можна визначити як вимогу дотримувати правил і норм узусу вихідної мови з урахуванням узуальних особливостей перекладних текстів цією мовою. Ці особливості реалізуються перекладачами
інтуїтивно в
їхній практичній діяльності.
Прагматичну норму перекладу можна визначити як вимогу забезпечення прагматичної цінності перекладу. Вона не є нормою у повному сенсі цього слова, тому що прагматичне надзавдання перекладацького акту може бути індивідуальним і не властивим
39
перекладу взагалі. Однак модифікація результатів процесу перекладу в прагматичних цілях – досить розповсюджене явище, без урахування якого неможлива нормативна оцінка перекладів. Прагнення виконати конкретне прагматичне завдання – це свого роду суперфункція, що підкоряє всі інші аспекти перекладацької норми. Вирішуючи його, перекладач може відмовитися від максимально можливої еквівалентності, перекласти оригінал лише частково, змінити при перекладі жанрову належність тексту, відтворити якісь формальні особливості перекладу, порушуючи норму або узус мови перекладу тощо. Прагматичні умови перекладацького акту можуть вимагати повної або часткової відмови від дотримання норм перекладу, можуть замінити фактично переклад переказом, рефератом чи будь-яким
іншим видом передачі змісту оригіналу, що не претендує на його всебічну репрезентацію. Варто враховувати, що в мовному колективі на певному історичному етапі можуть існувати суворо визначені погляди на цілі і завдання перекладу і шляхи досягнення цих цілей. В окремі періоди історії перекладу почергово панували вимоги буквального відтворення оригіналу, «поліпшення» оригіналу при перекладі, «вільного» (стосовно оригіналу) перекладу тексту, що визнавався принципово неперекладним тощо.
В наш час конвенціональну норму перекладу можна визначити як вимогу максимальної близькості перекладу до оригіналу, його здатність повноцінно заміняти оригінал як у цілому, так і в деталях, виконуючи завдання, заради яких переклад здійснюється. Практично ця вимога реалізується шляхом виконання всіх чи деяких із зазначених аспектів перекладацької норми. У практичному плані між різними аспектами норми перекладу існує певна ієрархія. Перекладач і ті, хто користується перекладом, насамперед звертають увагу на прагматичну цінність перекладу, на успішність рішення прагматичної надзавдання, якщо подібне завдання було поставлене. Існування прагматичного надзавдання – явище не настільки поширене, і в багатьох випадках вимоги прагматичної норми задовольняються шляхом забезпечення досить високого рівня еквівалентності перекладу.
Що стосується норми перекладацької мови, то оцінка виконання
її вимог багато в чому визначається жанрово-стилістичною належністю тексту перекладу і передбачається, що перекладач у досконалості володіє тим типом мови, що характерна для сфери його
40
діяльності. У багатьох професійних перекладачів, що спеціалізуються на перекладах матеріалів якогось типу, жанрово-стилістична норма також виявляється заданою для більшості виконуваних перекладів і не вимагає щораз заново аналізувати стилістичні особливості оригіналу.
Конвенціональна норма перекладу залишається незмінною протягом тривалого періоду часу і визначає загальний підхід перекладача до своєї роботи, ступінь його прагнення до досягнення максимальної еквівалентності. І нарешті, норма еквівалентності являє собою кінцеву нормативну вимогу, що має виконуватися за умови дотримання всіх
інших аспектів перекладацької норми. Безсумнівно, повнота передачі змісту оригіналу в перекладі є найважливішою характеристикою міжмовної комунікації, норма еквівалентності
– це власне перекладацька нормативна вимога до перекладу. Вона цілком визначається лінгвістичними факторами, і ступінь її дотримання може бути встановлений з максимальною об'єктивністю. Еквівалентність перекладу оригіналу є й найбільш об'єктивним критерієм для характеристики результатів діяльності перекладача. Як наслідок, саме цей критерій широко використовується і при редагуванні професійних перекладів, і в процесі навчання майбутніх перекладачів.
