МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРИМСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
ДВНЗ «КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА »
Контрольна робота
Основи правознавства
РОБОТУ ВИКОНАВ:
Студент 2-го курсу,
Групи ЕП-211-07 (ЗФО)
Сидоренко Роман Олексійович
м. Сімферополь, 2008
1 Цивільно-правова угода, поняття, ознаки
Операцією (за статтею 202 ЦК) є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Більш правильним є визначення відповідно до якого угода розуміється як дія суб'єкта цивільних правовідносин, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ознаки цивільно-правової угоди:
Угоди є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату.
Угода завжди є дією суб'єкта цивільних правовідносин.
Угода завжди є правомірним дією.
Воля в угодах завжди спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків.
Угоди опосередковує динаміку цивільних правовідносин між різними суб'єктами громадянського права.
Велике значення викликає місце здійснення угоди. Місцем вчинення правочину є місце волевиявлення сторін.
2 Об'єкти, суб'єкти та джерела екологічного права
Об'єктом екологічного права є природні блага, з приводу яких виникають суспільні відносини.
Однак не всі природні блага можуть бути об'єктами екологічного права. На деякі природні явища людина не може надати впливу, тобто не можуть виникнути суспільні відносини. До таких відносин відносяться:
Припливи і відливи, грозові явища, виверження вулканів і т.п.
Природні блага, тобто об'єкти екологічного права мають певну класифікацію, наприклад:
Диференційовані об'єкти екологічного права: земля, надра, води, тваринний світ, лісова рослинність і атмосферне повітря.
2. Інтеграційні: навколишнє природне середовище, життя і здоров'я людини від небезпечного екологічного впливу.
3. Комплексні екологічні об'єкти: об'єкти і території природозаповідного фонду України; лікувальні та рекреаційні зони; виняткова морська економічна зона і континентальний шельф; території, які зазнали екологічної катастрофи.
Диференційовані об'єкти:
1. Земля відноситься до одних з основних об'єктів екологічного права. У законодавстві поняття землі не дається, а в літературі існують різні точки зору з цього приводу, наприклад: Земля - це сукупність всіх природних багатств, тобто земля розглядається як планета чи земля - це поверхневий грунтовий грунтовий шар землі, який виконує екологічні, економічні та культурно-оздоровчі функції.
2. Надра є самостійним об'єктом природи. У ст.1 кодексу про надра дано поняття надр.
3. До водного фонду України належать такі водні об'єкти:
Поверхневі водні об'єкти (природні водойми (озера), штучні водойми (ставки, водосховища), водотоки: річки та струмки).
Підземні води.
Територіальні та внутрішні моря.
4. Лісу.
Ліси також є частиною єдиної екосистеми, мають велике екологічне і економічне значення.
Ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій переважають дерева і чагарники, тварини, мікроорганізми і інші природні компоненти, які знаходяться у постійній взаємодії і впливають один на одного.
5. Атмосферне повітря.
Атмосферне повітря є життєво важливим компонентом навколишнього природного середовища.
Атмосферне повітря - це сукупність різних газів, які створюють зовнішню оболонку землі.
Суб'єкти екологічного права.
До суб'єктів екологічного права належать:
1. Індивідуальні суб'єкти - громадяни України, які можуть отримувати природні об'єкти як у власність, так і в користування.
2. Колективні суб'єкти - це всілякі державні, громадські, комерційні підприємства установи організації.
3. Приватні підприємства.
4. Держава, яка виступає суб'єктом екологічного права за допомогою представницьких органів.
5. іноземні громадяни та особи без громадянства.
6. Іноземні юр. особи.
Джерела екологічного права.
Джерелами екологічного права є прийняті відповідними державними органами нормативно-правові акти, які містять норми права, за допомогою яких регулюються екологічні відносини.
На першому місці виступає конституція, яка регулює:
1. Питання власності на природні ресурси, зокрема у ст.12 вказується, що земля, її надра, атмосферне повітря і т.д. є власністю народу України.
