Зміст
Введення. 3
1. Трансформація виробничих відносин постіндустріального суспільства 5
Модифікація корпоративної структури .. 5
2. Становлення постіндустріальної корпорації. 8
3. Народження креативної корпорації. 13
Висновок. 24
Список використаної літератури .. 25
Введення
Теорія постіндустріального суспільства є сьогодні однією з найбільш поширених соціологічних концепцій, що дозволяють адекватно осмислити масштабні зміни, що сталися в західних суспільствах протягом останніх тридцяти років. Запропонована в кінці 60-х - початку 70-х років американськими та європейськими дослідниками, в більшості своїй стояли на соціал-демократичних позиціях, вона увібрала в себе кращі елементи наукової традиції, висхідної до епохи Просвітництва.Її прихильники прагнули підкреслити, що запорукою сучасного суспільного прогресу служить швидкий технологічний розвиток, заснований на перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, а мірою такого прогресу виступає становлення всебічно розвиненої особистості та розширення творчих можливостей людини.
Що є за своєю природою гуманістичної теорією, концепція постіндустріального суспільства не акцентувала уваги на політичній розділеності світу, властивою майже для всього XX століття. Допускаючи можливість конвергенції двох полярних систем, вона була піддана різкій критиці ортодоксальним марксизмом і віддана анафемі провідними радянськими ідеологами. Аж до краху комуністичних режимів короткі (і здебільшого хибні) трактування деяких її положень можна було зустріти лише в роботах, присвячених критиці буржуазних соціологічних поглядів.
Між тим сьогодні не можна не визнати, що теорія постіндустріального суспільства стала фактично єдиною соціологічною концепцією XX століття, в повній мірі підтвердженої історичною практикою. Як і було передбачено її творцями, суспільство масового споживання породило сервісну економіку, а в її рамках найбільш швидкими темпами почав розвиватися інформаційний сектор господарства. Західні суспільства, що знаходилися у момент становлення основ даної концепції в глибокій кризі, знову відновили свій статус лідерів світового розвитку, здобувши переконливу перемогу над стагнуючим індустріальними державами.
Теорія постіндустріального суспільства сформувалася в результаті всебічного аналізу якісно нової ситуації, що склалася в 60-і і 70-і роки в розвинених індустріальних країнах. Саме на виявлення характерних рис народжуваного нового суспільства і були спрямовані зусилля основоположників теорії.
Переважна більшість дослідників називали як його головних ознак радикальне прискорення технічного прогресу, зниження ролі матеріального виробництва, що виражалося, зокрема, у зменшенні його частки у сукупному суспільному продукті, розвиток сектору послуг та інформації, зміна мотивів і характеру людської діяльності, поява нового типу втягуються у виробництво ресурсів, істотну модифікацію всієї соціальної структури.
Мета контрольної роботи розглянути трансформацію виробничих відносин постіндустріального суспільства.
Завдання:
- Поняття постіндустріального суспільства;
- Аналіз трансформації виробничих відносин.
1. Трансформація виробничих відносин постіндустріального суспільства
Зміни в технологічному базисі, створюють об'єктивні основи для формування в суспільстві нової системи цінностей і модифікації характеру людської діяльності, поступово знаходить риси творчості. У свою чергу, це не може не втілюватися у змінах типу і природи виробничих відносин, причому специфіка сучасної трансформації полягає, на наш погляд, в тому, що суб'єктивні якості та індивідуальні здібності працівника, фактично не приймалися до уваги в індустріальну епоху, починають визначати нові форми соціальної взаємодії.Модифікація корпоративної структури
Виробництво матеріальних благ і послуг на будь-який щаблі розвитку цивілізації носило колективний характер. Починаючи з доісторичних часів люди об'єднували свої зусилля, щоб спільно вирішувати задачі перетворення оточуючого їх світу. Однак у віддаленому минулому такі об'єднання виникали переважно не на основі економічної взаємодії, а в результаті неприкритого насильства.Принципи корпорації, що відображають, в кінцевому рахунку, взаємну зацікавленість один в одному людей, залучених в той чи інший господарський процес, довгий час визрівали в надрах доіндустріальних суспільств, але лише в умовах індустріального ладу вони стали визначати найбільш поширену форму об'єднання виробників товарів і послуг. Корпорація посіла місце центрального елемента індустріальної системи, одного з основних її соціальних інститутів. Саме корпоративний сектор протягом двох останніх століть ототожнюється з індустріальним господарством. Як зазначає Дж.К. Гелбрейт, «аж до перебування більш точного формулювання цілком можливо позначити ту галузь економіки, яка уособлюється великими корпораціями, індустріальною системою
Звідси, зокрема, випливає, що перехід від індустріального суспільства до постіндустріального пов'язаний з радикальними змінами на рівні корпорації. Зрозуміло, її модернізація являє собою «частина більш широкого перетворення соціальної сфери в цілому, яке відбувається паралельно з кардинальними змінами в технологічній і інформаційній галузях», однак докладний і всебічний аналіз саме цієї частини дозволяє глибше зрозуміти суть і напрям сучасних соціальних трансформацій.
Відмінності постіндустріального господарського устрою від колишнього кореняться не в запереченні організацій, не в їх подоланні, а в набутті ними якостей, які важко було уявити в умовах індустріального ладу. Це стосується, по-перше, характеру супідрядності і взаємодії інтересів компанії та суспільства, компанії та її працівників, по-друге, цілей, переслідуваних виробничими структурами, і, по-третє, принципів організації спільної діяльності працівників у межах підприємства, а також взаємодії корпорації з зовнішнім середовищем.
Традиційна корпорація епохи індустріалізму представляла собою організацію, яка об'єднувала підприємців і найманих працівників, що діють в ринкових умовах за досить уніфікованими правилами, що дозволяло їй виживати в конкурентній боротьбі. Протягом XX сторіччя корпоративна структура пройшла у своєму розвитку кілька істотно відмінних один від одного етапів.
Можна досить категорично стверджувати, що принципи індустріальної організації панували в західних країнах аж до закінчення Другої світової війни. Ефективність господарської системи, заснованої на масовому виробництві відтворених благ і домінуванні економічних мотивів у свідомості як працівників корпорації, так і її керівників, визначалася зниженням витрат і зростанням прибутку за рахунок розширення виробництва. Саме в цей період ідеальними засобами підвищення ефективності були інтенсифікація праці (тейлоризм) і конвеєрна система, що дозволяли досягати максимальної продуктивності і збільшувати прибуток.
Проте після Другої світової війни виникла нова соціальна реальність, яка розширила спектр людських потреб - як матеріальних, так і нематеріальних. Економіка відгукнулася на це підвищенням розмаїття товарів і послуг, першими спробами враховувати індивідуальні переваги споживачів. Формувалося розуміння обмеженості можливостей масового виробництва зажадало диверсифікованості виробничих функцій працівників, перегляду форм мотивації продуктивної діяльності. Підвищення продуктивності стало досягатися не стільки чітким співвідношенням заробітної плати і результатів праці, скільки створенням в рамках колективу елементів так званих «людських відносин», що дозволяють працівникові більш повно відчути власну значущість для організації. Ці явища, що розвинулися ще в надрах індустріального ладу, прийнято сьогодні розглядати в термінах дихотомії фордизму і пост-фордизму
Починаючи з середини 60-х років стали помітні більш радикальні зрушення.
