Рівень речення. Редактор має слідкувати за тим, щоб синтаксична структура речень відповідала необхідним стилістичним вимогам, уникати надмірного вживання конструкцій, які більш властиві мові оригіналу у порівнянні з мовою перекладу (наприклад,
Passive voice), уникати дослівності у відтворенні синтаксичних конструкцій, уникати надмірної кількості субстантивованих іменників на противагу дієсловам. Речення ж – це той шлях, який автор долає самотужки, важкий шлях, на якому чимало перешкод і несподіванок, а головне – дуже часто немає в кого спитати поради. Перекласти буває важче, ніж написати своє. Тож почнімо з перекладу.
Ніколи не перекладайте дослівно. Навіть якщо обидві мови так добре вам знайомі, що ви навіть не пам’ятаєте, яка з них рідна. У кожній мові є власні традиції, в тому числі й синтаксичні.
Запозичувати чужі традиції можна, але в міру, пристосовуючи до своїх. В іншому разі створений вами текст матиме відчутний
іноземний акцент. Наприклад: дело, не терпящее отлагательств -
негайна (невідкладна, нагальна) - справа, дело не терпит
отлагательств - зі справою не можна зволікати, без малейшего
отлагательства - негайно, не зволікаючи, не відкладаючи, нечто
вроде ошибки - наче якась помилка, как нельзя проще -
65
якнайпростіше, щонайпростіше до недавнего времени – донедавна, за
ненадобностью - як непотрібний.
Російська мова має набагато більше книжних елементів порівняно з мовою українською, що зумовлено певними історичними обставинами.
Слова на зразок «образ», «отношение», «сила» не мають повноцінного значення (мовознавці називають їх десемантизованими словами, словами з послабленою, «вивітреною», знівельованою семантикою). Те, що українська мова може легко обходитися без подібних слів, зайвий раз підтверджує
їхню семантичну неповноцінність. Ви можете закинути авторові: а хіба вживання висловів «таким чином», «яким чином» і подібних до них виходить за межі норм української мови? І справді, не виходить. Використовувати
їх можна, а от чи доцільно? Чи не краще вдаватися до власне українських, у яких значення десемантизованих іменників передається конденсовано – з допомогою дієслів, прислівників тощо? Стосовно ж
інших кальок – «у цьому відношенні», «це немає відношення до
справи», «в силу чого» – двох думок бути не може, бо в них норми української мови порушено. Книжного (а точніше, канцелярського) відтінку надають російському викладові конструкції з віддієслівними
іменниками: «для пояснения», «при наличии», «по рассмотрении». В українській мові їм, як правило, відповідають два синтаксичні варіанти: один – скалькований з російської, другий – власне український:
по подписании - після підписання – підписавши; по рассмотрении -
після розгляду – розглянувши; по истечении срока - після закінчення
строку - коли закінчився термін,по окончании - після закінчення –
закінчивши.
У сучасних українських науково-технічних текстах перевага, на жаль, віддається іменним конструкціям, які, хоч і не виходять за межі українських синтаксичних норм, усе ж таки становлять результат наслідування російських традицій. Надмірно вживати абстрактні
іменники – це значить ускладнити текст. В українській мові є засоби для оптимального перекладу російських синтаксичних одиниць
іменникового типу:
без промедления – негайно, по видимости -
мабуть, напевно,по преимуществу - переважно, здебільшого - с
полным основанием впевнено.
66
Як уже зазначалося, для російського викладу характерні штучні конструкції, які в мовознавстві звуться канцеляризмами. Росіяни пишуть «привести к ухудшению» (замість ухудшить), «привести к
улучшению» (замість улучшить). Українській мові канцелярит не властивий, а тому значення десемантизованого дієслова
і абстрактного іменника передається, як правило, одним семантично повноцінним дієсловом:
привести к ухудшению – погіршити,
привести к улучшению – поліпшити,прийти в негодность –
зіпсуватися, прийти к убеждению –переконатися.
Намагаючись перекладати дослівно подібні російські конструкції, науковці або виходять за межі норм української мови
(прийти в негідність, перебувати в суперечності з чим), або штучно ускладнюють текст (привести до погіршення, привести до
поліпшення).
Тільки коли іменники є термінами, без таких конструкцій не обійтися: «виконувати обробку різанням», «здійснювати лінійне
згладжування
швидких
коливань»,
«виконувати
автоматичне
розпізнавання схеми». В інших випадках треба віддавати перевагу дієсловам відповідно до української мовної традиції.
