1   2   3   4   5   6   7   8
Ім'я файлу: мой диплом)).pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1658кб.
Дата: 28.01.2020
скачати
Пов'язані файли:
Статистика.docx
1.2. Основні підходи до оцінки виробничого потенціалу підприємства
Проаналізувавши визначення, запропоновані різними вітчизняними та зарубіжними дослідниками, нами були виділені три основні підходи до визначення категорії «виробничий потенціал»:
1. Ресурсний підхід визначає виробничий потенціал як сукупність збалансованих ресурсів, що дозволяє досягти нормативного обсягу продукції.
Даного підходу дотримуються В. Г. Андрійчук, Ю. Ю. Колесниченко [1, с. 19], Н. Т. Назаренко, Л. М. Мельник [29], В. Ільчук, І. Хоменко.
2. Нормативний підхід, згідно з яким виробничий потенціал – це нормативні можливості виробництва продукції або досягнення іншого економічного результату. (О. В. Руда [42], НМ. Василик, А. М. Матчук [6], Т. Г. Рзаєва, Р. В. Римарчук [41]).
3. Кількісний підхід покладений в основу характеристики потенціалу галузі як сукупності продуктивних сил (О. Г. Гончаренко) [8].
Складний структурно-компонентний склад виробничого потенціалу і особлива важливість врахування взаємозв'язку його елементів вимагають

15 розробки методів оцінки та обліку якісно різнорідних ресурсів для встановлення їх результуючої величини при будь-яких співвідношеннях структурних елементів (ресурсів). В даний час найбільш поширеними підходами до дослідження виробничого потенціалу на основі кількісної оцінки є ресурсний і результативний. Ресурсний підхід в концепції виробничого потенціалу отримав досить широке поширення в роботах вчених і економістів. При цьому чітко виділяються дві «ресурсні позиції»:
1. Виробничий потенціал – це сукупність ресурсів без урахування їх реальних взаємозв'язків, що складаються в процесі виробництва [41, с. 226].
2. Виробничий потенціал – це ресурси виробництва, кількісні та якісні параметри, які визначають максимальні можливості по виробництву продукції в кожен даний момент часу. При результативному підході сутність виробничого потенціалу визначають як потенційні економічні результати (обсяг випуску продукції, прибуток, показники ефективності використання виробничих ресурсів, робочого часу і т. д. Оцінка потенціалу організації при реалізації ресурсного підходу здійснюється в напрямку входу (ресурсів) до «виходу» (реалізації продукту) за допомогою приведення в такий же вид всього різноманіття ресурсних складових і обчислення їх сумарної величини. За своєю суттю ресурсний підхід – цене що інше, як один з добре відомих класичних підходів в дослідженні соціально-економічних процесів, який називається «витратним». Основним недоліком ресурсного підходу є те, що обчислена таким чином величина потенціалу організації здебільшого характеризує її внутрішнє середовище і в меншій мірі відображає вплив кон'юнктури ринку. Врахування ж впливу зовнішніх (ринкових) чинників методологія ресурсного підходу здійснює за допомогою спеціального методичного прийому, розподілу ресурсного потенціалу організації на дві складові: планову і резервну частини. Планова величина виробничого потенціалу організації характеризує її можливості в конкретний період часу, виходячи зі сформованих на даний момент умов ринкової кон'юнктури.

16
Резервна ж частина виробничого потенціалу організації характеризує запаси ресурсів, які можуть бути задіяні при сприятливих умовах ринкової кон'юнктури і їх раціональне використання. Результативними в науковій літературі іноді називають прибутковий і комбінований підходи до діагностики потенціалу організації в умовах ринку [9, с. 189].
Методологія цих підходів на відміну від ресурсного спочатку основна увага концентрує на зовнішні умови функціонування бізнесу. Оцінка потенціалу організації при реалізації того чи іншого результативного підходу здійснюється в напрямку від «виходу» виробничої системи до її входу.
Результативно-дохідний підхід набув широкого поширення в теорії та практиці фінансового та інвестиційного менеджменту, стратегічного управління і планування, а також при оцінці вартості підприємства як прибутковою виробничої нерухомості. Менш поширений підхід, заснований на якісній оцінці, який називається експертним. В його основі лежать такі методи дослідження, як анкетування та інтерв'ювання. Він застосовується в разі неможливості висловити показники кількісно і має такий істотний недолік, як суб'єктивність оцінки.
Отже, нами систематизовані теоретичні та методологічні питання оцінки виробничого потенціалу підприємств і представлені в таблиці 1.1.