Освоєння нових технологій виробництва зажадало його децентралізації, демасифікації і фрагментації; в цих умовах максимального успіху домагалися працівники, здатні до прояву ініціативи і самостійним нестандартних рішень. Поступово відбувся перехід до системи «гнучкої спеціалізації», покликаної швидко реагувати на потреби ринку і включає в себе такі елементи, як «гнучкість обсягів виробництва», «гнучка зайнятість», «гнучкість обладнання», «гнучкість виробничих процесів і організаційних форм». У міру швидкого розвитку «децентралізованих і деіерархізірованних систем управління» в корпораціях поступово визрівали умови для передачі повноважень на якомога більш низький рівень, і перевага отримували працівники, котрі володіли вираженим творчим потенціалом і організаторськими здібностями.
Оцінюючи подібні явища, Д. Белл говорив про них як про «революцію участі», що розгортається спочатку на рівні трудового колективу, професійних спілок та громадських організацій, але здатної незабаром поширитися і на інші форми спільної діяльності
Результатом, Л. Туроу, стає «набуття персоналом набагато більшої свободи у сфері прийняття рішень, ніж це мало місце в традиційній ієрархічній промислової компанії»
Безпосереднім же поштовхом для справді масштабних змін став радикальне зрушення від виробництва матеріальних благ до виробництва послуг і далі, до домінування інформаційного сектору, під знаком якого пройшли 70-е і 80-і роки.
2. Становлення постіндустріальної корпорації
Основні зміни в структурі та формах постіндустріальних корпорацій породжені виникла в сучасних умовах необхідністю приймати до уваги перш за все внутрішні, а не зовнішні аспекти діяльності компанії, враховувати не тільки пріоритети клієнтів, але й особистісні якості власних працівників. Сьогодні, коли інформаційна революція породжує нові продукти швидше, ніж у суспільстві встигає виникнути усвідомлена потреба в них, запорукою успіху в конкурентній боротьбі стає не проходження попиту, а його формування. Це означає, що мобілізація творчого потенціалу працівників компанії виявляється основним засобом, що забезпечує її виживання і розвиток.Найменша зупинка на шляху пошуку нових технологічних та організаційних рішень чревата відставанням від конкурентів і неминучим крахом компанії.
Значну частину персоналу сучасних корпорацій представляють інтелектуальні працівники (knowledge-workers). Західні дослідники відносять до цієї категорії не менше 30 відсотків всієї робочої сили, що використовується в народному господарстві розвинутих країн, причому цей показник дуже стійкий і залежить скоріше від масштабів підприємства, ніж від його галузевої приналежності. Як, у найзагальніших рисах, виглядає «усереднений портрет» типових представників цієї соціальної групи? Їм притаманна значна соціальна мобільність, вони не обмежені виконанням якого-небудь одного виду діяльності, багато хто з них визначають свої найбільш принципові інтереси не в термінах максимізації особистого багатства, а в категоріях власного інтелектуального росту і розвитку. Всі ці обставини з очевидністю обумовлюють той факт, що управляти такими працівниками, дотримуючись лише традиційним принципам менеджменту, практично неможливо.
Між тим, як свідчить практика останніх десятиліть, висококваліфіковані фахівці в більшості випадків виявляють таку високу здатність до самоорганізації, що їхня автономність і самостійність не завдають компанії збитку. Більше того, у міру зростання чисельності таких працівників різко знижується потреба в менеджерах як представників спеціальної категорії зайнятих, які мають своїми особливими функціями.
Останнє, зрозуміло, не означає, що постіндустріальна корпорація являє собою якийсь самоврядний колектив. Ефективне керівництво спільнотою інтелектуальних працівників вимагає від менеджерів зовсім інших в порівнянні з корпорацією індустріального типу якостей. Бездоганне виконання управлінських рішень у структурах, які передбачають високий ступінь автономності своїх підрозділів, не в меншій мірі залежить від морального авторитету керівника в очах працівника, ніж від його кваліфікації. Наймані працівники індустріальної компанії проваджені економічними мотивами, і в цих умовах одного того факту, що менеджер має волю власника компанії, цілком достатньо для виконання його рішень.
Координація діяльності інтелектуальних працівників вимагає від керівника не стільки безпосереднього тиску на них задля якісного виконання функцій, заданих технологією виробничого процесу, скільки створення умов, в яких працівник здатний ставити нові завдання і знаходити шляхи їх вирішення. Особливе значення, як зазначає П. Дракер, сьогодні має підтримання оптимального співвідношення між активізацією творчого потенціалу працівників і збереженням за керівниками корпорації або її підрозділів прав і можливостей приймати рішення, що стосуються принципових шляхів і напрямків розвитку компанії
У постіндустріальній корпорації все більш явним стає перенесення акценту з окремих виробничих операцій на процес створення продукту в цілому. Головним завданням працівників виступає вже не модифікація готового продукту, а максимально можливе вдосконалення призводять до його створення процесів від безпосереднього виробництва до інноваційних рішень, що мають до формування кінцевого результату досить віддалене відношення.
Постіндустріальна корпорація знаменує перехід від централізованого управління до модульної організації, в основі якої лежать невеликі компоненти, з'єднані в постійно мінливі.
Наслідком стає якісно новий тип координації діяльності, який в сучасній соціологічній літературі розглядається як робота в складі команди (teamwork), або, точніше, асоційована діяльність.
В умовах сучасного виробництва асоційований тип діяльності має два принципових переваги. З одного боку, він розкріпачує ініціативу творчих працівників, стимулює їх до нововведень і дозволяє переносити прийняття відповідальних рішень на якомога більш низький рівень організаційної ієрархії. При цьому «необхідність залучення колективу в даний процес диктується не політичною ідеологією, а усвідомленням того факту, що система в її нинішніх структурних формах не може ефективно реагувати на швидко мінливі умови».
З іншого боку, невелика мобільна група відкриває найкращі можливості для интерперсонального взаємодії творчих особистостей, в ній природним чином виникає почуття колективної дії, врівноважуються індивідуалістичні прагнення. У такій групі швидко формуються мотиваційні орієнтири та етичні цінності, що розділяються усіма учасниками; в результаті моральне єдність забезпечує основу для взаємної довіри. Діяльність кожної людини в складі виробничої асоціації здійснюється не на основі рішень більшості і навіть не на основі консенсусу, а на базі внутрішньої узгодженості орієнтирів і прагнень.
На відміну від корпорації індустріального типу, що представляла собою вертикальну структуру, постіндустріальна корпорація стає сукупністю колективів, усередині яких ієрархічний принцип управління виявляється неефективним. Кожен такий колектив має свої цілі, цінності і мотиви, своїх лідерів і по суті справи оформлений як якась завершена організація. Це, у свою чергу, призводить до того, що жорстка вертикальна структура стає чужою і для компанії в цілому - зміна диференціації гомогенізацією ставить під питання саме існування корпорації в її традиційному вигляді.
Дуже характерно в цьому відношенні визначення сучасної корпорації, що поширився в 90-і роки. Відштовхуючись від англійського терміна «enterprise», що підкреслює характер компанії як системи взаємозв'язків і взаємозалежностей, його автори пропонують застосовувати до сучасних корпораціям поняття «intraprise», вважаючи, що воно більше відповідає самоорганизующимся системам, що надають залученим в них особистостям додаткові можливості і свободи
Ця обставина додатково підкреслює той факт, що в західному світі в останні десятиліття йде активне теоретичне осмислення відбуваються в даній сфері процесів: з'являються все нові і нові визначення, що акцентують увагу на найбільш сутнісних аспектах сучасної корпорації. Запропонований О. Тоффлером ще в 70-ті роки термін «адаптивна корпорація», що підкреслює гнучкий характер ринкової поведінки та внутрішньої організації подібної структури, все частіше сприймається нині як застарілий.
