом світла, що забезпечує висококоллімірованний інтенсивний світловий потік на робочу поверхню з автоматичним дозуванням і контролем світлової енергії.
Субтрактивний метод отримання малюнка провідників ПП заснований на травленні мідної фольги по захисній масці. Через процесів бічного подтравливания міді під краями маски поперечний переріз провідників має форму трапеції, розташованої більшою підставою на поверхні діелектрика. Величина бічного подтравливания і, відповідно, розкид ширини створюваних провідних доріжок залежить від товщини шару металу: при травленні фольги товщиною п'ять мкм інтервал розкиду ширини провідників порядку сім мкм, при травленні фольги товщиною 20 мкм розкид складає 30 мкм, а при травленні фольги товщиною 35 мкм розкид складає близько 50 мкм.
Спотворення ширини мідних провідників по відношенню до розмірів ширини їхніх зображень у фоторезисте і на фотошаблон зміщуються у бік завужена. Отже, при субтрактивной технології розміри провідників на фотошаблон необхідно збільшувати на величину завужена. З цього випливає, що субтрактивна технологія має обмеження по вирішенню, які визначаються товщиною фольги і процесами травлення. Мінімально відтворювана ширина провідників і зазорів становить порядку:
- 50 мкм при товщині фольги п'ять - дев'ять мкм;
- 100 - 125 мкм при товщині провідників 20 - 35 мкм;
- 150 - 200 мкм при товщині провідників 50 мкм.
Адитивні (additio - додаток) методи засновані на виборчій осадженні струмопровідного покриття на діелектричне основа, на яку попередньо може наноситися шар клейової композиції. Застосування адитивного методу в масовому виробництві ПП обмежено низькою продуктивністю процесу хімічної металізації, інтенсивним впливом електролітів на діелектрик, труднощами одержання металевих покриттів з хорошою адгезією. Домінуючою в цих умовах є субтрактивна технологія, особливо з переходом на фольговані діелектрики з тонкомірної фольгою (п'ять і 18 мкм).
Для виготовлення друкованих плат з шириною провідників і зазорів 50 -100 мкм з товщиною провідників 30-50 мкм рекомендується використовувати адитивний метод формування малюнка (метод ПАФОС). Це повністю адитивний електрохімічний метод, за яким провідники та ізоляція між ними (діелектрик) формуються селективним гальванічним осадженням провідників і формуванням ізоляції тільки в необхідних місцях пресуванням. Метод ПАФОС, як адитивний метод, принципово відрізняється від субтрактивного тим, що метал провідників наноситься, а не витравлюється. Проводить малюнок формується послідовним нарощуванням шарів:
- Одержання на тимчасових "носіях" - аркушах з нержавіючої сталі - мідної шини товщиною 2 ÷ 20 мкм;
- Формування малюнка в СПФ;
- Гальванічне осадження тонкого шару нікелю (два ÷ три мкм) і міді (30 ÷ 50 мкм) по малюнку звільнень в рельєфі плівкового фоторезисту. У захисному рельєфі плівкового фоторезисту на верхню поверхню сформованих провідників проводиться також нанесення адгезійних шарів.
Після цього плівковий фоторезист віддаляється, і проводить малюнок на всю товщину впрессовивается в діелектрик. Отриманий пресований шар разом з мідною шиною механічно відділяється від поверхні носіїв.
При виготовленні двосторонніх шарів з міжшаровими переходами перед травленням тонкої мідної шини свердляться і металлизируются отвори. Проводить малюнок, втоплений в діелектрик і зверху захищений шаром нікелю, при травленні мідної шини не піддається впливу травильного розчину. Тому форма, розміри і точність проводить малюнка визначаються формою і розмірами звільнень в рельєфі плівкового фоторезисту, тобто процесами фотохімії (фотолітографії). Звідси до процесів фотолітографії пред'являються більш жорсткі вимоги, зокрема, оптичної щільності білих і чорних полів фотошаблонів, різкості краї зображення, стабільності температури і вологості в робочих приміщеннях.
Профіль фоторельефа плівкового фоторезиста залежить від застосовуваної моделі світлокопіювальні установки. При експонуванні на установках з досконалою експонує системою, що забезпечує високу Колімація високоінтенсивних світлових променів і відсутність нагріву робочої копіювальної поверхні, фоторельеф має рівні бічні стінки з малим нахилом до поверхні підкладки.