2. Екологічні права громадян: право на безпечне навколишнє середовище, на отримання інформації, на відшкодування шкоди, на отримання в користування і власність природних ресурсів
3. Обов'язки громадян ст.66: обов'язок не завдавати шкоди природі та відшкодувати збитки, якщо вони завдані.
4. Обов'язки держави (ст.16): "Держава забезпечує екологічну безпеку, підтримання екологічної рівноваги на території України", а також гарантує подолання наслідків чорнобильської катастрофи та збереження генофонду українського народу.
5. Закріплює певні правомочності відповідних суб'єктів (органів державної влади) у галузі регулювання екологічних відносин: ВРУ, КМУ, президента (ст. 102, 106, 116, 119, 92).
Дуже важливим є закон "Про охорону навколишнього природного середовища", який регулює охоронні екологічні відносини.
Дуже важливими джерелами є кодифіковані нормативно-правові акти - це Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Кодекс України про надра.
Також до джерел екологічного права належать Укази Президента і Постанови Кабінету Міністрів України, акти міністерств і відомств.
У більшості своїй підзаконні акти екологічного права виходять від міністерства екології та природних ресурсів, яке, наприклад, щорічно затверджує ліміти.
Судові органи видають постанови, які хоч і не є джерелами екологічного права, проте є обов'язковими для відповідних судових органів, наприклад: Постанова Верховного Суду № 13 від 25-12-96 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ".
3 Поняття і види страхування
Страхування - це спосіб відшкодування збитків, які зазнала фізична або юридична особа, за допомогою їх розподілу між багатьма особами (страховою сукупністю). Відшкодування збитків здійснюється з коштів страхового фонду, який знаходиться у віданні страхової організації (страховика). Об'єктивна потреба в страхуванні обумовлюється тим, що збитки часом виникають унаслідок руйнівних факторів, взагалі не підконтрольних людині (стихійних сил природи), у всякому разі не тягнуть чий-яких цивільно-правової відповідальності. У подібній ситуації буває неможливо стягувати збитки з кого б то не було, і вони "осідають" у майновій сфері самого потерпілого. Заздалегідь створений страховий фонд може бути джерелом відшкодування збитку. Страхування доцільно тільки тоді, коли передбачені правовідносинами страхувальника і страховика страхові події (ризики) викликають значну потребу в грошах. Так, наприклад, фізична особа, у якого ця потреба виникає, як правило, не може покрити її з власних засобів без чутливого обмеження свого життєвого рівня.
Класифікація страхування являє собою наукову систему поділу страхування на сфери діяльності, галузі, підгалузі, види і ланки.
За формою організації страхування виступає як державне, акціонерне і взаємне, кооперативне.
Державне страхування являє собою організаційну форму, де в якості страховика виступає держава в особі спеціально уповноважених на це організацій. У коло інтересів держави входить його монополія на проведення будь-яких або окремих видів страхування (визначених законом про статус страхової діяльності).
Акціонерне страхування - недержавна організаційна форма, де в якості страховика виступає приватний капітал у вигляді акціонерного товариства, статутний фонд якого формується з акцій (облігацій) та інших цінних паперів, що належать юридичним і фізичним особам, що дозволяє при порівняно обмежених засобах швидко розгорнути ефективну роботу страхових компаній.
Взаємне страхування - недержавна організаційна форма, яка виражає домовленість між групою фізичних, юридичних осіб про відшкодування один одному майбутніх можливих збитків у певних частках згідно з прийнятими умовами.
Кооперативне страхування - недержавна організаційна форма. Полягає в проведенні страхових операцій кооперативами.
Особливою організаційною формою є медичне страхування.
