Ім'я файлу: M06671.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 628кб.
Дата: 27.11.2021
скачати

20
що не кожен елемент, який не відповідає нормі, є дійсно 10 помилковим, оскільки фіксація норм завжди відстає від динаміки функціонування самих елементів тексту. В художньому дискурсі, наприклад, поширеними є інновації (зокрема індивідуально-авторські або оказіональні), реалії, елементи нонсенсу, які не є кодифікованими в мові, отже за цим параметром можуть вважатися її порушенням.
Безумовно, що такі елементи не треба вважати помилковими, і будь- який кваліфікований перекладач та редактор має про це пам’ятати.
Існують різні класифікації помилок. Розглянемо деякі з них, які є суттєвими в рамках нашого курсу. Помилки бувають значущими та незначущими. Це визначається тим, наскільки помилка здатна вплинути на процеси сприйняття інформації. Одна й та ж сама помилка може в одній ситуації бути істотною, а в іншій – ні.
Класифікація помилок за походженням:
а) інформаційні помилки. Їх визначає відсутність новизни, повторювання вже викладеної тези, неврахування фонових знань реципієнта, згадування про очевидні речі, про які з причин їх очевидності ніхто не писав, і видавання їх за нову суспільну
інформацію, кількаразова публікація наукової статті, що містить одні й ті ж дані тощо;
б) модальні й фактичні помилки. Модальні помилки виникають через те, що автори інколи неправильно враховують відношення матеріалу до дійсності. Визначаючи його, вони можуть помилятися, наприклад, коли видають наукову гіпотезу за фактичний стан речей. Трапляється й так, що інколи самі реципієнти помилково сприймають модальність повідомлення. Фактичні помилки є окремим підвидом модальних. До них належать такі твердження, модальністю яких є реальність, проте ці висловлювання хибні.
Наприклад. перекладач не перевірив реалію: the Underground
Railroad – так називалася таємна система переправлення втікачів-
негрів з рабовласницьких південних штатів на Північ, що діяла в США
до 1861 року. «Підпільна залізниця» – назва умовна, насправді система не мала нічого спільного із залізничним транспортом: групи втікачів діставалися Півночі таємними стежками. Як ми бачимо,через неуважність перекладача читач отримав недостовірну інформацію про
історичні події.. Редактор перекладу, як і редактор будь-якого іншого тексту, зобов'язаний приділити цим елементам належне увагу: співвіднести пов'язані між собою факти, перевірити їх,звертаючись до

21
відповідних джерел, звернути увагу на дати і цифри, назви, простежити за коректністю цитування тощо. Але, крім цього, редактор не повинен забувати про одиниці і конструкції вихідного тексту, які найчастіше створюють труднощі у перекладі. Одне з перших місць у списку таких труднощів традиційно посідають реалії, і це зрозуміло: адже перекладач не може знати все про історію, культуру і звичаї чужої країни, навіть якщо він вивчав їх в курсі країнознавства. Так, знати не може, але перевірити зобов'язаний. А якщо перекладач допустив помилку, то за точністю передавання реалій повинен простежити редактор. Наприклад, «Tortilla Soup було перекладено на українську мову як «Черепаховий суп» - у перекладача, мабуть, виникла цілком зрозуміла асоціація з черепахою Тортиллою.
Насправді головний герой – фахівець з мексиканської кухні, а Tortilla
– це тортилья, мексиканська перепічка з кукурудзяної муки.
У перекладі книги зі філософсії читаємо
: «Величезні гранти
виділялися на вивчення текстів Старого Завіту».Однак перекладач не взяв до уваги те, що в XIX столітті – а саме цей період у розвитку богословської науки описано в науковій статті – наукові гранти (тобто цільові грошові дотації на проведення досліджень) були ще не дуже поширені.
У вихідному англійському реченні Tremendous scholarship has been
invested in the study of the Old Testament text itself. -багатозначне
scholarship набагато більше стосується науки, ніж фінансів («вчені» або «наукова думка»), тобто йдеться про те, що на вивчення тексту Старого Завіту було спрямовано зусилля багатьох учених.
Часто фактичні помилки допускають, перекладаючи географічні
і власні назви, які також належать до реалій.
Середній Схід - це країни, розташовані навколо Перської затоки.Усе правильно, middle - «середній», але Middle East - по-українськи
«Близький Схід». Навіть якщо ця назва не знайома перекладачеві з шкільної програми, вона є у всіх словниках.
Отже, кожне згадувана в тексті власна назва, чи то історичний персонаж, літературний герой, топонім, художній твір чи, скажімо, торгова марка, вимагає пильної уваги перекладача і редактора. Щоб не породжувати нові перекладацькі помилки, варто ретельно вивіряти переклад таких одиниць за надійних джерелами і враховувати різноманіття географічних, історичних, культурних і мовних факторів;

