Правка-вичитування
Вона є самостійним видом редакторської роботи. Її слід відрізняти від коректорської вичитування, якою закінчується підготовка оригіналу до здачі в набір.
Завдання коректора - виправити допущені помилки, уніфікувати позначення та скорочення, привести в єдину систему всі посилання і виноски і т.д.
Правка-вичитування застосовується при підготовці до випуску перевидань, а також документальних матеріалів різного характеру.
Цьому виду редагування піддаються: офіційні матеріали, твори письменників-класиків, видання історичних документів.
Правка-скорочення
Застосовується, коли з тих чи інших причин необхідно зменшити обсяг тексту, однак без шкоди для його змісту.
Скороченню піддаються такі тексти, в яких є довготами, непотрібні повтори, однотипні факти, дрібні подробиці.
31
Іноді редактору буває необхідно викласти матеріал на строго встановленому числі аркушів, рядків або знаків (наприклад, в енциклопедіях, довідниках, періодичних виданнях). Редактор повинен залишити тільки саме основне, скоротивши все другорядне.
В скороченому вигляді можуть видаватися твори класиків літератури, що вивчаються в середній школі, а також хрестоматії.
Виробляти правку-скорочення може і сам автор.
Правка-обробка
-- таке виправлення рукопису, що дозволяє вважати її видавничим оригіналом, вже готовим до друку.
При виправлення-обробці використовується весь комплекс операцій: уточнюються фактичні дані, виправляються композиційні недоліки, усуваються логічні неузгодженості і удосконалюється мовна сторона твору (усуваються всі лексичні та стилістичні недоліки). Всі серйозні зміни, що вносяться до тексту редактором, необхідно узгодити з автором. В іншому випадку, літсотруднік обробляє матеріал самостійно, намагаючись зберегти авторський стиль (стиль), виправляючи тільки те, що суперечить нормам мови і спотворює думку.
Правка-переробка
Застосовується при підготовці до друку рукописів тих авторів, які слабо володіють літературною мовою. Правка-переробка широко використовується в редакціях газет, особливо у відділах листів, так як матеріали, що надсилаються читачами, за різними причин буває важко до друку в тому вигляді, в якому вони надійшли.
Різновидом правки-переробки є так звана "літературний запис".
Це запис розповіді бувалого людини про своє життя, роботу, успіхи.
На основі цих оповідань літератор-редактор в співдружності з автором-оповідачем створює літературний твір. Або літературні працівники самі підбирають літературний матеріал і пишуть необхідну частину тексту, який узгоджується з цією особою. Якщо під таким матеріалом підписується не працівник газети, а особа, завізовані текст, то це називається "заавторством". "Заавторство" виражається не тільки в тому, що на підставі письмових матеріалів або усного розповіді статтю пише журналіст, а підписує її інша особа, але й у тому, що він включає в неї свій погляд на речі, видає свою думку за авторське, тобто за думку того, хто підписав статтю.
Вичитування
32
-- редакційно-технічна обробка всіх текстів видавничого оригіналу при підготовці його до виробництва, в процесі якої усувають орфографічні і пунктуаційні помилки, встановлюють однакове написання скорочень, назв та інших елементів тексту, перевіряють систему виділень, посилань, правильність нумерації, звертають увагу редактора на непомічені їм смислові, фактичні, стилістичні помилки. Вичитування зазвичай здійснює коректор- вичітчік або літературний редактор.
Коректура -- сукупність коректурних виправлень і сам процес виправлення помилок і усунення технічних недоліків у коректурний відбиток набору та друкованої формі, що включає читання коректурних відбитків і коректурних правку. Основні завдання коректора: а) усунення помилок складача, що спотворюють оригінал
(пропуски, перестановки букв, складів, розділових знаків і т.д.); б) усунення помилок, непомічених в оригіналі;
Коректурні знаки – це система графічних символів, які використовують для зазначення місця та характеру виправлення помилок в тексті.