Керуванням мовознавці називають явище, коли одне слово вимагає від іншого форми якогось певного відмінка (тобто, перше слово керує другим). Той, хто постійно користується спорідненими мовами, дуже часто забуває, якого саме відмінка вимагає в тій чи
іншій мові певне слово. Серед помилок у системі керування найпоширеніші такі: а) уживання невідповідного прийменника: по плану - за планом,
за походженням - з походження;
б) при відповідному прийменнику неправильна форма іменника:
по каналам - по каналах, каналами; по газопроводам - по
газопроводах, газопроводами;
в) у безприйменниковому словосполученні неправильна форма
іменника: задовольняти вимогам- задовольняти вимоги, відповідати
вимогам;
г) позанормова заміна прийменникової конструкції безприйменниковою й навпаки: відповідно вимогам - відповідно до
вимог, згідно закону - згідно з законом, по цілих днях - цілими днями,
відмінний по якості - відмінної якості.
67
Особливої уваги заслуговують конструкції з прийменником
«по». Більшості російських словосполучень із цим прийменником в українській мові відповідають конструкції з іншими прийменниками або без прийменників:
по – по: по два в каждом ряду – по два (по двоє) в кожному
ряду (ряді);по очереди – по черзі; передать по радио – передати по
радіо; по периметру – по периметру; движение воздуха по каналу –
рух повітря по каналу;
по – за: вычислить по формуле – обчислити за формулою; по
данням анализа – за даними аналізу; сравнение по показателям –
порівняння за показниками; плыть по течению – пливти (плисти) за
течією;
по – з: исследования по теплотехнике – дослідження з
теплотехніки;знать по опыту – знати з досвіду; по той причине – з
тієї причини;
по – на: по виду – на вигляд; по требованию – на вимогу; по
заказу – на замовлення;
по – у (в): по всем направлениям – в усіх напрямах; по
определенным периодам – у певні періоди;
по – через: по недоразумению – через непорозуміння; по ошибке
– через помилку, помилково;
по – для: комиссия по составлению резолюции – комісія для
складання резолюції;
по – після: по окончании школы – після закінчення школи, по
прибытии поезда – після прибуття поїзда;
по – під: не по силам – не під силу;
по – до: по март включительно – до березня включно;
по – безприйменникова конструкція: по целым дням – цілими
днями; отличный по качеству – відмінної якості.
Координація присудка й простого підмета. З простим підметом присудок координується за граматичними ознаками (тобто координується в числі, а в минулому часі та умовному способі й у роді). Коли при підметі є кілька означень, що вказують на різні предмети, а підмет стоїть в однині, то в цьому разі присудок має форму множини (тобто координується за змістом):
Українська й білоруська мова були найбільш занедбаними серед слов'янських мов. Коли ж підмет виражений збірним іменником або мислиться як щось єдине, тоді присудок стоїть в однині: Українське й
68
польське студентство зустрілося на форумі. При підметі, вираженому іменником спільного роду, форма присудка залежить від статі особи: Зануда-вчеий втретє привів той самий доказ. Зануда не
могла піти додому, не зрозумівши, що їй сказали дві години тому. З підметами -іменниками чоловічого роду на позначення професій, посад жінок- присудок координується за граматичними ознаками, а не за змістом: Вчений перерахував докази (Речення Вчений перерахував
докази - розм.| Щоб уникнути двозначності, при таких іменниках треба вживати ім'я та прізвище, що виконує функцію підмета, і тоді присудок координується за змістом: Вчений Іван Петрович Сидоров
перерахував докази. Якщо при загальному іменникові є географічна чи умовна назва, то присудок координується з підметом - загальною назвою: Журнал "Наукове життя" надрукував виступ вченого. Із підметами, вираженими словами людина, особа, постать тощо, а також із підметами – збірними іменниками чи іменниками сукупності
– присудок координується за граматичними ознаками: Особа чоловіка
встановлена. При підметах, виражених невідмінюваними іменниками або абревіатурами, присудок має таку форму, якої вимагає рід і число
іменника Підмети, виражені займенниками хто, що, координують із собою присудок у формі третьої особи однини теперішнього часу, а в минулому часі та в умовному способі хто вимагає форми чоловічого роду, а що-середнього: Усі зраділи, а хто й не зрадів, то не показав
цього.
Так само координується присудок із займенниками інших розрядів (неозначеними, заперечними), до складу яких уходить хто, що: Дехто вирішив не приходити на збори. Ніщо мене не привабило.
