Реферат
Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну підприємству
План
1. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників
2. Збиток
2.1 Збитки, що відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику
2.2 Збиток у стані крайньої необхідності
2.3 Визначення розміру шкоди
2.4 Порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівником
2.5 Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування
3. Матеріальна відповідальність підприємців як суб'єктів трудових правовідносин
4. Матеріальна відповідальність посадових осіб
4.1 Повна матеріальна відповідальність посадових осіб винних в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу
5. Матеріальна відповідальність при виконанні наказу
6. Повна матеріальна відповідальність
6.1 Повна матеріальна відповідальність на підставі договору
6.2 Повна матеріальна відповідальність за майно та інші цінності, які були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або іншими разовими документами
6.3 Повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному кодексі
6.4 Повна матеріальна відповідальність на підставі спеціальних законів
6.5 Повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну не при виконанні трудових обов'язків
7. Обмежена матеріальна відповідальність
Висновок
Література
Вступ
Матеріальна відповідальність - це обов'язок працівника відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення працівником своїх обов'язків. Покладається незалежно від дисциплінарної, адміністративної та інших відповідальностей.
Підстави матеріальної відповідальності:
Провина працівника
Протиправність поведінки
Причинний зв'язок між поведінкою і шкодою
Види матеріальної відповідальності:
Обмежене відшкодування збитку в розмірі не більше одного заробітку
Повне - збиток відшкодовується в повному розмірі.
Відшкодування шкоди в розмірі, що не перевищує заробіток, відшкодовується шляхом утримання із зарплати. В інших випадках - у судовому порядку.
Договір про матеріальну відповідальність - угода між працівником і підприємцем (установою, організацією), що конкретизують обов'язки адміністрації і працівника щодо забезпечення збереження майна підприємства, довіреного працівнику, а також встановлює повну матеріальну відповідальність працівникові за незабезпечення збереження цього майна.
1. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників
Підставою виникнення матеріальної відповідальності є заподіяння шкоди (збитків) майну підприємства або підприємця, з яким працівник перебуває у трудових правовідносинах, внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов'язків. Для залучення працівника до матеріальної відповідальності необхідно наявність прямої дійсної шкоди майну власника. Під прямим шкодою слід розуміти шкоду, яка є результатом протиправної дії чи бездіяльності працівника, знаходиться в безпосередній причинної залежності від протиправної поведінки. Під дійсною шкодою - фактичний (реальний, а не удаваний) шкоду, заподіяну готівкового майну власника.
Працівників можна притягнути до матеріальної відповідальності за пряму дійсну шкоду, заподіяну ними, тільки за наявності наступних обов'язкових умов:
протиправності,
провини,
причинного зв'язку між протиправною поведінкою працівника і заподіяною майновим збитком.
Під протиправною поведінкою працівника слід розуміти невиконання або неналежне виконання ним трудових обов'язків, покладених на нього в установленому порядку законом, правилами внутрішнього трудового розпорядку, трудовим договором (контрактом) посадовими інструкціями та іншими правовими актами, в результаті чого завдано збитків.
Вина працівника, яка завдала шкоди, - це психічне ставлення працівника до здійсненого їм протиправному дії або бездіяльності і заподіяної в результаті цієї шкоди майну власника. Слід розрізняти дві форми вини - умисел і необережність.
Шкода вважається заподіяною умисно, якщо працівник передбачав наслідки протиправної поведінки і бажав або не бажав, але свідомо допускав їх настання. При заподіянні шкоди з необережності працівник не передбачав наслідків свого протиправної поведінки, хоча міг і повинен був передбачити або передбачив, але легковажно розраховував запобігти їх. Однак, на працівника не можна покласти відповідальність за наслідки, яких він не міг і не повинен був передбачити. Згідно зі ст. 130,138 КЗпП обов'язок доводити винність працівника покладається на власника. Працівник не вважається винним до тих пір, поки його провина не буде доведена.
Одним з обов'язкових умов матеріальної відповідальності є наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою працівника і майновим збитком, тобто збиток повинен виникнути саме в результаті протиправної дії чи бездіяльності працівника.
Матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника незалежно від притягнення його до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності, за дії, якими заподіяно шкоду. Однак, якщо від встановлення у вчинках працівника ознак дій, які переслідуються в кримінальному порядку, залежить визначення виду матеріальної відповідальності, то вона застосовується після вирішення питання про кримінальну відповідальність цього працівника.
