Суть політики управління оборотним капіталом полягає у визначенні достатнього рівня і раціональної структури поточних активів й у визначенні величини і структури джерел їх фінансування.
Можна виділити три основні моделі управління оборотними коштами.
Агресивна модель управління поточними активами і пасивами.
Підприємство не ставить обмежень у нарощуванні поточних активів, має значні грошові кошти, запаси сировини і готової продукції, істотну дебіторську заборгованість - у цьому випадку питома вага поточних активів у складі всіх активів високий, а період оборотності оборотних коштів тривалий.
Така політика управління поточними активами не може забезпечити підвищену економічну рентабельність активів, але практично виключає питання зростання ризику технічної неплатоспроможності.
Агресивною моделі управління поточними активами відповідає агресивна модель управління поточними пасивами, при якій у загальній сумі пасивів переважають короткострокові кредити. При цьому у підприємства підвищується рівень ефекту фінансового важеля. Витрати підприємства на виплату відсотків по кредитах ростуть, що знижує рентабельність і створює ризик втрати ліквідності.
Консервативна модель управління поточними активами і пасивами.
Підприємство стримує ріст поточних активів - і тоді питома вага поточних активів у загальній сумі активів низький, а період оборотності оборотних коштів короткий. Таку політику ведуть підприємства або в умовах достатньої визначеності ситуації, коли обсяг продажів, строки надходжень і платежів, необхідний обсяг запасів і точний час їхнього споживання і т.д. відомі заздалегідь, або при необхідності строгої економії.
Така політика управління поточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, але несе в собі підвищений ризик виникнення технічної неплатоспроможності у разі непередбачених ситуацій при реалізації продукції або при помилці в розрахунках.
Ознакою консервативної політики управління поточними пасивами служить відсутність або дуже низька питома вага короткострокового кредиту в загальній сумі всіх пасивів підприємства. Всі активи при цьому фінансуються за рахунок постійних пасивів (власних коштів і довгострокових кредитів і позик).
ПОМІРНОЮ МОДЕЛЬ управління поточними активами і пасивами.
Підприємство займає проміжну, "центристську" позицію - при цьому поточні активи становлять приблизно половину всіх активів підприємства, період оборотності оборотних коштів має усереднену тривалість. У цьому випадку і економічна рентабельність активів, і ризик технічної неплатоспроможності перебувають на середньому рівні.
Для помірної політики управління поточними пасивами характерний середній рівень короткострокового кредиту в загальній сумі пасивів підприємства.
Помірна політика управління оборотними коштами являє собою компроміс між агресивною і консервативної моделлю.
Вибір відповідних джерел фінансування оборотних активів в остаточному підсумку визначає співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу та рівнем ризику фінансової стійкості і платоспроможності підприємства. З урахуванням цих факторів і будується політика управління фінансуванням оборотних коштів.
Якщо при незмінному обсязі короткострокових фінансових зобов'язань буде рости частка оборотних активів, фінансованих за рахунок власних джерел і довгострокового позикового капіталу, то в цьому випадку буде підвищуватися фінансова стійкість підприємства, але знижуватися ефект фінансового важеля й рости середньозважена вартість капіталу в цілому (тому що процентна ставка за довгостроковими позиками у силу більшого їхнього ризику вище, ніж по короткострокових позиках).
Відповідно, якщо при незмінному участю власного капіталу і довгострокових позик у формуванні оборотних активів буде рости сума короткострокових фінансових зобов'язань, то в цьому випадку може бути знижена загальна середньозважена вартість капіталу, досягнуте більше ефективне використання власного капіталу (за рахунок зростання ефекту фінансового важеля), але при цьому буде знижуватися фінансова стійкість і платоспроможність підприємства (за рахунок зростання обсягу поточних зобов'язань і збільшення частоти виплат боргу).
ЯК ЕФЕКТИВНО УПРАВЛЯТИ дебіторської заборгованості?
ЯК прискорити оборотність оборотних КОШТІВ?
Управління рівнем дебіторської заборгованості визначається наступними основними факторами:
- Оцінка і класифікація покупців залежно від виду продукції, обсягу закупівель, платоспроможності, історії кредитних відносин і передбачуваних умов оплати;
- Контроль розрахунків з дебіторами, оцінка реального стану дебіторської заборгованості;
- Аналіз і планування грошових потоків.
Оцінка реального стану дебіторської заборгованості, тобто оцінка ймовірності безнадійних боргів - одне з найважливіших питань управління оборотним капіталом. Ця оцінка ведеться окремо по групах дебіторської заборгованості з різними термінами виникнення.