22
в) темпоральні, локальні й ситуативні помилки. Темпоральні помилки виникають внаслідок відхилення часу, зазначеного в повідомленні, від часу у світі, описуваному в тексті (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Локальні помилки визначають відхилення місця, зазначеного в повідомленні, від місця у світі, описуваному в матеріалі
(реальному, псевдореальному чи
ірреальному). Ситуативні помилки характеризуються відхиленням ситуації, зазначеної в повідомленні, від ситуації у світі, описуваної в тексті (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Вони можуть виникати також унаслідок відхилення ситуації, на яку під час сприйняття повідомлення реципієнтами розраховував автор, від ситуації, яка виникла у час його сприйняття насправді;
г) семіотичні помилки. Серед семіотичних вирізняють кодувальні, відображувальні та значеннєві помилки. Кодувальні помилки полягають у тому, що в коді знака (слова) є відхилення від норми. Тому кодувальними помилками є, наприклад, більша частина похибок, хоча вони можуть бути і складнішими. Відображувальні помилки полягають у тому, що у реципієнта 11 при сприйманні знака виникає інший образ, ніж в автора повідомлення. Значеннєві помилки полягають у неправильному слововживанні. Особливо часто вони трапляються при аудіовізуальній передачі інформації;
ґ) тезаурусні помилки. Помилки стосовно тезауруса виникають у реципієнтів тоді, коли в повідомленні вживають знаки (слова), відсутні в їх тезаурусі або не мають жодних зв'язків з іншими словами тезауруса. Такі помилки можна назвати ще релятивними (вони є помилками лише стосовно якоїсь певної групи реципієнтів);
д) сприйняттєві помилки. Виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення
і спричинені певною двозначністю у тексті. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають. Так, речення «Лист матері надійшов учора» можна сприймати за двома моделями: одна передбачає, що на першому місці стоїть суб'єкт дії, а на другому – об'єкт («Лист матері
надійшов [до мене] вчора»); інша, натомість, ставить на перше місце об'єкт, а на друге – суб'єкт («Лист [від мене до] матері надійшов
учора»). Під час первинного сприймання близько 80 % реципієнтів використовують першу модель сприйняття, хоча автор повідомлення міг ужити другу, в результаті чого й виникне сприйняттєва помилка;

23
е) атенційні помилки. З’являються внаслідок порушення в повідомленні контактної функції мови й переключення реципієнтами уваги на інші об’єкти. Ці помилки пов’язані з волею реципієнта щодо сприйняття: автор намагається змусити реципієнтів сприймати повідомлення, а реципієнти або не почали його сприймати, або, розпочавши, припинили внаслідок перемикання уваги;
є)
копіювальні
помилки
(спотворення).
Найчастіше трапляються тоді, коли повідомлення копіюють
(наприклад, авторський оригінал передруковують у ЗМІ після редагування, проект видання передають каналами зв'язку із ЗМІ у друкарню тощо). Для пошуку й видалення з повідомлення спотворень у видавничій справі здійснюють коректуру. Окремо розглянемо типологію мовних помилок, які бувають у матеріалах друкованих ЗМІ. Ми пропонуємо типологію мовних помилок за співвіднесеністю їх із рівнями мовної системи, що дозволило виділити такі різновиди ненормативних
утворень:
орфографічні
помилки,
лексичні,
фразеологічні,
морфологічні,
словотвірні,
синтаксичні,
пунктуаційні,
стилістичні, орфоепічні, акцентуаційні. Не потребує доведення теза про те, що орфографічна помилка виникає в результаті порушення орфографічної норми, тобто порушення загальноприйнятих правил передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі. Із поняттям орфографічної норми тісно пов'язане поняття орфограми. Орфограма – це правильне написання (що відповідає правилам або традиції), яке треба вибрати з низки можливих.
Орфографічними можна вважати такі відхилення: заміна букв або слів іншими буквами; пропуск букв, складів; зайві букви у 12 слові; пропуск слів; антиципації; помилки при переносі; чужий шрифт; пропуск рядка; перестановка слів, що стоять поряд; поділ одного слова на окремі частини і написання двох слів разом.
Лексичні
помилки: семантично модифіковані лексеми; плеоназми; помилки, зумовлені нерозрізненням значень паронімів та сплутуванням семантики міжмовні омоніми; інтерферемах.
Морфологічні помилки – це такі ненормативні утворення, що не відповідають формальному вираженню хоча б однієї з граматичних категорій роду, числа, відмінка, ступеня порівняння, особи, часу, способу, стану, виду тощо. Залежно від частиномовної належності ненормативної одиниці представлено кілька різновидів морфологічних помилок, які ґрунтуються на розрізненні частин мови,

