1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: Ополонець_Управління_освітнім_процесом_у_ЗВО_РЗ (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 567кб.
Дата: 16.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
2,1 Ізотов.rtf
0002b238-7a70c36b.docx
Варіант 11.docx
euket_riznih_krajn.pptx

Тема 5. Система вищої освіти в Україні.

    1. Теоретичний блок


Визначення

Вища освіта – сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, набутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.

Заклад вищої освіти окремий вид установи, яка є юридичною

особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою







ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу й здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань,

інтересів і здібностей.



Освітні рівні

  • молодший бакалавр;

  • бакалавр;

  • магістр (спеціаліст);

  • доктор філософії;

  • доктор наук.



Системою вищої освіти є

  • заклади вищої освіти всіх форм власності;

  • рівні та ступені (кваліфікації) вищої освіти;

  • галузі знань і спеціальності;

  • освітні й наукові програми;

  • стандарти освітньої діяльності та стандарти вищої освіти;

  • органи, що здійснюють управління у сфері вищої освіти;

  • учасники освітнього процесу.




Управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень

здійснюється:




  1. Кабінетом Міністрів України;

  2. центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки;

  3. галузевими державними органами, до сфери управління яких




належать заклади вищої освіти;

4) органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать

Управління у сфері вищої освіти

заклади вищої освіти;

  1. Національною академією наук України та національними галузевими академіями наук;

  2. засновниками закладів вищої освіти;




  1. органами громадського самоврядування у сфері вищої освіти і науки;

  2. Національним агентством із забезпечення якості вищої




освіти.

2. Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

1) забезпечує реалізацію державної політики у сфері вищої




освіти;

2) організовує розроблення, затверджує та забезпечує







виконання загальнодержавних програм розвитку сфери вищої освіти;

  1. забезпечує розроблення й здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку вищої освіти;

  2. укладає у межах своїх повноважень нормативно-правові акти з питань вищої освіти;

  3. безпосередньо або через уповноважений ним орган здійснює права засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно закладів вищої освіти державної форми власності;

  4. створює дієві механізми реалізації передбачених цим Законом прав закладів вищої освіти, наукових, науково- педагогічних і педагогічних працівників та осіб, які навчаються у закладах вищої освіти;

  5. забезпечує активну участь незалежних експертів і представників громадськості, працедавців. Осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, у підготовці та прийнятті проектів нормативно-правових актів та інших рішень, що стосуються регулювання взаємодії складників системи вищої освіти та її функціонування в цілому;

  6. установлює особливі умови підготовки фахівців за пріоритетними високотехнологічними напрямами відповідно до державних цільових програм;

  7. забезпечує здійснення контролю за дотриманням законодавства про вищу освіту;

  8. забезпечує здійснення контролю за дотриманням установлених цим Законом обмежень при затвердженні складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти;

  9. затверджує склад Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та у встановлених цим Законом випадках припиняє повноваження членів Національного агентства

із забезпечення якості вищої освіти.




    1. Практичний блок

1. Користуючись додатком Б накресліть модель органів студентського самоврядування ЗВО (див. додаток Б).

    1. Блок запитань і завдань для самоконтролю


  1. Зазначте складники, що необхідні для отримання ліцензії на освітню діяльність.














Для одержання ліцензії на провадження освітньої діяльності за певним рівнем повної загальної середньої освіти або розширення провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти за відповідним рівнем (крім збільшення ліцензованого обсягу):

  • Копії установчих документів юр. особи (статут) або копію положення про структурний підрозділ юр. особи приват. чи публіч. права, основним видом діяльності яких є освітня діяльність; рішення про створення навчального закладу; про призначення керівника

  • Копія статистичного звіту про фінансові результати здобувача (ліцензіата) за попередній рік (у разі обов’язкового його подання до органів Держстату)

  • Письмове зобов’язання щодо кадрового, матеріально-технічного, навчально-методичного та інформаційного забезпечення освітньої діяльності закладу загальної середньої освіти, необхідного для досягнення здобувачами освіти результатів навчання

  • Письмове зобов’язання щодо забезпечення безпеки життєдіяльності дітей та охорони праці

  • Письмове зобов’язання щодо забезпечення безперешкодного доступу до будівель, приміщень закладу загальної середньої освіти для дітей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення із зазначенням строків

  • Опис документів, що подаються для одержання ліцензії на започаткування освітньої діяльності за певним рівнем повної загальної середньої освіти, або розширення провадження освітньої діяльності за відповідним рівнем, у двох примірниках

  • У разі, коли здобувач ліцензії (ліцензіат) планує провадити освітню діяльність за освітніми програмами (стандартами) іншої країни, подаються копії документів про визнання закладу в системі інозем. держави, а також переклад документів, засвідч. нотаріально



  1. Яка роль Кабінету Міністрів України в управлінні галуззю вищої освіти?