Поява нових позначень і термінів, що характеризують постіндустріальну корпорацію, свідчить не тільки про пошук поняття, прийнятного для наукової спільноти, а й про швидкі трансформаціях самої корпорації. Породжуючи систему модульної організації, сучасна компанія забезпечує умови для розпаду раніше єдиної системи на нові структури та спільності, здатні продовжити самостійне існування, ставши потужними конкурентами материнської компанії не тільки в сфері профільного бізнесу, а й у вдосконаленні принципів внутрішньофірмової організації.
З точки зору сучасної соціології, особливе значення має не ступінь інкорпорованість компанії в систему соціальних інститутів, не її здатність пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, а внутрішня структура компанії і якості її персоналу. На початку 90-х років у науковий обіг було введено поняття студіюючої компанії (learning company), постійно модернізується на основі безперервного підвищення кваліфікаційного рівня всіх її членів корпорації. Саме останнє визначення представляється нам адекватно відображає суть формуються сьогодні виробничих структур.
Простеживши шлях розвитку корпорації протягом останнього століття, слід зробити висновок, що як форма організації суспільного виробництва вона досягла стану, який може розглядатися в якості останнього ступеня, що передує переходу до виробничих спільнотам, які не є корпораціями у власному розумінні цього слова.
У 1996 році половина американського експорту забезпечувалася компаніями з чисельністю персоналу, що не перевищує 19 працівників, і тільки 7 відсотків його припадало на підприємства, які застосовували працю більш 500 осіб; від 80 до 90 відсотків приросту обсягу американських експортних поставок у 90-ті роки також припадає на дрібні фірми.
Аналогічний перелом стався і в сфері зайнятості. Якщо до 70-х років великі корпорації послідовно розширювали свою присутність на ринку праці, то в 1992-1996 роках компанії з персоналом, що не перевищує 500 працівників, забезпечили американській економіці нетто-приріст більш ніж 11,8 млн. робочих місць, у той час як більш великі корпорації в сукупності скоротили їх чисельність на 645 тис.
По-друге, різко змінилася галузева спеціалізація великих компаній. З числа найбільших випали більше 40 відсотків корпорацій, що складали на початку 80-х років еліту світового бізнесу. Основною причиною цього явища став безпрецедентний успіх нових фірм, які витісняють колишні з лідируючої групи. Сьогодні господарський зростання зосереджений у високотехнологічних галузях - виробництві комп'ютерних програм і баз даних, комп'ютерів і електроніки, у сфері телекомунікацій, в охороні здоров'я, а також у видавничій діяльності, рекламному бізнесі, «індустрії розваг». Нові процвітаючі компанії діють головним чином у вельми вузьких секторах ринку і не тільки максимально відповідають потребам клієнтів, але й формують у них якісно нові потреби, серйозно відрізняючись у цьому аспекті від промислових гігантів, орієнтованих на масове виробництво.
Успіхи високотехнологічних фірм стали найбільш чітко проявлятися в США в останнє десятиліття. Вже до середини 90-х років 15 з 20 найбагатших людей Сполучених Штатів представляли компанії, що виникли протягом попередніх двадцяти років - «Майкрософт», «Інтел», «Делл», «Оракл», «Віаком», «Метромедіа», « Нью Ворлд Коммюнікейшнз »і т.п. Як наслідок, помітно змінилася структура фондового ринку, що свідчить про глобальні зрушення в американській економіці. Серед 11 укрупнених галузей господарства, що представляють компанії, які входять в індекс S & P 500, у 1960 році трьома основними були енергетика, сировинна промисловість і виробництво споживчих товарів тривалого користування. Пов'язані з ним фірми забезпечували 17,8; 16,5 і 10,8 відсотка сумарної вартості індексу; останні два місця займали фінансові компанії (2,0 відсотка) і фірми, що діють в області медицини і фармацевтики (2,6 відсотка). У 1996 році їх позиції в цьому списку помінялися: фінансові послуги та медицина зайняли перше і четверте місця (14,6 і 10,7 відсотка), тоді як енергетичний комплекс спустився на 8-й рядок (8,9 відсотка), сировинні галузі - на 9-у (6,9 відсотка), а компанії, що представляють масове виробництво товарів народного споживання, зайняли передостанню позицію (2,7 відсотка).
У європейських країнах бум постіндустріальних компаній почався в середині 90-х років. У 1996 році був заснований європейський індекс для високотехнологічних корпорацій EASDAQ, в лістингу якого знаходилися 26 компаній загальною вартістю 12 млрд. дол (для порівняння відзначимо, що в США в середині 1998 року в його американський аналог - NASDAQ - входили 5412 компаній із сумарною капіталізацією в 2,1 трлн. дол.) Зростання котирувань індексу EASDAQ склав приблизно по 100 відсотків в 1997 і 1998 роках; німецький і французький високотехнологічні індекси, Neuer Markt і Nouveau Marche, протягом 1999 року зросли на 66,2 і 135,3 відсотка, відповідно.
Змістовними, з точки зору нашого аналізу, видаються не тільки загальні характеристики високотехнологічних компаній, але й порівняння їх окремих виробничих показників з показниками корпорацій, що оперують у традиційних галузях. Візьмемо за приклад компанії, що діють в комп'ютерній індустрії і в автомобілебудуванні. У 1996 році три найбільші американські автомобільні корпорації - «Дженерал моторc», «Форд» і «Крайслер» - застосовували в сукупності працю 1,1 млн. працівників і продавали продукції на 372,5 млрд. дол У цей же час три лідери комп'ютерної індустрії - «Інтел», «Майкрософт» і «Сіско Системі» - мали персонал в 80 тис. чоловік і забезпечували об'єм продажів в 33,6 млрд. дол При цьому сумарна капіталізація згаданих автомобільних компаній складала 103 млрд. дол, а комп'ютерних - 270 млрд. дол За підсумками 1996 року «Інтел» та «Майкрософт» вперше увійшли до десятки найбільших корпорацій світу, посівши сьоме і восьме місця з ринковою капіталізацією в 107,5 та 98,8 млрд. дол, відповідно; в кінці 1997 року «Майкрософт» була вже третьою - з
капіталізацією понад 140 млрд. дол, а в січні 1999-го вона вийшла на перше місце в світі з ринковою вартістю, що перевищує 400 млрд. дол Разом з тим як за розмірами основних виробничих фондів, так і за обсягами продажів «Майкрософт» залишається лише у другій сотні найбільших американських фірм.
Найбільш успішні високотехнологічні компанії зобов'язані своїм феноменальним злетом одному або декільком людям - їх засновникам і власникам, не втрачає контроль над своїм дітищем. Так, Б. Гейтс володіє сьогодні 21 відсотком акцій «Майкрософт», які оцінюються більш ніж в 82 млрд. дол; М. Делл контролює близько третини акцій компанії «Делл» вартістю близько 11 млрд. дол; Дж. Безос заробив 2 млрд. дол в якості засновника «Amazon.com», інтернетівської компанії з продажу книг, капіталізація якої складає 6,3 млрд. дол, що перевищує сумарну вартість двох провідних книготорговельних фірм США - «Бордерc Груп» і «Бернс енд Ноубл»; Д . Філо і Дж. Янг стали мільярдерами, будучи співвласниками не менш знаменитої «Yahoo!», а С. Кейз володіє значним пакетом акцій створеної ним «Америка-он-лайн», ринкова вартість якої оцінювалася влітку 1998 року в 27 млрд. дол
Одним з найбільш показових прикладів може вважатися успіх компанії «Комдірект», створеної з метою обслуговування вкладників та інвесторів в німецькому «Коммерцбанкі»; фактично не володіючи жодними матеріальними активами, дана компанія, як очікується, отримає в ході первинного розміщення своїх акцій у червні 2000 року ринкову оцінку на рівні 100 млрд. дол, що істотно перевищує капіталізацію самого «Комерцбанку».
