Еволюція паперових і кредитних грошей в грошовій системі постіндустріального суспільства [ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати. скачати Курсова робота Виконала: студентка групи № БУВ-82 Бублик А.В. Новосибірський державний університет економіки і управління Новосибірськ 2009 Введення Гроші є найважливішим атрибутом ринкової економіки. Від того, як функціонує грошова система, багато в чому залежить стабільність економічного розвитку країни. Вивчення природи та основних функцій грошей, процесу еволюції грошових систем, організації та розвитку грошового обігу, причин, наслідків та методів боротьби з інфляцією необхідно для подальшого аналізу особливостей функціонування всієї фінансової системи. Підприємці у своїй господарській діяльності постійно мають справу з грошовими одиницями своєї країни та іноземних держав. Гроші - історична категорія, притаманна товарному виробництву. До появи грошей мав місце натуральний обмін. До найдавніших видів грошей відносяться товари, які використовувалися повсякденно, а при обміні служили загальним еквівалентом: продовольчі (худоба, сіль, чай, зерно, рис та ін), хутряні (шкури хутрових звірів), знаряддя праці (мотики, сокири, ножі, лопати), прикраси (кільця, браслети, ланцюжки). Поступово роль грошей перейшла до металів, спочатку у формі зливків різної форми, а з VII ст. до н.е. - У формі карбованих монет. До капіталізму роль грошей виконували мідь, бронза, срібло, а в деяких країнах (в Ассирії та Єгипту) ще в давнину (за два тисячоліття до н.е.) - золото. З розвитком товарного виробництва золото і срібло стали грошовими товарами. Нам більш звичні паперові гроші. Вперше вони з'явилися в Китаї в 812 р. Найбільш ранні в світі випуски банкнот були здійснені в Стокгольмі в 1661 р. У Росії паперові гроші (асигнації) вперше було введено при Катерині II (1769 р.). Цілі даної роботи - розглянути сутність готівкових грошей, електронних засобів розрахунку, оцінити перспективи кожного виду платежу. А також розкрити сутність і функції грошей, показати розвиток даного інституту в часі. Для розкриття теми даної роботи були використані наступні статті Пономаренко А.А., Косого А.М., Іонова В.М., підручники Булатова А.С., Райзберг Б.А. та ін Природа і сутність грошей. Сутність і функції грошей. Самою ранньою формою обміну одного продукту на інший був бартер, або безпосередній обмін однієї речі на іншу, однієї послуги на іншу. Гроші як такі тут відсутні. При всій простоті такого обміну у бартеру є безліч недоліків. Найважливіший з них полягає в тому, що в умовах економіки бартеру необхідно знайти людину, яка має те, що вам необхідно, і хоче те, що у вас є. Крім того, збіг інтересів повинно відбутися як за часом, так і по кількості товару, що вимагає значних зусиль, часу, витрат і часто неможливо. Заміна механізму бартерних угод механізмом, що використовують гроші, або перехід до товарно-грошового обміну, призводить, крім усього іншого, до зниження витрат обігу, що, у свою чергу, стимулює розвиток спеціалізації і торгівлі. Розвиток товарного обміну відбувалося шляхом зміни наступних форм власності: - Проста, або випадкова, форма вартості відповідала ранньої ступені обміну, коли він мав випадковий характер: один товар виражав свою вартість в протистоїть йому товар; - Повна або розгорнута форма вартості стала породженням розвитку обміну, розвитку суспільного поділу праці. В обмін включалися численні предмети суспільної праці; - Загальна форма вартості характеризується виділенням з товарного світу окремого товару, що грає на місцевому ринку роль загального еквівалента. У різних країнах це були хутра, худоба, сіль; - Грошова форма вартості характеризується виділенням в результаті подальшого обміну благородних металів як загального еквівалента. Весь товарний світ розділився на товари та гроші. При товарно-грошовому обміні кожен партнер по обміну встановлює ціни тільки по відношенню до одного товару, який і використовується як гроші. Таким