2. Збиток
2.1 Збитки, що відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику
У ч4 ст130 КЗпП передбачено низку обставин, при яких заподіяння працівником шкоди вважається правомірним. Так, на працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, заподіяну працівником, що перебував в стані крайньої необхідності.
Ризик, допущений в інтересах виробничо-господарської діяльності, вважається нормальним, якщо:
ризиковані дії зроблені для досягнення корисного результату або запобігання шкоди, якщо мета не може бути досягнута звичайним, не ризикованим способом;
ризиковані дії здійснювалися в установленому організаційному порядку після ретельної підготовки і вивчення всіх можливостей їх застосування на підставі наявних наукових даних і досвіду;
ризиковані дії робилися з дозволу компетентного органу (крім випадків, коли працівник приймає рішення самостійно) та з дотриманням певних правил;
коли можливість шкідливих наслідків малоймовірна;
для досягнення бажаного результату, а також запобігання можливої шкоди майну зроблено все можливе на даному рівні розвитку науки і техніки;
передбачуваний корисний результат значно перевищує можливу шкоду, а викликаний діями громадський шкоду менше, ніж підлягає запобігання;
об'єктом ризику є матеріальні фактори, а не життя і здоров'я людини.
2.2 Збиток у стані крайньої необхідності
У випадку, якщо працівник заподіяв шкоди у стані крайньої необхідності, його поведінка також вважається правомірним. Згідно з ч.1 ст.39 Кримінального кодексу не є злочином заподіяння шкоди, якщо працівник перебуває у стані крайньої необхідності. Тоді, коли дії, якими заподіяно шкоду, вчинені ним з метою усунення небезпеки, яка загрожує державі, громадським інтересам, особистості, її прав або прав інших громадян за умови, що ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і заподіяну шкоду менш значний, ніж відвернена.
Умовами наявності крайньої необхідності виступає сукупність обставин:
Погроза повинна мати безпосередній характер, тобто бути готівкової - коли правоохоронюваним інтересам вже наражається на небезпеку, а істотну шкоду неминучий без відповідних дій особи, що здійснює їх у стані крайньої необхідності.
Джерело небезпеки може бути різним, наприклад сили природи (землетрус, повінь, мороз), технічні засоби та пристрої (відмова гальм в автомашині, вибух цистерни з пальним), протиправні дії людини і т.д.
Шкода при крайній необхідності заподіюється третім особам, тобто інтересам фізичних чи юридичних осіб, що не мають відношення до створення небезпеки, або громадським чи державним інтересам.
Небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами, без заподіяння шкоди. Наявність варіанта усунення небезпеки без заподіяння шкоди виключає стан крайньої необхідності. Відповідальність у такому випадку настає на загальних підставах.
Не повинно бути допущено перевищення меж крайньої необхідності., Тобто умисного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значним, ніж відвернена шкода (ч.2 ст.39УК)
Отже, даючи правову оцінку діяння, в кожному випадку необхідно проводити зіставлення значимості тих цінностей, яким шкода заподіяна, і тих, від яких він відвернена. При зіставленні таких інтересів, як життя і здоров'я людини-з одного боку, і майнових інтересів, з другого, перевага повинна віддаватися першим. При зіставленні майнових інтересів з обох сторін пріоритет, перш за все, визначається грошовими показниками та іншими обставинами, що характеризують цінність майна.
Закон виключає кримінальну відповідальність за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного загрозливою небезпекою, особа не могла оцінити відповідність шкоди цій небезпеці (ч.3 ст .39 КК)
2.3 Визначення розміру шкоди
Розмір заподіяної підприємству шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу за встановленими нормами.
При розкраданні, недостачі, умисному знищенні, умисному псуванні матеріальних цінностей збиток визначається за вільними договірними цінами.
На підприємстві громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Законодавством України може бути встановлений особливий порядок визначення розміру підлягає відшкодуванню шкоди, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної власнику розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Розмір підлягає відшкодуванню шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності (ст.135 КЗпП)
2.4 Порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівником
Відшкодування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством В інших випадках відшкодування шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного (міського) народного суду.
2.5 Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування
Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути вiдповiдно уменьшен.Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли збитки заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
3. Матеріальна відповідальність підприємців як суб'єктів трудових правовідносин
Матеріальний збиток найманому працівникові може бути заподіяна підприємцем у разі порушення ним права працівника на працю.
