Ім'я файлу: programa-rozvitku-ditey-doshkilnogo-viku-z-porushennyami-oporno-
Розширення: doc
Розмір: 976кб.
Дата: 04.04.2020
скачати
Розширення: doc
Розмір: 976кб.
Дата: 04.04.2020
скачати
Орієнтовні показники розвитку:
емоційно та адекватно реагує на звернення близького дорослого;
орієнтується у найближчому довкіллі;
демонструє готовність до спільних дій з дорослим, чутливість до оцінних суджень батьків, ріних, знайомих;
виявляє інтерес до інших дітей та короткочасних контактів з ними;
проявляє впевненість\невпевненість;
радіє досягенню позитивних результатів;
знає своє ім'я; ідентифікує із собою власне зображення у дзеркалі, на фотографії;
знає свою статеву приналежність.
Молодший дошкільний вік (4 і 5 роки життя)
Другий-третій роки навчання
Завдання навчання і виховання:
сприяння подальшому активному включенню дитини в корекційно-педагогічний процес та формуванню вмінь і навичок в різних видах діяльності;
подальше формування емоційної сприйнятливості, запобігання коливанням настрою та інертності емоційних реакцій;
навчання орієнтуванню та адекватному реагуванню на різні емоційні стани дорослих і дітей;
підтримання потреби дитини в доброзичливому ставленні, увазі, захисті, допомозі, співчутті, схваленні, впевненості у власних можливостях;
поглиблення орієнтування в тому, що таке «добре» і «погано»;
формування позаситуативно-пізнавального спілкування, на основі урахування характеру загальної пізнавальної активності,
розвиток вміння слухати і чути дорослого;
навчання способів прояву доброзичливості щодо однолітків;
вправляння в мовленнєвому діалозі, ініціюванні встановлення контактів з однолітками та співробітництві з дорослим;
вправляння в умінні виявляти прихильність, симпатію, бажання підтримати контакт, продовжувати взаємодію;
формування навичок організованої поведінки вдома, на вулиці, в дошкільному закладі, громадських місцях;
навчання культурному споживанню їжі, користуванню столовими приборами; догляду за обличчям, волоссям, тілом, використання засобів їх упорядкування;
навчання шанобливому ставленню до дорослого та його звернень; вітатися, прощатися, вибачатися, дякувати за надану допомогу та увагу;
заохочення бажання поділитися, поступитися місцем, висловити прохання, вживати слова «дякую», «будьте ласкаві», «вибачте»;
формування гуманних почуттів, елементарних уявлень про доброту, чуйність, товариськість, уважність;
спонукання до привітної взаємодії з однолітками, вдосконалення форм ввічливого звертання до дорослих та однолітків;
навчання називанню інших дітей на ім’я, контактуванню;
призвичаювання до виконання елементарних обов’язків, відповідальної поведінки;
виховання інтересу до місця проживання (міста, села, країни) та близьких родичів, знайомих;
навчання відстоюванню своїх прав у взаєминах з однолітками та дорослими;
сприяння надбанню досвіду самостійного вибору, надання переваг, прийняття елементарних рішень;
виховання культури прояву почуттів – приємно вигравати, гідно програвати;
спонукання до спроб виражати своє позитивне ставлення до когось/чогось;
навчання елементарних форм словесного вираження власних переживань, спроб опису свого настрою, стану, передачі їх у малюнку; створення ігрових ситуації для їх вирішення;
виховання почуття самовартісності, життєспроможності;
створення умов для «психологічного розвантаження» дитини.
Зміст:
Закріплюємо та підтримуємо у дітей позитивне емоційне налаштування на позитивний особистісний контакт з близькими дорослими, вихователями і однолітками.
Сприяємо формуванню позаситуативно-пізнавального спілкування, на основі урахування характеру загальної пізнавальної активності.
Підтримуємо та схвалюємо різні спроби та намагання дітей самостійно діяти; оптимістично налаштовуємо їх на досягнення в різних видах діяльності: комунікативній, ігровій, самообслуговування тощо.
Поступово привчаємо дитину залишатись на короткий час на самоті або з іншими дорослими.
З метою активної участі дитини в різних видах діяльності, пояснюємо у чому полягають її труднощі та негаразди.
Формуємо у дітей позитивне ставлення до виконання режимних моментів: переходу від дозвілля до сну, від гри до занять, організований вихід на прогулянку, систематичне прибирання іграшок на місця тощо.
Створюємо умови для формування у дітей емоційної сприйнятливості та адекватних способів вираження емоцій у повсякденних побутових ситуаціях (допомогти іншій дитині, якщо вона впала; подякувати за допомогу тощо)
Вчимо дітей зрозуміло для інших виявляти свої переживання, передавати власні емоційні стани словесно, мімікою, жестом, інтонацією, кольором тощо.
Створюємо умови для формування спілкування дітей один з одним, надаючи взаєминам емоційної виразності та ситуаційної приналежності.
Формуємо у дітей вміння емоційно-позитивно спілкуватись з однолітками у повсякденному житті та на заняттях.
Вчимо дітей називати імена однолітків і близьких дорослих у повсякденному спілкуванні;
Розвиваємо організованість і цілеспрямованість в усіх видах діяльності.
Формуємо у дитини бажання працювати, виховуємо звичку до трудового зусилля, готовність приймати участь у цікавій роботі.
Орієнтовні показники розвитку:
означає свої елементарні інтереси, надає перевагу певним видам діяльності, способам поведінки;
чутлива до успіху\неуспіху (власного та однолітків), до оцінних суджень значущих дорослих;
співпереживає персонажам літературних творів, визначає їхній емоційний настрій;
відображає найпростіші форми емоційного стану, почуттів у малюнках, танцювальних рухах;
цінує захист і підтримку батьків, намагається радувати їх своєю поведінкою та досягненнями;
позитивно ставиться до своєї статевої приналежності;
відчуває радість від спілкування з приємними людьми;
звертається до дорослого за підтримкою;
спостерігає за поведінкою інших, активно наслідує позитивні вчинки;
зосереджується на слуханні іншої людини, намагається регулювати власну поведінку;
дотримується норм спілкування, домагається визнання однолітків;
проявляє інтерес до власних думок, почуттів, бажань;
диференціює власні успіхи і невдачі, переживає оцінки дорослих та дітей.
Старший дошкільний вік (6 і 7 роки життя)
Четвертий рік навчання
Завдання навчання та виховання:
сприяння становленню та розвитку соціальної компетентності дитини;
розвиток соціальних емоції та мотивів (співчуття, співрадість, бажання допомогти тощо);
навчання орієнтуванню у реальних соціальних умовах життя, пристосовуванню до певних вимог, відстоюванню власних інтересів;
формування позаситуативно-особистісного спілкування;
виховування потреби у спілкуванні з однолітками, формування комунікативних умінь, спонукання до ініціювання контактів, налагодження взаємодії, проявів відданості та поступливості;
удосконалення мовленнєвої комунікацію, розвиток вміння підтримувати діалог, вести бесіду;
спонукання керуватися у спільній діяльності груповими інтересами, обмежувати свої надмірні домагання, відстоювати виправдану позицію;
розширення уявлень дошкільника про авторитет та людські чесноти;
навчання розумінню інших, урахуванню їх думок, виховання справедливості, вміння уникати конфліктів, демонстрації свого «Я», агресивних проявів поведінки;
збагачення внутрішнього світу дитини позитивними емоціями, насичення її життя приємними враженнями;
коригування форм прояву негативних переживань;
створення позитивного психологічного клімату;
поглиблення уявлень дитини про людські переживання та почуття;
сприяння оволодінню різними емоціями, навчання елементарним способам володіння собою;
вправляння в умінні використовувати прийнятні для оточення способи реагування на різні життєві події;
створення умови для прояву дитиною чутливості до стану рідних та близьких;
навчання емоційної регуляції поведінки та діяльності;
сприяння засвоєнню емоційних еталонів взаємин з різними людьми (рідними, знайомими, чужими);
навчання адекватної реакції на успіх/неуспіх у діяльності, розвиток адекватного ставлення до труднощів;
виховання позитивного емоційно–ціннісного ставлення до самої себе, людей, природи, творів мистецтва, речей;
формування впевненість у собі, виховання здатності акцентувати увагу на чеснотах людини, а не на вадах;
виховування почуття гідності, формування вміння терпляче ставитись до негативних оцінок та критичних зауважень на свою адресу;
навчання дітей соціально прийнятним формам наполегливості з одночасною допомогою уникнення неприпустимої агресії;
використання музичнеого, образотворчого, театрального мистецтва для звільнення дитини від негативних переживань.
Зміст
Розвиваємо та, за необхідності, коригуємо порушення емоційно-вольової сфери і поведінки старших дошкільнків: розвиваємо відповідальність, самостійність, наполегливість, витримку, самоконтроль і самооцінку; коригуємо емоційну залежність від дорослого, невпевненість, тривожність тощо.
Закріплюємо бажання дитини працювати, підтримувати звичку до трудового зусилля, готовність приймати участь у цікавій та посильній діяльності.
Продовжуємо навчати розрізняти різні емоційні стани людини, співвідносити їх з відповідною мімікою, жестами, силою голосу, з певними життєвими подіями.
Виховуємо у старшого дошкільника відчуття емоційних станів інших людей, бажання і вміння поводитись співзвучно їм, здатність контролювати та регулювати власну поведінку відповідно до життєвих обставин.
Навчаємо регулюванню своїх емоційних проявів, повазі почуттів оточуючих людей.
Знайомимо зі способами попередження та припинення конфліктних ситуацій.
Закріплюємо у старших дошкільників вміння виконувати спільну з партнером роботу, керуючись почуттями взаємної симпатії і навичками співпраці.
Забезпечуємо поступовий перехід від позаситуативно-пізнавального до позаситуативно-особистісного спілкування.
Сприяємо адекватній оцінці власних досягнень; усвідомленню власних можливостей; конролюванні афективних реакцій.
Забезпечуємо психотерапевтичну спрямованість розвитку здібностей, сили волі, емоцій та почуттів.
Формуємо у старших дошкільників правильні установки на взаємодію з оточуючими людьми у складних ситуаціях: прохання про допомогу тільки після оцінки власних можливостей; коректне формулювання прохання і виявів вдячності.
Виховуємо бажання турбуватись про інших, надавати їм допомогу; підкреслюємо значущість не лише матеріальної, а й психологічної підтримки.
Формуємо правильне ставлення дітей до захворювання та пов’язаних з ним обмежень; допомагаємо усвідомленню того, що всі люди різні та мають різні можливості у досягненні своїх бажань.
Формуємо у старших дошкільників усвідомлення значущості своєї особистості, з урахуванням докладених зусиль у різних видах діяльності.
Розвиваємо бажання дитини працювати, схвалюємо звичку до трудового зусилля, готовність приймати участь у цікавій роботі.
Орієнтовні показники розвитку:
розуміє свій емоційний стан та стан людей, які її оточують; орієнтується в основних емоціях;
адекватно поводиться у різних життєвих ситуаціях;
виражає свої почуття у відповідності з життєвою ситуацією та соціально прийнятних межах;
адекватно реагує на доброзичливе і недоброзичливе ставлення до себе з боку інших;
довіряє знайомим дорослим, вільно з ними спілкується та розраховує на них;
звертається до дорослого по допомогу;
налагоджує дружні стосунки з однолітками; партнерські у грі та спільній діяльності;
знає межі соціально схвальної, прийнятної та неприйнятної поведінки.
Розділ VI. Формування діяльності.
У дітей з порушеннями опорно–рухового апарату розвиток усіх видів діяльності відбувається своєрідно. Переважно це пов’язано з руховими порушеннями, оскільки будь–яка діяльність передбачає виконання активних зовнішніх дій та операцій, формування навичок і умінь, в тому числі, рухових.
Створення психологічної основи різних видів діяльності передбачає розвиток психічних процесів і функцій (відчуттів, сприймання, уваги, памяті, мислення тощо), який здійснюється у відповідності з результами індивідуального обстеження дитини.
Управління розвитком діяльності дітей з порушеннями опорно-рухового апарату повинно здійснюватись з раннього віку. Це зумовлюється тим, що у процесі ріних видів діяльності дитини формуються та розвиваються такі важливі функції, як: відображення, пересування, маніпулювання, імітація, співвіднесення, позначення, осмислення і заміщення.
Так, обстеження предметної діяльності дитини раннього віку з церебральним паралічем передбачає:
участь дитини у спільній діяльності (оцінюється інтерес дитини до діяльності, активність доручення до гри у відповідності з руховими можливостями, розуміння функціонального призначення предметів та іграшок, спроби використання їх за призначенням, вміння звернутись по допомогу до дорослого та використати її);
дії за наслідуванням (можна спостерігати у дітей, спроможних захоплювати предмети та маніпулювати ними), під час яких виявляється здатність дитини наслідувати способи дій з предметами, усвідомленість дій за наслідуванням;
самостійна діяльність (оцінюється розуміння призначення предметів – іграшок, адекватність дій з ними, наполегливість у досягненні результатів, здатність звертатися по допомогу та використовувати її).
Основним підходом до формування дій у дитини з дитячим церебральним паралічем слід вважати попереднє розслаблення з наступним поступовим переведенням пасивного руху в активний. Найбільш вдалим положенням для цього розглядається таке, коли педагог, що надає допомогу, розташовується за спиною у дитини. Таким чином формуються навички самообслуговування, малювання тощо.
Окрім цього, дітям з порушеннями опорно-рухового апарату забезпечується необхідний рівень рухової активності з дотриманням ортопедичного режиму. Для дітей з церебральними паралічами переважно рекомендований максимум рухової активності, але для дітей з іншими порушеннями, наприклад з міопатією, може потребуватись суттєве обмеження рухів.
Ігрова діяльність
Засвоєння дитиною усього спектру ігор (сюжетно–рольових, дидактичних, рухливих, будівельних, музичних тощо) – надзвичайно важлива умова повноцінного розвитку особистості, формування пізнавальних процесів, комунікативних навичок, розвитку інших видів діяльності. Незважаючи на те, що розвиток ігрової діяльності дітей з порушеннями опорно–рухового апарату характеризується тенденціями, притаманними всім дітям, за рівнем сформованості гри вони надто неоднорідні.
У дітей з порушеннями опорно–рухового апарату, на відміну від дітей у нормі, виявляється значна варіативність рівнів гри в одному віковому діапазоні, нерівномірна сформованість окремих структурних компонентів гри всередині одного ігрового рівня. Такі діти виявляють значно більшу потребу в допомозі дорослого, недостатність мотивації до ігрової діяльності, зниження активності та самостійності у грі.
У ранньому віці гра дитини повністю залежить від наявності та функції ігрових предметів. Важливо так підбирати іграшки, щоб вони були привабливі для дитини і доступні для її маніпуляцій з ними. Бажано, щоб поверхня іграшок не ковзала. Іграшки повинні забезпечувати можливість максимального функціонування. Тому. бажано, щоб голови у ляльок повертались, руки і ноги згинались; у машин дверцята відчинялись, колеса крутились тощо.
Негативний вплив на розвиток гри дітей здійснюють, насамперед, особливості формування у них предметної діяльності: її значне запізнення, затримка формування цілісного уявлення про предмет, недостатній запас знань. Тому в організації роботи за розділом надзвичайно важливо оцінити рівень сформованості ігрової діяльності дитини на час вступу до дошкільного закладу, а саме:
досліджується участь дитини у грі з дорослим. Визначається інтерес дитини до діяльності, активність, розуміння призначення предметів та іграшок, спроба використовувати їх за призначенням, розуміння змісту гри і здатність вибору іграшок, уміння приймати допомогу дорослого.
досліджується здатність дітей до наслідування. Виявляється спроможність наслідувати способи дій з іграшками, усвідомленість цих дій та інтерес до них.
досліджується спонтанна гра. Оцінюється розуміння призначення іграшки, адекватність дій з нею, наполегливість у досягненні результатів, спроможність правильно оцінювати результати, у разі потреби, звертатися за допомогою і використовувати її.
Сюжетна гра є провідним видом діяльності та умовою розвитку дітей дошкільного віку. Оптимального результату можна досягти, коли вона активно формується і направляється дорослим. Дітей з порушеннями опорно-рухового апарату слід навчати ігровій діяльності, оскільки вона у них не розвивається спонтанно, на відміну від здорових дітей.
Навчання грі будується, як на основі загальних дидактичних принципів (активності, систематичності, наочності, доступності тощо), так і спеціально створених умов, а саме:
– індивідуальний підхід у навчанні грі має враховувати наявні відхилення в розвитку дитини;
– для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату провідна роль в організації ігрової діяльності належить педагогу, який спонукає дітей до наслідування та виконання спільних дій;
– темп навчання має бути уповільнений, зі спрощеним ігровим сюжетом, багаторазовим повторенням змістових етапів, поступовим розширенням тематики гри;
– кожній ігровій операції слід навчати в ланцюжку ігрових дій, супроводжувати дії словесною інструкцією;
– навчання грі дітей з порушеннями опорно-рухового апарату має відбуватися у спеціально створеному просторово-ігровому середовищі, що передбачає використання сюжетних, дидактичних, будівельних, театралізованих ігор, куточку природи для ігор відповідної тематики, необхідного ігрового обладнання (наборів посуду, муляжів, меблів, ляльок, які б могли бути використані в образах членів сім’ї, одягу по сезону, казкових персонажів тощо).
Гра стає провідною формою організації навчання дітей під час екскурсій, спостережень, праці, читання. Навчання грі проводить вчитель-дефектолог; вихователі розширюють та закріплюють отримані ігрові уміння та навички. В молодшому віці керівництво грою з боку дорослого носить безпосередній характер, у старшому віці – опосередкований.
На всіх етапах розвитку ігрової діяльності дошкільника важливе значення належить іграм з піском та водою. Діти ознайомлюються з якостями води та піску, експериментують з ними. Під керівництвом педагога вчаться пересипати, перемішувати, ліпити з піску, виловлювати з води предмети та іграшки тощо. В організації процесу навчання грі беруть участь вчитель-дефектолог, вихователі й інші фахівці, що працюють з даною групою дітей. Зміст навчання грі, форми його реалізації плануються спільно всіма педагогами, що знаходить висвітлення в плані роботи вчителя-дефектолога, логопеда і вихователів групи.
Навчання грі проводить вчитель-дефектолог, вихователі розширюють, уточнюють і закріплюють отримані ігрові уміння і навички. Такий підхід забезпечує цілісність навчання, у реалізації якого беруть участь усі педагоги, та розподіл обов'язків між ними, визначення напрямів навчання.
У процесі навчання дітей із порушеннями опорно-рухового апарату великого значення має заняття. Вільні ігри, для яких також надається час у режимі дня, також стимулюються й організуються педагогом.
На перших етапах навчання сюжетно-рольовій грі допомога вихователя, помічника вихователя необхідна. На наступних етапах, коли діти опанують достатнім ігровим досвідом, навчаться взаємодіяти один з одним і придбають визначену самостійність, участь дорослих знижується.
Планування роботи з формування ігрової діяльності у дітей з прушеннями опорно-рухового апарату дозволяє проведення однієї сюжетно-рольової гри протягом одного місяця. Для дітей молодшого дошкільного віку з легкою розумовою відсталістю, або з помірною розумовою відсталістю, незалежно від віку, можливе збільшення цих термінів до двох місяців і більше. Протягом цього часу здійснюється навчання грі на тему, близьку життєвому досвіду дітей, зміст якої доступний безпосередньому сприйняттю.
| Рік навчання | Освітня мета | Корекційна мета | Виховна мета |
| І р. н. | Спонукати дітей до предметних дій з іграшками, знаходити іграшки за назвою, навчити виконувати дії з лялькою. | Створювати умови, які спонукають дітей до предметної діяльності, розвивати наочно образне мислення, спонукати до спілкування. | Виховувати охайне відношення до іграшок, інтерес до них, емоційне відчуття. Формувати уміння розгортати ланцюжок дій з іграшкою, вводити різноманітні сюжетні ігри, розширювати тематику відповідно обсягу знань дітей про життя тварин, спілкування з дорослими та однолітками. |
| ІІ р. н. | Підвести до формування рольової гри, розширити ігрові інтереси. | Вчити виявляти інтерес до навколишньої дійсності, спонукати до самостійного відтворення того, що добре відомо, певну тривалість розгортання гри. Розвивати словниковий запас. | Привчати діяти узгоджено, поступатися, допомагати один одному. На основі знайомих предметних дій спонукати до створення сюжетних дій з реальними, а потім уявними предметами, за наслідуванням відтворювати ігрові дії у нових, послідовно пов’язаних між собою ігрових ситуаціях. |
| ІІІ р. н. | Привчати дітей задовольняти свої інтереси до навколишнього в іграх. Самостійно гратися. | Доповнювати уявлення новими знаннями, творчо поєднувати їх уже з наявними, удосконалювати і розвивати словник, зв’язне мовлення | Бережно ставитись до іграшок, один до одного, привчати уникати конфліктів. Залучати до позначення своїх дій словами, стимулювати використовувати у грі предмети-замінники, збагачувати зміст і тематику ігор. Залучати до рольової взаємодії з ровесниками, вправляти у творчому відтворенні рольових діалогів. |
| ІV р.н. | Вчити дітей виділяти загальні ознаки предметів, групувати їх за зовнішньою ознакою. | Задовольнити інтерес до навколишнього в іграх, втілювати їх у ролях, добирати іграшки відповідно грі. | Спонукати до зацікавленості спільними іграми, охоче брати в них участь, вчити спілкуватись, дотримуватись правил спільної гри, привчати вислухувати партнерів. Привчати цікаво і змістовно гратися як наодинці так і вдвох (трьох…), спонукати до діалогічного мовлення. |
На кожному віковому етапі навчання дітей сюжетним іграм має певний зміст та підпорядковується певним завданням. У ранньому віці, та, частково, у молодшому дошкільному віці, діти повинні бути підготовлені до участі у сюжетно-рольових іграх. У дошкільному віці ігрова діяльність розвивається і використовується як одна з провідних форм розв’язання завдань усіх розділів Програми.
1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 19