24
з якими пов'язана конкретна помилка. При цьому помилки на рівні службових частин мови не належать до групи морфологічних помилок, оскільки службовим словам не властиві граматичні категорії, порушення яких могло б спричинити появу морфологічних помилок.
Словотвірні помилки – це помилки, спричинені застосуванням нетипових для даної мови (малопродуктивних, що витісняються
іншими продуктивними засобами, чи зовсім не властивих мовній системі) словотворчих засобів, порушенням закономірностей поєднання твірної основи і словотворчого засобу в похідному слові.
Доказом правомірності кваліфікації синтаксичних помилок як таких (а не морфологічних) є специфічність класифікаційного релятивного значення прийменників, які, беручи активну участь в оформленні компонентів речення і словосполучення, виступають одним із формальних засобів вираження синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень та виконують конотативну роль у
їх структурі.
Також виділяють синкретичні помилки, тобто такі помилки, що відрізняються синтезом в одній ненормативній одиниці ознак порушення різних мовних норм.
Інша класифікація помилок, які потрібно виправляти при редагуванні, стосується безпосередньо рівня тексту. Це такі типи:
а)
макроструктурні
й
мікроструктурні
помилки.
Як мікроструктура розглядається текст, що включається до певної надсистеми – макроструктури. Наприклад, стаття – це мікроструктура, а шпальта, на якій вона розміщена поруч з іншими матеріалами, – це макроструктура. Дослідники виділяють такі підтипи макро- і
мікроструктурних помилок:
- лексична тавтологія в рубрикації в межах сторінки чи розвороту;
- повторення структури речень, ритмомелодики заголовків і підзаголовків у межах сторінки чи розвороту;
- невідповідність одного з текстів концепції сторінки чи номера; неврахування різниці між усним і писемним мовленням. Такі помилки свідчать про рівень видання, серйозність;
б)
психологічні
помилки пов'язані з вищенаведеними психологічними причинами анормативності тексту, особливостями мислення людини і декодування з «внутрішньої» мови. Це і

25
недостатня уважність до дрібниць, що призводить до неточностей, до помилок у газеті, і помилки занадто великої активності автора
(багатослівність тощо), і помилки втомленості автора (повтори та ін.),
і власне помилки під час перекладу з «внутрішньої» мови на
«зовнішню» тощо. Щоб уникнути подібних помилок, авторові варто постійно контролювати процес творення тексту, свідомо і уважно перечитувати його з урахуванням можливої реакції аудиторії. Хоча деякі помилки цього типу може помітити лише стороння людина, адже очевидне і логічне для автора не обов'язково збігається з уявленнями читача;
в) логічні помилки. Вони можуть бути ненавмисними (як наслідок помилки автора) і навмисними, від чого вага їх значно зростає. Мають багато підтипів, що пов'язані з порушенням конкретних законів логічного мислення і висловлення.
Розглянуті класифікації типологізують помилки за різними аспектами, хоча і мають низку спільних ланок. Загальна класифікація охоплює і текстові спотворення, здійснені механічно, і відхилення від норм правопису, і неправильності у побудові тексту, що спричиняють нерозуміння між автором і реципієнтом (девіації). Статистика частотності виявлення помилок і їх широке розуміння дають змогу поглиблювати дослідження у цій сфері для створення комп'ютерних програм редагування і виправлення помилок. Також вона дає уявлення про весь спектр помилок, відкриваючи шлях для подальшої деталізації та конкретизації.
Правка тексту потрібна для того, щоб: а) усунути похибки, що залишилися після авторської доробки; б) добитися ясності і чіткості формулювань; в) перевірити фактичний матеріал і позбавити рукопис від неточностей; г) усунути шорсткості мови і стилю;
ґ ) технічно опрацювати рукопис.
Особливості редагування наукового тексту
Практика редагування тез доповідей і повідомлень, статей виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути автор наукового дослідження
(редактор) особливу увагу: ознайомлювальний, структурний, змістовий.
Ознайомлювальний аспект. Під час першого читання оригіналу авторові важливо з’ясувати для себе кілька принципових