17
Таблиця 1.1 – Підходи до оцінки виробничого потенціалу підприємства
Підхід до оцінки
Ресурсний
Результативний
Експертний
Опис підходу
Потенціал оцінюють за допомогою приведення в такий же вид всього різноманіття ресурсних складових і обчислення
їх сумарної величини
Потенціал представляють як потенційні економічні результати (обсяг випуску, прибуток і т.п.) В його основі лежать такі методи дослідження, як анкетування та
інтерв'ювання
Оцінки
Кількісна
Якісна
Недоліки
Обчислена величина потенціалу організації, здебільшого характеризує її внутрішнє середовище і в меншій мірі відображає вплив кон'юнктури ринку Не дає змогу врахувати якісні зміни складових потенціалу
Суб'єктивність оцінки. Сильна залежність достовірності оцінки від компетентності експертів
Переваги
Дає повну кількісну оцінку величини потенціалу і дозволяє визначити питому вагу кожного елемента в його складі
Застосовується, коли неможливо кількісно виразити показники і необхідно врахувати якісні фактори Треба відзначити, що існуючі підходи до оцінки, а також методики оцінки діяльності підприємства не враховують особливості розвитку виробничого потенціалу в умовах інноваційної економіки, тоді як саме на цьому рівні закладається основа планування інноваційної діяльності. Цікавою з точки зору оцінки виробничого потенціалу та інноваційної діяльності підприємства представляється методика стратегічного аналізу інноваційної активності підприємства О. В. Руда [42]. Вона передбачає визначення внутрішніх інвестиційних можливостей підприємства в інноваційній сфері
(інтелектуальних, кадрових, майнових, продуктових, технологічних,
інвестиційних можливостей), які розглядаються в якості інноваційної
інфраструктури та визначаються з використанням таких критеріїв, як коефіцієнт забезпеченості інтелектуальною власністю, коефіцієнт персоналу,

18 зайнятого в НДДКР , коефіцієнт майна, призначеного для НДДКР, коефіцієнт оснащення нової техніки, коефіцієнт освоєння нової продукції. Як завершальний етап оцінки інноваційної активності підприємства Т. Г. Меліх
[28] пропонується розрахунок коефіцієнта інноваційного зростання (розвитку), який визначається відношенням вартості науково-дослідних і навчально- методичних інвестиційних проектів до загальної вартості інших інвестиційних витрат підприємства.
Однак, на наш погляд, таке розуміння інноваційного зростання невиправдано, тому що дане відношення може характеризувати лише
інноваційну активність підприємства, що не тотожне поняттю інноваційного зростання або інноваційного розвитку, так як не враховує результативність
інноваційних проектів. Крім того, запропоноване поняття інноваційної
інфраструктури підприємства не містить ні характеристики організаційної структури підприємства як такої, ні інформаційного забезпечення інноваційної діяльності, що на наш погляд є необхідним при аналізі інноваційної діяльності.
Іншою методикою, цікавою з точки зору оцінки рівня інноваційного розвитку підприємства, є методологія дослідження інноваційних можливостей підприємства Є. О. Жук [16], в рамках якої інноваційні можливості підприємства розглядаються в корпоративному, маркетинговому, науково- технічному, виробничому, фінансовому, кадровому, організаційному та екологічному аспектах дослідження. Для характеристики перерахованих інноваційних аспектів пропонується перелік критеріїв їх оцінки. Для формалізації результатів оцінки за переліком критеріїв використовується бальна оцінка. Метод бальної оцінки полягає в наступному: окремими позиціями присвоюється певний бал відповідно до їх важливістю. Оцінка виводиться з суми балів, яка є кількісною характеристикою
інноваційних можливостей підприємства. При цьому, в рамках виробничого аспекту дослідження, виробничий потенціал підприємства розглядається як максимально можливий виробничий результат, який може бути отриманий при

19 найбільш ефективному використанні виробничих ресурсів, при наявному рівні техніки і технологій, передових формах організації виробництва.
Основними критеріями аналізу виробничого аспекту дослідження
інноваційних можливостей в рамках методології професора О.Ю Терованесова
[49] є наступні:

гнучкість виробництва (тоді, як цей критерій більшою мірою характеризує організацію виробництва і, на наш погляд, повинен враховуватися в рамках організаційного аспекту дослідження інноваційних можливостей підприємства);

виробнича потужність підприємства (даний показник, на наш погляд, не може характеризувати інноваційні можливості підприємства, так як не враховує використання даної потужності);

відповідність проекту наявним виробничим потужностям підприємства;

потреба в додаткових виробничих потужностях
(може використовуватися тільки в тих випадках, коли необхідно прийняти рішення щодо впровадження конкретного інноваційного проекту структура і розміщення виробничого обладнання (даний критерій більшою мірою характеризує організацію виробництва і, на наш погляд, повинен враховуватися в рамках організаційного аспекту дослідження
інноваційних можливостей підприємства);

рівень технології на підприємстві;

необхідність технологічних нововведень;

