Ім'я файлу: 10 семінарских.docx
Розширення: docx
Розмір: 337кб.
Дата: 30.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Використання новітніх технологій в Україні у сфері документообіг
Екологія Практична робота.docx
laba--cilochislove-programuvannya_l3hogcte.3l3.pdf
ЕЧСП – 1.docx
Бази данних завдання.docx
Тема: Світові ідейно-політичні доктриниРозширення: docx
Розмір: 337кб.
Дата: 30.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Використання новітніх технологій в Україні у сфері документообіг
Екологія Практична робота.docx
laba--cilochislove-programuvannya_l3hogcte.3l3.pdf
ЕЧСП – 1.docx
Бази данних завдання.docx
План:
Лібералізм як ідеологія..
На думку Майкла Фрідена, новітні ідеології часто функціонують у формі політичних партій. Ми й самі помічаємо, що за нашими українськими партіями теж закріпилися згадані маркери. Проте хибно припускати цілковиту тотожність ідеологій і партій. Особливо руйнує цю класифікацію тяга до популізму. Але при спробі опису ідеології нерідко вдаються до маркування, починаючи з лівого до правого крила: від комунізму через соціалізм, лібералізм, консерватизм і так до граничного націоналізму. І все-таки подібну диференціацію вряди-годи заперечують. Можна почути як представники руху «зелених» люблять іменувати себе ні лівими, ні правими, а не менше, ніж «авангард». Зрозуміло, що кодифікація «лівий»/«правий» теж значною мірою ідеологічна, позаяк засвідчує, що ідеології є несумісними і завбачають жорсткий вибір. Зрештою, більшість сучасних ідеологій складні й не можуть зводитися до чогось простого, як-от, лібералізм тільки до свободи, а консерватизм — до статус-кво й подібне.
Спробуємо поглянути на одну із старіших ідеологій — лібералізм. Мені трапилися цікаві міркування британського політичного оглядача Андрю Гейвуда, котрий написав докладну працю про політичні ідеології. Отже, саме слово «ліберальний» іще від XIV століття означало розкуту особу. Спочатку воно передбачало відвертість мислення, а згодом пов’язувалося зі свободою та вільним вибором. Аж ось у ХІХ столітті його почали вживати як політичне кредо. Ліберальні ідеї були достатньо радикальними, адже віщували ґрунтовні й революційні реформи суспільства: відкидання божественного права монархії на користь конституційного та представницького уряду, критику феодальних прав, визнання свободи віросповідання й заперечення церковної влади. Поволі західний світ виробив цінності ліберальної демократії, де влада уряду обмежувалася на користь прав громадян, зокрема, на власність і свободу слова. Одразу ж віднайшлися критики лібералізму. Так, марксисти подібну позицію описують як «буржуазну ідеологію» домінантного класу, позаяк мірою розростання лібералізму деінде намічалася тенденція до спаду реформування.
Врешті-решт, лібералізм обернувся на ідеологію індустріального західного світу. Мало-помалу вияскравлювалася теза про його моральну нейтральність: «домінування слушного над добрим». Лібералізм виходить із гіпотези, що люди — розумні істоти, схильні до свободи думки. Обстоюється віра в соціальний прогрес, а кожна особистість унікальна й готова слідувати громадським інтересам. Ліберальна ідеологія підтримує ідею розвитку людини. Вона зустрічається спершу в теоретиків природного права, що походить від Бога, як-от у Джона Локка, котрий обстоював вільне життя і приватну власність громадянина, а такожу творах Іммануїла Канта про ідею гідності й цінності кожної особи.
Британський філософ, економіст і політик Джон Стюарт Міл, автор трактату «Про свободу» (1859), виховувався своїм батьком, теоретиком утилітаризму Джеймсом Мілом, у винятковій вимогливості й суворості, через що пережив нервовий зрив. Після цього він просто не міг терпіти ніяких принук і відстоював свободу пригноблених (наприклад, ратував за виборчі права жінок), не погоджуючись на будь-які обмеження, що їх громада накладає на індивіда. Подібна позиція знаменує появу радикального індивідуалізму, котрий може породжувати й деякі парадокси. Так, здавалося б проста відмова від застосування пасків безпеки чи вдягання каски при керуванні транспортним засобом або ж, складніший приклад, як-от, уживання важких наркотиків передбачає також урахування свободи тих, на кому можуть позначитися наслідки необачних дій.