Методи нанесення малюнка ПП. Основними методами, застосовуваними в промисловості для створення малюнка друкованого монтажу, є офсетний друк, сеткографія і фотодрук. Вибір методу визначається конструкцією ПП, необхідною точністю і щільністю монтажу, продуктивністю обладнання та економічністю процесу.
Метод офсетного друку полягає у виготовленні друкованої форми, на поверхні якої формується малюнок шару. Форма закочується валиком трафаретного фарбою, а потім офсетний циліндр переносить фарбу з форми на підготовлену поверхню підстави ПП.
Метод застосовується в умовах масового і великосерійного виробництва з мінімальною шириною провідників і проміжків між ними 0,3-0,5 мм (плати першого і другого класів щільності монтажу) і з точністю відтворення зображення ± 0,2 мм. Його недоліками є висока вартість обладнання, необхідність використання кваліфікованого обслуговуючого персоналу і трудність зміни малюнка плати.
Сеткографіческій метод заснований на нанесенні спеціальної фарби на плату шляхом продавлювання її гумової лопаткою (ракелем) через сітчастий трафарет, на якому необхідний малюнок утворений осередками сітки, відкритими для продавлювання. Метод забезпечує високу продуктивність і економічний у умовах масового виробництва. Точність і щільність монтажу аналогічні попередньому методу.
Самою високою точністю (± 0,05 мм) і щільністю монтажу, відповідними третього - п'ятого класу (ширина провідників і проміжків між ними 0,1 - 0,25 мм), характеризується метод фотодруку. Він полягає в контактному копіюванні малюнка друкованого монтажу з фотошаблона на підставу, вкрите світлочутливим шаром (фоторезистом).
Одношарові ПП і ЦПК виготовляють переважно субтрактівним сеточно-хімічними або адитивним методом, а ДПП і ГПП хіміко-гальванічним адитивним або комбінованими фотохімічними (негативним або позитивним) методами. Виробництво МПП засноване на типових операціях отримання ОПП та ДПП і деяких специфічних процесах, таких як пресування шарів, створення міжшарових з'єднань і ін
Вибір методу виготовлення МПП визначається наступними чинниками: кількістю шарів, надійністю з'єднань, щільністю монтажу, видом висновків встановлюються ЕРЕ та ІС, можливістю механізації і автоматизації, тривалістю виробничого циклу, економічністю. Методи, засновані на використанні об'ємних деталей для міжшарових сполук, характеризуються підвищеною трудомісткістю, низькою надійністю, погано піддаються автоматизації. Найбільш поширений з другої групи метод металізації наскрізних отворів.
Конструкційні матеріали друкованих плат. Для виготовлення ПП широке поширення одержали шаруваті діелектрики, що складаються з наповнювача й сполучного речовини (синтетичної смоли, яка може бути термоактивне або термопластічной), керамічні та металеві (з поверхневим діелектричним шаром) матеріали.
Вибір матеріалу визначається електроізоляційними властивостями, механічною міцністю, оброблюваністю, стабільністю параметрів при впливі агресивних середовищ і змінюються кліматичних умов, собівартістю. Нижче в таблиці 3.10 представлені матеріали підстави ПП, найбільш часто використовуються в даний час для виготовлення ОПП, ДПП.