Медичне страхування - особлива організаційна форма страхової діяльності. У України є формою соціального захисту інтересів населення в охороні здоров'я. Мета його - гарантувати громадянам при виникненні страхового випадку отримання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів (у тому числі в державній і муніципальної системах охорони здоров'я) і фінансувати профілактичні заходи (диспансеризацію, вакцинацію та ін.) Як суб'єктів соціального страхування виступають громадянин, страхувальник, страхова медична організація (страховик), медичний заклад (поліклініка, амбулаторія лікарня та ін.)
Виходячи з галузевої ознаки виділяють особисте, майнове страхування, страхування відповідальності і страхування економічних ризиків. Необхідність виділення чотирьох галузей страхування характерна для російського національного страхового ринку. Подібна класифікація визначається переліком об'єктів і ризиками, що підлягають страхуванню.
Особисте страхування трактується як галузь страхування, де в якості об'єктів страхування виступають життя, здоров'я і працездатність людини. Особисте страхування поділяється на страхування життя та страхування від нещасних випадків, поєднує ризикову і ощадну функції, в тому числі за рахунок видачі позик під заставу страхового поліса.
Майнове страхування трактується як галузь страхування, в якій об'єктом страхових правовідносин виступає майно в різних видах; його економічне призначення - відшкодування збитку, що виник внаслідок страхового випадку.
Страхування відповідальності - галузь страхування, де об'єктом виступає відповідальність перед третіми (фізичними і юридичними) особами, яким може бути завдано шкоди (шкода) внаслідок якої-небудь дії або бездіяльності страхувальника.
За формою проведення страхування може бути обов'язкове (через закон) і добровільне страхування.
Ініціатором обов'язкового страхування є держава, яка у формі закону зобов'язує юридичних і фізичних осіб вносити кошти для забезпечення суспільних інтересів. Добровільне - замкнута розкладка збитку між членами страхового співтовариства виходячи зі встановлених правових норм. Ініціатором добровільного страхування виступають господарюючі суб'єкти, фізичні та юридичні особи.
Держава встановлює обов'язкову форму страхування, коли страховий захист тих чи інших об'єктів пов'язана з інтересами не тільки окремих страхувальників, а й усього суспільства. Обов'язкове страхування проводиться на основі відповідних законодавчих актів, в яких передбачені: перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; обсяг страхової відповідальності; рівень (норми) страхового забезпечення, основні права і обов'язки сторін, що беруть участь у страхуванні; порядок встановлення тарифних ставок страхових платежів та деякі інші питання .
Добровільне страхування - одна з форм страхування. На відміну від обов'язкового страхування виникає тільки на основі добровільно договору, що укладається між страхувальником і страховиком. Часто при укладанні такого договору між сторонами бере участь посередник у вигляді страхового брокера або страхового агента.
Оплата праці та її види
Оплата праці - це одна з необхідних (обов'язкових) умов трудового договору, що стає з його висновком елементом трудового правовідносини працівника.
Поняття заробітної плати закріплено в ст. 94 КЗпП України:
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
У залежності від того, чим визначається міра витраченої праці оплата праці буває:
Погодинна система заробітної плати - праця працівників оплачується за твердим місячним, денним або годинних тарифних ставок відповідно до фактично відпрацьованого часу.
Буває погодинної (розмір заробітної плати залежить від фактично відпрацьованих годин), поденної (заробітна плата залежить від кількості відпрацьованих днів у місяці) і помісячного (розмір заробітної плати дорівнює місячній тарифній ставці чи місячного окладу і не залежить від кількості робочих дні у місяці).
Відрядна система оплати праці - праця працівників оплачується за відрядними розцінками відповідно до кількості і якості виробленої продукції або виконаних трудових операцій.
Розрізняють відрядно-прогресивну систему (розцінки за одиницю продукції збільшуються залежно від рівня перевиконання норм виробництва, тобто прогресивно), акордну відрядну систему (розмір заробітної плати робітників встановлюється за діючими розцінками і нормами на весь заданий обсяг робіт в цілому) і преміальну систему ( виплата премій, пов'язаних з виконанням виробничих завдань і функцій, як правило обумовлена досягненням певних результатів у порівнянні з встановленими нормами).
