Аналіз постанови Міністерства економіки Республіки Білорусь "Про затвердження Інструкції про порядок формування та застосування цін і тарифів" від 10.09.2008 р. № 183
Застосовувана в даний час в Республіці Білорусь система ціноутворення спрямована на поєднання двох моделей - ринкової та централізованої, які за своєю суттю є полярними. В умовах державного регулювання ціноутворення формування ціни на товари і тарифів на послуги здійснюється державними органами, уповноваженими на це, до початку процесу виробництва. Оскільки головне завдання директивного (адміністративного) управління економікою - стримування зростання цін на соціально значущі товари (роботи, послуги), на товари (роботи, послуги) підприємств-монополістів, то при формуванні цін необхідність відшкодування економічно обгрунтованих витрат і отримання достатньої для розширеного відтворення прибутку , а також наявність попиту та пропозиції, не грають чільну роль. Тому головний економічний постулат - "ціна - це грошове вираження вартості товару" - в даному випадку непридатний. Регульована ціна (тариф) повинні застосовуватися всіма організаціями незалежно від організаційно-правових форм та форм власності. Другий напрямок ціноутворення пов'язане з формуванням вільної ціни на товари, роботи, послуги. Вільна ціна навпаки чуйно реагує на зміну попиту і пропозиції і в основному включає в себе два елементи - собівартість і прибуток.
З урахуванням названих двох напрямів в республіці починаючи з 1999 р. формується відповідна правова база. Рік 1999 як точка відліку вибраний невипадково - з 13 травня цього року набув чинності Закон від 10.05.1999 "Про ціноутворення" (далі - Закон про ціноутворення, Закон), який є, незважаючи на недосконалість багатьох його норм, базовим у цій галузі. Крім названого Закону в даний час державна цінова політика визначається Указом Президента Республіки Білорусь від 19.05.1999 № 285, Про деякі заходи щодо стабілізації цін (тарифів) у Республіці Білорусь "(далі - Указ № 285), а також численними актами Уряду та республіканських органів державного управління. Оскільки Указ № 285 є другим за значимістю після Закону законодавчим актом, що визначив коло товарів, ціни на які підпадають під пряме державне регулювання, про нього слід сказати особливо. По-перше, в Указі № 285 концептуально викладено вимоги держави, обмежують вільне ціноутворення. По-друге, наведено Перелік товарів (робіт, послуг), ціни (тарифи), надбавки (знижки) на які регулюються Радою Міністрів Республіки Білорусь, республіканськими органами державного управління, іншими державними організаціями, підпорядкованими Уряду Республіки Білорусь, Національним банком, облвиконкомами і Мінським міськвиконкомом (далі - Перелік). По-третє, визначено вичерпний перелік державних органів, які вправі ці ціни і тарифи встановлювати. Крім Уряду до їх числа увійшли 8 міністерств, один комітет, Білоруський державний концерн з нафти та хімії, Національний банк, всі облвиконкоми і Мінміськвиконком. Спроба регулювання ціноутворення у відповідних галузях іншими державними органами визнаються недійсними і повинна бути розцінена як порушення вимог названих законодавчих актів.