Виникає питання: чому люди повсякчас поводяться так як їм заманеться? Одну з відповідей на нього запропонували утилітаристи, стверджуючи, що люди — це раціональні й сконцентровані на собі істоти, котрі цілком здатні окреслити власний інтерес. А жодна авторитетна влада нездатна цього зробити. Філософ і реформатор адміністративного управління, економіки й права у вікторіанську добу Великої Британії, засновник утилітаризму Джеремі Бентам наполягав: кожен індивід прагне втіхи чи щастя у вільно обраний ним самим спосіб. Цей принцип дозволено підняти й на загальний рівень суспільства шляхом застосування міри «найвищого щастя», коли вдається спочатку задовольнити максимальну кількість людей, а потім уже говорити про перевагу інтересу більшості над меншістю. Натомість ліберали коригували ці погляди так: індивід повинен навчитися вгамовувати свої забаганки; в іншому разі доводиться мати справу з тиранією більшості.
Це зумовило дискусії з приводу того, що означає бути вільним. Інший британський історик понять Ісая Берлін у «Двох концепціях свободи та інших есеях» (1958) розрізняв «негативну» та «позитивну» свободу. Перша передбачає стан, коли індивід належить самому собі, поводячись на власний розсуд, і не підлягає втручанню чи примусові зовні. Друга характеризується автономністю індивіда, який усвідомлює шанси самореалізації та розвитку своїх здатностей і обдарувань.
Осягати підстави людського вдосконалення допомагає розум, через що лібералізм уникає патерналізму, наполягаючи на відповідальності за власне життя й піклуванні про свою долю. Хоча ліберали сповідують переважно оптимістичний погляд на людську вдачу, вони не конче скочуються до утопізму про найдосконалішу людину, розуміючи проблеми крайнього егоїзму. Вирішувати конфліктні ситуації вони пропонують шляхом дебатів, де виявляються передумови для осмислення тих або тих явищ і ситуацій, аби не допустити агресії. Застосування владного насильства вважається радикальним заходом вирішення проблеми, приміром, при самообороні чи протидії гнобленню, тобто коли розумні аргументи вже не діють.
Наріжним каменем лібералізму є також ідея справедливості, зрозуміла як віддавання кожному належного, відповідно до його заслуг. Наприклад, це може бути розподіл матеріальних благ: нагороди, пенсії, житло, охорона здоров’я, соціальна опіка тощо. Вагомим аспектом справедливості виступає фундаментальна ідея рівності, що її людські істоти отримують від народження, посідаючи моральну цінність того ж штибу, як природні права. Тобто неможлива будь-яка дискримінація за статевими чи расовими ознаками, за переконаннями, віросповіданням, походженням. Звісно, всі люди народжуються в різних соціальних умовах, мають несхожі таланти й надаються до різної роботи чи занять. Головне — правильно використовувати потенціал людини. Немає раритетних прав, а тільки рівність шансів у чесній конкуренції. В ХХ столітті ця ідея втілювалася не тільки у вимогах правового захисту чи надання медичного обслуговування, а й щодо забезпечення рівності гендерних можливостей, добробуту, поваги до ін. культур і релігій.
Та на практиці видно, що в суспільстві є різні рівні заможності й соціального статусу, які відображають нерівний розподіл кваліфікацій і здатностей серед людей. Сучасні ліберали доводять, що соціальна справедливість передбачає віру в рівність у суспільстві. В «Теорії справедливості» (1970) американський політичний філософ Джон Роулз переймається проблемою розподілу суспільного блага та забезпечення, спираючись на ідею «рівності як безсторонності» йдоводить таке: абичия свобода має узгоджуватися зі свободою кожного, а економічна нерівність виправдана лише тоді, коли слугує найбіднішим членам суспільства. Якщо класичні ліберали визнавали, що усунення феодальних стосунків дозволить індивідові діяти відповідно до його здатностей, то новочасні не втомлюються повторювати — нічим не обмежений капіталізм призводить до новітніх форм нерівності, коли привілеї для одних суттєво шкодять іншим.