Таблиця 3.10 Матеріали підстави ПП для виготовлення ОПП, ДПП
Матеріал Марка Товщина,
мм
Матеріал Марка Товщина,
мм
1 2 3 4 5 6
Гетинакс фольгований ГФ-1-35 1,0; 1,5;
2,0; 2,5;
3,0
Діелектрик фольгований загального призначення з гальваностойкой фольгою ДФО-1, ДФО-2
(Фольга 35 мкм)
ДФС-1, ДФС-2
(Фольга 20 мкм)
0,06-2,0
Гетинакс фольгований з гальваностойкой фольгою ГФ-1-35Г
ГФ-2-35Г
ГФ-1-50Г
ГФ-2-50Г
Діелектрик фольгований самозагасаючий з гальваностойкой фольгою
Склотекстоліт фольгований СФ-1-35
СФ-2-35
СФ-1-50
СФ-2-50
0,5, 1,0;
1,5; 2,0;
2,5; 3,0
Склотекстоліт фольгований з підвищеною на-гревостойкостью СФПН-1-50
СФПН-2-50
0,5, 1,0;
1,5; 2,0;
2,5; 3,0
Те саме з гальваностойкой фольгою Склотекстоліт фольгований загального призначення СОНФ-1
СОНФ-2
-
Склотекстоліт теплостійкий фольгований з гальваностойкой фольгою СТФ-1-35 СТФ-2-35 СТФ-1-18 СТФ-2-18 0,08; 0,1;
0,13; 0,2;
0,15; 0,3;
0,25; 0,5;
0,35; 0,8;
1,5; 2,5;
1, 2, 3
Гетинакс фольгований загального призначення ГЗФ-1-35Г
ГЗФ-2-35Г
-
Склотекстоліт з двостороннім адгезійним шаром Стек 1,0; 1,5
Склотекстоліт теплостійкий і негорючий фольгований з гальваностойкой фольгою СТНФ-1-35 СТНФ-2-35 СТНФ-1-18 СТНФ-2-18 Склотекстоліт теплостійкий, армований алюмінієвим протектором СТПА-5-1
СТПА-5-2
(Фольга 5 мкм)
0,1-2,0
Склотекстоліт листовий Стефен-1-2ЛК 1, 2 Склотекстоліт з каталізатором СТАМ 0,7-2,0
Склотекстоліт електротехнічний Стефен-ВК-1-1, 5 Фольгований армований фторопласт ФАФ-4
(Фольга 35 мкм)
-
Стеклотестоліт фольгований теплостійкий СТФТ - Склотекстоліт теплостійкий СТАВ (фольга 5, 18, 35, 50, 70 і 100 мкм на мідному або алюмінієвому протекторі) -
У порівнянні з гетинаксу склотекстоліти мають кращі механічні та електричні характеристики, більш високу нагревостойкость, менше вологопоглинання. Проте у них є ряд недоліків: найгірша механічна оброблюваність; більш висока вартість; істотна відмінність (приблизно в 10 разів) коефіцієнта теплового розширення міді і стеклотекстолита в напрямку товщини матеріалу, що може призвести до розриву металізації в отворах за пайку або в процесі експлуатації.
З'єднання окремих шарів МПП здійснюють спеціальними склеює прокладками, які виготовляють із склотканини, просоченої недополімерізованной епоксидної смолою. Зміст смоли в прокладках повинно бути в межах 42-52%, а летючих речовин не більше 0,75%. Тривале збереження клеять властивостей міжшарових прокладок досягається їх консервацією в герметично упакованих поліетиленових мішках при зниженій (+10 ° С) температурі.
Виготовлення фотошаблонів. Зображення малюнка провідників ПП, розроблене на стадії створення конструкторської документації на виріб, повинно бути перенесено на захисну маску фото-або металлорезіста в залежності від типу застосовуваного процесу для створення ПП. Для перенесення зображення призначені фотошаблони (ФШ), що представляють собою негативне чи позитивне відображення конфігурації друкованих провідників, виконане у натуральну величину на світлопроникні підставі. Комплектом фотошаблонів називають ту кількість фотошаблонів, суміщуються між собою, яке необхідно і достатньо для виготовлення ПП певного типу і найменування. За призначенням вони поділяються на контрольні (еталони), і робітники, які виготовляються з контрольних методом контактного друку і служать для перенесення наявного на них малюнку на плату.
Зображення елементів на фотошаблон повинно відповідати вимогам креслення і бути чорно-білим, контрастним з чіткими і рівними межами при оптичної щільності темних полів не менше 2,5-3 од. і прозорих ділянок не більше 0,15-0,2 од., заміряне з точністю ± 0,02 од. на фотоелектричному денситометрі типу. Розміри друкованих провідників і контактних площадок встановлюються з урахуванням величини подтравливания. Фотошаблон повинен бути зносостійким, мати мінімальну деформацію при зміні температури і вологості навколишнього середовища. Більшою мірою переліченим вимогам задовольняють сверхконтрастние фотопластинки і поліровані силікатні скла з металізованими поверхнями, на яких отримують контрольні фотошаблони. Робочі фотошаблони виготовляють на малоусадочних (не більше 0,01-0,03%) фотоплівках.
На фотошаблони наносять також технологічні контрольні знаки. Контрольний знак - спеціальний топологічний елемент у вигляді штриха, щілини, хреста та ін, службовець для контролю точності виготовлення оригіналів та фотошаблонів і вживаний для поєднання фотошаблонів шарів двосторонніх і багатошарових ПП, а також при виконанні операції мультиплікації.