Кабінет Міністрів України у системі органів державної влади України

1. Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

3. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.


  1. Які завдання вирішує Вища атестаційна комісія України.


Вища атестаційна комісія України (ВАК України) відповідно до Закону про освіту є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.


ВАК України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. У межах своєї компетенції Комісія організує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх виконанням.
ВАК України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його удосконалення та вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів
України.


Головними завданнями ВАКу України є:


  • участь у формуванні і реалізації разом з відповідними органами державної виконавчої влади та науковими організаціями державної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового потенціалу України з урахуванням світового рівня науково-технічного прогресу;




  • керівництво атестацією наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, пов'язаною з присудженням наукових ступенів і присвоєння ученого звання старшого наукового співробітника;




  • визначення вимог до дисертацій та до осіб, які претендують на здобуття наукових ступенів і вчених звань;




  • контроль якості атестації.



  1. Які завдання вирішує кожний структурний підрозділ закладу освіти?
















Положення про військові структурні підрозділи закладів освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки та центральним органом виконавчої влади у сфері оборони.

Засади військової освіти регулюються цим Законом, Законом України "Про військовий обов’язок і військову службу" та спеціальними законами.

пансіон - структурний підрозділ закладу освіти, що забезпечує проживання та утримання учнів відповідно до законодавства;

Тема 6. Професійна діяльність і самоменеджмент керівника закладу вищої освіти

    1. Теоретичний блок



Визначення

Походження слова «ректор». В епоху Відродження ректорами називали головних вчителів і завідувачів шкіл із великою кількістю класів. У Франції ректором називається також особа, яка очолює навчальний округ ( «академію»).

Самоменеджмент у сфері професійної діяльності керівника визначається як набір управлінських упливів, що спрямовуються на себе як діяльний суб’єкт, із метою приведення своєї особистості у відповідний стан, необхідний для успішного здійснення організаційно-педагогічної діяльності.

Менеджер освіти як суб’єкт професійно-управлінської







діяльності з властивим їй механізмом самоуправління особистістю, що сприяють активізації його як самодослідника, самопроектувальника, самопрограміста, самоорганізатора

й самоконтролера, що є сутністю самоменеджменту.




Управлінська компетентність: наявність професійних знань та практичного досвіду у сфері управління закладом вищої

освіти, організації колективної навчально-виховної,




методичної, наукової та суспільної діяльності.

Економічна компетентність: наявність економічних знань, вмінь користуватися економічними методами керівництва,


Компоненти

професійної компетентності

досвід заробляння коштів та комерційної діяльності в умовах закладу вищої освіти.

Наукова компетентність: наявність у керівника закладу

вищої освіти знань у відповідних галузях науки, здатність

керівника ЗВО

до організації наукових досліджень, досвід самостійної науково-дослідницької праці.

Педагогічна компетентність: наявність педагогічних знань

та вмінь, досвід педагогічної діяльності у закладі вищої освіти.




Правова компетентність: знання господарського, трудового

та інших видів законів, нормативно-правових основ функціонування та розвитку системи освіти, досвід та вміння




використовувати ці знання в умовах закладу вищої освіти.




1. Мотиваційно-оцінювальний (підготовчий). На цьому етапі

рефлектуються особистий професійний досвід і відбувається

Етапи формування управлінської

компетентності

«стимулювання» стереотипу.

2. Змістовно-діяльнісний. На цьому етапі здійснюється критичне осмислення професійно управлінської діяльності, відбувається пошук нових значень у власній діяльності через

керівника ЗВО (П. Олешко)

формування професійної компетентності.

3. Результативно-оцінювальний етап. На цьому етапі проектується власна концепція професійної діяльності шляхом




підвищення професійної компетентності.