чином, використовується єдина шкала вимірювань. У марксистській трудової теорії вартості запропонована така дефініція: гроші - це особливий, суспільно визнаний товар - загальний еквівалент. Незважаючи на обширність матеріалу, всю історію розвитку грошей можна розділити на кілька етапів, представлених на наступній діаграмі. Діаграма 1 «Еволюція грошей» Гроші, крім того, один з найбільш важливих розділів економічної науки. Вони представляють собою щось набагато більше, ніж пасивний компонент економічної системи, ніж простий інструмент, що сприяє роботі економіки. Правильно діюча грошова система вливає життєву силу в кругообіг доходів і витрат, що уособлює всю економіку. Добре працююча грошова система сприяє як повному використанню потужності, так і повної зайнятості. І навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості і цін в економіці, спотворити розподіл ресурсів. У російській економічній науці зазначається, що під внутрішньогосподарському обороті гроші виконують функції [1]: 1) міри вартості; 2) засобу обігу; 3) кошти платежу; 4) засобу накопичення. Гроші у функції міри вартості дозволяють виразити вартість товарів (послуг) у термінах, відомих кожному учаснику товарообігу, - у національних грошових одиницях (рахункових грошах). Виконуючи функцію засобу обігу, гроші виступають посередником при обміні товарів і послуг, завдяки чому долаються індивідуальні, кількісні, часові та просторові межі, властиві бартером. Цю функцію виконують реальні гроші. Засіб збереження вартості (засіб накопичення) - це здатність грошей використовувати відповідну вартість того, що було продано сьогодні для майбутньої покупки. Ця функція грошей є наслідком їх абсолютної ліквідності. Під «абсолютною ліквідністю» грошей розуміється те, що з їх допомогою власник грошей може в будь-який момент виконати будь-яке фінансове зобов'язання, оскільки гроші завжди можуть бути використані в якості засобу платежу і мають фіксовану номінальну вартість. Однак реальне виконання грошима цієї функції має свої обмеження. Якщо номінальна вартість грошей фіксована, то реальна їх вартість (купівельна спроможність) може змінюватися. Гроші як засіб платежу використовуються: а) для погашення різних грошових зобов'язань; б) для контролю за розподілом валового національного продукту. Функцію світових грошей виконують гроші, визнані загальним засобом вираження вартості товарів, загальним засобом обігу, накопичення і платежу. Таку функцію виконують «резервні валюти». Виконуючи названі функції, гроші відіграють важливу роль у ринковій економіці, опосередковуючи кругообіг доходів і продуктів. 1.2. Структура грошової маси. Грошові агрегати Грошова маса - це сума платіжних засобів в економіці країни, сукупний обсяг готівкових грошей і грошей безготівкового обороту. Грошова маса характеризує купівельну, платіжні та накопичувальні засоби, що обслуговують економічні зв'язки країни і належать фізичним та юридичним особам, а також всій державі в цілому. Регулювання грошової маси в країні є завданням центральних банків. Воно здійснюється шляхом грошової емісії, проведення операцій на відкритому ринку (купівля і продаж державних цінних паперів), регулювання норми обов'язкових резервів комерційних банків та визначення розміру ставки рефінансування. Для оцінки та аналізу змін обсягу грошової маси використовуються різні показники, або грошові агрегати. Агрегати ранжуються в міру зменшення ліквідності включених до них різновидів грошових коштів. Ступінь ліквідності визначається тим, наскільки швидко даний грошовий засіб можна використовувати для покупки товарів і послуг. Найбільшою ліквідністю володіють готівкові гроші, що перебувають у покупця, або депозити до запитання. Гроші, що лежать в банку на строковому вкладі, вже мають щодо цього ряд обмежень: по-перше, треба дочекатися обумовленого терміну зняття грошей з рахунку, а по-друге, комерційний банк повинен бути надійним. Приєднуючи поступово до найбільш ліквідних коштів менш