Коректурні знаки поділяють на п’ять груп:
І група – знаки заміни, усунення та вставок;
ІІ група – знаки перестановки друкованих знаків;
ІІІ група – знаки зміни проміжків;
IV група– знаки абзацу;
V група– знаки виправлення технічних дефектів набору. в) документ, який подають до друку, пишуть розбірливим
почерком; г) всі коректурні знаки й виправлення чітко пишуть чорними,
синіми або фіолетовими чорнилами, але не олівцем. Пояснення до виправлень оформлюють на полях;
ґ) якщо вставка велика за обсягом, то текст вставки не вписують, а роблять посилання на номер вставки та номер
сторінки оригіналу;
д)секретар (оператор машинного набору) повинен знати
основні коректурні знаки і вміти ними користуватися під час набору тексту з коректурною правкою.
33
ЛЕКЦІЯ 3
НОРМАТИВНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ
Загальна теорія перекладу розкриває поняття перекладацької норми, на основі якої робиться оцінка якості перекладу. Лінгвістика перекладу включає як теоретичні (дескриптивні), так і нормативні
(прескриптивні) розділи. Теоретичні розділи лінгвістики перекладу
(тобто лінгвістична теорія перекладу) досліджують переклад як засіб міжмовної комунікації, як явище, що об'єктивно спостерігається, яке можна описувати і пояснювати. У нормативних розділах лінгвістики перекладу на основі теоретичного вивчення перекладу формулюються практичні рекомендації, спрямовані на оптимізацію перекладацького процесу, полегшення і підвищення якості праці перекладача, розробку методів оцінки перекладів
і методики навчання майбутніх перекладачів. Для свідомого і правильного виконання своїх функцій перекладач має чітко уявляти собі мету своєї діяльності і шляхи досягнення цієї мети. Таке розуміння ґрунтується на глибокому знайомстві з основами теорії перекладу, як загальної, так і спеціальних і окремих, стосовно тієї галузі й комбінації мов, з якими має справу перекладач.
Воно припускає знання системи відповідностей між цими мовами, прийомів і методів перекладу, уміння вибрати необхідні відповідності й застосувати найбільш ефективний прийом перекладу відповідно до умов конкретного контексту, врахування прагматичних чинників, що впливають на хід і результат перекладацького процесу. Для забезпечення високої якості перекладу перекладач повинний уміти зіставляти текст перекладу з оригіналом, оцінювати і класифікувати можливі помилки, вносити необхідні корективи. Оцінкою якості перекладу, виявленням і класифікацією помилок займається і велика кількість людей, які аналізують результати перекладацької праці: редактори, критики, замовники, викладачі перекладу тощо. Практичні рекомендації перекладачу й оцінка перекладу взаємозалежні і взаємообумовлені.
Якщо перекладач має виконувати якісь вимоги, то оцінка результатів його роботи визначається тим, наскільки повно й успішно він виконав ці вимоги. Як сам перекладач, так і інші люди, що оцінюють якість перекладу, виходять із посилки, що правильний переклад має відповідати певним вимогам. Сукупність вимог, що висуваються до якості перекладу, називається нормою перекладу.
34
Як відомо, будь-яке повідомлення можна передати безконечною кількістю способів. При цьому їх будують, використовуючи певні параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль тощо). Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно має строго визначену одну чи кілька можливих варіантів норми, тобто особливості сприйняття реципієнта також накладають на повідомлення обмеження. Таким чином, внаслідок названих обмежень з усієї безконечної множини варіантів залишають лише якусь мінімальну їх кількість. Ця мінімальна кількість повідомлень є оптимальною. Такі оптимальні варіанти повідомлень вважають нормативними і з них виділяють самі норми. Тобто, норма – це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури.
Структура норм. Ще зовсім недавно вважали, що завдання науки – описувати лише те, що є, а не те, що повинно бути. Проте після створення апарату деонтичної логіки та логіки норм така ситуація змінилася. Норми стали рівноправними об'єктами науки. Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру, в яку входить:
- агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство,
Національна
Академія
Наук,
Книжкова палата,
Держстандарт, дослідники редагування тощо);
- адресат норми (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, конструктор, художник);
- зміст норми (дія, яку повинні або не повинні виконати; наприклад, повинні чи не повинні виправити текст);
- характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов'язують подавати вихідні відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);
- умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія; наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній та правосторонній контекст – наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменника словах);
- санкції (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, через неправильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти Повідомлення, або воно
35
може бути для них нецікавим).