26
позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не випускати книгу у світ, якою буде міра авторського чи редакторського втручання в текст під час його підготовки до друку. А саме: актуальність та новизна теми; ступінь її розробки; адресне призначення; рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів.
Структурний
аспект.
Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу авторові визначити «плюси» й
«мінуси» структурної його побудови. Саме з аналізу плану роботи, точніше, внутрішньої побудови складових її частин – вступної, основної та заключної – починається вивчення та вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом систематизації зібраного матеріалу; дотриманням приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин); чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного; строгої логіки викладу; написання серйозних узагальнень; вироблення самостійних висновків; виявлення й ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою».
Змістовий аспект. Гармонійне поєднання форми і змісту будь- якого, надто наукового, тексту досягається автором і редактором саме на цьому етапі. Редактор передусім має проявити чітке розуміння
існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором матеріалу. Виокремимо головні методи:
- індуктивний (від окремого до загального);
- дедуктивний (у зворотному, від загального до окремого); логічний (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти);
- історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності).
При написанні своїх праць учені користуються й складнішими методами: метод сходження від абстрактного до конкретного – дає можливість на основі глибокого аналізу наукових понять синтезувати конкретне знання про досліджуваний предмет або явище. Синтез завжди починається з найпростіших абстракцій і фіксує єдність різноманітного синтезу існуючих визначень наукового поняття. Метод спіралі – припускає поступове розгортання ознак аналізованого в науковій літературі предмета або явища. Він не тільки відображає

27
структуру наукового матеріалу, але й дає можливість уплинути на хід читацького сприйняття. Метод спіралі заснований на поступовому розвитку думки шляхом повторення її щоразу на новому, більш високому рівні узагальнення. Чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди насторожуватиме автора/редактора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватися не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок «видавлювання води», тобто, багатослів’я, розтягнутості, довгих речень, повторюваності, другорядності. Нерідко саме через багатослів’я, складну конструкцію довгих речень важко зрозуміти смисл наукових аргументів автора.
Досвідчений редактор відразу відчує, де самостійно написаний текст, а де – побудований на суцільній компіляції (наукова праця, написана на підставі чужих матеріалів без самостійного дослідження та опрацювання джерел).
У науковому тексті, мабуть, як у жодному іншому, використовуються всі відомі засоби відображення змісту – текст, формули, таблиці, ілюстрації; використовуються елементи, зокрема в науково-гуманітарних текстах, публіцистичного та художнього стилів.
Незважаючи на прагнення залишатися об’єктивним ученим, дослідник так чи інакше виражає своє ставлення до предмета й ходу дослідження, він не буває безпристрасним в оцінках праць інших авторів і байдужим до своїх результатів. Експресивність як виразна сила висловлювання може знаходити свій прояв у використанні відповідних мовних засобів або їхньої певної організації, а також в оцінках.
Звичайно, авторська/редакторська оцінка стилю викладу наукового твору базується насамперед на узгодженості авторської манери та норм і стандартів наукової комунікації, жанрових і видових особливостей майбутнього видання. Повинна дотримуватися й основна вимога – доказовість і об’єктивність усіх суджень і оцінок як основа достовірності наукового результату. Однак при цьому емоційні й експресивно-оцінні моменти, особисті пристрасті автора можуть мати місце в тексті наукової публікації. Головне, щоб це було в рамках моралі й етики.
Текст стає цікавим, коли автор дотримується балансу: повідомляє про нове в межах уже відомого, спираючись на попередні

