Бюджетна політика в умовах формування моделі конвергентного регіонального розвитку в Україні

Введення
У роботі окреслено методологічні засади дослідження впливу бюджетної політики на темпи розвитку регіонів. Оцінено вплив методів та інструментів державної бюджетної регулювання на процеси конвергенції (дивергенції) регіонального соціально-економічного розвитку України. Запропоновано напрями формування моделі конвергентного розвитку регіонів України.
Регіональний розвиток незалежної України характеризується двома основними трансформаційними тенденціями. З одного боку, відбувається активізація процесів регіоналізації держави на тлі збільшення нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів та різної швидкості формування їх ринкового потенціалу, а з іншого - має місце зміцнення державної вертикалі влади, що супроводжується концентрацією фінансових ресурсів на державному рівні і вдосконаленням системи міжбюджетного перерозподілу , яка покликана усунути нерівномірність у бюджетній забезпеченості населення різних регіонів за ключовим характеристикам якості життя. Тому з моменту становлення державності в Україні питання посилення міжрегіональної дивергенції та необхідності переходу до конвергентного моделі регіонального розвитку залишаються одними з найбільш актуальних. Проблема ускладнюється необхідністю одночасного поєднання у регіональному розвитку принципів регіональних свобод і регіональної своєрідності, цілісності національного простору і його інтеграції в глобалізований світ.

Бюджетна політика в умовах формування моделі конвергентного регіонального розвитку в Україні
Зазначене зумовлює необхідність і цілеспрямованої державної політики регулювання регіонального соціально-економічного розвитку, спрямованої на вирішення окреслених проблем, і найбільш повного використання потенціалу українських регіонів. Для успішності такої державної політики необхідною умовою є зміна парадигми управління регіональним розвитком і перехід від традиційної аксіоматики компенсаційних механізмів реалізації регіональної політики до ринкових і стимулюючим методів управління на основі посилення внутрішньодержавного інтеграційної взаємодії регіональних економік з метою забезпечення їх конкурентоспроможності та конвергентності економічного зростання країни в цілому. Досягнення цих завдань має підкріплюватися відповідними методами та інструментами бюджетної політики. Це розширює науковий пошук і вимагає застосування якісно нових підходів до вдосконалення державного регулювання регіонального розвитку, зокрема в бюджетній сфері.
У сучасній економічній науці є два абсолютно протилежні погляди на результати економічного розвитку регіонів в умовах нерегульованого ринку. Неокласики (Р. Барро, X. Сала-і-Мартін, Д. Ква, Дж Борте, Дж. Стейн) кінцевий результат бачать в конвергенції (зближення) в рівнях доходів і темпах розвитку регіонів, а прихильники теорії кумулятивної причинності і нової економічної географії (Дж. Фрідман, П. Коло-ман, М. Фуджита, П. Мартін, Дж. Оттавіано) прогнозують дивергенцію (розбіжність) регіонів за даними показниками. Існують дві взаємопов'язані, але не ідентичні концепції конвергенції, що зумовлюють різні ефекти економічної політики, - а-конвергенція і р-конвергенція. Перша передбачає скорочення міжрегіональної диференціації показників валового регіонального продукту (ВРП) на 1 чол. або інших показників доходів. Друга є результатом прискореного розвитку бідніших регіонів, що призводить до поступового згладжування міжрегіональних асиметрій.
Процеси абсолютної та умовної (3-конвергенції висувають різні вимоги до системи державного регулювання економічного розвитку регіонів з боку центрального уряду. Якщо існує досить швидка абсолютна р-конвергенція і розбіжності в рівнях економічного розвитку регіонів автоматично знижуються в результаті дії ринкових сил, то втручання уряду необов'язково . Якщо ж існує умовна р-конвергенція та умови розвитку регіональних економік якісно різні, то зближення рівнів економічного розвитку регіонів буде відбуватися тільки до певної межі. Подальше скорочення міжрегіональних розбіжностей неможливо без активного державного втручання, спрямованого на усунення перешкод для подолання відносного відставання і реалізації економічного потенціалу найменш благополучних регіонів. Завдання державної регіональної політики в цьому випадку полягає в застосуванні таких інструментів, які зможуть зробити рівноважними рівні розвитку слаборозвинених регіонів.
Аналіз (3-конвергенції регіонального розвитку може бути проведено шляхом тестування низки моделей:
- Абсолютної (3-конвергенції, яка вимагає оцінювання параметрів рівняння регресії
= Б-в ln y r _io + Е _i