ліквідні, ми отримуємо набір основних грошовий агрегатів М0, М1, ..., Мn. Для визначення грошової маси кожної конкретної країни використовується різна кількість агрегатів: у Франції - 2, в США - 4 [2]. У Росії використовуються 4 агрегати - М0, М1, М2, М3. Сума всіх агрегатів називається сукупною грошовою масою. Розглянемо докладніше їх економічний зміст. Агрегат М0 включає готівку в обігу (монети і паперові гроші) плюс залишки готівки в касах підприємств і організацій. Цей агрегат обслуговує готівковий оборот. Слід зазначити, що металеві гроші складають незначну частку готівки (2 - 3% від готівкових грошей), вони оплачують дрібні операції з придбання товарів чи отримання послуг. Реальна вартість монети значно нижча номінальної. Виготовляється вона із сплавів дешевих металів. Це робиться для того, щоб здешевити грошовий оборот, не допустити акумуляції грошей в одних руках як скарб, а також, щоб уникнути переплавлення їх у злитки, що робилося б, якби метал представляв технічну цінність. Таким чином в агрегаті М0 переважають банкноти. Агрегат М1 складається з агрегату М0 плюс кошти на розрахункових рахунках юридичних осіб плюс кошти страхових компаній плюс депозити до запитання населення в комерційних банках. Розрахунковий рахунок - це рахунок, що відкривається банками юридичними особами для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунків. Депозит до запитання - це грошовий внесок, який повинен бути виданий банком клієнту на його першу вимогу. Тому можна говорити про доступність цих заощаджень для вкладника в будь-який момент часу. Однак, як ми бачимо, цей вид безготівкових грошей не включений до агрегату М0. Це пов'язано саме з оцінкою можливість цих грошових коштів максимально оперативно перетворюватися на товари і послуги. Банк може бути закритий на обідню перерву, у зв'язку із закінченням робочого дня, може розоритися і виявитися нездатним виконати свої зобов'язання перед клієнтом. У зв'язку з цим, як вже було зазначено, складові компоненти агрегату М1 не можуть за оперативною доступності для клієнта бути прирівняні до готівкових грошей. Агрегат М1 обслуговує операції по реалізації ВВП, з розподілу і перерозподілу національного доходу, накопиченню та споживанню. Більшість економістів схильні розглядати грошову масу у вузькому сенсі, тобто складається з агрегату М1. Інші агрегати - М2 і М3 - називають "майже грошима". Це високоліквідні фінансові активи, які не функціонують безпосередньо як засіб обігу, але можуть легко, без ризику фінансових втрат, переводитися у готівку або рахунку. Агрегат М3 містить агрегат М1 плюс строкові депозити населення в комерційних банках плюс короткострокові державні цінні папери. На відміну від вкладів до запитання, строкові депозити є грошовими коштами, розміщеними клієнтами банку на певний, зазначений у документах термін. Клієнт може отримати вкладені кошти з відсотками тільки після закінчення цього терміну. Очевидно, що оперативна доступність цих безготівкових грошей нижче, ніж у складових компонент агрегату М1. Що стосується державних короткострокових цінних паперів, то об'єктивно вони є найбільш надійними і ліквідними зі всіх видом цінних паперів. Їх гарантом виступає держава. Крім того, дані короткострокові папери є паперами з швидким терміном погашення. Висока надійність забезпечує швидкий продаж їх на фондових біржах. Багато держав з розвиненою економікою при розрахунку агрегату М2 враховують грошові кошти, вкладені в державні короткострокові папери. Однак сьогоднішню ситуацію на російському ринку цінних паперів, пов'язану з неможливістю держави розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями, можна вважати форс-мажорній також по відношенню до прийнятої схеми грошових агрегатів. Слід зазначити, що сформована в Росії ситуація ілюструє причини, за якими ці цінні папери не можуть за своєю ліквідність бути віднесеними до агрегатів М0 та М1, так як їх власники не можуть реалізувати їх за вказаною номіналом, не кажучи вже про прибуток. Агрегат М3 містить агрегат М2 плюс депозитні сертифікати плюс цінні папери, які обертаються на грошовому ринку. Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування грошових коштів, яке засвідчує право юридичної особи на отримання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. У число цінних паперів входять також комерційні векселі, виписані підприємствами. Оскільки ця частина грошових коштів, вкладених у цінні папери, створюється не банківською системою, то вона знаходитися під контролем не лише підприємств - учасників вексельної угоди, але й банку, так як перетворення векселя в засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку. Акцептуючи вексель, банк виступає гарантом його оплати у разі неплатоспроможності підприємства-платника. У ситуації здорової економіки, нормального грошового обороту між агрегатами існує рівновага, певні пропорції, які передбачають, що обсяг безготівкових грошей повинен перевершувати обсяг грошової готівку. У цьому випадку грошовий капітал переходить з готівкового обігу в безготівковий. При порушенні цієї рівноваги в грошовому обігу утворюється нестача готівки, зростання цін та інші негативні явища. Близько третини грошової маси складають готівкові гроші. Зростання частки готівки, оплата юридичними особами виробленої угоди не безготівковим шляхом, а нелегальної "чорної готівкою" веде до створення "тіньової" економіки, ухилення від сплати податків, відсутності прозорої фінансової системи держави. М2 + депозитні сертифікати + державні цінні папери М1 + строкові депозити населення в ощадних банках М0 + кошти на розрахункових рахунках юридичних осіб + кошти держстраху + депозити до запитання в ощадних банках + депозити в комерційних банках Банкноти в обігу Монети в обігу Залишки готівки в касах підприємств і організацій М0 М1 М2 М3 Рис. 2. Грошові агрегати в російській практиці [3] У Росії використовується такий показник, як грошова база, що включає готівкові гроші (агрегат М0) і обов'язкові резерви комерційних банків у Центральному банку РФ. Вибір грошового агрегату, через який буде виражений попит на гроші, має високу практичну значимість [4]. Так, в Росії грошовий агрегат М2 є одним з устоявщіхся кількісних орієнтирів грошово-кредитної політики Банку Росії. Це обумовлено тим, що, з одного боку, динаміка даного показника є визначальною для розвитку економіки в цілому, а з іншого - що, на відміну від більш широких агрегатів, більшою мірою подається регулюванню з боку грошової влади. Практика свідчить про сформований ситуації: підвищення рівня готівки Мо в грошовій масі М2 сприяє зменшенню коефіцієнта монетизації економіки [5]. Монетизація - це засіб забезпечення і задоволення платоспроможного попиту на гроші, в тому числі на грошовий капітал, всієї економіки країни як єдиного цілого. Готівкові гроші і електронні засоби платежу: оцінка перспектив В умовах активного розвитку електронних платежів, починаючи з середини минулого століття, деякі економісти висловлювали припущення про поступове зникнення готівкових грошей та їх заміни електронними аналогами - платіжними картками, електронними гаманцями (встановленими на комп'ютери і мобільні телефони). На їхню думку, майбутнє нібито за більш технологічними, дешевими, зручними і безпечними засобами платежу в порівнянні з готівковими грошима. Однак навіть у розвинених країнах, де електронні платежі існують кілька десятиліть, потенціал готівкових грошей далеко не вичерпаний. Так, наприклад, частка готівки в структурі платіжних інструментів, що використовуються населенням при розрахунках у сфері роздрібної торгівлі, виключно велика: у США вона становить приблизно 75%, в Європі - 76 -86%, в Японії - 90%. У Росії цей показник набагато вище і досягає 97%, що пояснюється більш пізнім появою електронних засобів платежу (середина 90-х рр.. Минулого століття). Російські громадяни в цей час воліють використовувати готівкові гроші в якості основного платіжного засобу.