28
фахові знання читачів. Рух у науковому тесті – це зміна фактів і думок, зміна підтем або мікротем. Якщо вони змінюються інтенсивно, то текст буде жвавим, динамічним, напруженим. І навпаки: статичність, повтори й задовгі описи розпорошують увагу.
Спільна риса, яка об’єднує всі різновиди наукових текстів, – широке використання термінів, перевага іменників над дієсловами (ці
іменники називають поняття абстраговані, узагальнені, далекі від конкретних побутових предметів і явищ); прикметники як означення теж типізують і узагальнюють; дієслова вказують на чинність понять, а не на конкретні дії.
На особливу увагу автора/редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку й частоти вживання спеціальної термінології. Використання наукової термінології – найбільш оптимальний варіант забезпечення точності викладу змісту. Важливо переконатися, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення.
У визначенні, скажімо, не можна допускати багатозначності терміна в межах одного тексту, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, уживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення
(скажімо, наукове видання – це науковий текст). За рахунок ретельного вибору найбільш доцільних термінів та ін. мовних засобів
– лексичних, граматичних і синтаксичних – досягаються адекватність і однозначність передачі змісту. Аналіз термінології є однією з обов’язкових складових роботи автора/редактора над підготовкою наукового тексту до видання. Важливо не допустити помилкового використання термінів і домогтися точного й однозначного їхнього вживання. Можливі помилки можуть бути наслідком порушення
існуючих відносин між поняттями, що може виявлятися в так званій помилковій синонімії. Її причинами можуть стати відсутність чітких меж між поняттями, змішування термінів різних наукових дисциплін, використання професіоналізмів як термінів.
Очевидно, що багатозначність терміна в межах одного тексту може виявитися серйозною перешкодою для читача. Термінологічні помилки в науковому тексті лише багатозначністю не обмежуються.
Авторові/редакторові необхідно уважно аналізувати й оцінювати терміносистему, приділяючи цьому таку ж увагу, як і роботі над фактичним матеріалом.

29
Особливістю наукового стилю є широке використання слів і словосполучень, що виконують роль сполучних засобів (беручи до уваги, щодо питання, тепер розглянемо, на нашу думку, варто зазначити тощо). Завдяки їхньому вмілому використанню досягається зв’язність тексту, його логічний розвиток і розгортання; ці мовні засоби слугують оформленню ретроспективних порівняльних оцінок у процесі дослідження, застосовуються в міркуваннях, доказах, є важливим засобом при обґрунтуванні достовірності фактів.
Таким чином, оприлюдненню результатів наукового дослідження передує ретельна й скрупульозна підготовча робота: опрацювання набутку попередників; виокремлення недосліджених аспектів проблеми; постановка мети й завдань дослідження; виклад суті цієї проблеми і шляхів її вирішення; узагальнення одержаних результатів; виокремлення аспектів, які становлять перспективу подальших досліджень проблеми. Усі названі етапи супроводжуються редагуванням як змісту наукового тексту, так і його мовним оформленням.
Редагують наукові тексти за законами логіки. Редагуючи текст, необхідно пам'ятати основні вимоги, які висувають до доказів
(аргументів) як особливої форми думки, а саме:
- чітке формулювання тези й аргументів;
- формулювання тези під час доказів залишається незмінним;
- теза і аргументи не повинні суперечити один одному;
- як аргумент використовувати положення, правдивість яких не викликає сумніву;
- докази повинні бути повними й достатніми. Редагування наукового тексту здійснюють у три етапи: а) первинне ознайомлення з текстом документа. Перед тим, як розпочати редагування тексту, слід прочитати його повністю. Під час першого прочитання не бажано вносити правки, проте можна зробити помітки на берегах чи фіксувати побіжні зауваження на окремому аркуші паперу. б) перевірка фактичного матеріалу. На цьому етапі доцільно перевірити правильність та вірогідність поданих відомостей, продумати, чи достатньо фактичного матеріалу для певного тексту. в) власне редагування матеріалу. Цей етап вимагає мовної корекції: виправлення орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок. Правки в тексті роблять синім або чорним чорнилом (а не

30
червоним). Слова, цифри в тексті мають бути чіткими та охайними.
Виправлений текст треба передрукувати, ще раз вичитати.
Прийоми виділення окремих частин тексту Для виділення в тексті окремих слів або частин можна порекомендувати чотири способи: а) великими літерами. Цей спосіб слугує для виділення окремих слів; б) розрідженням оформлюють окремі слова й короткі фрази.
Коли слово подають розріджено, то після кожної літери роблять проміжок в один знак, а між словами й текстом - відступ у 2-3 знаки, щоб слова відділялися. Розділові знаки після таких слів ставлять на відстані одного знака, а наступне слово починають через 2-3 знаки; в) підкреслення - найзручніший спосіб виділення окремих слів і фраз. Лінію підкреслення починають під першою, а закінчують під останньою буквою слова, яке виділяють, включаючи лапки й дужки; розділовий знак, що стоїть після слова, не підкреслюють. Ціле речення треба підкреслювати суцільною рискою, починаючи від першої букви й закінчуючи останньою буквою речення; г) курсивом виділяють слова, речення, частини тексту. Цим способом переважно послуговуються, коли текст набирають на комп'ютері.
Розрізняють такі види правок:

1   2   3   4   5   6   7   8

скачати