Таким чином, дотримання всіх нормативних правил, крім норми еквівалентності, носить більш загальний характер і є чимось природнім, а ступінь вірності оригіналу виявляється тією змінною величиною, що найбільшою мірою визначає рівень професійної кваліфікації перекладача й оцінку якості кожного окремого перекладу.
ЛЕКЦІЯ 4
ОДИНИЦЯ ПЕРЕКЛАДУ.
ПРОБЛЕМА ОЦІНКИ ЯКОСТІ ПЕРЕКЛАДУ.
МОВНА ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ ЯК ПРОБЛЕМА
РЕДАГУВАННЯ ПЕРЕКЛАДІВ
Безпосередньо пов'язане з оцінкою якості перекладу визначення одиниці перекладу як мінімальної мовної одиниці тексту оригіналу, що перекладається як єдине ціле, у тому сенсі, що їй може бути підшукана відповідність у тексті перекладу, але не можна знайти в перекладі одиниць мови перекладу, що відтворюють значення складових частин даної одиниці, якщо такі в ній існують. Інакше кажучи, такі одиниці мають у мові перекладу відповідності, але їхні частини, взяті по окремості, неперекладні, тобто в тексті перекладу їм
41
окремих відповідностей встановити не можна, навіть якщо у вихідній мові ці частини мають своє власне відносно самостійне значення.
Виділення таких одиниць безпосередньо пов'язане з якістю перекладу та редагуванням перекладів, оскільки спроба перекладача перекласти окремі елементи, що входять до більш великого цілого з єдиним значенням, порушує еквівалентність перекладу. Оскільки, як відомо, перекладацькі відповідності можна знайти стосовно одиниць будь-якого рівня мовної системи, одиниці перекладу цього типу також можуть класифікуватися за їхньою належністю до певного рівня мови.
Вибір перекладацьких відповідностей має здійснюватися на рівні тих одиниць вихідної мови, що становлять окремі одиниці перекладу і повинні перекладатися як
єдине ціле. При порушенні цієї вимоги переклад виявляється нееквівалентним.
Звідси випливає, що еквівалентним перекладом є переклад, здійснений на рівні одиниць перекладу оригіналу в зазначеному змісті, тобто такий переклад, в якому за допомогою відповідностей передані саме ті й тільки ті одиниці вихідної мови різних рівнів, чиї значення повинні відтворюватися в перекладі як єдине ціле. Це припускає уміння перекладача виділяти в тексті перекладу одиниці вихідної мови, що виступають як одиниці перекладу. За такого підходу буквальним перекладом буде переклад, здійснений на більш низькому рівні мовної ієрархії, ніж той, до якого належить певна одиниця перекладу в оригіналі.
Якщо англійське словосполучення is а member у реченні The
terrestrial globe is а member of the solar system перекласти як є членом, то такий переклад буде буквальним, тому що для правильної передачі значення цього словосполучення при дотриманні лексичних норм української мови потрібно як одиницю перекладу обрати не слово, а словосполучення, тобто знайти відповідність на більш високому рівні
– входити до. У той же час інша частина цього речення може бути перекладена на рівні слова: Земна куля входить досонячної системи.
Точно так само, якщо англійське речення Keep off the grass!
перекласти як Тримайтеся геть від трави, то переклад буде буквальним, тому що він виконаний на рівні слів, у той час як для правильної передачі змісту при дотриманні норм української мови тут необхідний переклад на рівні речення:По газонах не ходити.
42
Як указувалося, при буквальному перекладі або спотворюється
інформація, що міститься в оригіналі, або порушуються норми мови перекладу, або має місце і те й інше. Буквальний переклад за визначенням нееквівалентний, окремі елементи буквалізму в еквівалентних у цілому перекладах зустрічаються на практиці досить часто, але повинні розглядатися як перекладацькі помилки.
