Кількісна характеристика гемоглобіну
У крові новонароджених концентрація Нb становить 192-232 г/л,
У дорослих: жінок – 120-140 г/л,
чоловіків – 130-160 г/л
Карбоксигемоглобіну в осіб, які не палять, міститься 0,5-1,5 % Нb; в осіб, які палять, – 8-9 % (особливо кількість його зростає після глибокої затяжки).
Вміст метгемоглобіну становить 0-37 мкмоль/л.
Поняття про колірний показник, середній вміст гемоглобіну.
Колірний показник відображає відносний вміст гемоглобіну в еритроцитах. Вираховують його визначенням відношення за наступною формулою:
Х гем / N гем : Х ер / N ер, де
Х гем – знайдена кількість гемоглобіну,
N гем – нормальна кількість гемоглобіну,
Х ер – знайдена кількість еритроцитів,
N ер – нормальна кількість еритроцитів.
Якщо прийняти, що в нормі в 100 мл крові міститься 16,7 г гемоглобіну і 5,0·106 еритроцитів, то колірний показник розраховують за формулою:
Х гем / 16,7 : Х ер / 500000, а при скороченні отримуємо:
Х гем х 3/ перші три цифри еритроцитів.
У практичній роботі користуються таблицями.
Колірний показник
у новонароджених дорівнює в середньому 1,2;
у дорослих – 0.85-1,05.
Середній вміст гемоглобіну в еритроциті відображає абсолютний вміст Нb в одному еритроциті в пікограмах (пг). Визначають його шляхом ділення концентрації гемоглобіну в одиниці об'єму крові на число еритроцитів у тому ж об'ємі:
СВГ = концентрація Нв : вміст еритроцитів
Нормальні величини складають 26-33 пг.
Захисні функції крові
Серед захисних функцій крові розрізняють неспецифічні, які вмикаються при потраплянні у організм будь-якого патогенного агента (мікроорганізму, вірусу), і специфічні, які формуються при надходженні конкретного мікроорганізму. У процесі еволюції виробилась захисна система, що складається з клітинних і гуморальних механізмів імунітету (від лат. immunis— вільний від..). Вона бере участь у розпізнаванні “свого — чужого”.
Фагоцитоз
Із клітинних факторів захисту найбільше значення має відкритий І. І. Мечніковим фагоцитоз (від лат. phagos — той, що пожирає) — здатність деяких клітин наближатись, захоплювати і перетравлювати чужорідний об'єкт. Комплекс фагоцитів крові та тканин називається мононуклеарною фагоцитуючою системою (МФС). Розрізняють порівняно невеликі клітини — мікрофаги (наприклад, нейтрофіли) і великі — макрофаги (моноцити та їх тканинні нащадки). Зближення фагоциту мікроорганізмом обумовлено хемотаксисом Він проявляється під час впливу на клітину специфічних факторів, що утворюються при взаємодії поверхні мікроба з системами плазми крові.
Фагоцитоз — активний процес, що супроводжується підвищенням потреби клітини в О2 і глюкозі. Він посилюється під впливом утворюваних у клітинах гідропероксидів водню та інших радикалів кисню. Згадані сполуки діють токсично не тільки на мікроорганізми, але й на фагоцит. Тому при фагоцитозі ці клітини швидко гинуть.
Макрофаги беруть участь також у розпізнаванні “свого — чужого”. Поглинання макрофагом чужорідного антигену служить одним із сигналів для активізації синтезу антитіл. Крім цього, макрофаги беруть участь у таких реакціях клітинного імунітету, як відшарування трансплантату, захист від пухлинних клітин. Це реакції специфічного імунітету.
Гуморальні механізми
Гуморальні механізми містять широкий спектр факторів, які є в крові та інших середовищах організму й нейтралізують патогенні фактори або їх токсини. До них належать специфічні γ-глобуліни (імунні антитіла), лізоцим, лізини, система комплементу, інтерферон та ін.