Експансія інформаційної економіки порушує традиційну корпоративну логіку, змінює орієнтири, якими компанія керується в своїй діяльності. Здатність використовувати інформаційні потоки, виробляти нову інформацію та забезпечувати її комерційне поширення стають головними чинниками успіху у світі сучасного бізнесу. Непрямі свідчення того - безпрецедентні успіхи корпорацій, які спеціалізуються у сфері виробництва та обробки даних. Так, одне тільки оголошення про вихід на ринок програми Windows 95 забезпечило таке зростання акцій «Майкрософт», що за кілька днів за ринковою вартістю вона обігнала «Боїнг» - найбільшого американського експортера. Компанії, виробнича стратегія яких не виходить з максимального використання інтелектуального потенціалу своїх працівників, виявляються в сучасних умовах неконкурентоспроможними.
Однак ціною досягнення високотехнологічними фірмами небачених успіхів на фондовому ринку стає формування якісно нових відносин між працівниками компанії та її керівництвом. Якщо в умовах індустріального ладу інвестори вкладали свої кошти, спостерігаючи постійне зростання власних активів тієї або іншої компанії, то сьогодні ринкова вартість креативних корпорацій обумовлена в першу чергу високою оцінкою інтелектуального капіталу її працівників, що є умовою її подальшого розвитку. Між тим висококваліфікований сучасний фахівець, що віддає перевагу економічним стимулам можливість підвищувати свій інтелектуальний і культурний рівень, вже не має жорсткої залежності від компанії, так як може виробляти свій інформаційний продукт і поза її структур, маючи необхідні засоби виробництва в особистій власності. Він продає власникам компанії вже не свою здатність до праці, а конкретні результати інтелектуальної діяльності; в результаті виникає ситуація, коли все більша частина персоналу прагне, як зазначає П. Дракер, «працювати разом з компанією, наприклад, обробляючи її інформаційні потоки, а не на компанію складається ситуація, коли компанія більше потребує подібних співробітників, ніж вони в ній. Дедалі частішими стають випадки, коли зовні процвітаючі корпорації різко знижували свої виробничі показники та навіть поглиналися конкурентами у зв'язку з тим, що не могли забезпечити своїм співробітникам бажані умови діяльності, і з їх відходом втрачали той інтелектуальний капітал, який раніше виступав основою їх інвестиційної привабливості . Одночасно виявляється, що мотивація працівників в усі меншою мірою підпорядковується економічним стимулам. Як зазначає Ю. Габермас, сьогодні «гроші і влада вже не можуть ні купити, ні замінити солідарність і сенс»
Персонал сучасної корпорації не тільки є більш індивідуалістична і автономним - подібні характеристики ще могли бути визнані адекватними у 80-ті роки - він вже не сприймає матеріальні чинники та стимули як домінуючих над своєю діяльністю. Нова система мотивації, яка спочатку отримала назву «постматеріалістіческой» і це відображає дедалі глибша розуміння того, наскільки серйозно сучасна система мотивів і стимулів відрізняється від тієї, що ще недавно здавалася непорушною.
У результаті принципи управління сучасної корпорації перестають грунтуватися на законах функціонування ієрархічних структур. Воліють традиційним економічним стимулам можливість підвищувати свій інтелектуальний і культурний рівень, прагнуть втілити в ході виробничого процесу свою індивідуальність, збагатити свої здібності та якості працівниками «слід керувати таким чином, як якщо б вони були членами добровільних організацій» і це змінює систему корпоративного управління найрадикальнішим чином. Працівники та керівники сучасних компаній виявляються вже не затребуваними на певний час механічними автоматами і власниками бізнесу, а колегами, майбутнє яких залежить від того, наскільки оптимальним чином вони збудують взаємодія між собою. У результаті сьогодні «корпорація являє собою дещо більше, ніж сукупність процесів, більше, ніж набір продуктів і послуг, і навіть щось більше, ніж асоціація трудящих людей; вона є також людським суспільством, плекати, як і всі спільноти, специфічну.
Звичайно, сучасна господарська система «базується на технології, але в основі її можуть лежати тільки людські взаємини; вона починається з мікропроцесорів і закінчується довірою»
Все це свідчить про те, що експансія виробничих структур, які, на наш погляд, найбільш правильно було б називати креативними корпораціями, стала прикметою останнього десятиліття і в перспективі буде тільки наростати. Які ж основні риси креативної корпорації?
По-перше, вона перш за все відповідає постматеріалістіческім устремлінням її творців; однією з головних її завдань виступає подолання зовнішніх рис економічної доцільності. Креативна корпорація виникає, як правило, з надр колишніх організаційних структур, які самі по собі характеризуються порівняно високою ефективністю, і формується, перш за все, у відповідності з уявленнями її творців про оптимальні способи реалізації свого творчого потенціалу. Якщо виникла таким чином компанія починає успішно функціонувати, на певному етапі розвитку мотив самореалізації її організатора в якості розробника, творця і виробника принципово нової послуги чи продукції, інформації або знання доповнюється, або навіть заміщається, мотивом його самореалізації в якості творця компанії як соціальної структури.
Тому, як правило, креативна корпорація проходить у своєму розвитку два етапи. На першому її засновниками рухає прагнення до самореалізації себе як творців принципово нового продукту, і на цьому етапі компанія конкурує переважно з підприємствами, що виробляють аналогічні або близькі за своїми характеристиками товари або послуги. У цих умовах повністю розкривається творчий потенціал засновників компанії, накопичений ними ще в колишньої організації. На другому засновники креативної корпорації социализируются в новій якості власників компанії, яка сама виявляється головним результатом і продуктом їх діяльності; тут вони вступають у конкуренцію з іншими креативними корпораціями, безвідносно до того, в якій сфері господарства вони діють, так як доказ своєї переваги і своєї унікальності може бути отримано тільки від всеосяжного, а не вузькогалузевих успіху. Цей другий етап представляється нам основним в еволюції креативної корпорації.
По-друге, креативні корпорації будуються довкола творчої особи, саме у цій своїй якості гарантує їх стійкість та процвітання.
Характерно, що успіх власників креативної корпорації обумовлений аж ніяк не тим, що вони контролюють основну частину капіталу своїх компаній, а тим, що вони, як засновники бізнесу, що став головним проявом їх творчих можливостей, уособлюють в очах суспільства в першу чергу створений ними соціально-виробничий організм. Ці люди являють собою живу історію компанії, мають незаперечний авторитет в очах її працівників та партнерів. Примітно, що незліченні багатства нових підприємців, які стали легендами сучасного бізнесу, зосереджені не на банківських рахунках в офшорних зонах, як у більшості російських «олігархів», а представлені акціями їх власних компаній та de facto не існують поза зв'язку з їх досягненнями. Більш того, реалізувати належні їм пакети акцій в сучасних умовах практично неможливо, так як це неминуче і негайно позначиться на діяльності компанії. Тому можна стверджувати, що саме ставлення таких підприємців до бізнесу як в своєму творінню, що викликає велику прихильність цілям даної організації, ніж ставлення до неї як до своєї власності, є найважливішою відмінною рисою креативної корпорації.