Якість перекладу визначається ступенем його відповідності перекладацької норми й характером мимовільних чи свідомих відхилень від цієї норми. Нормативні вимоги формулюються у вигляді принципів або правил перекладу. Нормативні положення можуть бути загальними або частковими, охоплювати окремі, часткові випадки або відноситися до певного типу перекладів або до перекладу взагалі.
Вони можуть формулюватися у вигляді єдиного правила або супроводжуватися вказівками на умови, за яких це правило застосоване, або на більше чи менше число випадків його незастосовності (винятків із правил). У кожнім випадку нормативні рекомендації поширюються на певне окреслене коло явищ. Результати процесу перекладу (якість перекладу) обумовлюються ступенем значеннєвої близькості перекладу до оригіналу, жанрово- стилістичною належністю текстів оригіналу
і перекладу, прагматичними чинниками, що впливають на вибір варіанта перекладу. Усі ці аспекти перекладу носять безпосередньо нормативний характер, визначають стратегію перекладача і критерії оцінки його праці. Поняття норми перекладу включає вимогу нормативного використання перекладачем мови перекладу, а також необхідність відповідності результатів перекладацького процесу загальноприйнятих поглядів на цілі й завдання перекладацької діяльності, якими керуються перекладачі в окремий історичний період. Норма перекладу складається в результаті взаємодії п'яти різних видів нормативних вимог: норми еквівалентності перекладу; жанрово-стилістичної норми перекладу; норми перекладацької мови; прагматичної норми перекладу; конвенціональної норми перекладу.
Еквівалентність змісту оригіналу і перекладу виступає як основа
їхньої комунікативної рівноцінності, передбачувана наявність якої робить цей текст перекладом. Норма еквівалентності перекладу не є незмінним параметром. Вона означає необхідність якнайбільшої спільності змісту оригіналу і перекладу, але лише в межах, сумісних з
іншими нормативними вимогами, що забезпечують адекватність перекладу. У кожному конкретному випадку тип еквівалентності визначається як співвідношенням одиниць вихідної мови і мови перекладу, так і переліком прагматичних чинників, що впливають на акт перекладу. Порушення норми еквівалентності може бути абсолютним, коли переклад визнається нееквівалентним, не передає
36
зміст оригіналу хоча б на найнижчому рівні, чи відносним, якщо встановлено, що інші нормативні вимоги могли бути виконані й на більш високому рівні еквівалентності, ніж той, який був реально досягнутий у перекладі. У першому випадку переклад повинний бути визнаний незадовільним, а в другому – може вважатися цілком прийнятним у тому випадку, якщо максимально можлива значеннєва близькість не обов'язкова для успішної міжмовної комунікації.
Крім норм, прийнятих суспільством за оптимальні, у нормативну базу можуть входити й неоптимальні індивідуальні
норми.
Для мінімізації виправлення помилок на початку процесу перекладу редакторові доцільно разом з перекладачем здійснити передредагування оригіналу. Тут під передредагуванням ми розуміємо визначення жанру повідомлення, його стилю, відбору типових методів перекладу лінгвістичних одиниць, визначення тих фрагментів оригіналу (розділів, підрозділів), які підлягатимуть перекладу (решта
— залишаться за межами перекладу), особливостей видавничого оформлення та поліграфічного виконання майбутнього перекладу тощо. Передредагування перекладу дає редакторові змогу разом з перекладачем сформулювати принципи перекладу, які варто фіксувати письмово. Для усіх видів повідомлень переклад має бути виконаний максимально точно, а у разі неможливості дотримання точності через відсутність потрібних лінгвістичних засобів у мові перекладу — максимально адекватно.
Лінгвістичні норми. Більшість цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації; менша частина зафіксована в довідниках
і підручниках з морфології,синтаксису та стилістики. Для ефективного редагування редакторові необхідно досконало володіти методами лінгвістичного аналізу. За наявності в тексті оригіналу лінгвістичних помилок
(звичайних спотворень, не виявлених під час коректури оригіналу), редактор має усувати їх з тексту перекладу, якщо перекладач їх там залишив.У цій ситуації коментарі щодо виправлення таких помилок можна вважати зайвими.
Прикладом може бути помилка в назві населеного пункту (в оригіналі
Londn замість London); перекладач не повинен перекладати на зразок
Лондн (правильно Лондон). Основою для таких виправлень мають слугувати сучасні орфографічні словники.