За оцінками незалежних експертів, в 2011 р. готівкові гроші будуть обслуговувати більше 2 / 3 роздрібних платежів у всьому світі.

Домінуюче становище готівки в структурі платіжних інструментів пов'язано також з психологічним аспектом: населення звикло розраховуватися готівкою і не уявляє собі життя без них. За даними канадських дослідників, якщо розмір трансакції угоди менш 10 дол. США, то 90% платників воліє оплату готівкою, і тільки коли розмір трансакції перевищує 50 дол. США, знаходиться достатня кількість (65%) бажаючих використовувати платіжні карти.

За даними європейських дослідників у 2005 р. при трансакції більше 100 євро частка готівкових коштів, що використовуються при оплаті, склала 49%, в той час як в 2003 р. - 46%. Питома вага платіжних карт залишився незмінним і становив 36%.

Розглянемо переваги і недоліки готівкових грошей і електронних засобів платежу [6].

1. Зручність. Для покупателя, несомненно, удобнее иметь несколько платежных карт, чем большое количество банкнот и монеты, но следует иметь ввиду, что электронные средства платежа, в отличие от наличных денег, не обладают официальным статусом законного платежного средства. В связи с этим любой получатель денежных средств может по своему усмотрению отказаться принимать определенные кредитные или дебетовые карты при оплате товаров или услуг. Более того, осуществление платежей посредством электронных средств предполагает наличие специальных технических устройств, в работе которых не исключены сбои. Работа технических устройств невозможна также в периоды отключения электричества и на территориях, пострадавших от стихийных бедствий. Сбои в работе платежных систем во время стихийных бедствий в Юго-Восточной Азии и США подтверждают справедливость этих слов.

2. Легкость использования. При проведении расчетов использовать наличные деньги проще, чем электронные, так как в этом случае не имеет значения возраст, пол, уровень образования сторон, не требуется специальных технических устройств, а также отсутствует необходимость уведомлять третью сторону и ждать ее подтверждения на право сделки, а получатель средств может немедленно их потратить.

3. Простота расходования средств. Наличные деньги позволяют плательщику более экономно расходовать свои средства. По данным социологов, используя платежную карту, своего рода «виртуальное хранилище» денежных средств, человек гораздо легче расстается с ними, нежели имея их в наличности.

4. Анонімність. При оплате товара или услуги наличными деньгами покупатель имеет возможность сохранять свою анонимность, а при электронных расчетах личность плательщика идентифицируется с помощью технических устройств. В связи с этим покупатели, которые не желает, чтобы их сделки стали известны широкой общественности, предпочитают использовать наличные деньги.

5. Скорость расчетов. При осуществлении оплаты товара или услуг посредством платежных карт, в отличие от наличных денег, скорость обработки платежа замедляется, вследствие необходимости запрашивать подтверждение на осуществление оплаты у третьей стороны, что, в свою очередь, негативно сказывается на товарообороте предприятий розничной торговли.

6. Безпека. В случае потери или кражи кредитных и дебетовых карт их владелец может сохранить денежные средства, заблокировав операции по траченным картам. Однако существует опасность взлома электронных систем хакерами, которые создают различные ловушки для хищения денег со счетов клиентов, поэтому обеспечение сохранности «электронных денег» все равно остается серьезной проблемой.

7. Економічність. Для модернизации и совершенствования электронных систем платежей используются новейшие технологии, что неизбежно ведет к росту совокупных издержек, связанных с организацией платежного процесса. По оценкам зарубежных экспертов, затраты при совершении платежей с помощью банковских карт оказываются значительно выше, чем при оплате наличными деньгами.

8. Возможность государственного контроля эмиссии и обращения. Наличные деньги представляют собой обязательства центрального банка страны, который не может обанкротиться, по определению. В то время как электронные средства платежа – это обязательства кредитных организаций или коммерческих предприятий, в случае6 банкротства которых сохранность средств на счетах клиентов ставится вопрос.