Ще один вагомий аспект ліберальної ідеології увиразнюється через поняття толерантність. Вона означає готовність дозволяти людям мислити, говорити й чинити так, як би ми самі собі того не дозволили. Ще Вольтер писав, що не погоджується з багатьма висловлюваннями, проте готовий віддати життя за право їх виголошувати. Локк у «Листах про толерантність» (1689) наполягав: уряд захищає життя, свободу і власність, утім, опікуватися душами людей він не має права, бо це приватна справа. Відтак толерантність є різновидом «негативної» свободи. Це свідчить, що в межах лібералізму народжуються свої протиріччя. Наприклад, між прагненнями універсалізму (фундаментальні цінності, індивідуальна толерантність, права людини, ліберально-демократична культура) та плюралізму (плюралістичні цінності, політика відмінності, культурні права, мультикультурність).
Це означає, що ліберальна ідеологія, як і будь-яка інша, постійно зазнає трансформацій. Приміром тепер уже доводиться навіть говорити про ситуацію пост-лібералізму, коли підважується теза про усталені режими, інституції та цінності, які могли б уважатися легітимною монополією. Відтак, ми й надалі будемо змушені шукати визначення слову «свобода» й вирішувати її парадокси.
Консерватизм.
КОНСЕРВАТИ́ЗМ (франц. conservatisme, від лат. conservо – зберігаю, охороняю) – політичне вчення та соціально-політична течія, що орієнтуються на збереження історичних традицій, форм і принципів суспільного та політичного устрою, а також на протидію радикальним реформам та обережне ставлення до будь-яких змін взагалі. К. заперечує дієвість революцій, акцентуючи увагу на ефективності еволюц. поступу. Природа і зміст К. залежать від конкрет. сусп-ва й середовища, що часто зумовлює протилежне змістове навантаження, охоплене одним терміном. К. представлений числен. політ. партіями, рухами, течіями тощо. Класич. К. виник як реакція на Велику франц. революцію кін. 18 ст., ідеї Просвітництва, індустріалізації. Класич. носієм консерватив. політ. ідеології є Консервативна партія Великої Британії. Термін «К.» запровадив у наук. обіг 1815 франц. політ. діяч і письменник Ф.-Р. де Шатобріан. Осн. його положення сформульов. також у працях Е. Берка, Ж. де Местра, Л. де Бональда. Світогляд К. ґрунтується на переконанні у слабкості й вразливості людини, її гріхов. сутності, обмеженості розуму. Будь-які радикал. перетворення – насильство над природ. законами розвитку суспва. Оскільки людина ризикує зруйнувати духовні засади світоустрою, вона не повинна братися за непосильне завдання перетворення світу. Ідеологія К. спрямов. на приведення індивідуаліст.-свавіл. інтересів особи у відповідність до потреб спільноти, якої вона є, а політ. принципів – до звичаїв і нац. традицій. Будь-яка суспільна традиція має перевагу над теоретичною схемою, якою б досконалою вона не видавалася. К. орієнтує на збереження традицій правових норм та ієрархії влади і розглядає існуючий соціальний устрій як найкращий з усіх можливих.
Фашизм та правий радикалізм.
Найбільш характерним прикладом праворадикальної ідеології та політичної практики у XX ст. став фашизм. Цей термін вживається у трьох значеннях: для позначення одного з видів праворадикального руху та притаманної йому ідеології; для визначення конкретної форми такого руху та ідеології в Італії; як назва однієї з основних типів тоталітарного політичного режиму. Термін «фашизм» походить від латинського та італійського слова fascio, що означає зв'язку прутів як одного із символів влади в Стародавньому Римі, а також союз, об'єднання прихильників будь-яких суспільних чи політичних цілей. Обидва значення цього слова були використані Б. Муссоліні в Італії після закінчення Першої світової війни. Колишній лідер вкрай лівого крила Італійської соціалістичної партії, який перейшов під час війни на націоналістичні позиції, Муссоліні створив організацію, що об'єднала ветеранів-фронтовиків, яка отримала назву «Союз бійців». На основі цієї організації незабаром виникла політична партія, яка зберегла у своїй назві корінь «фаші», – «Національна фашистська партія». Італійські фашисти активно використовували політичну символіку Римської імперії, в тому числі і зображення зв'язки прутів з сокирою, що виглядає з неї. Незабаром термін «фашизм» набув міжнародного значення і став означати рухи, схожі за своєю ідеологією та політичною практикою з італійською фашистською партією.