У той же час практика застосування Указу № 285 та Закону показала, що насправді в республіці застосовується значна кількість нормативних правових актів, виданих державними органами, не включеними до Переліку. На перший погляд явна неузгодженість норм законодавчих актів та підзаконних документів. Однак це не зовсім так. За багато років застосування Указу № 285 його зміст неодноразово піддавалося ревізії (тільки в 2008 році в нього чотири рази вносилися зміни та доповнення), з нього виключалися цінові позиції по окремих товарах, роботах і послугах, змінився і перелік органів, що наділялися правом на встановлення порядку формування цін у тій чи іншій галузі економіки. Так, наприклад, з 2003 р. до складу ціноутворюючих органів включений Рада Міністрів, до якого перейшли повноваження у цій сфері багатьох міністерств і комітетів, у тому числі з Переліку виключених. В даний час не наділені правом державного регулювання ціноутворення Міністерство сільського господарства і продовольства, Міністерство торгівлі, Міністерство транспорту і комунікацій, Міністерство внутрішніх справ та інші республіканські органи державного управління. Частина раніше виданих ними актів перероблена правонаступниками в області нормотворчості, деякі скасовані. Однак окремі з них як і раніше є чинними, хоча й не застосовуються. Так, до теперішнього часу не визнаний таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з надзвичайних ситуацій і захисту населення від наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС Республіки Білорусь від 29.05.1995 № 22 "Про затвердження Положення про порядок укладання договорів та визначенні вартості гідрометеорологічних послуг та інформації", незважаючи на те, що тарифи на даний вид послуг вже давно не належить до категорії регульованих державою. Використовуються як методологічний документ "Галузеві особливості формування і застосування вільних цін на продукцію, вироблену підприємствами лісового господарства", затверджені Міністерством лісового господарства 28.05.1999. Цей перелік можна було б поповнити й іншими нормативними правовими актами, застосування яких викликає обгрунтовані сумніви. Усталена практика використання нормативних актів потребує проведення серйозного дослідження і перегляду нормативної бази, спрямованих, в тому числі, на скорочення кількості таких актів, що видаються з обмеженим терміном дії.
По всій видимості, Міністерство економіки як державний орган, наділений у відповідності зі ст. 11 Закону про ціноутворення правами по координації роботи республіканських органів державного управління, обласних та Мінського виконавчих і розпорядчих органів у сфері регулювання та контролю за ціноутворенням, всерйоз стурбоване ситуацією, що склалася з нормативним регулюванням. Внаслідок цього їм останнім часом прийнято ряд управлінських рішень, спрямованих на зміну порядку формування правової бази з ціноутворення. Одне з них стосується постанови Міністерства економіки від 22.04.1999 № 43 (далі - постанова № 43), яким затверджено Положення про порядок формування та застосування цін і тарифів (далі - Положення), що є самим основним документом, що містить методологічні засади формування ціноутворення. Даний документ з моменту його прийняття змінювався багато разів, але жодна наступна редакція повною мірою не вирішувала тих завдань, які спочатку стояли при його розробці. Тимчасові зміни законодавства практично в ньому відображені не були. У той же час у період дії постанови № 43 з'явилися суттєві (позитивні і негативні) явища, які чинять постійний вплив як на розвиток споживчого ринку, так і на ціновий фактор реалізуються на ньому товарів. До позитивних моментів можна віднести значне зниження темпів зростання споживчих цін, скасування системи обліку в ціноутворенні множинності курсів національної валюти, істотне скорочення обсягів перехресного субсидування, хоча повністю піти від цієї економічно аномальної конструкції як і раніше не вдалося. У результаті динамічного розвитку національної економіки зміцнився білоруський рубль і зросла конкуренція на внутрішньому ринку товарів і послуг, що в цілому позитивно позначилося на ціновій ситуації в республіці. До проблемних питань необхідно віднести досить високий рівень інфляції, що досягав в окремі роки (наприклад, у 2004 р.) найвищий показник серед країн СНД. Інфляція - сильний дестабілізаційний фактор ринкової та виробничої діяльності підприємств, оскільки змушує виробників постійно планувати пряме підвищення цін, що відбивається в договорах про здійснення операцій, реалізація яких розтягнута в часі. Такі угоди породжують фінансові ризики і необхідність їх подальшого розподілу між постачальниками і споживачами. Певні проблеми в ціноутворенні пов'язані з випереджаючими темпами зростання цін на промислову продукцію в порівнянні з темпами зростання цін на споживчі товари, високим рівнем субсидування окремих галузей економіки, особливо житлово-комунального господарства і пасажирського транспорту, недостатнім контролем за рівнем і динамікою собівартості товарів (робіт, послуг), відсутністю механізму, що стимулює її зниження. Багато хто з названих напрямів не мали або мали недостатнє правове регулювання, у зв'язку з чим дієвих важелів їх усунення не було.