У відповідь на надходження до організму чужорідного білка (або глікопротеїду) у лімфоїдних органах починається проліферація лімфоцитів. Якщо ці сполуки призводять до утворення антитіл, то вони звуться антигенами. Процеси розпізнавання генетично чужорідних речовин та біосинтезу антитіл пов'язані з функцією лімфоцитів та моноцитів. Так, коли фагоцити захоплюють та руйнують чужорідні речовини, то фрагменти цих речовин залишаються на плазматичній мембрані фагоцита в сполуці зі специфічними рецепторами. Одні із різновидів лімфоцитів (Т-лімфоцити) також містять на мембрані рецептори до антигенів, завдяки яким лімфоцити і розпізнають їх. Після адсорбції на вказаних клітинах інформація про антиген передається до лімфоцитів іншого різновиду — В-лімфоцитів. Внаслідок цього починається процес антигензалежного розвитку В-лімфоцитів у лімфоїдних органах.
Особливо важливу роль у цьому процесі відіграють лімфатичні вузли, що містять усі потрібні для цього клітинні елементи. Лімфатичні вузли є своєрідним фільтром лімфи. Лімфа, що надходить по приносних судинах, потрапляє спочатку до крайового синуса, розташованого між капсулою та кірковою речовиною. Після цього вона прямує до центру і залишає лімфатичний вузол .крізь ворота по виносній судині. Лімфа, проходячи крізь кіркову та мозкову речовину, за наявності мікроорганізмів або антигенів частково від них звільняється.
Подібним фільтром для крові є селезінка. Вона видаляє з кровотоку не лише чужорідні антигени, а й еритроцити, що втратили функціональну активність, лейкоцити та тромбоцити.
Більш детально тонкі механізми імунітету вивчаються в спеціальних розділах імунології та патофізіології. Тут же коротко познайомимося з загальними принципами організації захисних механізмів крові, в яких беруть участь лімфоцити.
Однією з функцій лімфоцитів є участь їх у виробленні антитіл у відповідь на антиген, що потрапив у організм. Антигеном може бути мікроорганізм або його молекули-переносники та розміщені на них детермінантні групи, які обумовлюють специфічність. Після взаємодії антигенів з макрофагами або Т-лімфоцитами інформація передається до вторинних лімфоїдних органів, де розпочинається процес біосинтезу специфічних до даного антигена антитіл — імуноглобулінів. Синтез антитіл виконується В-лімфоцитами, які при цьому перетворюються на плазматичні клітини. Можуть синтезуватися кілька типів імуноглобулінів: ІgМ, ІgN, ІgG, ІgА, ІgЕ. Всі вони мають здатність з'єднуватися з антигеном і нейтралізувати його. Частина плазматичних клітин може бути в організмі тривалий час, навіть за відсутності антигенів. Це забезпечує так звану імунну пам'ять. Завдяки їй імунна відповідь, у тому числі й швидкість утворення антитіл, при першому і повторному потраплянні антигена відрізняється. Початкова реакція у відповідь на перше потрапляння антигенів розвивається порівняно повільно, тому що досить висока концентрація антитіл накопичується лише через 2—3 тижні і тримається в крові порівняно недовго (кілька тижнів). При повторному потраплянні в організм антигенів завдяки імунній пам'яті (збереження плазматичних клітин, що синтезували раніше антитіла до цього антигену) ці процеси різко прискорюються. Антитіла в досить великій кількості з'являються вже через кілька годин (діб) і швидко нейтралізують антигени. Ці антитіла можуть перебувати в організмі тривалий час.
ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЕЙКОЦИТІВ
Лейкоцити – це білі (безбарвні) кров’яні тільця. У них є ядро і цитоплазма. Загальна кількість лейкоцитів у крові людини – від 4 Г/л до 9 Г/л (4-9·109/л); у новонароджених – 16,7-30,0 Г/л. Основна функція лейкоцитів захисна. На відміну від еритроцитів, що виконують свої функції безпосередньо у руслі крові, лейкоцити діють переважно у сполучній тканині різних органів. У руслі крові лейкоцити циркулюють протягом кількох годин (від 4 до 72). Потім вони виходять через стінку капілярів і розселюються по тканинах. У тканинах лейкоцити можуть перебувати протягом багатьох діб. Усі лейкоцити можуть самостійно рухатись. Амебоподібний рух виконують білки актинової та міозинової природи. Таким чином, перебування в крові лейкоцитів є проміжним етапом існування. Завдяки кровотоку лейкоцити, що утворюються у кістковому мозку, розносяться до всіх органів.