По-третє, креативна корпорація, як правило, не слід поточної господарської кон'юнктурі, а формує її, пропонуючи клієнтам якісно нові продукти або послуги, при цьому креативні корпорації не приймають форму диверсифікованих структур і конгломератів, а зберігають ту вузьку спеціалізацію, яка була передбачена при їх створенні. Значною мірою саме під впливом небувалого комерційного успіху нових компаній риси їх внутрішньої організації почали перейматися і традиційними промисловими монстрами. В останні роки навіть в умовах гігантської хвилі злиттів і поглинань став помітний масова відмова від створення великих конгломератів; при цьому такі корпорації, як «Кока-Кола», IBM, «Дюпон», «Дженерал Електрик», «Істмен Кодак», «Метрополітен Лайф »і багато інших в середині 90-х років продали більшість непрофільних фірм, набутих ними в 80-і роки, і зосередили зусилля на основних напрямках своєї діяльності. Таким чином, креативні корпорації відіграють у розвитку сучасного господарства набагато більш важливу роль, ніж це прийнято визнавати, так як вони формують не тільки нові потреби і визначають нові цілі суспільного виробництва, але і прискорюють зміну звичних форм господарської оганізаціям.
По-четверте, креативні корпорації не тільки здатні розвиватися, використовуючи внутрішні джерела, а й демонструють тягу до постійних перетворень, даючи життя все новим і новим компаніям. Ядром персоналу креативної корпорації є працівники, які, як і її засновники, проваджені в першу чергу прагненням до власної самореалізації і часто розглядають діяльність у рамках компанії як один з кроків до початку власного бізнесу. В умовах, коли діяльність стає орієнтованою на процес, а окремі працівники в деякому сенсі персоніфікують певні його елементи, для виділення з компанії самостійних структур вже немає серйозних перешкод. У результаті креативні корпорації постійно відтворюють самі себе, їх кількість стрімко зростає, а що у результаті подібного «отпочковиванія» нові фірми керуються у своїй подальшій діяльності тими ж принципами, що й попередні.
При цьому яскрава індивідуальність засновників і власників цих компаній не є проявом їх індивідуалізму, оскільки умовою взаємодії між творчими особистостями стає максимальна лояльність один до одного і висока ступінь солідарності, воспроизводящиеся в кожній новій виробничій структурі.
Безумовно, навіть в умовах сучасного технологічного прогресу нові креативні корпорації не можуть повністю витіснити адаптивні і навіть традиційні, так як для розвитку соціальних структур характерна висока ступінь спадкоємності. Крім цього, значна частина компаній, що проводять масові матеріальні блага, не кажучи вже про невеликі фірми, що діють на рівні відносно замкнутих локальних спільнот, не мають внутрішньої потреби, змушує їх трансформуватися в креативні корпорації. У цьому зв'язку можна згадати слова Д. Белла про співвідношення постіндустріальної, індустріальної та доіндустріальної організацій.
Креативні корпорації не усувають ні адаптивні, ні навіть традиційні компанії в тій же мірі, в якій постіндустріальне суспільство не може замістити індустріальне і навіть аграрне; вони лише визначають тенденції, заглиблені комплексність суспільства і розвиваючі саму природу соціальної структури.
Корпорація, як ми показали вище, виступала основною структурною одиницею індустріального суспільства, втілюючи існували в ньому відносини панування і підпорядкування. У сучасних умовах характер суспільних зв'язків змінюється настільки радикально, що все більш широкий, коло дослідників починає називати формується суспільство некапіталістіческій за своїм характером. Надалі ми спробуємо додатково обгрунтувати цю, цілком справедливу на наш погляд, точка зору. Найбільшу динаміку подібної трансформації надає саме зміна корпоративних структур, перехід від традиційних і адаптивних корпорацій до креативним компаніям - адекватного втілення засад постіндустріального суспільства. Їх розвиток породжує гігантський попит на нові технології, знання та інформацію і, що ще важливіше, - на працівників, що володіють здібностями до більш різноманітної діяльності, ніж цього вимагали колишні індустріальні порядки.
Сучасні корпорації, стаючи вже не стільки економічними, скільки соціальними структурами, забезпечують все більш досконале взаємодію цілей особистості, суспільства і виробничої організації.
Тим часом до середини XX століття, коли в розвинених країнах Заходу були забезпечені високі стандарти споживання, розвиток технологій зажадало від людей, залучених в господарські процеси, не тільки першокласного освіти, а й творчих здібностей. З цього моменту стимули і мотиви почали неминуче модифікуватися. Сукупність факторів, що визначили напрям і інтенсивність цієї модифікації, слід розглянути більш докладно.
Як вже зазначалося, на основі технологічного прогресу для значної частини населення постіндустріальних країн досягнення матеріального добробуту стає все більш легким. Проте, як відзначав ще Дж. Хікс, «в міру підвищення матеріального добробуту воно втрачає (або повинна втрачати) свою значимість. При низьких рівнях доходу правильно буде зосередитися на економіці, але зі збільшенням багатства з'являються інші критерії, потреба в отриманні все більших матеріальних благ втрачає свою гостроту. Таким чином, на перший план все частіше виходять такі проблеми, як необхідність поєднувати безпеку та свободу, справедливість і відповідальність »
Список використаної літератури
1. Бренделева Є.А. Неоинституциональной теорія. Навчальний посібник / За ред. проф. М.М. Чепуріна - М.: ТЕИС, 2003.
2. Дегтярьов О.М. Інституційні засади розвитку малого підприємництва в XIX-XX ст. - Уфа: Уфимський. технол. ін-т сервісу, 2001.
3. Дегтярьов О.М. Лекції за новим інституціоналізму: Навчальний посібник. - 2-е вид. доп. - Уфа: ГОУ ВПО Уфимський державний інститут сервісу, 2005.
4. Іноземцев В.Л. За межами економічного суспільства. М., 2005. С. 226-237,
5. Іноземцев В.Л. Сучасне постіндустріальне суспільство: природа, протиріччя, перспективи: навч. посібник для студентів вузів. - М.: Логос, 2000.
6. Іноземцев В.Л. До теорії постекономічне суспільної формації. М., 2005.
7. Іноземцев В.Л. За межами економічного суспільства. М., 1998.
Інституційна економіка: нова інституціональна економічна теорія: Підручник / Під загальною ред. д.е.н., проф. А.А. Аузана. - М.: ИНФРА-М, 2005.
8. Інституційна економіка: Навчальний посібник / Під рук. акад. Д.С. Львова. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 318 с.
9. Олійник О.М. Інституційна економіка: Навчальний посібник. - М.: ИНФРА-М, 2005.
10. Шастітко А.Є. Нова інституціональна економічна теорія. - 3-е изд., Перераб. і доп. - М.: Економічний факультет МДУ, ТЕИС, 2002.
Поява нових позначень і термінів, що характеризують постіндустріальну корпорацію, свідчить не тільки про пошук поняття, прийнятного для наукової спільноти, а й про швидкі трансформаціях самої корпорації. Породжуючи систему модульної організації, сучасна компанія забезпечує умови для розпаду раніше єдиної системи на нові структури та спільності, здатні продовжити самостійне існування, ставши потужними конкурентами материнської компанії не тільки в сфері профільного бізнесу, а й у вдосконаленні принципів внутрішньофірмової організації.