Для обеспечения стабильного денежного обращения и развития экономики страны большое значение имеет объем и структура денежной массы. Корректировка объема наличных денег со стороны центрального банка страны позволяет поддерживать в необходимых соотношениях базовые параметры денежной массы. Подобная корректировка в отношении совокупного объема электронных средств платежа по всем эмитентам представляется невозможной.

Таким чином. Проведенный нами сравнительный анализ использования населением наличных денег и их электронных аналогов при оплате товаров и услуг позволяет сделать вывод о том, что в обозримом будущем наличные деньги будут оставаться основным средством платежа.

В России количество наличных денег в обращении постоянно увеличивается. За пять лет (2002 – 2006 гг.) оно возросло почти в 5 раз и на начало 2007 года составило 3066,4 млрд. руб. (с учетом остатков в кассах банка). Подобная тенденция наблюдается в большинстве стран мира (США, страны Евросоюза).

Рост количества наличных денег в обращении в России носит объективный характер в связи с высокими темпами экономического развития, с тенденцией увеличения денежных доходов населения, с ростом розничного товарооборота, а также с повышением потребительских цен на товары и услуги.

Увеличению спроса на наличные деньги со стороны населения способствует усиление процесса дедолларизации. Что является, с другой стороны, причиной становления рубля, как резервной валюты[7] . Это необходимо в связи с тем, что, во-первых, рубль – не единая валюта: рубль делит свой статус национальных денег с иностранными денежными единицами, хотя формально за российским рублем закреплен статус монопольного законного платежного средства.

Иностранные деньги серьезно ущемляют рубль в его функциях законного платежного средства. Вместе с иностранными денежными знаками в страну пришло параллельное ценообразование. Иностранные деньги где открыто, а где под псевдонимом пресловутых «условных единиц» (у. е.) фактически заняли место меры стоимости и масштабы цен в различных звеньях внутреннего торгово-экономического оборота.

Во-вторых, рубль остается инфляционной валютой с двузначным показателем внутреннего обесценения, что никак не может способствовать укреплению его имиджа в глазах международного экономического сообщества.

Итак, по данным платежного баланса Российской Федерации, превышение продажи валюты населением в многочисленных мелких розничных магазинах, где наличность является единственным инструментом расчетов. Кроме того, значительная часть товаров в настоящее время реализуется на вещевых, смешанных и продовольственных рынках. Так, в 2006 г. доля продаж на вещевых, смешанных и продовольственных рынках составила около 20 % общего объема оборота розничной торговли. Склонность к покупкам на рынках объясняется относительно невысоким уровнем доходов населения. Так, в 2006 г. более половины российских граждан имели менее 8 тыс. руб. месячного среднедушевого дохода.

Росту наличных денег в обращении способствует также развитие сети банкоматов, которые в любое время обеспечивают клиентов необходимой наличностью, отсюда – система банкоматов постоянно нуждается в достаточном количестве наличных денег, чтобы она могла функционировать бесперебойно. За 2006 г. количество банкоматов в стране увеличилось на 56,9 % и на 1 января 2007 г. составило 68973 единицы. Развитию сети банкоматов способствовал, в свою очередь, широкомасштабный выпуск банковских карт в рамках так называемых «зарплатных» проектов. В данном случае вид карты и банк определяется административным путем, т.е. конечный потребитель – держатель карты – не принимает участия в выборе продукта. Более того, не все держатели «зарплатных» карт знают, какой универсальный инструмент у них в руках и что они могут использовать его при оплате товаров и услуг. В то же время благодаря средствам массовой информации наши граждане хорошо осведомлен, как мошенники могут обнулить карточные счета.

Следует отметить, что рост наличного денежного обращения опосредованно связан и с увеличением теневого денежного оборота в экономике, уходом хозяйствующих субъектов от налогообложения, затрудняет борьбу с коррупцией, отмыванием денег, преступностью и терроризмом.