Кількість лейкоцитів може змінюватися залежно від періоду доби, функціонального стану організму. Більшість лейкоцитів організму знаходиться за межами судинного русла: в міжклітинному просторі, в кістковому мозку. У судинному руслі знаходиться близько 20 % лейкоцитів організму. Збільшення кількості лейкоцитів понад 9 Г/л називається лейкоцитозом, зниження їх кількості менше 4·Г/л – лейкопенією. Патологічний або реактивний лейкоцитоз зумовлений зростанням викиду клітин з органів кровотворення з переважанням молодих форм клітин. Лейкопенія зустрічається тільки при патології. Лейкопенія супроводжує перебіг деяких інфекційних захворювань, спостерігається при опроміненні, застосуванні деяких лікарських препаратів тощо.
Лейкоцитози бувають: по-перше, фізіологічні, а, по-друге, патологічні (при запальних, інфекційних процесах).
Розрізняють фізіологічні лейкоцитози:
а) харчовий – після прийому їжі;
б) міогенний – після важкої фізичної роботи; фізіологічне значення – це захисна реакція – від продуктів метаболізуму, зруйнованих клітин і т.ін.
в) емоційний;
г) у вагітних;
д) у новонароджених. Кількість лейкоцитів у них складає 16,7-30 Г/л. Пояснюють це тим, що в перші дні має місце розсмоктування продуктів розпаду тканин, крововиливів, що виникли під час родів. В кінці першого місяця життя кількість лейкоцитів зменшується і складає 12-15 Г/л. В кінці першого року життя – 7,0-12,5 Г/л. У віці 10-14 років кількість лейкоцитів досягає майже величин дорослих і складає 4,5-10 Г/л.
Функції лейкоцитів
1. Захисна. Завдяки руху клітин вони можуть проходити (мігрувати) через ендотелій капілярів (цей процес називається діапедезом) і рухатися в напрямку мікробів, чужорідних тіл, клітин на різних стадіях руйнування, комплексів антиген-антитіло. По відношенню до них лейкоцити мають позитивний хемотаксис. Лейкоцити здатні захопити чужерідні тіла і за допомогою спеціальних ферментів травити їх. Цей процес називається фагоцитозом. Один лейкоцит може захопити до 15-20 бактерій. Крім того лейкоцити виділяють ряд важливих для захисту організму речовин. До них насамперед належать антитіла, які мають антибактеріальні та антитоксичні властивості, речовини фагоцитарної активності.
2. Транспортна. У лейкоцитах є цілий ряд ферментів (протеази, пептидази, діастази, ліпази, дезоксирибонуклеази), які є в лізосомальних мішечках та фізіологічно активних речовин (серотонін, гістамін, гепарин), які є в гранулах. Лейкоцити можуть адсорбувати деякі речовини і переносити їх на своїй поверхні.
3. Метаболічна. Лейкоцити здатні синтезувати білки, глікоген, фосфоліпіди.
4. Регенераторна. Лейкоцити виділяють трофони, які сприяють утворенню нових клітин.
Лейкоцити є повноцінними клітинами, що містять ядро та інші клітинні структури. За формою ядра та наявністю у цитоплазмі різних включень лейкоцити діляться на 5 видів, процентне співвідношення яких у крові позначається лейкоцитарною формулою.
Лейкоцитарна формула дорослих
| Одиниці вимірювання | Нейтрофіли | Базо- філи | Еозино-філи | Лімфо-цити | Моноцити | ||||||
| Метамієлоцити | Паличко- ядерні | Сегменто- ядерні | |||||||||
| а) традиційні одиниці (%) | 0-1 | 1-6 | 47-72 | 0-1 | 0,5-5,0 | 18-37 | 3-11 | ||||
| б)одиниці СІ: -умовні | 0-0,01 | 0,01-0,06 | 0,47-0,72 | 0-0,01 | 0,005-0,050 | 0,18-0,37 | 0,03-0,11 | ||||
| -абсолютні (Г/л; 109/л) | 0-0,06 | 0,06-0,36 | 2,82-4,32 | 0-0,06 | 0,03-0,30 | 1,08-2,22 | 0,18-0,66 | ||||
У таблицях, які використовуються в клініці для оцінки вмісту різних форм лейкоцитів, клітини (нейтрофіли) незрілі заносять звичайно в ліву половину, в посегментовані вправо. Тому при зростанні перших говорять про "зсув вліво", останніх – "вправо". Крім цього використовують індекс ядерного зсувунейтрофілів (ІЯЗ). Його розраховують за формулою (М+Ю+П) : С, де М – мієлоцити, Ю – юні, або метамієлоцити, П – паличкоядерні, С – сегментоядерні нейтрофіли. У нормі він становить 0,06-0,09. При збільшенні показника ІЯЗ говорять про "зсув вліво", зменшенні – "вправо". Підвищення незрілих нейтрофілів в периферичній крові називається зсувом вліво. Свідчить про подразнення кісткового мозку. Регераторний зсув >0,09. Зменшення нормальної кількості паличкоядерних нейтрофілів при наявності гіперсегментованих ядер називається зсувом вправо. Пригнічення кривої <0,06.