Для всіх різновидів фашизму притаманні деякі спільні риси. В ідеології це крайній націоналізм і шовінізм, антилібералізм і антимарксизм. У виставі прихильників фашистських ідеологічних концепцій інтереси нації є головним пріоритетом. Фашизм обґрунтовував культ сили та заперечував ліберальні засади політичної демократії, а також марксистські уявлення про можливість економічної та соціальної рівності. Неможливість рівності пояснювалася вродженою нерівністю між окремими індивідами, націями та расами. Марксистським ідеям класової боротьби фашисти протиставляли ідеї соціального світу всередині нації, з одного боку, та ідеї неминучих конфліктів та боротьби між націями, расами та державами, з іншого боку.
Фашизм заперечував демократію і прагнув утвердження тоталітарної моделі політичного устрою. Найважливішим принципом його ідеології та політичної практики був культ вождя, який мав абсолютну владу і безпосередньо керувати нацією, минаючи парламентські механізми, через масові мітинги та демонстрації. Фашистській ідеології притаманна антикапіталістична спрямованість, оскільки капіталістична конкуренція розколює націю, а свобода міжнародної торгівлі сприяє її підпорядкуванню зовнішніх плутократичних сил. Стверджуючи пріоритет інтересів нації, фашисти ставили загальне благо вище особистого, декларували зневажливе ставлення до багатства та гонитви за прибутком. Італійські та німецькі фашисти здійснювали широкомасштабні заходи щодо державного регулювання економіки з метою її мілітаризації та підготовки до війни. Відкидаючи рівноправні міжнародні економічні зв'язки, фашисти робили ставку створення автаркического, тобто ізольованого, замкнутого собі, господарства і захоплення великих колоніальних володінь, які б одержання будь-яких видів сировини, дешевої робочої сили та можливості збуту готової продукції.
Соціальною базою фашистського руху 20-30-х років. XX ст. був нижчий шар середнього класу, що мав невисокий рівень освіти, обтяжений різними забобонами і забобонами, однаково ненавидів великий капітал і організований робочий рух. Фашистські лідери активно користувалися політичним досвідом своїх супротивників. У європейських соціал-демократів і комуністів вони запозичили практику створення масових партій та рухів, у російських більшовиків — технологію захоплення влади та створення однопартійної диктатури. Фашистські партії та рухи з'явилися в період між першою та другою світовими війнами у багатьох європейських країнах, але найбільше фашизм асоціюють з німецьким націонал-соціалізмом, або нацизмом.
На відміну від Італії в Німеччині фашистський рух мав більш глибоке ідеологічне та політичне коріння. Ще до Першої світової війни тут поширювалися правоконсервативні концепції націоналістичного, «грунтовницького», антисемітського штибу. Ці концепції намагалися протиставити марксистському соціалізму німецький самобутній еквівалент. Такою спробою було створення на початку XX ст. «Німецької робітничої партії» у Богемії, що входила тоді до складу Австро-Угорської імперії. Керівники цієї партії протиставляли інтереси німецьких та чеських робітників і стверджували, що соціалізм має розвиватися на національній основі. Після закінчення Першої світової війни ця партія перенесла свою діяльність на територію Німеччини, в місто Мюнхен, прийнявши в 1918 назва «Німецька націонал-соціалістична робоча партія». А. Гітлер, який очолив партію в 1919 р., зумів перетворити її з маргінальної правоекстремістської організації.
Сучасний соціалізм.
Простими словами, Соціалізм — це альтернативна капіталізму і комунізму модель економічного розвитку держави, при якій виробництво і розподіл ресурсів контролюється безпосередньо суспільством або урядом. Іншими словами, можна сказати так: соціалізм — це варіант при якому всі люди трудяться і вкладають свою лепту в спільну справу, після чого здобуті блага розподіляються між усіма громадянами. Само собою, що ті, чия праця більш складна і значна, отримуватимуть більше благ, але це не повинно викликати класового дисбалансу в економічному плані.
Слід зазначити, що соціалізм в чистому вигляді, або так званий «Утопічний соціалізм» не існує в природі, оскільки дана концепція, як і комунізм базується на існуванні утопічного ідеального суспільства. У сучасних реаліях, безліч соціалістичних ідей дійсно ефективно працюють, але все це діє у зв’язці з вільною ринковою економікою та іншими соціальними і економічними концепціями.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15