де    y r _io -Реальна ВДВ на 1 чол. в регіоні І на початок аналізованого періоду;
- Реальна ВДВ на 1 чол. в регіоні / на кінець аналізованого періоду;
Д - тривалість періоду, що аналізується;
- Умовної р-конвергенції, що передбачає оцінку параметрів економетричного рівняння
= Б-в ln y r _io + X г + е _i,
де X - матриця регіональних факторів розвитку, що характеризують рівновагу стійкого стану кожного регіону;
- Мінімально-умовної р-конвергенції в специфікації просторового лага (spatiallag model)
= Б-в ln y r _io + У Sg _{i д} + е _i.
Дана модель дозволяє врахувати просторову автокореляції залишків моделі шляхом включення в якості пояснюватиме змінної ендогенного просторового лага на логарифм середніх темпів розвитку ВДС на 1 чол. (Sg _{i д).}
Якщо перші дві моделі дозволять нам визначити загальні тенденції щодо темпів економічного розвитку регіонів України (ідентифікувати, конвергентна або дивергентна модель регіонального розвитку в країні), то остання буде служити для оцінки гіпотези про вплив розвитку одних регіонів на розвиток їх сусідів (просторове поширення темпів розвитку і динаміки доходів), а також про існування в Україні «клубів» конвергенції.
Оцінка за наведеними показниками дозволяє визначити, чи мають регіональні диспропорції тенденцію до скорочення або, навпаки, - з часом поглиблюються.
Підхід до вивчення впливу державної бюджетної політики на конвергенцію або дивергенцію регіонального розвитку базується на традиційному аналізі конвергенції доходів. В основі такого дослідження лежить припущення моделі Солоу, що темпи зростання податкових надходжень і державних витрат дорівнюють темпам зростання загального доходу (передбачається, що ставка податку залишається незмінною протягом досліджуваного періоду). Як наслідок, факт конвергенції загальних доходів територій є основою для гіпотези про конвергенції їх бюджетних параметрів. Дж. Скуллі здійснив емпіричне тестування даного допущення і прийшов до висновку, що просторова конвергенція податкових надходжень окремих штатів США має ті ж темпи, що і конвергенція загального економічного розвитку країни. С. Аннана перевіряв конвергенцію декількох видаткових та дохідних характеристик фіскальної політики в розрізі штатів США і прийшов до висновку, що штати, які спочатку мали низьку бюджетну забезпеченість, демонстрували вищі темпи розвитку в порівнянні зі штатами з високими бюджетними доходами. Це привело автора до висновку про наявність процесу конвергенції параметрів фіскальної політики в США.
В Україні широко і всебічно досліджено теоретичні та прикладні аспекти фінансового забезпечення регіонального розвитку. Проте до цих пір поза увагою вчених залишається питання впливу бюджетної політики на темпи економічного зростання, а також визначення її ролі в переході до моделі конвергентного регіонального розвитку.
Для визначення типу регіонального розвитку Україна оцінимо моделі абсолютної та умовної конвергенції за темпами зростання реальної ВДВ за 2001-2007 рр.. Вибірка дослідження - 25 об'єктів (АР Крим та 24 області України). Результати оцінювання моделей представлені у таблиці 1.
Модель абсолютної конвергенції не відхиляється на 5%-му рівні значущості і відхиляється на 10%-му рівні значущості. Цей результат можна розглядати як слабке підтвердження гіпотези про абсолютну р-конвергенції економік українських регіонів. Швидкість конвергенції v = 2,11% на рік означає, що при збереженні тенденції до конвергенції, яка склалася в 2001-2007 рр.., Міжрегіональні відмінності у ВДС на 1 чол. можуть скоротитися в 2 рази за 32,8 року.
Таблиця 1. Оцінка конвергенції темпів розвитку регіонів України у розрахунку на 1 чол. (2001-2007 рр.).