Одиниця перекладу може визначатися як мінімальна одиниця тексту, що виступає в процесі перекладу як самостійний об'єкт. Якщо перекладний текст являє собою більш-менш довгий ряд повідомлень, його переклад не може бути здійснений у виді єдиного акту.
Перекладач поділяє текст оригіналу на які-небудь відрізки і приступає до перекладу чергового тільки після завершення попереднього.
Величина такого відрізка буде неоднаковою для різних мов і видів перекладу, однак у більшості випадків він буде приблизно дорівнювати одному реченню.
Важливе місце в описі процесу перекладу займає проблема оцінки перекладу і вироблення критеріїв оцінювання. Оцінюється результат процесу перекладу, однак така оцінка служить показником кваліфікованості перекладача. Оцінюватися можуть різні аспекти перекладацької діяльності, а саме: а) ступінь еквівалентності перекладу оригіналу. Тут необхідно оцінювати потенційну еквівалентність, що можлива між одиницями вихідної мови та мови перекладу, та реально встановлювану еквівалентність на різних рівнях. Зіставляючи потенційну і реальну еквівалентність можна визначити, яка частина інформації втрачена.
Однак подібне зіставлення не дає реальної уяви про кваліфікацію перекладача, оскільки він навмисне міг іти, по-перше, на зниження еквівалентності на одних рівнях для досягнення її на інших, а по- друге, міг жертвувати еквівалентністю для досягнення більшої адекватності. Теоретично можливе виведення т. зв. «одиниць неточності» чи «одиниць невідповідності», тобто певного роду показників, за допомогою яких можна було б обчислювати втрати
інформації при перекладі для кожної пари мов, проте на практиці ця проблема досі залишається невирішеною; б) ступінь складності задач, розв'язуваних перекладачем. Цей метод оцінки виходить із припущення, що основні труднощі для перекладача в процесі перекладу пов'язані з неможливістю простої
43
підстановки звичайних відповідностей на рівні знаків і, як наслідок, з необхідністю робити структурні зміни на різних рівнях. Кількість і ступінь таких змін є показниками перекладацької творчості й ступеня складності розв'язуваних перекладачем завдань.
Теоретично, проведені перекладачем перетворення можна розбити на групи по ступені складності. Зрозуміло, загальне число і принципи виділення таких груп будуть різні, однак все ж таки така процедура дає можливість об'єктивно зіставляти кілька перекладів того самого оригіналу і дає критерії для оцінки уміння даного перекладача переборювати перекладацькі труднощі різного ступеня складності; в) визначення цінності перекладу. Це найбільш складний критерій оцінки.
Цінність перекладу визначається в залежності від того, наскільки повно він реалізує ті задачі, для яких створювався.
Насамперед оцінка результатів перекладу з цього погляду зв'язана з впливом, що робить переклад на рецепторів. Визначення цього впливу являє собою дуже складну проблему, тому що воно залежить від цілого ряду факторів, і в розпорядженні дослідника немає достатньо об'єктивних способів його виміру.
Еквівалентне відтворення оригіналу ще не забезпечує саме по собі рівності впливу оригіналу і перекладу на відповідних рецепторів, оскільки та сама інформація може по- різному сприйматися представниками різних мовних колективів. Крім того, різні групи рецепторів (вікові, соціальні, професійні) у межах одного мовного колективу по-різному можуть сприймати той самий текст. При порівняльному аналізі текстів оригіналу і перекладу можна тільки приблизно оцінювати вплив кожного з них, виходячи з того, що перекладач повинний був орієнтуватися на таку ж групу рецепторів, що й автор.
Як видно з вищевикладеного, опис процесу перекладу ставить перед дослідником цілий ряд складних задач. У цій області перекладознавства багато проблем не тільки не вирішені, але і належним образом не сформульовані.
У мовознавстві проблема інтерференції звичайно розглядається в межах мовних контактів. Під інтерференцією розуміють порушення білінгвом (людиною, яка володіє двома мовами) норм та правил співвідношення двох мов, що контактують. Термін інтерференція –
44
латинського походження, він утворений внаслідок поєднання двох слів: «inter» (поміж) та «ferentis» (той, хто переносить).
Необхідними умовами для появи інтерференції є двомовність або багатомовність та мовний контакт. Інтерференція проявляється у людини, яка виконує переклад з однієї мови на іншу, коли вона намагається компенсувати якісь елементи, явища та функції однієї мови елементами, явищами та функціями іншої, що може призвести до буквалізму, викривлення змісту та різноманітних відхилень від оригіналу, але може також допомогти при перекладі.
До 50-х років інтерференція трактувалася виключно як негативний вплив засвоєних раніше навичок на здобуття нових в умовах двомовності. Багато дослідників і досі поділяють цю точку зору. При перекладі інтерференція призводить до зниження якості перекладу, до буквалізму та в цілому до недостатнього рівня еквівалентності передачі оригінального тексту. Однак наразі
інтерференція розглядається не тільки як негативний, але й як позитивний вплив, що може спостерігатися у сфері вмінь, навичок, знань та навіть пам’яті. Починаючи з 80-х років минулого сторіччя, перекладознавці запропонували розрізняти буквалізми та перекладацькі помилки, що виникають внаслідок інтерференції між двома мовами, від цілком закономірних та навмисних перекладацьких інновацій, покликаних найточніше продемонструвати семантику й структурні особливості оригінального тексту.
Уведення таких інновацій у переклад сприяє адекватнішій передачі змісту оригіналу мовою перекладу. Такий – позитивний – прояв інтерференції отримав назву перекладацької трансференції.
Навмисне застосування трансференції у перекладі може бути зумовлене метою самого перекладу, а також стилістичною самобутністю й особливими функціями оригінального тексту, що перекладається. Як приклад можна навести переклад не лише художніх, а й деяких дипломатичних, правових,комерційних документів, що передбачає особливу увагу до збереження мовної структури вихідного тексту.
Таким чином, редактор перекладів має враховувати низку чинників, що зумовлюють прояви трансференції, такі, як:
– мета перекладу, його особлива специфіка;
45
– особлива комунікативна мета перекладу;
–
існування конкретної групи рецепторів, задля якої здійснюється переклад.
Перейдемо до аналізу різних типів мовної інтерференції та особливостей їхнього прояву в перекладі.
Зазвичай лінгвістичну інтерференцію розглядають на п’яти рівнях: фонетичному, морфологічному, синтаксичному, лексичному, семантичному.
Варто розрізняти фонетичну та фонологічну інтерференцію.
Фонетична інтерференція передбачає перенесення до іншої мови артикуляцій, властивих рідній мові. Наприклад, носій української мови, користуючись англійською може замінювати альвеолярні [t], [d], [l], [n] на відповідні зубні, так як це властиво його рідній мові. Фонетична інтерференція стосується лише артикуляції звуків і не торкається смислової сторони мови. При фонологічній інтерференції відбувається недостатнє розрізнення фонем
іншої мови.
Наприклад, коли українці недиференційовано вживають звуки [s] та [θ], що призводить до плутанини між sink та think, sick та thick тощо. Інтерференція має місце через те, що в українській мові різниця між подібними звуками не є фонологічно суттєвою. Аби уникнути фонетичної та фонологічної
інтерференції, необхідно не тільки оволодіти незвичними артикуляціями, а й навчитися помічати та розрізняти ті ознаки, які ми не звикли виділяти у рідній мові, де вони є нерелевантними. Хоча фонологічна інтерференція і вважається більш серйозним недоліком, ніж фонетична, для письмового перекладу і його редагування обидва цих різновиди не мають значення.
Перейдемо до лексичної інтерференції.
Словник кожної мови перебуває у рухомому стані, коли одні слова виходять із вжитку, а інші навпаки, набувають розповсюдження.