37
Текст перекладу потрібно оформити згідно з лінгвістичними нормами мови перекладу.Часто типовою помилкою є збереження у перекладі в реченнях порядку слів із тексту оригіналу, хоча він у цих двох мовах може суттєво відрізнятися. Причина полягає в тому, що малодосвідчені перекладачі, звертаючи основну увагу на аналіз семантики оригіналу, іноді забувають про цю відмінність і залишають порядок слів таким, як у мові оригіналу.
У випадку невдалого перекладу реалій, фразеологізмів, власних
імен, звертань, звуконаслідувань, вигуків, відхилень від літературної мови (діалектів, просторіч, жаргонів, ламаної мови), іншомовних вкраплень, термінів, каламбурів, скорочень тощо редактор повинен пропонувати перекладачеві використати інші методи перекладу, описані в літературі з перекладознавства.
Зрозуміло, що для пошуку вдалих варіантів перекладу редактор має використовувати найновіші нормативні лінгвістичні бази даних — словники (тлумачний, синонімів, фразеологізмів, фразеологічних синонімів, антонімів, іншомовних слів, імен людей, епітетів , прислів'їв і приказок, термінів тощо).
Редактор перекладів має детально знати типові методи перекладу тих лінгвістичних одиниць, які викликають труднощі під час перекладу. Тому вкрай потрібним для нього є дослідження й формулювання в перекладознавстві типових, уніфікованих методів перекладу.
Жанрово-стилістичну норму перекладу можна визначити як вимогу відповідності перекладу до домінантної функції і стилістичних особливостей того типу тексту, до якого належить переклад. Вибір такого типу визначається характером оригіналу, а стилістичні вимоги, яким має відповідати переклад – це нормативні правила, що характеризують тексти аналогічного типу в мові перекладу. Жанрово- стилістична норма багато в чому визначає як необхідний рівень еквівалентності, так і домінантну функцію, забезпечення якої складає основне завдання перекладача і головний критерій оцінки якості його роботи. Варто підкреслити, що подібно до того, як норми мови можуть встановлюватися лише з урахуванням її стилістичної і соціолінгвістичної диференціації, так і нормативні вимоги до якості перекладу мають сенс лише стосовно певного типу текстів і певних умов перекладацької діяльності. Було б принципово неправильним
38
користатися однаковими критеріями для оцінки перекладу бульварного роману і наукового твору, перекладу оперного лібрето і патентного свідчення. Практично критика перекладів, головним чином, ґрунтується на інтуїтивному уявленні про жанрово- стилістичну норму. Переклад художнього твору оцінюється за його літературною цінністю, технічний переклад – за термінологічною правильністю, що забезпечує розуміння суті справи і можливість використання тексту перекладу в технічній практиці, переклад реклами – за її дієвістю і т. ін. Текст перекладу – це мовний твір мовою перекладу, і для нього обов'язкові правила норми й узусу цієї мови. Однак ці правила неоднакові для усіх випадків функціонування мови. Вони варіюються як у різних функціональних стилях, так і в залежності від різновиду загальнолітературної мови. Серед останніх звичайно розрізняють розмовну мову (неформального спілкування) і мову художньої літератури.
У лінгвістичній літературі висловлювалася думка, що особливий різновид мови складає і мова науки. Вторинність перекладних текстів, їхня орієнтованість на
іншомовний оригінал виділяє такі тексти серед інших мовних творів тією ж мовою. Сукупність перекладних текстів будь-якої мови складає особливий різновид цієї мови, що перетинає його функціональні стилі й інші різновиди. Орієнтованість на оригінал неминуче модифікує характер використання мовних засобів, приводить до «розхитування»
(іншими словами, до розвитку) мовної норми й особливо узусу.
Контакт двох мов у процесі перекладу неминуче веде до більш широкого використання аналогічних форм, до відносного уподібнення мовних засобів. Багато слів, словосполучень, способів опису ситуації виявляються спочатку характерними для мови перекладів, і лише потім частково проникають і в мову оригінальних творів або стають в ньому настільки ж узуальними.
Таким чином, норму перекладацької мови
1 2 3 4 5 6 7 8