З точки зору сучасної соціології, особливе значення має не ступінь інкорпорованість компанії в систему соціальних інститутів, не її здатність пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, а внутрішня структура компанії і якості її персоналу. На початку 90-х років у науковий обіг було введено поняття студіюючої компанії (learning company), постійно модернізується на основі безперервного підвищення кваліфікаційного рівня всіх її членів корпорації. Саме останнє визначення представляється нам адекватно відображає суть формуються сьогодні виробничих структур.
Простеживши шлях розвитку корпорації протягом останнього століття, слід зробити висновок, що як форма організації суспільного виробництва вона досягла стану, який може розглядатися в якості останнього ступеня, що передує переходу до виробничих спільнотам, які не є корпораціями у власному розумінні цього слова.
3. Народження креативної корпорації
Хоча господарська реальність 90-х років свідчить про наявність у розвинених країнах різних типів корпоративних структур - як традиційно індустріальних, так і принципово нових - можна впевнено стверджувати, що кращі часи компаній індустріального типу залишилися в минулому. По-перше, вони вже не контролюють суспільне виробництво в старою мірою. На початку 60-х років в США 500 найбільших компаній забезпечували 17 відсотків валового національного продукту; до середини 70-х цей показник досяг свого максимуму на рівні 20 відсотків, а в 1999 році знизився до 10 відсотків.У 1996 році половина американського експорту забезпечувалася компаніями з чисельністю персоналу, що не перевищує 19 працівників, і тільки 7 відсотків його припадало на підприємства, які застосовували працю більш 500 осіб; від 80 до 90 відсотків приросту обсягу американських експортних поставок у 90-ті роки також припадає на дрібні фірми.
Аналогічний перелом стався і в сфері зайнятості. Якщо до 70-х років великі корпорації послідовно розширювали свою присутність на ринку праці, то в 1992-1996 роках компанії з персоналом, що не перевищує 500 працівників, забезпечили американській економіці нетто-приріст більш ніж 11,8 млн. робочих місць, у той час як більш великі корпорації в сукупності скоротили їх чисельність на 645 тис.
По-друге, різко змінилася галузева спеціалізація великих компаній. З числа найбільших випали більше 40 відсотків корпорацій, що складали на початку 80-х років еліту світового бізнесу. Основною причиною цього явища став безпрецедентний успіх нових фірм, які витісняють колишні з лідируючої групи. Сьогодні господарський зростання зосереджений у високотехнологічних галузях - виробництві комп'ютерних програм і баз даних, комп'ютерів і електроніки, у сфері телекомунікацій, в охороні здоров'я, а також у видавничій діяльності, рекламному бізнесі, «індустрії розваг». Нові процвітаючі компанії діють головним чином у вельми вузьких секторах ринку і не тільки максимально відповідають потребам клієнтів, але й формують у них якісно нові потреби, серйозно відрізняючись у цьому аспекті від промислових гігантів, орієнтованих на масове виробництво.
Успіхи високотехнологічних фірм стали найбільш чітко проявлятися в США в останнє десятиліття. Вже до середини 90-х років 15 з 20 найбагатших людей Сполучених Штатів представляли компанії, що виникли протягом попередніх двадцяти років - «Майкрософт», «Інтел», «Делл», «Оракл», «Віаком», «Метромедіа», « Нью Ворлд Коммюнікейшнз »і т.п. Як наслідок, помітно змінилася структура фондового ринку, що свідчить про глобальні зрушення в американській економіці. Серед 11 укрупнених галузей господарства, що представляють компанії, які входять в індекс S & P 500, у 1960 році трьома основними були енергетика, сировинна промисловість і виробництво споживчих товарів тривалого користування. Пов'язані з ним фірми забезпечували 17,8; 16,5 і 10,8 відсотка сумарної вартості індексу; останні два місця займали фінансові компанії (2,0 відсотка) і фірми, що діють в області медицини і фармацевтики (2,6 відсотка). У 1996 році їх позиції в цьому списку помінялися: фінансові послуги та медицина зайняли перше і четверте місця (14,6 і 10,7 відсотка), тоді як енергетичний комплекс спустився на 8-й рядок (8,9 відсотка), сировинні галузі - на 9-у (6,9 відсотка), а компанії, що представляють масове виробництво товарів народного споживання, зайняли передостанню позицію (2,7 відсотка).
У європейських країнах бум постіндустріальних компаній почався в середині 90-х років. У 1996 році був заснований європейський індекс для високотехнологічних корпорацій EASDAQ, в лістингу якого знаходилися 26 компаній загальною вартістю 12 млрд. дол (для порівняння відзначимо, що в США в середині 1998 року в його американський аналог - NASDAQ - входили 5412 компаній із сумарною капіталізацією в 2,1 трлн. дол.) Зростання котирувань індексу EASDAQ склав приблизно по 100 відсотків в 1997 і 1998 роках; німецький і французький високотехнологічні індекси, Neuer Markt і Nouveau Marche, протягом 1999 року зросли на 66,2 і 135,3 відсотка, відповідно.
Змістовними, з точки зору нашого аналізу, видаються не тільки загальні характеристики високотехнологічних компаній, але й порівняння їх окремих виробничих показників з показниками корпорацій, що оперують у традиційних галузях. Візьмемо за приклад компанії, що діють в комп'ютерній індустрії і в автомобілебудуванні. У 1996 році три найбільші американські автомобільні корпорації - «Дженерал моторc», «Форд» і «Крайслер» - застосовували в сукупності працю 1,1 млн. працівників і продавали продукції на 372,5 млрд. дол У цей же час три лідери комп'ютерної індустрії - «Інтел», «Майкрософт» і «Сіско Системі» - мали персонал в 80 тис. чоловік і забезпечували об'єм продажів в 33,6 млрд. дол При цьому сумарна капіталізація згаданих автомобільних компаній складала 103 млрд. дол, а комп'ютерних - 270 млрд. дол За підсумками 1996 року «Інтел» та «Майкрософт» вперше увійшли до десятки найбільших корпорацій світу, посівши сьоме і восьме місця з ринковою капіталізацією в 107,5 та 98,8 млрд. дол, відповідно; в кінці 1997 року «Майкрософт» була вже третьою - з
капіталізацією понад 140 млрд. дол, а в січні 1999-го вона вийшла на перше місце в світі з ринковою вартістю, що перевищує 400 млрд. дол Разом з тим як за розмірами основних виробничих фондів, так і за обсягами продажів «Майкрософт» залишається лише у другій сотні найбільших американських фірм.
Найбільш успішні високотехнологічні компанії зобов'язані своїм феноменальним злетом одному або декільком людям - їх засновникам і власникам, не втрачає контроль над своїм дітищем. Так, Б. Гейтс володіє сьогодні 21 відсотком акцій «Майкрософт», які оцінюються більш ніж в 82 млрд. дол; М. Делл контролює близько третини акцій компанії «Делл» вартістю близько 11 млрд. дол; Дж. Безос заробив 2 млрд. дол в якості засновника «Amazon.com», інтернетівської компанії з продажу книг, капіталізація якої складає 6,3 млрд. дол, що перевищує сумарну вартість двох провідних книготорговельних фірм США - «Бордерc Груп» і «Бернс енд Ноубл»; Д . Філо і Дж. Янг стали мільярдерами, будучи співвласниками не менш знаменитої «Yahoo!», а С. Кейз володіє значним пакетом акцій створеної ним «Америка-он-лайн», ринкова вартість якої оцінювалася влітку 1998 року в 27 млрд. дол
Одним з найбільш показових прикладів може вважатися успіх компанії «Комдірект», створеної з метою обслуговування вкладників та інвесторів в німецькому «Коммерцбанкі»; фактично не володіючи жодними матеріальними активами, дана компанія, як очікується, отримає в ході первинного розміщення своїх акцій у червні 2000 року ринкову оцінку на рівні 100 млрд. дол, що істотно перевищує капіталізацію самого «Комерцбанку».