Логарифм середніх темпів зростання реальної ВДВ на 1 чол.,	Модель абсолютної Р-конвергенції		Модель мінімально-умовної р-конвергенції в специфікації моделі просторового лага
	Коефіцієнт	Стандартна похибка	Коефіцієнт	Стандартна похибка
Логарифм ВДС на 1 чол. в 2001 р., ln y r io	-0,0041	0,0042	-0,0081	0,0034
Константа, а	0,0158	0,0335	0,0529	0,0279
Просторовий лаг: логарифм середніх темпів зростання ВДВ на 1 чол., Sg i д			0,4810	0,0055
Швидкість конвергенції, у = - ln (1-ВД) / Д	2,11		2,14
Напівперіод, hl = Ln (2) / v	32,8		32,2
Кількість спостережень	25		25
R 2	0,360		0,3277

За результатами оцінювання гіпотеза про відсутність мінімально-умовної конвергенції (рівноважні рівні пропорційного розвитку регіонів відрізняються за темпами зростання ВДВ на 1 чол. Тільки за рахунок просторової кластеризації) не відхиляється на 5%-му рівні значущості. Іншим важливим результатом оцінки моделі мінімально-умовної конвергенції є наявність ефекту «просторового перетікання»: коефіцієнт просторового лага 0,48 означає, що в даній моделі економічний розвиток регіону статистично значимо пов'язано з економічним розвитком інших регіонів, причому чим ближче і більше (за обсягами ВРП і ВДС) сусідні регіони, тим сильніше їх вплив на досліджуваний регіон (відповідно до матриці просторових ваг).
Таким чином, середні темпи розвитку регіону позитивно корелюють із середніми темпами розвитку сусідніх регіонів внаслідок існування ендогенного просторового лага. Одночасно зазначимо, що початковий рівень ВДС регіону на 1 чол. і ендогенний просторовий лаг пояснюють в цій моделі близько 32,8% варіації середніх темпів зростання ВДВ на 1 чол. Такий досить низький показник поясненої варіації вказує на можливість існування інших, не включених у модель факторів, що суттєво впливають на траєкторії розвитку регіонів.
Враховуючи те, що результати перевірки гіпотез про конвергенції регіонального розвитку в Україні не можуть бути визначені однозначно як позитивні, важливо оцінити вплив економічної політики держави, зокрема міжбюджетних трансфертів уряду і капітальних вкладень регіональних бюджетів, на забезпечення умов конвергентного розвитку.
Для перевірки дієвості зазначених заходів нами проведена оцінка регресійної моделі умовної конвергенції. В якості умов були включені три контролюючі змінні:
1) середнє за період 2001-2007 рр.. відношення обсягу сукупної фінансової допомоги ⁶ з державного бюджету до ВДС;
2) середнє за період 2001-2007 рр.. відношення обсягу сукупної фінансової допомоги з державного бюджету до загального обсягу доходів регіонального бюджету;
3) середнє за період 2001-2007 рр.. відношення інвестицій в основний капітал, профінансованих з бюджетів всіх рівнів, до ВДС.
Гіпотеза умовної конвергенції передбачає, що в такій моделі регресії знак при первісному рівні ВДВ на 1 чол. повинен бути негативним (як і в попередніх дослідженнях), а при контролюючих змінних - позитивним, то є більший обсяг трансфертів у регіон (або зростання обсягів інвестування) повинен був привести до найвищих темпів економічного розвитку регіону. Результати оцінки моделі з зазначеними контролюючими змінними наведені в таблиці 2.
Як бачимо з представлених результатів, коефіцієнти при первісному рівні ВДВ регіону в розрахунку на 1 чол. мають негативний знак і близькі за значенням до результатів перевірки гіпотези про умовну конвергенції (див. табл. 1), отже, гіпотеза про умовну конвергенції регіонального розвитку протягом 2001-2007 рр.. дійсно не може бути відкинута. А негативні знаки при контролюючих змінних (крім інвестицій за рахунок бюджетних коштів) свідчать про незначну роль бюджетної політики в цьому процесі. Так, регіони, що отримали великі трансферти з державного бюджету, продемонстрували більш низькі темпи зростання. Позитивний вплив на регіональний розвиток мали лише державні інвестиції в основний капітал (про це свідчить позитивний знак при цьому коефіцієнті), а таке невелике значення показника говорить про дуже низьку ефективність і переважно соціально-політичної спрямованості інвестицій.
Таблиця 2. Результати оцінки впливу заходів державної бюджетної політики на темпи зростання ВДВ регіону на 1 чол. (2001-2007 рр.).