1) на рівні гностичної діяльності менеджера освіти

ставлення до себе визначає як процес самопізнання й

Зміст рівнів само-

менеджменту

керівника ЗВО

самосприймання ним своєї особистості як фахівця через

«бачення», шляхом усвідомлення та прийняття свого професійного «Я»;

2) на рівні проектувальної й конструювальної діяльності




керівника стосовно себе здійснюється єдність процесів

самопрогнозування й самопрограмування. Означений







феномен проявляється у процесі планування стратегій і тактик своєї поведінки на кожному з етапів організаційно- педагогічної адміністративно-господарської діяльності шляхом відпрацювання конкретних алгоритмів професійних дій і їх послідовності в процесі вирішення організаційно- педагогічних й управлінських завдань;

  1. на рівні організаторської діяльності керівника сучасного вищого закладу освіти у сфері освітнього процесу стосовно себе визначається як процес самоорганізації зусиль, спрямований на практичну реалізацію визначених цілей і завдань, програм і алгоритмів дій, шляхом самоактуалізації, самомобілізації, самостимуляції, самопре- зентації, самопереконання, самонавіювання, самоаналізу, самосхвалення, самозаохочення;

  2. на рівні комунікативної діяльності роль керівника спрямована на встановлення й підтримку як безпосереднього, так і, особливо, зворотнього інформаційного зв’язку із самим собою, є процесом саморегуляції власної поведінки й дій на кожному з етапів організації освітнього процесу та адміністративно-

господарської діяльності.


    1. Практичний блок

1. Науковий підхід необхідно вважати основним у професійній діяльності менеджера освіти. Наукові підходи створюють певні моделі управлінської діяльності. Заповніть таблицю, визначіть суть, мету, принципи моделей управлінської діяльності на основі наукового підходу.





з/п

Назва підходу

Суть

Мета

Принципи

1.

Системний підхід

Системний підхід (англ. Systems thinking — системне мислення) — напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як модель системи. В англомовній літературі близьке поняття холізму.


Задачею системного підходу до створення інформаційної системи є розробка всієї сукупності методологічних і соціально - наукових засобів обстеження (опис, аналіз, синтез, реалізація) систем різного типу.


Цілісність, яка дозволяє розглядати систему одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищестоячих рівнів.

Ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох) елементів, які розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації, яка являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підпорядковується іншій.

Структуризація, яка дозволяє аналізувати елементи системи і їх взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.

Множинність, яка дозволяє використовувати множину кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.

Системність — властивість об'єкта володіти всіма ознаками системи.





2.



Ситуаційний підхід (адаптивне, оптимізаційне управління)

Ситуаційний підхід концентрується на понятті ситуації, розуміючи її як конкретний набір обставин і чинників, що впливають на організацію в конкретне розглядається час. Згідно концепції даного підходу управління організацією не може будуватися на застосуванні методів строго певних підходів


Завдання ситуаційної теорії - вивчати залежність методів управління від того, в якій ситуації, в яких унікальних умовах знаходиться застосовує їх організація.


Цей підхід в принципі об’єднує всі школи та підходи управліня і розглядає застосуваня будь-якого впливу мотивацій в залежності від ситуацій або від факторів зовн-го та внутрішнього середовища. Фактори вн-го сер-ща: цілі, структура, завданя, технології, персонал.


3.


Програмне управління


Система програмного управління — автоматична система, завдання якої полягає в зміні керованої величини за заздалегідь складеною програмою, що визначається задаючим впливом F (t). F (t) — заздалегідь відома функція часу. 

Метою програмного управління є цілісного уявлення про програмне управління процесами у тваринництві та переробної галузі, інформаційні системи і технології, засвоєння студентами основ програмування та набуття практичних навичок із застосуванням пакетів прикладних програм спеціального призначення.



Принцип програмного управління полягає в тому, що алгоритм обчислень представляється у вигляді впорядкованої послідовності команд, що перетворюють вихідні дані в результат. Таким чином, дії, визначені алгоритмами, закладаються в команди (наприклад, такі дії як додавання, віднімання, множення, логічні операції і т.д. представляються у вигляді відповідних машинних команд). Послідовність команд називається програмою. Програма управляє ходом обчислювального процесу.






4.

Цільове управління

Цільове управління — метод управлінської діяльності, оснований на виділенні найважливіших у даний період завдань, на здійснення яких спрямовуються головні зусилля керуючої організації.

