Ім'я файлу: M06671.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 628кб.
Дата: 27.11.2021
скачати

48
Хоча граматична інтерференція є звичайною, вона рідко призводить до змін на системному рівні. Морфологію рідної мови людина зазвичай засвоює у ранньому дитинстві, доросла людина використовує їх автоматично. А автоматизм навички подолати надзвичайно важко. Морфологія взагалі непроникна для контактних змін. Зміни в ній відбуваються лише тоді, коли мова до початку контактів вже мала відповідні можливості. Наприклад, деякі африканські мови одвічно мали способи позначення множинності, які, проте, використовувалися нерегулярно і залежно від контексту. Під впливом європейських мов, в яких є категорія числа, відбулася перебудова системи, і показники множинності стали регулярно позначати множину.
Дещо легше відбуваються контактні (інтерференційні) зміни в царині синтаксису. Синтаксичні конструкції чисельні та складні, у повному складі вони засвоюються людиною значно пізніше за морфологію.
Таким чином, робимо висновок, що на синтаксичному рівні прояви інтерференції стають наочними при дослівному відтворенні оригінальних конструкцій, не притаманних мові перекладу.
Досвідчений перекладач, як правило, позбувається такого недоліку, але в окремих випадках може не помічати «штучності» та
«іншомовності» вживаних ним конструкцій. На допомогу в таких випадках має прийти професійний редактор.
ЛЕКЦІЯ 5
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РЕДАГУВАННЯ
НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ПЕРЕКЛАДІВ
З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ НА УКРАЇНСЬКУ:
ЛЕКСИЧНИЙ РІВЕНЬ РЕДАГУВАННЯ
Редагування перекладу, тобто вдосконалення вже існуючого варіанту, буває двох видів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором свого тексту виступає сам перекладач. Така робота не відрізняється нічим істотним від пошуків нових варіантів у процесі перекладу. По-друге, це редагування готового перекладу, яке здійснює
інша людина. У цьому випадку в перекладі можуть з’явитися риси, чужі перекладачеві, привнесені в нього ззовні редактором.
Редакторська праця потребує великого вміння, досвіду й такту.

49
Захищаючи
інтереси
іншомовного автора
і читача- співвітчизника від тих чи інших недоладностей або погрішностей перекладу, виправляючи переклад, редактор разом із тим має виявляти виняткову чутливість до творчого почерку перекладача. Зрозуміло, що редагувати є сенс тільки добротні в своїй основі переклади.
Повноцінне редагування можливе тільки для текстів рідною мовою.
Отримавши перекладений текст і оригінал від перекладача, редактор починає редагування. Редактор повинен знати тематику тексту, мати словники та необхідну довідкову літературу. Редагування полягає в порівнянні тексту оригіналу і тексту перекладу. Редактор несе відповідальність за якість перекладу, за зміст і стилістичну відповідність тексту перекладу тексту оригіналу. Редагування відбувається відповідно до вимог та
інструкцій, що діють у даній організації.
Можна виділити такі аспекти редагування:
а) смисловий. Взагалі відповідальність за смисловий аспект перекладу несе перекладач, але редактор повинен мати певні знання у тій галузі, до якої належить текст, який він редагує. Необхідно також враховувати можливість появи смислових помилок внаслідок інших видів редагування, наприклад, жанрово-стилістичного або термінологічного;
б) жанрово-стилістичний. Редактор має знати стилістичні вимоги до різних жанрів та враховувати, що можуть існувати різні жанрові і стилістичні норми тексту у мові оригіналу і мові перекладу.
Якщо такі розбіжності існують, текст перекладу має бути адаптований. Наприклад, в англійській мові в науковому стилі частіше вживаються розмовні елементи на лексичному та фразеологічному рівні. У громадсько-політичних текстах (новини) тексти є також менш формалізованими (менше штампів, кліше, «канцеляризмів»);
в) лексичний. Якщо мова йде не про художній переклад, редагування на цьому рівні стосується переважно вживання термінів, образної і необразної термінології, кліше, розмовних лексичних елементів.
Необхідно також уникати надмірного вживання
іншомовних слів. Тут діє така закономірність: якщо іншомовне слово не є терміном та існує відповідник у фонді рідної мови, його вживання треба уникати. Надмірне застосування перекладачем транс кодування може бути ознакою непрофесіоналізму, призводити до створення