Несмотря на увеличение наличного денежного оборота в последние годы, наметилась тенденция к снижению доли наличных денег (вне касс банков) по агрегату МО в общей сумме денежной массы (М2) за счет роста доли безналичных средств. На начало 2007 г. удельный вес наличных денег в структуре денежной массы составил 31,0 % против 33,2 % - на начало 2006 г.

С развитием рыночных отношений в российской экономике произошли изменения в методах управления денежной наличностью, выразившиеся в отказе от жесткого административного регулирования наличного денежного оборота. Таким образом, в настоящее время приоритетной задачей в политике Банка России является не сокращение объема наличного денежного оборота, а его упорядочение.

Банк России не обладает правом ограничивать сумму подкрепления оборотной кассы учреждений Банка России, необходимую для обеспечения потребностей клиентов, при наличии денежных средств на их счетах. При этом кредитные организации, в соответствии с Гражданским кодексом Российской Федерации, не могут определять и контролировать направления использования денежных средств клиента и устанавливать другие не предусмотренные законом или договором банковского счета ограничения его права распоряжаться денежными средствами по своему усмотрению.

В качестве меры воздействия Банка России на величину наличного денежного оборота можно назвать установление предельного размера расчетов наличными деньгами между юридическими лицами по одной сделке в рамках одного договора. На данный момент этот размер составляет 100 тыс руб.

За нарушение условий работы с денежной наличностью и порядка ведения кассовых операций к должностным и юридическим лицам применяются меры финансовой и административной ответственности, предусмотренные Кодексом Российской Федерации об административных правонарушениях.

Развитие электронных средств платежа будут способствовать оптимизации денежного обращения и сокращению темпов роста количества наличных денег в обращении.

Банк России проводит постоянную работу по расширению применения электронных средств платежа. В международной практике, помимо банковских карт, развиваются и другие средства безналичных платежей. В настоящее время все чаще используются «электронные кошельки», наиболее простые варианты которых имеются и в России (в том числе телефонные карты для проезда в метро).

В некоторых странах реализована концепция мобильного банкинга (оплата товаров и услуг с мобильного телефона). Так, например, японцы с помощью мобильного телефона оплачивают посещение кафе и кинотеатров, а жители Южной Кореи – проезд на транспорте и покупки в магазинах.

По данным Банка России, на начало 2007 г. на территории Российской Федерации действовало 1189 кредитных организаций, из них 723 организации (более 60 %) осуществляли эмиссию и/или эквайринг платежных карт. Всего на 1 января 2007 г. было выпущено 74,8 млн. банковских карт, из них более 90 % - дебетовые. Отдельно следует выделить тот факт, что подавляющая часть всх платежных карт России (около 90 %) выпускается в рамках «зарплатных» проектов.

Несмотря на достаточно высокие темпы прироста количества банковских карт и объема операций, совершаемых с использованием платежных карт (в 2006 г. они составили 36,8 и 48,4 % соответственно), доля безналичных расчетов по оплате товаров и услуг в общем объеме совершаемых операций с использованием платежных карт юридическими и физическими лицами составила лишь 9,0 % (в том числе 6,5 % - физическими лицами). В то время как остальные – 91,0 % - это операции по снятию наличных денег. Таким образом, к сожалению, в России использование банковских карт способствует в основном автоматизации процесса выдачи заработной платы, а не развитию безналичной оплаты товаров и услуг.

Для развития безналичных платежей в сфере личного потребления необходимо создание благоприятных условий, что возможно при постепенном восстановлении доверия населения к банковскому сектору, действиям государства в финансовой сфере.

Кроме того, необходимо также совершенствование нормативной базы, регламентирующей операции по выпуску и обращению электронных средств платежа. Банком России совместно с министерствами и ведомствами Российской Федерации проводится работа по развитию правовой и методологической базы, которая будет способствовать внедрению безналичных инструментов платежа с использованием специальных средств, базирующихся на современных информационных технологиях, включая платежные карты.