Пояснююча змінна	Логарифм середніх темпів зростання реального ВДС на 1 чол., In (уг ІД / уг ІО) Д
	Коефіцієнт
Логарифм ВДС на 1 чол. в 2001 р., \ пуг іл	-0,0071	-0,0734	-0,0070
Константа, а	0,591 °	0,792	0,589
Середньорічне співвідношення фінансової допомоги регіону і ВДС регіону	-0,0581
Середньорічне співвідношення фінансової допомоги регіону і доходів регіонального бюджету		-0,265
Середньорічне співвідношення інвестицій в основний капітал за рахунок бюджетних коштів та ВДС регіону			0,099
	0,377	0,396	0,348
р - value / ^-статистики	0,000	0,000	0,000
Кількість спостережень	25	25	25

Інша важлива сторона бюджетної політики - її регіональний зріз, зокрема доходи і витрати регіональних бюджетів. Гіпотезу про існування р-конвергенції бюджетної політики на рівні регіонів Україні опротестуємо на основі оцінки моделей абсолютної р-конвергенції, мінімально-умовної р-конвергенції і мінімально-умовної р-конвергенції в специфікації моделі просторового лага. Результати розрахунків параметрів моделей р-конвергенції для бюджетних доходів і бюджетних витрат представлені в таблицях 3 і 4.
Таблиця 3. Результати оцінки моделей р-конвергенції для бюджетних доходів

Тип моделі	Бюджетні доходи в цілому		Податкові надходження
	Коефіцієнт р	Стандартна похибка	Коефіцієнт р	Стандартна похибка
Модель абсолютної конвергенції	в		в
Модель умовної конвергенції	-0,022	0,0018	0,0093	0,0265
Модель мінімально-умовної конвергенції в специфікації просторового лага	-0,0074	0,0131	0,0087	0,0034

Оцінки моделей р-конвергенції для бюджетних доходів підтвердили гіпотезу про відсутність тенденції до єдиних стандартів бюджетної забезпеченості. При цьому моделі умовної р-конвергенції показали статистично значущі результати і довели існування різних бюджетних стратегій, які визначаються регіональними факторами. Оцінки податкових надходжень, що складають основну частину власних доходів регіону та пов'язаних з економічною активністю на території регіону, показала наявність позитивних зовнішніх міжрегіональних ефектів. Тобто економічна активність сусідніх регіонів і ефективна податкова ставка (мова йде про наявність спрощеного режиму оподаткування у межах певних територій - вільних економічних зон, спеціальних економічних зон, території пріоритетного розвитку) створюють умови для збільшення податкових надходжень в сусідніх регіонах.

Таблиця 4. Результати оцінки моделей [І-конвергенції для бюджетних витрат
Оцінки, отримані для характеристики бюджетних витрат, виявилися не такими однозначними, як для дохідних параметрів. Якщо для регіональних бюджетних витрат у цілому і соціальних витрат характерна дивергенція, то для витрат на інфраструктуру та житлово-комунальне господарство притаманна тенденція до уніфікації. Проте і для цих витрат більш значущими є результати, отримані для моделей умовної конвергенції при домінуванні просторових чинників. Позитивні зовнішні ефекти генерують тільки соціальні витрати, а витрати в цілому і витрати на житлово-комунальне господарство створюють негативні екстерналії, тобто збільшення бюджетних витрат регіонів дозволяє сусідам скорочувати витрати на відповідні статті. Очевидно, що наслідок немобільності ефектів інфраструктури, просторові лаги і просторові похибки виявилися незначними для моделей для даної категорії витрат.
Таким образом, фискальные инструменты государственной региональной политики в Украине (в частности, финансовая помощь регионам) не могут быть признаны эффективными в отношении уменьшения дифференциации регионального экономического развития. Отсутствие корреляции между показателями финансовой помощи регионам и темпами их развития свидетельствует о том, что она не способствует росту темпов их развития. Регионы, получавшие большие объемы трансфертов из государственного бюджета в начальном периоде, характеризовались более низкими темпами развития за исследуемый период. С одной стороны, это может говорить о том, что финансовую помощь получали действительно те, кому она нужна (в дальнейшем эти регионы характеризовались более низкими темпами развития), а с другой – о негативном влиянии финансовых дотаций и субвенций на экономическое развитие региона, то есть бюджетная политика Украины не отвечала целям регулирования регионального развития.
Несмотря на то, что во всех государственных документах, определяющих стратегические приоритеты регионального развития в Украине, декларируется необходимость уменьшения дифференциации социально-экономического развития регионов и переход к конвергентной модели регионального развития, до настоящего времени в Украине отсутствует единое видение направленности региональной политики – поляризированное развитие регионов или курс на их выравнивание. Автор статьи полностью соглашается с социальным целевым императивом государственной региональной политики, который состоит в обеспечении полноценной жизненной среды для людей во всех без исключения регионах Украины. Однако, учитывая ограниченность финансовых ресурсов в государстве, правительство не может одновременно поддерживать успешные регионы и финансировать развитие депрессивных и дотационных. Поэтому экономические приоритеты государственной поддержки требуют конкретизации: какие именно регионы Украины и какими методами должны поддерживаться? Неопределенность в этих вопросах означает и дальнейшее рассеивание государственных средств, часто необоснованный подход к выбору региональных программ, которые будут финансироваться за бюджетные средства, и отсутствие критериев оценки эффективности регионального развития.