5 диспозитивний метод правового регулювання цивільних правовідносин
Вантажник Сергєєв С.С. 14 листопада 2000 був викритий в розкраданні товару в магазині на 107 грн. Адміністрація вирішила звільнити його з роботи. Дайте правову оцінку ситуації, відповідь обгрунтуйте.
Адміністрація може звільнити Сергєєва по п.8 ст. 40 КЗпП за вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника тільки при наявності вступило в законну силу вироку суду або постанови органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Якщо такого вироку немає, то по п.2 ст.41 за винні дії працівника, який обслуговує грошові, товарні або культурні цінності (а Сергєєв працює вантажником), якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
За розпорядженням директора заводу головному бухгалтеру було заборонено виплачувати С. Михайленко заробітну плату і доручено виплачувати її його дружині, оскільки він зловживає спиртними напоями. Чи відповідає вимогам закону розпорядження директора заводу?
Розпорядження директора заводу головному бухгалтеру не відповідає закону, тому що відповідно до ч.4 ст. 37 Цивільного кодексу України отримання заробітку особи цивільна дієздатність якої обмежена та розпорядження ними здійснюються ними, а відповідно до ч. 2 ст. 36 Тільки суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями і тим ставить себе або свою сім'ю в тяжке матеріальне становище. Таким чином розпорядження директора щодо Михайленко є незаконним, тому що немає рішення суду про визнання Михайленко обмежено дієздатним.
Максименко та Савчук уклали угоду згідно з яким Максименко продала Савчук належить їй будинок і виїхала з нього, отримавши гроші, про що дала розписку, і обіцяла заключити договір купівлі-продажу, але протягом року ухилялася про нотаріального укладення договору. У зв'язку з цим Савчук звернулася до суду з позовом про визнання угоди дійсною, посилаючись на те, що вона фактично виконана. Максименко передала їй будинок, отримала гроші, але ухиляється від нотаріального посвідчення договору. Як необхідно вирішити спір?
Відповідно до ст. 222 Цивільного кодексу України, а саме ч.2, якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Таким чином, позовні вимоги Савчук повинні бути задоволені в повному обсязі.
Менеджер з реклами Одинцова 21 листопада 2000 відмовилася від переведення на роботу з розчищення вулиць після минулого урагану, пояснивши, що у неї слабке здоров'я, і вона може застудитися. Адміністрація наполягала на перекладі, посилаючись на ст. 33 КЗпП України. Дайте правову оцінку ситуації.
Відповідно до ч.2 ст. 33 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона на протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха. Таким чином, якщо Одинцова надасть медичний висновок про те, що у неї слабке здоров'я і дана робота їй протипоказана, то адміністрація не має права перекласти її на іншу роботу.
27 листопада 2000 економіст Степанова не вийшла на роботу без поважної причини. 4 грудня адміністрація, узгодивши питання з комітетом профспілки, видала наказ про звільнення. Степанова оскаржила даний наказ, посилаючись на те, що порушення допустила вперше й адміністрація могла обмежитися доганою. Дайте правову оцінку.
Відповідно до ч.4 ст. 40 трудовий договір може бути розірваний за ініціативою роботодавця через прогулу без поважних причин. Таким чином дії адміністрації повністю правомірні, це було її право - право звільнити працівника як застосування заходів дисциплінарного стягнення.
Перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною Тарасова подала заяву про прийом на роботу на неповний робочий день. Однак плату вона вимагала як за повний робочий день, пояснюючи, що у неї немовля і більше працювати вона не може. Дайте ситуації правову оцінку.
Відповідно до ст. 56 неповний робочий час може встановлюватися за угодою сторін. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком де 14 років або дитину-інваліда, або здійснює догляд за членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Отже, Тарасова не може вимагати оплату як за повний робочий день.