50
псевдонаукового ефекту та ускладнювати розуміння тексту реципієнтом.
Розглянемо детальніше деякі категорії слів, що найчастіше виступають об’єктом уваги редакторів.
а) найбільш важливою умовою нормативності мовлення є
правильний вибір слів. Вибір слова залежить насамперед від його значення, оскільки у значенні відображено зв'язок між означуваним
(дійсність) і позначуваним (слово). Знання значення слова – необхідна умова його правильного вживання. Наприклад, слова глядач,
відвідувач, слухач збігаються у значенні публіка, але розрізняються метою, заради якої публіка збирається: глядач – на видовищні вистави
; відвідувач – на виставку і в громадські місця (бібліотека ); слухач –
на концерт, лекцію.
Значення слів подано в тлумачних словниках. Для розрізнення слів і їх значень використовуються також словники синонімів, омонімів, антонімів, паронімів.
Для вибору слова повинні бути враховані всі три його складові:
- що позначає слово (його значення);
- для якої комунікативної ситуації воно призначене (його стильова належність);
- чи передає воно ставлення до висловлюваного і яке це ставлення (його експресивність, оцінність).
Неврахування хоча б однієї з цих складових призводить до помилок у виборі слів.
Лінгвістичні помилки пов'язані з нерозрізненням позначуваних слів, що перебувають в певних смислових відношеннях. Це переважно синоніми і пароніми:
а) нерозрізнення синонімів, близьких або схожих за значенням слів, призводить до помилок у вживанні:
- слова роль і функція в значенні «робота, сфера діяльності» синонімічні, але генетично вони пов'язані з різними позначеннями:
роль – зі сферою театру і кіно, а функція - з логікою. Звідси і встановилася лексична сполучуваність: роль грає (грають), а функція виконується ( виконують ); у значенні міра впливу, ступінь участі слово роль синонімічне слову значення в смислі важливість. Але сполучуваність у них різна: грає роль, але має значення ;
- слова хоробрий і сміливий – синоніми, але хоробрий пов'язано із зовнішнім проявом названої якості, а сміливий – як із зовнішнім, так і внутрішнім, тому думка, рішення, ідея можуть бути тільки сміливими,

51
але не хоробрими; в) збігаються у значенні «речовий доказ якого- небудь успіху»
- слова трофей і приз, але мають різну лексичну сполучуваність:
трофей захоплюють, приз отримують, завойовують; в прикладі: У
змаганні за почесний трофей взяло участь десять команд потрібно виправити: за почесний приз;
- слова хмарочос і висотка (висотна будівля) синонімічні, але хмарочос співвідноситься з США, а висотка – з нашою країною; словосполучення висотні будівлі Нью- Йорка є лінгвістичної помилкою.
Інший приклад стосується найбільш поширеного в сучасних текстах вислову на позначення результативності – у результаті.
Вважається, що його варто вживати лише там, де йдеться саме про поняття результативності, в інших випадках можна використати інші члени синонімічного ряду: внаслідок,
у підсумку, нарешті, зрештою. До слова правильний можна дібрати синоніми правдивий, певний, справедливий, слушний, а от слово вірний годиться для словосполучень вірний друг, вірна любов. Слово
наступний уживається лише з конкретними поняттями (наступний
день, тиждень), дальший – тільки з абстрактними (дальша робота).
Слова зупинятися і спинятися – теж синоніми, проте якщо перше з них вживається і в прямому, і в переносному значенні, то друге – тільки в переносному (затримуватися на чомусь для
характеристики, обговорення; утримуватися від якихось дій), тому вираз зупинимося на проблемі... – неправильний (треба: спинимося на
проблемі...). Те саме – у парі слів запитання і питання: перше можна використати і в прямому, і в переносному значенні, друге – тільки в переносному (проблема, справа);
б) плеоназм (смислова надмірність) виникає в тому випадку, коли значення якого-небудь слова дублюється словами, з якими воно поєднується. Широко відомі такі помилкові поєднання, як
хронометраж часу (замість: хронометраж), вільна вакансія (замість:
вакансія), пам'ятний сувенір (замість: сувенір), повний аншлаг
(замість: аншлаг ), опорний плацдарм (замість: плацдарм) ,
апробування і схвалення методу (замість: апробування методу),
вперше дебютував (замість: дебютував або вперше виступив ), в
травні місяці (замість: у травні), п'ять гривень грошей (замість: п'ять
гривень), берегти кожну хвилину часу (замість: кожну хвилину);

