Осмотичний тиск крові
Різні сполуки, розчинені у плазмі і формених елементах крові, створюють у них осмотичний тиск. Мембрани формених елементів, стінок судин є напівпроникними. Усі вони добре пропускають воду, значно гірше іони і молекули різних речовин. У нормі осмотичний тиск плазми крові становить близько 7,6 атм (5700 мм рт. ст., або 762 кПа). Осмотична активність плазми становить близько 290 мосм/л.
Величина осмотичного тиску визначається концентрацією розчинених молекул, а не їх розмірами. Більша частина (приблизно 99,5%) іонів плазми — неорганічні іони. Від їх концентрації і залежить величина осмотичного тиску. На білки плазми припадає лише 0,03—0,04 атм (25—30 мм рт. ст.) тиску. Але тиск, створений білками, виконує важливу роль у регулюванні розподілу води між плазмою і тканинами. Тому цю частину тиску виділяють окремо, називаючи його онкотичним тиском. Участь онкотичного тиску у регулюванні обміну води зумовлена тим, що стінки судин (капілярів) у більшості органів непроникні для білків. У тканинній рідині вільних білків мало, тому існує градієнт їх концентрації по обидва боки стінки капіляра. У крові ж і міжклітинній рідині кількість неорганічних молекул, як правило, однакова. Завдяки вищому онкотичному тиску в крові утримується вода. Осмотичний і онкотичний тиск забезпечує водний обмін між середовищами організму. Вони впливають також на обмін води між плазмою крові і форменими елементами. При порушенні осмотичного або онкотичного тиску у плазмі можуть змінюватися функція клітин крові і тривалість їх життя. Так, при зниженні осмотичного тиску плазми вода буде надходити у клітини крові, що при досягненні межі розтяжності призведе до розриву їх оболонки — осмотичного гемолізу. Навпаки, підвищення осмотичного тиску плазми зумовлює вихід води із клітин, втрату пружності, зморщування їх. Це також негативно позначається на життєдіяльності клітин і може призвести до руйнування їх макрофагами тканин.
Щільність крові (густина крові)
За рахунок вмісту розчинених речовин щільність крові дещо більша, ніж води. Щільність плазми становить 1,025—1,034 г/см3, щільність еритроцитів — близько 1,09 г/см3, а нерозбавленої крові— 1,05—1,06 г/см3.
В'язкість крові
В'язкість крові зумовлена тим, що у судинному руслі вона перебуває у постійному русі. Оскільки окремі шари її рухаються з різною швидкістю, а крайні шари плазми крові труться об стінку судин, виникає внутрішнє тертя, що позначається поняттям в'язкість. За рахунок в'язкості кров чинить опір кровотоку. Величину її звичайно визначають відносно води. Розчинення різних сполук, особливо великих білкових молекул, наявність формених елементів збільшує в'язкість крові. Розчин плазми у 1,7—2,3 разу більш в'язкий, ніж вода. В'язкість крові більша, ніж в'язкість води, приблизно у 5 разів. Основну роль у збільшенні в'язкості крові грають еритроцити. Тому при зростанні концентрації їх у крові в'язкість підвищується, а при зменшенні — знижується.
Реакція крові та її регуляція
Реакція крові (рН) зумовлена співвідношенням у ній водневих та гідроксильних іонів. Цей параметр належить до гомеостатичних, що підтримуються на постійному рівні. У артеріальній крові рН складає 7,4, а у венозній вона дещо нижча —7,36. Вказані величини характерні для плазми крові. В середині еритроцитів рН коливається від 7,27 до 7,29.
Постійність рН крові потрібна для забезпечення функцій більшості органів, їхніх внутрішньоклітинних ферментативних процесів. Багато продуктів обміну, у тому числі і СО2, надходячи у великій кількості в кров, можуть змінювати рН. У нормі ці відхилення незначні. Проте у ряді випадків (інтенсивне фізичне навантаження, деякі види патології) вони помітніші. Максимально можливі межі коливання рН — від 7,0 до 7,8. Але ці коливання не повинні бути тривалими, бо порушення рН може призвести до загибелі організму. Постійність кислотно-основної рівноваги (КОР) крові залежить від взаємодії кількох механізмів: буферних властивостей крові, газообміну у легенях, видільних та обмінних процесів. Так, участь легенів проявляється виділенням або затриманням вуглекислоти; нирки виділяють кислу або лужну сечу; потові залози можуть виділяти деякі недоокислені продукти обміну (молочну кислоту); фосфати можуть виділятися через органи травлення; печінка використовує молочну кислоту крові для біосинтезу глікогену; серце використовує молочну кислоту як субстрат у окислювальних реакціях. У підтриманні КОР крові та організму в цілому керівна роль належить хеморецепторам, які збуджуються при відхиленні продуктами метаболізму. Внаслідок цього запускаються нервово-рефлекторні механізми, що впливають на функції органів. (Про участь легенів, системи кровообігу та органів виділення у підтримці КОР розповідається у відповідних розділах).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 25