Найбільш часто матеріальний збиток працівникові заподіюється підприємцем при порушенні ним законодавства про переведення на іншу роботу, в разі незаконного звільнення працівника. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Працівникові, поновленому на роботу за рішенням органу, який розглядав трудовий спір, підприємець виплачує середній заробіток за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або такий, що не відповідає чинному законодавству, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці не перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У цьому випадку власник або уповноважений орган повинен виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за рік. Якщо заява про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викликаного неправильним формулюванням причини звільнення, яка заважала працевлаштуванню працівника, розглядається більше одного року не з вини працівника, орган виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі затримки видачі трудової книжки з вини підприємця (власника або уповноваженого ним органу) працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП)
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. У разі затримки підприємцем (власником або уповноваженим органом) виконання рішення органу, який розглядав спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому підприємцем середнього заробітку або різниці в заробітку за весь час затримки (ст.236 КЗпП )
4. Матеріальна відповідальність посадових осіб
Майнова відповідальність являє собою один з видів юридичної відповідальності з усіма властивими їй ознаками. Але, якщо дисциплінарна, адміністративна, кримінальна відповідальності, носять каральний, то майнова - правовосстановітельние характер. Крім того, застосування заходів майнової відповідальності до посадових осіб має істотну особливість, що випливає з їх службового статусу. Якщо суб'єктами дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності є фізичні особи - громадяни, робітники, службовці, посадові особи, то суб'єктами майнової відповідальності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак стосовно до відносин, які виникають у сфері управління, суб'єктом майнової відповідальності може бути тільки юридична особа, а не посадові особи, робітники, службовці або громадяни. У наявності випадок розбіжності в одній особі безпосереднього заподіювача шкоди і суб'єкта відповідальності. Ця правова колізія дозволяється наступним чином.
Вироблене наукою цивільного права та багаторічної судової практикою положення про те, що держава відповідає за дії не тільки державного органу, а й будь-якої посадової особи цього органу, законодавчо закріплено в Цивільному кодексі. Як нами вже було зазначено, держава відповідає за своє посадове особа внаслідок того, що будучи особливим чином організованим колективом людей, вона проявляє себе через діяльність своїх структурних підрозділів, посадових осіб і просто працівників - державних службовців. "Посадова особа, здійснюючи свої повноваження, діє не як індивід, а як повноважний представник організації, і його дії тягнуть юридичні наслідки для неї - вони визнаються діями організації" (Бахрах Д.М.). Якщо в результаті дій посадової особи заподіяно шкоду (будь то співробітникові державної установи, сторонньому громадянину або сторонньої організації), передбачається, що шкода заподіяна самою державою. Суб'єктом правовідносин у подібних випадках є держава, а не посадова особа, яка виступає від його імені.
Безумовно, здійснюючи правопорушення, посадова особа має можливість вибору між протиправним і правомірним поведінкою. У той же час, як зазначав Ф. Енгельс, "людина тільки в тому випадку несе повну відповідальність за свої вчинки, якщо він здійснив їх, володіючи повною свободою волі". Перебуваючи у трудових відносинах з державою, несучи службу, пов'язану з відомими обмеженнями, посадова особа, фактично, жертвує своєю свободою. Слід також мати на увазі, що платню (заробіток) працівника державного органу є його єдиним джерелом доходу.
Тому держава зобов'язана відповідати за дії своїх посадових осіб, як за свої власні, а не за чужі.
Що підлягає відшкодуванню шкоди визначається на загальних підставах, тобто в обмеженому чи повному обсязі. Питання про задоволення позовів вирішується судом.
Навпаки, збиток, заподіяний працівником не при виконанні трудових обов'язків у вільний від роботи чи робочий час, підлягає відшкодуванню безпосередньо винною особою за нормами цивільного законодавства, що виключає відповідальність організації-роботодавця за цю шкоду.
Таким чином, є юридичні підстави, які дозволяють виділити особливий різновид майнової відповідальності, що носить в трудовому праві назва матеріальної. Якщо за характером правового впливу матеріальна відповідальність споріднена майнової відповідальності, то відмінною рисою її є стан суб'єкта відповідальності у трудових відносинах з організацією-роботодавцем, яке тягне за собою обмеження застосування заходів матеріального впливу. Так чи інакше, виділення матеріальної відповідальності в самостійний вид юридичної відповідальності дозволяє застосовувати її до посадових осіб, що завдало збитків державі, в незалежності від того, чи залучаються вони за даний проступок до інших видів відповідальності.