Проте є випадки т.зв. зворотної координації (зворотного узгодження) в реченнях з іменними присудками, за якої на форму дієслова-зв'язки в складі присудка впливає не форма підмета, а форма іменної частини присудка: Хто були ці люди? Якщо функції підмета виконують вказівні займенники середнього роду то, це, то координація присудка також зворотна: Це була видатна постать у нашій науці. При підметі
– кількісному числівнику – присудок має форму третьої особи однини, а в минулому часі – форму середнього роду: Семеро дійшло до
захисту. Сім дійшло до захисту. Кілька дійшло до захисту. Проте тут можлива й форма множини присудка. Однина наголошує на кількості, множина - на матеріальному складі.
69
Субстантивовані прикметники та дієприкметники у функції підмета координують присудок так само, як і іменники. Якщо субстантивується незмінне слово, то присудок має форму третьої особи однини, а в минулому часі – форму середнього роду: Це "Ура!"
линуло звідусіль. У реченні з простим підметом на форму присудка не впливає відокремлений додаток чи інші відокремлення: Ніхто, крім
них, цього не знав. Координація присудка й складеного підмета.
Підмет на кшталт "керівник із здобувачем" координує присудок у формі й однини, і множини. Однина присудка вказує на одного активного суб'єкта дії (власне, тільки він і є граматичним підметом, а
іншим іменником чи займенником виражено додаток). Множина присудка вказує на рівноправність двох суб'єктів дії, на їх паритетну участь у виконанні дії: Керівник із здобувачем пішов на захист. Коли до складу таких підметів як перший компонент уходить особовий займенник я, ти, він, тоді присудок має стояти в однині; Я зі
Степаном пішла на захист. Ти з Оксаною пішов на захист. Із підметом, що складається із числівника та іменника, присудок координується в однині й у множині (Це не стосується тільки тих числівників, які закінчуються на один: П'ятдесят один чоловік
працював у бюро. П'ятдесят одна особа працювала у бюро). Однина присудка наголошує на кількості предметів, а множина – на дії.
Форму однини має присудок, коли числівник у складі підмета вказує на приблизну кількість (уживається зі словами на кшталт більше,
менше, близько, понад тощо): Близько тридцяти студентів склало
іспит на "відмінно". Числова частина підмета може бути виражена
іменником із числовим значенням (ряд, низка, частина, більшість,
меншість, юрба тощо), тоді присудок також має форму однини:
Більшість студентів склала іспит на "відмінно". Множину тут маємо тоді, коли:
- друга частина підмета є багатоелементною (Більшість
студентів, аспірантів, викладачів прийшли на мітинг);
- присудок віддалений від підмета (Більшість студентів, які
прийшли на мітинг, проголосували за текст ухвали);
- присудки однорідні (Більшість вчених не підтримали
аспірантів і не розпочали захист).
Складений підмет може бути виражений словосполученням.
Якщо в ньому нема слова у формі Н.в., з яким координується присудок, то присудок стоїть у третій особі однини, а в минулому часі
70
- в середньому роді: "Ой не ходи, Гоицю, та й на вечорниці" йде
(йшло) на сцені вже другий сезон. Якщо в словосполученні є два
іменники в Н.в., то треба додавати слово з родовим значенням, з яким
і координувати присудок: Роман "Війна і мир" екранізований декілька
разів. При підметах - словосполученнях один одного, один за одним тощо - присудок може мати форму й однини, і множини: Один одного
вчить. Один одного вчать.
Координація присудка й однорідних підметів. За наявності узагальнювального слова присудок координується з ним. При однорідних підметах (без сполучників), виражених формою однини, присудок стоїть у множині або в однині (за прямого порядку слів – у множині). Множина присудка обов'язкова за прямого порядку слів при підметах – назвах осіб: Іван і Петро пішли додому післе захисту.
З підметами –назвами неосіб – присудок координується за змістом або з найближчим підметом: Сатира, гумор виявляються (-
ється) в тексті. Ті самі правила регулюють і випадки, в яких підмети поєднані єднальними сполучниками.
Якщо перед однорідними підметами є означення, виражене займенником кожний, то присудок має форму однини: Кожний
студент, аспірант має пам'ятати про це.
Якщо використано розділові сполучники, то присудок має форму однини: Іван чи Петро пішов додому раніше. Якщо підмети при цьому виражені іменниками різних родів або чисел, то присудок має форму множини: Іван чи Галя пішли додому раніше.