Постановою Міністерства економіки від 10.09.2008 № 183 "Про затвердження Інструкції про порядок формування та застосування цін і тарифів" (далі - постанова № 183) постанову № 43 і ряд пов'язаних з ним тематично нормативних актів Міністерства економіки визнані такими, що втратили силу. Натомість Положення з 14 вересня 2008 р. введені Інструкція про порядок формування та застосування цін і тарифів (далі - Інструкція), яка не припускає докорінної зміни діючої системи ціноутворення, оскільки є достатньо обгрунтованою і відповідає даному етапу трансформації економіки, дозволяє вирішувати багато завдань в області цінової політики. У той же час з прийняттям цього документа намічається вдосконалення ціноутворення в бік підвищення обгрунтованості системи цін та посилення їх впливу на зростання ефективності національної економіки, що базується на використанні збалансованих адміністративних і економічних методів та інструментів. Змінено сфера застосування Інструкції. Так Положення встановлювало порядок формування та застосування цін і тарифів на товари з метою застосування його всіма юридичними особами та індивідуальними підприємцями, і не передбачало винятки щодо товарів, на які поширювалася державне регулювання ціноутворення. Не включені до Положення особливості порядку формування та застосування цін (тарифів), регулювалися міністерствами, іншими республіканськими органами державного управління, Національним банком, державними організаціями, підпорядкованими Уряду, навіть якщо ці органи не були включені до Переліку. У той же час перераховані органи в межах наданих постановою № 43 повноважень мали право регулювання цін тільки шляхом встановлення граничних або фіксованих цін (тарифів), граничних нормативів рентабельності, надбавок у сфері обігу, коефіцієнтів зміни цін (тарифів), порядку їх застосування. За деякими товарами (як, наприклад, на продукцію льонарства постановою Ради Міністрів від 29.09.2007 № 1233 при формуванні закупівельних цін введено граничний норматив рентабельності у розмірі від 15% до 30% до собівартості) встановлювався особливий порядок ціноутворення, але вже на рівні нормативних актів Уряду.
Інструкція значно скорочує коло питань, які підпадають під її дію, не дивлячись на те, що вона як і раніше є обов'язковою для застосування всіма юридичними особами та індивідуальними підприємцями, що здійснюють підприємницьку діяльність з виробництва і (або) продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг на території Республіки Білорусь. Виняток введено для тих товарів (робіт, послуг), порядок формування яких визначається законодавчими актами, міжнародними договорами, постановами Уряду, а також нормативними правовими актами державних органів, зазначених у Переліку. Таким чином, державні органи, наділені Указом № 285 правом встановлювати ціни і тарифи на товари, роботи та послуги, включені до Переліку, наділяються також правом самостійного визначення механізму їх формування. Оскільки в даному випадку практично мова йде про виділення із системи ціноутворення, встановленої Міністерством економіки, того блоку документів, який створений для цілей адміністративного регулювання, можна припустити, що державні органи, включені до Переліку, стають повністю самостійними у прийнятті відповідних нормативних правових актів. Інструкція ж буде застосовуватися тільки у сфері вільного ціноутворення. Не поширюються норми Інструкції і на визначення ціни деяких договорів. У їх число включено договори купівлі-продажу цінних паперів, нерухомості; банківського кредиту, факторингу, банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку по виконанню інших банківських послуг; позики; комісії, доручення, довірчого управління майном (в частині визначення розміру комісійної винагороди); транспортної експедиції; страхування; укладаються на торгах на біржах, аукціонах або конкурсах; інтелектуальної власності.
Структура Інструкції побудована таким чином, що порядок формування та застосування відпускних цін і тарифів розміщений відразу у двох розділах: у розділі 2 міститься безпосередньо правова процедура такого формування, нормативне регулювання надання знижок з відпускних цін і тарифів поміщений в окрему третю главу. Оптові надбавки регулюються в розділі 4, порядок формування і застосування роздрібних цін - у розділі 5. З'явилася нова глава 6, в якій відображена процедура округлення роздрібних цін на товари і тарифів на послуги (роботи), відповідна раніше встановленої. Не можна віднести до нових норм Інструкції та главу 7, в якій розміщений порядок оформлення документів, що використовуються при формуванні цін і тарифів. Оскільки головні зміни стосуються змісту другого розділу, зупинимося на ньому більш докладно.