У цілому, для фінансового стану підприємства сприятливо отримання відстрочок платежу від постачальників (комерційний кредит), від працівників підприємства, держави і т.д. і несприятливо заморожування засобів у запасах сировини, готової продукції, надання відстрочок платежу клієнтам.
Одна з основних завдань раціонального управління оборотними активами підприємства полягає в максимально можливому скороченні періодів оборотності запасів і дебіторської заборгованості та збільшенні середнього строку оплати кредиторської заборгованості з метою зниження поточних фінансових потреб шляхом загального прискорення оборотності оборотних коштів.
Цій меті служать наступні методи рефінансування дебіторської заборгованості підприємства (прискорення її конверсії в грошові активи):
- Спонтанне фінансування - призначення знижок покупцям за скорочення строків розрахунку (при оплаті товару до закінчення певного терміну покупець отримує знижку з ціни, після цього терміну - вкладаючись у договірний строк платежу - він платить повну суму).
- Облік векселів - продаж наявних у підприємства векселів банку за дисконтною ціною (нижче номіналу); величина дисконту, утримуваного банком, залежить від номіналу векселів, терміну їх погашення та облікової вексельної ставки (при сумнівній платоспроможності векселедавця облікова ставка може включати премію за ризик).
- Факторинг - поступка підприємством-продавцем банку (або спеціалізованій "фактор-фірмі") права отримання грошових коштів по платіжних документах за поставлену продукцію, при цьому банк (фактор-фірма) відшкодовує підприємству-продавцеві основну частину суми боргу по таких платіжних документах, стягуючи певний відсоток комісійних у залежності фактора ризику, від платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її оплати.
ЯК ЕФЕКТИВНО УПРАВЛЯТИ ФОРМУВАННЯМ ЗАПАСІВ?
Визначення обсягу фінансових коштів, необхідних для формування запасів товарно-матеріальних цінностей проводиться шляхом визначення потреби в окремих видах запасів.
Запаси при цьому діляться на наступні групи:
- Виробничі запаси (запаси сировини і матеріалів, необхідних для виробництва продукції);
- Запаси готової продукції, призначені для безперебійної її реалізації споживачам.
Принципова формула для визначення необхідного обсягу фінансових коштів, авансованих на формування запасів, має наступний вигляд:
ФС = СР х Н - КЗ
де ФС - обсяг фінансових коштів, авансованих в запаси;
СР - середньоденний обсяг витрат запасів у сумі;
Н - норматив зберігання запасів, у днях (при відсутності розроблених нормативів може бути використаний показник середньої тривалості обороту запасів у днях);
КЗ - середня сума кредиторської заборгованості за розрахунками за придбання товарно-матеріальних цінностей.
Розрахунок ведеться по кожному з видів запасів. Підсумовування результатів розрахунків дозволяє отримати загальну потребу у фінансових ресурсах, авансованих на формування запасів, тобто визначити розмір оборотних засобів, які обслуговують цю статтю витрат.
Завдання мінімізації поточних витрат по обслуговуванню запасів для виробничих запасів полягає у визначенні оптимального розміру партії поставляється сировини і матеріалів.
Розрахунок оптимального розміру партії постачання, при якому мінімізуються сукупні поточні витрати з обслуговування запасів, здійснюється за наступною формулою:
ОР = ((2 х ОЗ х ТЗ1) / ТЗ2)
де ОР - оптимальний розмір партії поставки;
ОЗ - необхідний обсяг закупівлі товарів (сировини і матеріалів);
ТЗ1 - розмір поточних витрат з розміщення замовлення, доставки товарів та їх прийняття в розрахунку на одну поставлену партію;
ТЗ2 - розмір поточних витрат на зберігання одиниці запасів.
Для запасів готової продукції завдання мінімізації поточних витрат з їх обслуговування полягає у визначенні оптимального розміру партії виробленої продукції. Якщо виробляти товар дрібними партіями, то витрати по зберіганню його запасів у вигляді готової продукції будуть мінімальними.
У той же час істотно зростуть поточні витрати підприємства, пов'язані з частою переналадкой обладнання, підготовкою виробництва та ін Оптимізація сукупного розміру поточних витрат по обслуговуванню запасів готової продукції також може бути здійснена на основі вищенаведеної формули. У цьому випадку замість необхідного обсягу закупівлі товарів використовується планований обсяг виробництва або продажу готової продукції.
Необхідно забезпечувати своєчасне залучення в господарський оборот зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей, що здійснюється на основі результатів контролю поточної фінансової діяльності (зіставлення нормативного та фактичного розміру запасів). При цьому вивільняється частина фінансових коштів, неефективно пов'язаних в наднормативних запасах.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.dist-cons.ru/