Експансія інформаційної економіки порушує традиційну корпоративну логіку, змінює орієнтири, якими компанія керується в своїй діяльності. Здатність використовувати інформаційні потоки, виробляти нову інформацію та забезпечувати її комерційне поширення стають головними чинниками успіху у світі сучасного бізнесу. Непрямі свідчення того - безпрецедентні успіхи корпорацій, які спеціалізуються у сфері виробництва та обробки даних. Так, одне тільки оголошення про вихід на ринок програми Windows 95 забезпечило таке зростання акцій «Майкрософт», що за кілька днів за ринковою вартістю вона обігнала «Боїнг» - найбільшого американського експортера. Компанії, виробнича стратегія яких не виходить з максимального використання інтелектуального потенціалу своїх працівників, виявляються в сучасних умовах неконкурентоспроможними.
Однак ціною досягнення високотехнологічними фірмами небачених успіхів на фондовому ринку стає формування якісно нових відносин між працівниками компанії та її керівництвом. Якщо в умовах індустріального ладу інвестори вкладали свої кошти, спостерігаючи постійне зростання власних активів тієї або іншої компанії, то сьогодні ринкова вартість креативних корпорацій обумовлена в першу чергу високою оцінкою інтелектуального капіталу її працівників, що є умовою її подальшого розвитку. Між тим висококваліфікований сучасний фахівець, що віддає перевагу економічним стимулам можливість підвищувати свій інтелектуальний і культурний рівень, вже не має жорсткої залежності від компанії, так як може виробляти свій інформаційний продукт і поза її структур, маючи необхідні засоби виробництва в особистій власності. Він продає власникам компанії вже не свою здатність до праці, а конкретні результати інтелектуальної діяльності; в результаті виникає ситуація, коли все більша частина персоналу прагне, як зазначає П. Дракер, «працювати разом з компанією, наприклад, обробляючи її інформаційні потоки, а не на компанію складається ситуація, коли компанія більше потребує подібних співробітників, ніж вони в ній. Дедалі частішими стають випадки, коли зовні процвітаючі корпорації різко знижували свої виробничі показники та навіть поглиналися конкурентами у зв'язку з тим, що не могли забезпечити своїм співробітникам бажані умови діяльності, і з їх відходом втрачали той інтелектуальний капітал, який раніше виступав основою їх інвестиційної привабливості . Одночасно виявляється, що мотивація працівників в усі меншою мірою підпорядковується економічним стимулам. Як зазначає Ю. Габермас, сьогодні «гроші і влада вже не можуть ні купити, ні замінити солідарність і сенс»
Персонал сучасної корпорації не тільки є більш індивідуалістична і автономним - подібні характеристики ще могли бути визнані адекватними у 80-ті роки - він вже не сприймає матеріальні чинники та стимули як домінуючих над своєю діяльністю. Нова система мотивації, яка спочатку отримала назву «постматеріалістіческой» і це відображає дедалі глибша розуміння того, наскільки серйозно сучасна система мотивів і стимулів відрізняється від тієї, що ще недавно здавалася непорушною.
У результаті принципи управління сучасної корпорації перестають грунтуватися на законах функціонування ієрархічних структур. Воліють традиційним економічним стимулам можливість підвищувати свій інтелектуальний і культурний рівень, прагнуть втілити в ході виробничого процесу свою індивідуальність, збагатити свої здібності та якості працівниками «слід керувати таким чином, як якщо б вони були членами добровільних організацій» і це змінює систему корпоративного управління найрадикальнішим чином. Працівники та керівники сучасних компаній виявляються вже не затребуваними на певний час механічними автоматами і власниками бізнесу, а колегами, майбутнє яких залежить від того, наскільки оптимальним чином вони збудують взаємодія між собою. У результаті сьогодні «корпорація являє собою дещо більше, ніж сукупність процесів, більше, ніж набір продуктів і послуг, і навіть щось більше, ніж асоціація трудящих людей; вона є також людським суспільством, плекати, як і всі спільноти, специфічну.
Звичайно, сучасна господарська система «базується на технології, але в основі її можуть лежати тільки людські взаємини; вона починається з мікропроцесорів і закінчується довірою»
Все це свідчить про те, що експансія виробничих структур, які, на наш погляд, найбільш правильно було б називати креативними корпораціями, стала прикметою останнього десятиліття і в перспективі буде тільки наростати. Які ж основні риси креативної корпорації?
По-перше, вона перш за все відповідає постматеріалістіческім устремлінням її творців; однією з головних її завдань виступає подолання зовнішніх рис економічної доцільності. Креативна корпорація виникає, як правило, з надр колишніх організаційних структур, які самі по собі характеризуються порівняно високою ефективністю, і формується, перш за все, у відповідності з уявленнями її творців про оптимальні способи реалізації свого творчого потенціалу. Якщо виникла таким чином компанія починає успішно функціонувати, на певному етапі розвитку мотив самореалізації її організатора в якості розробника, творця і виробника принципово нової послуги чи продукції, інформації або знання доповнюється, або навіть заміщається, мотивом його самореалізації в якості творця компанії як соціальної структури.
Тому, як правило, креативна корпорація проходить у своєму розвитку два етапи. На першому її засновниками рухає прагнення до самореалізації себе як творців принципово нового продукту, і на цьому етапі компанія конкурує переважно з підприємствами, що виробляють аналогічні або близькі за своїми характеристиками товари або послуги. У цих умовах повністю розкривається творчий потенціал засновників компанії, накопичений ними ще в колишньої організації. На другому засновники креативної корпорації социализируются в новій якості власників компанії, яка сама виявляється головним результатом і продуктом їх діяльності; тут вони вступають у конкуренцію з іншими креативними корпораціями, безвідносно до того, в якій сфері господарства вони діють, так як доказ своєї переваги і своєї унікальності може бути отримано тільки від всеосяжного, а не вузькогалузевих успіху. Цей другий етап представляється нам основним в еволюції креативної корпорації.
По-друге, креативні корпорації будуються довкола творчої особи, саме у цій своїй якості гарантує їх стійкість та процвітання.
Характерно, що успіх власників креативної корпорації обумовлений аж ніяк не тим, що вони контролюють основну частину капіталу своїх компаній, а тим, що вони, як засновники бізнесу, що став головним проявом їх творчих можливостей, уособлюють в очах суспільства в першу чергу створений ними соціально-виробничий організм. Ці люди являють собою живу історію компанії, мають незаперечний авторитет в очах її працівників та партнерів. Примітно, що незліченні багатства нових підприємців, які стали легендами сучасного бізнесу, зосереджені не на банківських рахунках в офшорних зонах, як у більшості російських «олігархів», а представлені акціями їх власних компаній та de facto не існують поза зв'язку з їх досягненнями. Більш того, реалізувати належні їм пакети акцій в сучасних умовах практично неможливо, так як це неминуче і негайно позначиться на діяльності компанії. Тому можна стверджувати, що саме ставлення таких підприємців до бізнесу як в своєму творінню, що викликає велику прихильність цілям даної організації, ніж ставлення до неї як до своєї власності, є найважливішою відмінною рисою креативної корпорації.