Мета управління - заздалегідь визначений результат (стан господарського об'єкта), на досягнення якого спрямовані засоби і методи регулювання економіки. За своїм змістом вона є ідеальним, в думках представляють, підсумком устремлінь, що спонукує соціально-економічну діяльність

До основних принципів цільового управління

можна віднести:

вироблення чітко сформульованої, досяжної,

якісно і кількісно вимірюваної мети (головної або

глобальної мети);

створення умов, що сприяють досягненню го-

ловної мети, включаючи нейтралізацію загроз, що

протидіють досягненню мети;

розробка чіткої послідовності етапів (робіт, завдань), що забезпечують досягнення головної мети;

постійний контроль за діяльністю з боку керів-

ника, самоконтроль виконавців, що реалізують діяльність;

адаптивність процесу діяльності до змін умов

обстановки.




5.

Програмно– цільове управління




Програмно-цільове планування - це метод управління економічним і соціальним розвитком країни (регіону, галузі, комплексу підприємств) за допомогою розробки і здійснення конкретних планових документів - комплексних цільових програм.

Мета управління - це стан об'єкта управління, досягнення якого прагне організація.Справді, діяльність організації спрямована на досягнення певних результатів, які б змінили стан об'єкта управління. Це може бути і створення нового виробництва, і завоювання ринку збуту, і збільшення прибутковості підприємства, і підвищення рейтингу банку тощо.



загальні, на основі яких розробляються всі планові документи, в тому числі і цільові комплексні програми (директивність планів і програм, науковість і реальність планових і програмних заходів, наступність планів і програм різних часових меж і ін);

специфічні, властиві більшою мірою тільки програмам. До таких специфічних принципів належать: комплексність заходів, які забезпечують розв'язання проблеми, цілеспрямованість програмних заходів на вирішення проблеми, єдність цілей і ресурсів.








6.

Кібернетичне управління

Якщо ґрунтуватися на факторах зворотного зв'язку, одному з основних атрибутів кібернетичного підходу, всі досліджувані в менеджменті методи управління можна розділити на детермінований, програмно-цільовий та ціннісно-орієнтований методи.


Мету встановлює людина, а кількісні динамічні моделі одного з типів записуються до пам’яті комп’ютера або виражаються аналоговою моделлю. Ці моделі дозволяють прогнозувати природні зміни системи за різних висхідних умов.



по-перше, виділення різних підсистем управління, кожна з яких вирішує свою задачу на відносно самостійному ділянці, т.

е. проводиться функціональний розподіл управлінської праці; -

по-друге, побудови апарату управління за ієрархічним принципом, виділяючи рівні управління; -

по-третє, використання високих інформаційних технологій для обробки великих обсягів інформації.


7.


Управління розвитком закладу освіти



це частка тієї діяльності керівника, під час якої засобами аналізу планування, організації, контролю та регулювання інноваційних процесів забезпечується цілеспрямованість та узгодженість діяльності колективу освітньої установи щодо збільшення потенціалу та, як наслідок, отримання якісно нових результатів освіти.


Мета управління загальноосвітнім навчальним закладом в контексті особистісно орієнтованого підходу – створити сприятливі умови (освітнє та життєве середовище) для розвитку особистості кожного члена освітньої організації та самого управлінця навчального закладу як професіонала, науковця.



високу поінформованість про потенційно можливі нововведення, про можливості розвитку установи;

• повноту вивчення актуальних проблем. Проблеми визначають розвиток закладу. Необхідно здійснювати їх аналіз, виходячи не тільки із орієнтації на сьогодніш­ній день закладу, але й прогнозу на майбутнє;

•  раціональність вибору загальної та окремих цілей, інтерактивність цілей;

• реалістичність планів — забезпеченість ресурсами (матеріальними, фінансови­ми, кадровими, часу тощо), збалансованість, розподіл функцій, обов'язків, надання прав відповідно до мети розвитку;

• зацікавленість усіх учасників навчально-виховного процесу, удосконалення діяльності, підвищення професіоналізму педагогів.
    1. Блок запитань і завдань для самоконтролю


  1. Як ви вважаєте, за якими ознаками можливо визначити ефективність обраного підходу до управління освітнім процесом керівником ЗВО?