Процес формування відпускних цін в умовах ринку знаходиться цілком у сфері реалізації продукції. Тут перетинаються інтереси учасників в області попиту на товар (послугу), пропозиції, корисності пропонованих товарів і послуг, доцільності їх придбання, якості. У сукупності ці показники формують конкурентоспроможність товару і ціну на нього. Держава в особі Міністерства економіки, лише повинен встановлювати загальні правила гри не порушуючи економічні закони, що складаються на товарному ринку. Встановлений у розділі 2 Інструкції порядок формування відпускних цін на товари, роботи, послуги не порушує цілісності цієї концепції, так як не вторгається в сферу комерційних взаємовідносин сторін, що формуються виключно під впливом ринку. Їм підтверджена система формування відпускних цін з урахуванням кон'юнктури ринку на основі планової собівартості, податків і неподаткових платежів, прибутку. Для визначення обгрунтованого рівня цін, посилення контролю за динамікою собівартості, у розділі 2 приділено значну увагу поліпшенню нормування витрат, планування, обліку і калькулювання собівартості продукції. В даний час витрати включаються до собівартості у відповідності з "Основними положеннями по складу витрат, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг)", затвердженими Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Міністерством статистики та аналізу і Міністерством праці 30 січня 1998 р., а також галузевими рекомендаціями з урахуванням прийнятої в організації облікової політики. Такі галузеві рекомендації має майже кожне міністерство і їх зміна у зв'язку з прийняттям Інструкції неминуче. У той же час сам механізм витрат, що включаються до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг), залишився без зміни, якщо не вважати уточнень, введених відносно податку на додану вартість (ПДВ). При формуванні відпускних цін на продукцію, товари, роботи, послуги, обороти по реалізації яких оподатковуються цим податком, необхідно мати на увазі, що відпускні ціни на таку продукцію мають бути сформовані без податку. І навпаки, якщо по товарах, роботах, послугах, обороти по реалізації яких звільнені від сплати ПДВ, суми ПДВ, сплачені продавцю, повинні відноситися на збільшення вартості придбаних товарів, робіт, послуг, що використовуються у виробництві організації.
Певний інтерес для підприємницького середовища представляють норми глави 2, присвячені порядку формування цін імпортерами. До прийняття постанови № 183 цей порядок нічим не регулювався, якщо не вважати постанови Міністерства економіки від 27.08.2008 № 179 "Про внесення змін і доповнень до деяких постанов Міністерства економіки Республіки Білорусь та визнання таким, що втратив чинність, постанови Міністерства економіки Республіки Білорусь від 29 липня 2008 р . № 156 "(далі - постанова № 179), яке було визнано таким, що втратив силу постановою № 183 ще до введення його в дію. Разом з тим незважаючи на нетривалий період існування постанови № 179, його зміст заслуговує вивчення і аналізу, оскільки норми цього акту в переробленому варіанті включені до Інструкції. Постановою № 179 в новій редакції були викладені окремі структурні елементи Положення, у зв'язку з чим замість вільних відпускних цін на ввезену до Республіки Білорусь продукцію іноземного походження, призначену для продажу на білоруській території, була встановлена схема розрахунку відпускних цін, обов'язкова до виконання всіма імпортерами. Формування відпускних цін за новими правилами полягало в підсумовуванні контрактних цін, митних платежів, і документально підтверджених витрат по імпорту, до складу яких включався тільки обмежений перелік витрат. Це могли бути витрати, пов'язані з виконанням встановлених законодавством вимог при імпорті товарів, з доставки товарів до пункту призначення. Таке формулювання не дозволяла визначити, що ж розуміється під витратами, пов'язаними з виконанням встановлених законодавством вимог при імпорті. За великим рахунком сюди можна було включити як будь-які витрати пов'язані з виконанням контракту, в тому числі комісійні винагороди посередникам, страхові виплати, оплату праці експедиторам, так і дуже обмежений їх перелік прямо передбачений в нормативних правових актах. Контрактні ціни, що включаються у відпускні ціни відповідно до постанови № 179, повинні були обгрунтовуватися даними про рівень цін виробників товарів, що ввозяться, або формуватися на підставі даних біржових цін або оптових ринків країни, з якої товар ввезений. Такі умови не викликали ускладнень якщо країна виробник і країна-імпортер збігалися. Якщо ж країна походження товару та країна, з якої товар ввозився, були різними, в імпортерів могло виникнути маса проблем щодо документального підтвердження контрактної ціни.