вартість і наявність необхідних сировини, матеріалів, комплектуючих виробів; величина витрат виробництва;

рівень безпеки виробництва. До цього слід додати, що застосовність даної методики до оцінки
інноваційної діяльності обмежена тим, що критерії оцінки різних аспектів
інноваційних можливостей більшою мірою застосовні до характеристиці

20 можливостей підприємства по реалізації інноваційного проекту, а не до характеристики інноваційної діяльності, і тим більше, не до характеристики
інноваційного розвитку виробничого потенціалу підприємства.
Крім методик оцінки інноваційної діяльності підприємства та його
інноваційних можливостей в практиці аналізу господарської діяльності існують методики оцінки безпосередньо стану виробничого потенціалу підприємства. На їх основі за даними за кілька років неможливо визначити динаміку змін в стані виробничого потенціалу. Однак, подібна динаміка не тотожна поняттю
інноваційного розвитку. Згідно з підходом, реалізованим в методиці В. К.
Збарський, А. В. Збарська [17, с. 19], виробничий потенціал підприємства визначається шляхом підсумовування показників за предметними складовими, до яких автори відносять:

ринкову складову: потенційний попит на продукцію і частка ринку, яку займає підприємством, потенційний обсяг попиту на продукцію підприємства, підприємство і ринок праці, підприємство і ринок факторів виробництва;

виробничу складову: потенційний обсяг виробництва продукції, потенційні можливості основних засобів, потенційні можливості використання сировини і матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів;

фінансову складову: потенційні фінансові показники виробництва
(прибутковості, ліквідності, платоспроможності), потенційні інвестиційні можливості.
Виходячи з представленого списку предметних складових, можна припустити, що поняття виробничого потенціалу, згідно з цим підходом, містить неспецифічні для виробництва і його оцінки складові, такі як фінансові та ринкові ресурси, що не дозволяє адекватно характеризувати і оцінювати стан виробництва. Крім того, дана методика не дозволяє достовірно і в повній мірі оцінювати розвиток (в тому числі і інноваційний) виробничого потенціалу підприємства. На додаток до даного підходу, можна привести більш розгорнуту методику оцінки виробничого потенціалу підприємства, пропоновану Л. М. Мельник [29]. Він під «виробничим потенціалом» розуміє обсяг робіт в

21 наведених одиницях виміру витрат праці (нормо-години), який може бути виконаний протягом деякого періоду часу (наприклад, року) основними виробничими робітниками на базі наявних виробничих фондів при двох – тризмінному режимі роботи і оптимальної організації праці і виробництва». На його думку, саме це поняття лежить в основі системи економічних оцінок виробничого потенціалу підприємства, яка включає наступні показники
[29, с. 102]:

потенційна річна виробнича потужність в розрахункових одиницях, розгорнута за видами основної та побічної продукції;

потенційний річний валовий обсяг продукції, що випускається, робіт, послуг (виручка);

потенційна величина доданої вартості, умовно-чистої або кінцевої продукції;

потенційний чистий річний дохід / обсяг виробленої чистої продукції;

потенційний річний прибуток до оподаткування при можливих варіантах цінової стратегії підприємства;

потенційний чистий прибуток після сплати податків.
Даний підхід базується на аналізі фінансових результатів виробництва, які, на наш погляд, мало застосовні для характеристики стану виробництва, так як включають в себе крім, витрат виробництва, витрати на зберігання і реалізацію продукції виробництва. До даного підходу більше застосовне поняття фінансового потенціалу.
Крім того, запропоновані
О.Ю. Терованесовою [49], В. В. Дикань, П. Ю. Кас [12] підходи до оцінки та аналізу виробничого потенціалу підприємства містять суттєві недоліки. Вони не враховують організаційно структурну та інформаційні складові виробничого потенціалу, взаємозв'язок і взаємозалежність всіх складових виробничого потенціалу. В оцінку включаються показники у вартісному вираженні, а в дійсності, вона повинна бути доповнена кількісними показниками, коефіцієнтами, співвідношеннями і експертними оцінками. Всі ці недоліки не дозволять розробити ефективний механізм оцінки рівня виробничого

22 потенціалу, а, отже, а, отже, вірогідно і обґрунтовано планувати інноваційну діяльність підприємства.
Найбільш вдалим підходом до проблеми оцінки рівня виробничого потенціалу підприємства на даний момент можна вважати методику оцінки, запропоновану Т. Г. Рзаєвою, Р. В. Римарчук [41], згідно з якою оцінка рівня виробничого потенціалу підприємства реалізується в три етапи:
1) визначення елементів виробничого потенціалу підприємств, складовими якого є виробнича, кадрова та матеріальна, інформаційна, організаційно-економічна складові, а також їх характеристика
2) розробка узагальнюючих і приватних показників оцінки ефективності використання виробничого потенціалу підприємства за видами, зокрема авторами пропонується проводити оцінку стану виробничої, матеріальної та кадрової складових;
3) визначення порогових значень показників і віднесення аналізованого підприємства до тієї чи іншої категорії (високий, середній, низький рівень виробничого потенціалу).
Пропонована методика оцінки виробничого потенціалу підприємства має низку переваг у порівнянні з попередніми методиками, серед яких можна виділити придатність методики для використання її, як окремими промисловими підприємствами, так і інтегрованими структурами. Крім того, ця методика структурована, дозволяє чітко виділити і сформулювати проблеми в плануванні, що підлягають вирішенню, доступна для розуміння. Однак і цей підхід має суттєві недоліки, одним з яких є той факт, що сильно спрощена структура виробничого потенціалу підприємства (в структуру не включені організаційно-структурна і інформаційна складові). Крім того, в рамках даної методики оцінки виробничого потенціалу виробничий потенціал підприємства не розглядається в якості інноваційної системи, а, отже, не враховує
інноваційний характер розвитку виробничого потенціалу, що робить її принципово непридатною для оцінки виробничого потенціалу підприємства і здійснюваної на його основі інноваційної діяльності

23 Таким чином, незважаючи на різноманітність інтерпретацій поняття
«виробничого потенціалу» і методик оцінки діяльності підприємства, можна відзначити ряд моментів:
1) в структурі виробничого потенціалу окремим блоком виділяють ресурси, наявні в розпорядженні підприємства. При їх класифікації частіше за все говорять про трудові, фінансові і матеріальні (виробничо-технічні) ресурси. З метою стратегічного аналізу людські ресурси підрозділяються натри складові
– особи, які приймають рішення, колектив підприємства і персонал як трудовий потенціал. Доцільність такого підходу багато в чому залежить від глибини аналізу і рівня системи стратегічного управління на підприємстві в цілому;
2) крім ресурсної складової в сучасній економічній теорії виділяють блок управління. У ньому, як правило, розрізняють три підсистеми:

планування – націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху;

реалізації – має задачами створення нового потенціалу і перетворення
існуючого в чинники успіху; контролю – виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень і постійного контролю за достовірністю планових передумов;
3) всі дослідники проблем оцінки виробничого потенціалу не включають до його складу організаційно-структурну і інформаційні складові, тоді як виняток їх зі складу виробничого потенціалу підприємства значною мірою знижує і обмежує його визначення та сутність, а значить і обмежує можливості оцінки потенціалу;
4) виробничий потенціал підприємства розглядають як сукупності складових, ігноруючи той факт, що максимальна результативність виробничого потенціалу досягається завдяки синергетичному ефекту, який передбачає, що ефективність виробничого потенціалу значно перевищує суму ефектів від функціонування кожної складової, а системний підхід до виробничого потенціалу підприємства дозволяє побудувати і класифікувати його різні моделі;

24 5) оцінка виробничого потенціалу більшістю дослідників здійснюється на основі коефіцієнтів, які характеризують фінансові результати діяльності виробництва, що веде до спотворення інформації про стан виробничого потенціалу через те, що фінансові результати містять витрати і доходи від діяльності не пов'язаної з виробництвом;
6) більшість підходів базується на визначенні виробничого потенціалу, який не враховує інноваційний аспект його функціонування і розвитку, що робить їх не ефективними для аналізу і оцінки виробничого потенціалу та
інноваційної діяльності підприємства.
Отже, вивчення існуючих підходів до оцінки та аналізу виробничого потенціалу підприємства, дозволило виявити відсутність методики оцінки адекватної сьогоднішнім інноваційним умовам. Необхідна методика оцінки
інноваційної діяльності, її матеріально-речової основи (виробничого потенціалу), яка дозволила б визначити динаміку, модель, ефективність
інноваційного розвитку підприємства, визначити рівень інноваційної чутливості виробничого потенціалу, а також на цій основі виробити стратегію
інноваційного розвитку та ефективно реалізувати її на основі стратегічного планування. Таким чином, на підставі проведеного дослідження нами встановлено, що в економічній літературі відсутнє однозначне визначення виробничого потенціалу, проте формулювання, запропоновані різними дослідниками, можна об'єднати в три підходи: ресурсний, нормативний і кількісний. Також було виділено три підходи до оцінки виробничого потенціалу підприємства: експертний, ресурсний і результативний. Жоден з підходів не є універсальним і має свої переваги і недоліки. Провівши їх аналіз, можна зробити висновок про те, що необхідна розробка нового більш мобільного підходу, який враховуватиме всі особливості діяльності підприємств і найбільш точно визначати рівень виробничого потенціалу.

25

1   2   3   4   5   6   7   8

скачати

© Усі права захищені
написати до нас