Наукова теорія управління навчальними закладами активно почала розвиватися в останні 35 років, проте ще до цього часу так і немає єдиного трактування таких понять, як: «управління», «керівництво», «процес управління». Це обумовлено тим, що дана проблема є багатогранною та може розглядатися з урахуванням різноманітних аспектів. За останні роки державою визначені нові пріоритети розвитку педагогіки та освіти. Покладено початок національній системі освіти, а відтак впроваджується модернізація процесу управління цією галуззю. Підставою для успішного вирішення проблем сьогодення може стати аналіз прогресивних ідей та практичних здобутків історичного минулого. Характерні риси процесу управління сучасною школою містяться в тому, що він повинен забезпечувати не тільки успішне функціонування навчального закладу, а й його якісний розвиток в умовах оновлення та демократизації суспільства.

Під управлінням будемо розуміти діяльність суб'єктів управління, спрямовану на досягнення цілей шляхом реалізації певних функцій з використанням методів управління.

Управління ЗСО в нашій країні здійснюється на основі законодавчих та нормативних актів, досягнень психолого-педагогічних наук та передового педагогічного досвіду.

Процеси управління дуже різноманітні, багатогранні і мають складну структуру (складаються з великого числа стадій і фаз). У загальному сенсі цього слова процес управління складається з загальних функцій управління, що поєднуються в цикли управління.


  1. Які фактори є складниками процесу професійного розвитку управлінців ЗВО? Відповідь обґрунтуйте.

Процес професійного розвитку, який відбувається в системі ППО, має спрямовуватись на опанування педагогами та керівниками тих компетентностей, які затребувані саме в цих умовах розвитку суспільства.

Процес професійного розвитку педагогів у міжкурсовий період спрямовується на опанування тих компетентностей, які необхідні саме в цих умовах розвитку суспільства.

Процес професійного розвитку, який відбувається в міжкурсовий період, має спрямовуватись на опанування педагогами тих компетентностей, які необхідні саме в цих умовах розвитку суспільства.

Фактори сутність досвіду, результативність, складність здійснення, можливість і умови освоєння; описати кожну складову частину концепції, фактори успішності, які містяться в системі роботи; описати умови забезпечення успішної діяльності.


  1. Чому науковий підхід необхідно вважати основним у професійній діяльності менеджера освіти? Відповідь обґрунтуйте.














Менеджер освіти – професія, тип діяльності, в основі якої – знання й людські здібності, за допомогою яких можна здійснювати управління, організацію та керування освітніми процесами й технологіями, нести за це відповідальність. За Л. Кравченко, це цілеспрямовано професійно підготовлений фахівець, здатний до роботи у швидкозмінних ринкових умовах й управління як різноманітними типами навчальних закладів, так і масштабними освітніми системами.

Подолання недоліків і стереотипів репродуктивно-монологічної педагогічної традиції, впровадження інноваційних підходів у професійній діяльності актуалізують завдання підвищення майстерності, професіоналізму й культури інженерно-педагогічних працівників. Педагогічна майстерність формується та розвивається в активній творчій педагогічній праці на підставі глибоких і різнобічних знань у галузі педагогіки, педагогічної психології, методики і організації процесу навчання.

  1. Прочитайте наступний уривок. Поміркуйте над ним і обґрунтуйте відповідь

«за» та «проти».
Для здійснення управлінської діяльності керівник ЗВО має володіти багатьма професійними якостями, серед яких унікальною є лідерство.
Я погоджуюсь із думкою, тому що

Що отримує лідер: визнання і повагу інших людей, певний статус в суспільстві, звідси і більш висока самооцінка, увагу до своєї особистості.

З вигодами все зрозуміло, якщо Ви - лідер, Ви берете певні зобов'язання на себе, а іноді і приймаєте рішення за інших людей. І, як наслідок, інші люди йдуть за Вами, тому що їм так набагато простіше. У свою чергу, вони беруть взаємні зобов'язання

Я не погоджуюсь і з думкою, тому що
Зворотний бік медалі: неповага і заздрість інших людей, більш високий рівень відповідальності за свої рішення і за інших людей, критика і оцінка дій, звідси і страх втрати своїх позицій, самотність (потрібно вміти бути одному).
Не слід забувати, що завжди будуть знаходитися люди, які не готові прийняти Ваше лідерство (але ми, як лідери, повинні бути до цього готові). Такі люди не хочуть самі брати відповідальність, щоб повести за собою людей, а й взаємні зобов'язання перед лідером не готові брати.


1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас