У період активного відродження та розвитку українського суспільства пріоритет належить всебічно розвиненим, освіченим людям. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1]. Досягти цієї мети можна лише за умови оптимального використання та якісної реалізації методів шкільного навчання.
У процесі навчання та виховання учнів провідне місце займають словесні методи навчання, зокрема метод бесіди.
На сьогодні існує дуже багато визначень методу навчання. Незважаючи на розмаїття дефініцій, необхідно аналізувати це поняття як похідну модель навчання, типу навчання, напряму навчання.
Навчання – це цілеспрямований процес, у якому вчитель допомагає учневі засвоїти соціальний досвід суспільства. Метод є важливим елементом цього процесу. Досвід втілюється в змісті освіти – стандартах, програмах, навчальних комплексах. Засвоєння змісту освіти є метою навчання, а методи – спосіб досягнення цієї мети. Метод складається з послідовних дій, спрямованих на досягнення мети.
Бесіда – діалогічний метод навчання, у якому вчитель шляхом постановки ретельно продуманої системи питань підводить учнів до розуміння нового матеріалу чи перевіряє засвоєння ними вже вивченого. Залежно від конкретних завдань, змістe навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльності учнів, місця розмови у дидактичному процесі виділяють різні види бесід [3, с.45 ].
Широке поширення має евристична бесіда, під час якої вчитель, спираючись на наявні в учнів знання та практичний досвід, підводить їх до розуміння та засвоєння нових знань, формулювання правил та висновків. Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, її називають вступною. Мета такої бесіди – підготувати учнів до пізнання нового. Закріплювальні бесіди використовуються після вивчення нового матеріалу. Під час бесіди питання можуть бути адресовані одному учню (індивідуальна бесіда) або учнями всього класу (фронтальна бесіда).
Одним із різновидів бесіди є співбесіда. Вона може проводити як із класом загалом, так і з окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіду в старших класах, коли учні виявляють більше самостійності у судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати свою думку з тих чи інших тем, поставлених учителем на обговорення. Крім того, співбесіда – ефективний засіб виявлення базових знань школярів. Успіх проведення бесіди залежить від правильності постановки запитань. Питання задаються вчителем усьому класу, щоб учні готувалися до відповіді. Питання мають бути короткими, чіткими, змістовними. Не слід ставити питання, що підказують або наштовхують на вгадування відповіді. Не варто формулювати альтернативні питаня, що вимагають однозначних відповідей на кшталт «так» чи «ні». [2]
Загалом метод бесіди має такі переваги: 1) активізує пізнавальну діяльність учнів; 2) розвиває їхню пам'ять та мовлення; 3) має велику виховну силу; 4) є діагностичним засобом.
Недоліки методу бесіди: 1) вимагає багато часу та достатнього запасу знань учнів; 2) містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, яка сприймається іншими учнями та фіксується в їх пам'яті).
Сутність бесіди полягає в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих та правильно поставлених запитань спонукати учнів до актуалізації (пригадування) вже відомих ним знань та досягти засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків та узагальнень [2].
Бесіда змушує думати учня, слідувати за думкою вчителя, у результаті учні крок за кроком просуваються в засвоєнні нових знань. Перевагами бесіди є те, що вона максимально активізує мислення, слугує засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних інтересів учнів, створює умови для оперативного управління процесом пізнання.
Варто пам'ятати й про те, що за допомогою бесіди не можна досягти всіх педагогічних цілей. Якщо в учнів немає певного запасу уявлень та понять, то бесіда буде малоефективною. Бесіда може бути універсальним методом, вона повинна обов'язково поєднуватися з розповіддю, лекцією, іншими методами, що формують систему знань. Крім того, бесіда не формує в учнів практичних умінь і навичок, не дозволяє проводити вправи, необхідні для їх формування.
У бесіді пізнання може розвиватися як дедуктивним, так і індуктивним шляхом [3].
Дедуктивна бесіда будується з урахуванням відомих для учнів загальних правил, принципів, понять, за допомогою аналізу яких вони роблять власні висновки. При індуктивній формі бесіди йдуть від окремих фактів, понять та основі їх аналізу роблять загальні висновки.
Бесіда найбільш ефективна для:
- підготовки учнів до роботи на уроці;
- ознайомлення їх із новим матеріалом;
- систематизації та закріплення знань;
- поточного контролю та діагностики засвоєння знань.
За призначенням виділяються бесіди:
- вступні або організуючі;
- повідомлення нових знань (сократичні, евристичні та ін);
- систематизації та закріплення знань;
- контрольно-корекційні.
Слід пам’ятати, що методично правильно організована бесіда сприяє активізації розумової діяльності учнів, розвитку їх мислення, уваги. Саме в бесіді учень здобуває необхідні навички ведення дискусії, вміння відстоювати свою думку, вступати в контакт зі співрозмовниками. У житті кожної людини, в її трудовій і суспільній діяльності все це має велике значення [4].
Використана література:
1. Закон України «Про освіту» // www.osvita.org.ua.
Кучерук О.А. Методи навчання в системі понять сучасної лінгводидактики.
2. Українська мова і література в школі. 2013. № 3. С. 10-15. http://eprints.zu.edu.ua/10098/1/%D0%A1._6_doc.pdf
3. Мартиненко С.М., Хоружа Л.Л. Загальна педагогіка : навч. посібник. Київ : МАУП, 2002. 176 с.
4. Любашенко О. В. Лінгводидактичні стратегії навчання української мови студентів неспеціальних факультетів вищих навчальних закладів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук : спец. 13.00.02 "Теорія та методика навчання (українська мова)". Київ, 2008. 44 с.