Вікові особливості фізико-хімічних властивостей крові
У новонароджених і дітей 1-го року життя кров за своїми фізико-хімічними властивостями відрізняється від крові дорослих. Так, у новонароджених вищі щільність і в'язкість крові, що зумовлено головним чином більшою концентрацією еритроцитів. Менша кількість амінокислот та білків, інше, ніж у дорослих, співвідношення білкових фракцій. До кінця першого місяця життя вказані показники стають близькими до таких у дорослих або навіть нижчими.
Плацентарний кровообіг і особливо пологи ускладнюють газообмін. Тому і у плода спостерігається виражений ацидоз (рН 7,13-7,23). При цьому ємкість буферних основ знижена. Протягом перших годин (або діб) після народження ацидоз поступово зникає.
У новонароджених нижча концентрація білків у плазмі (50-56 г/л). Рівня дорослих цей показник досягає лише у 3-4 роки. Для новонароджених характерна висока концентрація у-глобуліну, імунних тіл, отриманих від матері. До 3 міс вміст їх знижується, але з часом за рахунок утворення власних антитіл поступово збільшується. Концентрація α- і β-глобулінів досягає рівня дорослих до кінця 1-го року життя.
У процесі старіння фізико-хімічні показники крові змінюються мало: залишаються постійними рН, осмотичний тиск, концентрація Nа+ та К+, в'язкість крові. Але підвищуються ШОЕ, осмотична резистентність еритроцитів, зменшуються показник гематокриту, абсолютна та відносна концентрація альбумінів, рівень глобулінів істотно не змінюється (або підвищується в основному за рахунок γ-фракцій), коефіцієнт А/Г зменшується.
ГРУПИ КРОВІ
Групи крові – це сукупність нормальних антигенів, об’єднаних на генетичній основі.
Належність людини до тієї чи іншої групи крові є її індивідуальною біологічною особливістю, яка починає формуватися вже в раннньому ембріональному періоді і не змінюється протягом всього наступного життя.
Групові антигени знаходяться не тільки в формених елементах і плазмі крові, але і в інших клітинах і тканинах, а також в секретах: слині, амніотичній рідині, шлунково-кишковому соці та ін.
Знання про групи крові лежать в основі трансплантології, одним з її розділів є переливання крові. Певне значення воно має і для судовомедичної експертизи.
Aнтигени і антитіла системи АВ0
У минулому спроби переливання крові часто приводили до важких порушень, аж до смерті хворих. Причини ускладнень були вияснені на початку 20 століття.
У 1900 році австрійський лікар Карл Ландштейнер опублікував результати своїх річних досліджень, якими показав, що всіх людей, в залежності від властивостей крові можна розділити на три групи. Приблизно в цей же час в Празі працював інший лікар – Ян Янський, який за фахом був психіатром. Він шукав причину психічних захворювань в особливостях крові. Причини психічних захворювань Янський не знайшов, проте встановив, що у людини є не 3, а 4 групи крові і дав їм позначення римськими цифрами: І, ІІ, ІІІ, ІV. Така історія дуже важливого відкриття в фізіології крові.
Тепер по суті. Якщо змішати на предметному склі кров, взяту від різних осіб, що робили Ландштейнер і Янський, то в більшості випадків відбудеться склеювання або аглютинація еритроцитів. Після чого може настати їх гемоліз. Таку саму картину спостерігають і під час переливання несумісної крові. Це зумовлює закупорювання капілярів й інших ускладнень, що призводить до смерті.
Аглютинація (agglutinatio – склеювання) – це процес склеювання еритроцитів під впливом антитіл (незворотнє склеювання еритроцитів).
Агрегація (aggregatio – приєднання) – це процес утворення скупчень клітин, що залежать від стану мембрани (неімунні скупчення еритроцитів) може бути зворотня і незворотня. Глікопротеїди забезпечують агрегацію.
Адгезія – це властивість клітин злипатися.
Аглютинація еритроцитів відбувається в результаті реакції «антиген-антитіло». У мембрані еритроцитів вмонтовані специфічні полісахаридно-амінокислотні комплекси, що мають антигенні властивості. Ці комплекси називаються аглютиногенами (гемаглютиногенами). З аглютиногенами реагують специфічні антитіла, розчинені в плазмі – аглютиніни. Вважають, що при реакції антиген-антитіло молекула антитіла, що має два центри зв’язування, утворює, так би мовити, мостик між двома еритроцитами. Кожен з цих еритроцитів у свою чергу зв’язується з другими еритроцитами і в результаті відбувається їх склеювання. Зрозуміло, що в нормі в крові немає аглютинінів до власних еритроцитів.
У крові кожної людини міститься індивідуальний набір специфічних еритроцитарних аглютиногенів. У даний час відомо біля 400 антигенів розміщених в мембрані еритроцита. Число комбінацій відомих антигенів може перевищити 500 міліардів. Що це значить? Це значить, що кожна людина має тільки їй характерний набір антигенів. Правда антигенні властивості більшості антигенів виражені слабо.
На практиці в даний час враховуються в основному дві антигенні системи – це АВ0 і СДЕ.
Аглютиногени і аглютиніни системи АВ0
За цією системою еритроцити людини поділені в залежності від антигенного складу на чотири групи: без антигенів (Н), з антигенами А, В, АВ. Це згідно класифікації прийнятої ще в 1925 році. У плазмі відповідно знаходяться природні антитіла, що умовно позначаються: αβ, β, α і відсутні.