Матеріальна відповідальність державного службовця за шкоду, заподіяну державі при виконанні трудових обов'язків, є одним із важливих засобів захисту державної власності. Матеріальна відповідальність настає за службовий проступок, заподіяв матеріальний збиток організації, виражається у відшкодуванні винним службовцям заподіяної їм шкоди. Матеріальна відповідальність, як правило, буває обмеженою, коли службовці, з вини яких заподіяно шкоду, несуть її в розмірі прямого збитку, але не більше свого середнього місячного заробітку. Повна матеріальна відповідальність означає, що шкода відшкодовується у повному розмірі. До матеріальної відповідальності винні притягуються або адміністрацією, або за її позовом судом.
4.1 Повна матеріальна відповідальність посадових осіб винних в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу
Згідно ст 237 КЗпП суд покладає на посадову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, підприємцю у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення проведені з порушенням закону або якщо власник (підприємець) або уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
5. Матеріальна відповідальність при виконанні наказу
Правомірним є виконання трудового обов'язки працівниками, правомочними на заподіяння шкоди, або наказу адміністрації (підприємця). При виконанні наказу адміністрації слід виходити із загального правила, згідно з яким невиконання незаконних наказів адміністрації не є порушенням трудової дисципліни. Якщо працівник виконав такий наказ (розпорядження) не підозрюючи про його незаконність, він звільняється від матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду. Якщо ж працівник знав, що розпорядження незаконне і виконав його, він несе матеріальну відповідальність разом з керівником, який дав таке розпорядження.
Згідно ст 60 Конституції України ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Вимоги виконання наказів (розпоряджень начальників зафіксовані в нормативних документах для всіх категорій працівників (у Кодексі законів про працю (ст.139), правила внутрішнього розпорядку і т.п.) При усвідомленні злочинності наказу, який віддав його і виконав його, по суті, діють в співучасті за попередньою змовою (перший - як організатор, другий-як виконавець). Виконання наказу в силу службової залежності є обставиною, що пом'якшує покарання (п.6 ч.1 ст 66 КК) Ст 41 КК вирішує питання про наявність чи відсутність складу злочину в діях особи, який виконав злочинний наказ або розпорядження.
6. Повна матеріальна відповідальність
6.1 Повна матеріальна відповідальність на підставі письмового договору
Відповідно до п.1 ст.134 КЗпП працівник несе відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини підприємцю, підприємству, установі, організації, якщо між працівником і підприємцем заключон письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей. Такий письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути заключон між підприємцем, підприємством, установою, організацією і працівниками, які досягли вісімнадцятирічного віку і займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Одним з видів повної матеріальної відповідальності на підставі договору є бригадна матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність згідно ст.135 КЗпП може застосовуватися при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється власником (підприємцем) або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).
Перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджуються Міністерством праці України. Бригада відповідає за шкоду, заподіяну власнику її неправильними діями або бездеятельностью.Обязанность відшкодувати таку шкоду покладається на кожного члена бригади пропорційно його заробітної плати або тарифної ставки і фактично відпрацьованому часу за період останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. Члени бригади, які доведуть відсутність своєї вини у заподіянні шкоди, звільняються від відшкодування. Якщо буде встановлено, що збитки заподіяв один з членів бригади, то на нього покладається уся відповідальність.
6.2.Полная матеріальна відповідальність за майно та інші цінності, які були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або іншими разовими документами (п.2 ст.134 КЗпП)
Для залучення до повної матеріальної відповідальності необхідно, щоб майно та інші цінності були отримані під звіт, а це означає, що працівник повинен відзвітувати перед власником (підприємцем) або уповноваженим ним органом про отримані цінностях, тобто представити документи про відвантаження вантажу, здавання отриманих цінностей на склад і т.п. Крім цього умови необхідно, щоб одержання майна та інших цінностей мало місце за разовими документами, а не було однією з постійних обов'язків, яку працівник використовує за трудовим договором.
6.3 Повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.3 ст.134 КЗпП)
Винність працівника у скоєнні зазначених дій встановлюють судово-слідчі органи в порядку кримінального судочинства. Законодавство про працю для настання повної матеріальної відповідальності не вимагає постанови обвинувального вироку. Матеріальна відповідальність у повному розмірі заподіяної шкоди покладається також і у випадках, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але працівник був звільнений від кримінальної відповідальності і покарання з підстав, передбачених законом, а саме:
у зв'язку із закінченням строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності (ст49 КК) або акту амністії (ч.2.ст86 КК)
якщо провадження у кримінальній справі відносно працівника було припинено у зв'язку з притягненням його до адміністративної відповідальності, передачею матеріалів на розгляд товариського суду
стосовно працівника молодше 18 років - на розгляд комісії у справах неповнолітніх
передачею винного на поруки
У часті1 ст 47 Кримінального кодексу сказано: "Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості і щиросердно розкаявся, може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи або організації за їх клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі його на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру і не буде порушувати громадський порядок. "Клопотання має виходити саме від колективу підприємства і відображати волю його більшості. Клопотання про передачу особи на поруки приймається на загальних зборах колективу. Клопотання, що виходить не від колективу, а від керівних органів підприємства, установи або організації, не визнається матеріально-правової і процесуальної передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст47 КК.
в результаті зміни обставин
Згідно ст48 КК особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду діда в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечним. Під зміною обстановки мається на увазі перш за все значні зміни соціально-економічних, політичних або духовних основ життя суспільства, що відбуваються незалежно від волі винної особи, внаслідок яких втрачається суспільна небезпека не тільки конкретного злочину, але й подібних йому діянь (наприклад, скасування надзвичайного стану, високі темпи інфляції). Зміна обстановки може статися як у всій країні, так і на окремих її територіях, у населених пунктах, на підприємствах, в установах, організаціях. З урахуванням матеріалів справи звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК може бути застосовано, наприклад, щодо наступних діянь: заподіяння шляхом зловживання службовим становищем істотної шкоди підприємству, яке в подальшому було ліквідовано; викрадення з поля сільськогосподарської продукції, яка з часом, до збирання врожаю була повністю втрачена внаслідок захворювання рослин або безгосподарності; незаконна рубка лісу на ділянці, що підлягає розчищенню з метою проведення меліоративних робіт і тд .. Під зміною обстановки також треба розуміти зміну умов життя обвинуваченого: призов на строкову військову службу, звільнення з роботи, у зв'язку з виконанням якої було скоєно злочин, тяжка хвороба або нещасний випадок, внаслідок яких особа стала інвалідом і т.д.
якщо матеріали без порушення кримінальної справи направлені для застосування заходів громадського впливу.
У разі винесення виправдувального вироку за відсутністю складу злочину, а також якщо справа закрита за цим же підставі на стадії попереднього слідства, на працівника не можна покласти повну матеріальну відповідальність по п.3 ст.134 КЗпП. Але суд, що розглядає справу про відшкодування шкоди, має право за інших, передбачених законом підстав винести рішення про задоволення позову у відшкодуванні заподіяної шкоди в повному розмірі, зокрема за договором про повну матеріальну відповідальність. Працівник несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну їм у нетверезому стані (П4 ст.134 КЗпП). Повна матеріальна відповідальність покладається на працівника також у випадках, якщо шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування (п.5 ст.134 КЗпП)
6.4 Повна матеріальна відповідальність на підставі спеціальних законів
Повну матеріальну відповідальність, незалежно від укладення договору про повну матеріальну відповідальність або наявності в їх діях ознак кримінального злочину, несуть:
Касири - за збереження всіх прийнятих ними цінностей і за якої б то не було збиток, заподіяний як в результаті навмисних дій, так і в результаті недбалого несумлінного ставлення до своїх службових обов'язків
Працівники органів зв'язку - за втрату, пошкодження або затримку доставки всіх видів поштових та телеграфних відправлень, недоставляння періодичних видань, які мали місце з вини працівника, у повному розмірі відповідальності органів зв'язку перед клієнтурою
Працівники, винні в недостачі або крадіжці, загибелі великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, в тому числі в скотозаготовітельних і скотооткормочних підприємствах.
Якщо премії незаконно видані в результаті приписок керівникам підприємств, головним бухгалтерам, начальникам планових і фінансових відділів, то вони підлягають обов'язковому стягненню
У випадку дрібної недостачі, що виникла у працівників торговельних підприємств вперше в результаті необізнаності, недосвідченості, прорахунку, а також інших дій, які не містять ознак кримінального злочину, винний відшкодовує шкоду, заподіяну підприємству торгівлі в повному розмірі
Деякі інші працівники у випадках, передбачених спеціальними законодавчими актами.
Розглядаючи справи за п.6 ст.134 КЗпП, суд зобов'язаний перевірити вид збитку і чи відноситься працівник до категорії осіб, які передбачені у відповідному законодавчому акті.
6.5 Повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну не при виконанні трудових обов'язків (п.7 ст.134 КЗпП)
Заподіяння шкоди не при виконанні трудових обов'язків може бути як у робочий час так і після роботи. Така відповідальність застосовується якщо працівник без дозволу адміністрації (власника підприємця) в особистих цілях використовує технічні засоби підприємства для виготовлення будь-яких предметів або транспортні засоби.
7. Обмежена матеріальна відповідальність
Згідно ст.132 КЗпП матеріальна відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку працівника за шкоду, заподіяну власнику, при виконанні працівником трудових обов'язків, є універсальним видом відповідальності. Матеріальна відповідальність понад середнього заробітку допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Вст.133 КЗпП перераховуються випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників за конкретний склад правопорушень, які призвели до заподіяння шкоди. Обмежену матеріальну відповідальність несуть:
Працівники за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не бiльше свого місячного заробітку.
У такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів; спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
Керівники підприємств, установ, організацій, наймані і призначаються власником, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не бiльше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно
зайвими грошовими виплатами,
неправильною постановкою обліку, зберігання матеріальних цінностей,
невжиттям необхідних заходів до запобігання простоїв,
випуску недоброякісної продукції,
розкрадань,
знищення і псування матеріальних і грошових цінностей.
Висновок
У даному рефераті були розглянуті питання, що регулюються трудовим правом, і іноді кримінальних: питання, що стосуються дисципліни праці та матеріальної відповідальності осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з власником.
Під поняттям власник мається на увазі підприємство, установа, організація, підприємець. Форма власності підприємства може бути різною, від державної до приватної, наприклад,
державні підприємства, засновані на загальнодержавній (республіканській) власності;
державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць;
приватні підприємства, засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;
колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу;
спільні підприємства і т.д.
Кожного людині, що вступає у трудові відносини з власником, необхідно володіти знаннями про відповідальність за порушення трудової дисципліни і про матеріальну відповідальність, пам'ятати не тільки свої обов'язки, а й права, в тому випадку коли матеріальний збиток завдається працівникові у разі незаконного звільнення або незаконного переведення на іншу роботу.
Основним документом, що регулює відносини працівника і власника в нашій країні, є Кодекс Законів про Працю України. Норми регулювання трудової дисципліни містяться в правилах внутрішнього трудового розпорядку, статутах і положеннях для деяких категорій працівників.
Необхідно пам'ятати про те, що бездіяльність в деяких ситуаціях теж може бути злочинним.
У даному рефераті більше уваги приділено не м'яким громадським порицаниям і стягненням, а випадків, коли порушення дисципліни праці є грубими і є приводом для звільнення, коли збитки, завдані діями працівника містить ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Ці питання є найбільш важливими, оскільки безпосередньо пов'язані з особистими долями громадян.
Необхідно пам'ятати, що незнання закону не звільняє від відповідальності.
У кінцевому підсумку від діяльності кожного з нас залежить громадський порядок, життя, здоров'я, власність, навколишнє середовище та добробут, як наше власне, так і загальнодержавне.
Література
Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін Кримінальне право України: Загальна часть.Учебнік.-К.: Аттіка, 2002.448с.
В.Г.Ротань.Комментарій до законодавства України про трудовому договорі. Сімферополь. Кримський інститут економіки та господарського права.1996.152с.
Юридичний довідник підприємця під ред Ю.С.Шемшученко.Кіев.: Перліт продакшн, Лтд, 1992.636с.
Бахрах Д.Н. Важливі питання науки адміністративного права / / Держава і право. 1993. № 2. С. 37-45.
Бахрах Д.Н. Індивідуальні суб'єкти адміністративного права / / Держава і право. 1994. № 3. С. 16-24.
Бачило І.А. Нове життя держслужби / / Ваше право (Додаток до журналу "Соціальний захист"). 1995. № 21. С. 12.
Беккаріа Ч. Про злочини і покарання / / Законність. 1993. № 1-6.
Братусь С., Маковський О., Рахмилович В. Правове регулювання господарської діяльності / / Комуніст. 1990. № 8. С. 95-103.
Коментар до Кодексу Законів про працю.
Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 21.с21
Юридична відповідальність: проблеми і перспективи. Праці з правознавства / [Відп. ред. П. А. Варул, І. А. Ребане]. Тарту: ТГУ, 1989. 224 с.