Необходимо развитие инфраструктуры для совершения операций с использованием платежных карт (расширение сети приема платежных карт), оборудование предприятий розничной торговли электронными терминалами и импринтерами для оплаты товаров и услуг посредством платежных карт. За 2006 г. в России число организаций розничной торговли услуг, принимающих при оплате товаров и услуг банковские карты, возросло на 19,8 %. Тем не менее в масштабах нашей страны количество данных организаций крайне мало (на начало 2007 г. их было всего 151,3 тыс. единиц).

Важнейший вопрос – обеспечение платежными системами безопасности электронных платежей и защиты данных клиентов. В последние годы по всему миру участились случаи взлома банковских информационных систем, а также факты мошенничества и кражи данных держателей карт. В 2004 г. для защиты своих клиентов международными платежными системами VISA и MasterCard был разработан новый стандарт защиты информации в индустрии платежных карт – PCI DSS (Payment Card Industry Data Security Standard), который с сентября 2006 года был введен как обязательный на территории Российской Федерации. PCI DSS содержит в себе набор мер и средств по обеспечению общей информационной безопасности компании, а также по созданию и поддержанию безопасной среды для хранения данных держателей карт. Защита требуется не только от внешних злоумышленников, но также и от инсайдеров. Действие PCI DSS распространяется на всех, кто передает, обрабатывает и хранит конфиденциальные данные держателей карт.

Банки более активно должны заниматься финансовым просвещением с целью повышения своего имиджа и ознакомления клиентов с новыми банковскими продуктами, о существовании которых большинство физических лиц даже не знает. Так, например, родители могут завести пластиковую карту ребенку, уезжающему учиться в другой город или страну. На нее можно перечислять деньги, не пользуясь системой переводов, что удобнее, экономнее, надежнее. В то же время ни один банк или финансовый институт самостоятельно не в силах справиться с проблемой финансовой неграмотности населения в силу ее серьезности и масштабности. Просвещение граждан – задача не только финансовых структур, но и государства.

Таким образом, наличное денежное обращение остается важнейшей составной частью экономики страны и основой социальной стабильности. Увеличение наличного денежного оборота носит объективный характер и зависит от динамики основных макроэкономических показателей: ВВП, денежных доходов населения, оборота розничной торговли, индекса потребительских цен, обменного курса; а также связано с изменением Банком России методов регулирования количества наличных денег в обращении. В условиях развития информационных технологий возможности для расширения безналичных расчетов в сфере личного потребления имеются. Однако внедрение электронных средств платежа для оплаты товаров и услуг происходит постепенно, исходя из потребностей хозяйствующих субъектов. Как свидетельствует анализ, наличные деньги в обозримом будущем сохранят свое доминирующее положение при расчетах населения за товары и услуги.

3. Готівкові гроші

Дискуссии о роли наличных денег немного поутихли. Несмотря на то, что расчеты наличными деньгами в платежном обороте в той или иной мере замещаются безналичными, функционирование платежной системы исключительно в безналичном виде на данном этапе развития общества представляется нереальным. Наличные деньги остаются одним из главных платежных средств и вряд ли в обозримом будущем будут вытеснены электронными аналогами. В развитых странах мира, где безналичные платежи достаточно распространены и развиваются уже на протяжении десятков лет, объем платежей наличными деньгами составляют 70 % и более. В Европе шесть из семи трансакций совершается с наличными деньгами, в России этот показатель составляет около 97 %. По прогнозам специалистов в перспективе наличные деньги будут обслуживать не менее 2/3 розничных платежей во всем мире. Дело в том, что осуществление безналичных платежей требует дополнительных затрат. Операции, сумма которых сопоставима или ниже их себестоимости, невыгодно проводить в безналичном порядке.