Але найсерйозніше замішання у підприємців викликала нова форма взаємодії імпортера та об'єктів роздрібної торгівлі, громадського харчування. При укладенні договорів поставки в роздрібну торгову мережу (і громадське харчування) імпортер і організація торгівлі не встановлювали рівень граничної надбавки до сформованої постачальником відпускній ціні. Не обмежений її розмірами імпортер включав її до відпускної ціни до поставки товару в організацію, і, сформована таким чином, відпускна ціна була базовою для застосування до неї торговельної надбавки при реалізації товару в роздробі. У свою чергу роздрібна торговельна надбавка обмежена граничним рівнем і не може перевищувати 30%. Таким чином, імпортер і організація торгівлі не були пов'язані на рівні нормативного акта єдиними зобов'язаннями за граничним рівнем торговельної надбавки. Постановою № 179 на товари іноземного виробництва, що реалізуються в об'єктах роздрібної торгівлі та громадського харчування, передбачалося до сформованої за правилами, встановленими цією постановою відпускними цінами, застосовувати граничну торговельну надбавку в розмірі не вище 30% (з урахуванням оптової надбавки), незалежно від кількості юридичних осіб і індивідуальних підприємців, які беруть участь у реалізації цих товарів, включаючи імпортера. На товари іноземного походження, які реалізуються з застосуванням інших форм торгівлі, формування відпускних цін проводилося за тими ж правилами, але із застосуванням граничної оптової надбавки у розмірі не вище 20%, незалежно від кількості осіб, що беруть участь в реалізації товару, в тому числі включаючи імпортера. Такі правила звичайно мали позитивну спрямованість вже тому, що вводили рівні умови для вітчизняних виробників та імпортерів і сприяли зниженню цін на багато товарів, у тому числі продукти харчування для дітей, інші соціально значимі товари, що не випускаються в Республіці Білорусь, ціни на які були невиправдано завищеними. Практично без особливих втрат на нові умови формування відпускних цін могли перейти великі імпортери. Але ось індивідуальні підприємці, що мають незначні обороти, особливо ті, які здійснюють свою діяльність на речових ринках, виявилися неготовими до роботи в нових умовах. Без особливого ентузіазму сприйняли нововведення організації роздрібної торгівлі і громадського харчування, яким необхідно було поділитися своєю 30-відсоткової торговельною надбавкою в кращому випадку з імпортерами, а в гіршому з посередницьким ланкою, що беруть участь у поставках.
Приблизно аналогічні умови формування відпускної ціни імпортерами на продовольчі товари іноземного походження були встановлені постановою Міністерства економіки від 12.06.2008 № 123 "Про торгові надбавки на продовольчі товари". Проте введення цієї постанови не викликало негативного резонансу серед імпортерів, оскільки до складу відпускних цін на даний вид товарів допускалося включати і відсотки за кредитами, позиками, гарантіям, з оплати послуг банків, винагорода повіреному, комісіонеру та іншого аналогічного посереднику, що забезпечує виконання імпортного контракту. Торговельні та оптові надбавки імпортери могли застосовувати в межах значень, які вказані в додатках до постанови та в залежності від організації торгівлі, в яку товар поставляється. Наприклад, для організацій споживчої кооперації, відділів та управлінь робітничого постачання, Міністерства оборони, Управління справами Президента, розташованих у сільській місцевості, граничні торговельні надбавки на продовольчі товари до відпускних цін імпортерів, передбачалися з більш високими значеннями. Крім того, введені постановою № 123 єдині по республіці обмеження за рівнем граничних торговельних надбавок на основні продукти харчування, передбачають на деякі продовольчі товари вітчизняного виробництва більш низький їх рівень (борошно - 23%, молочні суміші для дитячого харчування - 11%, масло тваринне - 15%, молоко і кефір в тетраупаковці - 8-11%), ніж на аналогічні товари іноземного походження, на які торговельні надбавки