52
в) тавтологія, на відміну від плеоназму, де повторюються смисли, а не слова, є повторенням в межах речення одного і того ж слова, споріднених слів, омонімів. Якщо плеоназм – це прихована надмірність, то тавтологія – відкрита, очевидна. Так, потребують виправлення речення: Поряд з досягненнями був відзначений ряд
недоліків (замість: ... були відзначені і недоліки);
г) серед труднощів відтворення фразеологізмів – пошук і віднайдення найкращих і найточніших відповідників. Для цього потрібні глибокі знання народнох мови, численних прислів‘їв і приказок, крилатих виразів, біблійних цитат і образів, античної старовини, тобто великого за обсягом масиву джерел накопичення фразеологізмів. Неоціненну послугу тут можуть надавати словники, довідково-енциклопедичні матеріали.
Проблеми й труднощі для перекладача можуть становити переважно ідіоми так званого чистого вигляду, до яких варто віднести категорію словосполучень, що мають характер звороту, притаманний лише певній мові, і дослівно відтворений іншою мовою бути не може. Під час перекладі вони потребують такого відповідника, який би в українському тексті зафіксував той самий необхідний стильовий наголос, своєрідний відтінок точності й влучності висловлювання.
Проілюструвати це можна на прикладі окремих ідіом з російської мови: и на старуху бывает проруха (кінь на чотирьох та й
то спотикається), легок на помине (про вовка помовка, а він і
тут),куда не шло (де наше не пропадало). Навіть ця невелика група фразеологізмів свідчить, що вони мають чітко окреслену національну мовну ознаку, оскільки ввійшли в літературну мову з народного, переважно побутового вжитку.
Для досягнення максимальної адекватності під час перекладу фразеологізмів перекладач повинен уміти користуватися різними
«видами перекладу»:
- еквівалент, тобто наявний в мові перекладу адекватний фразеологічний зворот, що збігається зі зворотом мови оригіналу за змістом, і за образною основою;
- аналог, тобто такий стійкий зворот, що за значенням адекватний мові перекладу, але за образною основою відрізняється від нього повністю або частково;

53
- описовий переклад, тобто переклад шляхом передачі змісту звороту вільним словосполученням, застосовується тоді, коли в мові перекладу відсутні еквіваленти й аналоги;
- антонімічний переклад, тобто передача негативного значення за допомогою стверджувальної конструкції або навпаки;
- калькування застосовується в тому разі, коли перекладач хоче виділити образну основу фразеологізму або коли німецький зворот не може бути перекладений за допомогою інших видів перекладу;
- комбінованим перекладом послуговуються тоді, коли аналог у мові перкладу не повністю передає значення фразеологізму у мові оригіналу або ж має інший специфічний колорит місця й часу; подається калькований переклад, а потім іде описовий переклад та аналог у мові перкладу для порівняння.
Фразеологічні одиниці широко використовуються в літературі всіх стилів, грамотний перекладач не повинен допускати неточностей у перекладі того або іншого фразеологізму. Без знання фразеології неможливо оцінити яскравість і виразність мовлення, зрозуміти жарт, гру слів, а іноді просто й зміст усього висловлювання.
Редакторові нерідко доводиться мати справу з явною поспішністю перекладача при доборі відповідника. Подібна практика може не лише стати причиною смислової неточності, а й суттєво вплинути на динаміку розвитку дії, текстову млявість, чи, навпаки, емоційну прискореність сюжету.
Слова іншомовного походження
Інколи бажання авторів додати своєму твору науковості призводить до того, що іншомовні слова вживаються там, де краще було б використати власні, українські – і змістові це не завадило б, і сприймати текст було б легше.
Мовознавці радять: іншомовні слова варто вживати тоді, коли вони
є термінами; загальновживані запозичення доцільно використовувати тільки тоді, коли в українській мові немає власних слів, щоб передати певне значення (а таке трапляється дуже рідко): апелювати – звертатися домінувати – переважати превалювати – переважати екстраординарний – особливий лімітувати – обмежувати локальний – місцевий