У природних умовах у крові людини не можуть одночасно перебувати відповідні один одному антиген й антитіло, оскільки це може зумовлювати аглютинацію еритроцитів. Але характерно, що за відсутності в еритроциті аглютиногени А або В у сироватці крові обов’язково є аглютинін до нього.
Таким чином у людей розрізняють такі комбінації антигенів і антитіл в системі АВ0:
І група крові - 0(І)αβ - еритроцити містять 0 антиген, плазма – α- і β-антитіла.
ІІ група крові - А(ІІ)β - еритроцити містять А антиген, плазма – β-антитіла.
ІІІ група крові - В(ІІІ)α - еритроцити містять В антиген, плазма – α-антитіла.
ІV група крові АВ(ІV) - еритроцити містять АВ антиген, плазма – 0 антитіл.
Виходячи з цього, стає зрозумілим, чому наступає аглютинація еритроцитів при змішуванні, наприклад, крові ІІ і ІІІ груп, ІV і І –
АВ+αβ – аглютинація.
А +α – аглютинація.
В +β – аглютинація.
Антиген Н має три вуглеводні залишки, антиген А має ще четвертий вуглеводний залишок N-ацетил-D-галактозу, антиген В має четвертий вуглеводний залишок D-галактозу. Американці розробляють методи ферментативного відщеплення четвертих залишків тобто перетворення еритроцитів в безантигенні.
Групові антигени системи АВ0 починають появлятися в еритроцитах людини в ранньому періоді її ембріонального розвитку. Їх знаходили в еритроцитах плода на другому місяці ембріонального життя. Рано сформувавшись в еритроцитах плода, групові антигени А і В досягають найбільшої чутливості до відповідних антитіл на третьому році життя. Аглютинабельність еритроцитів новонароджених складає 1/5 аглютинабельності еритроцитів дорослих. Досягнувши максимуму, титр аглютиногенів еритроцитів протягом декількох десятків років тримається на постійному рівні, а потім спостерігається поступове його зниження. Проте слід визначити, що протягом всього індивідуального життя людини відбуваються лише кількісні зміни в титрі антигенів, але не якісні.
Нормальні групові антитіла починають появлятися в людини в перші місяці після народження і досягають максимального титру приблизно до 10 років. Після цього титр антитіл тримається, на відносно високому рівні протягом багатьох років, а потім з віком відбувається поступове його зниження.
Антигенний набір системи резус
У даний час налічується шість основних антигенів системи резус. Для її позначення в Європейських країнах прийнята номенклатура Фішера-Рейса (Fisher-Race). Згідно неї антигени позначаються буквами: C, D, E, c, d, e.
Декуди застосовують номенклатуру Вінера, згідно якої антигени позначаються символами: Rhо; rh'; rh"; Hrо; hr'; hr"
Нерідко користуються двома номенклатурами одночасно. При цьому символи одного з позначень беруть в дужки.
Rho(D); rh'(С); rh"(E); Hro(d); hr'(с); hr"(e)
Антиген Rho(D) – основний антиген в резус системі. Саме він міститься в еритроцитах 85 % людей.
На основі наявності в еритроцитах антигена Rho(D) виділяють резус-позитивну кров. Кров людей, еритроцити яких позбавлені цього антигена, відносять до резус-негативної групи.
Антиген Rho(D) нерівномірно поширений серед представників різних рас. У Європейського населення особи з резус-негативною групою крові складають 15 %, а у монголоїдних рас – біля 0,5 %.
Основні шість антигенів системи резус можуть найчастіше зустрічатися в комбінаціях: СDЕ – 15,85 %, СDе – 53,2 %, сDЕ – 14,58 %, сdе – 12,36 %.
Основне правило переливання: переливати тільки одногрупну кров.
Перед переливанням визначають групу крові в системі АВО і в системі резус. Після цього роблять проби на сумісність у системі АВО і резус-сумісність; під час переливання роблять біологічну пробу.
1. Проба на сумісність у системі АВО (на виявлення антитіл в крові реціпієнта до еритроцитів донора). Стерильним шприцом набирають з вени реціпієнта 1-3 мл крові і переносять її в пробірку, що містить розчин лимонно-кислого натрію або інший коагулянт. Пробірку центрифугують. Потім піпеткою набирають сироватку реціпієнта і наносять дві краплі на тарілку. До цих краплин сироватки додають у 10 разів меншу кількість крові донора. Похитують тарілку 5 хв, а потім додають 1-2 краплини 0,9 % розчину хлориду натрію. Якщо аглютинації немає, то кров донора сумісна з кров’ю реціпієнта. Поява аглютинації свідчить, що таку кров переливати не можна.
б) проба на резус-сумісність;
2. Проба на резус-сумісність (виявлення антиеритроцитарних резус-антитіл). На чашку Петрі наносять сироватку реціпієнта. Додають краплю крові донора в 10 разів меншу. Суміш перемішують і нагрівають у водяній бані (температура 45 ºС) на 10 хв. Наявність аглютинації свідчитиме про несумісність крові за резус-фактором.
3. Біологічна проба (трьохразова проба). Переливши реціпієнту 10-15 мл крові, переливання припиняють і стежать за станом хворого. Якщо він не змінюється, то через 3-5 хвилин вливають ще 10-15 мл крові і знову припиняють вливання. Спостерігають 5 хвилин. Таку саму маніпуляцію проводять і втретє. Якщо в самопочутті реціпієнта не спостерігатиметься яких-небудь порушень самопочуття, то кров можна переливати. У противному разі переливання крові припиняють.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 25