Частково попит на оновлення словника може задовольнятися неологізмами внутрішньомовного походження. Але особливо багатий та свіжий матеріал може бути отриманий з інших мов. Через легкість розповсюдження лексичних одиниць (порівняно з фонологічними та граматичними правилами) для запозичення слів достатньо мінімального контакту між мовами. За умов масової двомовності (яка спостерігається, наприклад, у сучасній Україні) вплив однієї
46
мови на іншу може сягати величезних розмірів. За певних соціокультурних умов у двомовних носіїв відбувається щось на кшталт злиття словникових запасів двох мов у єдиний фонд.
Розглянемо механізм лексичної інтерференції.
Уявимо собі двомовного носія мов S та C, який ототожнює слово
S1 з мови S зі словом C1 з мови C, потім слово S2 зі словом C2 тощо.
Коли ж для слова Sе він не знаходить відповідного еквівалента, то починає вживати це слово, користуючись обома мовами. Таким чином, головною умовою для лексичної інтерференції є відчуття лексичного «дефіциту» (lexical gap).
Інтерференція проявляється й на словотвірному рівні, коли об’єктом запозичення є не само слово, а спосіб (модель) його утворення, як це було, наприклад з англійським «skyscraper».
Інтерференція в цьому випадку буде відчутнішою, якщо спосіб
(модель) словотворення є невластивими (нетиповими) для даної мови.
Перекладач є білінгвом за визначенням, він також є місцем контакту двох (або більше) мов, якими він по черзі користується.
Отже, безумовним є факт, що вплив мови, з якої він перекладає, на мову, якою він перекладає, може проявлятися через помилки або неточності перекладу або через «лінгвістичну поведінку» (ідіостиль) перекладача: його прихильність до іншомовних неологізмів, запозичень, калькувань, цитат іноземними мовами, збереженню в перекладеному тексті неперекладених слів та висловів.
Однією з найважливіших проблем лексичної інтерференції, про яку зазвичай згадують в контексті перекладу, є проблема хибних друзів перекладача.
У практиці перекладацької та лексикографічної роботи, а також викладання іноземних мов, особливі труднощі становлять міжмовні відносні синоніми схожого вигляду, так само, як і міжмовні омоніми та пароніми. Усі ці семантично неоднорідні випадки об’єднує та практична обставина, що слова, які асоціюються та ототожнюються
(внаслідок схожості у плані вираження) у двох мовах, у плані змісту або вжитку не повністю відповідають один одному.
Із першого погляду може здатися, що хибні друзі перекладача здатні уводити в оману лише тих, хто тільки починає вивчення
іноземної мови і погано нею володіє. В дійсності, як відмічають дослідники, все відбувається навпаки:
47
головна маса цих одиниць (за винятком небагатьох найбільш очевидних випадків, які переважно відносяться до омонімії) є небезпечною саме для осіб, які впевнено користуються мовою на задовільному рівні. Так виникають численні семантичні кальки та випадки порушення лексичної сполучуваності або стилістичної узгоджуваності не тільки при користуванні іноземною мовою, а й при перекладах рідною мовою і навіть в оригінальному слововживанні в рідній мові.
Не можна вважати, що будь-які помилки такого роду свідчать про недостатній рівень володіння іншою мовою або про недбалість мовця. Як визнає сучасна теоретична лінгвістика, володіння другою мовою у більшості випадків не буває бездоганним. Звідси витікає, що переважна більшість людей, які володіють різними мовами здатні, хоча і різною мірою, робити помилки як у слововжитку, так і в перекладі.
Із точки зору теорії мовних контактів помилки під впливом хибних друзів перекладача є окремим випадком інтерференції, тобто відхилення від структури або норм даної мови під впливом зразків
іншої мови, які спочатку мають тимчасовий характер, але потенційно можуть призвести до перебудови структурно більш організованих галузей даної мови. Йдеться, зокрема, й про граматичну перебудову, що й дає нам можливість перейти до розгляду третього типу
інтерференції –
1 2 3 4 5 6 7 8