Висновки
На наш взгляд, одним из путей избежания конфликта между критериями экономической эффективности и социальной справедливости является проведение эффективной государственной региональной политики, направленной на рациональное использование социально-экономического потенциала региональных экономик, развитие внутреннего рынка и углубление межрегиональной экономической интеграции. Наряду с этим, исходя из результатов эмпирических исследований характера межрегиональной экономической асимметрии в Украине, считаем, что основными объектами государственной региональной экономической политики должны стать не отдельные регионы, а крупные макрорегионы или межрегиональные кластеры, характеризующиеся относительной однородностью территорий, которые они включают, и способные повышать эффективность участия в межмакрорегиональном разделении труда на основе опережающего развития отраслей специализации.
Выбор макрорегионов как основных объектов государственной региональной экономической политики обусловлен рядом обстоятельств. Во-первых, это особенности межрегиональной асимметрии в Украине, для которой характерно существенное превышение межмакрорегиональных диспропорций над внутримакрорегиональными. Во-вторых, это наличие на уровне макрорегионов реальных предпосылок для выбора и реализации инвестиционных проектов, позволяющих добиться заметного повышения эффективности территориальной, экономической системы (на уровне отдельных регионов и тем более – локальных территориальных образований, оказавшихся в состоянии длительной депрессии, такие предпосылки могут отсутствовать).
Государственная политика, направленная на формирование модели конвергентного развития регионов Украины, должна быть поэтапной. На первом этапе нецелесообразна концентрация средств и усилий на вопросах преодоления отсталости и депрессивности наиболее кризисных локальных ареалов макрорегионов. Вместо этого стоит сконцентрироваться на стимулировании развития наиболее перспективных отраслей и полюсов роста, способных обеспечить наибольший динамизм развития макрорегионов. Это позволит решить ряд задач:
– сформировать в пределах макрорегионов динамичные центры роста, способные передавать импульсы развития другим территориям, входящим в состав данного макрорегиона, и заметно улучшить гравитационный потенциал всех территорий макрорегиона (определяемый уровнем транспортных расходов, связанных с доступом к емким рынкам продукции и ресурсам);
– аккумулировать в результате реализации эффективных инвестиционных проектов финансовые ресурсы, необходимые для развития отсталых регионов в пределах макрорегиона.
Решение этих задач на втором этапе позволит практически реализовать эффективную поддержку центров роста «второго порядка» каждого макрорегиона, у которых несколько меньший потенциал развития. Используя созданные на первом этапе финансовые ресурсы и рыночные возможности, можно будет подготовить и реализовать инвестиционные проекты, ориентированные на обеспечение сбалансированного развития отсталых регионов.
И только на третьем этапе реализации стратегических целей регионального развития могут быть решены социально-экономические проблемы самых слаборазвитых и депрессивных ареалов макрорегионов.
Такая последовательность действий обусловлена тем, что результативное решение проблем наиболее депрессивных локальных ареалов возможно лишь при условии существенного увеличения экономического и финансового потенциалов регионов, в пределах которых они размещены. А это невозможно без предварительной реализации наиболее эффективных инвестиционных проектов, которые могут быть предложены не для зон с наиболее острой депрессией, а для других точек, у которых весомые конкурентные преимущества, например, более высокий инновационный и человеческий потенциал, эффект агломерационной экономии или благоприятное размещение с точки зрения доступа к ключевым транспортным магистралям.
Эта политика может не только сократить масштабы межрегиональной экономической асимметрии, но и повысить темпы роста национальной экономи-ки в целом. Однако эти эффекты в достаточной степени могут проявиться только в долгосрочном периоде при условии проведения эффективной государственной бюджетной политики, предусматривающей перераспределение финансовых ресурсов между богатыми и бедными регионами исходя из приоритета национальных интересов.
Такое перераспределение не будет отвечать интересам успешных регионов, особенно в краткосрочной перспективе, и не может быть оправдано по критерию Паретто-оптимума. Но положительный эффект данного перераспределения для системы в целом в долгосрочной перспективе может существенно преувеличить временные потери успешных регионов. Ведь при отсутствии государственной инвестиционной поддержки дотационные регионы будут продолжать терять экономическую базу и становиться все более зависимыми от текущей государственной поддержки, масштабы которой придется наращивать. Необходимость направлять еще большую долю доходов, создаваемых в успешных регионах, на текущую финансовую поддержку дотационных регионов отрицательно скажется и на темпах экономического развития первых.
Наряду с этим доминирование интересов центра над интересами регионов не означает исключение регионов из процесса разработки и реализации государственной региональной экономической политики. Региональные органы власти должны рассматриваться как партнеры государственного центра, причем не только в отношении реализации мер государственной политики на подведомственных территориях, но и касаемо корректировки целей, задач и механизмов реализации политики. Однако все ключевые стратегические решения о формировании государственной региональной экономической политики следует рассматривать как «территорию» ответственности центра, и их необходимо принимать в пользу развития всей национальной экономики, а не отдельно взятых регионов, имеющих значительный потенциал для лоббирования своих интересов в государственных органах исполнительной и законодательной власти.
Предложенный подход к формированию модели конвергентного регионального развития Украины позволит достичь очерченных целей за счет привлечения к активной экономической деятельности всех без исключения регионов страны. Если одной из целей региональной политики общегосударственного уровня является снижение асимметрии социально-экономического развития регионов Украины, то на региональном уровне власти целевая функция – актуализация собственного ресурсного потенциала и увеличение его конкурентоспособности. Это значит, что вопрос должен ставиться не о распределении функций, а об их оптимизации для достижения намеченных задач.