Залежно від того чи містить цитоплазма зернистість, чи вона однорідна, лейкоцити поділяються на дві групи гранулоцити та агранулоцити.
Гранулоцити діляться на три види. Клітини, гранули яких забарвлюються кислими фарбами (еозином), називають еозинофілами, основними фарбами – базофілами, а клітини, які можуть сприймати обидва види фарб – нейтрофілами. Перші забарвлюються в рожевий колір, другі – в синій, треті – в рожево-фіолетовий.
Переважна кількість гранулоцитів припадає на нейтрофіли. Залежно від віку нейтрофіли мають різної форми ядро, тому їх ще називають поліморфно-ядерними. Розрізняють юні нейтрофіли (метамієлоцити) з округлим ядром, паличкоядерні – з ядром у вигляді підкови або палички та сегментоядерні, ядро яких перешнуровується й утворюється декілька сегментів.
Агранулоцити поділяють на лімфоцити і моноцити. Для лімфоцитів характерне велике ядро, оточене незначною кількістю цитоплазми. Моноцити найбільші клітини крові, мають округлу форму з добре вираженою цитоплазмою.
Нейтрофіли.Більшість лейкоцитів крові (40—60 %) є нейтрофілами. Діаметр нейтрофілів—10—15 мкм. Після виходу із кісткового мозку нейтрофіли у крові циркулюють у середньому близько 8 год. Потім вони залишають русло крові і протягом кількох діб перебувають серед сполучнотканинних елементів більшості органів. Тут вони здатні захоплювати і перетравлювати (фагоцитувати) мікроорганізми, які можуть потрапити в тканини при ушкодженні. За цю можливість і свої відносно невеликі розміри нейтрофіли називаються мікрофагами. Травлення фагоцитованих мікроорганізмів відбувається під дією різних факторів, що містяться в їх гранулах. Вміст гранул може інактивувати широкий спектр мікрофлори, вірусів, мікоплазми. Особливо активні мієлопероксидаза, активована пероксидом водню, і лізоцим, що гідролізує глікопротеїди бактеріальної оболонки. Фагоцитин, катіонні білки гранул гідролази, поліпептидази, ДНКази та РНКази разом із згаданими вище сполуками можуть розщепити фагоцитовані бактерії будь-якої структури. Разом з іншими загиблими клітинами нейтрофіли утворюють основу гною.
Нейтрофіли беруть участь також в утворенні інтерферону — речовини, що діє на віруси.
У руслі крові міститься незначна кількість зрілих клітин. У 20— 40 разів більше їх є в органах-депо, зокрема кровотворчих — кістковому мозку, селезінці, печінці, а також у капілярах легень. Після утворення зрілий нейтрофіл ще протягом 5—7 діб залишається в кістковому мозку. Звідси нейтрофіли можуть виходити і поповнювати пул циркулюючих клітин, що накопичилися біля місця ушкодження, у ділянці запалення.
Вміст нейтрофілів у крові може збільшуватися як за рахунок інтенсивного лейкопоезу, так і шляхом перерозподільної реакції, що виникає при емоціях, фізичному навантаженні, травленні, різноманітних стресах. Активний вихід лейкоцитів із кісткового мозку призводить до появи в руслі крові юних форм: паличкоядерних або навіть метамієлоцитів. Зростання їх кількості в крові свідчить про активізацію процесів творення і виходу нейтрофілів із кісткового мозку. Перерозподільний лейкоцитоз є наслідком не тільки виходу нейтрофілів з органів-депо, але й зміни засобу циркуляції. У звичайних умовах у тоці крові нейтрофіли діляться на дві частини — пул клітин, що циркулюють по центру судин,, та пул пристінкових клітин. При вищезгаданих станах лейкоцити відходять від стінок і приєднуються до циркулюючих клітин.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 25