По-третє, креативна корпорація, як правило, не слід поточної господарської кон'юнктурі, а формує її, пропонуючи клієнтам якісно нові продукти або послуги, при цьому креативні корпорації не приймають форму диверсифікованих структур і конгломератів, а зберігають ту вузьку спеціалізацію, яка була передбачена при їх створенні. Значною мірою саме під впливом небувалого комерційного успіху нових компаній риси їх внутрішньої організації почали перейматися і традиційними промисловими монстрами. В останні роки навіть в умовах гігантської хвилі злиттів і поглинань став помітний масова відмова від створення великих конгломератів; при цьому такі корпорації, як «Кока-Кола», IBM, «Дюпон», «Дженерал Електрик», «Істмен Кодак», «Метрополітен Лайф »і багато інших в середині 90-х років продали більшість непрофільних фірм, набутих ними в 80-і роки, і зосередили зусилля на основних напрямках своєї діяльності. Таким чином, креативні корпорації відіграють у розвитку сучасного господарства набагато більш важливу роль, ніж це прийнято визнавати, так як вони формують не тільки нові потреби і визначають нові цілі суспільного виробництва, але і прискорюють зміну звичних форм господарської оганізаціям.
По-четверте, креативні корпорації не тільки здатні розвиватися, використовуючи внутрішні джерела, а й демонструють тягу до постійних перетворень, даючи життя все новим і новим компаніям. Ядром персоналу креативної корпорації є працівники, які, як і її засновники, проваджені в першу чергу прагненням до власної самореалізації і часто розглядають діяльність у рамках компанії як один з кроків до початку власного бізнесу. В умовах, коли діяльність стає орієнтованою на процес, а окремі працівники в деякому сенсі персоніфікують певні його елементи, для виділення з компанії самостійних структур вже немає серйозних перешкод. У результаті креативні корпорації постійно відтворюють самі себе, їх кількість стрімко зростає, а що у результаті подібного «отпочковиванія» нові фірми керуються у своїй подальшій діяльності тими ж принципами, що й попередні.
При цьому яскрава індивідуальність засновників і власників цих компаній не є проявом їх індивідуалізму, оскільки умовою взаємодії між творчими особистостями стає максимальна лояльність один до одного і висока ступінь солідарності, воспроизводящиеся в кожній новій виробничій структурі.
Безумовно, навіть в умовах сучасного технологічного прогресу нові креативні корпорації не можуть повністю витіснити адаптивні і навіть традиційні, так як для розвитку соціальних структур характерна висока ступінь спадкоємності. Крім цього, значна частина компаній, що проводять масові матеріальні блага, не кажучи вже про невеликі фірми, що діють на рівні відносно замкнутих локальних спільнот, не мають внутрішньої потреби, змушує їх трансформуватися в креативні корпорації. У цьому зв'язку можна згадати слова Д. Белла про співвідношення постіндустріальної, індустріальної та доіндустріальної організацій.
Креативні корпорації не усувають ні адаптивні, ні навіть традиційні компанії в тій же мірі, в якій постіндустріальне суспільство не може замістити індустріальне і навіть аграрне; вони лише визначають тенденції, заглиблені комплексність суспільства і розвиваючі саму природу соціальної структури.
Корпорація, як ми показали вище, виступала основною структурною одиницею індустріального суспільства, втілюючи існували в ньому відносини панування і підпорядкування. У сучасних умовах характер суспільних зв'язків змінюється настільки радикально, що все більш широкий, коло дослідників починає називати формується суспільство некапіталістіческій за своїм характером. Надалі ми спробуємо додатково обгрунтувати цю, цілком справедливу на наш погляд, точка зору. Найбільшу динаміку подібної трансформації надає саме зміна корпоративних структур, перехід від традиційних і адаптивних корпорацій до креативним компаніям - адекватного втілення засад постіндустріального суспільства. Їх розвиток породжує гігантський попит на нові технології, знання та інформацію і, що ще важливіше, - на працівників, що володіють здібностями до більш різноманітної діяльності, ніж цього вимагали колишні індустріальні порядки.
Сучасні корпорації, стаючи вже не стільки економічними, скільки соціальними структурами, забезпечують все більш досконале взаємодію цілей особистості, суспільства і виробничої організації.
Висновок
В економічному суспільстві абсолютна більшість людей керується утилітарними стимулами, породженими необхідністю задоволення матеріальних потреб. Такий характер мотивації цілком адекватний функціонуванню індустріальних виробничих систем. Він забезпечує як певну рівновагу між інтересами класів і соціальних груп, так і поступальний прогрес матеріального виробництва.Тим часом до середини XX століття, коли в розвинених країнах Заходу були забезпечені високі стандарти споживання, розвиток технологій зажадало від людей, залучених в господарські процеси, не тільки першокласного освіти, а й творчих здібностей. З цього моменту стимули і мотиви почали неминуче модифікуватися. Сукупність факторів, що визначили напрям і інтенсивність цієї модифікації, слід розглянути більш докладно.
Як вже зазначалося, на основі технологічного прогресу для значної частини населення постіндустріальних країн досягнення матеріального добробуту стає все більш легким. Проте, як відзначав ще Дж. Хікс, «в міру підвищення матеріального добробуту воно втрачає (або повинна втрачати) свою значимість. При низьких рівнях доходу правильно буде зосередитися на економіці, але зі збільшенням багатства з'являються інші критерії, потреба в отриманні все більших матеріальних благ втрачає свою гостроту. Таким чином, на перший план все частіше виходять такі проблеми, як необхідність поєднувати безпеку та свободу, справедливість і відповідальність »
Список використаної літератури
1. Бренделева Є.А. Неоинституциональной теорія. Навчальний посібник / За ред. проф. М.М. Чепуріна - М.: ТЕИС, 2003.
2. Дегтярьов О.М. Інституційні засади розвитку малого підприємництва в XIX-XX ст. - Уфа: Уфимський. технол. ін-т сервісу, 2001.
3. Дегтярьов О.М. Лекції за новим інституціоналізму: Навчальний посібник. - 2-е вид. доп. - Уфа: ГОУ ВПО Уфимський державний інститут сервісу, 2005.
4. Іноземцев В.Л. За межами економічного суспільства. М., 2005. С. 226-237,
5. Іноземцев В.Л. Сучасне постіндустріальне суспільство: природа, протиріччя, перспективи: навч. посібник для студентів вузів. - М.: Логос, 2000.
6. Іноземцев В.Л. До теорії постекономічне суспільної формації. М., 2005.
7. Іноземцев В.Л. За межами економічного суспільства. М., 1998.
Інституційна економіка: нова інституціональна економічна теорія: Підручник / Під загальною ред. д.е.н., проф. А.А. Аузана. - М.: ИНФРА-М, 2005.
8. Інституційна економіка: Навчальний посібник / Під рук. акад. Д.С. Львова. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 318 с.
9. Олійник О.М. Інституційна економіка: Навчальний посібник. - М.: ИНФРА-М, 2005.
10. Шастітко А.Є. Нова інституціональна економічна теорія. - 3-е изд., Перераб. і доп. - М.: Економічний факультет МДУ, ТЕИС, 2002.