Зазвичай фотошаблони отримують на основі оригіналу ПП, виконаного також на матеріалі, який має стабільні розміри (органічне або силікатне скло, алюміній, лавсан тощо), але у збільшеному масштабі 2:1, 4:1, 10:1. Оптимальний масштаб вибирається виходячи з габаритів ПП, необхідної точності отримання фотошаблона і похибки виготовлення оригіналу обраним методом:
M = d ор / d ФШ, (11)
де d ор, d ФШ - половина поля допуску на виготовлення оригіналу і фотошаблона.
Основними методами отримання оригіналів є креслення, наклеювання липкої стрічки та вирізання емалі.
Викреслювання зображення оригіналу на спеціальному папері або малоусадочной плівці, на яку попередньо наноситься непроявляющейся синьою фарбою з кроком 2,5 ± 0,05 мм координатна сітка, здійснюють вручну (в основному, для макетних робіт) або на автоматичному креслярському апараті, керованому координатографа.
Метод аплікацій полягає в наклеюванні на прозоре підставу каліброваних одиночних і групових елементів, виготовлених з світлонепроникної безусадковому антистатичною плівки. Для отримання зображення ДПП на одну сторону підстави наклеюють червоні (жовті) елементи, а на іншу сині (фіолетові). Подальше фотографування через відповідний світлофільтр забезпечує одержання суміщеного оригіналу малюнків з точністю ± 0,2 мм. Метод рекомендується для виготовлення ОПП та ДПП, простих по конструкції, зі зниженою щільністю монтажу.
Найбільшу точність виготовлення оригіналів ПП (± 0,05 мм) забезпечує метод вирізування емалі. Для цього на прозоре підставу наносять рівномірний шар гравірувальної чорної емалі, яку після сушіння вирізують з пробільних місць на універсально-розточувальних верстатах, забезпечених вимірювальними мікроскопами, або на координатографа. Як інструмент використовуються пунктирні голки, граверні різці, рейсфедери з алмазними наконечниками.
З готового оригіналу контрольні фотошаблони отримують масштабним фотографуванням на фоторепродуціонних поліграфічних камерах з об'єктивами, які мають високу роздільну здатність. Робочі фотошаблони виготовляють з контрольних способом контактного друку. Якщо ТП передбачає обробку груповий заготовки (при розмірах ПП до 100 мм), то на спеціальному обладнанні (фотоштампах) методом мультиплікації отримують груповий фотошаблон з точним розташуванням малюнків рядами і рядками, загальними елементами суміщення і загальним машинним нулем відліку координат програмного свердління отворів. Після експонування і розширенні здійснюється хіміко-фотографічна обробка фотоматеріалу, контроль отриманого фотошаблона, ретушування - видалення дефектів.
Більш прогресивним є метод отримання фотошаблонів скануючим світловим променем. Він виконується на лазерних растрових генераторах зображень (фотоплотерам) скануванням лазерної плями по поверхні плівок, скляних пластин і випаровуванням маскуючого покриття або засвічення фотоматеріалу у відповідності з рисунком ПП. У фотоплотерам є бібліотека часто повторюваних в топологічних кресленнях елементів та вузлів.
При виготовленні великоформатних шаблонів ПП на стеклах з маскуючим покриттям методом лазерного гравіювання похибка взаємного розташування малюнка становить ± 0,01 мм, точність позиціонування ± 0,005 мм, точність повторного позиціонування ± 0,002 мм, нерівність краю зображення ± 0,01 мм, похибка відтворення розмірів елементів зображення ± 0,015 мм, погрішність розташування елементів відносно базового отвори ± 0,015 мм.
Формування растрового зображення малюнка (оригіналу) у фотоплотерам незалежно від складності малюнка відбувається з високою швидкістю протягом декількох хвилин. Тиражування фотошаблонів проводиться без використання методів контактного друку з високою точністю. Робота фотоплотерам підтримується вхідними і вихідними форматами систем автоматичного проектування. Це дозволяє:
- Отримувати фотошаблони і програми свердління з цифрового планшети;
- Переглядати і редагувати ФШ і програми свердління;
- Створювати групові заготовки на основі контуру ПП одночасно для всіх верств;
- Автоматично генерувати по ФШ програми свердління;
- Підраховувати площа металізації, кількість контактних майданчиків провідників, отворів, довжину провідників і пр.