У разі використання протиставних сполучників присудок координується в числі й роді з найближчим підметом (Долинув спів, а
згодом звуки фортепіано)', якщо при підметі є заперечна частка не, то присудок координують з реальним суб'єктом, дія якого стверджується:
Вірш, а не поема став предметом аналізу.
ЛЕКЦІЯ 7
СТИЛІСТИЧНІ ОСНОВИ РЕДАГУВАННЯ ПЕРЕКЛАДІВ
Порушення стилiстичних норм, як правило, вiдбувається внаслiдок використання в одному функцiональному стилi мовних засобiв, що характернi для iншого стилю, наприклад, зловживання лексикою i фразеологiєю дiлового стилю (канцеляризмами) або спеціальними термiнами в текстах ненаукового характеру (наприклад
71
не диференцiювати, а розрізняти — в розмовному стилi); невмотивованого вживання нелiтературноï лексики (дiалектизмiв, просторiчних слiв), стилістично невиправдане вживання експресивних засобiв, що створює зайву, (море дуже глибоке, а не глибоченне море
— в науковому стилi).
Стилістична норма не протиставляється загальномовній, літературній та стильовій нормам. Стилістичні норми є вершиною мовленнєвої культури. Така висока культура мовлення передбачає і володіння стилістичною досконалістю. Традиційно прийнято вважати стилістичними нормами такі мовні засоби, за якими закріпилося певне емоційне чи емоційно-експресивне забарвлення і які регламентовано вживаються у певних типах мовлення: стилях, підстилях, жанрах та видах текстів. Це означає, що стосовно стилістики мови і стилістики мовлення поняття стилістичної норми поділяється на два підвиди: а) стилістичні норми мови — це кодифіковані сукупності (ряди) мовних засобів, які характеризуються певною частотністю щодо різних стилів і мають потенційне стилістичне значення, відповідне функціональному стилю (це стилістичний арсенал словника); б) стилістичні норми мовлення — це мовленнєві засоби зі стилістичним значенням і прийоми їх організації у множинності конкретних текстів для одержання стилістичних ефектів відповідно до загального стильового значення і мовленнєвої системності стилю.
Стилістичні норми (засоби і прийоми їх організації) формують мовленнєву системність стилю і встановлюють її межі. Порушення стилістичних норм спричиняє синтаксичні помилки. Стилістичними помилками називають порушення законів уживання в мові лексичних одиниць, а також недоліки в побудові синтаксичних конструкцій, тобто – це неправильне вживання слова та (або) неправильне побудова речення. Нижче наводимо типові стилістичні помилки з прикладами.
Нерозрізнення
паронімів.
Пароніми часто вживаються неправильно. Як приклади можна навести такі пари:відносини-
відношення, грандіозний-одіозний, засвоїти-освоїти, комунікативний-
комунікаційний, перекладний-перекладацький.
Плеоназм – мовленнєвий надмірність, вкраплення слів, непотрібних зі смислового погляду. Плеоназм можна порівняти з наукоподібністю – способом наведення «вченого» лиску на прості в своїй основі речі. У просторіччі «наукою» часто називають щось незрозуміле, а наукоподібним називають спосіб викладу, що утруднює
72
сприйняття матеріалу. Плеонастичний текст, навпаки, може мати на меті більш докладне пояснення і описування якогось явища, процесу, устаткування тощо, однак фактично розлогі і абстрактні міркування тільки ускладнюють розуміння змісту. Однак, у певних випадках уточнення все ж необхідні. Так, у наведеному нижче прикладі, якщо з контексту не зрозуміло, про які саме приклади йдеться, то уточнення на зразок наявні в таблиці доречне. Головне, щоб описова надмірність не увійшла в звичку. Часто плеоназм формулюється за допомогою
«слів-паразитів»: якийсь, правильний тощо. Якщо прочитати фразу без сумнівного слова, стає очевидним, що воно зайве. Щоб уникнути плеоназму, необхідно відсікти все зайве. Досить дотримуватися простих правил: якщо якесь слово можна вилучити з тексту без зниження якості, то це варто зробити. Нижче наведемо кілька прикладів (курсивом виділено слова, які можна і потрібно вилучити):
Приклади, наявні в таблиці, показують …
Після поновлення вже існуючого об'єкта …
Операція – це спосіб, яким виконується дія …
(Операція– спосіб виконання дії …);
Метод – деяка сукупність операцій …
(Методом є сукупність операцій …);
Побудова моделі у відповідності з відомими правилами …
(Побудова моделі за правилами..)
Для того, щоб забезпечити …
(Щоб забезпечити..)
1 2 3 4 5 6 7 8