Список источников
1. BarroR., Sala-i-MartinX. Economic Growth. New York, McGraw-Hill, 1995, p. 28–35
2. Barro RJ, Sala-i-Martin X. Public finance in models of economic growth. «Review of Economic Studies» «Vol. 59, №4, 1992, p. 645–661.
3. Вагго R, S al а – і – М a rt і n X. Economic Growth. NY, The МГТ Press, 2004, 2nd edition, p. 87–89.
4. Fingleton B. Regional economic growth and convergence: insights from a spatial econometric
5. Ansel in L., Florax R., Rey S. (Ed.) Advances in Spatial Econometrics. Springer, Berlin, 2004
6. Fingleton B., Lopez-Bazo E. Empirical growth models with spatial effects. «Papers Regional Science» Vol. 85 (2), Blackwell Publishing, 2006, p. 177–198
7. Вaumоnt C, Ertur C., Le Gallo J. The European Regional Convergence Process, 1980–1995: Do Spatial Regimes and Spatial Dependence Matter? «European Economic Review» №52, 2002, p. 135.
8. Sсu11і G. W The convergence of fiscal regimes and the decline of the Tibout effect. «Public Choice» №72 (1), 1991, p. 51–59.
9. Экономико-географические и институциональные аспекты экономического роста в регионах. Консорциум по вопр. прикладн. екон. дослідні. Канадское агентство по международному развитию. (О. Луговой и др.). – М., ИЭПП, 2007, с. 38.
10. Аппа1а CN Have states and local fiscal policies become more alike? Evidence of beta convergence among fiscal policy variables. «Public Finance Revue» №31 (2), 2003, p. 144–165.
11. Луніна І. О. Державні фінанси та реформування міжбюджетних відносин. – К., «Наукова думка», 2006, с. 349.
12. Державна стратегія регіонального розвитку України на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. №1001
13. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 20 грудня 2005 p. №3235-IV (3235–15)
14. Концепція державної регіональної політики України, затверджена Кабінетом Міністрів України 2 липня 2008 року.
15. Сторонянська І.З. Міжрегіональна інтеграція в Україні. Монографія. (Сторонянська І.З., Шульц С.Л.). – Львів, «Арал», 2007, с. 177–200.