встановлені в розмірі 30 відсотків. Звичайно організаціям роздрібної торгівлі стає вигідно реалізовувати товар іноземного виробництва, а не білоруських виробників. Таке нормування ціноутворення не свідчить про рівних конкурентних умовах реалізації білоруських та імпортних товарів і вимагало встановлення єдиного порядку формування роздрібних цін не тільки на промислові, а й продовольчі товари. У зв'язку з набранням чинності з 14 вересня 2008 р. постанови № 183, з цієї ж дати було визнано таким, що втратив чинності дана постанова постановою Міністерства економіки від 10 вересня 2008 р. № 184 "" Про торгові надбавки на продовольчі товари ", яким регулюються єдині граничні торговельні надбавки на продовольчі товари незалежно від країни їх походження з урахуванням оптової надбавки до відпускних цін організацій-виробників або цінами, сформованими юридичними особами, індивідуальними підприємцями, які закупили товар за межами республіки, відповідні діючого рівня надбавок для продовольчих товарів вітчизняного виробництва. Постановою скасовано застосування знижених торговельних надбавок на молоко і кефір в тетраупаковці жирністю 2,5% і більше. На ці товари рівень торговельних надбавок збільшено з 9% до 11% для організацій торгівлі і з 14% до 16% для організацій споживчої кооперації. На 1 процентний пункт піднявся розмір торговельної надбавки на плодоовочеві консерви для дитячого харчування.
Порядок формування відпускних цін на товари іноземного походження, включений до глави 2 Інструкції, м'якший і демократичний, ніж передбачений постановою № 179. Крім контрактних цін, митних платежів, транспортних витрат, інших витрат, пов'язаних з виконанням встановлених законодавством вимог при імпорті товарів, відпускна ціна імпортера може включати витрати зі страхування, відсотки по кредиту. При цьому, для товарів за окремим переліком збережено як і раніше вільне ціноутворення. Перелік таких товарів наведено у додатку 1 до Інструкції та включає 30 позицій непродовольчих товарів і 8 позицій продовольчих товарів. До вільно регульованим віднесені ціни на крупи, олія рослинна (крім соняшникової і ріпакової), тютюнові вироби (крім реалізованим за регульованими цінами), одяг (крім товарів для дітей) та інші товари не пов'язані з соціально значущим для населення. До відпускною ціною імпортери мають право встановлювати оптову надбавку в розмірі не більше 30%, яка не враховує інтереси всього оптового ланки постачання і реалізації товару та її застосування не обмежує організації роздрібної торгівлі у використанні встановленої для них граничної торговельної надбавки.
Інструкція має й інші відмінності від Положення. Однак вони не носять принципового характеру, у зв'язку з чим, не вимагають додаткового роз'яснення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція Республіки Білорусь. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996р. (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 05.01.1999, № 1, реєстр. № 1 / 0 від 04.01.1999).
Банківський кодекс Республіки Білорусь від 25 жовтня 2000р. № 441-З. Прийнятий Палатою представників 3 жовтня 2000 Схвалений Радою Республіки 12 жовтня 2000 (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 17.11.2000, № 106, реєстр. № 2 / 219 від 31.10.2000).
Податковий кодекс Республіки Білорусь від 19 грудня 2002 р. «166-З. Прийнятий Палатою представників 15 листопада 2002 року. Схвалений Радою Республіки 2 грудня 2002 року. (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 13.01.2003, № 4, реєстр. № 2 / 920 від 02.01.2003).
Горбунова О.М., Грачова Є.Ю. Система фінансового права / / Фінансове право: Підручник / Відп. ред. Є.Ю. Грачової, Г.П. Толстопятенко. - М. - 2006.
Л.А. Ханкевіч «Фінансове право Республіки Білорусь». Навчальний посібник / Мн. Видавництво «Амалфея» 2002р.
Фінансове право. Підручник / За ред. проф. О.Н. Горбунової Видавництво «МАУП» М., 2003.
Фінансове право. Серія «Підручники, навчальні посібники» / За ред. проф. В.М. Мандріна Ростов-на-Дону Видавництво «Фенікс», 2002.