Час виготовлення ФШ, наприклад, розміром 550 на 550 мм з мінімальною товщиною лінії 0,15 мм і нерівністю краю експонується елемента ± 10 мкм становить п'ять - шість хв.
Сітчасті трафарети представляють собою металеву раму з алюмінієвого сплаву, на яку натягнуть тканий матеріал. До матеріалу тканини пред'являються наступні вимоги: величина просвітів повинна бути в півтора - два рази більше товщини ниток; на тканині не повинно бути дефектів; вона повинна бути міцною на розрив, стійкою до стирання, еластичною і практично не повинна розтягуватися в процесі роботи, осередки тканини не повинні взаємодіяти з розчинниками фарби. Найбільшою точністю і довговічністю володіють металеві сітки з нержавіючої сталі або фосфористої бронзи з розміром осередків 40-50 мкм, а найбільш еластичні сітки з капрону, лавсану, металізованого нейлонового моноволокна. Для виготовлення сітчастого трафарету на поверхню рами наносять спеціальний клей і укладають сітку. Сітка рівномірно натягується таким чином, щоб відносна деформація матеріалу не перевищувала шість-вісім відсотків для капрону, п'ять-сім відсотків для фосфористої бронзи і два - три відсотки для нержавіючої сталі. Сітка приклеюється до рами і знежирюється. Малюнок плати на поверхні сітки отримують прямим копіюванням через фотошаблон нанесеною фотополімерної композиції.
Друковані форми. Конструктивно форми для офсетного друку поділяються на три види: високого друку, глибокого друку та з розташуванням друкованих ділянок в одній площині. Виготовляють їх з алюмінію, цинку, сплавів на їх основі і пластмас з допомогою травлення, гравірування, пресування, обробки гідрофобізуючої рідиною, складання з окремих елементів і ін Найбільш технологічною, точної і надійної виявилася друкарська форма для сухого офсету. Вона являє собою пластину з алюмінію товщиною 0,5-1 мм, на яку наноситься тонка плівка силіконового лаку, не змочується трафаретного фарбою. На плівці за допомогою лазерного гравірувального автомата вижігается малюнок ПП.

4 ВПЛИВ ЕКОЛОГІЧНИХ І ВИРОБНИЧИХ ФАКТОРІВ УМОВ ПРАЦІ НА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ МЗХ ЗАТ «АТЛАНТ» І ЗАХОДИ ЩОДО ЇХ ПОЛІПШЕННЯ
4.1 Екологічна оцінка підприємства
На МЗХ ЗАТ «Атлант» регулярно розробляються і реалізуються заходи поліпшення умов праці. Забезпечення безпеки і хороших умов праці вимагає від підприємства відповідних цільових матеріальних витрат, які знаходять своє відображення в собівартості готової продукції. Кошти, витрачені на заходи щодо вдосконалення екологічної безпеки праці в 2008 році, склали 1251880 тис. р..
При розрахунку собівартості продукції за елементами витрат витрати по забезпеченню безпеки і нормальних умов праці відносять до інших витрат.
На підприємстві в даний час функціонують системи оборотного водопостачання, розташовані на проммайданчику № 1 і проммайданчику № 2.
Зворотний система водопостачання проммайданчика № 1 працює наступним чином:
Отепленія хладоноситель збирається в ємність і насосом подається на бризгательний басейн. Охолоджена у басейні вода насосом подається на охолодження технологічного обладнання.
Системи водопроводу технічної води на проммайданчику № 1 немає.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Диплом
631.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Аналіз собівартості послуг і продукції шляхи її зниження
Аналіз собівартості продукції та розробка заходів щодо її зниження на прикладі УП Галушки механічний
Шляхи зниження собівартості продукції 2
Шляхи зниження собівартості продукції
Облік витрат та собівартості продукції технічних культур та шляхи їх зниження
Аналіз собівартості продукції та шляхів її зниження
Аналіз факторів, що впливають на зниження собівартості продукції
Основні напрямки зниження собівартості продукції на прикладі філії РУП МАЗ Мінський ресорний
Аналіз собівартості продукції коксового цеху 2 КХП ВАТ НТМК та заходи щодо її зниження
© Усі права захищені
написати до нас