54
прерогатива – перевага пролонгувати – продовжувати, продовжити репродукувати – відтворювати, відтворити прогресувати – зростати, збільшуватися, покращуватися, вдосконалюватися прецизійний – точний провізорно – попередньо
До речі, незнання значення іншомовних слів призводить до так званих плеоназмів (так мовознавці називають надлишкове повторення змісту в двох сусідніх словах,наприклад: дублювати двічі – слово
дублювати має значення
‘повторювати двічі’, тому вживання прислівника ‘двічі’ тут зайве):
Терміни
У науково-технічних текстах є слова двох типів: терміни і звичайні, загальновживані, слова. За своєю сутністю вони різні: терміни в усіх мовах означають те саме (коло – воно, як кажуть, повсюди коло, якою б мовою не передавалося це поняття).
Загальновживані слова в кожній мові мають свій неповторний набір значень (наприклад, для англійця circumference – це і коло, і
периферія, а, скажімо, parole – не тільки пароль, а ще й слово честі,
обіцянка).
Саме тому перекласти термін з однієї мови на іншу – неважко; це, власне, питання форми, а не змісту. Загальновживані слова так просто не передати. Як відомо, термінологія становить основу науки, а тому стандартизація науково-технічної термінології здійснюється у наш час на державному рівні: працюють термінологічні комітети, комісії й лабораторії, зокрема Комітет наукової термінології НАН
України; Технічний комітет стандартизації науково- технічної термінології, створений на базі Інституту української мови,
Київського політехнічного інституту, Львівського політехнічного
інституту,
Українського
НДІ стандартизації, сертифікації та
інформатики;
Видавничо-термінологічна комісія
Львівського політехнічного інституту тощо.
Українська науково-технічна
інтелігенція багато років користувалася російською мовою, що призводить тепер до нечіткого розрізнення російських і українських слів і їхніх частин (морфем).
Проблема, пов’язана зі значенням і будовою термінів, виникла через близьку спорідненість мов: велика кількість спільних за походженням

55
українських і російських морфем зазнала певних семантичних змін, які не завжди відчуваються тими, хто вільно володіє обома мовами; даються взнаки й міжмовні асоціації, що виникають на рівні морфем, а також незнання словотворчих особливостей української мови. Для вирішення таких проблем передусім треба подивитися в словник. Але, на жаль, наші словники ще недосконалі: подаючи кілька варіантів перекладу терміна, вони не підказують, якому з них у кожному конкретному випадку віддати перевагу. А тому варто хоч трохи орієнтуватися в основних словотворчих засадах української мови в цілому і в термінології зокрема.
Віддієслівні іменники – це, як зрозуміло вже з назви, іменники, утворені від дієслів, наприклад: будова
– від будувати, втрамбовування – від втрамбовувати, всмоктування – від всмоктувати тощо. Від одного дієслова можна утворити кілька іменників, і всі вони означатимуть приблизно одне й те саме, але все-таки матимуть різні відтінки у значенні. Розгляньмо для прикладу російські іменники, утворені від дієслова устанавливать /
установить і порівняймо їх з українськими:
установка – установка;
установление -установлення; устанавливание – установлювання.
Бачимо, що словотворчі закони дозволяють утворити три слова в російській мові й три – в українській. Важкість полягає в тому, що наведені слова вживаються в обох мовах неоднаково: росіяни використовують одне слово – установка – і на позначення механізму, пристрою, і на позначення процесу (дії). От і виходить, що вони кажуть: дождевальная установка, пескоструйная установка – і разом з тим: способ установки заготовки, переустановка заготовок.
В українській мові традиція інша: якщо треба утворити віддієслівний іменник на позначення процесу, використовують спеціальні суфікси -енн-, -анн-, -інн-. Ці суфікси і передають значення процесуальності. Суфікс -к- традиційно вживається на позначення предметів (пор.: прочуханка, чортопхайка, знахідка, сівалка,
саджалка, довідка, блискавка, защібка тощо).
Тому відповідники повинні бути такі: дождевальная установка -
дощувальна
установка;
пескоструйная
установка-
піскосійна
установка; способ установки заготовки - спосіб установлювання
заготовки.
Виникає кілька запитань. Запитання перше: чи не можуть слова
із суфіксом -к- все-таки позначати процеси? Можуть. Наприклад,

56
слово розробка вживається і в значенні опредмеченої дії (розробка
методів), і в значенні предмета (технологічні розробки). Однак це стосується лише слів, які настільки адаптувалися в українській мові, що навіть не мають власне українських відповідників – ніхто ж не каже: розробляння, розроблювання методів. Таких слів, до речі, небагато: огранка, перевірка, підготовка, прогулянка і под.
Наведені слова НЕ Є взірцем. Навпаки, використання суфікса -к- для утворення віддієслівних іменників призводить до виникнення явних русизмів:
оснастка
–
оснащення;
переналадка
–
переналагодження; трамбівка – трамбування; водоочистка -
водоочищення; підрізка - підрізання; перевозка – перевезення; випарка
– випарювання.
Отже, коли вам доведеться вибирати термін із кількох, запропонованих словником, керуйтеся таким правилом:
1   2   3   4   5   6   7   8

скачати